Теплий весняний ранок

Зігріває вулиці після дощів,

Старенький дід вийде на ганок

В, до дірок протертому, плащі.

Він сонцю всміхнеться, тихенько присяде

На лавку, що в нашім дворі.

Кожному дню вартість він знає.

Знає… бо був на війні…

Бачив, як бомби землю здригали,

Як тато солдатом пішов на війну…

Пам’ятає часи, як їсти не мали…

Маму змарнілу, маленьку сестру…

І сам молодим пішов воювати.

Слів, описати той жах, не знайдеш.

Він Батьківщину мав захищати!

Здавалось кошмару не буде меж…

Та вдома сестричка чекає і мати,

Дівчина мила з сусіднього двору…

Не можна до них війну підпускати!

В душі беріг віру – все скінчиться скоро…

І трапилось диво. Почуті молитви

Його і мільйонів людей!

Закінчився наступ, припиненні битви,

Вдома чекають гарних вістей!

Людям, що в мирі життя все прожили,

Важко ту радість сповна зрозуміти.

Хоч землю заповнили братські могили,

Кожен знав цінність можливості жити…

Тепер дід старенький, у внуків є діти.

Держава медалі вдягла на жакет…

Від цього не стало йому легко жити,

Та в свято гвоздик завжди має букет…

І думка його в душі зігріває

Що людям у мирі жити дано,

Що про війну діти в книжках читають,

Не бачать її у пильне вікно…

Таких стареньких багато по світу,

Нелегким трудом в дарунок нам всім –

Мир принесли, дали змогу нам жити…

За це їм СПАСИБІ і НИЗЬКИЙ УКЛІН!!!