хочу сюда!
 

Аліса

41 год, овен, познакомится с парнем в возрасте 42-52 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

Життя верталось в береги...

Життя верталось в береги,

І всесвіт був якийсь розмитий,

А за вікном цвіли сніги,

А за вікном забули літо.

І не тримався день в сідлі

Та під горбок котивсь помалу.

Останні ябка на гіллі

Когось уперто виглядали.


Колискова...

Не вір чуткам, вони лише примари,

В них змісту – як у карканні ворон.

Тебе чекає слава, Вольдемаре!

Тебе чекають подвиги і трон!

Ти ліпше прислухайся до надії,

Що підставляє бідному плече,

І той, хто нині глузувати сміє,

Той завтра кров’ю наглою стече!

Найкращої нема за помсту кари

Для всіх самовдоволених нахаб!

Не вір чуткам, маленький Вольдемаре!

Ти – княжич, Вольдемаре, а не раб!



Чи то дощ, чи то сніг...

Чи то дощ, чи то сніг,

Чи зима, чи то ні,

У природи давно

Поламалися плани.

Виє вітер у комині

Хижі пісні,

І блукають думок

Неприборкані клани.

У холодних обличчях

Прадавніх ікон

Зачаїлась скорбота

За світом глибока,

І дрімає у грубці

Вугільний дракон,

Підглядаючи хитро

Малиновим оком.



Заворожило, замело...

Заворожило, замело.

Холодний шлях, година рання.

У поле вибігло село

Стрічати півнями світання.

Заклякла світу карусель.

Хатин виблискують зіниці.

І одинокий журавель

Води випрошує в криниці.


Осінь втратила вроду...

Осінь втратила вроду.

Світ морози гука.

На потомлену воду

Вітер кинув листка.

В небі – пустка пташина,

На слова – недорід.

І в обіймах шипшини

Сльози струшує глід.



У старого Сніговія...

У старого Сніговія

Біла шуба, білий сміх

В білій паморозі вії,

Білий котик біля ніг.

Біла шапка на хатині,

Білі думи і пісні,

Тільки очі сині-сині,

Наче ранок у вікні.


Щось на дворі блука незриме...

Щось на дворі блука незриме,

Тихенько дихає на скло,

І кіт-гульвіса під дверима

Собі винявкує тепло.

У грудень просяться години,

Та ще не час для білих див:

Ще листопад не всіх покинув.

Не всі дерева обтрусив.

 

Над зачарованим над бором...

Над зачарованим над бором,

Де на гілках куняє мох,

Горох налущила Тодора,

Звичайний зоряний горох.

А небо добре, неозоре,

Там місяць є, і правда є.

І знову снилося Тодорі,

Як ніч з калюжі всесвіт п’є.


малюнок Олега Шупляка


 

До тіла ночі притулюся...

До тіла ночі притулюся,

Помовчу в неба на краю,

І синій сон у сині вуса

Сховає посмішку свою.

І буде мир, і буде воля,

І щезне сум, і щезне глум,

І чумаки насіють солі,

І я посію жменьку дум.


 

О, де ви, осені печалі?

О, де ви, осені печалі?

Хто забуттям вас покарав?

Вже до порожнього причалу

Підходить білий пароплав.

А там, на палубі магічній,

Пісні лунають несумні,

Тупцює настрій новорічний

І Миколай рахує дні.