хочу сюда!
 

Таня

43 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

Привид

Потворний привид

Вічної зими

У вікна заглядає,

Шкірить ікла.

Бо він лихий

Від того, що є ми

На цій Землі,

І досі ще не зникли.

Він хоче крові.

Він без жертв – ніхто.

Його дратують

Розуміння лиця.

І тішиться Верховне Шапіто,

Нікчемним блазням все

«яка різниця?»


За сріблотканим океаном...

За сріблотканим океаном,

Де пахнуть цитрусом віки,

Прозорим ранішнім туманом

Мої клубочаться думки.

А в небі – крила лебедині,

А у квітках – бджолиний труд,

Тож не шукай мене, людино,

В холоднім натовпі отут.


А хмари йшли із моря воду пити...

А хмари йшли із моря воду пити,

І щось шуміло поруч, у ліску,

А ми на пляжі, ще маленькі діти,

Величні замки зводили з піску.

В нас не було і крихітки печалі,

Дзеленькав сріблом кожен голосок,

Бо ми не знали, ми іще не знали

Наскільки ненадійний той пісок.




Не тлій зажурою, Адаме...

Не тлій зажурою, Адаме,

І безнадією не тлій:

Земля вагітніє плодами,

Вона прекрасна, друже мій!

Тож не ховай у сльози очі,

Без того вистачає смут,

Едем є скрізь, як сам захочеш

І не поскупишся на труд.



Сьогодні вечір добрим є...

Сьогодні вечір добрим є.

Сьогодні вечір – старомодний:

Неквапно час копитом б’є,

І світ до радості голодний.

Повільно падають зірки,

Душа мугикає колядку.

Тепло торкається щоки,

Тепло безмовності і згадки.


Пішли дивитись грудню в очі...

Пішли дивитись грудню в очі,

Він у лісах давно заліг,

Де ієрогліфи сорочі

Зоря насипала на сніг.

Там вітер довгі монологи

Читає тіням самоти,

Там в кожнім дереві – епохи,

Живі історії, світи!

Там кожне судження – пророче,

Усі незлагоди – мов дим.

Пішли дивитись грудню в очі,

Пішли мовчати разом з ним.



У цій звичайній, ніби, даті...

У цій звичайній, ніби, даті,

У переораному дні,

Безмежне море благодаті

Відчути випало мені.

Летіло сонце у блакиті,

Манячив ліс на стороні,

Я був живий у цьому світі,

І світ живим був у мені.



У сузір’ї Великого Котика...

У сузір’ї Великого Котика

Від сметани кругліють животики,

Зграї рибні пасуть,

А коти не живуть,

Тільки миші –

Така от екзотика.



А це було ще восени...

А це було ще восени:

Змінивши кожушину,

Маленький зайчик бачив сни

Про тридцять три морквини,

Про сад на березі ріки,

Про запахи медвяні,

І не водилися вовки

У тому сні морквянім.


Поснули вулиця і хата...

Поснули вулиця і хата,

Поснула біла алича,

У небі хмарні дитинчата

Уже не грають у квача.

А до світанку ще не близько,

А для потіхи настрій є,

І поле міряє зайчисько

Та снігу спати не дає.