І степ, і ніч, і ночі хміль,
Непосидючий мліє розум,
Чумацький Віз розсипав сіль -
Зламалось колесо у воза.
Куди не глянь - все дивина,
І в дивині усе поснуло,
Де вічна баба кам'яна
Безсмертним тішиться минулим.
Червоний вечір пилом пах,
Дива ходили світом,
У жовтооких гарбузах
Лягло спочити літо.
Стояли тіні край ріки,
Тремкі і нетутешні,
І спали втомлені думки
Та бачили прийдешнє.
Вночі сьогодні пахло сіном,
І небо зорями текло,
І все було таким невинним,
Таким замріяним було.
Про океан шуміла річка,
Про кораблі і про китів,
А в полі зайчик хрумкав гичку,
Та од сміливості тремтів.
Я Вас люблю. Пробачте мою душу,
І слабкість не засуджуйте мою,
Допоки небо очі тихо мружить,
Допоки на землі іще стою,
Допоки я в життєвій павутині –
Терпіть мене і слів моїх полин,
А там як є, не Ваша то провина,
Що я у Вашім світі не один.
Мовчи і думай. За світи
Зібралось сонце яснолике,
Ідуть у ніч тумани дикі,
І місяць пробує цвісти.
Мовчи і мрій. В твоїм віку
Якась неповторима милість:
У слові слово народилось
І вже агукає в рядку.
За сонцем – сон, за місяцем – тумани,
Та я не сплю – без Вас які тут сни?
Ви – береги печалі-океану,
Ви – перший блиск моєї сивини.
Піду у ніч – там зорі Вами світять,
Піду у степ – там Вами все цвіте,
І я не я, і літо вже не літо,
І в серці щось ворушиться святе.
Предивний люд – живе у несвободі,
І несвободі тій поклони б’є,
І хоч у нього швидше сонце сходить,
В серцях пустих світліше не стає.
Там всі раби – пани і посполиті,
У них не дух – у них покори смрад,
Їх сенс життя – в болоті вічнім жити,
Їх божество – самодержавний кат.
Зверни мене на добрий люд,
На добрий дім, на пам’ять чисту,
У світі болю і облуд,
Шляхів пекельних і тернистих.
На цій трипроклятій війні,
В годину чорну і буремну,
Воскресни вірою в мені
У те, що я тут недаремно.
У непам'ять не йди,
Там немає нікого,
Там не квітнуть сади,
Там самотньо і вбого,
Розум губить сліди,
І любові немає.
Не іди.
Не іди
У непам'ять,
Благаю.
Ізнов привиділось мені,
Як степ стоїть в солодких росах,
А понад степом скачуть грози
На чорнохмарному коні.
І благодать, якої мало,
Така пречиста благодать,
Отам, де з неба сонце впало
Гарячу землю цілувать.
І я сказав: зажди, не згинь,
Такого треба як ніколи,
Нехай твоя пребуде воля,
І чорнохмарний скаче кінь.
