Шепоче вітер і вуста холодні...Але не має вороття

І в твоїм свті, немов в безодні. Я вчора втратила життя.

Та сліз не треба, бо сльози зайві. Тумани - погляд твій.

Ти моє небо. Мій світ без краю.Ти - крик і подих мій.

Плекає тіло бажання впасти, але тримаєш ти

Тебе я так хотіла вкрасти. Втекти від самоти.

Пробач за сірі дні і ночі. Пробач за слово "Ні".

Твоє імя я знов шепочу, зникаю у вогні.

І постає між нами знову , німа, байдужа мов

Душа , що вже не вірить слову, що люди звуть "Любов".

 

Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно — відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина,—
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно — музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!

Я помню старый киевский вокзал.
Сто лет назад оттуда уезжал...
А ты стояла рядом... и перрон...
Казалось, был тобою ослеплён.
Вот поезд дрогнул... дернулся... пошел...
А вместе с ним  качнулся  и перрон.
И только видел, как издалека...
Ещё махала мне твоя рука.

Ах, где же та далекая Любовь?!
Ах, где же то вагонное окно?!
Давно покинул Киев я... родной.
Где мы с тобой блуждали под луной.

Давно я не смотрел в твои глаза...
О многом мне они могли сказать.
Я видел в них, как падала звезда...
Когда тебя я страстно целовал.
Колеса под вагоном всё стучат...
А в сердце всё грустит моя печаль,
Я возвращался в Киев... не к тебе...
Давно там потерялся милый след.

Ах, где же та далекая Любовь?!
Ах, где же то вагонное окно?!
Давно покинул Киев я... родной.
Где мы с тобой блуждали под луной.

Я помню старый киевский вокзал.
Сто лет назад оттуда уезжал...
А ты стояла рядом... и перрон...
Казалось, был тобою ослеплён.
Вот поезд дрогнул... дернулся... пошел...
А вместе с ним, как будто и перрон.
И только видел, как издалека...
Еще махала мне твоя рука.

Ах, где же... где же... милые глаза?!
Тогда я не успел тебе сказать,
Что я одно желанье загадал,
Чтоб ты со мною лишь... была всегда.

Ушла, казалось, майская Любовь...
Но все же я, порой, смотрю в окно.
Ведь мы частенько верим в чудеса...
И взор свой обращаем к небесам.
Опять бушует майская гроза...
И снова вижу, как летит звезда...
Я в сотый раз желанье загадал...
Хочу взглянуть на милые глаза.

Ах, где же... где же... милые глаза?!
Тогда я не успел тебе сказать,
Что я одно желанье загадал,
Чтоб ты со мною лишь... была всегда.

Хочу увидеть вновь твои глаза...

"...І Бог тобі найкращу зірку покладе в долоні"

Нещодавно громадськість Львівщини вшанувала чергову річницю вже покійної відомої
української  письменниці Галини Гордасевич. Так, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця.
А у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація книги перекладів світової лірики "Україна в світі" і, таким чином, хоч і з запізненням, але одна мрія письменниці здійснилась завдяки її синові Богданові.
Заключним став вечір пам'яті у музеї Івана Франка, на який син письменниці приніс посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса - від Всеукраїнського товариства "Меморіал".
- Це справді найцінніші нагороди для матері, наголосив у своєму виступі Богдан Гордасевич. Він висловив щиру вдячність керівникам цих громадських організацій - Петру Франку і Євгену Гриніву за таке вшанування.
Також Богдан Гордасевич прочитав присутнім декілька віршів Галини Гордасевич


 ДОЛЯ ПОЕТА

Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, якнй тобі дарує Бог.
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет, -
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі.
Пускають плітки й дотепи солоні. -
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні.

[ далі ]

Ти хочеш, щоби стали ми святі,
Щоби в душі не мали жодній плями.
Тоді світи, о, Господи Святий,
Щоб бачити всі рівчаки та ями.

Нехай в мені засяє та Любов –
космічна, неосяжна! Хай засяє!
В Тобі її зачерпну знов і знов,
Бо іншого шляху я і не знаю.

Ти хочеш, щоб змінили ми життя,
Та віру мали без кінця та краю,
Тоді очисти серце від сміття,
Бо іншого шляху я і не знаю.

Засяй у серці, розум освяти,
І дай же спокій, Боже, я благаю.
Синівство наше Ти благослови,
Бо іншого шляху я і не знаю.

З Тобою знову стали ми дітьми.
З Тобою знову щире серце маєм,
Візьми за руку, виведи з пітьми,
Бо іншого шляху я і не знаю.

М. Левицька
http://sai.org.ua/ru/203.html

Ти хочеш, щоби стали ми святі,
Щоби в душі не мали жодній плями.
Тоді світи, о, Господи Святий,
Щоб бачити всі рівчаки та ями.

Нехай в мені засяє та Любов –
космічна, неосяжна! Хай засяє!
В Тобі її зачерпну знов і знов,
Бо іншого шляху я і не знаю.

Ти хочеш, щоб змінили ми життя,
Та віру мали без кінця та краю,
Тоді очисти серце від сміття,
Бо іншого шляху я і не знаю.

Засяй у серці, розум освяти,
І дай же спокій, Боже, я благаю.
Синівство наше Ти благослови,
Бо іншого шляху я і не знаю.

З Тобою знову стали ми дітьми.
З Тобою знову щире серце маєм,
Візьми за руку, виведи з пітьми,
Бо іншого шляху я і не знаю.

М. Левицька
http://sai.org.ua/ru/203.html

Любовь – это основа жизни в этом мире.
С помощью любви можно достичь всего.
Именно благодаря энергии любви
Земля вращается без опоры,
Звезды не падают с неба,
Океаны не затопляют землю,
Ветер дует в семи мирах.
Эта чистая любовь вечна,
Она удивительна и неделима.
Эта любовь – само дыхание жизни человека.
(стихотворение на телугу)

/Сатья Саи говорит, т.33-с. 252/
http://sai.org.ua/ru/22.html

О глупый человек, почему ты ищешь Бога снаружи,
Как невежественный мускусный олень?
Как аромат в цветке,
Бог находится в тебе,
Стоит лишь обратиться внутрь.
Бог во многом; более того, человек сам есть Бог.
Но чудно и глупо, что человек ищет
Бога в окружающем мире.
Однако, как зола покрывает
Пламя на куске угля,
Желание и ненависть скрывают
Божественность в человеке.
Так же, как пламя показывается,
Когда зола сдувается прочь,
Атма покажет себя человеку,
Когда он избавится от желаний.
(стихотворение на телугу)

/Сатья Саи говорит, т.26-с. 209/
http://sai.org.ua/ru/22.html