За одинокою горою,

Де чорний став і чорна ніч,

Де вітер тихо дише млою

І про минуле плаче сич,

Де щось рухнулося і згасло

В небесній втомленій золі,

Там світлий Бог лягає в ясла

І з них агукає землі.

А до села, на край-кінець,

Де річка ставить кому,

Ішов маленький морозець

У сведрі голубому.

Мовчали тихі ясени,

І терняки мовчали,

І не було тому ціни,

Бо не було печалі.

Був тільки сич, старий-старий,

Що бачив між гіляччям,

Як сведрик ясно-голубий

По калабанях скаче.

Світанок липою цвіте.

Світанок в небі родить птицю.

Хмарина хмару в гості жде,

Ховає в торбі блискавицю.

Червоний сонця самоцвіт

Тримати ніч уже не в змозі,

І йдуть слова в далекий світ

Та слід лишають на порозі.

Шпаки ізнов вернулися додому,

Шпакам без дому і буття не те.

Життя нову намалювало кому,

Виконуючи правило просте:

Що хай ти будеш златолюбним Крезом,

В душі твоїй оселиться жебрак,

Як навесні не сяде на березу,

І пісню не покличе чорний шпак.

Нерозірване коло.

Передзвони кайданів.

Десь, напевне, є воля

за великим туманом.

Ходить в гості до слави,

і поводиться гідно,

Та за млою халяви

волі зовсім не видно.

Велике небо! Дай, нарешті, знак,

що ти того скараєш пустодзвона!

Він – єретик! Він думає не так,

як нам усім давно уже відомо.

Він – непосида, джерело ідей.

Він завжди сперечається до хрипу.

Він закликає думати людей,

а не коритись писаному сліпо!

Ну як терпіть такого на землі?

А як він знайде ще собі подібних?

Його ж послухать – скоро королі

на цій землі вже стануть непотрібні!

Він наші позруйновує світи!

Він змінить все накреслене судьбою!

Карай його! Й дозволь допомогти –

в нас є вогонь, дарований тобою.

Під керівництвом прагматичності,

Яка панує в цьому світі,

Залиште трішечки дотичності

До того, що не пояснити,

Що не дає втопитись в побуті,

Переступить через паскудство,

Що відрізняє нас від роботів

Не пишіть листів із осені до літа,

Коли всі шляхи дощі розмили.

Бо зворотні всі дороги вже закриті,

Усі  спогади у вирій відлетіли.

Не шукайте зустрічі з минулим,

Бо воно теперішнім не стане.

Незабудки більш цвісти уже не будуть

Там, де почуття давно зів’яли.

Не кидайте марно слів на вітер,

Що колись були комусь такі жадані.

Та тепер не зможуть серця обігріти,

Бо давно уже вони неактуальні.

Не збирайте давніх мрій уламки,

Бо вони безжально душу зранять,

Не будуйте на руїнах замки,

Просто бережіть своє кохання.