хочу сюда!
 

Лида

35 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 36-43 лет

Заметки с меткой «голодомор»

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть


24.11.18 18:05 85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть
Автор: О.Скороход
Сьогодні традиційно вшановуємо пам'ять жертв Голодомору 1932-33 років. 85-та річниця припала на переломний момент для політики пам'яті в Україні. Вже ніхто не заперечує, що Голодомор 1932-33 років в Україні мав місце. Крім того, схоже, Україна долає етап болісного визнання та емоційного пригадування та переходить до свідомого осмислення тих подій.

Нинішня політика пам'яті виходить за межі сухого інформування про злочини радянської влади чи шквалу свідчень очевидців, після яких емоції збивають з ніг. Готовність коректно і тверезо оцінювати своє минуле та доводити свою думку опонентам - це ознака зрілості держави та нації, до якої ми прямуємо.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 01

Сьогодні громадські акції спрямовані передусім на інформування про Голодомор не лише стейкхолдерів, але й звичайних громадян іноземних держав. Серед найдієвіших назву ініціативу студентів з частування "стравами Голодомору" людей на вулицях Ізраїлю, Іспанії та інших країн. Таке донесення ефективніше, ніж сотні закликів про далеку трагедію іншого народу. До цього додався кінематограф – кілька фільмів про знищення українців голодом побачили і ще побачать світ. Наочікуваніший з них "Гарет Джоунз" Анєшки Голланд.

Є поступ і у впливі на академічну західну спільноту, яка досі переважно мислить радянськими парадигмами. Знаковою подією стала перша публікація англійською мовою історичних документів про Голодомор, яку здійснив Канадський інститут українознавчих студій, чим дав можливість англомовній публіці знайомитися з документами напряму. Значний резонанс справила  книга Енн Епплбаум "Червоний голод: Війна Сталіна проти України", яка досі жваво дискутується і викликала відверте роздратування апологетів радянської візії.

У сфері ж офіціозу в самій Україні навіть найбільші критики політики вшанування пам'яті жертв Голодомору та досліджень зазначають, що останніми роками кількість фахових дискусій та досліджень щодо трагедії 1932-33 значно зросла, і це відкриває перспективу на майбутнє. А відтак сприяє іміджу держави та серйозності підходу у просуванні ідеї Голодомору як геноциду українців.

На цьому тлі маніпуляції та жонглювання фактами Голодомору видавалися б певним анахронізмом, якби не їхнє звучання на високому рівні. У лютому 2018 року керівники провідних наукових установ написали листа щодо небезпеки політизації Голодомору. Їх було почуто частково – концепцію Музею Голодомору, яку саме будують біля зведеного 10 років тому Меморіалу в центрі Києва, готуватимуть науковці НАНУ. Є всі підстави вважати, що і концепція, і її втілення будуть фаховими та відповідатимуть сучасним стандартам вшанування пам'яті та осмислення трагедій минулого.

Разом з тим до державних органів досі лишаються питання щодо освітніх програм. Так, у директиві Міністерства освіти від липня 2018 року про викладання у школах предметів у частині стосовно Голодомору зазначено некоректні та неперевірені дані. Зокрема про кількість жертв.

"Цензор.НЕТ" зробив огляд питань довкола Голодомору, які найбільше використовують у політичних маніпуляціях. Пролунавши від офіційних органів чи інтелектуальних еліт на найвищому рівні, ці переконання отримують життя серед широків кіл громадян. У контексті агресії РФ та окупації території, населення якої найбільше противилося пам'яті про Голодомор, ці маніпуляції ще й збільшують непорозуміння у суспільстві.

Свідомо ми не порушували питання геноциду/не геноциду, оскільки ця тема тягне не на одну розлогу статтю. Зосередилися на трьох: щодо завищення кількості померлих, географії штучного голоду і спекуляції на темі переселення у вимерлі українські села росіян.

ПОМЕРЛІ І ЖЕРТВИ: 4, 7 ЧИ 10 МІЛЬЙОНІВ?

На сьогодні найбільш поясненою видається цифра людських втрат від Голодомору, запропонована демографами, - 3,9 млн осіб. У 1932 близько 250 тисяч прямих втрат. У 1933 – 3 мільйони 530 тисяч осіб. У 1934 році – близько 160 тисяч (внаслідок подій і урожаю 1933-го). Разом – 3,9 млн прямих втрат за 3 роки та ще 0,6 млн ненароджених. Цифру смертності у 3,9 млн підтвердила і слідча комісія щодо причин та наслідків Голодомору.

Науковцям Інституту демографії вдалося охопити максимум документів з російських архівів, у тому числі дані смертності по всіх районах Української Радянської Соціалістичної Республіки (УСРР) та міграції з 1926 по 1936 роки. Відповідне дослідження було опубліковане у 2015 році, а тривало цілих 4 роки. Демографи обрахували різницю між загальною кількістю смертей у період Голодомору і кількістю очікуваних смертей, які сталися б і за відсутності голоду. Кількість загиблих від власне голоду вивели за формулою: загальна кількість померлих з поправкою на природну смертність.

Однак цю цифру необхідно уточнювати, оскільки практично жодна сільрада в Україні у 1932-33 роках не подавала дані у райцентр регулярно. Існує припущення, що дані не надсилали у найтяжчі періоди, коли було найбільше смертей. Відтак, не всі факти смерті чи народження могли бути враховані. Для прикладу, за даними історика Геннадія Єфіменка, по Донецькій області 68 сільрад не подали відомості за жоден місяць 1933 року. У Дніпропетровській області майже 20% сільрад не подавали відомостей за рік. Нараз робоча група щодо уточнення демографії часів Голодомору працює.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 02

Найбільше ідеологічно-історичні списи поламано довкола даних двох переписів – 1929 і 1937 років.

Так, побутував міф про перепис населення 1929 року, за яким "чисельність української нації" становила 81 мільйон. Тоді як за переписом 1979-го – 42 мільйони. Якщо вірити цим даним, кількість українців за півстоліття скоротилася на 50%. При цьому не вважали за потрібне звернутися до даних перепису 1926 року, щоб уточнити цифру. Так само ігнорували що кількість загального населення СРСР у 1929-му становила 147 млн (у такому разі дані у 81 млн українців видають нереальними).

Правда криється у банальній друкарські помилці. В одному з посібників у таблиці демографічних даних замість трійки надрукована вісімка, що перетворило 31 мільйон на 81. Тож українців на кінець 1920-х був 31 мільйон.

Критичний аналіз історичних документів є буденною річчю для історика, а зваженість висловлювань – для дипломата. Та у 2007 році перемогли емоції. Тодішній президент Віктор Ющенко виніс цю цифру у 81 мільйон на публіку, що фактично робило її державною позицією. Дмітрій Мєдвєдєв з великою насолодою вказав Ющенку на хибу й публічно відмовився їхати на масштабні урочистості зі вшанування жертв Голодомору – мовляв, українська влада жонглює фактами задля кон’юнктурної мети, то як же вірити тезі про геноцид?. Як наслідок, різко похитнулася авторитетність прагнень тодішньої української влади у донесенні світу інформації про Голодомор та просуванні ідею Голодомору-геноциду. Зокрема відомий дослідник історії Східної Європи, професор Єлю Тімоті Снайдер тоді заявив: "Президент Ющенко зробив своїй державі ведмежу послугу, заявивши про 10 мільйонів смертей і втричі завищивши кількість убитих українців".

На тлі того ляпаса з боку Мєдвєдєва і репутацінйих втрат дивною є сьогоднішня вразливість офіційних українських структур до завищення рівня смертності серед населення України часів Голодомору. Ряд істориків не оминула спокуса "підтягнути" кількість померлих до 7 або й 10 мільйонів. Цифру у 7 мільйонів мало не визнав офіційно Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", опублікувавши її в підсумках за даними солідної конференції у 2016 році. Однак в останню редакцію ця теза не потрапила.

Серед аргументів на користь більшої кількості втрат українців можна почути і аргументи щодо перепису 1937 року - що він буцімто неправдивий, оскільки на його підставі виходить менша цифра померлих. Якщо відштовхуватися від переписів 1926 і 1937 років, то за цей час населення України зменшилося на 538 тисяч осіб. Зовсім інше прихильники більшої цифри виводять з перепису, проведеного через два роки, 1939-го. За ним з 1926 по 1939 населення поменшало аж на 3 мільйони.

Однак демографи роблять вважливе уточнення, що цифра за 1939 рік говорить про українців у складі всього СРСР, а не населення УРСР. Окрім того, демографи вважають перепис 1939 року сфальсифікованим на 800 тисяч. Дані того перепису дійсно зафіксували офіційне зменшення кількості українців в СРСР. Однак це зменшення було пов'язане не лише з демографічною ямою після голоду, але і з тим, що багато українців за межами УРСР, зокрема на Кубані, були записані як росіяни.

Тим часом, вже згадана директива МОН для шкіл пропонує подавати учням цифру втрат від Голодомору у 7,7 мільйонів - на основі прогнозів демографа Арсена Хоменка, зроблених у 1927-31 роках на 1937 рік. Гіпотетично Хоменко на 1937 рік розраховував 35,6 млн населення УСРР, а всесоюзний перепис 6 січня 1937 року поставив перед фактом 27,9 млн. Відтак за основу взято 7,7 млн гіпотетичних втрат від 1932 до 1937 року. При цьому ініціатори рахування втрат за гіпотетичними даними ігнорують вплив реальних чинників, які міг не врахувати Хоменко. Зокрема міграцію населення.

Для уникнення плутанини вочевидь треба чітко розрізнити поняття жертв і людських втрат від Голодомору. Сьогодні ці два терміни часто є тотожними навіть у науковій літературі. Жертви - це не лише померлі, але усі постраждалі. Сюди ж мають входити 0,6 млн ненароджених (за даними деморафів), а також кількість смертей, що відповідала природним показникам, а відтак не була врахована в обрахунку прямих втрат від Голодомору, хоча вочевидь ті люди також помирали страшною смертю.

Що вже говорити про ментальні жертви. Саме тривають дослідження щодо психологічної травми у тих, хто пережив Голодомор та їхніх нащадків на кілька поколінь. Окремо досліджують наслідки медичні, культурні тощо. Тож цифра 3,9 мільйонів прямих демографічних втрат - має бути тверезим юридичним аргументом для наукової та світової спільноти при визнанні Голодомору геноцидом. Питання ж жертв є куди глобальнішим.

У ХАТАХ ВИМЕРЛИХ УКРАЇНЦІВ ОСЕЛИЛИСЯ РОСІЯНИ?

Тривалий час цю інформацію переповідали напівофіційно, з появою перших пам'ятників і меморіалів жертвам Голодомору на них з'являлися написи про переселених росіян.. Апогеєм легалізації цього міфу можна назвати виставку, яка відбулася у Меморіалі Жертв Голодомору 2015 року.

Наступного року в скандал потрапив міністр культури Євген Нищук. У репліці одному з телеканалів міф про переселення росіян на Донбас з вуст міністра вилився у твердження про те, що жителі Східної України "не мають генетики". "… Ця ситуація, яка склалася на сході й півдні країни, – це прірва свідомості. Більше того, коли ми так багато говорили про генетику, на Запоріжжі, на Донбасі, на тому... це ж міста завезені. Немає там ніякої генетики. Це свідомо завезені. Черкаси – це славетний гетьманський шевченків край, саме місто Черкаси наполовину завезене. Чого? Бо боялися цього Шевченківського духу. І так робили, це була технологія Радянського Союзу".

Цією тезою оперативно маніпулювали російські пропагандисти, а опоблоківці подали в Раду законопроект про відставку Нищука. І хоча міністр не прив'язував свої слова до подій Голодомору, сказані вони були у дні пам'яті жертв трагедії 1932-33.

Такий резонанс відбувся через голослів'я і неосмислення фактів. Вже згадана виставка у меморіалі-свічі спиралася на нововідкриті документі радянських спецслужб, які не встигли належним чином проаналізувати. Зокрема щодо наслідку цих перевезень. Сьогодні науковці пропонують подивитися тверезо на факти.

Переселення жителів російських областей у спустошені Голодомором села дійсно відбувалися у 1933 і 1934 роках – згідно з Постановою РНК СРСР 1933 року. Але, по-перше, відбувалося не у великих масштабах та не в ті українські райони, які нині є окупованими РФ. По-друге – більшість переселених становили українці з інших областей України. І по-третє, більшість переселених до УРСР росіян швидко повернулися назад, оскільки не змогли прижитися у хатах, що у переносному і прямому значенні просякли духом смерті.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 03

Та сама Постанова РНК СРСР 1933 р. "Про переселення в Україну 21000 сімей колгоспників".

Перша хвиля переселення охоплює листопад-грудень 1933-го і стосувалася жителів чотирьох регіонів РСФРР та Білоруської СРР. Всього до УСРР було завезено 21 341 господарств (фактично – сімей). Практично стільки ж - 21 127 господарств - було завезено до України у перші два місяці 1934 року. Та цього разу більшість з них походили з Вінницької, Київської та Чернігівської областей УСРР.

Статистика стверджує, що більшість новоприбулих росіян повернулися на батьківщину. Красномовним прикладом є Марківський район Луганщини, оскільки туди переселяли винятково з Росії. Дуже скоро з 401 переселеного господарства 329 повернулися назад. Новоприбулі дійсно мали певні пільги, але вони не стали бонусом перед труднощами та несприйняттям місцевими. Окрім того, не варто забувати, що після війни сюди виселяли українців з Західної України.

Важливо також подивитися на географію переселень. Загалом воно охопило 91 район України і стосувалося сільських районів, які пізніше, на відміну від індустріальних міст, не зазнали нищівної русифікації. Що стосується індустріальної частини Донбасу, то на етнічний склад тут більше вплинули переселення у 1950-60-х роках.

ГЕОГРАФІЯ: ЯКІ РЕГІОНИ НАЙБІЛЬШЕ ПОСТРАЖДАЛИ?

5 років тому Український науковий інститут Гарвардського університету почав великий проект з оцифровування даних наріжних подій української історії. До проекту "МАPА. Цифровий атлас України" були залучені фахівці різних галузей, він реалізується за сприяння Фонду Катедр українознавства у США, Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи та Інституту історії України НАНУ. Цього року черга дійшла до трагічних подій Голодомору. Науковці дійшли несподіваних навіть для себе висновків: найбільший удар припав не на південні та східні регіони, як вважали доти, а на Центральну Україну, яка не вдігравала провідної ролі у радянському плані хлібозаготівель.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 04

"Ми не повірили своїм очам, коли зрозуміли, що найбільш суворий голод, найбільша кількість загиблих під час Голоду була на території сучасної Київської, Полтавської, Черкаської областей. Перед тим існувало уявлення, що більшість постраждали на півдні України. Бо південь був традиційний регіон, де через засухи і так далі голоди повторювалися, і це накладалось. Голод 1932-1933 року не накладається на ту саму карту, на яку накладаються інші голоди. Він був штучним", – прокоментував директор інституту професор Сергій Плохій.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 05

Поруч з важливим аргументом на користь штучності голоду та вагомого кроку до популяризації історії це дослідження Гарварду забиває останнього цвяха в міф про те, що жителі східних та південних регіонів підсвідомо відмовляються визнавати Голодомор через те, що ці регіони є найбільш постраждалими. Цією тезою ще п'ять років тому оперували українські інтелектуали. Останні дослідження показують, що реальність значно складніша і багатогранніша, та закликають до подальших тверезих вивчень.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

До 85-х роковин Голодомору

Виступ Президента України під час вшанування пам’яті жертв з нагоди 85-х роковин Голодомору

24 листопада 2018 року - 16:23

Виступ Президента України під час вшанування пам’яті жертв з нагоди 85-х роковин Голодомору

Високоповажні іноземні гості! Друзі України!

Ваша Святосте!

Шановні предстоятелі церков і лідери релігійних організацій!

Дорогий український народе!

Щороку пізньої осені на ці дніпровські кручі приходять тисячі людей. Вони прибувають із різних куточків України та з далеких країн. Їх приводить сюди бажання вшанувати загиблих і нагадати світові про один з найбільших злочинів ХХ століття – про Голодомор, влаштований Кремлем.

Геноцид був дуже ретельно спланований. Ним хотіли вирішити назавжди українське питання, яке століттями не давало спокою Росії, та й відверто кажучи і досі не дає. На початку тридцятих років ще свіжою була пам’ять про Українську національну революцію, століття якої ми відзначаємо цього року. Наша революція виявилася надто романтичною, надто вже сподівалася на мир і братерство, надто мало дбала про армію. Через те й була придушена навалою з півночі. Але пробуджена революцією національна свідомість – точно залишилася.  

Російсько-більшовицька тиранія невтомно гасила той вогонь свободи, але він все одно то жеврів, а то й загорався з новою силою. І місяця не минало без повстань, бо хлібороби не хотіли віддавати зерно, хліб задарма. Бувало, відхилялися від «курсу партії» українці-керівники міністерств, заводів, установ: навіть на засіданнях парткомів час від часу лунали виступи проти диктату Москви. Українізацію, яку Сталін розглядав як тимчасову подачку, націонал-комуністи сприймали всерйоз і енергійно проводили, зміцнюючи нашу українську ідентичність. Потаємну думку мільйонів висловило коротке гасло Миколи Хвильового: «Геть від Москви!»- разом з іншим у нашій мовній стилістиці тих часів: «Дайош Європу».

В ті ж роки відбувся розквіт української культури. Ніколи раніше не з’являлося в нашій  Україні одночасно стільки геніальних письменників, поетів, художників, режисерів, акторів, музикантів. Це ті, які стали «розстріляним Відродженням».  

Посіяні Українською національною революцією зерна дали добрі сходи. Кремль страшився майбутнього «врожаю». Сталін так і написав Кагановичу: «Украину можем потерять». Зі страху й ненависті виріс задум злочину. Спочатку неправедним судом судили і знищили тих, хто дав можливість народу пізнати самого себе, хто об’єднував його навколо цінностей і смислів. А потім взагалі спланували вбити всіх, хто здатний до опору. Вбити лише за те, що вони українці… За те, що вже самим фактом усвідомлення себе окремими народом ставлять під загрозу існування імперії.

Дослідники на основі документів і свідчень дуже докладно описали, як спускалися з Москви нереальні плани хлібозаготівель,  що прирекли Україну на масовий голод. Ми знаємо, як відбувалося занесення сіл на «чорні дошки». То означало – оточення військом, заборону виїзду, вилучення будь-якої їжі і вимирання чоловіків, жінок, дітей. Так, вони вбивали не лише дорослих. Вбито і півтора мільйона дітей!   

Відомо й те, як оголошували куркулями сотні тисяч господарів і разом з родинами засилали їх на Сибір, аби вже там виморити як не голодом, так холодом; як не морозом, так каторжною працею.

Рафаель Лемкін, автор самого терміну «геноцид», один з тих, хто добився прийняття Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зробив такий висновок: «Радянський геноцид в Україні був не просто випадком масового вбивства, але саме випадком геноциду, знищення не лише окремих людей, але й усієї нації».

Протягом десятиліть за одне лише згадування про Голодомор можна було заплатити роками неволі. Та в тисячах і тисячах українських родин продовжували згадувати імена загиблих родичів. Пошепки переповідали страшні подробиці. У таємних щоденниках записували спогади. Обговорювали це на своїх гуртках шестидесятники. Цього року пішов з життя один з них, Іван Драч. В ці дні Іван Федорович завжди приходив сюди. Влітку 1986 року він першим на з’їзді письменників публічно оголосив вимогу владі дати відповідь про те, що ж коїлося в Україні в тридцяті роки.

Чимало небайдужих людей за межами СРСР берегли пам’ять про злочин Голодомору. Розповідали про нього з церковних кафедр, писали репортажі в газетах і просто листи зі зверненнями до урядів. В усіх кінцях світу українська громада на повний голос нагадувала про Голодомор. 

Тридцять років тому комісія Конгресу США офіційно встановила, що Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців. Цього ж року Сенат американського Конгресу визнав Голодомор геноцидом. Загалом півтора десятки держав на рівні парламентів кваліфікували голод тридцять другого – тридцять третього років саме як геноцид.

Сьогодні в Києві на міжнародному форумі «Україна пам’ятає – світ визнає» були присутні представники п’ятдесяти країн.

Напередодні ми почули від Папи Франциска слова вшанування жертв Голодомору. Зі співчуттям та підтримкою до українського народу звернувся Вселенський Патріарх Варфоломій. «Ця трагедія, - зазначив Його Всесвятість, - говорить сама за себе, серед інших жорстоких вчинків проти людства та Божого творіння, здійснених у двадцятому столітті, саме Голодомор стоїть окремо».

У зверненні Його Всесвятість ще раз наголосив, що «Священний Синод вирішив надати автокефалію Православній Церкві в Україні, щоб вона приєдналася до повноти Православ'я в єдності та внутрішньому мирі». Рішення, яке ми українці очікували десятиліттями і навіть століттями, - прийняте, і ми за нього надзвичайно вдячні нашій Константинопольській Матері-Церкві. Очікуємо найближчим часом остаточно юридично та канонічно буде оформлена автокефалія.

Дорогі українці!

Ми провели декомунізацію і стерли імена катів нашого народу з карти України, прибрали їхні ідоли. Цей процес має бути завершений. Звертаюся до Верховної Ради щодо перейменування Дніпропетровської області на Дніпровську. Днями вніс до Верховної Ради відповідний законопроект. Закон вимагає це рішення провести через зміни до Конституції.

Позавчора, і дуже дякую Парламенту України і народним депутатам, Верховна Рада в першому читанні вже схвалила зміни до Конституції, які зобов’язують українську владу забезпечити вступ України до Європейського Союзу та НАТО, які карбують в Основному законі наш курс на Євросоюз та НАТО. Це – частина нашої стратегії, яку ми послідовно впроваджуємо протягом останніх чотирьох з половиною років.

Лише інтеграція України до євроатлантичного простору гарантує нам і мир, і безпеку, і незалежність, і подолання бідності. Щойно цитував Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!». Від цієї стратегії ми не відступимо. Україна обов’язково стане повноправним членом НАТО і повноправним членом Європейського Союзу!

І не буде більше ані Голодомору, ані Великого терору, ані русифікації. Як писав Тарас Шевченко: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!»

Історична відповідальність за Голодомор лежить на Російській Федерації як правонаступниці СРСР, і той злочин не має терміну давності. Росія знову, як і сто років тому, розгорнула агресію проти України щоб повернути її назад, в імперію. У Кремлі знову ненавидять і бояться вільної європейської України. Але, я точно знаю, вони вже не зможуть повернути назад колесо історії. 

Україна впевнено йде своїм шляхом. 

Ми пам‘ятаємо! Ми – сильні!

Вічна пам'ять жертвам Голодомору!

Вічна пам'ять усім, хто віддав життя за свободу і незалежність України!

Оголошую загальнонаціональну хвилину мовчання.


https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-51290

Покажіть мені!

Шановна громадо! Хочу вставити свої 5-ть копійок з нагоди 85-х роковин "Голодомору в Україні".
Сьогодні випадково у клясері з поштовими марками я натрапив на макру Азербайджанської ССР випущену на користь голодуючим губерній Поволжжя у 1921 році. А хто мені підкаже, або опублікує подібну марку чи листівку СРСР , інших країн світу, випущену на користь голодуючим України 1932-33 років.

Невсеремось!

Шановне і поважне товариство знає, що сьогодні за день... Мені чомусь пригадався віршик, який з'явився "в народі" після чорнобильської аварії... "Ми - українська нація! Не візьме нас радіація! Невсеремось!" Ті, хто старший за віком, зрозуміють, що "невсеремось" - це перекручене від нікарагуанського "венсеремос". Наразі, замість "радіація" можна підставити інше слово... Але зміст від того не зміниться.
Згадаймо і пам'ятаймо... Бо це наша історія... Не забудьте запалити свічку ввечері...

Сенат США визнає голодомор в Україні

У СЕНАТІ США ГОЛОДОМОР ВИЗНАЛИ ГЕНОЦИДОМ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ – ПОСОЛЬСТВО
26.09.2018 20:09


У резолюції висловлюються найглибші співчуття жертвам, тим, хто пережив Голодомор, та їхнім родинам

Комітет із закордонних відносин Сенату США затвердив резолюцію, в якій Голодомор 1932-1933 рр. визнається геноцидом українського народу. Про це повідомило Посольство України у США на сторінці у Facebook.

"Комітет із закордонних відносин Сенату США затвердив та рекомендував до схвалення верхньою палатою американського парламенту резолюцію, в якій Голодомор 1932-1933 рр. визнається геноцидом українського народу", – зазначається у повідомленні.

Як стало відомо, проект резолюції засуджує систематичні порушення прав людини, зокрема права на самовизначення та свободу слова, вчинені радянським урядом проти українців.

"(У резолюції) висловлюються найглибші співчуття жертвам, тим, хто пережив Голодомор, та їхнім родинам, а також міститься заклик до розповсюдження інформації з метою підвищення обізнаності у світі про штучну природу цієї трагедії", – уточнили вітчизняні дипломати.

Співавторами резолюції виступили понад 20 сенаторів від Республіканської та Демократичної партій на чолі зі співголовами групи дружби з Україною у Сенаті США Робертом Портманом та Річардом Дурбіним. Документ уперше представили 14 березня 2018 року.

Голодівка 21-го року...


Моя бабуся розповідала,що в голодівку 21-22 років
на теренах України працювали 
американські польові кухні.