Ти повернувся для чого? Не треба                Зорі з небес мені більше... Від тебе!        ПАлких зізнань і розмов про кохання...                Щирою бути! Єдине бажання.        Знаєш, минулось... Душею я вільна!                Ні не забула - це ж спогади спільні...        Дивно тобі, що отак відпустила?                Я не жалкую за тим, бо любила...        Мріялось, вірила... Тільки з тобою!                Цілі в житті розуміли обоє...        Мало було? Не твоє мабуть - спокій...                Волі спокуса... які наші роки!?        Бачила, знала, пробачить хотіла,                Та не проси, щоб тепер зрозуміла.        Вже не твоя... Цінуватиму лише                Тільки того, хто саму не залишить.

Порожній звук - відлучені серця,

життя повз нас біжить, як пізній потяг,

і в нім осінніх днів останній потяг,

який ми не збагнули до кінця…"                                          Angel W  

                                                                           http://blog.i.ua/community/2051/532952

        Ти її відпусти, не тримай...         Не зважай на слова, бо не варто!         Захопити спокусі не дай         Відповісти образливим "жартом"...         Хай іде, повертає завжди         Добрим вчинком на дурника зверхність,         Ти ж бо знаєш - в брудної води         Непривабливий вигляд поверхні!         Прислухайся до інших та знай,         Що у світі багато лихого...         А образи в собі не тримай!         Посміхнись! Бо живемо для цього...

Я так люблЮ твої очі –

Небесне сяйво ранкове,

Гаряче полум’я ночі,

Бездонне море любові.

У їх глибинах сховалось

Аквамаринове щастя.

У них моє серце зосталось

І не хоче назад повертаться.

Під час дощів і негоди

ЛюблЮ я в них сонце шукати.

І  з джерела насолоди

Хвилі натхнення черпати.

ЛюблЮ їхній блиск загадковий

І погляд, повний бажання.

Я шаленію від нього

Щоразу неначе востаннє.

Безмежно люблЮ твої очі…

Де ти живеш, Любов? Де твоє серце б’ється?

Чи є ти взагалі? Чи це тільки здається?

Ти наче осені облудливий туман,

В якому крок за кроком лиш один обман.

Що у очах твоїх, беззахисна Любове?

Чи вільний вітер, а чи вірності основа?

Твоя краса – спокуслива отрута,

У глибині якої легко потонути.

Що на устах твоїх? Солодке слово,

А в ньому присмак полинУ гіркого.

В руках у тебе квіти кольорові,

Що зранять душу як гіллЯ тернове.

Чи той щасливий, хто тебе впізнає?

Чи, може, той, хто взагалі тебе не знає?

Чи ти зціляєш, чи вбиваєш – неважливо,

Тільки забути тебе просто неможливо.

24.08.2010.

С Л А В А    У К Р А Ї Н І !!!

Я злечу білокрилою чайкою,

Проросту в чистім полі калиною.

В синім небі дзвінкою веснянкою

Пролунаю над Україною.

Я проллюся осіннім дощиком,

Спраглу землю напОю надією.

І віддам їй любов пророщену

Із зерняток, посіяних мрією.

 Поєднаюсь з гірськими струмочками,

Що пливуть з джерела життєдайного.

Упаду золотими листочками,

ПрокладУ між серцями райдугу.

Я полину до Бога молитвою,

Для Вкраїни долі благатиму.

Всім життям і душею розкритою

Її славне ім’я прославлятиму.

Я не зможу тебе забути –

Ніжну посмішку й лагідні очі.

Я так хочу тебе огорнути

Усім серцем холодної ночі.

У душі твій барвінковий погляд

Оксамитовим морем розлився.

Наче мрія, солодкий дотик

На вустах моїх залишився.

У тумані осіннього ранку

Почуття наші будуть блукати.

І росинками з вій упадуть на світанку,

Я не хочу тебе забувати…