хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «пошана»

Як ми були козаками.

Як ми були козаками,

Знали що те воля,

Нікому не дозволяли

Втіхи над собою.

 

Бо козацька гідність хлопці,

То не пусте слово,

І за неї, як прийдеться,

Билися до крові.

 

Не ховались за спідниці,

Миром  виступали,

Самопалом, та шаблюкою,

Недруга стрічали.

 

То й була тоді пошана

Від ворога і брата,

Розквітала наша земле

Щира, та багата.

                                 А. С.

Заслужене вшанування Євгена Сверстюка

У Києві з’явиться вулиця Євгена Сверстюка

11, 2015 | Головні новиниСуспільство |

У Києві з’явиться вулиця Євгена Сверстюка

Вулицю «уповноваженої особливого відділу НКВД» Марини Раскової у Києві перейменують на честь Євгена Сверстюка. За це 8 жовтня проголосувала Київрада.

Відомий український філософ, письменник, дисидент Євген Сверстюк, який пішов з життя 1 грудня 2014 року, жив на цій вулиці і зараз тут живе його сім’я.

Перейменування відбулось з ініціативи Українського інституту національної пам’яті та Центру досліджень визвольного руху.

Як відомо, відповідно до закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», місцеві громади повинні до 21 листопада 2015 року перейменувати вулиці і міста, які носять імена діячів цих режимів.

Відомий український інтелектуал, дисидент, філософ, правозахисник, моральний авторитет Євген Сверстюк пішов з життя 1 грудня 2014 року. Це людина, що уособлювала цілу епоху боротьби проти тоталітаризму, найкраще, що в ній було. Світлий і спокійний чоловік, який із крицевою стійкістю протистояв потужній владній машині. Дисидент, публіцист і літературознавець, філософ і моральний авторитет. Чоловік, який був воїном, навіть коли залишався один в полі. Його слів боялися настільки, що запроторили до таборів, та це не зламало його і не змусило замовчати. До останніх днів життя Євген Сверстюк був активним у громадському та релігійному житті, був учасником Ініціативної групи «Першого грудня».

Салют отцю Маркіяну Шашкевичу ві Львові на 200-річчя

Я був у неділю 6 листопада о 10 год. коло пам'ятника Маркіяну Шашкевичу на урочистому заході покладання квітів і доклав свій оберемок домашніх хризантем, що дуже різнились від офіційних кошиків з трояндами і букетів з тюльпанів у прозорих обгортках.
Враження посередні: добре що хоч так вшанували пам'ять щодо  ювілею цієї видатної людини. Люду зібралося не густо, а на промови взагалі було пусто - жодної за програмою! І думаю, що тут тільки мовчки і варто бути всім від сорому схиливши голови постояти, хіба що Роман Лубківський не з таких і вискочив сказав кілька слів від себе особисто - і то не зле.
Взагалі що тут казати: найкраща пам'ятка для Маркіяна Шашкевича те, що у цю святу неділю люди йшли по цілій Україні до храмів на службу, яку їм правили українською мовою - те, що першим започаткував своєю промовою українською ще будучи семінаристом Маркіян Шашкевич і за що боровся все своє подальше життя будучи священиком. Ось його перемога! Все інше - речі банальні й тривіальні. Тому і кажу постійно: "Добре так, як є. А краще колись та буде."
Зауважу, що був вражений, коли дізнався про відсутність прижиттєвого портрету Маркіяна Шашкевича, бо що є тепер - пізніша посмертна реконструкція зображення подвижника українства. З іншого боку як вчить церковний канон: ікона не є зображенням святих, а є тільки формальною площиною концентрації уваги прочанина при зверненні-молитві до конкретного святого чи Бога.
Також хочу внести трошки іронії: у суботу 5 листопада о 22 год. у Львові відбувся гучний салют з гармат навіть не знаю з якої причини, а я всміхнувся, дивлячись на нього, і сказав вголос: "Гарно ювілей Шашкевича відзначають - з салютом!"
А кожен нехай сам вирішує, що в тому гано - що не гарно: які ми - такі і святкування.

Богдан Гордасевич


Влада Львівщини сьогодні відзначила 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича

6 листопада, у день народження Маркіяна Шашкевича, керівники Львівської області та Львова поклали квіти до пам’ятника Маркіянові Шашкевичу.

Про це повідомили у прес-службі ЛОДА.

В урочистій церемонії взяли участь голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк, міський голова Львова Андрій Садовий, заступник голови Львівської облради Валерій П’ятак, заступники голови Львівської облдержадміністрації, керівники управлінь та відділів Львівської облдержадміністрації, представники громадськості Львівщини та Львова.
Академічна хорова капела України «Трембіта» виконала музичний твір «Квітка земная» на слова Маркіяна Шашкевича та духовний гімн України «Боже великий, єдиний».
«Сьогодні влада продемонструвала, що вона має перспективу – і національну, і політичну, і моральну,», – наголосив на урочистій церемонії лауреат Шевченківської премії України, член організаційного комітету з відзначення 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича, відомий громадський діяч, поет Роман Лубківський.
Голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк ознайомився з діяльністю музею «Русалка Дністровая». Він оглянув музей після проведених тут реставраційно-будівельних робіт. Основну увагу було зосереджено на питаннях, що потребують вирішення, зокрема відновлення Церкви Святого Духа, видання творчої спадщини Маркіяна Шашкевича.
Як відзначила завідувач музею Галина Корнєєва, проблемним залишається зберігання фонду Маркіяна Шашкевича, що містить понад тисячу експонатів та перебуває зараз у підвальному приміщенні палацу Потоцьких.
Схвалення викликає громадська ініціатива спонсорів, що доклалися до фінансування реставраційно-будівельних робіт.
Під час ознайомлення з експозицією музею «Русалка Дністрова» Михайло Костюк відзначив велику роботу, проведену музейними працівниками, будівельниками, спонсорами і меценатами. «Ми будемо продовжувати розпочате, будемо й надалі працювати на культурне зростання Львівщини», – наголосив голова Львівської облдержадміністрації.

Нагадаємо, що у рамках програми відзначення 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича також відбудуться такі заходи:
8 листопада
Відкриття музею М.Шашкевича в с.Нестаничі Радехівського району
13 листопада
Відкриття пам’ятника М.Шашкевичу та музею-садиби М.Шашкевича в с.Новосілки Буського району
Нагадаємо, що з нагоди 200-річчя від дня народження видатного громадсько-культурного та релігійного діяча, письменника, фундатора «Руської трійці», речника і символа українського національного відродження Маркіяна Шашкевича видано розпорядження голови Львівської облдержадміністрації №381/0/5-11 від 5 травня 2001 р. «Про відзначення 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича», яким затверджено низку важливих заходів з нагоди 200-літнього ювілею Маркіяна Шашкевича.

Довідка.
Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811р. в с. Підліссі, Золочівського повіту в Галичині в сім’ї священика.
Учився спочатку в гімназії у м. Бережанах, а з 1829р. – у Львівській семінарії. Під час перебування в семінарії Шашкевич розпочав свою творчу діяльність; тоді ж він організував літературний гурток молоді. Перші твори Шашкевича з’явилися в збірнику «Русалка Дністровая» (1837).
Перу М. Шашкевича, крім низки поезій, належить кілька прозових творів. Найвизначніший з них – казка «Олена», високо оцінена Іваном Франком.
Маркіян Шашкевич був одним з поетів «Руської трійці», організатором цього гуртка і невтомним культурним діячем. Крім поезій і прозових творів, йому належать переклади на українську мову сербських народних пісень, віршів чеських і польських поетів.
Помер Маркіян Шашкевич 7 червня 1843 року.
Музей «Русалки Дністрової» присвячений першому західноукраїнському альманаху «Русалка Дністровая» та його творцям: Маркіянові Шашкевичу, Іванові Вагилевичу і Якову Головацькому.
Експозиція музею розміщена у дзвіниці Свято-Духівської церкви – семінарської церкви при Греко-католицькій духовній семінарії, в якій навчалися творці «Русалки Дністрової»: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький.
Свято-Духівська церква була зруйнована 15 вересня 1939 року. Тоді авіабомба з німецького літака, що атакував будівлю Головної пошти, поцілила у Богословську Академію. Були зруйновані будівлі церкви, бібліотеки. Залишилося лише дзвіниця з бароковим завершенням, яка є пам’яткою архітектури національного значення.
Експозиція музею розповідає про історію створення і подальшу долю альманаху, про тогочасні соціально-політичні умови, а також про історію «Руської трійці», і особисто її членів: Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького.


Маркіян Шашкевич - світоч Галицької України

6 листопада 2011 року виповнюється 200 років з дня народження невтомного проповідника української національної ідеї, Великого Будителя і Просвітителя галицької України, поета і священика Маркіяна Шашкевича. Українціпатріоти вже давно на рівні генної пам'яті усвідомили, що доля посилає нації таких світочів тільки раз на століття. Хотілося б, щоб двохсотрічний ювілей людини, діяльність якої наближала незалежність рідного народу, згуртованою родиною відзначила вся Україна. Однак тішимося, що принаймні на Львівщині 2011й проголошений роком Маркіяна Шашкевича.

Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?

Ці до щему тужливі, наповнені гарячою любов'ю до рідного слова патріотичні рядки прозвучали з уст Маркіяна Шашкевича в роки цілковитого занепаду і зубожіння галицького українства. Це був час, коли після поділу Польщі західні українські землі в 1772 році перейшли під владу Австрії у стані повної економічної і культурної руїни. Український народ Галичини в основному репрезентували селяни, що лише недавно стали вільними від панщини (цісар Йосиф ІІ зніс кріпацтво в тому самому році (1782), коли цариця Катерина затвердила його у Великій Україні). А тогочасна інтелігенція в побуті і в культурних цілях послуговувалася чужими  польською, німецькою  мовами, ще й незрозумілою їх мішаниною з народних, церковнослов'янських і польських слів.
Яскравим спалахом у цій темряві національного життя став альманах "Русалка Дністровая", виданий у 1837 році в Будапешті (Угорщина) живою народною мовою. Збірка пропагувала три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав і заклик до її відновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та прославлення народних героїв  борців за соціальне й національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Було очевидним, що "Русалка Дністровая" вийшла за межі культурнопросвітницької діяльності й зачепила проблеми політичні. Книга відразу ж стала забороненою, майже весь її тираж було конфісковано (вісімсот примірників із тисячі), а автори  Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич  мали великі неприємності із владою. Якось під час допиту один із чиновників Львівської поліції запитав Маркіяна: "Як ви посміли воскресити народ, якого вже давно не існує?". І саме тоді, у відповідь, Шашкевич прочитав вищеназвану поезію… Керівникові гуртка "Руська трійця" на той час сповнилося 26 років, а його літературна, наукова і громадська діяльність вже була позначена плідними подіями для національнокультурного відродження рідної Галичини…
1832 рік став роком народження славнозвісного гуртка "Руська трійця", який мужньо виступив на захист рідної української мови. Засновник гуртка  Маркіян Шашкевич разом з Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким збирали фольклорні зразки галицького люду, вивчали історію України, писали літературні твори. Згодом ряди гуртківців поповнили й інші молоді патріоти. 1833 рік відзначився упорядкуванням першої рукописної збірки під промовистою назвою "Син Русі". Ця збірка була пройнята волелюбними ідеями, глибоким співчуттям до галицького люду, бажанням покращити його життя. Пристрасні слова "Ти не неволі син…" стали могутнім поштовхом хвилі відродження української національної ідеї та державності. У 1834 році був підготовлений до друку збірник "Зоря", лейтмотивом якого зазвучав заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. 12 лютого 1835 року в день 67річчя цісаря Маркіян Шашкевич у приміщенні семінарії виголосив першу публічну промову живою українською мовою. У 1836 році вийшла брошура "Азбука і абецадло", в якій автор рішуче виступив проти спроб запровадити в українське письменство латинський алфавіт. У жовтні того ж року юнак в соборі Святого Юра виголосив проповідь чистою українською мовою. З нього взяли приклад, відкинувши застарілу старослов'янську мову з богослужіння, й інші патріотично налаштовані священики. У 1836 році Шашкевич упорядкував "Читанку для діточок", по сторінках якої, за його власними словами, "веде дітей за ручку від сучасності до майбутнього, від їхньої хати у широкий світ". До речі, навіть слово "читанка", сьогодні таке милозвучне і таке звичне для нас, створив саме він, Будитель духовності Галичини. Усі ці події доказують, що Маркіян Шашкевич перший у Західній Україні зрозумів велику місію українцяпатріота в умовах Австрійської монархії і показав придатність української мови для культури, науки та освіти.
Такий рішучий виступ Поета, Священика, Громадянина вражає і нині. Звідки ця мужність, ця безмежна сила духу, зрештою, ця самовіддана любов до свого знедоленого люду? Дещо можна збагнути, якщо пройтися слідами Маркіянового життя... Народився він 6 листопада 1811 року в мальовничому селі Підлисся Золочівського повіту в родині священика. Після закінчення початкової школи навчався у Львівській і Бережанській гімназіях. З 1829 року юнак слухав філософський курс у Львівському університеті, а водночас як майбутній слухач теології був прийнятий до Львівської духовної семінарії. У 1830  1837 роках Маркіян розгорнув у Львові активну культурнопросвітницьку й громадськополітичну діяльність. Коли одружився й висвятився на священика, отримав бідні парафії  у Гумниськах, Нестаничах. Знесилював туберкульоз, гнітили матеріальні нестатки. Відрадою була підтримка дружини Юлії. Турботи про сина Володимира, який народився в 1839 році, і письменницька діяльність скрашували останні роки письменника. Помер 7 червня 1843 року у тридцятидвохрічному віці. Спершу був похований у селі Новосілки, а у 1893 році з ініціативи "Просвіти"  перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові. На могильному пам'ятнику  напис "Маркіян Шашкевич", однак поряд з Маркіяном тут знайшли вічний спочинок і його дружина Юлія, і син Володимир, який, взявши приклад з батька, теж став письменником і присвятив свою творчість служінню народові.
Сьогодні нам, українцям початку ХХІ століття, треба навчитися у Маркіяна Шашкевича глибокої духовності, розуміння народної мудрості, національної твердості духу, благородства і самовідданості, навчитися жити і діяти так, щоб ніхто із наших ворогів не забирав у нас держави, мови, історії, літератури, щоб ніхто не смів живцем шматувати нашу українську душу.

Оксана ТРОШИНА,
вчитель української мови і літератури
Сокальської гімназії імені Олега Романіва.

Звіт про сумне





А.Садовий: «Ніхто не має права завадити львів’янам вшановувати пам'ять загиблих»

22.06.2011
Сьогодні, 22 червня у Львові вшановують пам’ять жертв комуністичного та нацистського режимів.

    "Ніхто не має права завадити громаді Львова вшанувати тих, хто був закатований і замордований. І чию пам'ять ми сьогодні хочемо пом’янути в жалобі, опустивши голову і просячи прощення у Господа Бога за всі ті гріхи і молячи, щоб ніколи більше такого не повторилося.
    Сьогодні ми єдині. Єдині усі громадські організації, усі конфесії, сьогодні єдина громада. Ми мали багато трагічних уроків, ми мали багато неприємних уроків, в тому числі і уроки 9 травня. Я вірю, що ніколи більше лівосторонні сили не дозволять собі втручатися у наші справи і пробувати робити у нашому місті розбрат. Ми є єдині, ми є громада найбільшого у світі україномовного міста. Ми є велике християнське місто, де є 100 діючих храмів."- сказав міський голова Львова Андрій Садовий.

Нагадаємо, у місті закінчилася екуменічна панахида біля меморіального хреста на території історико-культурного ландшафтного комплексу «Цитадель»,  де протягом 1941-1944 років знаходився нацистський концтабір «Шталаг-328» для військовополонених. За даними істориків, тут загинуло близько 140 тис. військовополонених, серед яких українці, росіяни, білоруси, казахи, бельгійці, італійці та французи.


А. Садовий: «Нації, які мовчать – не відбуваються»

22.06.2011

Сьогодні, в День пам’яті жертв комуністичного та нацистського режимів, на площі біля пам’ятника Т. Шевченку відбулося віче-реквієм.
    
"Сьогодні дуже важко говорити. Коли бачиш фотографії молодих людей, які не народили своїх синів і дочок, фотографії батьків, які лишили сиріт, старших, які в нелюдських умовах загинули, не можливо говорити. Ми не маємо права мовчати. Ті нації, які мовчать – не відбуваються.
    Ми з кожним роком будуємо нашу державу. Дуже важко, шалений опір. Коли бачиш вас, переконуєшся, що нема такої сили, яка може нам завадити. Є Божа ласка над нашою державою Україною.
    Ми вміємо навчати, вміємо критикувати, але дуже часто не хочемо міняти себе на краще. Я хочу подякувати всім, хто сьогодні молився на екуменічних молебнях за невинно вбитих, які хотіли жити. І в них був лише один недолік – вони любили свою Україну. І за свою любов до рідної України були замордовані. Сьогоднішній день зробив нас сильнішими і єдиними. В єдності сила." - зазначив під час реквієму за жертвами масових розстрілів у червні 1941 року голова Львова Андрій Садовий

24 Червня 2011

    09:00
    Пам`ятні заходи в с. Дітківці Бродівського району, де у 1941-му відбулися масові розстріли новобранців радянської армії, здійснені НКВС
    Участь візьме Голова Львівської обласної ради Олег Панькевич
    11.00 панахида на місці розстрілу службами НКВС новобранців радянської армії у с.Дітківці
    11.40 віче за участю керівництва, громадськості, депутатського корпусу Бродівської районної ради, пластунів станиці "Броди" та громади Гаївської сільської ради.

26 Червня 2011

    07:30
    Скорботні заходи в урочищі Саліна у Добромилі у рамках вшанування 70-ї річниці масових розстрілів мирного населення Галичини, здійснених енкаведистами в червні 1941 року

    Програма вшанувань у Саліні:
    Проведення Божественних літургій у храмах Добромиля;
    Поминальна екуменічна панахида за жертвами НКВД - під стінами приміщення колишньої тюрми НКВД;
    Спільний піший похід зведеної колони жалобних процесій громад і учасників вшанування жертв комуністичного терору до урочища «Саліна»;
    Панахида за жертвами репресій на «Верхній могилі» в урочищі «Саліна»;
    Панахида за жертвами репресій біля пам’ятного знаку, встановленого в урочищі «Саліна» на соляному шибі, куди скидали вбитих людей;
    Траурне Віче за участю свідків трагедії, представників органів виконавчої і представницької влади та органів місцевого самоврядування, політичних та громадських організацій з України та закордону, громадськості та духовенства - територія біля пам’ятного знаку жертвам НКВД.


Ще хочу нагадати про події у Львові минулого року на 9 травня 2010 року і ніхто не знає (за винятком МВС), що то були за хлопці
http://blog.i.ua/community/662/463838/
І ще дуже раджу перечитати дослідження про Другу світову війну і втрати України в ній ще молодого і ще порядного Дмитра Табачника.
http://blog.i.ua/community/662/460488/

22 червня - початок великої трагедії

Рівно 70 років тому у цей день 22 червня розпочався найкривавіший етап Другої світової війни, що отримав у світовій історіографії узагальнену назву "Східний фронт" (Восточньій фронт).
Тут важко щось коментувати... Війна є узагальнене безумство людей, що починають як це не дико звучить: свідомо вбивати одне одного.
На сьогодні мене турбувало тільки одне: чи не стане і цей день 22 червня 2011 року черговим трагічним днем в історії України через роздмухування вогню ворожнечі, який спробували  розпалити і рознести по Україні прикрі події у Львові на 9 травня цього року. На щастя, як я бачу, влада дійшла до розуміння всієї небезпеки таких провокаційних "урочистостей" у власній державі,  а тому поки що усе спокійно.
Хто хоче вшанувати цю дату, то найправдивішим чином того буде молитва на пошанування пам'яті всіх, хто дочасно загинув у вирі цих страшних подій.
 

Голодомор 1932–1933 років в Україні - офіц. документи

на початок такі зсилки від мене:
http://music.i.ua/player/1820604/8383/
http://blog.i.ua/community/662/578033/
http://blog.i.ua/community/662/356763/
http://blog.i.ua/community/662/349141/





ЗАКОН УКРАЇНИ № 376–V
Про Голодомор 1932–1933 років в Україні

Верховна Рада України постановляє:
вшановуючи пам'ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідків;
шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу;
усвідомлюючи моральний обов'язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства;
відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом багатьох десятиріч;
засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності;
співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок Голодомору;
високо цінуючи солідарність та підтримку міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932–1933 років в Україні, що відображено в актах парламентів Австралії, Аргентинської Республіки, Республіки Грузія, Естонської Республіки, Італійської Республіки, Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща, Сполучених Штатів Америки, Угорської Республіки, а також у розповсюдженій як офіційний документ 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору – Великого голоду 1932–1933 років в Україні, яку підписали Аргентинська Республіка, Азербайджанська Республіка, Народна Республіка Бангладеш, Республіка Білорусь, Республіка Бенін, Республіка Боснія і Герцеговина, Республіка Гватемала, Республіка Грузія, Арабська Республіка Єгипет, Ісламська Республіка Іран, Республіка Казахстан, Канада, Держава Катар, Киргизька Республіка, Держава Кувейт, Республіка Македонія, Монголія, Республіка Науру, Королівство Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Ісламська Республіка Пакистан, Республіка Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Королівство Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Судан, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Демократична Республіка Тимор-Лешті, Республіка Узбекистан, Україна та Ямайка, а також підтримали Австралія, Держава Ізраїль, Республіка Сербія і Чорногорія та 25 держав - членів Європейського Союзу;
виходячи з Рекомендацій парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року №607-IV, та Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схваленого Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003 року №789-V, в якому Голодомор визнається актом геноциду Українського народу як наслідок зумисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР;
визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього як цілеспрямований акт масового знищення людей, приймає цей Закон.

Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.
Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.
Стаття 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень зобов'язані:
брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу;
сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості та культури, поширенню інформації про Голодомор 1932-1933 років в Україні серед громадян України та світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії Голодомору в навчальних закладах України;
вживати заходів щодо увічнення пам'яті жертв та постраждалих від Голодомору 1932-1933 років в Україні, в тому числі спорудження у населених пунктах меморіалів пам'яті та встановлення пам'ятних знаків жертвам Голодомору;
забезпечувати в установленому порядку доступ наукових та громадських установ і організацій, вчених, окремих громадян, які досліджують проблеми Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідки, до архівних та інших матеріалів з питань, що стосуються Голодомору.
Стаття 4. Держава забезпечує умови для проведення досліджень та здійснення заходів з увічнення пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні на основі відповідної загальнодержавної програми, кошти на виконання якої щорічно передбачаються в Державному бюджеті України.
Стаття 5. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України:
1) визначити статус і функції Українського інституту національної пам'яті та забезпечити його утримання за рахунок коштів державного бюджету як спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу;
2) у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону;
3) вирішити в установленому порядку за участю Київської міської державної адміністрації питання щодо спорудження у м. Києві до 75-х роковин Голодомору 1932 – 1933 років в Україні Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні.

Президент України Віктор Ющенко
28 листопада 2006 року
http://www.president.gov.ua/documents/5280.html



Постанова Верховної Ради України №789-IV

Про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років
Провівши згідно з пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року №258-IV «Про 70-ті роковини голодомору в Україні» спеціальне засідання з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, Верховна Рада України постановляє:
Схвалити Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років (додається).
Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
м. Київ, 15 травня 2003 року


№789-IV

ЗВЕРНЕННЯ
до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України
щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років

Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України, керуючись ідеалами гуманізму і соціальної справедливості, відстоюючи права людини і громадянина з позицій загальнолюдських цінностей, звертаємося до Українського народу – громадян України усіх національностей у рік трагічної дати у нашій історії – 70-річчя голодомору, організованого сталінським тоталітарним режимом.
Вітчизняна і міжнародна громадськість відзначають 70-ті роковини української національної катастрофи, коли, певно, вперше в історії людства конфіскація продовольства була застосована державою як зброя масового знищення її власного населення з політичною метою. Голодомор 1932-1933 років, що став нелюдським засобом ліквідації мільйонів українців, є підтвердженням злочинної суті тодішньої влади.
Жорстоке вилучення урожаю 1932 року і вивезення його за межі України, конфіскація у кожної селянської родини усіх продуктів харчування, руйнування святинь і храмів, масові репресії української інтелігенції та духовенства – все це спрямовувалося на підрив національного духу українства, викорінення його еліти, ліквідацію економічної незалежності селянства.
Тотальне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом стало свідомою терористичною акцією політичної системи сталінізму. Поруйновано соціальні основи української нації, її вікові традиції, підірвано духовну культуру і унікальну етнічну самобутність. Трагедія голодомору 1932-1933 років в Україні впродовж багатьох десятиліть не просто замовчувалася, а й офіційно заперечувалася державною правлячою верхівкою СРСР. Її причини, характер, механізм організації і масштаби ретельно приховувалися не тільки від міжнародного співтовариства, а й від кількох поколінь наших співвітчизників. Та спроби навіки замовчати і поховати у плині історичного часу правду про голодомор 1932-1933 років виявилися марними. Про цю Катастрофу України ще з 1933 року знали і писали на Заході. Конгрес США у 1988 році офіційно визнав голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, тоді ж це зробила Міжнародна комісія юристів.
Щодо громадян України, то для них істина про події 1932-1933 років стала відкриватися напередодні розпаду СРСР. Саме тоді був покладений початок прориву в офіційному замовчуванні цих трагічних фактів історії.
Сьогодні можна з упевненістю твердити, що перші слова правди про голодомор 1932-1933 років відіграли помітну роль у національному відродженні, стали одним з важливих чинників здобуття незалежності України.
Разом з тим ми вважаємо, що в умовах незалежної України страхітливу правду про ті роки має офіційно оприлюднити держава, оскільки голодомор 1932-1933 років був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду.
Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року, чинимо це сьогодні, визнаючи голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу за диявольським задумом сталінського режиму.
Ми вважаємо, що кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні, є важливим чинником відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного соціального стресу, незаперечним доказом незворотності процесів демократизації суспільства, суворим застереженням спробам встановити в Україні нову диктатуру, нехтувати найголовнішим правом людини – правом на життя.
Розглянувши питання про голодомор як акцію геноциду на спеціальному засіданні Верховної Ради України, ми певною мірою виконали свій громадянський, патріотичний обов'язок перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням.
Разом з тим ми глибоко усвідомлюємо, що лише після надання офіційної – на найвищому державному рівні і від імені усіх гілок влади в Україні належної політико-правової оцінки такій соціальній Катастрофі в історії нашої Вітчизни, якою був голодомор 1932-1933 років, гідного щорічного вшанування його незліченних жертв, доведення факту цього голодомору як геноциду українського народу до світової громадськості – лише після цього ми можемо називатися повноцінною цивілізованою Нацією.
Не забуваймо минулого в ім'я майбутнього!
http://www.president.gov.ua/content/golodomor75_12.html



Постанова Верховної Ради України №258-IV
Про 70-ті роковини голодомору в Україні

Засуджуючи політику геноциду, що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду Українського народу, та з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні, а також привернення уваги вітчизняної й іноземної громадськості до цієї трагічної події та надання державної підтримки громадянам, які пережили голодомор, Верховна Рада України постановляє:
I. Провести спеціальне засідання Верховної Ради України у травні 2003 року за участю Президента України та членів Кабінету Міністрів України з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років.
II. Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань культури і духовності забезпечити підготовку та розробити порядок проведення цього засідання.
III. Рекомендувати Кабінету Міністрів України розробити, затвердити та забезпечити виконання плану заходів щодо відзначення 70-их роковин голодомору 1932-1933 років в Україні. Зокрема, передбачити в цьому плані такі заходи:
1. Створити державний Центр з дослідження причин і наслідків голодів в Україні.
2. Підготувати й видати пам'ятні книги жертв голодомору 1932-1933 років із списками всіх жертв в областях, районах, селах України.
3. Провести конкурс на кращий проект Меморіалу жертвам голодомору в Україні 1932-1933 років для його спорудження у м. Києві.
4. Забезпечити спорудження пам'ятників жертвам голодомору, в тому числі і за кордоном, у співробітництві з українською діаспорою.
IV. Рекомендувати Міністерству фінансів України профінансувати підготовку й проведення всіх заходів, присвячених 70-им роковинам голодомору 1932-1933 років в Україні.
V. Рекомендувати Державному комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України:
1. Забезпечити висвітлення у засобах масової інформації заходів, що проводяться у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору 1932-1933 років в Україні.
2. Організувати цикли тематичних теле- і радіопрограм.
3. Сприяти створенню документального фільму українською, англійською, німецькою та французькою мовами про голодомор в Україні 1932-1933 років з метою його демонстрації за кордоном.
VI. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України забезпечити:
1. Проведення наукових досліджень, присвячених пам'яті жертв голодомору в Україні, та публікацію їх результатів.
2. Проведення у вищих, професійних та загальноосвітніх навчальних закладах щорічно, в День пам'яті жертв голодомору (23 листопада), уроків та лекцій, присвячених пам'яті жертв голодомору в Україні.
VII. Рекомендувати Міністерству закордонних справ України:
1. Здійснити міжнародні заходи, спрямовані на визнання голодомору в Україні 1932-1933 років державною політикою геноциду проти Українського народу.
2. Ініціювати визнання міжнародним співтовариством голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду проти Українського народу.
3. Запропонувати Генеральній Асамблеї ООН вшанувати пам'ять жертв голодомору в Україні 1932-1933 років хвилиною мовчання перед початком одного з її засідань.
4. Сприяти створенню міжнародного музею голодомору під егідою ООН.
VIII. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
м. Київ, 28 листопада 2002 року



Постанова ЦК Компартії України від 26 січня 1990 р

Про голод 1932-1933 років на Україні та публікацію пов’язаних з ним архівних матеріалів

Вченими Інституту історії партії при ЦК Компартії України – філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС проведено роботу по виявленню документальних матеріалів про голод 1932-1933 років. Понад півстоліття ця тема замовчувалася у вітчизняній історіографії, що заважало науковому осмисленню та об'єктивній морально-політичній оцінці цієї народної трагедії.
В основі виникнення продовольчих труднощів, а потім і голоду 1932-1933 років на Україні, як і в деяких інших регіонах СРСР, лежить відступ тодішнього керівництва країни і республіки від ленінських принципів кооперування селянства. Насильницькі методи колективізації, масове «розкуркулювання», низька культура землеробства, слабка технічна база колгоспів та інші причини призвели до зниження валового збору зерна.
Архівні матеріали розкривають що безпосередньою причиною голоду на початку 30-х років у республіці стало примусове, з широким застосуванням репресій, проведення згубної для селянства хлібозаготівельної політики.
Вже взимку 1931-1932 років в українському селі склалося скрутне становище з продовольством. Навесні в десятках сільських районів розпочався справжній голод. Дальша деградація сільськогосподарського виробництва протягом 1932 року зумовила істотне скорочення обсягу державних заготівель. Але сталінське керівництво посилює тиск на республіканські партійні та державні органи з метою збільшення поставок хліба.
Документально простежується, що керівництво республіки не змогло протистояти диктату, фактично проводило політику, яка коштувала українському народові численних жертв. ЦК КП(б)У та Раднарком УРСР приймають постанови, у яких головна ставка у хлібозаготівлях робиться на адміністративно-репресивні методи. Терміново створюються роз’їзні судові сесії, спеціальні комісії – так звані «четвірки». До справи хлібозаготівель залучаються органи юстиції, прокуратури, державної безпеки.
За «потурання куркульському саботажу» було заарештовано і засуджено тисячі голів, членів правлінь колгоспів, спеціалістів, партійних і радянських працівників. Фабрикуються «справи» на зразок Оріхівської на Дніпропетровщині, коли звинувачені у «злісному саботажі хлібозаготівель» керівники району засуджуються до розстрілу, тривалих строків ув'язнення. В КП(б)У розпочалася чистка деяких районних партійних організацій, посилився пошук «правоопортуністичних елементів», «переродженців» тощо.
Незважаючи на репресивні заходи, навіть зменшені планові завдання республікою не виконуються. В цих умовах керівництво вдається до вилучення насіннєвих, фуражних та продовольчих фондів у залік хлібозаготівель, що стає фатальним для населення республіки. Архівні матеріали подають трагічну картину масової смертності від голоду та епідемій, особливо починаючи з березня 1933 року. Така ж доля спіткала селянство Північного Кавказу, Поволжя, ряду інших регіонів.
Документи відображають і намагання партійних, державних органів надати продовольчу допомогу голодуючим районам. Але вона виявилася запізнілою і недостатньою, щоб відвернути лихо.
Документальні матеріали про голод 1932-1933 років на Україні мають велику політичну і наукову значимість. Їх публікація допоможе правдиво висвітлити одну з найболючіших проблем нашого минулого.

ЦК Компартії України постановляє:
Визнати, що голод 1932-1933 років став справжньою трагедією народу, наслідком злочинного курсу Сталіна та його найближчого оточення (Молотов, Каганович) щодо селянства.
Засудити безпринципну політику тодішнього керівництва республіки (Косіор, Чубар) у проведенні хлібозаготівель. Рішуче відмежуватись від насильницьких, репресивних методів вирішення проблем суспільного розвитку.
Доручити Інституту історії партії при ЦК Компартії України – філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС (т. Рудич Ф. М.) разом з Політвидавом України (т. Немазаний Г. Ф.) у 1990 році здійснити видання збірника наукових статей та архівних документів про голод 1932-1933 років на Україні.
Рекомендувати редакціям газет, журналів, телебачення і радіо забезпечувати правдиве, об'єктивне, на основі документальних матеріалів, висвітлення подій, пов'язаних з голодом 1932-1933 років.

http://www.president.gov.ua/content/golodomor75_22.html

96%, 43 голоси

4%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Пошана

Виступав начальник на профзборах.

...- Не збагну, товаришi одне:

Майже рiк працюю я в конторi,

А не поважають тут мене.

От у главку - в честi  був ы шаны.

А як звiдти йшов я навеснi,

Срiбну табакерку на прощання

В подарунок пiднесли менi...-

А з-за спин лунае через хвильку

Вiдповiдь чиясь на мову ту:

- Ви од нас iдiть. Скорiше тiльки.

Ми вам подаруем золоту. 

I. Немирович

Сторінки:
1
2
попередня
наступна