хочу сюда!
 

Юля

35 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-50 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

Перемога

Не вправністю вдачі.

Не волею Бога

долається світу

одвічна інертність.

Не коней сідлає баских

перемога,

Вона полюбляє

напругу та впертість.

Вона засіває кістками могили.

Вона поливає посіяне потом.

Її не буває без духу і сили.

Її не буває без крові й роботи.

Її не лякають

морози і зливи.

Вона не боїться

із нечистю герцю.

Вона не буває із роду красива,

Тож люблять її не очима,

а серцем.


мал. Святослава Пашчука



За синім-синім льоном...

За синім-синім льоном,

За білим-білим днем,

Де небо б’є поклони,

Спливаючи вогнем,

Де сяє хмарне титло

Над стовбуром сосни,

Живуть надії світлі,

І добрі-добрі сни.

А час і досі ще живий...

А час і досі ще живий.

Він любить ніч. Він любить зливу.

В його розкритих крилах вій

іще сльозу знайти можливо.

Він знає тугу самоти.

Він знає чисту ніжність сміху.

Тож він продовжує іти,

хоча, здається, надто тихо.



атланти

та це неможливо і дико

позорисько справжнє і стид

атланти занадто великі

кричав велемудрий нарід

пощо нам ота їхня слава

чим вгодить вона гаманцю

нам справи миліші миршаві

на велич де взяти терпцю

женіть тих атлантів за грати

у безвість женіть у пітьму

а небо… а небо тримати

уже і немає кому.


я радію з твоєї тіні...

я радію з твоєї тіні

я з твого шаленію слова

вечори приповзають сині

сни плетуть загадкову змову

обрій хмарою ніжно дише

та не варто це аніскільки

бо радію я навіть з тиші

як вона є твоєю тільки



Дитя в душі лишається дитям...

Дитя в душі лишається дитям,

нехай років нацокало вже вдосталь,

і ти летиш над вижатим життям

в свою останню в цьому світі постіль.

Й було всього: людей глуха стіна,

холодний дім, баланда в битій мисці,

але іще існує дивина,

і знайдеться пригодам завжди місце.


В сузір’ї Ні-риба-ні-м’ясо...

В сузір’ї Ні-риба-ні-м’ясо,

що ніч на горгошах несе,

на нитку стираються ляси

в розмовах про те, і про се.

На троні сидить Неподобство,

життя – анітрохи не мед,

а винні – сузір’я Неробства

і купа поганих прикмет.


Про що вночі зітхають ліхтарі?

Про що вночі зітхають ліхтарі?

Про що вночі мовчить самотній вітер?

Про тихий сон? Про місяць угорі?

Про недосяжність зоряного світу?

А може щось про загадки жалю,

крихкого, наче спогади про очі?

Несказаного тихого «люблю»,

яке минуле відпускать не хоче?


Ви лірика і теорема...

Ви лірика і теорема.

Ви таємниця й відкриття.

Ви є та сама вічна тема,

якою вишите буття.

Я постарів років на триста.

Я став крихким неначе скло.

Але в житті моєму змісту

без Вас, напевне б, не було.

 

Велике небо! Дай, нарешті, знак...

Велике небо! Дай, нарешті, знак,

що ти того скараєш пустодзвона!

Він – єретик! Він думає не так,

як нам усім давно уже відомо.

Він – непосида, джерело ідей.

Він завжди сперечається до хрипу.

Він закликає думати людей,

а не коритись писаному сліпо!

Ну як терпіть такого на землі?

А як він знайде ще собі подібних?

Його ж послухать – скоро королі

на цій землі вже стануть непотрібні!

Він наші позруйновує світи!

Він змінить все накреслене судьбою!

Карай його! Й дозволь допомогти –

в нас є вогонь, дарований тобою.