Я вийшов в денне кабаре – Будинки, скло і блиск металу, Взяло повітря ноту «ре», Сподобало й не відпускало. То просто бавився фонтан, Що правив за оркестра нині, Скакало сонце свій канкан, В спідницю вбравшись ясно-синю. Я сонце викликав на «біс», Хильнув чарчину лимонаду, Спитав чи не пора униз І запросив до променаду. Пропонував ще бланманже І чай із присмаком меліси, Воно всміхнулося лише Та полетіло за куліси.[Приєднана картинка]

Під посвист стріл Щербилися мечі, Іржали коні, Сіялось прокляття, І тихо плакав Янгол на плечі Того, кого не зміг Урятувати. Ділили землю (дивний інтерес) Не витримавши з розумом Розлуки… Як добре, що до райдужних Небес У тих людей Не дотягнулись руки.[Приєднана картинка]

Травневий день забіг за половину, Уже грози відгрюкав тулумбас, У небі місяць білий якір кинув. Зірок нема. Ще не настав їх час. В канаві показилася ропуха, Ідуть хвилини в затишні краї. Іду і я. Тримаю капелюха, І вітер рими пробує мої.[Приєднана картинка]

Золотавий промінь рано Пробігає по щоці, Чути як на кухні мама Розколочує млинці, Хтось на вулиці балака (всі новини – в п’ять хвилин) Тихо гавкає собака, Захворів, напевне, він. Піє півень. Прохолода Із вікна цілує в ніс, І тікає сон городом, Бо його чекає ліс. [Приєднана картинка]

Мовчи! Не треба говорити. Хіба слова замінять очі? Он бачиш, небеса умиті До твого погляду охочі? Он бачиш, осінь ходить містом І хмари до дерев прикуті? Дивись! В словах немає змісту, Ані свободи, ані суті. [Приєднана картинка]

Я був отут. Я знаю цю дорогу, Де у траві сховалися віки, Де хмари щедро роздають вологу, І тчуть туманні спогади думки, Де в золоті дерев блукають чари, Які можливі тільки восени, І втомлені додому йдуть отари, Де їх чекають затишок та сни.[Приєднана картинка]

Я йшов на гору Фудзіяму, Дрімало небо на руках, Дощем налита хмарна пляма Вологий прокладала шлях. Душа, думками оповита, Свої шукала береги, Трава хилилась соковита (не від поваги – від ваги). Вітри гуділи над полями, Ховав птахів співочих ліс, Я йшов на гору Фудзіяму І сонце в подарунок ніс. [Приєднана картинка]

Ранковий триває сеанс, Чужих географій ідилія, В тарілці панує Прованс, І запахом з чашки – Бразилія. Халва – і уже муедзин Витьохкує східну симфонію Та сонцем пече апельсин, Яскраве дитя Каталонії. Уява стікає вином І дня розмиває формальності. Даремно той дощ за вікном Мене спокушає реальністю. [Приєднана картинка]

Під променями давньої звізди, На кульках циркулюючих планет, Хорошим словом платять за труди, А не лише жовтавістю монет. І хоч туди не ходять кораблі, І жоден не прокладено маршрут, Ніколи не шкодуйте добрих слів,Такі слова цінуються і тут.[Приєднана картинка]

А я люблю зануритись в природу, В зелену зачарованість лісів, І жадібно ковтати прохолоду Із присмаком пташиних голосів. Запалювати блискавок неони, Перевертати сивих злив купель, І хмарні відправляти галеони На відкриття загублених земель. Ідуть століття, бешкетують моди, Дуріє люд, ламаються списи, Тому й люблю зануритись в природу – Єдиний вічний прихисток краси.