хочу сюда!
 

Natalia

40 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «богдан гордасевич»

Записи анархіста 21 століття від 11-го червня 2019 року

11 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 століття від 11-го червня 2019 року

Сьогодні 11 червня, а до цього запис останній був 6-го червня і що? І нічого! А в тому увесь драйв життя, що можеш бути і можеш не бути – життя все одно продовжується.
7-го червня у мене був «вихід в люди»  – це коли я вирушаю до центру Львова на якусь імпрезу і цього разу то була виставка живопису в музеї Ідей на Валовій, а саме “Частинка мене” персональна виставка Дмитра Меуша і це в анонсі виглядало наступним чином:

МЕУШ ДМИТРО  “Частинка мене”

Людина – єдина істота, яка відійшла від своєї колиски, природи на стільки далеко, що перестала відчувати свою належність до неї, глибинний внутрішній зв’язок, ототожнювати себе з нею. Вчені стверджують, що сучасні люди втрачають потребу бути на природі, і можуть без проблем прожити цілісіньке життя, практично не виходячи з міст, штучно створених середовищ наповнених технікою та будівельними конструкціями.



Дмитро народився й виріс у невеличкому містечку, оточеному з усіх сторін сосновими та дубовими лісами, річками та озерами. Очевидно, ще з дитинства це середовище стало для нього рідним , та з часом все ставало лише цікавіше. Виявилось, що природа – це живий організм, за яким можна не лише спостерігати. З ним можна розмовляти, комунікувати у прямому розумінні цього слова. Для Дмитра особливим елементом природи є Вода – жива сутність, що може навчити більше а ніж сотні розумних книг.

            “ Я – частинка природи, а природа – частинка мене, тут немає секретів, потрібно просто хотіти побачити, і природа відкриє усі свої тонкощі. Суть малювання полягає у тому щоб зобразити не те, що ти побачиш, а те, що ти відчуваєш, переживаєш, проживаєш знаходячись прямо там… Її характер, настрій.
Людина не може відділитись від природи, не втративши частинку себе, а можливо й себе цілого”

 Меуш Дмитро



Відкриття авторської виставки Дмитра Меуша відбудеться 7 червня 2019 року о 18 :00. На відкритті заходу гостей чекатиме святковий фуршет.

Враження від картин гарне, а переповідати картини – це як музику самому наспівувати і пояснювати, що так звучить Моцарт. Художник  не переживає, що надто яскраві фарби вживає чи й зловживає. Важко визначити і не треба, а головним є просто те, що кілька картин сподобалось, а одну захотілось придбати і не дешево, а за грубі гроші, бо то посилює в кожного митця самоповагу і бажання працювати далі. У нашому дружньому колі мистецького об'єднання «Сходи» одразу виникла дискусія, що ось є гарні речі, але занадто дорогі, щоб їх придбати, аж тоді я зробив несподіване підсумкове резюме, з яким усі погодились: - То не твори митців дорогі, а це у нас грошей замало. Справжнє мистецтво має коштувати дорого. Як кажуть це іноді на Галичині: - Дякуючи радянські владі та її мудрій репресивній політиці українська інтелігенція змушена бути з народом. За рівнем бідності та злиднів. І коли хтось при тому починає нарікати на сучасність та нашу Україну, то відповідь тут проста: - Ви нового Президента України бачили? І після такого ще чогось доброго очікуєте? Та це ж суцільний тонкий англійський гумор «фейсом об тейбл», що зрозумілий тільки в Україні всіма витонченими реаліями. Розумно сказано, що ті 73 % є показником рівня дебілізму в країні. Як легко ми переходимо від високого мистецтва до вишуканого лайна, тобто – політики. Але, на щастя, швидко його обминаємо.
Після цікавого огляду виставки живопису пана Дмитра Меуша гарно просто прогулятись і обговорити свої враження від побаченого, блукаючи вуличками Львова, вщерть переповненими туристами, від чого втрачається своєрідна богемність древнього міста, але нехай вже так буде, як іншого не дано. Тим паче Львів того вартує, щоб його побачити і відчути його духовну висоту, аби рознести її на всю Україну. Бо ми такі! Шануймося, бо ми того варті!
То було в п'ятницю. Писати не хотілося, а в суботу я тим більше як той змій після вдалого полювання перетравлював враження учорашнього променаду, а потім мав пригоду зустрічати вночі доньку з потягу, а це майже епопея, яку описати не годен, бо начебто і не пізня година 22-га, але з любого мого Рясне у центр жодного виду транспорту, окрім дорогу чого таксі, яким у складчину мені довелося і скористатись. Тут я вже дякував нашій львівській владі, що зробила нам таке транспортне добирання, а що вже вчудила з площею перед залізничним вокзалом – то не переповісти. Все перекрито і перерито, а темінь, хоч в око стрель. Здавалось, що на такому важливому об'єкті все має працювати цілодобово всі 7-м днів тижня, але ж ми не турки, які саме так робили нам вулиці і зробили на диво швидко. Ні, ми працюємо інакше: розриємо і думаємо довго-довго, а нащо то ми зробили? Врешті на все тупо «забили» і зустрічає Львів та випроваджує своїх мандрівників потрясаючою красою в стилі андеграунд. Добре, що нашим людям завжди все добре, а іноземцям сафарі задурно – най не вередують. Зустрів я донечку і поночі добралися ми гротескно так званою «нічною маршруткою» до свого району і додому. Круто, я вам скажу. Хтось їде за пригодами десь кудись у пошуках, а мені везе мати їх просто так задурно поряд. 
  
 Тут ще було важливо не проспати зрання на роботу, де мене чекала нова радість, що в не радість, коли мав нічого не робити значного, а прийшлось відробити в поті чола свого, бо у нас в неділю 9 червня був традиційний щорічний фестиваль «Рясне-фест» і я був до того дотичний не в найліпший темі, але якось вижив і тутай. Головне, що свято вдалося, а все інше – то інше. Найбільше мені сподобалось, що тема вживання алкоголю як основи святкового дійства була відсутня начисто. Люди вже навчилися і навіть звикли розважатися без пиятики, тоді як за «Совка» це було сутність кожного свята – випивка і їдло в неміряному вигляді. На щастя – скінчилося.  Тут буквально спрацював принцип: «Хочеш свята – зроби його сам собі» Виступали переважно місцеві творчі колективи на сцені, а поряд було досить багато різних атракціонів і дітям було де забавитись, а батькам з того порадіти. Приємно, що й казати, спостерігати, наскільки ми вже цивілізована країна хоч в тому, як люди культурно відпочивають і розважаються. Пізно вночі я подумав, що день був потужний, хоч і наробився, але не забився, як на то пішло, а згодився і щось путнє з мене вийшло. О!
Понеділок, як годилось, перетравлював в усіх розуміннях проминуле свято, а у вівторок 11 червня це все писав і роздумував, а нащо воно мені чи ще комусь. Може краще як велика птиця струсь голову у пісок і нікого не боюсь?! А, нехай ще буде – з мене не убуде. Писатиму далі свої життєві ралі, деталі, події вдалі і не вдалі – аби цікаво було. Будьмо! Гей! 


Рясне FEST-2019

Три дні – 7-9 червня – в мікрорайоні Рясне триватиме вже традиційний і улюблений для мешканців фестиваль «Рясне FEST-2019»! Цьогоріч його організатори пропонують програму, в якій заняття й відпочинок собі до душі знайде кожен ряснянець.

«Уже вп’яте ми проводимо фестиваль для мешканців нашого мікрорайону, – розповідає засновник фесту, депутат Львівської міської ради Михайло Дідух. – Уперше фестиваль відбувся 2014 року й називався «Я і Україна». За три роки він набрав такого розмаху, що врешті ми вирішили змінити назву. З 2017-го фестиваль називається 
«Рясне FEST».

За його словами, нині фестиваль – це великий відкритий майданчик, на якому різні гуртки, спортивні й культурні організації можуть презентувати себе та власні досягнення. Щороку зростає і кількість учасників фесту, і людей, які готові долучитися до його організації.

Зокрема, цьогоріч у «Рясне FEST» візьме участь відомий у Львові проект «Майстерня міста», який організовує актуальні дискусії про місто та спільні дії заради розвитку району чи мікрогромади. У рамках «Майстерні міста» під час фестивалю мешканці разом творитимуть елементи декору, що стануть окрасою мікрорайону.

Мета фестивалю – популяризація української культури та підвищення рівня патріотизму, заохочення дітей до творчої діяльності.

«Цього року ми маємо дуже різноманітну програму. Це виступи колективів, майстер-класи, козацькі забави, сімейна естафета, лекції, тренінги, мотиваційні ігри. Переконаний, що всі гості фесту будуть задоволені», – розповідає голова ГО «Ініціативна група Рясне» Юрій Добуш.

«Такі фестивалі, спільні свята дають мешканцям змогу знайомитися зі своїми сусідами, мешканцями сусідніх вулиць, спілкуватися між собою, дізнаватися, чим живе район, долучатися до різноманітних ініціатив. Переконаний, що позитив об’єднує найкраще», – додає Михайло Дідух.
 
 (Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
0:01 12.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 6-го червня 2019 року

6 червня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 століття від 6-го червня 2019 року


Аваковщина йде 

Є розумний вислів, що: «Влада розбещує. Безмежна влада розбещує безмежно» 
Проблема розбещення владою є найбільшою в тій системі, що ту владу представляє, зокрема це різноманітні чиновники державного апарату і депутати різних рівнів рад, але найбільше це стосується системи правоохоронних органів, бо тут люди можуть однозначно заявляти: -Закон – це я!
Деградація особового складу в правоохоронних органах є одним з головних показників занепаду державного устрою, що ми яскраво спостерігали в часи 80-90-х років, коли розпався Радянський Союз. Або згадаймо сумновідомі події недавнього часу в нашій незалежній вже Україні у Врадіївці, які передували Революції Гідності та зміни злочинної влади Януковича і Ко. Коли просто злочинці перевдягаються в правоохоронців – це сильно впливає на їх імідж, тому таких бандитів намагаються карати найбільш суворо, але що робити, коли як у Врадіївці реальними бандитами були  справжні працівники з МВС і то навіть в чині офіцерів?! Про що можна далі говорити? В той час я написав матеріал, який подаю нижче.
Після Революції Гідності і начебто значних реформ в МВС з перейменуванням міліції в поліцію, я вважав, що у нас пройшов значний злам до очищення і піднесення на належний рівень діяльності всіх правоохоронних органів в Україні, але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Кардинальної переміни не відбулося і реформи були виключно для «замилювання очей», що і підтвердили нещодавні події зі вбивством 5-річного хлопчика в Переяславі-Хмельницькому п’яними поліціянтами під час їх «великопанської» розваги посеред житлового масиву: стрільби з рушниці по пляшкам і банкам з під пива, якого вони і понапивалися вусмерть.  
Зізнаюся, що на початках я був тої думки, що то просто нещасний випадок, але коли справа обросла деталями і стало відомо, що цих подонків перед тим були вигнали з МВС, але вони поновились на службі через самий безчесний український суд і далі вершили своє правоохоронне злодійство (жахливе поєднання слів! Але так є!) – перемінив свою думку на диаметрально протилежну: це є брутальний злочин і не інакше. На бешкети поліціянтів не раз жалілися їх сусіди, але кому то пече, як розбиратися в неподобствах приїжджали їх же колеги. Все зводилось до різних службових замовчувань і тому подібне в стилі класичної кругової поруки. Тобто злочини були і до того, аж поки не досягли свого апогею – вбивства маленької дитини. І це вже важко назвати випадковістю, а скоріше до навпаки – це закономірність розбещеності правоохоронців владою, що найкраще означає відомий термін зі зеківських кіл як «беспредел». І якщо пан Аваков як міністр МВС на протязі 5-ти років не бачить причин піти у відставку, бо то не ганьба, а дурничка для нього, –  значить це ще не укінець і на нас чекає ще не один випадок бандитизму, вчинений працівниками МВСУ.  Готуйтесь і стережіться поліції, громадяни України. Настає аваковщина!
Все це яскравий приклад того, чому я стою за анархізм: не надавати нікому влади над нами і собою, бо це розбещує і творить злочини. Правопорядок – це я і кожен з нас навколо. Тільки так. 

Чи вам не остогидло бути худобою, менти?
   
Особисто я вже навчився обминати зайве спілкування з органами так званого "правопорядку" України, але тему цю не попускаю, тому що вона небезпечна для нашого життя як зараз, так і на майбутнє.
Чому я з недовірою ставлюсь до наших правоохоронців? Тому що вони охоронці бог знає чого, але не правопорядку. І що найстрашніше: себе українські правоохоронці рахують поза законом, тобто їм можна закони порушувати - їм прощено все наперед. І їх родичам, і їх друзям, і взагалі кому їм закортить заступитись. Прикладів кричущих злочинів правоохоронців, які хитро прикривають та закривають інші їх "товарищи по ксиве" безкінечна кількість. І я чудово розумію причину такого стану: оплата українських правоохоронців і соціальний захист є дико мізерними, тому вони і придумали дружно собі таку мульку, що грошей у нас мало, але зате ми, правоохоронці, поза законом! Нам можна все! Окрім моментів, коли "своя своїх не познаша": коли п'яний прокурор зніс насмерть постових даїшників, які, до речі, не раз бачили його нетверезим за кермом і не зачіпали, - тільки тоді  цього прокурора покарали суворо. А простих людей давити можна. Ось збив нещодавно мент автом жінку і поніс  за те "страшне покарання" - штраф у 225 гривень.
Як на мене, подібний стан речей надзвичайно тривожний: коли люди в своїй масі остерігаються правоохоронців не менше, аніж справжніх бандитів і злодіїв. Такою є фактична ситуація, при тому що я знаю велику кількість цілком порядних і нормальних чоловіків, які працюють в правоохоронних структурах, але... Якщо бардак є запрограмованим структурно - окремій людині його не пересилити.
Простий приклад: у нас у Львові прийнято постанову, що маршутки повинні робити посадку і висадку тільки на зупинках, або їх водіїв будуть штрафувати і штрафують повсякчас. Бардаковість ситуації у тому, що постанову у міськвиконкомі прийняти зуміли, а облаштувати зупинки - ні. Тому і водії зупиняються де завгодно, і пасажири зупиняють маршутки де завгодно, а міліція успішно працює по виписуванню штрафів - план перевиконують, золоті наші охоронці, аж шуршить купюра за купюрою. Ось тільки порядку від того не більшає. Тому що правоохоронцям він і не потрібен: якщо буде порядок, то як вони гроші будуть заробляти. Я вже багато разів звертав увагу на актуальну проблему оцінки роботи правоохоронних структур за здеградованою радянською методою "від виробітку": скільки злочинців затримано і злочинів розкрито. Одним словом міліція перша, хто зацікавлена в існування злочинності, як це не дико звучить. І прокуратура, і судді, і адвокати, і вся інша правоохоронна наволоч зацікавлена у існуванні і створенні чим більшої злочинної ситуації в суспільстві!
І це не смішно аж ніяк! Хоч і хочеться сказати: "Як це не смішно звучить, але правоохоронці України продукують злочинність, а не поборюють!" І вже тим паче ніколи її не ліквідують при такому трактуванні своїх обов'язків як репресію за злочин, а не наведення правового порядку в суспільстві.
Шановне суспільство України - громадяни нашої держави, якщо ми хочемо нормально жити, то потрібно всім чітко зрозуміти, що обов'язком держави як соціальної інституції є захистити вас, ваше здоров'я і життя, ваше житло і майно, ваших рідних від різних злочинних посягань! ЗАХИСТИТИ! Для того й існує весь так званий силовий апарат держави з гордою назвою "правоохоронні органи". Бо якщо злочин відбувся - держава вже не виконала своїх функцій! Жертві розбійного нападу, побиття, згвалтування, не кажучи про каліцтво або й вбивство, - не дуже потішить і найлютіша покара злочинця. Кожній людині куди важливіше бути так захищеним, щоб ні за яких обставин не стати жертвою злочинних посягань! Особливо жертвою свідомо спланованого злочину!
Ось що головне нам всім потрібно зрозуміти: гарні правоохоронці упереджують злочини, а погані - звітують про розкриття злочинів, що відбулись, причому за часту це розкриття є сфальшованим або і сам злочин надуманим, бо для зарплати важить кількість злочинів і їх розкриття, а не захищеність громадян і їх добробут життя. Повний дурдом від А до Я.
Тому я не можу обливати помиями міліціянта львівського ДАЇ, який був молодим, красивим і гарно вбраним у білосніжну форму - одним словом був взірцевим на вигляд, що придрався до водія нашої маршутки  47 десь опівдні 3 червня 2011 р. і оштрафував його за зупинку коло Привокзального ринку - він виконує свої дурнуваті обов'язки здирати штрафи. І класикою жанру бардаку було те, що поки він був зайнятий процедурою виписування штрафу - нескінченна кількість інших маршуток зупинялась і забирала своїх пасажирів. І я щиро дякую тим порушникам-водіям всіх маршуток, що так роблять! Там сідають переважно жінки, що накупили харчів на ринку,  з важкими торбами, часто старшого віку - їм ще з тим ходити-мандрувати у пошуках неіснуючих зупинок? А нешановним даїшникам ганьба і сором за місце, де вони "пасуться". До речі, дуже вдале визначення, як для худоби, що пасеться, але ж то люди, а не худоба... Як можна себе так зневажати? Прикро. Мені за них - так. Хоч я не належу до правоохоронців, але і до худоби теж себе не прирівнюю на противагу від тих, що роблять вигляд наче не розуміють що і як має бути по честі і гідності.
Не буду повчати самих правоохоронців, які і без мене знають як повинно бути по правді, а навпаки подякую їм за той порядок, що вже є у нашому місті, зокрема вдячний їм за наведення порядку з припиненням розпиття пива де попало у Львові - значно покращало. Ще б з курцями і матюками у громадських місцях дали лад - взагалі місто стало б просто чудовим. Ось чи треба перейматись, а не бути худобою на 9 травня чи на Привокзальній...
 
Богдан Гордасевич
04.06.11, 18:49
І прошу дати відповідь на просте запитання: Хто робить з правоохоронців України худобу?

    президент, уряд і нардепи ВРУ
    9%, 3 голоси
    керівництво МВД, ГПУ, СБУ, Юстиції, Суду тощо
    6%, 2 голоси
    самі виконавці, бо погоджуються так чинити
    84%, 27 голосів

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
15:58 06.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 5-го червня 2019 року

5 червня 2019 р. (7527)



Записи анархіста 21 століття від 5-го червня 2019 року

Я придумав досить давно досить цікавий, на мою думку, проект соціальної партії України "Гарт" як суто інтелектуальної і не масової, але сповна впливової.
Проект залишився не зреалізованим, бо на часі інші потреби, але все одно я збираюся цю тему розвивати і публікую початкову декларацію намірів.

ТРИ НАВІЩО?

Перша думка в кожної розумної людини є запитання:  - А навіщо це мені?
Далі йде логічна послідовність: - А навіщо це ініціаторам справи?
І нарешті заключне: - А для чого це все взагалі світу і людям?
Відповім спершу за себе: особисто я не мав і не маю бажання робити політичної кар’єри, проте був завжди задіяний в різні громадсько-політичні події, зокрема був серед членів Демократичної партії України, яка стала чи не найпершою з легально створених та зареєстрованих в Україні політичних партій після довготривалого монопартійного панування комуністичної партії. З того всього життя зібралось багато напрацювань і думок, які залишаються не зреалізованими, а хочеться їх з особистих надр "видати на гора", як кажуть шахтарі.
Ще одна причина: я користаюсь доброю порадою розумного чоловіка, який сказав, що коли не знаходиш того, що тобі подобається - бери і твори його сам! Власне цим я і займаюсь: намагаюсь створити ідеологічну платформу новітньої соціально-політичної сили. Новітньої! Тому що коли мені про сучасність починають говорити з позицій Дмитра Донцова або Карла Маркса, то я мушу робити зауваження: - Панове, це все треба знати як історичну ідеологічну цінність, але не більше, бо то ідеї ХІХ і початку ХХ  століть, а зараз йде ХХІ століття з надзвичайно інакшим базовим комплексом соціуму і його буття.
Тепер, для чого це потрібно комусь? То вам вирішувати особисто чи приставати до подібного ідейного спрямування і соціального поступу - чи ні. Особисто мене сучасна політично-соціальна клоунада і несправедливість злостять, тому і берусь робити щось нормальне і закликаю приєднуватись "словом і ділом", причому визначальним є діло і його результат! Бо є досить і досить таких, що можуть критикувати чи радити, як і бути наддіяльними на словах, без наявних результатів. Мене такі помічники не цікавлять. Спершу слово, тоді діло і результат - ось тоді і шана.
Для чого це потрібно світу і людям? У нас в Україні, і не тільки у нас, багато політиків люблять закликати до єдності, але майже завжди та єдність має суто фізичну величину: єдина сила, яка об’єднує багатьох в потужну партію чи щось подібне. І центром того єднання кожен з політиків уперто вбачає тільки себе, як най-наймудрішого і найдосконалішого з усіх можливих. "Вірте мені і ви побачите, який я видатний!" З того всі соціальні помилки і проблеми, тому що не повинен цілий соціум залежати від одної-єдиної людини, навіть якщо вона дійсно геніальна. Значно продуктивніше об’єднання навколо Ідеї. Людина може померти і щезнути вмить, тоді як ідея ніколи миттєво не зникає. Єднання в ідейній площині найкращий формат мобілізації зусиль спільноти, коли кожен стає свідомим творцем свого чину і вчинку, а не є просто виконавцем розпоряджень мудрого чи й не дуже мудрого керівництва.
Соціальна партія України "Гарт" має своїм завданням створити новітній ідейний потенціал соціального буття, як і соціоформат простого індивідуального життя виходячи з сучасних реалій трансглобалізації світу і космічних перспектив людства. Як на мене, то є досить важливо для світу і людей.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
20:48 05.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 4-го червня 2019 року

4 червня 2019 р. (7527)



 Записи анархіста 21 століття від 4-го червня 2019 року

Якось вже досить давно мені випало побувати на зібранні вчених мужів під егідою ще існуючої на той час формації під назвою «Конгрес української інтелігенції» і там один мудрагель мене просто шокував заявою, що нам потрібні потужні державні програми для агітації в Росії на підтримку України. Це було сказано десь у той час, коли у Львові розпочали свою ефем-трансляцію «Русское радио» і «Радио-шансон», а по всіх львівських кав’ярнях саме шансон і звучав. І тоді я прореагував на це за класичним анекдотом про Штірліца: Коли Штірліц засунув руку до кишені і на виявив там пістолета, то подумав: Це точно кінець. І справді в кишені була дірка і то був саме він. 

Після такого прояву «елітного мислення» я вже нічому не дивувався. Тут Львів деградує, а вони Рефію перевиховують, мундаки. Хочу сказати те, що давно накипіло: коли я чую вислови, що «Ах, вам у Львові добре! Там усі націоналісти! Усі патріоти і свідомі українці!» - то я тільки знизую плечима, бо ж то далеко не є так, але ж не будеш про своїх погане говорити, бо нащо? Що то змінить? Ще в часи ОУН були величезні проблеми з так званими «хрунями», тобто українцями-пристосуванцями. Взагалі нащо довго пояснювати, коли беремо підсумки виборів і ось вже маємо чітку картину: так, 64 % на Львівщині проголосували за Порошенка, але ж аж 34 % – були за Зеленського, а це фактично 1/3 населення. І за Януковича було чимало голосів з відси… Тобто не все є просто.

Єдине, що мене завжди не те, щоб веселило, але був цікавий парадокс, що на Сході і Півдні України обирали суто депутатів з комуняк і їм подібних, які били себе в груди з обіцянками стати твердо на захист трудового народу, а на Заході обирали суто націоналістів, які обіцяли за Україну життя віддати, але у підсумку при владі опинялися в обох випадках злодії-казнокради. Не даремно кажуть, що криміналітет найбільш інтернаціональний і безпартійний. Інакше кажучи не було чіткого розмежування, що в Західній Україні все чесно і порядно, а на Сході злочинна банда і біда чорна. Та ні! – у тому і справа, що скрізь по-Україні ситуація була однакова: тотальна корупція і злочинна «прихватизація», коли еліта радянської генези військово-партійно-кедебіська номенклатура з комуно-комсомолії нарешті змогла вільно виконувати як заповіт гасло Бухаріна : - Збагачуйтесь! І Сталіна на них не знайшлося цього разу. 

У тому, на мою думку, головна проблема сучасної України, що вона досить єдина у своєму буржуазному прошарку з нуворішів по всій території, але дуже далека він національного єднання, тому термін «український буржуазний націоналізм» є переважно як гарна далека мрія аніж реальність. Головний план на майбутнє: українізувати буржуазію. Поки що тільки з олігархом Петром Порошенком це вдалося провести в життя. А інші – ні в яку. Ще довбаного Новинського отримали в доважок. Ну ще мову українську він вивчив і балакати може, але ж українофоб жахливий. І це на додачу до власних виродків-українофобів: Рабіновича, Медведчука, Вілкулів, Долженкова тощо.

Я думаю, що мене зрозуміли: якщо не українізуємо буржуазію – фіг що доброго нас очікує. Президента вже маємо фігового чи то офігенного – не розберу. Ясно, що хрінь повна і це ще далеко не межа. Я ось досі гадку гадаю, чому в своїй промові інавгураційній пан Зеленський заявив, що відтепер «Ми всі – президенти!», а звідси запитання: А де ж тепер нам тих слуг народу набрати?  Отож. 

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

20:52 04.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 3-го червня 2019 року

3 червня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 століття від 3-го червня 2019 року

Подумав я про минуле своє і чуже, бо разом воно є, а тоді вирішив потроху заповнити прогалину з того свого минулого і почну це з "Декалогу від Богдана":


Декалог від Богдана

Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя зі спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми – різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини – органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість – то не мав би дітей, але якби я не мав совісті – то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна по окремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же – Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру – готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії – з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або – або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких – все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» – я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів – закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб – на своєму Сході, турок – у Туреччині, а всі українці – в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» – є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне – душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом – всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись – я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось над панівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» – це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини по окремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові – у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший – музиці, ще інший – бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами – що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком – так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь – кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої – варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, – як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав – всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я – за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава – це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я – повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаємнчено узурпована малою кількістю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший – той і багач, а інші – в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати – у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює – той їсть, а хто працює – має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому – існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду – ось головне завдання економіки, а за тим – і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення – нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємодопомоги, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті – це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як най наближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці – виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця – праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле – це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча – це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча – отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця – сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці – багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні за часту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче – гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природних ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, – це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації – білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто – і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгаджувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людоньки, милі мої, – схаменіться! Як себе не шкода – дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей – Декалог від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні – не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо. 
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там – будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?

Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 століття від 2-го червня 2019 року

2 червня 2019 р. (7527)
(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)



Сьогодні мені спало на думку обговорити літочислення, бо я завжди до загальновживаної дати доставляю ще рік за старовинним літочислення, яке називають «від Створення Світу», що я не дуже сприймаю як істину, але воно і таке мене влаштовує і поясню чому. Коли мені починають історики й археологи розповідати, що то далека давнина десь 1-2 тисячі років до Христа, то я перевожу це на літописне літочислення, а то, виявляється, вже сталося після 3-4 тисячоліття і ніяка не давнина, але сповна новизна, бо давнє було до того. Всі ті прадавні держави Сходу, як Хети, Шумери, Вавілон, Єгипет були надбудовами над іншими не менш могутніми державами, про яких ми нічого не знаємо, бо мало що збереглося. І це нормально! Аби могло з'явитися нове – має бути знищено старе. І не інакше.
Взагалі, як ми знаємо, літочислення в Індії збереглося з дуже давніх часів, що значно більше за 7-м тисячоліть, але то далека цивілізаційна епоха, а тому нашій цивілізації значно ближче ця літописна хронологія, коли ми визнаємо, що народження Ісуса Христа припадає на 5 508-рік від Створення Світу, що є час Старого Звіту, а відтепер бере початок час Нового Завіту.

Дехто шукає в датах літочислення космологічні моменти типу «кінця Світу» або ще щось, але я до того ставлюся іронічно, бо ми вже маємо християн, що відзначають свої абсолютно тотожні релігійні свята у різний час – і нічого, жодного катаклізму з того не відбувається. Саме тому я за перенесення святкування Різдва в Україні на 24 грудня з 7 січня, бо це суто хронологічна проблема, а не релігійна. Облік часу дав похибку і хтось її виправив, а хтось не хоче – і вся проблема.  Для мене це смішно. Річ у тому, що ніхто не знає насправді, коли народився Ісус Христос, а є тільки легенди, як і відзначати Різдво почали через кілька віків після виникнення християнства. Приурочена ця подія була від самого початку до астрономічного моменту, коли в так званій Північній півкулі Землі настає сама довга ніч і самий короткий день, після чого день починає збільшуватися, а ніч за часом навпаки – зменшуватись. Тобто маємо просту і зрозумілу символіку перемоги Світла над темрявою, Добра над злом тощо. Християнство пристосувала цей момент до свого релігійного буття і не варто від того відриватися.

Ще зауважу на поширену традицію в давніх державах розпочинати щораз нове літочислення при появі нового владики і це ще дотепер існує в Японії на офіційному рівні, але поза публічного використання. Власне більшість людей самі ведуть облік того, скільки років вони живуть, але є й такі, що тим не переймаються і не знають скільки їм років насправді. І нічого – живуть. Вимірювання часу є фантазією людей, але не Матінки-Природи, тому якщо вам вдається жити не зважаючи на Час-Хронос – значить у вас все добре!  Саме тому існує прислів’я:  щасливі часу не помічають. І навпаки найбільше рахують час у в’язниці чи в інших негативних моментах. По-собі знаю, що релятивність психічна відчуття часу є дуже значна, коли погане здається безкінечним, хоча насправді то в часі є не таким великим, або дивуєшся куди подівся час майже миттєво, коли зайнятий чимсь приємним і цікавим. В один і той самий час цей Час для кожного з нас є дуже і дуже різним і саме це я хотів сказати на закінчення. Будьмо! Унікальне цікаве українське гасло, варте окремої розмови, бо в ньому означено зміст часу для тих, хто його каже.

Початок записок анархіста 21 століття

Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні

 1 червня 2019 року (7527 за літописним численням)

( є писане від самого початку століття, але його ще потрібно оцифрувати)

 

Вирішив від сьогодні почати писати публічного щоденника просто як рефлексію на прожитий день за світоглядом анархіста, яке трактую просто і однозначно: «І все зло, і все добро Світу – справа рук твоїх»

Не маю бажання в ходити в розмірковування про існуючі негативні парадигми щодо терміну «анархізм» в сучасному суспільстві типу: «хаос», «ах! – це  вседозволеність!», «право сильного», «ігнорування законів і правопорядку» чи ще щось подібне. Моє розуміння анархізму я вже не раз декларував у своїх дописах, а зараз скажу просто: анархіст – це людина Свободи, Совісті і Честі. Я вважаю, що майбутнє світового суспільства буде мати за основу саме анархізм і жодним чином не його антагонізм – комунізм. Далі будемо на цю тему вести розмову і не одну. Зараз на думці у мене інше.

Обрання в Україні за сповна демократичним принципом на посаду Президента України блазня Володимира Зеленського, що цілком аналогічно за прихід до влади таких персон як Муссоліні чи Гітлер, вказує в черговий раз на те, що демократія не панацея сама-по-собі для встановлення справедливого ладу в суспільстві, а суто механізм щодо його розумного функціонування. Прошу звернути увагу на вжите мною слово: «розумного», а не просто якогось там функціонування. Зрозуміло, що тільки розумні люди можуть розумно скористатись демократією, а не розумні – не можуть, що Україна в чергове і довела. Знову звертаю увагу на слово – «в чергове», тому що окрім вже наявного блазня у нас побував на цій високій державні посаді дворазовий кримінальний зек-урка, також законно обраний в демократичний спосіб. Ну і не будь після того анархістом - !?!

Демократія вимагає, щоб все визначалося за рішенням більшості, якому має підчинятися меншість, яка хоча і не згодна, але – має. І тут я пригадую, як в радянські комуністичні часи моя вчителька з російської мови і літератури як класний керівник в над пролетарському Донецьку займалася антирадянщиною, бо так сварила мене чи ще кого у випадку, коли ми вчиняли якусь шкоду (переклад на українську мій):  - Ти мені не кажи, що всі так робили і ти з усіма! Сам за себе відповідай! А якщо всі почнуть головою об стінку битись – ти теж головою об стіну будеш бити?!

Звичайно, що ми не обирали варіант «головою об стіну», але виявляється в реальному житті це доводиться робити в різних модифікаціях, як ось мати при владі блазня. І маю зауважити: це ще найкращий варіант! Інші були б тільки  гірші. Я вже писав раніше, що обираючи Зеленського, електорат з так званим іміджем – «протестний», не стільки голосував проти конкретно особи Петра Порошенка, як висловив своє негативне ставлення до всього існуючого політикуму України, бо з усіх більш-менш фахових претендентів на посаду Президента України вибрав самого не фахового! Тобто це є протест глобального порядку, а не суто проти персони конкретного поганого керівника. Це є важливе! Це є головний висновок для мене: гівно весь український політикум. Інша справа, що ця речовина є непоганим добривом, але про то іншим разом.  На сьогодні досить.

 

Для якої країни обирали президента 73 % малоросів?

Розпочато проект: Хто ти є, Україно?! № 1

Задум проекту: "ХТО ТИ Є, УКРАЇНО?!" Альманах.  Художньо-публіцистичне видання. - виник у мене давно ще в 90-ті роки минулого 20-го століття, але підтримки не було ні тоді - ні зараз, а життя завжди було нелегким, як і зараз не мед, проте маю вже можливість щось доробити у форматі Інтернету, а не друкованим виданням, як планувалось, що і добре на тепер, бо хто схоче - сам зможе собі вибрати спосіб зберегти і поширювати те, що йому тут сподобається.

Чим я люблю Інтернет, що він надає можливість безкінечно правити, коментувати і дочіпляти щось ще, але є і велика вада: накрився базовий сервер і вся праця щезає. Тому і раджу копіювати активно, як і поширювати.




"ХТО ТИ Є, УКРАЇНО?!"

Альманах.  Художньо-публіцистичне видання.

 Число 1


https://htoukraina.io.ua/story



ЗМІСТ


МАЛОРОСІЙСЬКИЙ МАЗОХІЗМ          Юрій ВИННИЧУК


ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА                           

Галина Гордасевич


ХОЛОДНИЙ ДУШ ІСТОРІЇ                     

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ 

ВЕРТЕП  (поема)                                          

Григорій ЧУБАЙ

ПОРА ПОЧУВАТИСЬ ВЕЛИКИМИ     

Галина ГОРДАСЕВИЧ

ШУМЕРИ (Драматична поема)                

Валерій ГЕРАСИМЧУК




ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ


Наш Президент України Леонід Кучма після інаугурації на другий термін 1999 р. несподівано заявив на весь світ, що «національна ідея не спрацювала». І це справді так і є! Для нього, і його оточення. І багатьох тих, хто його обирав.
А насправді?
А насправді українська національна ідея спрацювала!
Спрацювала в повному своєму обсязі! Тому що головним змістом нашої національної ідеї було «Здобудеш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї», - то хіба ми не маємо зараз Соборної Самостійної Української Держави?
Маємо!
Маємо!
Маємо!
Вже 20 років маємо!
Інша справа, яку ми Україну маємо. Не тільки поетеса Галина Гордасевич в своєму вірші «Передвиборча агітка» журиться:

Не та Україна, не та
Не та, про яку ми мріяли
Коли життя тюремними строками міряли
Марнували в неволі літа
Не та Україна, не та.

Справді, для багатьох громадян України вона чомусь «не та», але, шановна пані дисидентко, поясніть будь ласка, про яку Україну ви мріяли? Поясніть! Бо весь наш безлад сьогочасся походить саме з того, що українська національна ідея спрацювала в повному своєму обсязі, після чого утворилася пустка, вакуум. Так вже вийшло, що практично всі провідники українського націоналізму всі свої зусилля й помисли вкладали в обгрунтування необхідності незалежної Української Держави, але фактично ніхто не переймався тим, що буде після здобуття Незалежності! Ось де справді національна ідея не спрацювала! Не спрацювала через те, що тут її просто не було! Тож я можу тільки поспівчувати нашому президентові, який ще з часів свого прем’єрства висловлював побажання мати чіткі дороговкази для своєї діяльності. А нема!
Знову звернусь до поетичних рядків Галини Гордасевич, яка у вірші «Починаємо історію» каже:

Починається наша історія
На новій, на чистій сторінці.
Відтепер в піднебеснім просторі
Українці ми! Українці!

І цим сказано все! Доля дала нам волю, а вже як ми своєю волею скористались і ще скористаємось – то вже наші проблеми, а не долі. Якщо ми на 10-му році незалежності займаємось тим, що постійно шарпаєм свою Конституцію, свій Основний Закон Порядку, то чи варто дивуватись нашому теперішньому безладдю? Чи варто дивуватись добробуту інших оточуючих нас країн, які витрачають свої зусилля не на змінювання в надцятий раз свого державного устрою на догоду купки тих чи інших горе-гетьманів. Переважно для отаких «гетьманів», як вгорі, так і нижче, зібрано в цій книжці три публіцистичні статті трьох талановитих українських письменників: Юрія Винничука «Малоросійський мазохізм», Володимира Базилевського «Холодний душ історії» та Галини Гордасевич «Пора почуватись великими». Можливо після прочитання цієї книги наші гетьмани дійдуть врешті-решт до здорового глузду.
Стисліше кажучи, як при лікуванні хворого найважливішим є вчасно поставлений правильний діагноз, так і ця книга має за мету прояснити нам самим, хто ми є і які ми є, а в підсумку: «Хто ти є, Україно?»
В світі не буває ідеальних людей – святі бувають тільки на Небі. Так само і нації: кожна має свої достоїнства і свої вади. Але свої! І нам не потрібно боятись визнати свої недоліки; в першу чергу для того, що щоб їх виправити, – про ці недоліки треба знати. А по-друге, якщо людина йде на прощу до Бога спокутувати свої гріхи, то вона повинна щиро в них зізнатись, але для цього вона повинна чітко усвідомлювати, що саме є гріхом і в чому власне вона грішна. А знаючи – не втаємничувати гріхів перед лицем Всевишнього, бо не буде прощення. Ось тільки хто має право на виявлення народної волі? Речниками нації в усі часи були і будуть письменники – головні творці духовності народу, тож давайте уважно вслухаємось в сказане ними. І покаємось, хто відчує в тому потребу.
Ще раз звернусь до поезії Галини Гордасевич, яка свій вірш «Покаянний псалом» завершила такою строфою:

Могили снігом занесе
Закряче ворон над пропащими
Прости нас, Господи, за все!
Такі ми є.
Ми будем кращими!

Після покути треба жити далі. Жити краще, порядніше. Просто не помиляється тільки той, хто нічого не робить. А дорогу подолає той, хто йде. Отож рушаймо!

23 травня 2000 р.
Богдан Гордасевич


Коли влада нам не рада

Коли влада нам не рада



Тривалий час я ніяк не міг зрозуміти і з того сильно нервував, коли мої такі начебто гарні ідеї та дуже класні пропозиції не знаходили підтримки у певних грошовитих колах, зокрема і у владних інституціях. Тільки з часом я врешті-решт уяснив одну просту істину, що: «Кожен пан має свій план». І саме тому якими б твої, Богдане, пропозиції не були на вигляд геніальні, перспективні й вигідні, але воно все не є цікаве тим панам, до яких ти звертаєшся з невідомих наївних причин. Не цікаво і все тут! Іншого пояснення немає. Власне, що і не треба.
Будучи певний час журналістом-«ЗМІ-їстом», я багато раз вештався коридорами влади і в Львівській ОДА, і міськради Львова, бував на сесіях і різноманітних нарадах, навіть є третій рік членом Громадської ради при ЛОДА і начебто в культурно-релігійній комісії, але чогось розумного і позитивного в тому не знаходжу ніяк. Скрізь безкінечний сморід «Рекреацій» або «Московіади» Юрка Андруховича як був – так і залишається. Якраз в тому дусі я придумав собі своєрідну акцію при зміні влади в ЛОДА подавати туди якусь свою пропозицію і чекати, що з того буде як кажуть науковці: «у сухому осаді». Було різне і я, власне, починаю від кінця оприлюднювати свої пропозиції та відповіді на них і всілякі інші результати.
Остання епопея почалася з появою на чолі ЛОДА п. Олега Синютки, якого я сповна поважаю і зневажаю одночасно, бо ну а чого, як нічого? Є гарний вислів, що «короля творить його оточення» і це правда, як правдою є думка Жоржа Дикого, що «короля творить його оточення, але перед тим король утворює своє оточення, а вже тоді воно створює або спотворює короля» Начебто і старається людина, але якось воно «сікось-накась-викусь» усе. І я спробував було помогти, щоб так не виглядало, тому і надіслав у середині 2016-го такого ось листа з пропозиціями, якого особисто заніс до відділу реєстрації звернень громадян ЛОДА і за якийсь тиждень-два був звідти навіть дзвоник, де мене ввічливо розпитали і на тому все скінчилося. Відповіді письмової жодної. Власне я тим не переймався, бо то ж не мені особисто було потрібно, як чітко ясно зі мого звернення, а суто самій владі я робив підказку і добру пораду. Не хочете – не треба. Робіть свої задуми і думи. Минув рік 2017-й і мали відбутися звітні річні збори Громадсьої ради, яку очолив молодий і зовні енергійний хлопчина Андрій Болюбаш, отож я зробив копію і вручив особисто йому зі словами, що мені не відповіли ніц з ЛОДА на це, то може він використає. Голова красномовно скипів на очах: - Що?!! Не відповіли?!! Я розберуся і вам нададуть відповідь!!! Ага, розігналися! Навіть не передзвонили. «І втретє закинув старий свої сіті…» і нарешті витягнув свого облизня, який публікую нижче.
Розповідаю по-секрету, що цього разу «сіті були значнішими»: я вислав копію електронною поштою на сайт Кабміну типу самому Гройсману і саме тому відповідь таки знайшла свого героя. Причому лист був у такому стані пожмаканий, неначе його підпільна пошта доставляла таємними кур'єрами з ризиком для життя, бо виявляється «Укрпошта» з ЛОДА до Рясне в межах міста листи тупо губить або й знищує зумисно. Біда, ой біда. Ворожа агентура чи якесь прокляття? Хоча я мав не один раз справи з держорганами і переконався, що коли листа насправді висилали – він завжди приходив, бо нафік він кому здався викрадати?! Це ж не з Америки чи Канади з можливими грошовими вкрапленнями. Ну і хто ви після того, панове службовці з ЛОДА? На чолі з головою паном Олегом Синюткою – хто ви?
Хіба не ви маєте на 5-тому році війни вшанувати пам'ять всіх полеглих зі Львівщини на Євромайдані та АТО-ООС альбомним видання зі світлинами героїв та їх біографіями, щоб вручити батькам і рідним як знак пошани? Також розповсюдити по навчальних закладах, аби діти знали своїх героїв поряд. Невже це дурня? Невже повний непотріб зібрати разом всіх видатних людей різних часів та національностей Львівщини в одному виданні й хвалитися тим перед світом і самими собою? Що ми про них знаємо? Та нічого! Два-три зачовгані до невпізнання генії: Франко, Шашкевич і Крушельницька, а більше тупо нікого немає?! Є!!! Багато є! Та не для вас.
Де збірки державного(!) пошанування провідних митців Львівщини? Немає. Нашій владі не до того – війна все спише! Ось тільки дурість війна не спише. Тема Шевченкіани актуальна начебто завжди і скрізь, але в ЛОДА так не є. А що є? Шукайте і може щось знайдете, а я чомусь нічого там не знаходжу. Нічого.  Хіба що парадові містерії-буф до урочистих дат та подій і на тому гаплик.  
Якби при владі були… Думаєте я далі скажу: Справжні патріоти! Українці! Та ні, панове, - не скажу, бо тут потрібно не міфічних «українців-патріотів», а просто розумних людей! Та на превеликий жаль таких при нашій обласній владі немає, бо як хтось бачив таке диво – оголосіть на загал, дуже про те прошу. Тому що я бачу домінуючу тупість і нікчемність при сучасній владі. І саме тому ці люди бояться опублікувати програмні документи, бо тоді кожен з ними ознайомиться і почне допоминатися, а так що вартує підправляти чи зачищати сайти? Надруковане знищити значно важче. На сайті Президента України в розділі «промови» крайньою є інформація, датована 6 грудня 2017 р., а що було сказано до того – знищено. Це як розуміти? 
Захочеш взнати програмні партійні зобов'язання або умови коаліційної угоди? Шукай десь сам в Інтернеті і якщо натрапиш, то доведи самотужки, що то не є фейкова дезінформація. Що з чим порівнювати і за що в кого спитати? А немає! Ку-ку в руку!     
Далі читайте документ-відповідь і милуйтесь тими розбитими ночвами, які я виловив за третій раз.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

ЗАЯВА

Голові Львівської ОДА Олегу Синютці від 27 вересня 2018 р.

Шановний пане Голово ЛОДА, звертаюсь до вас з проханням взятись за патронат над одним чи кількома з нижче запропонованих поліграфічних проектів. На моє переконання це є такі проекти, які не варто робити приватно на власний розсуд, а які мають бути скоординовані з владними інституціями. Якщо Вас це зацікавить, то прошу надати мені можливість на особистий прийом у зручний для вас час для детальної інформації. Єдине, що зазначу наперед: це має бути реалізовано не за бюджетні, а доброчинні кошти.

1. Альбомне видання зі світлинами та біографіями загиблих на Євромайдані та в АТО-ООС зі Львівщини.

2. Альбомне видання зі світлинами та біографіями видатних діячів Львівщині за 19-21 століття, як митців, так і науковців, політиків, промисловців.

3. Альбомне видання всіх пам'ятників, погрудь та інших знаків вшанування Тараса Шевченка на Львівщині з довідками про їх встановлення.

4. Альбомне видання лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка зі Львівщини з біографіями і коли та за що отримано нагороду.

5. Збірник вибраних промов Президента України Петра Порошенка за 2014-2018 роки.

6. Збірник стратегічних державних та місцевих програм і документів, як Військова доктрина України, Програма 2020, програм дій Уряду України та Програма розвитку Львівщини, яка є на сайті ЛОДА тощо.

7. Настінний календар на 2019 рік з адміністративною картою Львівщина та всієї України з гербом України та портретом Президента України і гербом Львівщини і портретом голови ЛОДА та різними додатками адміністративного змісту.

З повагою   Богдан Гордасевич


Яким є анархіст!

Яким є анархіст!



Коли людина обирає певну ідейну платформу, то вона шукає в тому за звичай щось позитивне аби переповісти іншим, чому було обрано саме цей варіант життєпису. У мене все навпаки: я не агітую за анархізм з тої причини, що не вбачаю в тому значних позитивів, бо анархізм не обирають: анархізм не обраність, анархізм – це є приреченість. Всі люди від природи приречені на анархізм, тому що майже буквальний переклад цього слова означає просто «самотність»! І нічого більшого! Власне у той момент, коли людина відчуває себе безкінечно самотньою – вона автоматично стає анархістом. А найвищого стану анархізму досягають самогубці, бо ж зрікаються навіть вищості Бога над собою, який дав їм життя і сам його не відбирає, а то суто сама людина вирішує: вчиню собі смерть. Це вже точно «нікого над»!
Також хочу зазначити, що зовнішнє насилля для анархіста можливе тільки задля самозахисту і не більше того. Самооборона анархіста зовсім не тотожна агресії тероризму чи ще чогось, бо якщо і можна звинуватити анархістів у сваволі, то це суто щодо самих себе. Насилля одних людей над іншими – це зовсім інші ідейні течії, зокрема це і комунізм, і нацизм, і демократія також. Анархізм людини полягає у виключно сваволі щодо себе самого! І це поширено надзвичайно в Світі. Давно відомо, що всі шкідливі звички людина продукує суто власною волею. Хіба потрібно доводити, що пияками чи інакшими наркозалежними люди стають в значній більшості самотужки, а не за обставин чи примусу, бо то є дуже невеликий відсоток і тому не важливий. У 99% людина сама шукає і знаходить свої «смаколики» від життя, а це і є суть анархізму: вирішувати самому навіть свою приреченість. Анархізм – це обирати варіант шляху до свого самознищення. 
Впізнати класичного анархіста досить просто: це самотня людина, яка може все, але нічого не хоче. Крапка.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

Націоналізм і анархізм - чи є можливим поєднання?

Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етноса, як в Польші - поляки, в Угорщині - угри, Болгарії - болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресліній кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська - угрів, Болгарська - болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення - добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто - нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цтому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого "Я" на користь національного "МИ", тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятисна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінатою егоїзму, коли власне "ego" є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів - все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і вцілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довколо себе, а потім поглянути на світ в цілому - ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушуння такі масові, що легше назвати цей стан "узаконенним беззаконням", аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: "Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого супільного життя! А не визнавати не означає не мати!"
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому "законні зміни і доповнення" - ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні - яка тут "логіка порядку"?  Що це за "правова держава", де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами - чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв*язки, абсолютно ніким не регульовани. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників - хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадяна, і підприємст не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя - розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дисткусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ - першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішим детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу "История политических и правовых учений" - учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість - розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре - відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішних "державотворців" за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там "сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо", то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: "А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?" Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном - ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей - задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом "сильна світова держава".
Як не мене - подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у "найкрутішій в світі дережаві" є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріорітет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названонної вище книги: "...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія - це є недорозвинуте до височин політики "варварське" правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах."
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу - Людині!
І не безпідтавно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також - не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово "монархія" означає досліно "один най", тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що "анархія" означає дослівно "нема най", тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави вцілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами : живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу - я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.

Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: "На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі".
Власне це і стало моїм дивізом націонал-анархізму в далекц вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже - іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.