хочу сюда!
 

Елена

36 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

Луни ходять городами...

Луни ходять городами,

жовтим світиться пруг.

Чуєш, пахне пригодами,

мій малесенький друг?

Небо схоже на згарище,

тож рушаймо до зір!

Миша й кіт – не товариші?

Ти базікам не вір.


Степ заворожений. Пусто.

Степ заворожений. Пусто.

Вітер гортає думки.

Місяць запалює люстру

над поворотом ріки.

Хмари неначе поснули.

Долю малює звізда.

А на могилі минуле

юність свою вигляда.


Людвіг Нявкатий

Людвіг Нявкатий,

Його Пелехатість,

справжній король,

повелитель у хаті!

Служать Йому

і дорослі, і діти,

Навіть бабуся

готова служити!

Бідкалась мишка:

- Ото срамота!

Зовсім мені

зіпсували кота!


Спи, маленький, будь ласка...

Спи, маленький, будь ласка,

час настав добрих див:

Розповім тобі казку

про мишей та котів,

про веселі пригоди,

про удачу та сміх.

Чуєш, сон тихо ходить?

Він сьогодні про них.


У Чорному лісі...

У Чорному лісі – зима і вовки,

І боязко надто, і холодно дуже.

Там чорні сидять на деревах круки,

І дивляться мовчки в самісіньку душу.

В палаці казковий живе Берендей,

Ключі у коморі від літа ховає,

Та в Чорному лісі немає людей,

А отже і підлого в ньому немає.


Коли душа неопалима...

Коли душа неопалима

не знає спокою вночі,

Тендітна муза вносить рими

в старій торбинці на плечі.

З печальним поглядом ікони

дає торбинку і тоді

до ранку калатають дзвони

і Всесвіт ходить по воді.


А буває іще насниться...

А буває іще насниться,

що у всесвіті цьому є

не якісь незнайомі лиця,

а одне. І, чомусь, твоє.

Ще парує у безвість кава,

і зірковий пульсує арт…

І сміється тихцем уява,

бо працює старенький жарт.


Змагання

Як від рання і до рання

у котів було змагання:

В кого до сметани вдача,

хто солодший сон побачить,

хто пролізе на горище,

в кого вуса цікавіші,

в кого більші хвіст і пиха…

От мишам була потіха!


Великі люди...

Чи вас мільйони,

чи тільки триста,

Хто б вас не водив

під своїми знаменами,

Великі люди великі змістом,

тільки не кількістю,

тільки не генами.

Великі люди

душею ошатні,

Вони не сіють

думок полову.

Великі люди –

самодостатні,

І слава для них –

звичайнісіньке слово.

Вони не рахують

грошей та віку,

Хіба це комусь ще

допомагало?

Великі люди

такі великі,

Що їх на фоні миршавих –

мало.

 

Жовтавим сонцем визріла погода...

Жовтавим сонцем визріла погода.

Вляглося літо, врешті, навкруги.

Зелені верби дивляться у воду

і очерет вартує береги.

Холодна хвиля ляскає колоду,

і десь у потаємному кутку

маленька качка діточок виводить,

у тишу виглядаючи крихку.