хочу сюда!
 

Елена

36 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «слава україні»

Камінг аут

У світі вирує пандемія невиліковної хвороби, експерти прогнозують тривалу кризу, безробіття, подорожчання товарів, зачинене метро і припинене міжміське автобусне сполучення, кров, матюки, голиє сіські, світ котить в пекло, але я досі сповнений гордості за себе, бо голосував за Порошенка! 25. Це ми.

Ура, каникулы!

Собственно, я из дому выходить не собирался. Я соблюдаю карантин. У меня балкон есть, красивый-новый. И кресло на нем. Немецкое, 60-летней давности. Заново перетянул, как новенькое! Сядешь в него с ноутбуком, окошко приоткроешь, ноги на табуретку завалишь - и как на улице!
Такое, в общем.
Но, как назло, на работе упало та железяка, к которой я подключаюсь. Обзвонил всех - все дома. Даже админ, который должен дежурить - и тот дома! Слёзно меня просил-умолял самостоятельно дойти (я ж рядом живу) и нажать там пару кнопок.
  Офис, кстати, открыт, внутри несколько человек, но я их не знаю (так бывает когда в конторе становится больше двух сотен сотрудников). Тоже пешком ходят, близко живут.

  До офиса, первое что бросилось в глаза - изобилие пенсов на улице. По одному или под ручку, идут бабушки и дедушки, погодка шепчет... Гвозди из таких людей делать можно! Группа риска - это не про них, это про китайцев, жрущих летучих мышей.
    Кстати, буль я миллиардером, теряющим бабло, я бы потратился еще чуть-чуть, чтобы найти этого любителя ужей-ежей и увековечить его узкоглазое имя как  эпик фейлера и гнусного вредителя. Чтобы во всех учебниках по истории, рядом с Геростратом, фигурировал Сунь Хуй В Чай Мышь!

  Офис аж за парком "Наталка", так что решил я традиционно островок сфотать. Но так вышло, что фотал толпы людей на каникулах. Ибо это не карантин, это каникулы. Только один Рекс, наивный лох, с субботы сидел дома, исполняя поручение нешибкоуважаемого президента. Вероятно Бубочка решил, что он - президент Германии, а его подданные свято верят в орднунг. Ну так вот, хер там!

Оболонская набережная изобиловала людьми.  Поскольку в нормальной ситуации я там гуляю почти каждый день, мне есть с чем сравнивать.
Ощущение, будто на нее вывалили ровно все велопедики Оболонского района и окресностей. Велопедики - это те, что по тротуарам в шахматы играют. К тем, кто на дорожке или шоссейникам пытань нема, это велосипедисты. А остальные - велопедики. Да простят меня Змеелов и иже с ним.


Сразу оговорюсь: камера телефона имет чуть другую глубину нежели человеческий глаз, поэтому кажется, что довольно пустынно. Но по сравнению с обычным рабочим днем это совсем не так, вглядитесь в движ на заднем плане.

 

Кое-кто даже решил "пожрат из судочка". Почему бы и нет?

 

Традиционное фото островка. Обычно здесь один-два зеваки, фотаю я его каждый рабочий день.

 

Масок нет. Так, пару процентов граждан попадаются. Многие бабушки намордники носили, но в парке развязали. Благодать же Божа!

 

Для справки. В будний день здесьбывает только одинокий  рыбак. Просто мамашам с детьми не хватило места на пляжу и они "уединились" тут.

 

Снимок панорамы можно открыть отдельно и увеличить. Изобилие детей на площадке, на променаде тоже немало.

 

Собственно, почти пришел. Очередь уставших людей на карантине в закрытую на карантин кофейню. Сегодня (невероятно!) аж с улицы. Обычно здесь пусто.

 

Зашёл, махнул издалека охраннику, оживил оборудование, вышел.
Пошел вдоль заведений. "Жёлтое море" честно закрылось и вывесило объяву, что работает на доставку.
Мястория завуалированно сообщила: ресторан открыт!

 

Приветбанк как срез социума. Два метра расстояния - не, не слышал!
Кстати, на Новой Поште бдят, выставили мужичка регулировать очередь и держать дистанцию, учит массы принудительно.

 

Ну и как венец прогулки - она! Яма в соседнем дворе.
Раскопали её пару лет назад. Что-то там вяло варили лоскутами, матюкались, ночевали в бытовке. Заварили аж этой зимой.
В феврале, под дождем, конечно же, уложили новенький асфальт. Автолюбители обрадовались: лишние два паркоместа!
И вот, наконец!

 

По прибытию домой, через пару часов опять засопливил, заныло горло, ком в груди. Температура поднялась: 36.2.
Тяпнул рюмку коньяку. Полегчало.
Жаль, что в ЖЭК не зашел!...

Правда про Крути чи просто чиясь версія?

(Не)популярно про Крути: справжні втрати, правдива роль, маловідомі деталі
Те, що не розкажуть у школах. Чи ні?
Думаю, вже можна. Говорити, як воно було насправді без зайвих емоцій та сліз. Потужили, поговорили про зрадоньку сторічної давності. Послухали різноманітні думки від тієї, де Крути — це безглузда помилка, через яку загинуло 300 (а подекуди й 500) молодих людей, до такої, що, попри весь драматизм, ця трагедія не дала нічого, крім героїчного прикладу, не стала поворотною точкою у війні, не врятувала країну тощо.

Але розберімося в усьому.

Бо насправді Крути були зовсім не тим, чим стали у попсовій історії. Нашої провини в неправильному трактуванні події мало: міфи народилися ще з першими пореволюційними емігрантами (головно — зусиллями Дмитра Дорошенка, який мав свої рахунки з урядом УНР і приписував йому аж занадто багато зради) і закріпилися надміру частими порівняннями із трьома сотнями спартанців, які полягли під Фермопілами.

Сучасні українці радше винні в тому, що не люблять перевіряти факти і натомість дуже люблять тужити. Ну, і пристрасть до гучних, поетичних назв, далі яких іноді текст й не читається, теж робить свою справу. Чого тільки варта назва «Нас тут триста, як скло, товариства лягло», що зустрічається чи не в кожній другій статті на тему того історичного бою. Багато хто вже й не згадує, звідки взявся цей вислів і що до полеглих під Крутами військових він ніякого стосунку не має. Навіть літературну паралель провести важко. Адже вірш Тараса Шевченка «За байраком байрак», звідки і взявся вислів про трьохсот полеглих, розповідає про долю козаків, які продали в рабство своїх земляків й були вбиті у бою своїми ж.

«Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло!
І земля не приймає.
Як запродав гетьман
У ярмо християн,
Нас послав поганяти.
Крові брата впились
І отут полягли
У могилі закляті
», —

ніби розповідає свою історію козак у вірші. Тобто взагалі повз.

Аби зрозуміти роль бою, що стався 29 (у деяких джерелах — 30) січня 1918 року під Крутами, треба зробити крок назад, подивитися на повну картину, вийти за межі однойменної залізничної станції та збагнути мить того життя, що кипіло навколо. Треба усвідомити, що світ і Україна тієї хвилини оберталися не лише навколо Крутів. Насправді бої тривали у багатьох точках. Найбільший бій, як це часто буває і сьогодні, був дипломатичним. Окрім того, потрібно спростувати декілька міфів. Хоча б той, що під Крутами бились лише студенти й учні і що всі вони загинули. Насправді учасників битви з українського боку було більше, ніж триста, і далеко не всі вони полягли там.

Зрештою, бій під Крутами не завершився повною поразкою. Власне, беручи до уваги кількісну перевагу ворога, його втрати і здобутий результат, виходить зовсім навпаки. 4800 (за іншими даними — до 7000) червоногвардійців Муравйова проти українців чисельністю 400–600 осіб, серед яких бійці загону Вільного козацтва Армії УНР, офіцери (старшини) і юнацтво (курсанти) 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького, студентський добровольчий курінь Січових стрільців, імовірно, учасники інших формувань.

"Олекса Алмазов, уродженець міста Херсон, генерал-хорунжий Армії УНР, за спогадами Степана Самійленка — учасник бою під Крутами

Тож, незважаючи на величезну численну перевагу ворога, українські військові змогли утримувати позиції впродовж п’яти (!) годин.

У ході бою декілька десятків українців загинули, частина — потрапили в полон і були страчені. Загальна кількість загиблих — 70–100 осіб. Решта змогли уникнути оточення і відступити. Втрати ворога — до 300 осіб загиблими. Українським військовим також удалося знищити колії та мости, що допомогло суттєво затримати просування більшовиків на Київ. Таким чином, українці насправді завдали нищівного удару ворогу.

Бій під Крутами також не був суцільною зрадою. Попри розповсюджену думку, що офіцери дали драла з бойовища, а українські студенти билися з червоногвардійцями мало не голіруч, ситуація була іншою. Українські військові мали достатньо зброї і набоїв, аби вести бій, що тривав п’ять годин, а також 16 кулеметів, бронепотяг та бойовий потяг.

Два офіцери, дійсно, відбули до Ніжина, але це сталося ще перед боєм та для того, аби залучити до оборони станції українізований полк імені Тараса Шевченка, що дислокувався в місті. Щоправда, зробити це їм так і не вдалося. За даними прем’єра УНР Бориса Мартоса, який опитував учасників бою вже в еміграції, офіцери відбули «втихомирювати згаданий полк, адже він був розагітований більшовиками і загрожував виступити проти Юнацької школи. Водночас відомо, що певна частина військ київського гарнізону зайняла нейтральну позицію і таки відмовлялася протистояти більшовикам.

"Схема бою, виконана сотником Сергієм Горячком

Тут також варто зауважити, що, говорячи «студент», ми радше уявляємо 17-річного юнака, що жодного разу не тримав зброю в руках. Однак людина може бути одночасно студентом і військовим із великим досвідом, правда ж? Так, скажімо, студент на прізвище Довгаль, який командував одним із куренів, нещодавно повернувся з німецького фронту в ранзі підпоручника й, окрім того, вже встиг взяти участь у боях на вулицях Києва. І він такий був далеко не один.

Тож чим був бій під Крутами? Це був непересічний приклад героїзму і звитяги. У цьому немає жодного сумніву. Окрім того, це однозначно була трагедія, адже загинули люди. Молоді люди.

Якою була роль бою на залізничній станції Крути? Надзвичайно вагомою. Окрім того, що українським військовим удалося на чотири доби призупинити просування червоногвардійців до Києва, вони дали дорогоцінний час українській дипломатичній місії в Бересті, аби вона змогла залучити на свій бік союзників та досягти визнання Української Народної Республіки як незалежної рівноправної держави низкою країн, зокрема, Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією, Болгарським царством. Згідно з підписаним згодом договором, визнавались кордони УНР та надавалась військова допомога, яка на певний час дала змогу витіснити більшовиків на схід.

"Підписання мирного договору у Бересті після тривалого перемовного процесу. Фото із сайту УІНП

Важливий факт: незважаючи на те, що більшовики зайняли Київ через декілька днів після бою під Крутами, вже 2 березня до столиці повернулася Центральна Рада, поновився вихід українських газет. І в цих газетах сім’ї загиблих хлопців розміщували оголошення, в яких просили всіх, хто знає бодай щось про долю або обставини загибелі їхніх рідних, надати відповідну інформацію. Тобто подію не вдалося викреслити з ефіру, вона одразу набула широкого розголосу. Тоді в Києві створили комісію для пошуку тіл загиблих і встановлення обставин бою. Тіла розстріляних у полоні й полеглих у бою військових знайшли під Крутами за допомогою місцевих мешканців. Згодом їх урочисто перепоховали на Аскольдовій горі у столиці. Поховальна процесія пройшла вулицями Києва. Громада міста змогла оплакати своїх захисників. Історики вважають, що у той самий день із фасаду будівлі Центральної Ради було збито двоголового орла — символ Російської імперії.

Подвиг військових, що віддали свої життя у бою під Крутами, став прикладом незламності для бійців ОУН та УПА. Пам’ять про бій зберігали діаспоряни, які щороку згадували полеглих військових і проводили меморіальні заходи, а також небагаточисельні мешканці України, які такої розкоші, як вшановування власних військових, звичайно, дозволити собі не могли.

Радянська влада ж намагалась стерти пам’ять про Крути, зокрема, могили на Аскольдовій горі було знищено. Вперше вшанування полеглих героїв відбулося тільки 29 січня 1991 року. На той час більшість мешканців Крут навіть не могли зрозуміти, кому та якій події присвячено меморіальний захід. Вони вже просто не знали цієї історії.

Нагадаю, завдяки тому, що українські дипломати мали час і змогу заявити про свою позицію у Бересті, коли ситуація погіршилася й Україна втратила державність, Уряд УНР, витіснений за кордон, інші держави визнавали як екзильний. Його представництва були у Тарнові, Ченстохові, Варшаві, Парижі, Веймарі, Кіссінгені, Мюнхені та Філадельфії.

Уряд УНР у вигнанні зміг пронести українську державницьку традицію через все ХХ століття. Сьогодні ми мало про це говоримо і багато хто про це не знає, але Україна мала шістьох екзильних президентів. Останній із них — Микола Плав’юк — за погодженням з Українською Національною Радою, яка, провівши 14–15 березня 1992 року 10-ту Надзвичайну сесію, визнала правонаступником Державного Центру УНР в екзилі державу Україна, передав першому президенту часів незалежності грамоти, заяви, Знак гідності Голови Української Держави (Клейнод гетьмана Івана Мазепи), президентські печатки і прапор 22 серпня того ж року.

"Передача повноважень і атрибутів влади президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком президенту України Леоніду Кравчуку. Фото із сайту УІНП

Так, можливо, ця акція почасти мала декларативний характер, а перший президент незалежної України не надав події належного значення й не провадив необхідних заходів з успадкування правонаступництва, але загалом усі зусилля державників і військових УНР вважаю надзвичайно важливими сьогодні. Адже це те, на що ми можемо спиратися; це те, із чого ми можемо виносити важливі уроки. Ворог, його прийоми і тактика мало змінилися. Тут уже залежить від нас, які ми висновки зробимо.

Зрештою, те, що вдалося зробити Уряду УНР в екзилі — це зберегти не лише пам’ять, а й чималу документальну спадщину.

Тому, коли сьогодні говорять, що бій під Крутами був битвою за майбутнє, не варто сприймати цей вислів як голослівний. Саме так воно і було.

Найсвятіша правда в тому, що українська армія під Крутами — впоралась, виконала, покладену на неї місію.

Втрати України у 2019 році


У 2019 році на фронті загинули 97 військових ЗСУ, – Генштаб
19/12/2019 11:03

ІЛЮСТРАТИВНЕ ФОТО


Бойові втрати української армії на Донбасі з початку 2019 року склали 97 загиблих військових.

Як повідомляє “Новинарня“, про це йдеться у відповіді Генштабу ЗСУ на запит журналістів “BBC News Україна”. Дані наведені станом на 17 грудня 2019 року.

Також від початку року в зоні Операції об’єднаних сил внаслідок боїв поранено 499 українських військовослужбовців. Ще 78 бійців зазнали інших ушкоджень.

“Інші загиблі (померлі) – 77 осіб“, – додають у Генштабі про небойові втрати.

Найбільше українські бійці гинуть від:

  • снайперського вогню;
  • обстрілів з мінометів та гранатометів;
  • підривів на мінах.

У 2018 році на Донбасі, за даними Генштабу, бойові втрати української армії склали 110 військових, а у 2017 році – 198 бійців.

28-ма річниця Референдуму 1 грудня за Незалежнічть України

 

Підтримка Акту проголошення незалежності України по регіонах виглядала так:

Тернопільська область - 98,67%

Івано-Франківська область - 98,42%

Львівська область - 97,46%

Волинська область - 96,32%

Хмельницька область - 96,30%

Черкаська область - 96,03%

Рівненська область - 95,96%

Київська область - 95,52%

Вінницька область - 95,43%

Житомирська область - 95,06%

Полтавська область - 94,93%

Кіровоградська область - 93,88%

Чернігівська область - 93,74%

Київ - 92,88%

Чернівецька область - 92,78%

Сумська область - 92,61%

Закарпатська область - 92,59%

Запорізька область - 90,66%

Дніпропетровська область - 90,36%

Середнє значення по Україні - 90,32%

Херсонська область - 90,13%

Миколаївська область - 89,45%

Харківська область - 86,33%

Одеська область - 85,38%

Донецька область - 83,90%

Луганська область - 83,36%

Севастополь - 57,07%

Кримська АРСР - 54,19%.

Підтримка Акту проголошення незалежності України виглядала так:

Графіка: Вікіпедія

 

Непідтримка Акту проголошення незалежності України виглядала так:

Найбільше противників незалежності було у Криму. Але й там - менше половини

Київський Міжнародний інститут соціології (КМІС) 20 років поспіль проводив дослідження про ставлення громадян України до її державної незалежності. Частка прихильників ніколи не опускалася до небезпечної позначки у 50% (найнижчий результат - 56% - був у 1994 році).

Опитування КМІС, проведене у листопаді 2011 року, показало, що частка дорослого населення, яка підтримує незалежність, складає 83%. 

В Івано-Франківську відкрили пам’ятник Романові Шухевичу

В Івано-Франківську відкрили пам’ятник Романові Шухевичу28.05.2019

На День героїв, 23 травня, в Івано-Франківську урочисто відкрили монумент Головному командирові УПА генерал-хорнужому Романові Шухевичу.

Пам’ятник Шухевичу відкрили на вулиці, названій на честь командувача УПА – біля гімназії №2, повідомляє місцеве видання «Тримай курс»

«Нескореному борцеві за незалежність України», – виголосив присвяту міський голова Руслан Марцінків.

За словами мера, цей монумент – засторога ворогам і знак для всієї України, що нація пам'ятає своїх Героїв.

«Вдячний усім присутнім на відкритті. Особливо Героям нинішньої війни з Московією. Вони гідно продовжують справу Шухевича, за що отримали відзнаки за "Честь і звитягу"», – додав мер.

Автори монумента – Ігор Семак та Євген Шатирко.

За словами Семака, в пам’ятнику втілено незламність духу Шухевича.

«Тому одна його рука затиснута в кулак, що символізує незламність. Загалом постаменти у вигляді трапецеподібної форми. Позаду скульптурної частини хочемо встановити надписи на стелах. Матеріал пам’ятників – бронза. Висота – близько 2,60 метра, а вартість близько мільйона гривень», – пояснює Семак

https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/v-ivano-frankivsku-vidkryly-pamyatnyk-romanovi-shuhevychu

Богдан Гордасевич

Гарно. Молодці. Слава Україні! Героям слава! Герої не вмирають, допоки їх пам'ятають нащадки. Роман Шухевич навічно Головний командир УПА і керівник УГВР, провідник ОУН у важкі часи боротьби з німецько-радянськими окупантами у 1942 - 1951 роках війни за вільну і незалежну Україну.



До відзначення Свята Героїв

Слава Україні!   Героям Слава!



* * *
Перерви-но рекламу, радіо,
покрути мізками залізними,
привітай країну зі зрадою
якоюсь гарною піснею —

не розчулено-емігрантською,
не коректно-інтеліґентною,
а найкраще — повстанською
отою «Лента за лентою».

© Лана Перлулайнен

Сьогодні Україна вшановує подвиг «кіборгів»

Сьогодні Україна згадує подвиг «кіборгів»



Українські військові у Донецькому аеропорту. 

 Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Сьогодні, 16 січня, Всеукраїнський день пам’яті «кіборгів». Україна вшановує захисників Донецького аеропорту, які героїчно захищали стратегічний об’єкт 242 дні. 20 січня 2015 року терористи підірвали новий термінал з українськими захисниками.

«Вічна пам’ять всім, хто віддав своє життя за Україну!», – йдеться у повідомленні, присвяченому сьогоднішньому дню на сторінці Міністерства оборони у Facebook.

Бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 22 січня 2015 року і стали одними з найзапекліших у війні на сході України. 20 січня 2015 року терористи підірвали новий термінал, бетонні перекриття та стеля в багатьох секціях завалилася, поховавши під собою українських захисників. 22 січня 2015 року вцілілі захисники вийшли з терміналу, проте багато поранених і контужених українських бійців потрапили в полон. Оборона терміналів аеропорту тривала 242 дні.



Бої за Донецький аеропорт стали символом бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько – «кіборги».

 Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/01/16/sogodni_ukraina_zgaduie_podvyg_kiborgiv_1489209

5-річчя Революції Гідності 21-го листопада

П'ять років після революції: на який протест здатні українці?
 20 листопада 2018, 12:50
Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Уже завтра в столиці очікуються урочистості з приводу п'ятої річниці з початку Євромайдану – мирної акції протесту, яка згодом переросла в справжнє вуличне протистояння, відоме під назвою Революція Гідності. Цього року на головній площі столиці знову з’явилися численні декорації, завдяки яким політики привертатимуть увагу людей до подій, які, фактично й привели їх до влади.

Залишається й багато скептиків. В суспільстві шириться розчарування та невдоволення. Причому, якщо раніше більшість незадоволених подіями 5-річної давнини були щирими прихильниками тодішньої влади та курсу на зближення з Росією, то зараз ситуація докорінно змінюється. Розчарування шириться саме серед самих активних учасників та прихильників Революції Гідності – мовляв, результати невтішні, протести не змогли вирішити ключової місії – зміни еліт.

Втім, заради справедливості мусимо зазначити, що саме різкі соціальні зміни в суспільстві не народжують нових еліт, а радше стають підґрунтям для їх появи. І зараз ознаки контрреволюції спостерігаються не лише завдяки дії зовнішніх чинників, але й є суто внутрішньополітичною проблемою українців. Ворогом ще зовсім не потужного українського громадянського суспільства дедалі частіше стають саме внутрішні стейкхолдери, де й на яких би посадах вони не перебували. Причому йдеться не лише про центральний рівень, але й про регіональний.

Залишається цікавим, чи здатні українці на системний масовий мирний протест. Що може стати приводом, що – рушійною силою, а також до яких наслідків він може призвести?

Джерела протестів

Наразі протести за своєю соціальною основою сильно дефрагментувалися. Єдиної рушійної сили немає, партійні організації виконують роль дуже елітарних «соціальних ліфтів», вхід для справжніх пасіонаріїв закритий. Водночас похід в українську політику залишається дуже дорогим задоволенням. І навіть якщо одиницям вдається потрапити до системи, особливого впливу на загальну ситуацію це не має.

Небесна Сотня Майдану: чи змінилася країна та які висновки слід зробити20 лютого Україна вшановує пам'ять Героїв Небесної Сотні. Про обіцянки Майдану через чотири роки, розслідування кривавих подій та подальший шлях України міркували разом з експертами.20 лютого 2018, 16:10

Ситуацію можна розглянути на прикладах двох сучасних політиків, які потрапили туди за дуже неоднозначних обставин, проте для подальшої своєї реалізації користуються саме ресурсами системи, а не широкою суспільною підтримкою.

Ідеться про народного депутата Мустафу Найєма, якого вважають таким собі «тріггером» Євромайдану. Та на зовсім протилежному боці – нинішній очільник Соціалістичної партії, одіознмй Ілля Кива. І в першому, і в другому випадку, попри суттєві відмінності в кар’єрі, в питанні досвіду та знань, інтелектуальних можливостях, по суті, обидва політики зараз користуються тими ж ситуативними можливостями, які стали доступними їм після подій Революції Гідності. І навряд чи кожен із них може опертися на бодай на якусь суттєву електоральну основу.

Наразі важливо констатувати, що жодне із соціальних чи економічних питань в Україні не здатне об’єднати українців для потужної акції протесту. Виходять лише ситуативні «групи інтересів», які інколи досягають свого.

Як доказ цих слів варто згадати ситуацію з підвищенням тарифів – за останні роки вони збільшилися в кілька разів. Утім, широких акцій протестів не відбулося – нещодавно мали лише кілька регіональних «газових бунтів», спричинених відсутністю опалення в мешканців кількох українських міст. Після того, як влада якось таки вирішила цю проблему, подальшого поширення протестних настроїв вдалося уникнути.

Те саме стосується «успішних» історій із вкладниками деяких збанкрутілих банків та активістами «АвтоЄвроСили». Так, вкладники банку «Михайлівський» таки досягли свого й частково отримали втрачені в ліквідованому банку кошти. Рух за «євробляхи» ще досі триває, й поки його можна назвати одним із найуспішніших «протестних кейсів», який об’єднав українців саме на економічному підґрунті.

Що ж стосується акцій за права людини, то вони залишаються найбільш пасіонарними за своєю суттю, однак найменш масовими. Так, переслідування активістів та вбивство громадської діячки Катерини Гандзюк не залишилося поза увагою всього суспільства. Втім, поки що жодна з акцій протесту, спричинених цією жахливою подією, не отримала широкої підтримки в суспільстві.

Межі революції

Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, рівень протестних настроїв українців є невисоким. Так, за даними опитування, презентованого Центром Разумкова та Фондом демініціатив ім. І. Кучеріва у вересні цього року, майже 68% людей не бачать перспектив масових акцій протесту в своєму місті або вважають їх малоймовірними. Тоді як лише 4,3% українців впевнені, що такі акції протесту точно відбудуться, й 18,5% вважають, що вони, ймовірно, можуть статися.

Справа Гандзюк: активісти вимагають відставок Авакова та ЛуценкаГромадські організації вимагають піти у відставку генпрокурора Юрія Луценка і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова через нездатність реформувати правоохоронну систему.5 листопада 2018, 17:40

Попри те, що більшість вимог Революції Гідності так і не були виконані або доведені до завершення, найголовніше, що вдалося чинній владі – задовольнити основну цивілізаційну вимогу, з якою виходили на протест українці. А це курс на європейський рівень життя та зближення з ЄС. Тут варто відзначити також, що в цьому процесі каталізатором була не лише Революція Гідності як соціальне явище, а протистояння з Росією, анексія Криму та військова агресія на Донбасі.

Якщо перераховувати всі вимоги Революції Гідності, то навряд чи можна назвати бодай одну, яка була задоволена на 100%. Навіть славнозвісний безвіз був реалізований лише після подолання серйозного спротиву системи. Такі вимоги, як люстрація, скасування депутатської недоторканності, реформа виборчої системи, повернення вкрадених грошей, встановлення та покарання замовників та виконавців вбивств активістів під час Революції Гідності, не були виконані навіть після 5 років, що минули з листопада 2013-го.

Усі інші зміни відбуваються попри величезний супротив системи. Українці втрачають час і можливості для організації справді успішної та комфортної для власної реалізації країни. І, як уже встигли переконатися за останні 5 років, війна – не єдине пояснення та причина всіх негативних процесів, що відбуваються в нашій державі.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»

Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая