В Тернопольской области священники Украинской православной церкви Московского патриархата проводят сбор подписей за приватизацию Почаевской лавры, вводя в заблуждение верующих.

Об этом во время сегодняшнего пленарного заседания заявил депутат горсовета, председатель фракции «Нашей Украины» Петр Мандзий.

«Священники Московского патриархата во время проповеди говорят верующим, что якобы националисты хотят закрыть Почаевскую лавру, сделать из нее архитектурный памятник, после чего там прекратят богослужение. А затем предлагают людям подписываться против запрещения богослужений в Лавре. Тогда как сверху на документе, который подписывали люди, написано «Сбор подписей за приватизацию Почаевской Свято-Успенской лавры», – рассказал Мандзий.

По его данным, такие факты зафиксированы в Кременецком районе, в частности в селах Крыжи, Ледыхов, Бережцы.

Мандзий призвал присутствующего на сессии представителя прокуратуры провести проверку по данным фактам, а представителей СМИ – растолковать населению ситуацию, чтобы не допустить обмана жителей области.

 

Києво-Печерська Лавра як чоловічий монастир за часів Радянської влади двічі припиняла свою діяльність. Перший раз монастир закрили у 1930 році, одночасно пройшов погром і по Києво-Печерському заповіднику (створеному у 1926 році), керівництво якого було репресовано. Тоді ченці і науковці заповідника були по один бік барикад, вони протистояли владі. Як не дивно, але відновилися богослужіння під час німецької окупації у 1941 року. Вже вдруге комуністична влада закрила Лавру на початку 1960-х. Духовну семінарію розігнали. Значна кількість ченців перейшла працювати в музеї на території заповідника на різні посади, навіть прості господарські, аби тільки залишитись у Лаврі. І тільки 1988 року з нагоди святкування 1000-річчя Хрещення Русі діяльність монастиря було відновлено. З розвалом Союзу в Україні створюються “національні версії” православних церков, але з часом - у 1992 році -  одна з найбільших православних святинь України відходить саме УПЦ Московського патріархату. Чому так історично склалося і чи міг бути інший розвиток подій, ми запитали у експертів.

Єпископ Євстратій (Зоря), Речник Української православної церкви Київського патріархату

ЯКБИ ВЛАДА НЕ СТАЛА НА СТОРОНУ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ, ТО ЛАВРА МОГЛА Б ЗАЛИШИТИСЯ ЗА ФІЛАРЕТОМ

У 1992 році митрополит Філарет був священноархімандритом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. У нього досі зберігаються всі оригінали документів про передачу у користування корпусів Києво-Печерської лаври у 1988 році (на той час в Україні існувала лише одна православна церква – Авт.). І корпус митрополичий – це була його офіційна резиденція.  А напередодні приїзду митрополита Володимира до Києва після Харківського собору УПЦ за розпорядженнями Івана Салія (тодішній голова Київської міської держадміністрації – Авт.) охоронців резиденції митрополита було викинуто. Насправді, це було захопленням Лаври з боку Московського патріархату. Це був бунт проти митрополита Філарета як проти священноархімандрита Лаври.

Я думаю, не Іван Салія приймав це рішення, його приймали десь вище, але він був посередником-виконавцем, і він дав розпорядження надіслати ОМОН, який став на захист Московського патріархату, а прихильників митрополита Філарета звідти вигнали. Якби влада тоді не стала на сторону Московського патріархату, то цілком можливо, що Лавра залишилася за митрополитом Філаретом і зараз належала б Київському патріархату. 

Іван Салій, голова Київської міської держадміністрації (1992-1993 рр.)

ФІЛАРЕТУ МИ ДОСТАТНЬО ПЕРЕДАЛИ  

Після розпаду Радянського Союзу відбувався релігійний ренесанс. З’являлися різні церкви. Але одночасно у релігійних громад виникли бажання підпорядкувати собі ті чи інші культові і не культові заклади, які колись належали їм. На Подолі в окремих церквах були склади з цукром, у Покровській церкві була автогосподарська контора, а у дзвіниці сиділа бухгалтерія, у Фроловському монастирі розмістилася ціла фабрика “Юність”…

 Біля Софії віруючі Філарета поставили намети і оголосили голодування. А у самій Софії віруючі прикували себе ланцюгами до ліхтарів і теж голодують, щоб приміщення було передане у користування їхній конфесії. Уцей час вчені звернулися до Президента Кравчука з офіційним листом: що це за неподобство, там голодують, треба щось вирішувати.

Дізналися, що прибуває Володимир Сабодан. Довго радилися і прийняли рішення, що Володимирський собор, апартаменти митрополита на Пушкінський, Андріївську церкву залишаємо за Філаретом, Софія не повинна належати ніякій конфесії (якщо хочете – по черзі можете проводити богослужіння), а у Лавру поселили Сабодана і РПЦ. А наші тодішні демократи, прихильники Філарета почали перелазити через мури з якимись залізками, щоб вигнати звідти російську православну церкву. Ми це рішуче зупинили.

Ми надали обом конфесіям можливість розміститися. І Філарету ми достатньо передали.   

Дмитро Степовик, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ, доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я

1992 РОКУ КЕРІВНИЦТВО УКРАЇНИ ПУСТИЛО ЦІЛИЙ ПОЇЗД МОСКОВСЬКИХ ПОПІВ ДО КИЄВА І ВОНИ РЕЙДЕРСЬКИМИ МЕТОДАМИ ЗАХОПИЛИ ЛАВРУ

1988 року за клопотанням тодішнього керівника київської митрополії Блаженнішого митрополита Філарета (Денисенка) тодішня влада у зв’язку з 1000-літтям Хрещення Русі дозволила відновити монастирське життя у Лаврі. І це, звичайно, було українське православне життя. Хоча тодішня митрополія перебувала у зв’язках із Москвою, але йшлося вже про відродження справжньої української автокефальної церкви. І це закінчилося у 1990-му році у червні місяці проголошенням автокефальної церкви Київського Патріархату і обранням Мстислава Скрипника Патріархом. Спочатку співіснували дві церкви, між ними був діалог, який закінчився об’єднанням у червні 1992 року Української православної церкви на чолі з Патріархом митрополитом Філаретом з українською автокефальною православною церквою Патріарха Мстислава. Утворилася єдина УПЦ КП.

Тож в Лаврі було українське монастирське православне життя, до вторгнення з Москви у 1992 році під залякуванням тодішнього президента Єльцина – “перекроем краник”. Тоді Кравчук здався під тиском деяких міністрів, голови СБУ і т.д. і вирішив їх пустити, мовляв, хай церковники самі розбираються. Якби вони знали, чим це все закінчиться, вони б цього необачного кроку не зробили. Тож 1992 року тодішнє політичне керівництво України пустило цілий поїзд московських попів до Києва, багато з них були на службі РФ і вони рейдерськими методами захопили Лавру, Покровський жіночий монастир і Флорівський жіночий монастир на Подолі, багато церков. Вони провели у Харкові церковний псевдособор, без згоди і без присутності тодішнього керівника української православної церкви Філарета, усунули його від влади і поставили свого ставленика, нинішнього митрополита Володимира Сабодана, досить старенького і хворого. І з того часу у Лаврі запанував Московський Патріархат і сьогодні вони приймають лютого ненависника України Кирила, який має при собі кілька сотень особистої охорони. Він навіть говорить не як духовний пастор, а як залякуючий лідер, якого наставили політики в Москві: “Раскольники, присоединяйтесь к кораблю спасения”.  І його колючий погляд, і його оточення – це відродження порядків, які існували навіть не за Брежнєва, а за Сталіна.

Відомо, як Кирило був введений у лоно РПЦ. Коли він ставав єпископом у 1976 році, то одним з тих, хто висвячував його, був нинішній Патріарх Київський Філарет. І він йому сказав: “Ви не по божому благословенню стали єпископом, а по настоюванню влади і КДБ”. І тому Кирило до цього часу його ненавидить.

Мене дивує наша влада на периферії і в центрі, яка нині влаштовує відвертому неприятелеві України майже царський прийом. Була у нас державний секретар США, все пройшло тихо, приїхала-поїхала. А тут ледь не паради роблять, ледь не квіти йому під ноги кидають. Це дуже небезпечний симптом з боку нашої влади. Раз вони так його зустрічають, значить влада чимось завинила перед Москвою і  розплачується такими діями, які викликають неприязнь і огиду з боку українського народу. 

Любов Ліщина

Приветик. Наконец-то я вырвалась. Никак не могла посидеть по-нормальному, так, на скорую руку. К олимпиадам готовилась... Ладно, об этом потом, а пока открою наконец-то тайну о моём лете 2010. Я была в Святогорске. Тут фоток не так много, но они тоже кайфовые.

Ну, как вам? Такую басту устроили, теперь заценивайте. Не розы, конечно, но тоже прикольно. Это в парке пансионата имени Засядько, он находится недалеко от того домика, что мы снимали. Я частенько там гуляла. Любила кататься на качелях "ракетах". Клёво так. Я их не фоткала, они немного ободранные, даже не немного.

А это столовка, на старинный замок похожа. Ну, не совсем замок, но всё равно красиво.

Один из корпусов пансионата. Я фоткала вечером, поэтому плохо видно.

Река Северский Донец. Я купалась в ней. Я по-разному развлекалась, нашла себе кучу друзей, разгонялась и скользила по матрасу, прыгала с тарзанки, плавала на лодке, ныряла бомбочкой... Вобщем, что только не вытворяла, и мне было в кайф.

Это в монастыре, точнее, не в самом монастыре, а на территории монастыря. Не помню, как он называется, но фотки красивые получились.

Это зверинец около монастыря. Правда, его надо было назвать "птичник", потому что там почти одни только птицы, а из млекопитающих одна носуха. Нет, ну курочка такая милашка.  Да они все супер. Но курочка просто бомба.  Она даже была не в клетке а свободно бегала за маленьким заборчиком. Я даже хотела поймать её и потрогать. Но во первых, я не хотела выглядеть, как дебилка, во вторых, она могла меня клюнуть. Ладно, поехали дальше.

А вот это уже зто уже за территорией монастыря. Здесь находится статую Девы Марии. А эти двое в мои планы не входили.  Погнали дальше.

Это памятник Артёма. Мы даже туда поднимались. Только фоток у меня оттуда нет.

Ну вот и всё. Это все мои фотки 2010. Надеюсь, претензий никаких не будет.  Пока.

 Она разделялась на четыре части: Великая лаврская церковь, или Успенский собор, Больничный Троицкий монастырь, Ближние Пещеры и Дальние Пещеры. Этот древнейший во всей России и знаменитейший монастырь основан прпп. Антонием и Феодосием Печерскими. Название свое он получил, как говорит прп. Нестор летописец, потому что “братия прежде жила в пещере, пошел же монастырь этот от благословения св. горы , совершая свое великое и святое на Руси дело.

[ null ]

                                                

В прошлых моих репортажах со Святогорске я рассказал о памятнике Артему, прогулке по Северскому Донцу и путешествии к дальним пещерам Лавры.
Пришло время рассказать о самой Лавре.
Рассказ свой я разделю на 2 части(собственно как и было в самом путешествии)- в 1 части будут общие виды, а во второй мы прогуляемся внутри и я расскажу вам историю Лавры.




[ Читать дальше ]

   Все началось как всегда неожиданно 

  Для того, чтобы найти себя , надо было просто потеряться в этих Книгах , запутаться, выпутаться, вернуться снова уже как в родные места , где тебя ждут , тебе рады и ты наконец-то дома и где ты была так долго ? 

   ЦСЯ я сдам я думаю . может и на 5 . но на твердую тройку  прочту и пойму точно.  А  о соборах , храмах и  ересях , некоторые из которых (ересей) мне лично очень нравятся,  да еще с датами и  тогдашними ФИО? Утешает , что почти все там происходило от РХ +- 300 лет .  По ходу тоже сдам .  А вот в облачениях запутаюсь  , особенно в богослужебных книгах.  И Новый Завет еще . Новый Завет читает девушка\. не пококетничаешь - полный тупик .  Из 4-х предметов сдам два . 50% усвояемости .   надо было тортик купить все-таки . почти 300грн с другой стороны.  А ведь я его заслужила - такой туман, и темно , машины залегли на ночевки. Дальний свет включила - стена света перед глазами  - отражается от стены тумана , так и ехала на ближнем фары в пол. Зато спокойно . Хорошо, когда знаешь , что все будет хорошо , тогда хоть и  туман  и гололед,  а не страшно.   

[ Читать дальше ]