Лавра преображается . Ремонт. Бульдозер , кран , рабочие – все кипит.

Спилены старые деревья .Их мощные стволы разделывает мужик с бензопилой . Ландшафтный дизайн рулит.

Везде снуют озабоченные дядьки в рясах с мобильниками , на ходу договариваясь с кем-то . Толстый батюшка на дорогом фургончике повез упакованную утварь . Сытого вида продавщицы в церковных лавках  озабоченно подсчитывают доходы в тетрадках .

Везде таблички – «Склад-магазин» , «церковная лавка» , просто «магазин». Хамовитая бабка продает в киоске чай с пряниками и иконами . Бизнес процветает.

Хорошие авто деловито разъезжают по новенькому асфальту мимо офисного вида строений .

Але , ребята , здесь кто-нибудь молится ?

Где монахи ? Здесь же Киево-Печерская Лавра!!!

Даже прихожан не видно ! Куда подевались паломники ? – Вместо них немногочисленные экскурсанты .

Дух Лавры смущенно покидает это место .

Некогда мощнейший Духовный центр превращен в учреждение по продаже утвари , складскую базу с торговой сетью .

Где монашеское делание ? Где духовные подвиги ? Где старцы , духовники , исповедники?  Куда подевались искренние послушники , годами смиренно несущие послушание ?  Где духовные искания и жажда богообщения? Почему нет голосистых дьяконов? – Их всех теперь заменили семинаристы , мечтающие о карьере .

Вечернее богослужение ведется только в одном полупустом храме . Рядом стоят отличные отреставрированные церкви , но в них некому зажечь свечу , ударить в колокол и произнести молитву!!!

18.00 Лавра пустеет. Ее покидают все те , кто суетился здесь днем. Они приезжают сюда на работу! Дико . Святое место стало прибежищем корыстных мирян. Учреждением по приему и перераспределению доходов.

Если все пойдет такими темпами, то через пару лет  кроме туристов сюда никто не станет приходить.

Приветик. Наконец-то я вырвалась. Никак не могла посидеть по-нормальному, так, на скорую руку. К олимпиадам готовилась... Ладно, об этом потом, а пока открою наконец-то тайну о моём лете 2010. Я была в Святогорске. Тут фоток не так много, но они тоже кайфовые.

Ну, как вам? Такую басту устроили, теперь заценивайте. Не розы, конечно, но тоже прикольно. Это в парке пансионата имени Засядько, он находится недалеко от того домика, что мы снимали. Я частенько там гуляла. Любила кататься на качелях "ракетах". Клёво так. Я их не фоткала, они немного ободранные, даже не немного.

А это столовка, на старинный замок похожа. Ну, не совсем замок, но всё равно красиво.

Один из корпусов пансионата. Я фоткала вечером, поэтому плохо видно.

Река Северский Донец. Я купалась в ней. Я по-разному развлекалась, нашла себе кучу друзей, разгонялась и скользила по матрасу, прыгала с тарзанки, плавала на лодке, ныряла бомбочкой... Вобщем, что только не вытворяла, и мне было в кайф.

Это в монастыре, точнее, не в самом монастыре, а на территории монастыря. Не помню, как он называется, но фотки красивые получились.

Это зверинец около монастыря. Правда, его надо было назвать "птичник", потому что там почти одни только птицы, а из млекопитающих одна носуха. Нет, ну курочка такая милашка.  Да они все супер. Но курочка просто бомба.  Она даже была не в клетке а свободно бегала за маленьким заборчиком. Я даже хотела поймать её и потрогать. Но во первых, я не хотела выглядеть, как дебилка, во вторых, она могла меня клюнуть. Ладно, поехали дальше.

А вот это уже зто уже за территорией монастыря. Здесь находится статую Девы Марии. А эти двое в мои планы не входили.  Погнали дальше.

Это памятник Артёма. Мы даже туда поднимались. Только фоток у меня оттуда нет.

Ну вот и всё. Это все мои фотки 2010. Надеюсь, претензий никаких не будет.  Пока.

Києво-Печерська Лавра як чоловічий монастир за часів Радянської влади двічі припиняла свою діяльність. Перший раз монастир закрили у 1930 році, одночасно пройшов погром і по Києво-Печерському заповіднику (створеному у 1926 році), керівництво якого було репресовано. Тоді ченці і науковці заповідника були по один бік барикад, вони протистояли владі. Як не дивно, але відновилися богослужіння під час німецької окупації у 1941 року. Вже вдруге комуністична влада закрила Лавру на початку 1960-х. Духовну семінарію розігнали. Значна кількість ченців перейшла працювати в музеї на території заповідника на різні посади, навіть прості господарські, аби тільки залишитись у Лаврі. І тільки 1988 року з нагоди святкування 1000-річчя Хрещення Русі діяльність монастиря було відновлено. З розвалом Союзу в Україні створюються “національні версії” православних церков, але з часом - у 1992 році -  одна з найбільших православних святинь України відходить саме УПЦ Московського патріархату. Чому так історично склалося і чи міг бути інший розвиток подій, ми запитали у експертів.

Єпископ Євстратій (Зоря), Речник Української православної церкви Київського патріархату

ЯКБИ ВЛАДА НЕ СТАЛА НА СТОРОНУ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ, ТО ЛАВРА МОГЛА Б ЗАЛИШИТИСЯ ЗА ФІЛАРЕТОМ

У 1992 році митрополит Філарет був священноархімандритом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. У нього досі зберігаються всі оригінали документів про передачу у користування корпусів Києво-Печерської лаври у 1988 році (на той час в Україні існувала лише одна православна церква – Авт.). І корпус митрополичий – це була його офіційна резиденція.  А напередодні приїзду митрополита Володимира до Києва після Харківського собору УПЦ за розпорядженнями Івана Салія (тодішній голова Київської міської держадміністрації – Авт.) охоронців резиденції митрополита було викинуто. Насправді, це було захопленням Лаври з боку Московського патріархату. Це був бунт проти митрополита Філарета як проти священноархімандрита Лаври.

Я думаю, не Іван Салія приймав це рішення, його приймали десь вище, але він був посередником-виконавцем, і він дав розпорядження надіслати ОМОН, який став на захист Московського патріархату, а прихильників митрополита Філарета звідти вигнали. Якби влада тоді не стала на сторону Московського патріархату, то цілком можливо, що Лавра залишилася за митрополитом Філаретом і зараз належала б Київському патріархату. 

Іван Салій, голова Київської міської держадміністрації (1992-1993 рр.)

ФІЛАРЕТУ МИ ДОСТАТНЬО ПЕРЕДАЛИ  

Після розпаду Радянського Союзу відбувався релігійний ренесанс. З’являлися різні церкви. Але одночасно у релігійних громад виникли бажання підпорядкувати собі ті чи інші культові і не культові заклади, які колись належали їм. На Подолі в окремих церквах були склади з цукром, у Покровській церкві була автогосподарська контора, а у дзвіниці сиділа бухгалтерія, у Фроловському монастирі розмістилася ціла фабрика “Юність”…

 Біля Софії віруючі Філарета поставили намети і оголосили голодування. А у самій Софії віруючі прикували себе ланцюгами до ліхтарів і теж голодують, щоб приміщення було передане у користування їхній конфесії. Уцей час вчені звернулися до Президента Кравчука з офіційним листом: що це за неподобство, там голодують, треба щось вирішувати.

Дізналися, що прибуває Володимир Сабодан. Довго радилися і прийняли рішення, що Володимирський собор, апартаменти митрополита на Пушкінський, Андріївську церкву залишаємо за Філаретом, Софія не повинна належати ніякій конфесії (якщо хочете – по черзі можете проводити богослужіння), а у Лавру поселили Сабодана і РПЦ. А наші тодішні демократи, прихильники Філарета почали перелазити через мури з якимись залізками, щоб вигнати звідти російську православну церкву. Ми це рішуче зупинили.

Ми надали обом конфесіям можливість розміститися. І Філарету ми достатньо передали.   

Дмитро Степовик, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ, доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я

1992 РОКУ КЕРІВНИЦТВО УКРАЇНИ ПУСТИЛО ЦІЛИЙ ПОЇЗД МОСКОВСЬКИХ ПОПІВ ДО КИЄВА І ВОНИ РЕЙДЕРСЬКИМИ МЕТОДАМИ ЗАХОПИЛИ ЛАВРУ

1988 року за клопотанням тодішнього керівника київської митрополії Блаженнішого митрополита Філарета (Денисенка) тодішня влада у зв’язку з 1000-літтям Хрещення Русі дозволила відновити монастирське життя у Лаврі. І це, звичайно, було українське православне життя. Хоча тодішня митрополія перебувала у зв’язках із Москвою, але йшлося вже про відродження справжньої української автокефальної церкви. І це закінчилося у 1990-му році у червні місяці проголошенням автокефальної церкви Київського Патріархату і обранням Мстислава Скрипника Патріархом. Спочатку співіснували дві церкви, між ними був діалог, який закінчився об’єднанням у червні 1992 року Української православної церкви на чолі з Патріархом митрополитом Філаретом з українською автокефальною православною церквою Патріарха Мстислава. Утворилася єдина УПЦ КП.

Тож в Лаврі було українське монастирське православне життя, до вторгнення з Москви у 1992 році під залякуванням тодішнього президента Єльцина – “перекроем краник”. Тоді Кравчук здався під тиском деяких міністрів, голови СБУ і т.д. і вирішив їх пустити, мовляв, хай церковники самі розбираються. Якби вони знали, чим це все закінчиться, вони б цього необачного кроку не зробили. Тож 1992 року тодішнє політичне керівництво України пустило цілий поїзд московських попів до Києва, багато з них були на службі РФ і вони рейдерськими методами захопили Лавру, Покровський жіночий монастир і Флорівський жіночий монастир на Подолі, багато церков. Вони провели у Харкові церковний псевдособор, без згоди і без присутності тодішнього керівника української православної церкви Філарета, усунули його від влади і поставили свого ставленика, нинішнього митрополита Володимира Сабодана, досить старенького і хворого. І з того часу у Лаврі запанував Московський Патріархат і сьогодні вони приймають лютого ненависника України Кирила, який має при собі кілька сотень особистої охорони. Він навіть говорить не як духовний пастор, а як залякуючий лідер, якого наставили політики в Москві: “Раскольники, присоединяйтесь к кораблю спасения”.  І його колючий погляд, і його оточення – це відродження порядків, які існували навіть не за Брежнєва, а за Сталіна.

Відомо, як Кирило був введений у лоно РПЦ. Коли він ставав єпископом у 1976 році, то одним з тих, хто висвячував його, був нинішній Патріарх Київський Філарет. І він йому сказав: “Ви не по божому благословенню стали єпископом, а по настоюванню влади і КДБ”. І тому Кирило до цього часу його ненавидить.

Мене дивує наша влада на периферії і в центрі, яка нині влаштовує відвертому неприятелеві України майже царський прийом. Була у нас державний секретар США, все пройшло тихо, приїхала-поїхала. А тут ледь не паради роблять, ледь не квіти йому під ноги кидають. Це дуже небезпечний симптом з боку нашої влади. Раз вони так його зустрічають, значить влада чимось завинила перед Москвою і  розплачується такими діями, які викликають неприязнь і огиду з боку українського народу. 

Любов Ліщина

 Она разделялась на четыре части: Великая лаврская церковь, или Успенский собор, Больничный Троицкий монастырь, Ближние Пещеры и Дальние Пещеры. Этот древнейший во всей России и знаменитейший монастырь основан прпп. Антонием и Феодосием Печерскими. Название свое он получил, как говорит прп. Нестор летописец, потому что “братия прежде жила в пещере, пошел же монастырь этот от благословения св. горы , совершая свое великое и святое на Руси дело.