хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 24-37 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

Я буду знову грати джаз...

Я буду знову грати джаз,

Синкопи смикати руками,

Та хай він ніби не про Вас,

Ви прослизнете між рядками,

Накреслите луною слід,

Холодний вітер смикне щоку,

І буде день, і буде лід

У нескінченну пору року.


Запотілим вікном...

Запотілим вікном

Ніч малює хреста

На старенькій дубовій

Підлозі,

Кофеїну бадьорість

Смакують вуста,

І думки розчиняються

В прозі.

За краєчком уваги

Живе відкриття,

А яке – червоніє,

Не каже,

Може, щось про зірки,

Може, щось про життя,

Чи небачених снів

Вернісажі.

Десь лопочать гаї,

Десь вирують міста,

Десь жалю не було

І немає,

А у мене вікном

Ніч малює хреста,

І межу з потойбічним

Стирає.



Небо ковдрою сірою...

 

Небо ковдрою сірою,

Без звичайних вагань

Я мандрую за вірою

По пустелі бажань.

Хай усе буде прощене

І торкнеться зірок,

Хай цвіте камінь трощений

І холодний пісок,

Все напишеться набіло,

Згине пекло і гріх,

І злетять чисті янголи,

Та врятують усіх.



Вийшли зорі в далекий путь...

Вийшли зорі

в далекий путь,

Небо місяця ріже

ніж,

Я у всьому шукаю

суть,

Навіть там, де її

на гріш,

Навіть там,

де шукать дарма,

Й загадковості чути

сміх.

Тільки розум уже

дріма,

І думки замітає

сніг.


На плантації чайній...

На плантації чайній,

На вологій горі,

Ходить дух життєдайний

У ранковій порі.

Там немає докуки,

Щось шепочуть казки,

І спрацьовані руки

Обривають листки,

Тане хмара кудлата,

І голосять струмки,

І палітра багата,

І багаті думки.


Агов, льянеро, де мої корови?!

Агов, льянеро, де мої корови?!

Куди вони поділись, бісів син?!

Чом у коня не стерлися підкови?

Чом сам не загубився між рівнин?

Чого ще й досі пончо не в пилюці?

Чого твоє обличчя не сумне?

Чи може ти продавсь якійсь падлюці,

І розорити вирішив мене?

То й що, що дівка, гарна та цицьката,

В гущавину зманила лісову?

Скачи давай! Шукай свою зарплату,

Інакше місяць їстимеш траву!


Льянеро - південноамериканський ковбой


Ідуть дощі. Збирає речі літо...

Ідуть дощі. Збирає речі літо,

Кладе до торби світло і тепло,

Аби узимку спогадом трусити

І променями сипати у скло.

Пташиний спів злітається докупи,

Дає смаку останнім голосам,

І я з душі знімаю шкаралупу

Та серце підставляю небесам.



Відбився світ у винограднім гроні...

Відбився світ у винограднім гроні.

Той самий колір. Звичний старий грим.

Осінній вірш вплітається у скроні,

І ріже душу гострим лезом рим.

Жевріє небо, тихе та цнотливе,

Куйовдить вітер пишних хмар руно,

Моя лоза плететься несміливо,

Але яким буде колись вино!

Як ніч накриє все своїм покровом,

Чи день напустить сірі сльози злив,

Приходьте, люди, пригощу вас словом,

Яке роками, мов лозу, ростив.


Забутий король номер нуль...

Забутий король номер нуль

Сховався у хроніках давніх,

Не здійснює подвигів славних,

Вовків не полює й косуль.

Не кличе васалів своїх

На довгі, мов осінь, гулянки,

Де ходять пажі та панянки,

І котиться залою сміх.

Не стогне в походах земля,

Не падають коні від втоми,

Й нікому тому невідомо

Про справи того короля.


Ховали світлого поета...

Ховали світлого поета,

День схожий був на негатив,

Тремтіли у руках кашкети

Й вінками вітер шарудів.

Хтось із рідні тримав промову

Про дзенькіт рваної струни,

Та вислизало з пальців слово,

Ходило навколо труни.

Куди подітись сиротині?

Господар був – нема тепер,

Бо він на хмарній бригантині

Пливе в морях небесних сфер.

Тяжіння скинуті тенета,

Останні спалені мости…

Ховали світлого поета

І недописані світи.