хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 24-37 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

Колисання дороги. Поле.

Колисання дороги. Поле.

В небі – хмарних перлин намисто.

На сторожі стоять тополі

Та шепочуть пісні без змісту.

Вгамувалась птахів толока,

Сонця котиться вниз хлібина.

Тихо. Вітер цілує в щоку

Так цнотливо, немов дитина.


Я вчора полював на сон...

Я вчора полював на сон

І бачив те, чого немає:

У хмарнім морі плив Ясон,

Що й дотепер руно шукає.

Прокльони сіялися вслід –

Кричала місячна Медея,

Небес вугільний моноліт

Нові народжував ідеї.

Сідали зорі на балкон,

Яскраві, жваві, молодії,

А на дворі дрімав дракон

І сторожив мої надії.


О ні, це зовсім не кінець...

О ні, це зовсім не кінець,

То є початок дня нового,

Життя загострить олівець,

Складе світанкові промову,

Накреслить шовк небесних нив,

Накреслить тіні і будинки,

Й не буде більш холодних снів,

І у очах ані сльозинки.

 

Мотузкою річки розрізане поле...

Мотузкою річки

Розрізане поле

І сонце в кульбабках

Цвіте золотих,

Похитує вітер

Полин сивочолий

І гнізда омели

На вербах старих.

Тут хочеться бути,

Тут хочеться жити,

Тут хочеться неба

І трішки хмарин,

І знати не хочеться

Більше на світі

Холодних людей

І брехливих личин.


Ночі тиха сцена...

Ночі тиха сцена,

Простір без овацій,

Шурхотить зелене –

Зміна декорацій.

Небо захололе,

Зморені години,

Ходять сни по колу

(глядачі єдині).

А у снах – тумани,

Ще якісь фантоми,

Люблять до нестями

І не знають втоми.


У дзвін відплати радо доля б’є...

У дзвін відплати радо доля б’є.

Тьмяніє світ і хочеться кричати…

Лонгін… Альбін… і ти, дитя моє…

Чом вас багато? Чом вас так багато?

Хто вас зібрав у зграю хижаків

І як його підтримати змогли ви?

Нема… нема довкруж чоловіків,

Як на одного всі разом сміливі!

Я вірив вам! Ішов в чужі краї,

І бивсь за вас і ваші привілеї!..

Тепер втішайтесь, зрадники мої,

Посмертному дарункові Помпею.


Начакловує вітер шкоду...

Начакловує вітер шкоду,

Лісовий надирає чуб,

Буде поле ковтати воду

Пересохлістю чорних губ.

Блискавиці майнуть парадом,

Грім зіграє гучний госпел,

І довкола насіє граду

(невеликий буде помел).

А коли у небеснім світі

Перехочуть робити це,

Стане сонце тоді ловити

У калюжах своє лице.


Ой, на городі...

Ой, на городі,

На яснім осонні,

Вишня, вдягнувши

Коралі червоні,

Стала в зеленій

Своїй вишиванці,

Наче зібралась

Із кимось на танці,

Та не чекають, красиву,

Ніде,

Тож з горобцями

Розмови веде.


Напевне це уже було...

Напевне це уже було

В якомусь там тисячолітті:

Стікало сонячне тепло,

Дощі ішли несамовиті.

Людські шуміли голоси,

Чинились підступи та вчинки,

Під корінь зводились ліси

Та будувалися будинки.

Буяла віра почуттям,

В богів, у гроші, щось іще там,

Це називалося життям

Із приголомшливим сюжетом.


Я тішивсь днем...

Я тішивсь днем,

Живим і модним,

Ламав мовчання

Рубежі,

Та за законом

Бутербродним

Навколо були всі

Чужі.

Кудись летіли

Дикі, в милі,

Несли тривожність

На плечах,

І слів моїх

Не розуміли,

І клопіт бовванів

В очах.