Слава ЗСУ! 30 діб війни! Витримали! Герої!
- 24.03.22, 07:03
- Ми любимо тебе, Україно!
Але розберімося в усьому.
Бо насправді Крути були зовсім не тим, чим стали у попсовій історії. Нашої провини в неправильному трактуванні події мало: міфи народилися ще з першими пореволюційними емігрантами (головно — зусиллями Дмитра Дорошенка, який мав свої рахунки з урядом УНР і приписував йому аж занадто багато зради) і закріпилися надміру частими порівняннями із трьома сотнями спартанців, які полягли під Фермопілами.
Сучасні українці радше винні в тому, що не люблять перевіряти факти і натомість дуже люблять тужити. Ну, і пристрасть до гучних, поетичних назв, далі яких іноді текст й не читається, теж робить свою справу. Чого тільки варта назва «Нас тут триста, як скло, товариства лягло», що зустрічається чи не в кожній другій статті на тему того історичного бою. Багато хто вже й не згадує, звідки взявся цей вислів і що до полеглих під Крутами військових він ніякого стосунку не має. Навіть літературну паралель провести важко. Адже вірш Тараса Шевченка «За байраком байрак», звідки і взявся вислів про трьохсот полеглих, розповідає про долю козаків, які продали в рабство своїх земляків й були вбиті у бою своїми ж.
«Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло!
І земля не приймає.
Як запродав гетьман
У ярмо християн,
Нас послав поганяти.
Крові брата впились
І отут полягли
У могилі закляті», —
ніби розповідає свою історію козак у вірші. Тобто взагалі повз.
Аби зрозуміти роль бою, що стався 29 (у деяких джерелах — 30) січня 1918 року під Крутами, треба зробити крок назад, подивитися на повну картину, вийти за межі однойменної залізничної станції та збагнути мить того життя, що кипіло навколо. Треба усвідомити, що світ і Україна тієї хвилини оберталися не лише навколо Крутів. Насправді бої тривали у багатьох точках. Найбільший бій, як це часто буває і сьогодні, був дипломатичним. Окрім того, потрібно спростувати декілька міфів. Хоча б той, що під Крутами бились лише студенти й учні і що всі вони загинули. Насправді учасників битви з українського боку було більше, ніж триста, і далеко не всі вони полягли там.
Зрештою, бій під Крутами не завершився повною поразкою. Власне, беручи до уваги кількісну перевагу ворога, його втрати і здобутий результат, виходить зовсім навпаки. 4800 (за іншими даними — до 7000) червоногвардійців Муравйова проти українців чисельністю 400–600 осіб, серед яких бійці загону Вільного козацтва Армії УНР, офіцери (старшини) і юнацтво (курсанти) 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького, студентський добровольчий курінь Січових стрільців, імовірно, учасники інших формувань.
Олекса Алмазов, уродженець міста Херсон, генерал-хорунжий Армії УНР, за спогадами Степана Самійленка — учасник бою під КрутамиТож, незважаючи на величезну численну перевагу ворога, українські військові змогли утримувати позиції впродовж п’яти (!) годин.
У ході бою декілька десятків українців загинули, частина — потрапили в полон і були страчені. Загальна кількість загиблих — 70–100 осіб. Решта змогли уникнути оточення і відступити. Втрати ворога — до 300 осіб загиблими. Українським військовим також удалося знищити колії та мости, що допомогло суттєво затримати просування більшовиків на Київ. Таким чином, українці насправді завдали нищівного удару ворогу.
Бій під Крутами також не був суцільною зрадою. Попри розповсюджену думку, що офіцери дали драла з бойовища, а українські студенти билися з червоногвардійцями мало не голіруч, ситуація була іншою. Українські військові мали достатньо зброї і набоїв, аби вести бій, що тривав п’ять годин, а також 16 кулеметів, бронепотяг та бойовий потяг.
Два офіцери, дійсно, відбули до Ніжина, але це сталося ще перед боєм та для того, аби залучити до оборони станції українізований полк імені Тараса Шевченка, що дислокувався в місті. Щоправда, зробити це їм так і не вдалося. За даними прем’єра УНР Бориса Мартоса, який опитував учасників бою вже в еміграції, офіцери відбули «втихомирювати згаданий полк, адже він був розагітований більшовиками і загрожував виступити проти Юнацької школи. Водночас відомо, що певна частина військ київського гарнізону зайняла нейтральну позицію і таки відмовлялася протистояти більшовикам.
Схема бою, виконана сотником Сергієм ГорячкомТут також варто зауважити, що, говорячи «студент», ми радше уявляємо 17-річного юнака, що жодного разу не тримав зброю в руках. Однак людина може бути одночасно студентом і військовим із великим досвідом, правда ж? Так, скажімо, студент на прізвище Довгаль, який командував одним із куренів, нещодавно повернувся з німецького фронту в ранзі підпоручника й, окрім того, вже встиг взяти участь у боях на вулицях Києва. І він такий був далеко не один.
Тож чим був бій під Крутами? Це був непересічний приклад героїзму і звитяги. У цьому немає жодного сумніву. Окрім того, це однозначно була трагедія, адже загинули люди. Молоді люди.
Якою була роль бою на залізничній станції Крути? Надзвичайно вагомою. Окрім того, що українським військовим удалося на чотири доби призупинити просування червоногвардійців до Києва, вони дали дорогоцінний час українській дипломатичній місії в Бересті, аби вона змогла залучити на свій бік союзників та досягти визнання Української Народної Республіки як незалежної рівноправної держави низкою країн, зокрема, Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією, Болгарським царством. Згідно з підписаним згодом договором, визнавались кордони УНР та надавалась військова допомога, яка на певний час дала змогу витіснити більшовиків на схід.
Підписання мирного договору у Бересті після тривалого перемовного процесу. Фото із сайту УІНПВажливий факт: незважаючи на те, що більшовики зайняли Київ через декілька днів після бою під Крутами, вже 2 березня до столиці повернулася Центральна Рада, поновився вихід українських газет. І в цих газетах сім’ї загиблих хлопців розміщували оголошення, в яких просили всіх, хто знає бодай щось про долю або обставини загибелі їхніх рідних, надати відповідну інформацію. Тобто подію не вдалося викреслити з ефіру, вона одразу набула широкого розголосу. Тоді в Києві створили комісію для пошуку тіл загиблих і встановлення обставин бою. Тіла розстріляних у полоні й полеглих у бою військових знайшли під Крутами за допомогою місцевих мешканців. Згодом їх урочисто перепоховали на Аскольдовій горі у столиці. Поховальна процесія пройшла вулицями Києва. Громада міста змогла оплакати своїх захисників. Історики вважають, що у той самий день із фасаду будівлі Центральної Ради було збито двоголового орла — символ Російської імперії.
Подвиг військових, що віддали свої життя у бою під Крутами, став прикладом незламності для бійців ОУН та УПА. Пам’ять про бій зберігали діаспоряни, які щороку згадували полеглих військових і проводили меморіальні заходи, а також небагаточисельні мешканці України, які такої розкоші, як вшановування власних військових, звичайно, дозволити собі не могли.
Радянська влада ж намагалась стерти пам’ять про Крути, зокрема, могили на Аскольдовій горі було знищено. Вперше вшанування полеглих героїв відбулося тільки 29 січня 1991 року. На той час більшість мешканців Крут навіть не могли зрозуміти, кому та якій події присвячено меморіальний захід. Вони вже просто не знали цієї історії.
Нагадаю, завдяки тому, що українські дипломати мали час і змогу заявити про свою позицію у Бересті, коли ситуація погіршилася й Україна втратила державність, Уряд УНР, витіснений за кордон, інші держави визнавали як екзильний. Його представництва були у Тарнові, Ченстохові, Варшаві, Парижі, Веймарі, Кіссінгені, Мюнхені та Філадельфії.
Уряд УНР у вигнанні зміг пронести українську державницьку традицію через все ХХ століття. Сьогодні ми мало про це говоримо і багато хто про це не знає, але Україна мала шістьох екзильних президентів. Останній із них — Микола Плав’юк — за погодженням з Українською Національною Радою, яка, провівши 14–15 березня 1992 року 10-ту Надзвичайну сесію, визнала правонаступником Державного Центру УНР в екзилі державу Україна, передав першому президенту часів незалежності грамоти, заяви, Знак гідності Голови Української Держави (Клейнод гетьмана Івана Мазепи), президентські печатки і прапор 22 серпня того ж року.
Передача повноважень і атрибутів влади президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком президенту України Леоніду Кравчуку. Фото із сайту УІНПТак, можливо, ця акція почасти мала декларативний характер, а перший президент незалежної України не надав події належного значення й не провадив необхідних заходів з успадкування правонаступництва, але загалом усі зусилля державників і військових УНР вважаю надзвичайно важливими сьогодні. Адже це те, на що ми можемо спиратися; це те, із чого ми можемо виносити важливі уроки. Ворог, його прийоми і тактика мало змінилися. Тут уже залежить від нас, які ми висновки зробимо.
Зрештою, те, що вдалося зробити Уряду УНР в екзилі — це зберегти не лише пам’ять, а й чималу документальну спадщину.
Тому, коли сьогодні говорять, що бій під Крутами був битвою за майбутнє, не варто сприймати цей вислів як голослівний. Саме так воно і було.
Найсвятіша правда в тому, що українська армія під Крутами — впоралась, виконала, покладену на неї місію.
КИЇВ. 4 жовтня.
УНН. Верховна Рада схвалила у другому читанні та в цілому закон 9036 про внесення змін до статутів Збройних Сил України, передає кореспондент УНН.
За відповідне рішення проголосував 271 народний депутат.
Законом передбачається законодавче закріплення вітання "Слава Україні" у Збройних силах.
Нагадаємо, 24 серпня на параді з нагоди Дня Незалежності вперше офіційно прозвучало нове військове привітання “Слава Україні!” — “Героям слава!”.
Як повідомляв УНН, 6 вересня законодавче закріплення вітання "Слава Україні" у Збройних силах парламентарі підтримали у першому читанні.
Бойові втрати української армії на Донбасі з початку 2019 року склали 97 загиблих військових.
Як повідомляє “Новинарня“, про це йдеться у відповіді Генштабу ЗСУ на запит журналістів “BBC News Україна”. Дані наведені станом на 17 грудня 2019 року.
Також від початку року в зоні Операції об’єднаних сил внаслідок боїв поранено 499 українських військовослужбовців. Ще 78 бійців зазнали інших ушкоджень.
“Інші загиблі (померлі) – 77 осіб“, – додають у Генштабі про небойові втрати.
Найбільше українські бійці гинуть від:
У 2018 році на Донбасі, за даними Генштабу, бойові втрати української армії склали 110 військових, а у 2017 році – 198 бійців.
Уже завтра в столиці очікуються урочистості з приводу п'ятої річниці з початку Євромайдану – мирної акції протесту, яка згодом переросла в справжнє вуличне протистояння, відоме під назвою Революція Гідності. Цього року на головній площі столиці знову з’явилися численні декорації, завдяки яким політики привертатимуть увагу людей до подій, які, фактично й привели їх до влади.
Залишається й багато скептиків. В суспільстві шириться розчарування та невдоволення. Причому, якщо раніше більшість незадоволених подіями 5-річної давнини були щирими прихильниками тодішньої влади та курсу на зближення з Росією, то зараз ситуація докорінно змінюється. Розчарування шириться саме серед самих активних учасників та прихильників Революції Гідності – мовляв, результати невтішні, протести не змогли вирішити ключової місії – зміни еліт.
Втім, заради справедливості мусимо зазначити, що саме різкі соціальні зміни в суспільстві не народжують нових еліт, а радше стають підґрунтям для їх появи. І зараз ознаки контрреволюції спостерігаються не лише завдяки дії зовнішніх чинників, але й є суто внутрішньополітичною проблемою українців. Ворогом ще зовсім не потужного українського громадянського суспільства дедалі частіше стають саме внутрішні стейкхолдери, де й на яких би посадах вони не перебували. Причому йдеться не лише про центральний рівень, але й про регіональний.
Залишається цікавим, чи здатні українці на системний масовий мирний протест. Що може стати приводом, що – рушійною силою, а також до яких наслідків він може призвести?
Джерела протестівНаразі протести за своєю соціальною основою сильно дефрагментувалися. Єдиної рушійної сили немає, партійні організації виконують роль дуже елітарних «соціальних ліфтів», вхід для справжніх пасіонаріїв закритий. Водночас похід в українську політику залишається дуже дорогим задоволенням. І навіть якщо одиницям вдається потрапити до системи, особливого впливу на загальну ситуацію це не має.
Ситуацію можна розглянути на прикладах двох сучасних політиків, які потрапили туди за дуже неоднозначних обставин, проте для подальшої своєї реалізації користуються саме ресурсами системи, а не широкою суспільною підтримкою.
Ідеться про народного депутата Мустафу Найєма, якого вважають таким собі «тріггером» Євромайдану. Та на зовсім протилежному боці – нинішній очільник Соціалістичної партії, одіознмй Ілля Кива. І в першому, і в другому випадку, попри суттєві відмінності в кар’єрі, в питанні досвіду та знань, інтелектуальних можливостях, по суті, обидва політики зараз користуються тими ж ситуативними можливостями, які стали доступними їм після подій Революції Гідності. І навряд чи кожен із них може опертися на бодай на якусь суттєву електоральну основу.
Наразі важливо констатувати, що жодне із соціальних чи економічних питань в Україні не здатне об’єднати українців для потужної акції протесту. Виходять лише ситуативні «групи інтересів», які інколи досягають свого.
Як доказ цих слів варто згадати ситуацію з підвищенням тарифів – за останні роки вони збільшилися в кілька разів. Утім, широких акцій протестів не відбулося – нещодавно мали лише кілька регіональних «газових бунтів», спричинених відсутністю опалення в мешканців кількох українських міст. Після того, як влада якось таки вирішила цю проблему, подальшого поширення протестних настроїв вдалося уникнути.
Те саме стосується «успішних» історій із вкладниками деяких збанкрутілих банків та активістами «АвтоЄвроСили». Так, вкладники банку «Михайлівський» таки досягли свого й частково отримали втрачені в ліквідованому банку кошти. Рух за «євробляхи» ще досі триває, й поки його можна назвати одним із найуспішніших «протестних кейсів», який об’єднав українців саме на економічному підґрунті.
Що ж стосується акцій за права людини, то вони залишаються найбільш пасіонарними за своєю суттю, однак найменш масовими. Так, переслідування активістів та вбивство громадської діячки Катерини Гандзюк не залишилося поза увагою всього суспільства. Втім, поки що жодна з акцій протесту, спричинених цією жахливою подією, не отримала широкої підтримки в суспільстві.
Межі революціїЗгідно з останніми соціологічними опитуваннями, рівень протестних настроїв українців є невисоким. Так, за даними опитування, презентованого Центром Разумкова та Фондом демініціатив ім. І. Кучеріва у вересні цього року, майже 68% людей не бачать перспектив масових акцій протесту в своєму місті або вважають їх малоймовірними. Тоді як лише 4,3% українців впевнені, що такі акції протесту точно відбудуться, й 18,5% вважають, що вони, ймовірно, можуть статися.
Попри те, що більшість вимог Революції Гідності так і не були виконані або доведені до завершення, найголовніше, що вдалося чинній владі – задовольнити основну цивілізаційну вимогу, з якою виходили на протест українці. А це курс на європейський рівень життя та зближення з ЄС. Тут варто відзначити також, що в цьому процесі каталізатором була не лише Революція Гідності як соціальне явище, а протистояння з Росією, анексія Криму та військова агресія на Донбасі.
Якщо перераховувати всі вимоги Революції Гідності, то навряд чи можна назвати бодай одну, яка була задоволена на 100%. Навіть славнозвісний безвіз був реалізований лише після подолання серйозного спротиву системи. Такі вимоги, як люстрація, скасування депутатської недоторканності, реформа виборчої системи, повернення вкрадених грошей, встановлення та покарання замовників та виконавців вбивств активістів під час Революції Гідності, не були виконані навіть після 5 років, що минули з листопада 2013-го.
Усі інші зміни відбуваються попри величезний супротив системи. Українці втрачають час і можливості для організації справді успішної та комфортної для власної реалізації країни. І, як уже встигли переконатися за останні 5 років, війна – не єдине пояснення та причина всіх негативних процесів, що відбуваються в нашій державі.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
Львів'яни традиційно вшановували пам'ять Степана Бандери у його день народження – 1 січня. До пам'ятника діячеві прийшли також нардепи та керівники міста та області.
Джерело:
Львівська міська радаЛюди поклали квіти до пам'ятника. Після цього спільно помолились за Україну.
Заступник мера Львова Андрій Москаленко запевнив, що завдяки незламному духу і героїзму Україна перемагала і буде перемагати.
Кожна перемога – це віддане життя і вічна боротьба. Ми сьогодні тут, бо прикладом такої перемоги є Степан Бандера і сучасні Герої України, які просто зараз боронять незалежність нашої країни,
– сказав Москаленко.
Варто зазначити, що Україна відзначає вже 113 річницю від дня народження провідника ОУН Степана Бандери.