Хочу аналізувати главу Степана Бандери за 30 червня, але спершу подаю своє і досить давнє про українську національну ідею сучасності:

Що головне? Національна ідея? То прошу! 

Коли я почув від правлячого на той час президента України Кучми слова, що національна ідея не спрацювала і з того наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Самостійна Соборна Українська Держава - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося 24 серпня 1991 року! 

Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ! 

Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту. 

Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу. 

Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана. 

Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша! 

Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея на теперішній час. 

Богдан Гордасевич 

м. Львів 

Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді. 

1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві. 

2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом. 

3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект. 

4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і наше не чіпайте! 

Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян https://blog.i.ua/community/1925/395879/ 

5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше. 

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Коли день зовні не напружує, то маю дві теми для оприлюднення: 1. – роздуми над прочитаним; 2. – передрук з вже написаного.

Сьогодні хочу оприлюднити одну свою статтю «Люблю я бути українцем», що доволі вдало передає моє бачення того внутрішнього світу та психічного стану, що називають як менталітет, – стосовно українців. Я ставлюся дуже іронічно до поняття «щирий українець», тому що генетика в української нації є мішанкою неймовірною, тому бути українцем – це стан душі, а не антропонометрія. Це як в усмішці, коли дід веде селом внучка-негретятко і на кпини сусідів де то його доня обзавелася таким красенем відповідає: - Зате я точно знаю, що не від москаля онука маю, а ви – ні! 

Люблю я бути українцем 

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці – педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці – стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки – гонорові тощо, ну а українці - ? 

Для мене як українця, важко визначити рису, яку можк побачити з боку тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив як САМОЛЮБСТВО. 

Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи не було це найвищим проявом самолюбства? 

Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого бойового порядку, що називався «галас». 

Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її багатометровими піками, чи крицева міць та організованість німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства – організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно, хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або ж якщо невміло – легіон програвав. 

Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягненні, а їх озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом, швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та відчайдушність. 

Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландсхнетами, що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі, проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську, то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких козаків-характерників, постійних мешканців Січі. 

Феномен Запоріжської Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи, і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати – віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею) засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою. 

Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні національності, але всі мали бути православними християнами. Всі заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував диктаторських повноважень. Коли ж війна скінчалась – з нього за всі помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала винним. 

Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати, наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того, щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче. На мою думку, це однин з найунікальніших станів і методів бою, коли покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від надання помочі. 

Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру, які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої нації. Українці добрі пильні господарі у власному обісті, але доволі погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця. 

Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?» 

Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную…

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

 Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя з спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...

Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми - різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.

Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини - органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.

Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.

Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість - то не мав би дітей, але якби я не мав совісті - то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна поокремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же - Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.

Вислів «Хочеш миру - готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.

Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.

Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії - з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або - або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких - все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» - я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.

Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів - закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.

Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб - на своєму Сході, турок - в Турції, а всі українці - в Україні.

Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» - є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне - душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом - всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.

Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.

Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись - я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.

При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось надпанівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» - це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.

На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини поокремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові - у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший - музиці, ще інший - бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами - що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком - так і має бути.

Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь - кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої - варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, - як гадаєте?

До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав - всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я - за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава - це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я - повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаєтамничено узурпована малою кількісттю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.

Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший - той і багач, а інші - в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.

Не повинно бути всезагальної повинності працювати - у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює - той їсть, а хто працює - має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому - існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду - ось головне завдання економіки, а за тим - і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення - нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємопомочі, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.

Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті - це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як найнаближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці - виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця - праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле - це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча - це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча - отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця - сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці - багатому ще один костюм.

Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.

Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні зачасту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче - гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природніх ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, - це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації - білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто - і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгажувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...

Тому й кажу в завершення: людонькі, милі мої, - схаменіться! Як себе не шкода - дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні - не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо.

Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там - будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?

Богдан Гордасевич

15 лютого 2012 р.

 

ТАЄМНИЦІ ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Не раджу задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.

1. Нам не дано знати, для чого існує весь цей Світ.

Питання просте: навіщо ми є? і цей світ? Який сенс, зміст, ціль тощо?

Тут надважливим є пізнати, як реально виник цей Світ, бо тоді стає можливим пояснити і питання Змісту і Цілі існування Світу загалом. З того – зміст існування Людства і кожної людини по окремо.

Як на мене, то спроба відповіді по цій темі є основою всіх світових релігій і філософій, але їх значна кількість якраз і вказує на відсутність однозначної відповіді. Не маючи можливості пізнати істину як таку, люди творять різні більш-менш вірогідні версії які апріорі проголошують відповіддю на це питання, хоча відпочатку ясно, що людству не дано цього осягнути: бо не може мала складова частина пізнати Все. Вже ясно, що обшир світобудови з його безкінечними мікро- та макрокосмосом настільки метаглобальні, що людству це неможливо пізнати і осягнути. Щось частково – так, але не все в повному об’ємі Світобудови як такої.

Сучасні наукові надбання тільки підтверджують, що сфера невідомого на порядок в безкінечність більша за наші теперішні знання, які ми, до речі, теж толком не можемо охопити, використати і усвідомити. Тотальна спеціалізація роз’єднує людство на окремі групки спеців, але наразі відсутнє універсальне опрацювання і поєднання досягнень в різних наукових сферах як таке для осмислення взаємозв’язку та ідейного змісту того, що ми вже знаємо.

2. В чому різниця живого і не живого?

Як пояснити, що фактично однаковий за всіма параметрами об’єкт є живим організмом, а за пару хвилин перетворюється в просто набір речової маси по суті без жодних змін. Для себе люди віднайшли пояснення у вигляді «душі», хоча ясно, що кожна жива частинка включно до клітини має якусь аналогічну психічну субстанцію, яка робить її живою і відрізняє від неживої речовини.

Що це є? Ми не знаємо.

3. Що таке почуття кохання (тобто: любов) і для чого?

Антропологи до цього часу в питанні еволюції людства не можуть розібратись, як відбувались шлюбно-родові стосунки у первісних людей, хоча навіть побіжний погляд на сучасні відносини чоловіків і жінок досить показові: більшість хоче побільше. Інтимна вірність чоловіка і жінки впродовж цілого життя фактично не існує – настільки це унікальне явище. Також для продовження популяції людей почуття кохання між партнерами абсолютно не потрібне, а цілком достатньо фізичного збудження.

Тоді чому, спитатись, існує у кожної людини це фатальне бажання Любові.

Чому людина закохується?

Звідки це почуття і бажання вкорінилося в людині і то з такою праглибиною? Бо фактично без кохання життя людини втрачає сенс задоволення від життя, тобто жити без кохання можна, але навіщо? Хіба то життя: працювати, їсти, спати, фізичний секс – і так впродовж цілого життя. Начебто і непогано життя прожив – а згадати нічого. Такого гарного, потрясаючого, щасливого моменту в житті неможливо пригадати, якщо в ньому не було кохання. Маю на увазі основну масу людства, а не якість окремі винятки, бо тема кохання тому і популярна в мистецтві, що вона є темою мас чи не найголовнішою з усіх.

4. Свідоме вбивство людини людиною та війни.

Так виходить, що людина як вид вижила тому, що для неї нема нічого неможливого з усього можливого. Включно до вбивства іншої людини і навіть самогубства, тобто подолання найголовнішого інстинкту кожної тварини до виживання.

Людина – дивовижна потвора, а явище соціального організованого масового вбивства людьми одне одного, яким є війна, взагалі переводить людей у щось таке, чому я не знаходжу назви як поняття. Причому, якщо відверто, то війна є найголовним чинником прогресу людства як такого, бо завдяки вдосконаленню зброї і технологій її виробництва переважно і відбувався прогрес людства від первісних часів включно до сучасності.

Чи сприяють війни самоочищенню людського виду від слабших одиниць і формуванню більш витривалої і сильної популяції – не знаю, але знаю, що сучасна популяція людства нестримно деградує, особливо активно вироджується біла раса.

Думаю, що війна як явище є своєрідним відкритим запальним процесом хвороби суспільства. Для мене війна є соціальним безумством., але чи може існувати наш світ без явища війни – не знаю.

5. Наркозалежність еволюції людства.

Питання: чи стала людина людиною, якби не вживала наркотичні речовини, а особливо – алкалоїди, теж лежить в площині малоз’ясованих тем. Археологічні та антропологічні дослідження вказують про давню плідну «співдружність» людей з алкогольними напоями, що не могло не вплинути на процес еволюції людини як виду, а також на становлення людської цивілізації як такої. Паралельно вживали й інші види наркотиків, але вони не мали такої масовості, як алкогольні. Тільки в останні віки набрало світової масовості також паління і нікотинна залежність.

А сучасна фармакологічна еволюція і революція наркотичних речовин масового вжитку взагалі ставить нас перед дилемою: «до чого ми йдемо і прийдемо за таких темпів наркозалежності людства?»

Отже я навів 5 глобальних таємниць життя і нашого буття, які не мають досконалих пояснень. Таких, щоб в них можна було повірити і перевірити як істини, бо гіпотези та різні теорії не є доказом як таким – то тільки здогадки.

Нижче, як зайшла розмова, я перечислю ще різні аномальні диковинки людства, що теж певним чином є глобальними, але все ж таки вторинними, хоча хто зна?

Нещодавно моя донька прочитала мені статтю англійських вчених, які чітко доводять за антропологічними даними про зворотньо-пропорційний зв’язок об’ємів людського шлунку і мозку: зменшення об’єму шлунку співпадало зі збільшення об’єму мозку первісної людини! Тобто до навпаки: збільшення об’єму мозку відзначилось на зменшенні шлунку людини. Причина? Кулінарія! Так! Їжа є основою для виживання, але первісні люди набивали свої шлунки малоенергетичними і проблемними для тралення харчами переважно рослинного характеру. Такої їжі потрібно було багато, тому і шлунки у людей були великими і навіть дещо заважали у пересуванні. Застосування вогню і приготування на ньому їжі значно покращувало процес харчування для людини як енергетично через збільшення вживання м’яса, так і для травлення в цілому, що сприяло зменшенню шлунку, але водночас і значно збільшувало потребу в роботі мозку в його інтелектуальному опрацюванні механізму кулінарії: як готувати те чи інше, зберігати, регулярно повторювати процес, тобто фіксувати рецепти. Звичайно, що важливими були для розумового зросту людей також і процеси ускладнення методів полювання за дичиною, чи вирощування рослин, але без їх досконалого кулінарного застосування в тому б просто не було потреби. Як і в покращенні різних побутових знарядь, тобто камінного реманенту по обробці здобичі. Звідси, напевно, походить різниця розумових пріоритетів у жінки: переважно раціонального і прагматичного, та у чоловіка з схильністю до суб’єктивних абстракцій і ризику.

Засвоєння людьми застосування вогню також є одною з найбільших загадок, які не мають чіткого пояснення. Це куди важче уявити і пояснити, аніж сучасне опанування людством технологій використання ядерної енергії, хоча можливо через 100 років люди теж будуть дивуватись і не розуміти, як це нам вдалось зробити при такому архаїчно-вбогому технічному рівні.

Не знаємо також, як виникла мова, тобто коли люди навчились говорити між собою. Наскільки я знаю, ще не знайдено жодного найдавнішого і найвідсталого племені аборигенів, які б не мали мови для спілкування поміж собою. Але ж якось люди навчились використовувати свій фізичний апарат для їди і дихання ще й для інформаційного обміну через сполучення різних звуків, які виникають при виході повітря з легенів і їх проходженні через горло і носоглотку людини.

Власне я маю припущення, що таке явище, як музика, що є цілком алогічним і непотрібним людям для виживання, має свої генетичні корені в первісному спілкуванні наших пращурів переважно одними голосними звуками, своєрідним ревом-співом. Можливо, що любов до співів є також наслідком цього процесу становлення мови. Хоч все одно важко пояснити причину відчуття людиною музичного ритму і зверхприродне бажання танцювати, тобто рухатись тілом за звуковими тактами. Для чого це і звідки? Неясно, але спів і танці існують споконвік і не збираються щезати.

Нарешті останніми за появою у людей, але першими за значенням, постають питання етики та естетики, тобто виникнення у людства понять моралі як суті існування соціуму гуманоїдів, тобто людей, а також розуміння краси, яке взагалі дивне і малофункціональне з точки зору потреб виживання.

Як сталось, що люди перестали жити етикою зграї де слабші гинуть, а почали допомагати одне одному в обставинах хвороби чи каліцтва – це також одна з загадок життя. Але наявність моралі – це власне і є те, що робить людину – Людиною, а її відсутність – страшною твариною. Зміст моралі полягає у розумінні понять Добра і Зла, в їх свідомому розрізненні. Не даремно в Біблії це вказано як головну ваду-провину для людини, що заважає їй бути постійно щасливою, як то має бути в Раю, але водночас це знання дорівнює людину Богам, яких відрізняє тільки безсмертність. Дивно, що у кожної нормальної людини є якесь внутрішнє бажання творити добро, а водночас життя змушує для виживання робити зло, щоб захистити себе і мати певний прожиток. Людина від народження і до смерті живе за рахунок поглинання чужих життів як рослин і тварин, так і за рахунок людей, але вже без прямого поглинання їх плоті, а фізично-психічного обкрадання (експлуатації). І, на жаль, іншого не дано: людина виживає і процвітає за рахунок зла, але щоб залишитись нормальною людиною – прагне добра в світі.

Стосовно розуміння теми краси – то для мене це повна загадка, якої я абсолютно не розумію! Чому людина щось вважає красивим і це красиве доставляє людині насолоду, якісь приємні враження просто так, без конкретних фізичних впливів на організм людини – це я не можу пояснити, хоч і чимало раз відчував приємні враження від чогось для мене красивого. Як і для чого в людини виникло розуміння краси – ще менше пояснень від її музичних збочень.

Єдине, що хочу дещо не погодитись з тезою, що «людину створила праця», бо я вважаю, що людину як таку створило дозвілля, яке надала йому продуктивна праця. Перевиробництво продуктів одними людьми дозволило займатись різними ремеслами фахово іншим, а ще інші взагалі нічого вже не робили матеріального, а тільки думали про якісь вищі суб’єктивні матерії в якості релігійних служак чи митців тощо. Тільки наявність дозвілля у людей творить той соціальний феномен, який ми називаємо узагальнено Культурою.

Ми живемо і працюємо заради заробітку на своє гарне комфортне дозвілля, а не живемо заради роботи чи соціуму. Робота може приносити задоволення або ні, а ось життя в цілому має бути кожній людині в задоволення, бо інакше нащо воно здалось? І цю компенсацію задоволення надає переважно години дозвілля людини.

Тож праця творить людину розумною, а дозвілля наповнює її духовність. Що важливіше? Питання не коректне, подібно дошукуватись, який полюс електрозарядів ліпший: «плюс» чи «мінус»? Ясно, що одне без одного просто не існує.

І остання найбільша загадка життя для мене – це майбутнє людства.

Сучасні глобальні світові процеси набрали таких величин, що людство перетворюється на одну велику суміш з мешканців урбанізованого мегаполісу, які живуть-виживають і з того тішаться. Живемо, щоби жити! А для чого – хіба це важливо? Головне, щоб було з ким жити і для кого, а що лишиться після – яка різниця. Однаково для всіх: тіло в землю, а душа – на небо, тобто в невідомість, як і личить невідомій субстанції.

Всі існуючі соціальні теорії та їх впровадження зазнали краху, а чогось нового розумнішого – наразі не з’явилось. Тому і добре, що більшість люду не морочить собі голови проблемами «таємниць життя», а живе і радіє з того, або не радіє, але живе.

Як сказав поет Жорж Дикий: «Ми йдемо в нікуди як в куди!». Правильно: кудись обов’язково зайдемо! Може в тому і є інтерес життя – в незнанні майбутнього? Не знаю, але вірю в щось позитивне. Отож: щасливої дороги вам, люди.

Богдан Гордасевич

п'ятниця, 21 травня 2010 р.

Львів-Рясне

Розум - що це?

Не вносив поняття "розуму" до таємниць життя, тому що на мою думку Розум є не стільки таємниця - скільки проблема.

Не є великим відкриттям визнання, що людина не є виключно носієм розуму в світі і на Землі. Просто людський розум має свої цікаві особливості, які зосередив вислів "Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ". Процес гарний в декларації і фактично неможливий в дійсності. Жодній людині не дано пізнати всю реальну вартість свого розуму і особи. Людина може тільки вважати, що так є: Я розумний, тому що Я - розумний. Все. Які ще потрібні докази? Ще гірше з розумом світовим - як його пізнати?

Мої особисті спроби пізнати хоч трошки що собою являє "розум" як загальнолюдська сущність завершились висновком, що люди є просто якимось з багатьох мікроваріантів-сублімацій всесвітнього процесу невідомого значення і призначення. Сублімацією не найкращого змісту, хоча і не найгіршого. А я б назвав її скоріше: цікавою.

Отож якщо комусь цікаво, що таке розум як особиста і загальнолюдська світова реальність - прошу надсилати коментарі і матеріали.

Я вважаю: якщо людство хоче кудись там рухатись - воно має робити це хоч більш-менш розумно! Зокрема це стосується і України!

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

У небуденний будній день 25 червня, в приміщенні Львівської облдержадміністрації (к. 412) з 15.00 до 16.30 відбулося перше установче зібрання Комісії з питань національного виховання Громадської ради при ЛОДА, що оформила своє існування і обрала головою комісії пана Фіцуляка  Мирослава Романовича, який представляє в ГР Львівський обласний осередок Всеукраїнської громадської організації «Товариство відродження української нації», кандидатуру якого я активно підтримував і пропагував, а відтепер буду допомагати в роботі, якої тут непочатий край, як це не дивно звучить. Один час цю комісію було зліквідовано навіть, бо в ГР є і комісії по молоді, і по дітях, і по освіті, і ще ряд таких, що б мали в своїй діяльності впроваджувати системно ідеї українського патріотизму та національної свідомості, але все це робиться надто розрізнено і тому не ефективно.

Нова (чи оновлена) Комісія з питань національного виховання ГР при ЛОДА має стати тим центром, що об'єднує всі процеси та ініціативи у цьому напряму, отже зробити національне виховання актуальною потребою часу. На жаль, події останнього часу викликають значну стурбованість, коли в Харкові міськрада повертає назву ката українського народу маршала СРСР Г. Жукова проспекту, що носить зараз ім'я генерала Петра Григоренка, відомого українського дисидента-правозахисника і героя Другої Світової війни. В столиці України Києві якийсь там суд скасовує перейменування проспектів імені Степана Бандери та Романа Шухевича, значення яких для українського народу не потребує роз'яснень. Гібридна війна тим і жахлива, що є підступною і аморальною, бо труїть серця і душі зневагою до власної нації, до свого народу і країни. Російська імперія в усі часи нищила все українське та плодила яничарів і манкуртів. Подивіться на того ж Бойка, який і за прізвищем, і за своєю зовнішністю типовий гуцул, але зараз виступає як найлютіший ворог свого українського народу, бо так його виховала імперія-СРСР. Одним словом, як в тій пісні: «Тривожні, браття, часи настали…» – отож  маємо ставати на прю плече-до-плеча. Будьмо!

Навздогін додам, що я був 19 червня на першому засіданні Комісія освіти і науки ГР при ЛОДА, де було обрано головою комісії Хараху Сергія Олександровича, який представляє в ГР Львівську обласну молодіжну громадську організацію «Юнацтво» і вже тривалий час працює в освіті та має значний досвід в організаційній роботі, що дуже важливо для плідної роботи комісії.

А ось на установчому зібранні Комісії у справах культури, національностей та релігій ГР при ЛОДА, де я також є членом – я не був, але надалі в її засіданнях обов'язково прийматиму посильну участь, бо можна бути членом в трьох комісіях ГР, аби тільки толк з того був, а не лише за списком присутність. Сподіваюсь на свою дієву участь в усіх комісіях. На цьому: тиць-бець, розбився горнець і казочці оцій – кінець.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Це  називається за сучасними технологіями, що я «завис». І застряг я на двох темах, які хочу описати, але не можу знайти раціональне пояснення, а бачу тільки ірраціональне, що важко уяснити і ще важче описати.

16 червня я був на урочистій поминальній молитві за всіх полеглих у боротьбі за долю і волю України на Янівському меморіальному полі зі похованнями вояків Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії, які загинули в часи визвольних змагань 1918-1920-х років. Людей було мало, а думок в мене навпаки – багато. Звести усе до купи непроста справа, чим і займаюся, але не виходить.

Друга тема також проблемна, бо 19 червня я приймав участь як член у початку роботи комісії з освіти і науки Громадської Ради при Львівській Облдержадміністрації, а з того теж виникла якась ситуація в стилі бурлеску, отож пробую самому-собі пояснити що то є і навіщо, але нічого не виходить. Це як марево: воно існує і його навіть бачать, а сенс у чому? Я особисто не розумію…

Думав, що маю 21-го червня вільний день і зможу в тому спокійно розібратися, але з того нічого не виходить в мене, тому відкладаю на подальші часи. Все одно не зачерствіє. Шкода, що сам день пішов у ніщо – ось я про що.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Сьогодні заповнив електрону анкету як прибічника партій «Європейська солідарність» на чолі з Петром Порошенком і починаю продовжувати давно розпочате:  виводити Україну в лідери серед світових держав, а це є в першу чергу приєднання до Євросоюзу, причому не так юридично то мене турбує, як у фактичному  соціально-правовому порядку та рівнем економічного розвитку. І тут партії ЄС роботи дуже багато, бо допоки ж у нас панує в масах психотип Голобородька в образі Зеленського – доти ми будемо там, де є, а це добриво мене вже занадто дістає! 

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Мені дуже подобається наш новий Президент України Володимир Зеленський. Ну дуже. Саме такий потрібен чоловік на саме такій посаді, щоб ідеї анархізму динамічно поширювались Україною. Коли влада сама себе дискредитує і паплюжить, то що може бути кращого для противника влади, яким є кожен анархіст. Хоча без влади взагалі не обійтись і це також розуміє кожен, але у тому і справа, що то має бути мінімізоване зло. В ідеалі справжня хороша влада це така, про існування якої громадяни і не здогадуються. Ви коли світло включаєте, то не згадуєте щораз електриків і не молитесь за них типу: «Ой дай Боже тим електрикам здоров’ячко, що світло в хаті є. Бо і платиш справно, а вони, падлюки, коли хочуть – тоді електрику в мережі і включають»  Отож аналогічно влада українська і податки має, і громадян своїх увагою не минає – має і має...

Взагалі я хотів поговорити щодо своєї ідеї створення трьохпалатного парламенту в Україні, як реакцію на пропозицію з боку команди Зе на потребу створення двопалатного, але це іншим разом. Зараз мене розізлостила теза одного політолога, що «…яке б рішення не прийняв Конституційний Суд – все буде на користь президента Зеленського» Якщо визнає суд його правоту – тут все ясно, а як не визнає законним Указ про розпуск Верховної Ради України – значить КСУ проти волі народу, яку представляє президент. Причому нікого з прихильників Зе не турбує відсутність будь-якого юридичного документа, щоб підтверджував їх позицію. Як каже Зеленський, що «всього 4 % підтримують Верховну Раду» – то покажи, мудаку, чим підтерти сраку! Хоч те соцопитування фігове представ суду чи ще щось, а воно ж – нічого окрім брехливого базікання. Не роблюся великим знавцем в юриспруденції, але щось таки знаю, зокрема, що суду потрібні чіткі докази і документи, а не припущення і побажання.

Є відома технологія в злочинців, щоб не бути пійманими за почерком, вирізати потрібні слова і фрази у різних друкованих виданнях, щоб склеювати у текст для надсилання повідомлень. Аналогічне відбувається і зараз. Я нижче подам як довідковий матеріал витяг окремих статей з Конституції України, а тут хочу зазначити, що коли в законі сказано, що «Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:» - і далі йдуть пункти 1), 2), 3), то обрізати фразу перед отим «якщо» і апелювати, що «має право» є злочинним шахрайством. В жодному зі замовчаних пунктів ота «міфічна воля народу» не значиться, тому і посилання на це є безпідставне. 

Повторюсь, що мені довподоби такі нікчеми при владі, як Зеленський,  і анархісти такій владі тільки раді, але водночас не потрібно робити з нас дурнів, бо закони знаємо достатньо. Якщо в Конституції дано норма в ст. 83, де чітко сказано «Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України», але в самому Регламенті не прописано в деталях про коаліцію як, зокрема, про депутатські фракції, то не потрібно додумувати і видумувати що таке є коаліція, хто і як її обліковує та контролює. Спершу пропишіть, а тоді верещіть чи є коаліція, чи її немає. Як, до речі, голова ВРУ жодним чином не зобов’язаний пильнувати склад коаліції, бо це не його функція. 

Головне призначення коаліції сформувати Уряд і обрати Прем’єр-міністра Україні, що і було свого часу зроблено після розпаду попередньої коаліції у ВРУ 8-го скликання. Читайте норми Конституції уважно, де розпад коаліції не обумовлює обов’язкових перевиборів ВРУ, а такий процес може бути декілька раз і це нормально. Президент розпускає парламент не тому, що йому так захотілося, а виключно тому, що відбувається парламентська криза і парламент стає бездіяльним. Про ВРУ 8-го скликання цього жодним чином сказати не можна було, тим більше вже за кілька місяців мали відбутися чергові перевибори до ВРУ, а не за кілька років. Свавілля і волюнтаризм влади є першою ознакою скасування демократії в країні, а ми цього не дозволимо, бо не за то віддали свої життя герої Небесної Сотні під час Революції Гідності, як і в АТО-ООС люди загинули та ще воюють не за повернення «януковщини» у формі самодурства «зеленщини» –  не дамо! 

Не збираюся закликати до нового Майдану, тому що твердо знаю: треба буде – Майдан буде. 

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (Документ 254к/96-ВР, чинний, поточна редакція — Редакція від 21.02.2019, підстава - 2680-VIII)

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України.

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. 

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

Стаття 83. (витяг)

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv

 

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

21:56 12.06.2019

11 червня 2019 р.  (7527)

Сьогодні 11 червня, а до цього запис останній був 6-го червня і що? І нічого! А в тому увесь драйв життя, що можеш бути і можеш не бути – життя все одно продовжується.

7-го червня у мене був «вихід в люди»  – це коли я вирушаю до центру Львова на якусь імпрезу і цього разу то була виставка живопису в музеї Ідей на Валовій, а саме “Частинка мене” персональна виставка Дмитра Меуша і це в анонсі виглядало наступним чином:

МЕУШ ДМИТРО  “Частинка мене”

Людина – єдина істота, яка відійшла від своєї колиски, природи на стільки далеко, що перестала відчувати свою належність до неї, глибинний внутрішній зв’язок, ототожнювати себе з нею. Вчені стверджують, що сучасні люди втрачають потребу бути на природі, і можуть без проблем прожити цілісіньке життя, практично не виходячи з міст, штучно створених середовищ наповнених технікою та будівельними конструкціями.

Дмитро народився й виріс у невеличкому містечку, оточеному з усіх сторін сосновими та дубовими лісами, річками та озерами. Очевидно, ще з дитинства це середовище стало для нього рідним , та з часом все ставало лише цікавіше. Виявилось, що природа – це живий організм, за яким можна не лише спостерігати. З ним можна розмовляти, комунікувати у прямому розумінні цього слова. Для Дмитра особливим елементом природи є Вода – жива сутність, що може навчити більше а ніж сотні розумних книг.

            “ Я – частинка природи, а природа – частинка мене, тут немає секретів, потрібно просто хотіти побачити, і природа відкриє усі свої тонкощі. Суть малювання полягає у тому щоб зобразити не те, що ти побачиш, а те, що ти відчуваєш, переживаєш, проживаєш знаходячись прямо там… Її характер, настрій.

Людина не може відділитись від природи, не втративши частинку себе, а можливо й себе цілого”

 Меуш Дмитро

Відкриття авторської виставки Дмитра Меуша відбудеться 7 червня 2019 року о 18 :00. На відкритті заходу гостей чекатиме святковий фуршет.

Враження від картин гарне, а переповідати картини – це як музику самому наспівувати і пояснювати, що так звучить Моцарт. Художник  не переживає, що надто яскраві фарби вживає чи й зловживає. Важко визначити і не треба, а головним є просто те, що кілька картин сподобалось, а одну захотілось придбати і не дешево, а за грубі гроші, бо то посилює в кожного митця самоповагу і бажання працювати далі. У нашому дружньому колі мистецького об'єднання «Сходи» одразу виникла дискусія, що ось є гарні речі, але занадто дорогі, щоб їх придбати, аж тоді я зробив несподіване підсумкове резюме, з яким усі погодились: - То не твори митців дорогі, а це у нас грошей замало. Справжнє мистецтво має коштувати дорого. Як кажуть це іноді на Галичині: - Дякуючи радянські владі та її мудрій репресивній політиці українська інтелігенція змушена бути з народом. За рівнем бідності та злиднів. І коли хтось при тому починає нарікати на сучасність та нашу Україну, то відповідь тут проста: - Ви нового Президента України бачили? І після такого ще чогось доброго очікуєте? Та це ж суцільний тонкий англійський гумор «фейсом об тейбл», що зрозумілий тільки в Україні всіма витонченими реаліями. Розумно сказано, що ті 73 % є показником рівня дебілізму в країні. Як легко ми переходимо від високого мистецтва до вишуканого лайна, тобто – політики. Але, на щастя, швидко його обминаємо.

Після цікавого огляду виставки живопису пана Дмитра Меуша гарно просто прогулятись і обговорити свої враження від побаченого, блукаючи вуличками Львова, вщерть переповненими туристами, від чого втрачається своєрідна богемність древнього міста, але нехай вже так буде, як іншого не дано. Тим паче Львів того вартує, щоб його побачити і відчути його духовну висоту, аби рознести її на всю Україну. Бо ми такі! Шануймося, бо ми того варті!

То було в п'ятницю. Писати не хотілося, а в суботу я тим більше як той змій після вдалого полювання перетравлював враження учорашнього променаду, а потім мав пригоду зустрічати вночі доньку з потягу, а це майже епопея, яку описати не годен, бо начебто і не пізня година 22-га, але з любого мого Рясне у центр жодного виду транспорту, окрім дорогу чого таксі, яким у складчину мені довелося і скористатись. Тут я вже дякував нашій львівській владі, що зробила нам таке транспортне добирання, а що вже вчудила з площею перед залізничним вокзалом – то не переповісти. Все перекрито і перерито, а темінь, хоч в око стрель. Здавалось, що на такому важливому об'єкті все має працювати цілодобово всі 7-м днів тижня, але ж ми не турки, які саме так робили нам вулиці і зробили на диво швидко. Ні, ми працюємо інакше: розриємо і думаємо довго-довго, а нащо то ми зробили? Врешті на все тупо «забили» і зустрічає Львів та випроваджує своїх мандрівників потрясаючою красою в стилі андеграунд. Добре, що нашим людям завжди все добре, а іноземцям сафарі задурно – най не вередують. Зустрів я донечку і поночі добралися ми гротескно так званою «нічною маршруткою» до свого району і додому. Круто, я вам скажу. Хтось їде за пригодами десь кудись у пошуках, а мені везе мати їх просто так задурно поряд. 

  

 Тут ще було важливо не проспати зрання на роботу, де мене чекала нова радість, що в не радість, коли мав нічого не робити значного, а прийшлось відробити в поті чола свого, бо у нас в неділю 9 червня був традиційний щорічний фестиваль «Рясне-фест» і я був до того дотичний не в найліпший темі, але якось вижив і тутай. Головне, що свято вдалося, а все інше – то інше. Найбільше мені сподобалось, що тема вживання алкоголю як основи святкового дійства була відсутня начисто. Люди вже навчилися і навіть звикли розважатися без пиятики, тоді як за «Совка» це було сутність кожного свята – випивка і їдло в неміряному вигляді. На щастя – скінчилося.  Тут буквально спрацював принцип: «Хочеш свята – зроби його сам собі» Виступали переважно місцеві творчі колективи на сцені, а поряд було досить багато різних атракціонів і дітям було де забавитись, а батькам з того порадіти. Приємно, що й казати, спостерігати, наскільки ми вже цивілізована країна хоч в тому, як люди культурно відпочивають і розважаються. Пізно вночі я подумав, що день був потужний, хоч і наробився, але не забився, як на то пішло, а згодився і щось путнє з мене вийшло. О!

Понеділок, як годилось, перетравлював в усіх розуміннях проминуле свято, а у вівторок 11 червня це все писав і роздумував, а нащо воно мені чи ще комусь. Може краще як велика птиця струсь голову у пісок і нікого не боюсь?! А, нехай ще буде – з мене не убуде. Писатиму далі свої життєві ралі, деталі, події вдалі і не вдалі – аби цікаво було. Будьмо! Гей! 

Три дні – 7-9 червня – в мікрорайоні Рясне триватиме вже традиційний і улюблений для мешканців фестиваль «Рясне FEST-2019»! Цьогоріч його організатори пропонують програму, в якій заняття й відпочинок собі до душі знайде кожен ряснянець.

«Уже вп’яте ми проводимо фестиваль для мешканців нашого мікрорайону, – розповідає засновник фесту, депутат Львівської міської ради Михайло Дідух. – Уперше фестиваль відбувся 2014 року й називався «Я і Україна». За три роки він набрав такого розмаху, що врешті ми вирішили змінити назву. З 2017-го фестиваль називається 

«Рясне FEST».

За його словами, нині фестиваль – це великий відкритий майданчик, на якому різні гуртки, спортивні й культурні організації можуть презентувати себе та власні досягнення. Щороку зростає і кількість учасників фесту, і людей, які готові долучитися до його організації.

Зокрема, цьогоріч у «Рясне FEST» візьме участь відомий у Львові проект «Майстерня міста», який організовує актуальні дискусії про місто та спільні дії заради розвитку району чи мікрогромади. У рамках «Майстерні міста» під час фестивалю мешканці разом творитимуть елементи декору, що стануть окрасою мікрорайону.

Мета фестивалю – популяризація української культури та підвищення рівня патріотизму, заохочення дітей до творчої діяльності.

«Цього року ми маємо дуже різноманітну програму. Це виступи колективів, майстер-класи, козацькі забави, сімейна естафета, лекції, тренінги, мотиваційні ігри. Переконаний, що всі гості фесту будуть задоволені», – розповідає голова ГО «Ініціативна група Рясне» Юрій Добуш.

«Такі фестивалі, спільні свята дають мешканцям змогу знайомитися зі своїми сусідами, мешканцями сусідніх вулиць, спілкуватися між собою, дізнаватися, чим живе район, долучатися до різноманітних ініціатив. Переконаний, що позитив об’єднує найкраще», – додає Михайло Дідух.

 

 (Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

0:01 12.06.2019

Аваковщина йде 

Є розумний вислів, що: «Влада розбещує. Безмежна влада розбещує безмежно» 

Проблема розбещення владою є найбільшою в тій системі, що ту владу представляє, зокрема це різноманітні чиновники державного апарату і депутати різних рівнів рад, але найбільше це стосується системи правоохоронних органів, бо тут люди можуть однозначно заявляти: -Закон – це я!

Деградація особового складу в правоохоронних органах є одним з головних показників занепаду державного устрою, що ми яскраво спостерігали в часи 80-90-х років, коли розпався Радянський Союз. Або згадаймо сумновідомі події недавнього часу в нашій незалежній вже Україні у Врадіївці, які передували Революції Гідності та зміни злочинної влади Януковича і Ко. Коли просто злочинці перевдягаються в правоохоронців – це сильно впливає на їх імідж, тому таких бандитів намагаються карати найбільш суворо, але що робити, коли як у Врадіївці реальними бандитами були  справжні працівники з МВС і то навіть в чині офіцерів?! Про що можна далі говорити? В той час я написав матеріал, який подаю нижче.

Після Революції Гідності і начебто значних реформ в МВС з перейменуванням міліції в поліцію, я вважав, що у нас пройшов значний злам до очищення і піднесення на належний рівень діяльності всіх правоохоронних органів в Україні, але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Кардинальної переміни не відбулося і реформи були виключно для «замилювання очей», що і підтвердили нещодавні події зі вбивством 5-річного хлопчика в Переяславі-Хмельницькому п’яними поліціянтами під час їх «великопанської» розваги посеред житлового масиву: стрільби з рушниці по пляшкам і банкам з під пива, якого вони і понапивалися вусмерть.  

Зізнаюся, що на початках я був тої думки, що то просто нещасний випадок, але коли справа обросла деталями і стало відомо, що цих подонків перед тим були вигнали з МВС, але вони поновились на службі через самий безчесний український суд і далі вершили своє правоохоронне злодійство (жахливе поєднання слів! Але так є!) – перемінив свою думку на диаметрально протилежну: це є брутальний злочин і не інакше. На бешкети поліціянтів не раз жалілися їх сусіди, але кому то пече, як розбиратися в неподобствах приїжджали їх же колеги. Все зводилось до різних службових замовчувань і тому подібне в стилі класичної кругової поруки. Тобто злочини були і до того, аж поки не досягли свого апогею – вбивства маленької дитини. І це вже важко назвати випадковістю, а скоріше до навпаки – це закономірність розбещеності правоохоронців владою, що найкраще означає відомий термін зі зеківських кіл як «беспредел». І якщо пан Аваков як міністр МВС на протязі 5-ти років не бачить причин піти у відставку, бо то не ганьба, а дурничка для нього, –  значить це ще не укінець і на нас чекає ще не один випадок бандитизму, вчинений працівниками МВСУ.  Готуйтесь і стережіться поліції, громадяни України. Настає аваковщина!

Все це яскравий приклад того, чому я стою за анархізм: не надавати нікому влади над нами і собою, бо це розбещує і творить злочини. Правопорядок – це я і кожен з нас навколо. Тільки так.