хочу сюда!
 

Оксана

37 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «богдан гордасевич»

Записи анархіста 21 ст. від 26.06.19 р. Де я член

25 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 25.06.19 р. 
Де я член



У небуденний будній день 25 червня, в приміщенні Львівської облдержадміністрації (к. 412) з 15.00 до 16.30 відбулося перше установче зібрання Комісії з питань національного виховання Громадської ради при ЛОДА, що оформила своє існування і обрала головою комісії пана Фіцуляка  Мирослава Романовича, який представляє в ГР Львівський обласний осередок Всеукраїнської громадської організації «Товариство відродження української нації», кандидатуру якого я активно підтримував і пропагував, а відтепер буду допомагати в роботі, якої тут непочатий край, як це не дивно звучить. Один час цю комісію було зліквідовано навіть, бо в ГР є і комісії по молоді, і по дітях, і по освіті, і ще ряд таких, що б мали в своїй діяльності впроваджувати системно ідеї українського патріотизму та національної свідомості, але все це робиться надто розрізнено і тому не ефективно.
Нова (чи оновлена) Комісія з питань національного виховання ГР при ЛОДА має стати тим центром, що об'єднує всі процеси та ініціативи у цьому напряму, отже зробити національне виховання актуальною потребою часу. На жаль, події останнього часу викликають значну стурбованість, коли в Харкові міськрада повертає назву ката українського народу маршала СРСР Г. Жукова проспекту, що носить зараз ім'я генерала Петра Григоренка, відомого українського дисидента-правозахисника і героя Другої Світової війни. В столиці України Києві якийсь там суд скасовує перейменування проспектів імені Степана Бандери та Романа Шухевича, значення яких для українського народу не потребує роз'яснень. Гібридна війна тим і жахлива, що є підступною і аморальною, бо труїть серця і душі зневагою до власної нації, до свого народу і країни. Російська імперія в усі часи нищила все українське та плодила яничарів і манкуртів. Подивіться на того ж Бойка, який і за прізвищем, і за своєю зовнішністю типовий гуцул, але зараз виступає як найлютіший ворог свого українського народу, бо так його виховала імперія-СРСР. Одним словом, як в тій пісні: «Тривожні, браття, часи настали…» – отож  маємо ставати на прю плече-до-плеча. Будьмо!
Навздогін додам, що я був 19 червня на першому засіданні Комісія освіти і науки ГР при ЛОДА, де було обрано головою комісії Хараху Сергія Олександровича, який представляє в ГР Львівську обласну молодіжну громадську організацію «Юнацтво» і вже тривалий час працює в освіті та має значний досвід в організаційній роботі, що дуже важливо для плідної роботи комісії.
А ось на установчому зібранні Комісії у справах культури, національностей та релігій ГР при ЛОДА, де я також є членом – я не був, але надалі в її засіданнях обов'язково прийматиму посильну участь, бо можна бути членом в трьох комісіях ГР, аби тільки толк з того був, а не лише за списком присутність. Сподіваюсь на свою дієву участь в усіх комісіях. На цьому: тиць-бець, розбився горнець і казочці оцій – кінець.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 21.06.19 р. Я «завис»

21 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 21.06.19 р. Я «завис»



Це  називається за сучасними технологіями, що я «завис». І застряг я на двох темах, які хочу описати, але не можу знайти раціональне пояснення, а бачу тільки ірраціональне, що важко уяснити і ще важче описати.
16 червня я був на урочистій поминальній молитві за всіх полеглих у боротьбі за долю і волю України на Янівському меморіальному полі зі похованнями вояків Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії, які загинули в часи визвольних змагань 1918-1920-х років. Людей було мало, а думок в мене навпаки – багато. Звести усе до купи непроста справа, чим і займаюся, але не виходить.
Друга тема також проблемна, бо 19 червня я приймав участь як член у початку роботи комісії з освіти і науки Громадської Ради при Львівській Облдержадміністрації, а з того теж виникла якась ситуація в стилі бурлеску, отож пробую самому-собі пояснити що то є і навіщо, але нічого не виходить. Це як марево: воно існує і його навіть бачать, а сенс у чому? Я особисто не розумію…
Думав, що маю 21-го червня вільний день і зможу в тому спокійно розібратися, але з того нічого не виходить в мене, тому відкладаю на подальші часи. Все одно не зачерствіє. Шкода, що сам день пішов у ніщо – ось я про що.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 19.06.19 р.Мені сьогодні ой!-весело

19 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст.  від 19.06.19 р. 
Мені сьогодні ой!- весело



Давно перестав відзначати свої день народження і майже не вітаю нікого, бо це вартує робити до 50-ти років максимально, а далі стає як в анекдоті: - Скільки мені років?  А не дочекаєтесь! Не люблю обтяжувати когось подарунками з речей, які мені не потрібні, бо все потрібне вже давно маю. Тому я своє день народження замовчую та обминаю, але випити чаю в колі родини зі чимось смачненьким не забуваю, суто символічно та іронічно, як в тій загадці: Що всі люди хочуть мати, але коли мають – тому не радіють? Відповідь: старість. Отож бо і воно. Будьмо! Гей!

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 18.06.19 р.Yes! Обираю ЄС - партію

18 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 століття від 18.06.19 р.



Yes! Обираю ЄС

Сьогодні заповнив електрону анкету як прибічника партій «Європейська солідарність» на чолі з Петром Порошенком і починаю продовжувати давно розпочате:  виводити Україну в лідери серед світових держав, а це є в першу чергу приєднання до Євросоюзу, причому не так юридично то мене турбує, як у фактичному  соціально-правовому порядку та рівнем економічного розвитку. І тут партії ЄС роботи дуже багато, бо допоки ж у нас панує в масах психотип Голобородька в образі Зеленського – доти ми будемо там, де є, а це добриво мене вже занадто дістає! 

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 століття від 12-го червня 2019 року

12 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 століття від 12-го червня 2019 року

Мені дуже подобається наш новий Президент України Володимир Зеленський. Ну дуже. Саме такий потрібен чоловік на саме такій посаді, щоб ідеї анархізму динамічно поширювались Україною. Коли влада сама себе дискредитує і паплюжить, то що може бути кращого для противника влади, яким є кожен анархіст. Хоча без влади взагалі не обійтись і це також розуміє кожен, але у тому і справа, що то має бути мінімізоване зло. В ідеалі справжня хороша влада це така, про існування якої громадяни і не здогадуються. Ви коли світло включаєте, то не згадуєте щораз електриків і не молитесь за них типу: «Ой дай Боже тим електрикам здоров’ячко, що світло в хаті є. Бо і платиш справно, а вони, падлюки, коли хочуть – тоді електрику в мережі і включають»  Отож аналогічно влада українська і податки має, і громадян своїх увагою не минає – має і має...
Взагалі я хотів поговорити щодо своєї ідеї створення трьохпалатного парламенту в Україні, як реакцію на пропозицію з боку команди Зе на потребу створення двопалатного, але це іншим разом. Зараз мене розізлостила теза одного політолога, що «…яке б рішення не прийняв Конституційний Суд – все буде на користь президента Зеленського» Якщо визнає суд його правоту – тут все ясно, а як не визнає законним Указ про розпуск Верховної Ради України – значить КСУ проти волі народу, яку представляє президент. Причому нікого з прихильників Зе не турбує відсутність будь-якого юридичного документа, щоб підтверджував їх позицію. Як каже Зеленський, що «всього 4 % підтримують Верховну Раду» – то покажи, мудаку, чим підтерти сраку! Хоч те соцопитування фігове представ суду чи ще щось, а воно ж – нічого окрім брехливого базікання. Не роблюся великим знавцем в юриспруденції, але щось таки знаю, зокрема, що суду потрібні чіткі докази і документи, а не припущення і побажання.
Є відома технологія в злочинців, щоб не бути пійманими за почерком, вирізати потрібні слова і фрази у різних друкованих виданнях, щоб склеювати у текст для надсилання повідомлень. Аналогічне відбувається і зараз. Я нижче подам як довідковий матеріал витяг окремих статей з Конституції України, а тут хочу зазначити, що коли в законі сказано, що «Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:» - і далі йдуть пункти 1), 2), 3), то обрізати фразу перед отим «якщо» і апелювати, що «має право» є злочинним шахрайством. В жодному зі замовчаних пунктів ота «міфічна воля народу» не значиться, тому і посилання на це є безпідставне. 
Повторюсь, що мені довподоби такі нікчеми при владі, як Зеленський,  і анархісти такій владі тільки раді, але водночас не потрібно робити з нас дурнів, бо закони знаємо достатньо. Якщо в Конституції дано норма в ст. 83, де чітко сказано «Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України», але в самому Регламенті не прописано в деталях про коаліцію як, зокрема, про депутатські фракції, то не потрібно додумувати і видумувати що таке є коаліція, хто і як її обліковує та контролює. Спершу пропишіть, а тоді верещіть чи є коаліція, чи її немає. Як, до речі, голова ВРУ жодним чином не зобов’язаний пильнувати склад коаліції, бо це не його функція. 
Головне призначення коаліції сформувати Уряд і обрати Прем’єр-міністра Україні, що і було свого часу зроблено після розпаду попередньої коаліції у ВРУ 8-го скликання. Читайте норми Конституції уважно, де розпад коаліції не обумовлює обов’язкових перевиборів ВРУ, а такий процес може бути декілька раз і це нормально. Президент розпускає парламент не тому, що йому так захотілося, а виключно тому, що відбувається парламентська криза і парламент стає бездіяльним. Про ВРУ 8-го скликання цього жодним чином сказати не можна було, тим більше вже за кілька місяців мали відбутися чергові перевибори до ВРУ, а не за кілька років. Свавілля і волюнтаризм влади є першою ознакою скасування демократії в країні, а ми цього не дозволимо, бо не за то віддали свої життя герої Небесної Сотні під час Революції Гідності, як і в АТО-ООС люди загинули та ще воюють не за повернення «януковщини» у формі самодурства «зеленщини» –  не дамо! 
Не збираюся закликати до нового Майдану, тому що твердо знаю: треба буде – Майдан буде. 

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (Документ 254к/96-ВР, чинний, поточна редакція — Редакція від 21.02.2019, підстава - 2680-VIII)
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України.

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. 
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

Стаття 83. (витяг)

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv
 
(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
21:56 12.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 11-го червня 2019 року

11 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 століття від 11-го червня 2019 року

Сьогодні 11 червня, а до цього запис останній був 6-го червня і що? І нічого! А в тому увесь драйв життя, що можеш бути і можеш не бути – життя все одно продовжується.
7-го червня у мене був «вихід в люди»  – це коли я вирушаю до центру Львова на якусь імпрезу і цього разу то була виставка живопису в музеї Ідей на Валовій, а саме “Частинка мене” персональна виставка Дмитра Меуша і це в анонсі виглядало наступним чином:

МЕУШ ДМИТРО  “Частинка мене”

Людина – єдина істота, яка відійшла від своєї колиски, природи на стільки далеко, що перестала відчувати свою належність до неї, глибинний внутрішній зв’язок, ототожнювати себе з нею. Вчені стверджують, що сучасні люди втрачають потребу бути на природі, і можуть без проблем прожити цілісіньке життя, практично не виходячи з міст, штучно створених середовищ наповнених технікою та будівельними конструкціями.



Дмитро народився й виріс у невеличкому містечку, оточеному з усіх сторін сосновими та дубовими лісами, річками та озерами. Очевидно, ще з дитинства це середовище стало для нього рідним , та з часом все ставало лише цікавіше. Виявилось, що природа – це живий організм, за яким можна не лише спостерігати. З ним можна розмовляти, комунікувати у прямому розумінні цього слова. Для Дмитра особливим елементом природи є Вода – жива сутність, що може навчити більше а ніж сотні розумних книг.

            “ Я – частинка природи, а природа – частинка мене, тут немає секретів, потрібно просто хотіти побачити, і природа відкриє усі свої тонкощі. Суть малювання полягає у тому щоб зобразити не те, що ти побачиш, а те, що ти відчуваєш, переживаєш, проживаєш знаходячись прямо там… Її характер, настрій.
Людина не може відділитись від природи, не втративши частинку себе, а можливо й себе цілого”

 Меуш Дмитро



Відкриття авторської виставки Дмитра Меуша відбудеться 7 червня 2019 року о 18 :00. На відкритті заходу гостей чекатиме святковий фуршет.

Враження від картин гарне, а переповідати картини – це як музику самому наспівувати і пояснювати, що так звучить Моцарт. Художник  не переживає, що надто яскраві фарби вживає чи й зловживає. Важко визначити і не треба, а головним є просто те, що кілька картин сподобалось, а одну захотілось придбати і не дешево, а за грубі гроші, бо то посилює в кожного митця самоповагу і бажання працювати далі. У нашому дружньому колі мистецького об'єднання «Сходи» одразу виникла дискусія, що ось є гарні речі, але занадто дорогі, щоб їх придбати, аж тоді я зробив несподіване підсумкове резюме, з яким усі погодились: - То не твори митців дорогі, а це у нас грошей замало. Справжнє мистецтво має коштувати дорого. Як кажуть це іноді на Галичині: - Дякуючи радянські владі та її мудрій репресивній політиці українська інтелігенція змушена бути з народом. За рівнем бідності та злиднів. І коли хтось при тому починає нарікати на сучасність та нашу Україну, то відповідь тут проста: - Ви нового Президента України бачили? І після такого ще чогось доброго очікуєте? Та це ж суцільний тонкий англійський гумор «фейсом об тейбл», що зрозумілий тільки в Україні всіма витонченими реаліями. Розумно сказано, що ті 73 % є показником рівня дебілізму в країні. Як легко ми переходимо від високого мистецтва до вишуканого лайна, тобто – політики. Але, на щастя, швидко його обминаємо.
Після цікавого огляду виставки живопису пана Дмитра Меуша гарно просто прогулятись і обговорити свої враження від побаченого, блукаючи вуличками Львова, вщерть переповненими туристами, від чого втрачається своєрідна богемність древнього міста, але нехай вже так буде, як іншого не дано. Тим паче Львів того вартує, щоб його побачити і відчути його духовну висоту, аби рознести її на всю Україну. Бо ми такі! Шануймося, бо ми того варті!
То було в п'ятницю. Писати не хотілося, а в суботу я тим більше як той змій після вдалого полювання перетравлював враження учорашнього променаду, а потім мав пригоду зустрічати вночі доньку з потягу, а це майже епопея, яку описати не годен, бо начебто і не пізня година 22-га, але з любого мого Рясне у центр жодного виду транспорту, окрім дорогу чого таксі, яким у складчину мені довелося і скористатись. Тут я вже дякував нашій львівській владі, що зробила нам таке транспортне добирання, а що вже вчудила з площею перед залізничним вокзалом – то не переповісти. Все перекрито і перерито, а темінь, хоч в око стрель. Здавалось, що на такому важливому об'єкті все має працювати цілодобово всі 7-м днів тижня, але ж ми не турки, які саме так робили нам вулиці і зробили на диво швидко. Ні, ми працюємо інакше: розриємо і думаємо довго-довго, а нащо то ми зробили? Врешті на все тупо «забили» і зустрічає Львів та випроваджує своїх мандрівників потрясаючою красою в стилі андеграунд. Добре, що нашим людям завжди все добре, а іноземцям сафарі задурно – най не вередують. Зустрів я донечку і поночі добралися ми гротескно так званою «нічною маршруткою» до свого району і додому. Круто, я вам скажу. Хтось їде за пригодами десь кудись у пошуках, а мені везе мати їх просто так задурно поряд. 
  
 Тут ще було важливо не проспати зрання на роботу, де мене чекала нова радість, що в не радість, коли мав нічого не робити значного, а прийшлось відробити в поті чола свого, бо у нас в неділю 9 червня був традиційний щорічний фестиваль «Рясне-фест» і я був до того дотичний не в найліпший темі, але якось вижив і тутай. Головне, що свято вдалося, а все інше – то інше. Найбільше мені сподобалось, що тема вживання алкоголю як основи святкового дійства була відсутня начисто. Люди вже навчилися і навіть звикли розважатися без пиятики, тоді як за «Совка» це було сутність кожного свята – випивка і їдло в неміряному вигляді. На щастя – скінчилося.  Тут буквально спрацював принцип: «Хочеш свята – зроби його сам собі» Виступали переважно місцеві творчі колективи на сцені, а поряд було досить багато різних атракціонів і дітям було де забавитись, а батькам з того порадіти. Приємно, що й казати, спостерігати, наскільки ми вже цивілізована країна хоч в тому, як люди культурно відпочивають і розважаються. Пізно вночі я подумав, що день був потужний, хоч і наробився, але не забився, як на то пішло, а згодився і щось путнє з мене вийшло. О!
Понеділок, як годилось, перетравлював в усіх розуміннях проминуле свято, а у вівторок 11 червня це все писав і роздумував, а нащо воно мені чи ще комусь. Може краще як велика птиця струсь голову у пісок і нікого не боюсь?! А, нехай ще буде – з мене не убуде. Писатиму далі свої життєві ралі, деталі, події вдалі і не вдалі – аби цікаво було. Будьмо! Гей! 


Рясне FEST-2019

Три дні – 7-9 червня – в мікрорайоні Рясне триватиме вже традиційний і улюблений для мешканців фестиваль «Рясне FEST-2019»! Цьогоріч його організатори пропонують програму, в якій заняття й відпочинок собі до душі знайде кожен ряснянець.

«Уже вп’яте ми проводимо фестиваль для мешканців нашого мікрорайону, – розповідає засновник фесту, депутат Львівської міської ради Михайло Дідух. – Уперше фестиваль відбувся 2014 року й називався «Я і Україна». За три роки він набрав такого розмаху, що врешті ми вирішили змінити назву. З 2017-го фестиваль називається 
«Рясне FEST».

За його словами, нині фестиваль – це великий відкритий майданчик, на якому різні гуртки, спортивні й культурні організації можуть презентувати себе та власні досягнення. Щороку зростає і кількість учасників фесту, і людей, які готові долучитися до його організації.

Зокрема, цьогоріч у «Рясне FEST» візьме участь відомий у Львові проект «Майстерня міста», який організовує актуальні дискусії про місто та спільні дії заради розвитку району чи мікрогромади. У рамках «Майстерні міста» під час фестивалю мешканці разом творитимуть елементи декору, що стануть окрасою мікрорайону.

Мета фестивалю – популяризація української культури та підвищення рівня патріотизму, заохочення дітей до творчої діяльності.

«Цього року ми маємо дуже різноманітну програму. Це виступи колективів, майстер-класи, козацькі забави, сімейна естафета, лекції, тренінги, мотиваційні ігри. Переконаний, що всі гості фесту будуть задоволені», – розповідає голова ГО «Ініціативна група Рясне» Юрій Добуш.

«Такі фестивалі, спільні свята дають мешканцям змогу знайомитися зі своїми сусідами, мешканцями сусідніх вулиць, спілкуватися між собою, дізнаватися, чим живе район, долучатися до різноманітних ініціатив. Переконаний, що позитив об’єднує найкраще», – додає Михайло Дідух.
 
 (Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
0:01 12.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 6-го червня 2019 року

6 червня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 століття від 6-го червня 2019 року


Аваковщина йде 

Є розумний вислів, що: «Влада розбещує. Безмежна влада розбещує безмежно» 
Проблема розбещення владою є найбільшою в тій системі, що ту владу представляє, зокрема це різноманітні чиновники державного апарату і депутати різних рівнів рад, але найбільше це стосується системи правоохоронних органів, бо тут люди можуть однозначно заявляти: -Закон – це я!
Деградація особового складу в правоохоронних органах є одним з головних показників занепаду державного устрою, що ми яскраво спостерігали в часи 80-90-х років, коли розпався Радянський Союз. Або згадаймо сумновідомі події недавнього часу в нашій незалежній вже Україні у Врадіївці, які передували Революції Гідності та зміни злочинної влади Януковича і Ко. Коли просто злочинці перевдягаються в правоохоронців – це сильно впливає на їх імідж, тому таких бандитів намагаються карати найбільш суворо, але що робити, коли як у Врадіївці реальними бандитами були  справжні працівники з МВС і то навіть в чині офіцерів?! Про що можна далі говорити? В той час я написав матеріал, який подаю нижче.
Після Революції Гідності і начебто значних реформ в МВС з перейменуванням міліції в поліцію, я вважав, що у нас пройшов значний злам до очищення і піднесення на належний рівень діяльності всіх правоохоронних органів в Україні, але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Кардинальної переміни не відбулося і реформи були виключно для «замилювання очей», що і підтвердили нещодавні події зі вбивством 5-річного хлопчика в Переяславі-Хмельницькому п’яними поліціянтами під час їх «великопанської» розваги посеред житлового масиву: стрільби з рушниці по пляшкам і банкам з під пива, якого вони і понапивалися вусмерть.  
Зізнаюся, що на початках я був тої думки, що то просто нещасний випадок, але коли справа обросла деталями і стало відомо, що цих подонків перед тим були вигнали з МВС, але вони поновились на службі через самий безчесний український суд і далі вершили своє правоохоронне злодійство (жахливе поєднання слів! Але так є!) – перемінив свою думку на диаметрально протилежну: це є брутальний злочин і не інакше. На бешкети поліціянтів не раз жалілися їх сусіди, але кому то пече, як розбиратися в неподобствах приїжджали їх же колеги. Все зводилось до різних службових замовчувань і тому подібне в стилі класичної кругової поруки. Тобто злочини були і до того, аж поки не досягли свого апогею – вбивства маленької дитини. І це вже важко назвати випадковістю, а скоріше до навпаки – це закономірність розбещеності правоохоронців владою, що найкраще означає відомий термін зі зеківських кіл як «беспредел». І якщо пан Аваков як міністр МВС на протязі 5-ти років не бачить причин піти у відставку, бо то не ганьба, а дурничка для нього, –  значить це ще не укінець і на нас чекає ще не один випадок бандитизму, вчинений працівниками МВСУ.  Готуйтесь і стережіться поліції, громадяни України. Настає аваковщина!
Все це яскравий приклад того, чому я стою за анархізм: не надавати нікому влади над нами і собою, бо це розбещує і творить злочини. Правопорядок – це я і кожен з нас навколо. Тільки так. 

Чи вам не остогидло бути худобою, менти?
   
Особисто я вже навчився обминати зайве спілкування з органами так званого "правопорядку" України, але тему цю не попускаю, тому що вона небезпечна для нашого життя як зараз, так і на майбутнє.
Чому я з недовірою ставлюсь до наших правоохоронців? Тому що вони охоронці бог знає чого, але не правопорядку. І що найстрашніше: себе українські правоохоронці рахують поза законом, тобто їм можна закони порушувати - їм прощено все наперед. І їх родичам, і їх друзям, і взагалі кому їм закортить заступитись. Прикладів кричущих злочинів правоохоронців, які хитро прикривають та закривають інші їх "товарищи по ксиве" безкінечна кількість. І я чудово розумію причину такого стану: оплата українських правоохоронців і соціальний захист є дико мізерними, тому вони і придумали дружно собі таку мульку, що грошей у нас мало, але зате ми, правоохоронці, поза законом! Нам можна все! Окрім моментів, коли "своя своїх не познаша": коли п'яний прокурор зніс насмерть постових даїшників, які, до речі, не раз бачили його нетверезим за кермом і не зачіпали, - тільки тоді  цього прокурора покарали суворо. А простих людей давити можна. Ось збив нещодавно мент автом жінку і поніс  за те "страшне покарання" - штраф у 225 гривень.
Як на мене, подібний стан речей надзвичайно тривожний: коли люди в своїй масі остерігаються правоохоронців не менше, аніж справжніх бандитів і злодіїв. Такою є фактична ситуація, при тому що я знаю велику кількість цілком порядних і нормальних чоловіків, які працюють в правоохоронних структурах, але... Якщо бардак є запрограмованим структурно - окремій людині його не пересилити.
Простий приклад: у нас у Львові прийнято постанову, що маршутки повинні робити посадку і висадку тільки на зупинках, або їх водіїв будуть штрафувати і штрафують повсякчас. Бардаковість ситуації у тому, що постанову у міськвиконкомі прийняти зуміли, а облаштувати зупинки - ні. Тому і водії зупиняються де завгодно, і пасажири зупиняють маршутки де завгодно, а міліція успішно працює по виписуванню штрафів - план перевиконують, золоті наші охоронці, аж шуршить купюра за купюрою. Ось тільки порядку від того не більшає. Тому що правоохоронцям він і не потрібен: якщо буде порядок, то як вони гроші будуть заробляти. Я вже багато разів звертав увагу на актуальну проблему оцінки роботи правоохоронних структур за здеградованою радянською методою "від виробітку": скільки злочинців затримано і злочинів розкрито. Одним словом міліція перша, хто зацікавлена в існування злочинності, як це не дико звучить. І прокуратура, і судді, і адвокати, і вся інша правоохоронна наволоч зацікавлена у існуванні і створенні чим більшої злочинної ситуації в суспільстві!
І це не смішно аж ніяк! Хоч і хочеться сказати: "Як це не смішно звучить, але правоохоронці України продукують злочинність, а не поборюють!" І вже тим паче ніколи її не ліквідують при такому трактуванні своїх обов'язків як репресію за злочин, а не наведення правового порядку в суспільстві.
Шановне суспільство України - громадяни нашої держави, якщо ми хочемо нормально жити, то потрібно всім чітко зрозуміти, що обов'язком держави як соціальної інституції є захистити вас, ваше здоров'я і життя, ваше житло і майно, ваших рідних від різних злочинних посягань! ЗАХИСТИТИ! Для того й існує весь так званий силовий апарат держави з гордою назвою "правоохоронні органи". Бо якщо злочин відбувся - держава вже не виконала своїх функцій! Жертві розбійного нападу, побиття, згвалтування, не кажучи про каліцтво або й вбивство, - не дуже потішить і найлютіша покара злочинця. Кожній людині куди важливіше бути так захищеним, щоб ні за яких обставин не стати жертвою злочинних посягань! Особливо жертвою свідомо спланованого злочину!
Ось що головне нам всім потрібно зрозуміти: гарні правоохоронці упереджують злочини, а погані - звітують про розкриття злочинів, що відбулись, причому за часту це розкриття є сфальшованим або і сам злочин надуманим, бо для зарплати важить кількість злочинів і їх розкриття, а не захищеність громадян і їх добробут життя. Повний дурдом від А до Я.
Тому я не можу обливати помиями міліціянта львівського ДАЇ, який був молодим, красивим і гарно вбраним у білосніжну форму - одним словом був взірцевим на вигляд, що придрався до водія нашої маршутки  47 десь опівдні 3 червня 2011 р. і оштрафував його за зупинку коло Привокзального ринку - він виконує свої дурнуваті обов'язки здирати штрафи. І класикою жанру бардаку було те, що поки він був зайнятий процедурою виписування штрафу - нескінченна кількість інших маршуток зупинялась і забирала своїх пасажирів. І я щиро дякую тим порушникам-водіям всіх маршуток, що так роблять! Там сідають переважно жінки, що накупили харчів на ринку,  з важкими торбами, часто старшого віку - їм ще з тим ходити-мандрувати у пошуках неіснуючих зупинок? А нешановним даїшникам ганьба і сором за місце, де вони "пасуться". До речі, дуже вдале визначення, як для худоби, що пасеться, але ж то люди, а не худоба... Як можна себе так зневажати? Прикро. Мені за них - так. Хоч я не належу до правоохоронців, але і до худоби теж себе не прирівнюю на противагу від тих, що роблять вигляд наче не розуміють що і як має бути по честі і гідності.
Не буду повчати самих правоохоронців, які і без мене знають як повинно бути по правді, а навпаки подякую їм за той порядок, що вже є у нашому місті, зокрема вдячний їм за наведення порядку з припиненням розпиття пива де попало у Львові - значно покращало. Ще б з курцями і матюками у громадських місцях дали лад - взагалі місто стало б просто чудовим. Ось чи треба перейматись, а не бути худобою на 9 травня чи на Привокзальній...
 
Богдан Гордасевич
04.06.11, 18:49
І прошу дати відповідь на просте запитання: Хто робить з правоохоронців України худобу?

    президент, уряд і нардепи ВРУ
    9%, 3 голоси
    керівництво МВД, ГПУ, СБУ, Юстиції, Суду тощо
    6%, 2 голоси
    самі виконавці, бо погоджуються так чинити
    84%, 27 голосів

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
15:58 06.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 5-го червня 2019 року

5 червня 2019 р. (7527)



Записи анархіста 21 століття від 5-го червня 2019 року

Я придумав досить давно досить цікавий, на мою думку, проект соціальної партії України "Гарт" як суто інтелектуальної і не масової, але сповна впливової.
Проект залишився не зреалізованим, бо на часі інші потреби, але все одно я збираюся цю тему розвивати і публікую початкову декларацію намірів.

ТРИ НАВІЩО?

Перша думка в кожної розумної людини є запитання:  - А навіщо це мені?
Далі йде логічна послідовність: - А навіщо це ініціаторам справи?
І нарешті заключне: - А для чого це все взагалі світу і людям?
Відповім спершу за себе: особисто я не мав і не маю бажання робити політичної кар’єри, проте був завжди задіяний в різні громадсько-політичні події, зокрема був серед членів Демократичної партії України, яка стала чи не найпершою з легально створених та зареєстрованих в Україні політичних партій після довготривалого монопартійного панування комуністичної партії. З того всього життя зібралось багато напрацювань і думок, які залишаються не зреалізованими, а хочеться їх з особистих надр "видати на гора", як кажуть шахтарі.
Ще одна причина: я користаюсь доброю порадою розумного чоловіка, який сказав, що коли не знаходиш того, що тобі подобається - бери і твори його сам! Власне цим я і займаюсь: намагаюсь створити ідеологічну платформу новітньої соціально-політичної сили. Новітньої! Тому що коли мені про сучасність починають говорити з позицій Дмитра Донцова або Карла Маркса, то я мушу робити зауваження: - Панове, це все треба знати як історичну ідеологічну цінність, але не більше, бо то ідеї ХІХ і початку ХХ  століть, а зараз йде ХХІ століття з надзвичайно інакшим базовим комплексом соціуму і його буття.
Тепер, для чого це потрібно комусь? То вам вирішувати особисто чи приставати до подібного ідейного спрямування і соціального поступу - чи ні. Особисто мене сучасна політично-соціальна клоунада і несправедливість злостять, тому і берусь робити щось нормальне і закликаю приєднуватись "словом і ділом", причому визначальним є діло і його результат! Бо є досить і досить таких, що можуть критикувати чи радити, як і бути наддіяльними на словах, без наявних результатів. Мене такі помічники не цікавлять. Спершу слово, тоді діло і результат - ось тоді і шана.
Для чого це потрібно світу і людям? У нас в Україні, і не тільки у нас, багато політиків люблять закликати до єдності, але майже завжди та єдність має суто фізичну величину: єдина сила, яка об’єднує багатьох в потужну партію чи щось подібне. І центром того єднання кожен з політиків уперто вбачає тільки себе, як най-наймудрішого і найдосконалішого з усіх можливих. "Вірте мені і ви побачите, який я видатний!" З того всі соціальні помилки і проблеми, тому що не повинен цілий соціум залежати від одної-єдиної людини, навіть якщо вона дійсно геніальна. Значно продуктивніше об’єднання навколо Ідеї. Людина може померти і щезнути вмить, тоді як ідея ніколи миттєво не зникає. Єднання в ідейній площині найкращий формат мобілізації зусиль спільноти, коли кожен стає свідомим творцем свого чину і вчинку, а не є просто виконавцем розпоряджень мудрого чи й не дуже мудрого керівництва.
Соціальна партія України "Гарт" має своїм завданням створити новітній ідейний потенціал соціального буття, як і соціоформат простого індивідуального життя виходячи з сучасних реалій трансглобалізації світу і космічних перспектив людства. Як на мене, то є досить важливо для світу і людей.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
20:48 05.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 4-го червня 2019 року

4 червня 2019 р. (7527)



 Записи анархіста 21 століття від 4-го червня 2019 року

Якось вже досить давно мені випало побувати на зібранні вчених мужів під егідою ще існуючої на той час формації під назвою «Конгрес української інтелігенції» і там один мудрагель мене просто шокував заявою, що нам потрібні потужні державні програми для агітації в Росії на підтримку України. Це було сказано десь у той час, коли у Львові розпочали свою ефем-трансляцію «Русское радио» і «Радио-шансон», а по всіх львівських кав’ярнях саме шансон і звучав. І тоді я прореагував на це за класичним анекдотом про Штірліца: Коли Штірліц засунув руку до кишені і на виявив там пістолета, то подумав: Це точно кінець. І справді в кишені була дірка і то був саме він. 

Після такого прояву «елітного мислення» я вже нічому не дивувався. Тут Львів деградує, а вони Рефію перевиховують, мундаки. Хочу сказати те, що давно накипіло: коли я чую вислови, що «Ах, вам у Львові добре! Там усі націоналісти! Усі патріоти і свідомі українці!» - то я тільки знизую плечима, бо ж то далеко не є так, але ж не будеш про своїх погане говорити, бо нащо? Що то змінить? Ще в часи ОУН були величезні проблеми з так званими «хрунями», тобто українцями-пристосуванцями. Взагалі нащо довго пояснювати, коли беремо підсумки виборів і ось вже маємо чітку картину: так, 64 % на Львівщині проголосували за Порошенка, але ж аж 34 % – були за Зеленського, а це фактично 1/3 населення. І за Януковича було чимало голосів з відси… Тобто не все є просто.

Єдине, що мене завжди не те, щоб веселило, але був цікавий парадокс, що на Сході і Півдні України обирали суто депутатів з комуняк і їм подібних, які били себе в груди з обіцянками стати твердо на захист трудового народу, а на Заході обирали суто націоналістів, які обіцяли за Україну життя віддати, але у підсумку при владі опинялися в обох випадках злодії-казнокради. Не даремно кажуть, що криміналітет найбільш інтернаціональний і безпартійний. Інакше кажучи не було чіткого розмежування, що в Західній Україні все чесно і порядно, а на Сході злочинна банда і біда чорна. Та ні! – у тому і справа, що скрізь по-Україні ситуація була однакова: тотальна корупція і злочинна «прихватизація», коли еліта радянської генези військово-партійно-кедебіська номенклатура з комуно-комсомолії нарешті змогла вільно виконувати як заповіт гасло Бухаріна : - Збагачуйтесь! І Сталіна на них не знайшлося цього разу. 

У тому, на мою думку, головна проблема сучасної України, що вона досить єдина у своєму буржуазному прошарку з нуворішів по всій території, але дуже далека він національного єднання, тому термін «український буржуазний націоналізм» є переважно як гарна далека мрія аніж реальність. Головний план на майбутнє: українізувати буржуазію. Поки що тільки з олігархом Петром Порошенком це вдалося провести в життя. А інші – ні в яку. Ще довбаного Новинського отримали в доважок. Ну ще мову українську він вивчив і балакати може, але ж українофоб жахливий. І це на додачу до власних виродків-українофобів: Рабіновича, Медведчука, Вілкулів, Долженкова тощо.

Я думаю, що мене зрозуміли: якщо не українізуємо буржуазію – фіг що доброго нас очікує. Президента вже маємо фігового чи то офігенного – не розберу. Ясно, що хрінь повна і це ще далеко не межа. Я ось досі гадку гадаю, чому в своїй промові інавгураційній пан Зеленський заявив, що відтепер «Ми всі – президенти!», а звідси запитання: А де ж тепер нам тих слуг народу набрати?  Отож. 

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

20:52 04.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 3-го червня 2019 року

3 червня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 століття від 3-го червня 2019 року

Подумав я про минуле своє і чуже, бо разом воно є, а тоді вирішив потроху заповнити прогалину з того свого минулого і почну це з "Декалогу від Богдана":


Декалог від Богдана

Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя зі спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми – різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини – органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість – то не мав би дітей, але якби я не мав совісті – то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна по окремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же – Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру – готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії – з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або – або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких – все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» – я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів – закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб – на своєму Сході, турок – у Туреччині, а всі українці – в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» – є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне – душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом – всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись – я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось над панівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» – це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини по окремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові – у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший – музиці, ще інший – бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами – що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком – так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь – кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої – варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, – як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав – всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я – за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава – це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я – повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаємнчено узурпована малою кількістю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший – той і багач, а інші – в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати – у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює – той їсть, а хто працює – має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому – існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду – ось головне завдання економіки, а за тим – і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення – нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємодопомоги, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті – це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як най наближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці – виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця – праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле – це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча – це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча – отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця – сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці – багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні за часту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче – гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природних ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, – це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації – білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто – і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгаджувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людоньки, милі мої, – схаменіться! Як себе не шкода – дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей – Декалог від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні – не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо. 
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там – будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?

Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)