Этот текст будет по-русски. Для тех, кому “А какая разница”. Для тех, кому “Это была наша страна”. Этот текст про тех, кого нет. Нет, потому что они так и не родились и не выросли.

Недавно стали появляться сообщения о желании попраздновать юбилей -- 100-леттие Рабоче-крестьянской Красной армии (РККА). Аргумент – "Это же наша история". Пришлось у любителей выводить историю от РККА спросить – а чем занималась Красная Армия в 1933? Мало кто отваживается на ответ. Он ужасен – Красная Армия стояла заградотрядами, когда комиссары голодом убивали нас. Красная Армия – каратели, которые штыками довели крестьян до людоедства. Адепты “Это наша страна”, Вам за честь вести историю от убийц?
Почему большевики уничтожали крестьян? Маховик русификации уже был запущен, национальный состав промышленных центров старательно размывался, а пролетарий -- человек, которому неинтересны корни истоков. Крестьяне же напротив были концентратом языка, свободы, независимости, традиций, украинства, кроме того еще и средств, которые могли быть пущены на национально-освободительное движение.
Как присеч сознание крестьянства? Уничтожить на корню -- уморить голодом. И “доблестная” РККА уже в оцеплении территории с пристегнутыми штыками. Это тоже самое, что охрана концлагерей смерти.
Моя бабушка с Луганщины. Прадедушка жил там, где голодная смерть собирала наибольшую жатву. Крестьяне спасали детей, но повезло не всем. Так получилось, что моей бабушке повезло. Трудно себе представить, как свое чадо на глазах тухнет от голода или умирают беременные, что кто-то сходит с ума и ест варево из близкого человека. Этот ужас "Это наша страна”, СИЛОЙ УДЕРЖИВАЛА КРАСНАЯ АРМИЯ. Ну как, отпразднуем юбилей наследственности?

Ныняшняя война -- это попытка России сделать то, что не смог сделать СССР. Красная армия уничтожала нашу страну, действительно нашу, в 1920-м, оккупировав ее. Затем убивали голодом носителей традиций. Затем расстреляли интеллигенцию. Затем использовали как пушечное мясо тех, кто сломался и подчинился. Затем исковеркали историю, сменили акценты в образовании. Тягали по лагерям несломленных. Они убивали Украину с методичностью и изуверством маньяка. Как этих ордынских варваров простить?

Если представить всех умерших и нерожденных и мысленно поселить их вместе, это небольшая европейская страна. Страна мертвых. Когда кто-то пытается говорить “Это не твоя война” или “Нам рано или поздно придется мириться”, то я отвечаю, что не желаю пополнять ряди манкуртов и не желаю прощать злодеяния против моего народа.

Мы все на освободительной войне -- и те, кто в окопах и те, кто в тылу своим трудом продвигает страну к победе. Мы воюем не только за себя сейчас, мы продолжаем борьбу тех, кто сложил голову на длинном пути борьбы с красной чумой ХХ века, за свободу и реальную, а не юридическую независимость Украины. И если мы проиграем, если мы допустим в своих головах возможность мысли, что “Это не твоя война”, если мы будем толерантны к тем, кому “А что такого”, то миллионы погибших нам не простят.
Ненависть? Да. Простить? Нет. Никакие репарации, никакие “Простите” не вернут утрату. У Немцев до сих пор присутствует чувство вины. У России вина несоизмеримо большая, но, к сожалению, менталитет ордынский, а не эвропейский.

Мы не наследники СССР. УССР -- это фикция, обман, муляж. Советская империя сотворила этот муляж в нашев сознании и эта матрица рухнула в 1991 году. И когда с болью и кровью мы возвращаем себе историческое наследие славного украинского рода, нам вдруг начинают сторонники империи втюхивать “А что такое?”.
Вспомните замученых и нерожденных. Вы могли бы быть среди них. Просто Вам повезло. Всем нам повезло выжить. Так вот, за это надо заплатить -- оставить непрощенными твориталей наших бед. Если не ради себя, то ради погибших и нерожденных, ради тех, кто сознательно сопротивлялся оккупантам, всегда ценя свободу выше жизни. Детям и внукам это надо пояснять, что бы избежать повторения истории. А Карфаген должен быть разрушен!

Віталій Гайдукевич.

              Чорноморські новини. - №42. - 17 травня, 2018

Це були часи, коли боги розмовляли як люди і розмовляли з людьми, любили шанування як люди і вимагали його від людей. «… і зроблю нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хто може порахувати пісок земний, то і нащадки твої полічені будуть.» - Так сказав Господь  родоначальнику всіх арабів і євреїв Аврааму. «… встань, пройди по землі цій у довжину і ширину її, бо я дам її тобі і нащадкам твоїм назавжди». 

Цікаво було б знати, що сказав Господь родоначальнику всіх українців? Можливо так: «Для чого земля ваша, якщо у вас немає нащадків? Чуже рало оратиме її згодом, чужий меч захищатиме її від ворогів, але не для вас і не для людей вашої крові». Цінність кожного святого письма у тому, що у ньому завжди закарбований досвід тисячоліть, досвід живої природи, який передається вустами людей наступним поколінням. Сенс існування кожної живої істоти, кожної рослини у тому, щоб залишити після себе собі подібних. Все живе, що нас оточує, це якраз те, що зуміло протягом століть, тисячоліть і мільйонів років зберегти маленьке і унікальне чудо, закарбоване в його генах. Головна наша біда не москалі. За чотири роки війни вони, або їх зброя, вбили лише п’ятнадцять тисяч українців. 

Насправді за цей час українців стало на два мільйони менше. Ми вимираємо з такою швидкістю, що слушно пригадати найтрагічніші часи нашої історії. За останню чверть сторіччя ми втратили стільки ж людей, як за три голодомори двадцятого сторіччя. Якщо на початку дев’яностих років минулого сторіччя нас було 52 мільйони, то тепер за оптимістичними оцінками лише 42 мільйони. За сто років після початку Першої світової війни ми так і не досягли чисельності, що мали тоді і маємо багато шансів її вже не досягнути. Влада держави уникає проведення регулярних переписів населення, щоб не пригнічувати людей справжніми числами наших втрат. Останні, швидше за все, відповідають песимістичним оцінкам. Вимирання – це не лише наша біда. Вимирає вся Європа. Але ми вимираємо особливо швидко. Нищівна поразка націонал-соціалістичної Німеччини та фашистської Італії і менш очевидна але таки поразка всіх інших європейських країн у Другій світовій війні одним з своїх наслідків мала для Європи крутий лівий розворот на її Заході і катастрофічне політичне підсилення Імперії зла – Союзу радянських соціалістичних республік на Сході. З моєї точки зору, шлях до соціалізму в його марксистському розумінні – це шлях в нікуди, точніше до смерті. І от Європа, якій світ зобов’язаний  безпрецедентним в історії людства вибуховим розвитком науки, культури, технологій, вимирає і, одночасно заміщується людьми інших рас. Але ми не повинні розділити долю Європи. Сенс нашої боротьби у тому, щоб вижити тепер у небезпечній війні з Московією, щоб вижити надалі в наших дітях і онуках і примножитися в них. Щоб передати їм дбайливо доглянутий найпрекрасніший на всій земній кулі куточок землі -  нашу Арату-Скіфію-Сарматію-Русь-Україну. Це і є наша національна ідея. Все решта – другорядне і має сенс лише через сприяння реалізації головного нашого призначення.

              Для виживання окремої людини не потрібна жодна абстрактна ідея. Для виживання етносу або нації така ідея потрібна. Силу подібної ідеї легко зрозуміти на прикладі євреїв. Тисячі років  розсіяння всією земною кулею і поза тим на їх історичній батьківщини таки виникла єврейська держава. За формальними ознаками – це маленька держава з маленьким населенням, з маленьким економічним потенціалом. Але розглядаючи стосунки Ізраїля і, наприклад, Сполучених штатів – найбільшої потуги сучасного світу, не так просто відповісти на питання, хто тут головний партнер. «І сказав Господь: чи утаю Я від Авраама, що хочу вчинити! Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі, тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд.» Талмуд зберіг євреїв від зникнення і асиміляції, вірніше зберіг їх той комплекс ідей, що в ньому. І головною з цих ідей була ідея богообраності євреїв. Де наше святе письмо, що забезпечило б нам виживання навіть не у цілому світі, а хоча б на своїй землі. Все двадцяте сторіччя нас нищили фізично наші вороги, а тепер ми продовжуємо нищити себе самі завдяки хибному комплексу чужих світоглядних ідей. Де шукати наші власні засадничі ідеї? Можливо в Зороастризмі - першій світовій монотеїстичній релігії, створеній одним з наших предків скіфського роду Заратустрою? Можливо в Євангеліях, якщо вважати, що в них викладені життя і духовний заповіт людини арійського кореня Ісуса з Галілеї? Але тоді слід користуватись Евангеліями, звільненими від пізніших вставок, що спотворюють їх зміст. Ця титанічна праця вже виконана нашим сучасником -  українським науковцем Ігорем Каганцем. Можливо в ісламі, оскільки кримсько-татарська частина нашого народу, для якої Україна, як і для українців, є історичною батьківщиною, сповідує іслам? Звернімо увагу, що жодний народ ісламського світу не вимирає. І жодний народ світу, що сповідує християнство, не примножується. Якби на одну мить ми уявили собі всю Україну ісламською, проблеми вимирання у нас би не було. Можливо у святому письмі - Магавірі, написаному українцем Левом Силенком для українців у другій половині двадцятого сторіччя? Можливо в аріанстві, що активно і успішно розвивається на сторінках Народного оглядача? Я думаю скрізь, але час вже зараз сформулювати цей комплекс ідей цілком конкретно. Наш історичний ворог переступив поріг нашої хати і не буде чекати, поки ми зліземо з печі.

              Першою такою ідеєю, з моєї точки зору, є ідея неможливості мирного існування незалежної України поряд з Московською імперією. Як писав класик українського націоналізму Юрій Липа: «Україна стане вільною не тоді, коли ми звільнимо Київ, а коли зруйнуємо Москву, як столицю імперії». Мир між Україною і Московією – це не більше, ніж нестійка рівновага потуг, що при невеликому збуренні швидко переходить у стійку, тобто у війну. Знищення Московії, як імперії, як ракової пухлини цілого світу – це історичний обов’язок української нації перед цивілізованим світом і умова нашого власного виживання. Прийнятною для нас і, насправді, благодатною для московитів, є перетворення Московії в типову для Європи переважно моноетнічну державу. Можливо лише так  вдасться досягти тривалого миру. Проте, швидше за все, «Що було, те і буде» - як сказано в біблії. Тобто мир між нами ніколи не буде надто тривалим.

              Друга ідея – це державотворення, націєтворення, зміцнення біологічної основи українського етносу, як керований саме волею української інтелектуальної еліти процес, а не переважно зовнішніми чинниками, таємний задум яких поза нашим розумінням. Такий процес має базуватись на вже існуючих ідеологічних концепціях, які пройшли перевірку часом і виявили свою ефективність. Базовою ідеологією має бути націоналізм але важливо проаналізувати існуючі позитивні досягнення цієї ідеології у різних народів. Націоналізм кожного народу неповторний і є виявом лише одному йому властивого глибинного поклику його власної душі. Жодного сенсу не мають спроби наклеїти ярлик німецького націоналізму у формі націонал-соціалізму, або італійського націоналізму у формі фашизму, або єврейського націоналізму у формі сіонізму якомусь іншому народу. Неможливо повторити чужий шлях. Насправді кожний народ йде своєю національною дорогою, але досвід інших народів надзвичайно важливий. Слід видати українською мовою засадничі праці теоретиків націоналізму інших народів. Це допоможе зрозуміти нам наш власний національний шлях. Нам потрібен націоналізм з українським обличчям. 

Націоналізм – імунітет нації щодо зовнішніх і внутрішніх загроз – це умова нашого виживання, але без його теоретичного осмислення він безплідний, як ідея прогресу, і може реалізуватись лише як вульгарний націоналізм  з його ймовірними руйнівними наслідками. Класичним прикладом глибоко розробленої націоналістичної концепції, звернутої до одного народу, є талмуд. Ефективність цієї концепції довів досвід єврейського народу протягом тисячоліть. На протилежному полюсі націоналізму концепція, спрямована на реалізацію інтересів однієї раси, до якої належить інший народ – це німецький націонал-соціалізм. Гідні подиву досягнення довоєнної Німеччини мали трагічний кінець, ще і досі цілком не подоланий німецьким народом. Яскравий вибух національної енергії, що був, як спалах наднової зірки, тривав лише декілька років. Що і чому пішло не так?

              Третя ідея – це ідея братства європейських народів - наших сусідів. Деякі з них мають подібну до нашої мову. Але всі вони, попри інколи суттєву відмінність мов, є близької нам крові: румуни, угорці, австрійці, німці, або навіть однієї крові: білоруси, поляки, литовці, словаки, чехи, болгари, хорвати. Виключення становлять лише московити, що є швидше азіатами, ніж європейцями, і то у всіх проявах свого національного характеру і своєї фізичної природи. Мови наших сусідів в Україні повинні не роз’єднувати людей, а об’єднувати. В усіх школах України має вивчатись як предмет одна з цих мов. Польську мову мають вивчати не тільки поляки, але і українці, угорську мову мають вивчати не тільки угорці Закарпаття, але і українці всієї Україні. Мову кримських татар мають знати також і інші українці. Українці мають навчитись читати єврейських авторів, починаючи з їх священних книг, в оригіналі. Разом з мовою до України прийде і культура відповідного народу. Вона неодмінно збагатить українську культуру, а українці - носії такої мови і такої культури стануть додатковим містком між Україною і нашими сусідами, нашими потенційними союзниками. Що сьогодні: де кіно наших сусідів, де українські переклади їх книжок, де концертні турне їх виконавців, де інтенсивний науковий обмін, де спільні масштабні проекти? Поки ж культурний обмін між Україною і сусідами полягає у прибиранні українцями вулиць і площ їх міст. Вступаючи до герцю, якщо не хочеш програти, обери собі одного ворога, а не змагайся з багатьма. Покажи іншим, що захищаючи себе, ти захищаєш і їх, зроби їх своїми союзниками, нагадай їм, що Україна є прадавньою Батьківщиною більшості європейських народів, що Україна – це Хартленд.

              Четверта ідея стосується визначення головних світових гравців, що безпосередньо впливають на долю нашої Батьківщини. На жаль, такими гравцями не є ні німці, ні австрійці, що рішуче підтримавши нашу незалежність на початку двадцятого сторіччя, тим самим зробили її можливою у кінці цього сторіччя. Деморалізовані поразками у двох світових війнах, відповідальність за які цілком несправедливо, як на мене, на них же і поклали, вони ще не скоро, а можливо і ніколи не стануть головними світовими політичними потугами. І Західна Європа в цілому зараз перебуває у такому непевному стані, що від завоювання Московією її убезпечує лише санітарний кордон з таких країн як Україна, Польща і країни Балтії, підтримуваний Сполученими штатами. Для найбільшої потуги світу - Сполучених штатів Московія є ворогом але звичним і прийнятним. Московію, як імперію, могли цілком знищити ще на початку двадцятого століття, після використання її в якості гарматного м’яса для перемоги над Німеччиною і Австрією у Першій світовій війні. Але, оскільки ця війна не вирішила всіх глобальних проблем тогочасного світу і потрібна була ще одна війна, то Московії допомогли перефарбуватись у Радянський союз, добре озброїли і знову використали в якості гарматного м’яса вже у Другій світовій війні для чергової, а можливо і остаточної перемоги над Німеччиною і Австрією. Після спустошливих світових війн Європа тепер вже ні для кого не становить небезпеку. Але на Сході Євроазії виникла нова надпотуга – Китай. Китай на шляху дивовижного зростання своєї могутності повторив шлях Радянського союзу у передвоєнні роки. Але необхідний для цього потужний творчий, фінансовий і технологічний імпульс він отримав, на мою думку, вже переважно не із Сполучених штатів, а з Європи. Необхідність балансу сил у світі може знову зробити спокусливою ідею використання Московії, як ефективної противаги вже щодо Китаю. Така спокуса для Сполучених штатів мені здається існує і їх нинішні зусилля спрямовані не на остаточний розподіл Московії, а на зміну режиму в ній на більш передбачуваний і керований. Єдиною країною світу, зацікавленою в утилізації Московії насправді є Китай. Існує багато шансів, що Китай роздавить Московію у дружній обіймах. Є і багато шансів, що Китай переможе Московію на полі бою. Але чи убезпечить Україну заміна російсько-українського кордону на китайсько-український? Загроза зі Сходу для України не зникне в будь-якому разі. Підтримка наших союзників ніколи не буде абсолютною.  Єдиний рецепт нашого виживання - бути сильними на своїй землі і у світі. Ми маємо стати ще одним народом, здатним на це.

Наведу тут кілька способів вижити й прогодуватися — за розповідями моїх предків та інших родичів.

Якщо в когось уже забрали скотину, а в Вас іще ні — ріжте й наїдайтеся, бо скоро заберуть.

Оскільки раніше хати були переважно з земляною підлогою, можна було викопувати схованку прямо в хаті. Найкраще місце — на порозі. Але потім кожного разу треба гарно затоптувати, щоб не було помітно. Ховати треба всю їжу, бо забирають усе — не лише зерно.

Також можна зберігати харчі в малій концентрації. Якщо кілька літрів зерна буде розсипано на хаті (на горищі), ніхто не збиратиме по зернинці, окрім Вас.

Якщо Ви бідні, Вам можуть перекинути на зберігання трохи зерна чи борошна багатші сусіди: їх обшукують ретельніше, Вас — не так. Відповідно звідти можна взяти якусь долю собі.

У водоймах водяться риби й жаби (в т. ч .пуголовки), їх можна ловити й їсти.

Якщо неподалік улітку було картопляне поле, взимку можна трохи накопати мерзлої картоплі й виварити з неї крохмаль.

Траву майже всю можна їсти. Наприклад, лободу. Але краще не сиру, бо буде розлад шлунку. Її краще відварити або ж потовкти у ступі, додати жменьку муки (якщо ще є) і зробити коржики.

Різні висушені шкурки кролів тощо дуже корисні: від них можна відрізати шматочки й кидати в каструлю, тоді буде гарний навар зі смаком м'яса.

Зелені яблука на час голоду стають дуже смачними. Влітку взагалі легше вижити — є різні фрукти (наприклад, шовковиці), і трави вдосталь.

Іще можна піти до міста й продати щось дорогоцінне в обмін на хліб або іншу їжу. Заготівельні контори "Торгсин" завжди радо приймали золото-срібло.

Якщо зовсім ніяк, краще втікати в інші регіони або за кордон, поки не пізно.

 У США прийняли важливу резолюцію щодо Голодомору в Україні



Сенат американського штату Вашингтон прийняв резолюцію, яка визначає Голодомор в Україні 1932-1933 років як геноцид.

Про це повідомляє посольство України в США на своїй сторінці в Facebook.

У резолюції йдеться, що Голодомор був геноцидом, влаштованим Йосифом Сталіним і совєтським режимом проти народу України.

Рішення про цю резолюцію вашингтонські сенатори ухвалили одноголосно.

Автором документа виступив сенатор штату Вашингтон від Республіканської партії Марк Милощiа. У слуханнях взяв участь почесний консул України в Сіетлі Валерій Голобородько

Embassy of Ukraine in the USA / Посольство України в США додає 2 нові світлини.
22 травня о 22:26 ·

UA/EN
Сенат штату Вашингтон (США) прийняв резолюцію про вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років.
«Голодомор був геноцидом, влаштованим Йосипом Сталіним і радянським режимом проти народу України», йдеться у резолюції.
Відповідне рішення було прийнято одноголосно.
Автором резолюції є сенатор штату Вашингтон від Республіканської партії Марк Мілощіа (Mark Miloscia).
Участь у слуханнях взяв Почесний консул України в Сіетлі Валерій Голобородько, який передав лист-подяку Посла України в США Валерія Чалого Лейтенант-губернатору штату Вашингтон, Президенту Сенату Сирусу Хабібу (Cyrus Habib).
_______________________________________
The Washington State Senate (USA) adopted a resolution on the Day of Holodomor in Ukraine of 1932-1933. “Holodomor was a genocide committed by Joseph Stalin and the Soviet regime against the people of Ukraine”, the resolution says.
The decision was taken unanimously.
The main author of the resolution is Washington State Legislature Senator from the Republican Party Mark Miloscia.
Honorary Consul of Ukraine to Seattle Valery Goloborodko, who took part in hearings, handed over a letter of appreciation from Ambassador of Ukraine to the USA Valeriy Chaly to Lieutenant-Governor of the State of Washington, President of the Senate Cyrus Habib.

http://lovelylife.in.ua/tvorchist/kino/vyjshov-drugyj-trejler-kanadskogo-filmu-pro-golodomor-girki-zhnyva.html

Часть 1 — здесь.



12. Кстати, о так называемом "Голодоморе". Чё вы, украинцы, так выпячиваете свой голод? Он же не только у вас был, а по всему СССР.

Во-первых, имеем моральное право. Наши предки голодали — нам и решать, как чтить их память и как трактовать те события. "Выпячивать" — слишком грубо сказано. Вспоминать, говорить об этом, поминать погибших. Чем они хуже тех, кто погиб на войне в 1941-1945, например? Почему жертвы блокады Ленинграда и погибшие солдаты имеют право на памятники и музеи, а жертвы Голодомора — нет?

Во-вторых, процент погибших от голода в Украине был в разы выше, чем в среднем по СССР. Украине перепало сильнее, чем большинству регионов Союза. Давай рассмотрим количество жертв. Сначала для сравнения возьмём данные переписей конца 1926 и начала 1939 годов:

1926 и 1939:

СССР: было 147 027 915, стало 170 557 093. Плюс 16,0 %.

УССР: было 29 018 187, стало 30 946 218. Плюс 6,6 %.

СССР без УССР: было 118 009 728, стало 139 610 875. Плюс 18,3 %.

То есть в УССР был серьёзный демографический провал.

Кстати, в 1937 году тоже проводили перепись, но когда в Кремле узнали результаты, то перепугались и перепись засекретили, а организаторов пересажали. Согласно этой переписи ситуация ещё более выразительная. Цифры можно посмотреть здесь (предварительные) и здесь (полные).

1926 и 1937:

СССР: было 147 027 915, стало 162 039 470. ПЛЮС 10,2 %.

УССР: было 29 018 187, стало 28 387 609. МИНУС 2,2 %.

СССР без УССР: было 118009728, стало 133651861. ПЛЮС 13,3 %.

Если сравнить 28,4 млн в 1937 и 30,9 млн в 1939, то за 2 года в УССР был прирост 1,5 млн. Миграция в УССР извне тоже была, но явно не 1,5 млн за 2 года. Поэтому, прикидывая естественный рост где-то под 0,5 млн за год, видим, что в 1932 было значительно больше людей, чем в 1927, а в 1934 меньше, чем в 1937.

Разные люди называют разные цифры — от 2,5 до 7 млн погибших от голода людей. Осторожные цифры учёных — 3,5 млн, то есть более 10 % населения.

13. Я понял, что умирали не равномерно и на Украине умерло много людей. Но вот я смотрю твою табличку и вижу, что не только на Украине население уменьшилось. И в России местами, а в Казахстане — даже больше. Так зачем так выделять?

Да, в России (в т. ч. на Поволжье) умерло много людей, в Казахстане вообще был ужас. Но мы рассматриваем жертвы в Украине и среди этнических украинцев вне Украины (на Кубани, например), а в дела других народов стараемся не вмешиваться. По-моему, это правильно — не влезать в чужие дела, а разбираться в своих. Вы у себя тоже имеете право вспоминать трагедии в своей истории — или замалчивать. Это ваше дело.

14. Ну ладно. Но зачем кричать, что это было намеренное убийство? Был неурожай, и была неудачная коллективизация.

"Неудачная" — это очень мягко сказано. Благодаря хорошей земле, относительно мягкому климату и полуколониальному положению ("провинция") украинцы в своей массе были селянами, выращивали зерно и овец (позже — свиней) и были при этом индивидуалистами (см. вопрос № 10).

Когда большевики пришли к власти, они почти сразу устроили "военный коммунизм" и стали загонять селян в колхозы. В результате на фоне засухи и конфискации зерна в пользу "голодающего Поволжья" в Украине в 1921-1923 получился первый массовый голод.

Затем пошёл НЭП, и жить стало легче. По сути капиталистический уклад экономики плюс украинизация способствовали нормальной жизни в УССР. И тут СССР пошёл по пути индустриализации и подготовки к войне. Нужна была валюта для покупки импортной техники и технологий на Западе. Расплачивались чем могли, в т. ч. зерном. В 1929-1930 начали принудительно устраивать коллективизацию и раскулачивание, стали забирать до четверти урожая. Самых активных арестовывали или депортировали куда-то в Сибирь.

Загонять индивидуалистов в "коллективные хозяйства" — это по сути забрать землю и скот и гнать селян на панщину к "помещику"-государству. Само собой, украинцы противились, как могли. Забивали на еду весь скот, лишь бы не отдавать в колхоз, а уже будучи в колхозах, не сильно там выкладывались, т. к. работали по сути не на себя. Некоторые даже устраивали маленькие бунты и большие восстания. Учитывая засуху 1931, урожайность упала, и весной 1932 уже не хватало зерна не посевную кампанию в Украине. Были засеяны не все земли.

Государство в лице Сталина и его товарищей решило обуздать норовливых селян, в том числе украинских, которые не хотели делиться хлебом. Стали дальше закручивать гайки. Сначала приняли так называемый "закон о трёх колосках". На 1932 год для Украины были нарисованы нереальные нормы хлебозаготовок для колхозов и "единоличников". У нас стали отбирать весь урожай в колхозах и ходить по селянских дворах, забирать вообще всё съестное, что найдут. Рассказы моих покойных предков это подтверждают. Самые "проблемные" по хлебозаготовкам сёла и районы записывали на "чёрные доски", забирая продукты из магазинов, а иногда блокируя армией снаружи и не давая убежать. Границы УССР также фактически перекрыли, а беглых селян как "агентов Пилсудского" возвращали назад. Экспорт зерна на Запад не прекратили.



В городах хлеб продавали по карточках, и селяне могли его купить только в "Торгсинах" в обмен на драгоценности. Так было вытащено почти всё золото.

Зимой 1932-1933 начался повальный голод. Местами дошло до людоедства. Ниже — будничные фоточки 1933 года из Харькова:









Мои предки в Киевской и Черниговской областях еле выжили. Повезло, что в том регионе не очень свирепствовали отбиратели. Хотя забрали почти всё. Зимой выкапывали на поле замёрзшие не убранные остатки картофеля и вываривали крахмал. Весной ели лободу и другую травку. Ловили рыбу. Меняли в Киеве дорогие вещи на еду. Одну мою покойную бабушку спасло ещё то, что не нашли закопанный под порогом мешок муки. На чердаке был найден кусок не вычиненной кожи — его нарезали понемногу, варили в каком-нибудь "супе", и получался "навар".

Какая-то помощь пришла лишь под осень 1933, когда миллионы умерли, а остальные стали пассивны и на всё согласны. Настоящих инициативных хозяев уничтожили как класс. Эта пассивность и боязнь властей потом ощущалась до 1980-х, а местами есть и сейчас.

Часть вымерших сёл (особенно на востоке) заселили крестьянами из РСФСР и БССР. Их были не миллионы, как некоторые говорят, а сотни тысяч, но это тоже повлияло на этническую картинку. Поляков и немцев в 1930-х наоборот выселяли из УССР куда подальше на случай войны.

Таким образом, убивать всех украинских селян у Кремля не было цели, им они были нужны как рабсила, а надо было их усмирить голодом, в т. ч. ценою миллионов жертв. Доведение до голода и смерти было намеренным.

15. Ну допустим, а при чём тут национальность? Почему сразу ГЕНОЦИД? Там же написано, что геноцид — это намеренное убийство по религиозному или НАЦИОНАЛЬНОМУ признаку. А тут скорее по социальному (крестьян). Почему ваши нацики кричат, что убивали именно украинцев, а не русских, например?

Во-первых, массовое убийство по социальному признаку ничем не лучше массового убийства по другим признакам. И в общем смысле совершенно заслуживает названия "геноцид".

Во-вторых, многие элементы террора (невыпуск жителей за границы республики) почему-то были только в УССР. Именно здесь с особым рвением Каганович, Косиор и другие товарищи "боролись за урожай".

В-третьих, давай посмотрим статистику по национальности за 1926 и 1939:

Русские: было 77 791 124, стало 99 591 520. Плюс 22 млн.
Украинцы: было 31 194 976, стало 28 111 007. Минус 3 млн.

Как же так получилось, что близкие народы за столь короткий срок настолько по-разному изменились по численности?

Как я заметил раньше, в УССР погибло от голода до 3,5 млн. Из них где-то 3 млн были украинцами. Но давай немного выйдем за границы УССР.

В РСФСР в 1926 было 7 873 331 украинцев, а в 1939 осталось лишь 3 359 184.

Куда делись 3,5 млн украинцев РСФСР?

После Казахстана и Украины, наверное, самый страшный голод был на Кубани и Ставрополье. Были там и радикальные репрессии: Станица Полтавская была почти в полном составе выселена в Сибирь. Но в Северо-Кавказском крае в 1926 украинцев было больше, чем русских. Например, в Кубанском округе — 915 450 против 498 102. По сути это была этнически украинская территория с украинскими школами, газетами и т. д. Поэтому большинство жертв были украинцами.

Смотрим очень интересный документ под названием "Постановление 14 декабря 1932 г. ЦК ВКП(б) и СНК СССР О хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и в Западной области". Заметим сначала, что в названии документа нет ни слова о национальности. Зато внутри — жёсткий коктейль из всего интересного. Цитирую отрывки:

6. ЦК и СНК отмечают, что вместо правильного большевистского проведения национальной политики в ряде районов Украины, украинизация проводилась механически, без учета конкретных особенностей каждого района, без тщательного подбора большевистских украинских кадров, что облегчило буржуазно-националистическим элементам, петлюровцам и проч. создание своих легальных прикрытий, своих контрреволюционных ячеек и организаций.

В особенности ЦК и СНК указывают Северо-Кавказскому крайкому и крайисполкому, что легкомысленная, не вытекающая из культурных интересов населения, не большевистская «украинизация» почти половины районов Северного Кавказа при полном отсутствии контроля за украинизацией школы и печати со стороны краевых органов, дала легальную форму врагам Советской власти для организации сопротивления мероприятиям и заданиям Советской власти со стороны кулаков, офицерства, реэмигрантов-казаков, участников Кубанской Рады и т.д.

В целях разгрома сопротивления хлебозаготовкам кулацких элементов и их «партийных» и беспартийных прислужников, ЦК и СНК Советского Союза постановляют:

а) Выселить в кратчайший срок в северные области СССР из ст. Полтавской (Северный Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей за исключением действительно преданных Советской власти и не замешанных в саботаже хлебозаготовок колхозников и единоличников и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья и на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых.

г) Предложить ЦК КП(б)У и СНК Украины обратить серьезное внимание на правильное проведение украинизации, устранить механическое проведение ее, изгнать петлюровские и другие буржуазно-националистические элементы из партийных и советских организаций, тщательно подбирать и воспитывать украинские большевистские кадры, обеспечить систематическое партийное руководство и контроль за проведением украинизации.

д) Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский язык, как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык. ЦК и СНК обязывают крайком и крайисполком срочно проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах.

ВОТ И ПРЯМАЯ СВЯЗЬ СОЦИАЛЬНОГО И НАЦИОНАЛЬНОГО!

Товарищи из Кремля боялись, что украинскость им будет мешать. В РСФСР моментально всех украинцев заставили учиться в русских школах, читать русские газеты и т. д. При переписи 1939, возможно, как-то намекали, что лучше писать в графе "национальность", или сами кубанские черноморские козаки боялись писать "украинец". Во всём Краснодарском крае оказалось в 1939 лишь 149 874 украинцев, зато русских — 2 754 027. Со временем формальное "переименование" перешло в полную ассимиляцию — местный диалект украинского языка (балачка) почти исчез на Кубани.

В этом документе есть намёки и на территорию УССР — "умерить пыл" с украинизацией, так сказать. Вот и умерили, особенно на юго-востоке. Параллельно уничтожалась культурная и вообще национальная элита — либо за "национализм", либо за "работу на вражеские разведки". Всё украинское национальное загонялось в узкие рамки, не опасные потенциально для империи.

После Голодомора быть украинцем стало немодно и даже как бы опасно. А вдруг ты петлюровец и буржуазный националист? Лучше даже фамилию подкорректировать: был Онищенко — стал Анищенков, и все дела.

Так что не надо нам говорить, что не было национального фактора.

А голодовка в Украине, кстати, повторилась в 1947, но погибло меньше — 1 млн.

16. Ну не знаю... Там же нет таких документов, как у фашистов, типа "уничтожить столько-то хохлов и пшеков". То есть всё не так однозначно.

Да, не так очевидно, как у Гитлера. Педантичные немецкие нацисты, видимо, уверенные в своём будущем, не боялись и писали прямо: "евреев и цыган надо уничтожать" и т. д. А большевики зачастую делали всё тихо и без документов, чтобы потом было меньше следов. Многим родственникам репрессированных просто врали, что те содержатся где-то в лагерях в Магадане. А этих заключённых уже давно расстреляли.

Но ты же видишь, что национальный фактор в отношении украинцев был. Если даже взять один этот документ — зачем было деукраинизировать Кубань и другие районы России? А затем, что именно украинскость им якобы мешала заготавливать зерно. То есть всё равно правда просачивается.

А теперь вспомни, что большевики делали с поляками, немцами, чеченцами, крымскими татарами. Они их насильственно переселяли по национальному признаку. И делали это не всегда гуманно, а так, что до трети депортированных погибали либо в товарных вагонах для скота, либо на месте, т. к. их не селили в готовые дома, а по сути выгружали где-то в степи. Украинцы не единственные, кто пострадал по национальному признаку.

Большевики не хотели убить физически всех украинцев — они хотели нас поработить жестокими методами и по возможности обрусить.

17. Да, наверное, украинцам перепало от Сталина. Но при чём тут Россия? Сталин был вообще грузином, а мы не при делах. А ваши нацики кричат, что мы должны вам выплачивать какие-то компенсации.

Выплачивать копенсации за Голодомор никто не будет, это понятно. И это глупая идея.

НО! Голодомор устроил не столько Сталин лично, сколько руководство компартии, которе сидело в Москве. Украина в 1917-1920 не присоединилась единогласно и добровольно к большевикам. У нас были не только сторонники большевиков (в основном среди рабочих на фабриках и крайних бедняков в сёлах), но и сторонники независимой Украины, анархисты-махновцы и белые российские монархисты. В России у большевиков была бОльшая поддержка, и там они раньше захватили власть. По сути российские большевики завоевали Украину, а наши местные фанаты только помогали им это делать. Ленин чуть раньше по сути делал то же самое, что и Сталин. Не было бы в 1930-х И. В. С. — был бы какой-нибудь Троцкий или Хрущёв с похожими методами. Большевизм и Голодомор исходили из территории России. Это была переиначенная, но всё та же Российская империя. И кубанцев, слобожанцев из Воронежской области, таганрожцев насильно перевели не на грузинский язык, а на русский.

Вот ты вроде как признал, что украинцы пострадали от Сталина. А твоё руководство в Кремле не хочет этого делать. Россия в своё время признала себя правопреемницей СССР. А там были не только Великая Победа, Юрий Гагарин и бесплатное образование — были расстрелы, голодоморы и прочие неприятные вещи. Мало того — сейчас у вас официально Сталин выступает уже не как тиран, а как "эффективный менеджер", которому пришлось по ходу чуть-чуть допустить некоторое число (миллионов 10-20) смертей. Лес рубят — щепки летят. Раздутый культ Победы с ленточками, красные звёзды на крыльях самолётов ВКС РФ — это всё есть возврат в 1930-е.

Украинцы стали жертвами империи по социальному и этническому признакам, а твои сограждане и руководство не хотят это признать. И чем больше не хотят, тем дальше и быстрее мы с вами разойдёмся.

18. Опять нагнетаешь. Но смотри — раньше было время такое, много где чё было. Вот американцы индейцев вырезали, потом немцы — евреев, японцы — китайцев, а американцы на головы японцам атомную бомбу скинули. Россия чё — сама страшная? Зато при Сталине Днепрогэс построили, школы открыли, войну выиграли...

ТЫ ТАК НИЧЕГО И НЕ ПОНЯЛ!

Я же тебе говорил (см. вопрос № 13), что украинцы, как и все другие народы, больше озабочены жертвами среди своего народа. Кому, как не нам, изучать Голодомор? Евреи изучают Холокост и т. д.

А во-вторых, почему-то не все нации и правящие партии в одно и то же время устраивали геноцид и другие массовые репрессии. Вот чехи, например, вроде бы никого сильно не гнобили. Идея о репрессиях возникает у правящей элиты или даже у всего народа там, где есть идея собственного величия по сравнению с кем-то ещё — или другими народами, или другими партиями. Подумаешь — дикари какие-то, сейчас мы их!.. Или там, где есть образ какого-то лютого врага — такого ужасного и нечеловеческого, что даже его детей убивать не зазорно, они же личинки врагов! Поэтому надо стараться бороться с такими идеями и их пропагандистами, а не идти у них на поводу.

19. Да понял я, всё понял! Просто не люблю такое понимать. У нас тут говорят одно, у вас — другое...

А ты всегда выслушивай все точки зрения — и только потом делай первые выводы.