Село Гукливий (угор. Zugo) Воловецького р-ну, Закарпатської області розташоване в долині між полониною Боржава та Бескидським хребтом за 6 км від районного центру. Село відоме старовинним рукописним документом - "Гукливським літописом", з якого відомо, що Гукливий був заснований вихідцями з Галичини. Перша письмова згадка про Гукливий сягає 1588 р. Назву села пов'язують з невеличким потічком Гукливчиком.

В Гукливому є три храми. Один із них - найдавніший ансамбль лемківського дерев'яного церковного зодчества Воловецького району - тризрубна церква св. Духа та дзвіниця,18 ст.

В інтер'єрі храму зберігся старовинний бароковий іконостас, виконаний німецьким художником Францом Пеєром, 1784 р.

В 1967 р. з Гукливого до Ужгородського музею народної архітектури та побуту була перевезена бойківська хата, сер. 19 ст.

У селі є єдиний в Україні та країнах СНД мілітарі-готель "GrunHof" http://hof.net.ua, зведений на фундаменті бункера, де знаходилася ставка угорської армії часів Другої світової війни. Саме тут проходив мукачівський напрямок лінії Арпада. До нашого часу збереглися залишки дзотів, дотів, ліній протитанкових споруд, вогневих точок, протитанкових ровів, ліній мінних полів тощо.

а ще зустріли таких ось хлопаків ;) Львівський якісь клуб так мандрує.

***********

Ще про Гукливий тут

***********

Національний природний парк "Синевир" (угор. Szineveri Nemzeti Park) розташований в Міжгірському районі Закарпатської області. В 1974 р. було організовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Синевирське озеро", а 5 січня 1989 р. створено парк загальною площею понад 40 000 га. Назва парку походить від назви найбільшого на Закарпатті озера Синевир, яке знаходиться на його території і займає площу близько 7 га.  

  Синевирське озеро розташоване на висоті 989 м н. р. м. має максимальну глибину 22 м. Озеро утворилося в результаті потужного зсуву близько 10 000 р. тому, внаслідок чого була утворена гребля, яка повністю перегородила долину, що призвело до заповнення улоговини водою з гірських струмків.  

За легендою, мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито за наказом графа.

На одному березі озера побудовано оглядовий майданчик за проектом архітектора Юрія Соломіна, а на другому березі височить на 13-метрова скульптурна композиція "Синь і Вир", вирізана в 1984 р. із червоного дерева скульпторами Іваном Бровди та Михайлом Саничем.  

До складу парку входять також відомі верхові оліготрофні болота Глуханя і Замшатка, урочища Кантина, Песся та Квасовець.  Природні умови парку є типовими для Карпатського гірського масиву - Горган. Найвищими вершинами тут є Стримба (1719 м) та Негровець (1707 м).  

Національний природний парк "Синевир" з 2001 р. проводить щорічний фестиваль етнічної музики "На Синевир трембіти кличуть". До участі у фестивалі залучаються найкращі аматорські фольклорні та професійні колективи області та України. Кожна сільська рада Міжгірського району розгортає виставку виробів декоративно-прикладного мистецтва, під супровід музик виконуються характерні для цієї місцевості народні пісні та коломийки. У рамках фестивалю проводиться благодійна акція "Кожній дитині - родину!", спрямована на розвиток мережі дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.  

***********  

Дивитись багато про Національний природний парк "Синевир"   

***********

Закарпаття – це угорський край?  

Це замість відповіді на коментар.

Якщо є закарпатці, то було б цікаво почути Вашу думку і висновки =)

Ну, тут є два чисто угорських райони. Для когось - це вже перебір, а для когось - не такий вже й угорський край. Там навіть не розуміють української, якщо треба, вживають російську.

Деякі закарпатці не хочуть з місцевими угорцями й мати справи, через те, що ними кілька раз був колись обдурений. Інші про їхні поселення відгукуються, що то сум та печаль (мовляв, то такі собі, місцеві здирники-євреї).

Щодо інших районів... Періодично я живу на Заході, отримую політичні листи під назвою "Київ нас не чує".

Щодо людей, то бувають різні. Дуже різні.

Якщо спитати старших 40 років, то переважно (не всі, значить) вони будуть говорити, що коли Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини, то жилось набагато краще і будуть говорити, скільки інші народи тут зробили

Насправді, історично, цей край був тривалий час відірваний від України і тільки в радянські часи його змогли повернути. Тим часом Закарпаття входило в склад різних імперій. Навіть архітектура і будова вулиць відповідає європейським зразкам. Не знаючи під ким будемо завтра, народ сформувався аполітичний, лояльний до всіх націй. За це, до речі, його можуть недолюблювати інші представники Заходу України - войовничі і патріотичні львів’яни, волиняни і т.д., мовляв: «Як можна бути такими пасивними до своєї країни?». Ворожнечі нема, просто їм це незрозуміло.

Тож старші люди будуть говорити, скільки інші краї зробили для Закарпаття. При чехах (насправді тоді ще чехословаках, але кажуть «чехах»), було збудовано і електростанції, і заводи, і мости, і різна інфраструктура. Будувалось якісно, і ці всі споруди стоять і користуються ними донині. Навіть без жодного ремонту. Чехи справді вірили, що цей край залишиться з ними і серйозно сюди вкладали гроші. Що ж сучасна Україна? Не спромоглась навіть відремонтувати те, що є. Населенню на зарплату виділяє копійки, зате платити треба все більше. Якби не можливість їздити і заробляти десь у західніших країнах, то невідомо як би й жили.

Якщо спитати молодше покоління, то тут є справжні патріоти. Коли приходила повістка про АТО, багато хто не ховався і відкрито їхав захищати свій край на Схід. Люди тут полюбляють вивішувати українські прапори у себе на будинках (хоча, це мабуть скоріше відноситься до цілої сім’ї, ніж до просто молодшого покоління). Вишиванка – це святковий одяг. Пам’ятаю був якийсь серіал про Захід, де показували, як тут щодня ходять в народному українському одязі. Насправді, це не так. Але прийшовши на якесь свято у місто, можна побачити чималу кількість вишиванок на вулицях чи почути українських пісень на сцені або від вуличних музик. В такий час будь які сумніви щодо  того, Україна це чи ні, зникають, а сусіда ще й скаже: «Як тобі таке взагалі прийшло в голову?»

Є, звісно, й такі, що щороку платять величезний хабар, аби не бути в армії (і де вони стільки грошей беруть? 1000$ за кожен рік). Чимало просто злодіїв, заздрісників, підлабузників, пияків, двуликих, боягузів. Цигани – місцеве повалля, яке промишляє крадіжками, з самого народження вчаться красти й обманювати. Чимало селян люблять лазити через паркан до своїх сусідів, щоб забрати, шо там росте чи залишилось лежати надворі. Наприклад, є людина, що вже 30 років живе в Словаччині, але не може позбутись цих звичок. Приїжджаючи на пару днів на свою батьківщину, можна його побачити раптом у себе в саду. Може навіть твій друг, високопосадовець, попросити підписати якийсь папір по дружбі, а потім майся з цією проблемою.

Схоже, через таке населення до українців ставляться з осторогою в ЄС. Ті, що вже добре вивчили мову і їдуть на заробітки віддають перевагу навіть не говорити, що вони українці. Лише тоді, коли вже деякий час попрацюють і тамтешні побачить, що це хороша людина, можна спокійно повідомити, що ти з України.

Звісно, є такі, що якби таких була хоч десята частина українців, то Україна б процвітала і звідти нікуди б не хотілося їхати. Вони будуть відстоювати те, що на їхню думку є справедливим, працюватимуть стільки, скільки треба, пожаліють, якщо треба.

Пам’ятаю навіть діалог десь на парковці базару часів початку АТО.

- Які?

- П’ятірку, як завжди. Скільки то коштуватиме?

- (думає-думає) 400

- Доларів?

- Тобі гривень.

І пішли за бронежилетами.

Є й такі люди, яким більш важливо, як у них огірки ростуть, а ця вся визначеність якої нації і ця ваша війна – це щось далеке і ніяким чином не стосується. Вони собі мирно живуть, нікого не чіпають, закон не порушують – що вам ще треба? Вони можуть навіть зі свого села ні разу не виїхати. Думаю, така пасивність спричинена безгрошів’ям.

Це, власне те, що я можу сказати… =)

У підсумку: 

при всіх своїх гріхах тутешні люди ніколи не будуть кричати: "Угорщино (чи інша країна), введи війська!", навіть згадуючи як раніше було добре.

Тут поважають релігію і традиції (а традиційно тут головною є Україна).

Щодо побуту тут теж є +/- різниці з іншими регіонами. 

Бонус:

Деякі мої фото з велопрогулянок

повний розмір чомусь не вставляється. Читайте тут https://drive.google.com/file/d/1_54Q8lN0udFGGGsvbAFHMvvGXAlcIUyx/view?usp=sharing

Село Колочава (угор. Alsokalocsa, чеськ. Kolocava) Міжгірського р-ну, Закарпатської області розташоване в долині між полонинами Стримба, Дарвайка, Барвінок, Красна і Ружа за 26 км від районного центру. Навколо села розташовано багато природних джерел з мінеральною водою. Найвідоміше з них - Боркут.

Документальні джерела засвідчують, що в 1801 р. в Колочаві було дві дерев'яні церкви. Одна з них - церква Зішестя Святого Духа, 1795 р. - збереглася до наших днів в присілку Горб.

Дерев'яну двоярусну каркасну дзвіницю, що стояла біля церкви, перенесено до збудованої неподалік православної церкви св. Трійці, 1928 р. й оббито бляхою.

На сьогодні у Колочаві налічується близко 50 пам'ятних об'єктів, 20 пам'ятників та 10 музеїв.

Цікавими для туристів будуть також "Лінія Арпада", музей бункерів групи Української Повстанської Армії, групи Штаєра

***********

Ще дуже багато про Колочаву тут

***********

Довге (угор. Dolha)- село в Іршавському р-ні, Закарпатської області, розташоване в долині річки Боржава.З 1409 р. селом володів Амбруш Довгаї. У 1417 р. барони Довгаї збудували в селі дерев'яну церкву та замок-фортецю, яку оточував земляний вал і рів. В 1514р. замок зруйнували повсталі селяни, які приєдналися до загонів Дьердя Дожі. Протягом століть жителі села розбирали руїни і з них будували свої хати.З 1711 р. Довге переходить у власність графа Ласло Телекі, як подяка за активну участь у розгромі повстанських військ. Новий власник розпочав реконструкцію феодального замку, який став літньою резиденцією нового власника.

В Довгому є п'ять діючих храмів різних конфесій, чотири з них стоять мирно поряд на головній вулиці селища, а п'ятий на околиці.

Дивитись більше світлин та опис

Герби сільських громад, так само, як і інші давні символи, невіддільні від нашої історії. Їх зображення найчастіше знаходимо на давніх сільських печатях. Давня печатка села Люта, Великоберезняського району Закарпатської області,  цікава ще й тому, що упродовж багатьох віків це поселення було найбільшим на території Ужанської Верховини.