Москва каже: по-перше, голоду не було;
по-друге, голод був, але то були помилки й перегини на місцях, які Сталін виправив одразу, як у нього трапилася вільна хвилинка;
по-третє, це була злочинна політика Кремля (хоча й виправдана потребами індустріалізації), але морили не тільки українців, тому українцям нема на що ображатися;
по-четверте, Росія не винна у голодоморі, але згадувати за голодомор — це виступати проти Росії;
по-п'яте, Сталін — грузин, українці самі винні, населення Казахстану зменшилося, а в Москві були труднощі з ікрою.
Більшовики були практиками й на відміну від Маркса, який за весь час перебування в Лондоні так і не забив під кришу жодного баригу, стикалися з реальними загрозами, а не лише з загрозами марксистській теорії. Вони вбачали небезпеку не тільки в класах, але і в народах. Після війни — у кримськотатарському та чеченському, до тридцять третього року — і в українському.
Нам кажуть, що боролися не з українцями, а з селянами. Проте майже всі українці й були селянами. В містах відсоток українців був невеликим. Скажімо, у Києві помітна кількість українців з'явилася лише за Шелеста.
Очевидно, що з Києва до Москви все ж таки далі, ніж від Москви до Києва. Тому росіяни наголошують на злочинах українських націоналістів для того, щоб скріпити нашу єдність, а українці згадують за злочини більшовиків, щоб розірвати її.
Чи має рацію діалектичний матеріалізм, підзабутий на пожовклих сторінках старорежимних вузівських підручників, коли стверджує, що кількість переходить в якість, але сітьовий маркетинг, блимаючи комп'ютерним екраном, напевне провіщає істину — кількість цілком замінює якість.
Важить не сила аргументу, а частота повторень. Не треба шукати доказів того, що Кучма вбив Гонгадзе, треба багато разів це повторити, і в це повірить навіть Кучма.
Москва намагається на найбільшій кількості носіїв найчастіше розміщувати інформацію, що українське=фашистське, а Україна скоро розвалиться.
Якби це була пропаганда для внутрішньо-російського споживання, ми розуміли б, що це лише створення негативного образу демократії для російського телеглядача. Вчити треба на прикладах. Ось що буває з тими, хто не слухається Путіна.
Проте антиукраїнська пропаганда ведеться Росією і в Україні, і в світі. Навіщо? Навіщо США так довго розповідали світові і собі, який поганий Ірак?
Росія готує анексію Криму? Не кажіть так, не провокуйте, не лякайте нас — каже телеглядач. Традиційний український спосіб поводитися з загрозою — не помічати її. Ми успадкували цей поведінковий стереотип від тих, хто пережив голод. Ті, хто останню скибку хліба віддавав старому чи малому, загинули, а хто жував під ковдрою, вижив і мав нащадків — нас. І щоб ми вижили, нам не розповідали за тих, хто вмер в тридцятих, жалкуючи, що не пішов до банди у двадцятих. Ситніше конати в бою, ніж від дистрофії.
Проблема в тому, що, згадуючи голодомор, ми збираємося в жалобні мітинги, а не в банди. Ми виправдовуємося перед Москвою, не помічаємо її погроз, ковтаємо її зневагу.
Якщо ми не здатні вчитися на власному досвіді, чому б не повчитися на досвіді народу, який дав нам Вчення?
Попервах німці розповідали євреям десь те саме, що росіяни нам. Ніякого Холокосту не було, казали бувші члени гітлерюгенду. І справді, у Другій світовій війні гинули не тільки євреї. Окрім того, євреїв загинуло не найбільше. Злочини нацизму були спрямовані не тільки проти євреїв, але й проти німців. Євреїв знищували не тільки німці, Рейх очолював австрієць (подібно до того, як СРСР очолював грузин). Якась кількість євреїв служила у Вермахті, поліціянтами в гетто, наглядачами в концтаборах.
Треба зауважити, що західні країни зовсім не поспішали визнавати Холокост геноцидом. Жодних сантиментів до євреїв вони не мали. Америка завертала назад до Гамбургу пароплави з єврейськими біженцями. Британія блокувала Палестину, не даючи змоги євреям тікати туди з окупованої нацистами Європи, тощо.
Євреї після війни проявили ту наполегливість, яку нині варто проявити нам. Вони теж викликали роздратування своїм вічним плачем. І коли протизаконно викрадали нацистських злочинців з територій інших держав, їм теж загрожували. І знаєте, я таки вважаю, що євреї вчиняли розумніше, ніж нинішня більшість українського суспільства, яка боїться вимагати повної справедливості щодо власних дідів, аби лишень не посваритися з Росією.
Втративши мільйони в Холокості, євреї не боялися сваритися з усім світом, особливо з тими, хто їх убивав.
У наших стосунках з Москвою треба нарешті визнати очевидне:
1. Москва фінансує сепаратистів не від того, що нема куди подіти гроші, а саме для того, щоб відібрати у нас території.
2. Її антиукраїнська пропаганда має вже передвоєнну інтенсивність.
3. Сепаратисти загострюють мовне питання не з любові до російської мови, а з ненависті до української. Умовляти людей, які нас ненавидять – безсенсово.
4. Просування НАТО на схід припинене саме з тієї причини, що Європа не хоче втручатися у військовий конфлікт в Криму, що насувається.
5. Чорноморський флот не має жодної воєнної перспективи. Його єдина функція – служити базою для окупації Криму.
Чи здатна Україна успішно протистояти Росії у війні? Здатна. Росія нині не в найкращих кондиціях. Близько десяти років вона витратила на пацифікацію Чечні (населення якої в 40 разів менше ніж в Україні). Завдання виконане лише частково. ЗС РФ не найкращим чином проявилися в Грузії (погана координація підрозділів і родів військ, низькі бойові якості особового складу, технічні проблеми, 14 втрачених літаків за три дні, тощо). Москві допомогла подиву гідна боязливість грузинських військовиків та бажання Саакашвілі представлятися світові не бійцем, а страждальцем.
Україні не доводиться розраховувати на адекватність власного політичного керівництва, проте в усьому світі є актуальною народна війна, саме цей жанр є для нас традиційним.
Ізраїль отримав поразку від Хезболли в останній Ліванській війні. Взагалі, хоча Ізраїль сильніший за всі арабські держави разом взяті, він постійно віддає арабам землю в обмін на мир. Єврейська держава найсильніша, а палестинці взагалі не мають своєї держави, проте сумніви щодо подальшого існування Ізраїлю залишаються, а в тому, що палестинці в Палестині назавжди, не сумнівається ніхто. Іракська армія не змогла протистояти США, але мало хто сумнівається, що іракські партизани таки витіснять американців з Іраку. Українському народу поки що не вдається мир, проте цілком може вдатися війна, якщо вже нас до неї змусять.
Нервовим сном дрімає Україна.
І як її поставиш на коліна,
Не розбудивши копняком під бік,
Під Тузлу, Севастополь, під Язик.
Або нехай спала б собі -
Підніме віки і тоді
На кого ображатися Росії
За шило в нирках
І струну на шиї?
Дмитро Корчинський "Русь свята і Русь підмонгольська" 28/11/2008
Тим більше, коли автор сам пише: "А зараз на цьому роблять "піар", "раскрутку". Ганьба!"
