Шлях до розв’язання війни був відкритий Пактом Молотова – Ріббентропа 23 серпня 1939 року. Згідно з невід’ємною частиною пакту - таємним протоколом до нього - нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Унаслідок цих домовленостей Третій Рейх отримав змогу безперешкодного вторгнення в Польщу. СРСР розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.

У Другій світовій війні взяли участь більше ніж 80 % людства, бойові дії відбувалися на території та за участю 2/3 держав, що тоді існували. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року з вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го беззастережною капітуляцією Японії.

До воюючих армій було залучено понад 110 мільйонів солдатів, загальні втрати військових та цивільного населення становлять від 50 до 85 мільйонів осіб. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також уперше та востаннє використана атомна зброя.

Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси та вбивати інших українців. На території України одразу велося кілька воєн, що були частиною Другої світової війни та які вона спровокувала:

• німецько-польська війна 1939-1945 рр. – спочатку відкрита фронтова, а після падіння Польщі – підпільна.

• німецько-радянська 1941-1945 рр., відкрита та підпільна, потім знову відкрита фронтова.

• німецько-українська 1941-1944 – підпільна.

• маловідома польсько-українська війна (1942-1947) – підпільна.

• радянсько-українська (1939-1954), найтриваліша із цих воєн – підпільна, початком якої стали антирадянські виступи часів першої радянської окупації, а завершенням — розгром підпілля та захоплення його останнього керівника.

• Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб);

• Польщі (120 тисяч);

• СРСР (більше ніж 7 мільйонів);

• США (80 тисяч);

• Франції (6 тисяч);

• визвольного руху в самій Україні (100 тисяч в УПА).

Більш ніж 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та союзницькими медалями та орденами. Більше ніж 2 тисячі стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі. Ас союзної авіації чернігівчанин Іван Кожедуб – тричі.

За визволення Дніпропетровської області Золоту Зірку отримали 586 осіб. За всю війну тільки на київському напрямку звання Героя Радянського Союзу отримали приблизно на 20 воїнів більше. Під час всіх інших битв їх було значно менше. Наприклад, в битві за Москву - 110 (з них двоє дніпропетровчан), Сталінград - 126 (3), на Курській дузі - 176 (3).

Про запеклість боїв говорить і те, що на території області четверо бійців закрили амбразури свої тілом, але всі вони родом з інших місць. Навічно залишилися на Дніпропетровщині 93 тис. воїнів-захисників.

На Дніпропетровщині 22 повних кавалерів ордена Слави. Більше тільки у вихідців з Орловської області - 23.

Всього за роки війни звання Героїв Радянського Союзу отримав 181 уродженець Дніпропетровщини. З них п'ятеро удостоєні цього звання двічі. З 99 Героїв Радянського Союзу, які закрили своїм тілом амбразури, - четверо з Дніпропетровщини. Один з них, Олександр Матросов першим згідно з наказом Головнокомандувача занесений в списки своєї частини навічно...

Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитку усього СРСР. Сукупні демографічні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939-1945 років наразі оцінюються у понад 8 мільйонів осіб. За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30 % населення, Галичина – 22 %, Волинь і Полісся – 12 %. Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду республіці знадобилося близько 25 років.

За повоєнними підрахунками, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств.

Українці вистояли у м’ясорубці Другої світової. Відродили економіку та промисловість. Відродилася Нація. Але День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу Другої світової війни та застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично й безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Саме тому Україна обрала європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом «Ніколи знову» замість екзальтованої маніпуляції під гаслом «Можєм повторіть».

Нажаль – історія повторюється. Нині, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць нашого народу, наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.

Дніпропетровщина доказала свою вірність Україні у буремних подіях зими 2013-2014 років. Події Революції гідності в Дніпрі на Європейській площі, біля пам’ятника Чкалову та Дніпро-Арени довели, що Дніпро – це Україна.

Герої Дніпра і сьогодні стоять на захисті національних інтересів та цілісності Держави Україна. Тисячі дніпропетровчан боронять країну від загарбника. Близько 600 мешканців Дніпропетровської області віддали своє життя на Сході України заради перемоги над путінськими окупантами. Та перемога над ворогом, як і в роки Другої світової, кується не тільки на фронті. Без міцного тилу, без постійної підтримки громадянами України демократичних цінностей на місцях, повна тотальна перемога над ворогом не можлива. Дніпру є чим пишатися. Десятки громадських організацій та тисячі патріотів Дніпропетровщини стоять на захисті досягнень Революції Гідності та не дають підняти голову внутрішнім ворогам України. Серед таких патріотів – представники ДОГО «Ініціативний форум Придніпров’я», які разом з представниками ГО «АРДІС» організували та провели патріотичний захід «Путін=Гітлер» у Дніпрі.

Сьогодні, у День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, ми повинні ще раз нагадати Путіну, дії якого все більше нагадують дії божевільного диктатора Гітлера, про недопустимість подальших спроб, спрямованих на порушення територіальної цілісності суверенної України. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х напередодні глобального конфлікту. Але Путіну варто пам’ятати, чим закінчилася кривава історія його історичного прототипу. Історія циклічна. І справедлива. Тому беззаперечно «ВОРОГ БУДЕ РОЗБИТИЙ!» і «ПЕРЕМОГА БУДЕ ЗА НАМИ!» Бо, за нами – ПРАВДА!

В цей День ми пам’ятаємо тих, хто так і не повернувся з війни. Тих, хто першими взяли на себе страшний удар. І тих, чиї життя були покалічені та зруйновані у тій страшній війні.

Вічна пам'ять загиблим.

Честь і слава живим героям!

https://censor.net/ru/blogs/3272977/putn_tse_gtler_suchasnost

Історія Другої світової війни залишається фронтом найгострішої ідеологічної, наукової та інформаційно-психологічної боротьби. Напередодні святкування 75-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній та Другій світовій війнах не слабшають зусилля фальсифікаторів вигородити справжніх винуватців, применшити роль СРСР у розгромі фашизму, очорнити визвольну місію Радянської Армії і поставити під сумнів підсумки війни.

Спроби перетлумачити історію робляться не тільки переможцями, а й переможеними, не тільки противниками СРСР в «холодній війні», а й колишніми союзниками з Організації Варшавського договору, а також низкою колишніх союзних республік.

Саме ж парадоксальне полягає в тому, що підходи сьогоднішніх фальсифікаторів історії Другої світової і Великої Вітчизняної воєн сходять до напрацювань пропагандистського апарату Третього рейху. Готуючи похід на схід, Гітлер надавав великого значення не тільки створенню стратегічних наступальних плацдармів, не тільки вирішенню матеріально-технічних, ресурсних і продовольчих проблем за рахунок третіх країн, а й сприятливому пропагандистському супроводу своїх дій. Саме в надрах гітлерівської пропагандистської машини виникли міфи про "радянську загрозу«, про» Радянський експансіонізм«, про прагнення СРСР встановити контроль над Східною і Південно-Східною Європою, про» превентивний «характер плану» Барбаросса«, про» ворожість «радянського ладу малим народам, про» визвольну місію" німецького рейху на Сході і т. д.

Ці та інші міфи стали стрижнем ідеології окупаційної політики нацистів. Потім вони увійшли в арсенал ідеологів "холодної війни", а згодом були адаптовані до потреб поточного моменту в інформаційно-пропагандистській війні проти сучасної Росії.

Разом з тим, культивування колишніми країнами гітлерівської коаліції свого образу як жертви стало важливим напрямком перетлумачення своєї відповідальності за трагедію Другої світової війни. Початок цьому напрямку відразу ж після закінчення війни було покладено в Західній Німеччині. У художній літературі, кінофільмах, засобах масової інформації, в заявах політиків німці бачать себе жертвами поразки під Сталінградом, нещасними біженцями, що рятувалися від наступу Радянської Армії, жертвами політики окупаційної влади, жертвами насильницького переселення (за німецькою термінологією – вигнання) зі східних областей рейху та інших місць багатовікового проживання, жертвами англо-американських бомбардувань і, звичайно, жертвами Гітлера і його катів, які нібито спонукали згвалтованих і загублених німців робити речі, повністю чужі їх людській природі.

В даному випадку ми маємо справу з применшенням і навіть ігноруванням причинно-наслідкових зв'язків. Це стало сьогодні широко поширеним прийомом, до якого вдаються Сучасні фальсифікатори. Вони творять неправедний суд над нашою спільною історією. Вони відторгають і очорняють все те, що історично, культурно і духовно пов'язувало і, сподіваюся, продовжує пов'язувати народи колишнього СРСР, що вистояли і перемогли у Великій Вітчизняній війні.

Тому відновлення і недопущення забуття причинно-наслідкових зв'язків в історії Другої світової війни залишається основоположним напрямком відстоювання правди про війну і ролі в ній Радянського Союзу.