хочу сюда!
 

Нинель

34 года, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-41 лет

Заметки с меткой «богдан гордасевич»

Записи анархіста 21 ст. від 16.07.19 р. Вибори ВРУ

15 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 15.07.19 р. Вибори ВРУ



Лист ведучому радіо "Єра" політологу Сергію Крижанівському

Вельмишановний пане ведучий, я прослухав вашу програму (25.11.2011) з головою Комітету виборців України і хочу висловити кілька своїх думок для подальшого їх використання, якщо вони вас зацікавлять.
Найперше, що ми повинні визнати і припинити хибну традицію постійно переробляти закони про вибори і народних депутатів, і президента України на напередодні виборів, а тим більше - під час виборчої компанії. Це основне. Закон - це стала норма, а не змінна згідно до кон'юнктури моменту.
Коли я чую фразу, що хтось підлаштовує "закон під себе", то іронізую в тему, як визнання тим "підганяйлом" власної інвалідності, тому що "під себе роблять" виключно лежачі важкохворі... Не хворі політсили домагаються справедливих норм для всіх.
З повноваженнями влади теж однозначно їх не можна самочинно перерозподіляти, тому рішення про відміну реформи положень Конституції 2004 року повинно було вирішуватись щонайменше конституційною більшістю у Верховній Раді Україні, а по-суті це мало бути винесено на всенародний референдум з автоматичним імперативом дії його рішення.
Взагалі все існуюче законодавче поле в Україні важко визнати легітимним, коли жодного (!) свого рішення Верховна Рада не прийняла за конституційною нормою "один депутат - один голос", тобто особисте голосування, а не піаністами-кнопкодавами. На жаль, але це рівень нашої політичної культури, точніше - безкультур'я.
Однозначно, що політична культура і поводження обранців на пряму залежить від політичної культури виборця. Тому я надзвичайно радий, що у вашій програмі нарешті прозвучало головне, на мою думку, правило для виборця: депутатів обирають не для благочинної діяльності, а для творення законів та умов нормального життя в державі! Те саме в області, районі чи  місті. Але якщо полікультурність на рівні кілограмів гречки чи подачки в 100 - 200 гривень, то результати бачимо вже.
Також я вважаю всілякі "звітування перед виборцями" або так звану "роботу в округах" скоріше за фарс, чим серйозні речі, тому що чимало бачив і побачив цей процес без жодних результатів від нього. Навіть якщо траплялись епізоди допомоги з боку депутата, то це не змінювало кардинально самої проблеми як соціального явища, що і є головним завдання обранців: законодавчо робити добро для загалу.
І зовсім смішним є бажання "відкликати депутата", бо як вдало було зауважено: а хто його має з виборців відкликати? - за логікою це мають робити ті, що його обирали, а як їх визначити при таємному голосуванні? Тому як контрольна норма "відкликання депутата" є абсолютно малодієвим засобом, що доказано життям. Це нагадує ситуація, коли таксі найняти з умовою розрахунку після кожного кілометра, бо раптом клієнту щось не сподобається: от і зупиняється таксі, щоб розрахуватись і знову рушати - ох і малоприємною подорож вийде... Тому загальний рівень життя є основним показником для виборця про успішну чи не дуже успішну діяльність депутата, а головною карою для всіх з них було і буде відсторонення від влади. Вибирайте і обирайте вдумливо - це основний принцип контролю за депутатами, а не відкликання.
Навпаки, вилучення графи "проти всіх" є погіршенням, тому що це звуження демократичних прав волевиявлення виборця: можу не прийти, можу зіпсувати бюлетень, а можу і висловити своє побажання-замовлення в графі "проти всіх" на нові політичні формації. Власне саме ця графа і стимулює творити нові політичні партії, тому що вказує на факт наявності вільного електорату. Отже графа "проти всіх" хоч і не принципова, але важлива.
Щодо норми балотуватись в депутати одночасно і мажоритарно, і в партійному списку - це абсолютно недопустимо і антиконституційно. Чого не можу сказати про вимогу так званих "відкритих списків" - це скорше політологічна мулька, аніж ділова пропозиція, тому що давайте спробуємо уявити численні партійні списки-простирадла з їх повним переліком, де виборець має розібратись і проставити позначки, а тоді ще повинні прискіпливо облікувати цей інформаційний вал у виборчкомах - це абсолютно неможливо навіть технічно, не кажучи просто психично, тому що кожен виборець має уважно дослідити біографії незчисленної кількості претендентів. Поки що відкриті списки не є на часі в Україні.
Але, звичайно, що найголовніше у виборах є не закони, а сам виборець! Буде масовим бажання чесних виборів - будуть вони чесні! А буде домінувати байдужість чи за подачку продажно віддаватимуть свій голос - ну тоді не нарікайте, що життя таке безчесне. Теза "Кожен народ заслуговує на ту владу, яку має" - цілком слушна і перевірена часом.
Владі ж особливо варто потурбуватись про чесність виборів, тому що з негативними результатами виборів влада ще може знайти компроміси, а ось невизнання виборів як сфальшованих позбавляє владу легітимності в абсолюті як у всього власного народу, так і світової громадськості. Таким чином: хочеш краху - сфальшуй вибори і матимеш крах. Приклади відомі і в нас, і поряд нас.
Всі на вибори 2012!

З повагою, Богдан Гордасевич
Львів - Рясне 

    підтримую повністю
    89%, 17 голосів
    підтримую частково
    11%, 2 голоси
    не згоден повністю
    0%, 0 голосів

 (Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 14.07.19 р. Лицар Чину


14 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 14.07.19 р. 
Лицар Чину

Степан Бандера - Лицар Чину

Відповідь Кирилу Александрову на статтю "Бандера: постскриптум "москальского" историка".

"Понять и простить - совершенно разные вещи: понять можно без желания изучаемого объекта, а простить без просьбы о прощении нельзя! Провина есть осознание  своего поступка плохим, а если кто-либо уверен в правильности своих действий и ни о каком прощении не просит - кто, за что и главное: зачем?!- может его простить? Полная несуразица, а каков запев - такова и песня"  Жорж Дикий
 
Не кожна провокація є на шкоду. Так, матеріали російського історика Кирила Александрова з Санкт-Петербурга про Степана Бандеру підштовхнула до цікавої дискусії у тому числі з участю і наших "рідних" провокаторів. І тоді я подумав, що як учасник трьох перевидань книги письменниці Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф" маю право, а можливо, що і зобов'язаний висловити своє бачення цього проблемного етапу української історії, яким є боротьба Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії.
Почну з того, що сам я походжу з сім'ї репресованої у 1951 р. української письменниці Галини Гордасевич, хоча майже до 30 років нічого про це не знав - мама не розповідала, що була в тюрмі, або про своє тогочасне минуле. Якось не до того було. Єдине, що вона старанно збирала всі радянські видання про "буржуазних националистов", де ті паплюжились так брутально, що навіть нерозумній дитині ставало зрозуміло, що щось тут не так. Тільки раз, пригадую, вона побачила, що я гортаю одну з таких книжок без особливого захоплення нею і запитала, що я думаю про зміст книги, на що я байдуже відмахнувся і сказав, що то якась малоцікава писанина про бандитів, на що мама відповіла тільки короткою реплікою: "То не були бандити, а дуже інтелігентні і культурні люди". Все! Більше на цю тему націоналізму, як і тему репресій, тим більше голодоморів - мама мені ніколи нічого не розповідала. Думаю, що оберігала мене від дурниць десь проговоритись і попасти на гачок КДБ, з яким вона мала досить мороки і без мене.
І тепер теж важливе для подальшого розуміння моїх роздумів по темі: я народився, ріс, вчився і працював до 30 років на Донбасі, в м. Донецьку. Тобто з 1961 я поза офіційної комуністичної трактовки жодної іншої дотичної інформації про Бандеру, ОУН чи УПА та взагалі націоналістичну діяльність в Україні не мав і не знав ніц. Повний вакуум. Практично всю інформацію збирав і своє трактування її я робив сам, почавши фактично з "чистого листа" (табула раса).
Але не з мінуса, тобто злої упередженості, що то були "страшні бандити і садисти" у мене також не було, а це ставало позитивом для нормального розуміння теми.
Нарешті найкращим вчителем методології вивчення була наша "чарівна радянська дійсність", яка примушувала усяку мислячу людину задуматись: якщо пишуть і говорять про наше життя яке вона гарне і красиве, а ми на собі відчуваємо зовсім протилежне, то щось тут не так… Питання для кожного ставало вирішити, хто ж бреше: вуха, що чують одне, чи очі, які бачать зовсім інше.
Хто вибрав очі, той швидко навчився читати комуністичну літературу як то кажуть "поміж рядків". Так я, читаючі ті книжечки про буржуазних націоналістів,  свідомо міняв всі плюси на мінуси, і навпаки. Якщо наші відважні чекісти були такі герої і перебороли стільки небезпек, то видно і вороги у них були не згірш за мужністю і силою волі. Але просто поміняти об'єкти ідеалізації також не дає істини, бо вона насправді знаходиться десь посередині між тим, що кажуть одні й другі. Тому я ніколи не стану ідеалізувати Бандеру чи Шухевича, при всій повазі до цих видатних лідерів, як ніколи не зійду до тупої обструкції всіх працівників КДБ і різних "органів" - вони теж не були виключно падлюками, як колись зображувались націоналісти. Потрібно просто відсіяти полову від зерен правди, реальної правди - правди факту, а не домислу. І, на мою думку, носіями цієї правдивої правди (вибачайте за софізм типу "економіка має бути економною") мають бути в першу чергу науковці, зокрема - історики. Вони знають документи, першоджерела і можуть сказати достовірно, як все було.
Тільки є одна проблема, яку висловлює фраза одного деспота: хто контролює минуле - контролює і майбутнє. Тому існують історики правди факту та історики потрібної правди. До останніх, на мою думку, якраз належить не шанований мною гаспадін Кирил Александров. Бо не можу я поважати історика, який не навів жодного документа чи цитати, точніше навів одну-єдину значну  цитату… з промови Власова при тому, що темою його дослідження був Степан Бандера. Абсурд! Всі висновки гаспадіна історика побудовані на тому, що він так вважає! Такий ось суддя: пофік речові докази, покази свідків, документи, коли він інтуїтивно відчуває хто злодій.

Я не буду аналізувати і спростовувати кожен висновок К.Александрова, а зупинюсь на кількох просто для демонстрації "логіки" їх побудови. Цитувати буду мовою оригіналу, тому що ця "гра слів та ідіом" перекладу не підлягає.
"Бандера вступил на путь революционной борьбы против советской власти, будучи воспитанником Австро-Венгерской империи и верным чадом Греко-Католической Церкви. Он равнодушно относился к исторической судьбе Киева, Киево-Печерской Лавре и Православной Церкви."
Цю фразу я б ще доповнив на мові оригіналу таким чином: "Но особенно позорным для Бандеры было его отношение к дзен-буддизму в Бурятии, к которому он был не просто равнодушен, а вообще о нём ничего  не знал. Какое духовное убожество!"
Дурість? Звичайно. А ставити в один ряд місто, будову і віровчення - це розумне поєднання? Звідки К.Александров висмоктав висновок, що Степан Бандера байдуже відносився до історичної долі Києва - столиці його майбутньої Самостійної України!?  І до чого тут його ставлення до Києво-Печерської Лаври, тим більше що значно ближче коло Кремянця є не менш видатна Почаївська Лавра. І звідки у Бандери байдужість як сина греко-католицького священика, який править службу за візантійським обрядом  до церкви, де служба відбувається також за тотожним візантійським обрядом?
Гаспадін історик навіть не знає банальних речей, що Греко-Католицька церква така сама Православна Церква, як і його в Росії, а слово "католицька" вказує тільки на її підпорядкування до Риму, Вселенського престолу Папи Римського, але за обрядом вона не є католицькою. Звідки тоді теза про байдужість Бандери? Є цитата з його статті чи навіть приватного листа? Спогади сучасників? Нічого цього нема, а просто гаспадіну історику так навіялось…
Підемо далі:"Безусловно, Бандера стал последовательным, принципиальным и непримиримым врагом советской власти. Но одновременно же он совершил радикальную и необратимую ошибку, вольно или невольно (скорее, преднамеренно) отождествляя большевиков с русскими. Такой взгляд выглядел ложным, циничным и оскорбительным для бессчетно уничтоженных ленинцами-сталинцами русских крестьян, казаков, священников, дворян..."
В наш час в Іраці знайдеться дуже багато іракців, які ненавидять американців всіх сукупно, не виясняючи, що у США багато мусульман і таких громадян, які виступають за припинення цієї війни. І як не зрозуміти, що це негативне ставлення іракців до американців є найвищою мірою проявом цинізму і образи до пам'яті мільйонів знищених американських індійців…
Погодьтесь, що такі логічні побудови причин і наслідків на історичну тему звучать просто як відповідь студента-недоучки на іспиті: головне - щось казати схоже на правду, а хто там дуже буде дослухатись, що це просто набір загальних фраз і висновків "на тему" і не більше того.
К. Александров приліпив ярлика Бандері - "Такой взгляд выглядел ложным, циничным и оскорбительным…" без жодних документальних доказів, тому що їх просто не існує, бо насправді Бандера декларував свою боротьбу виключно як антикомуністичну, тобто національність тут ніякого значення не мала. Тому було знищено бандерівцями чимало українців - за комуністичну приналежність. Гаспадін рускій історик цього тупо не хоче розуміти і жодним чином не обмовився про антикомуністичну направленість діяльності Бандери, який якраз добре розумів, що "совєцкая власть" є бутафорною ширмою прикриття для комуністичного "безпредела".  А в своїх статтях він і все керівництво ОУН і УПА чітко декларувало, що вони проти ненависті до конкретних націй у тому числі і росіян, бо головним гаслом їх боротьби є "Воля людині, воля народам".
Так хто робить помилки? - "…вольно или невольно (скорее, преднамеренно)…"

Тут можна поставити крапку, бо для розумного сказано досить. Але залишаються ще інші Кирилки, яким треба тлумачити детально, тому продовжу новою цитатою.
"Бесспорно, Бандера страстно и искренне желал свержения советской власти, уничтожившей в границах УССР миллионы людей и морально растлевавшей ложью и лицемерием остальных, точно так же, как и в других республиках бывшего Советского Союза. Вопреки рассуждениям некоторых представителей советского агитпропа, Степан Бандера, конечно, не был ни изменником, ни предателем, а непримиримым и последовательным врагом большевиков, имевшим политическую программу и разветвленную, серьезную организацию, опиравшуюся на поддержку, думаю, устойчивого большинства населения Западной Украины"
Можна подякувати, що нарешті пішов прогрес і з Степана Бандери знято тавро зрадника Батьківщини, бо він ніколи не був громадянином СРСР, але раніше його ким тільки не обзивали і таврували не турбуючись про логіку обвинувачень - хто перевірить? Так круто співробітничав з німцями і розвідкою Абвер, що загримів до їх концтабору - отакі вони злісні вороги у СРСР, що навіть до тюрми "друзів"-нацистів радісно підуть, аби допекти комунякам…
Але оте "думаю" я думаю не є обгрунтованим, тому що треба згадати, що у 1939 році якраз значна більшість Західної України з квітами і синьо-жовтими прапорами зустрічали визволителів з Сходу - війська Червоної Армії, які в спілці з німецьким Вермахтом знищили Польську державу. До 90 відсотків українського населення раділи цій події, у тому числі і значна частина націоналістів, мрія яких була Соборна, тобто - єдина, Самостійна Українська Держава. Образ такої декларувала радянська пропаганда у вже існуючій Українській Радянській Соціалістичній Республіці, що зараз нарешті об'єднала всі українські землі в одній державі.
Тому наголошую особливо для усіх: жодного! Жодного супротиву з боку українських націоналістів у 1939 році Червоній Армії не було! Як не було розгалуженої системи опору з бункерами та криївками. Була тільки віра в добро у одних і сумніви у інших, але не було збройного опору, що постав грізною силою у 1944 році по всій Західній Україні, коли вже дійсно націоналісти мали: "…политическую программу и разветвленную, серьезную организацию, опиравшуюся на поддержку, думаю, устойчивого большинства населения Западной Украины."
Чому так сталось? Тому, що пропаганда - одне, а реальність - інше. Якою була реальність радянської влади і комуністичного панування на Західній Україні всього один з половиною рік найкраще говорить відповідна ненависть місцевого українського населення до всього радянського. І цю ненависть не Бандера з націоналістами навіяв народу - ось що важливо. Тобто весь терор проти комуністів і радянської влади 1944-1954 років зростила або точніше - спровокувала сама радянська влада.

Наступна цитата така: "Но вместе с тем руководитель ОУН-Б видел грядущее соборное Украинское государство в строгом соответствии с представлениями, десятилетиями формировавшимися о нем исключительно у небольшой группы украинофильствующей интеллигенции в "украинском Пьемонте" Австро-Венгерской империи. А не в соответствии с представлениями об Украине, складывавшимися столетиями, например, у населения и интеллигенции на Киевщине и Полтавщине. И если "галицийский" и "малороссийский" образы не совпадали, то в случае политического успеха безжалостного искоренения последнего Бандера добивался бы столь же страстно, как и ненавистной ему сталинщины."
Знову перед нами цікаве маніпулювання і абсолютне не співвідносне протиставлення "десятилетиями формировавшимися" до "складывавшимися столетиями" і ще більш абсурдний висновок про можливу нищівну диктатуру Бандери у гіпотетичному випадку керманича України. Де якісь свідчення тому в промовах, листах, статтях Бандери? Нема. Все це домисли гаспадіна історика, але всі вони чомусь зі знаком мінус, але не плюс. У тому вся проблема, чому українці не люблять москалів: бо як той множить два по два, то для Росії у нього виходить 9, а для України як 0, то ще добре, а то ми все й винні їм постійно.
А якщо говорити по суті питання, то Австро-Угорщина, до якої з певною зневагою ставиться К.Алексеев, була передовою європейською державою! І світогляд своїм підданим вона давала відповідний європейський! Так само і Польща була європейською державою з певною системою норм моралі і законодавства. Не потрібно багато думати, щоб зрозуміти протиставлення європейського мислення на процес державотворення від усталеного у віках азіатського принципу "своя рука - владика", що "столетиями" панував на теренах України від часу захоплення її Золотою Ордою, в часи анексії-"воз'єднання" з Російською імперією, не кажучи про часи в СРСР. Власне у теперішньої України вся проблема у тому, що її політична і економічна еліта отруєна чадом азіатчини, і для них закони тільки ширма, а не норма, як то є у Європі.

Ще  хочу обговорити наступну тезу гаспадіна руского історика:"Парадоксально, но автору кажется, что Бандера и предпочел бы погибнуть в этом противостоянии примерно так, как это и случилось в 1959 году, чем просто умереть в каком-нибудь швейцарском санатории, получая от соратников персональную ветеранскую пенсию. Круг жизни замкнулся и пришел к логическому концу"
Коли проста людина каже, що їй здається, то їй радять перехриститись, щоб пройшло, але коли це каже історик в своєму дослідженні, то тут і святий хрест безсилий. Якби Степан Бандера шукав геройської смерті, то пішов би на Україну і загинува разом з Шухевичем, тоді б він не дотримувася суворої конспірації за кордоном, а організовував мітинги і кричав до всіх, що він Бандера, а не Попель. Тобто не смішіть людей своїми "кажется" гаспадін історик. А оце доживання в швецарському санаторії за кошти націоналістичної організації - це що? У вас є тека з подібними прецендентами? Жодного - я певен. Тоді звідки такі домисли? А то вам "ка-аца"... А мені не  "ка-аца" і не здається, а я певен, що ви повний неук, якщо робите подібні висновки з порожнечі. Ось тут справді: "Круг жизни замкнулся и пришел к логическому концу. "
Степан Бандера не шукав смерті героя - він шукав перемоги в боротьбі з ворогом. Він від самих початків своєї боротьби ризикував власним життям, отримав двічі офіційні судові вироки на "кару смерті", а вже скільки вбивць різних мастей за ним полювало - не зчислити.  І якщо один з вбивць досяг цілі і підступно закатував Степана Бандеру, то допускати, що цим він виконав потаємне бажання самого Бандери - зверх цинічно і підло.
Але чого сподіватись від гаспадіна руского історика, якщо всі вони цілком спокійно ставляться до того, що спецслужби Союзу розсилали вбивць по цілому світу, щоб вбивати своїх опонентів. Недавнє вбивство в Англії колишнього агента ФСБ - тому свідчення. І для росіян це цілком нормально, бо ж якже - вони вороги і їх треба знищувати всіма можливими засобами. Так має бути і це нормально! Нормально!? Ненормальність нормальна для ненормальних!
Можливо, що я висловлююсь занадто грубо, але мене шокує і вибиває з можливості нормальної дискусії просто дика логічна побудова роздумів К.Алексеева. Він собі ляпає щось "от фонаря" про швейцарський санаторій, а я повинен логічно і доказова спростовувати цей ідіотизм. Це можливо тільки при умові, що сам зійдеш до тотожного рівня ідіота, чого я не збираюсь робити. Як спокійно сприймати аналогічну логіку шовініста Власова, який прямим текстом викрив все, що насправді думали і думають в Росії про інші народи. 
Прошу з особливою зосередженністю звернути увагу на ту величезну цитату з промови Власова і якщо б К.Алексеев наводив такі цитати з розмов у вузькому колі однодумців самого Степана Бандери, то я б йому щиро був вдячний, але цього нема. Єдине, за що хочу подякувати К.Алексееву, так це хоч за якусь малу еволюцію поглядів у позитивний бік, але все це робиться в стилі, висловленному у промові Власова:
"Я глубоко верю в следующее: народы [после свержения советской власти] получат свою национальную независимость, оскорбленное, униженное национальное их чувство будет удовлетворено, национальные страсти утихомирятся. Начнет диктовать свою волю закон истории, географии и экономики. Пусть в процессе расширения своих границ Россия допустила много ошибок, несправедливостей, жестокостей, даже преступлений. Пусть путь русской экспансии был обильно полит кровью покоренных народов. Но после этого прошли века совместной жизни народов под одной крышей. Установилась же за это время между ними какая-то связь - культурная, экономическая и даже родственная?
Я верю в притягательную силу этой связи, я верю в силу русского языка, служащего "мостом", соединяющим все народы "евразийского" простора, в силу русской культуры. Поэтому со спокойной совестью иду на честное признание права народов на самоопределение, вплоть до отделения, ибо глубоко верю, что в будущем народы России найдут общий язык, общую платформу для совместного братского сожительства на началах права и справедливости, взаимного уважения, добровольного сговора, а не путем принуждения,  насилия и нового покорения.  В новой России жизнь  должна строиться на  безусловном признании силы права, а не праве силы. Нехорошо поступают те сепаратисты, которые не только защищают право своего народа на национальное самоопределение, но настойчиво проповедуют чувство ненависти к русскому народу, к России. Точно так же нехорошо поступают те русские, которые с пеной у рта отрицают право народов на самоопределение... Пока нам надо свергнуть большевизм, для чего, прежде всего, нужно объединение всех активных антибольшевистских сил".
Наперед можу вирахувати, що кожен москаль свідомо чи підсвідомо в наведенній цитаті свій акцент поставить на другому абзаці з "Я верю в притягательную силу этой связи, я верю в силу русского языка, служащего "мостом", соединяющим все народы "евразийского" простора, в силу русской культуры" - а якже. "Благодетели наши" - вони нам на кінцях штиків культуру принесли, навчили нас "щи лаптями хлебать", а то дикуни серветками, ложками та виделками користувались…
Так само наперед можу вказати на рядки з промови Власова, від яких у кожного, хто не ототожнює себе з російським етносом, виникає справедливе почуття ненависті: "Пусть в процессе расширения своих границ Россия допустила много ошибок, несправедливостей, жестокостей, даже преступлений. Пусть путь русской экспансии был обильно полит кровью покоренных народов." Ще б! Для них це все всього-навсього "пусть", якась дрібничка, а для нас це тарагедія, національна трагедія, смерть рідних і близьких, мільйони жертв, зруйновані домашні вогнища і покалічені людські долі, принизлива роль прислуги в окупанта - а для них це звичайно тільки "пусть".  Тому що "установилась же за это время между ними какая-то связь - культурная, экономическая и даже родственная?" Точно як пан дивується, що кріпаки його ненавидять, а як можна скасовувати панщину і "різати по-живому",  якщо пан мало не кожну дівку згвалтував і по селу повно бігає його байстрят… Так що пішли ви , гаспада москалі, під три чорти з отакими "родственными связями".  І до такого висновку нас не Бандера, а Шевченко набагато раніше закликає своєю безсмертною поемою "Катерина".
Єдине, вчому я переконався з цього матеріалу гаспадіна руского історика: про Степана Бандеру потрібно говорити ще і ще, тому що це дійсно була людина,  чиє прізвище відповідає реальності - він був і є прапором визвольної боротьби українського народу за свободу і державну незалежність.

Богдан Гордасевич
Львів - Рясне
16.12.10

Я вважаю, що було б добре, якби тут на форумі кожен висловив своє бачення сучасного українського націоналіму

оригінал статті Кирила Александрова є тут https://io.ua/s77450

 (Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 13.07.19 р. Демократія без "демо"

13 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 13.07.19 р.

Демократія без "демо"

Мені часто доводиться промовляти іронічну фразу "Я демократ і ніколи не нав’язую своїх поглядів тим, хто їх поділяє"
Чудово розумію, що ми вийшли з сумнозвісного "демократичного централізму", як офіційно називався в СРСР існуючий тоталітаризм, але вже набридло за 20 років бачити, як людина стверджує свої демократичні погляди тим, що зобов’язує оточуючих визнати їх істиність без права на сумнів. І зачасту це є люди, що жертвенно присвятили себе до боротьби з тоталитарною системою. Парадокс, що зачасту переходить в норму.
Всі знають значення слова демократія, як поєднання двох грецьких слів "демос" - народ і "кратос" - влада. Просто подиву гідно те миттєве перевтілення будь-кого в те "кратос" з повним ігноруванням отого "демос". Хто стає владою - перестає бути народом, тобто перестає ототожнювати себе з народом. Вони вже над народом, майже боги...
З іншого боку теж проходить цікаве перевтілення, бо хто не став при владі - теж не стає народом, а піднімається в іпостасі яко архангел, і криє матом і народ, який обрав і терпить цю огидну владу, і, зрозуміло, обливає лайном саму владу всіх рівнів. І це фактично кожен в Україні, а звідси виходить, що народу як такого у нас і нема. Нема демоса! Всі - кратос!
Отож про демократію в Україні говорити безглуздо. Так само і про економічний добробут, бо його творить народ своєю працею, а у нас всі при керівництві зайняті.
І сміх - і гріх, але так воно є. Моя думка тут однозначна: поки народ і влада не усвідомлять, що вони є одне ціле - чогось доброго в Україні чекати марно.
Мені сподобалась відповідь одного чоловіка емігранту-націоналісту, що ганив Україну, бо вона не така, якою мала бути на його думку. Було досить неприємно чути обвинувачення від людини, яка жила в добрах закордону і наїжджала в Україну яко речник істин. І тоді один чоловік сказав наступне: "А знаєте, ми любимо Україну такою, якою вона є і вам радимо того. Іншої України немає."
Розумію, що негараздів у нас повно, одначе, одначе, одначе... В цьому питанні є тільки одне рішення: коли народ стане владою, а влада - народом, тоді постане процвітаюча Україна.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне  

Вибери мене

На одному міжнародному семінарі з питань демократії з боку української делегації було піднято питання фальсифікацій процесу виборів, на що один з експертів дав гарну відповідь: "Якщо влада свідомо впроваджує масоване фальшування результатів виборів, то навіщо їх взагалі проводити? Власне влада найбільше має дбати про чесні вибори, щоб або підтвердити свою легітимність, або передати владу іншій сповна легітимній політичній силі. Ну а про фальшування все одно всі дізнаються - таємну агентуру ще ніхто не відміняв." Розумна думка, але хто у нас у владі користується розумом - тільки інстинктами.
Там же я почув якісне пояснення виборчих позицій електорату, про що хочу розповісти, тому що мені вже урався терпець пояснювати агресорам типу "голосуй, бо мусиш - Україна понад усе!", - що вибори є справою добровільною для кожного! Добровільною! Це право, а не обов’язок. Принаймні в Україні! І кожен сам визначає, як тим правом скористатись.
Справа у тому, що у виборах все одно по-суті приймають участь всі виборці сукупно, а різниця в тому, що виборці, які не пішли на вибори - фактично передають свої права виборцям, що прийшли і проголосували. Своєрідна мовчазна згода автоматично визнати правдивим процес виборів за будь-якого результату.
Далі ще цікавіше: виборці голосують за різних кандидатів, але переможець тільки один, то що з іншими виборцями? А вони так само автоматично погоджуються на результат, тому що переможець виборів автоматично стає представником всіх виборців округу. Всіх, а не виключно групки підтримки! Це і є сутність демократичних воборів.
Так що виборці голосують всі, але одні - пасивно, інші - активно. Головне, щоб ні у кого не виникало сумнівів у чесності процесу виборів. Це основа соціальної стабільності в суспільстві.
Нарешті славнозвісна графа "проти всіх", щодо якої стільки галасу осудження,- навпаки є дуже важливою і потрібною! Надзвичайно! По-перше, вона вказує існуючим політичним силам, що вони мають змінитись, якщо хочуть залучити ці голоси. Але найголовніше - наявність "проти всіх" стимулює появу нових політичних сил, які можуть розраховувати на цей електорат! Якщо в країні немає вільного електорату, то який сенс творити політичну партію нової формації? Щоб переманювати чужий електорат? Це нечесно в самому зародку, то чи може подібна нова політична генарація бути позитивною у своїх подальших діях, якщо починає з підлості? А наявність "проти всіх" навпаки цей процес стимулює, як цілком природній і чесний. І я дякую всім виборцям "проти всіх", бо ви стимулюєте майбутнє нашої держави, її розвиток і поступ!
Стосовно прав виборців відкликати депутата - то це повна дурість й нісенітниця. Так, депутат є виразником волі виборців, але не потрібно робити з нього клоуна, який має повсякчас подобатись публіці, тільки догоджати й розважати. Депутат є уповноважений довірою на визначений термін, що можна уподібнити до пілота літака: не можна в польоті провести переобрання пілота на когось з пасажирів, бо щось сильно трясе і всі захотіли більшого комфорту. Думайте і обирайте правильно до посадки в літак, шановні. І запам’ятайте: коли вас обманули, то винуваті обидві сторони! Обидві! І шахрай, і ті лохи, що пішли в нього на поводку!
Депутат не роздає благ виборцям, як і не має звітувати перед ними, бо то є безглуздо. Від того, що вам сто раз скажуть мед - в роті не посолодшає. Є чіткий крітерій оцінки діяльності депутата - ваше повсякденне життя: про владу згадують тоді, коли ваше соціальне буття втрачає комфортність і вже вас не влаштовує! З різних причин. І тоді люди беруть владу за душу і трясуть, як ту грушу. Починають той процес в першу чергу з свого обранця.
Процедура позбавлення депутатських повноважень існує, просто не хочу вдаватись в правознавчі тонкощі цього процесу. Важливо інше розуміння: найбільшою покарою для людини у владі є позбавлення її влади. Не даремно всі, хто відчув смак влади - так до неї рвуться знову і знову! А зась, якщо то мурло вже обирали і воно ніц не зробило корисного для людей, але багато корисного виключно для себе. Пішов геть.
Сподіваюсь це роз’яснення трошки зтишить агресію людей, що рахують себе надто прогресивними і уявляють, що "громадянське суспільство" - це коли всі люди в державі безперервно гарують у різних політичних партіях та громадських організаціях. Ні, ні і ні! Більшість людей мають працювати на роботі - і досить.
Якщо хтось має активну соціальну позицію - то прошу і робити самому, а не примушувати до цього інших. До доброї справи люди і самі долучаться без зайвих закликів. І навпаки, якщо люди не долучаються, то проблема не в їх "недорозвинутості" чи там що, а у тому, що вони бачать пустопорожню гнилизну цієї справи. Люди завжди праві, навіть якщо вони і не праві. Це парадокс, але вираз "людина вчиться на чужих помилках, а розумнішає тільки на своїх" стосуєть і суспільства загалом. Помиляючись - ми всі розумнішаєм.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 12.07.19 р. Ст. Бандера

12 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 12.07.19 р. 
Ст. Бандера



І ще раз поговоримо про Степана Бандеру

Коли мене запитали, як я ставлюсь до рішення якогось там суду щодо позбавлення звання Героя України Степана Бандеру, то я відповів однозначно:"Я ставлюсь до події дуже навіть позитивно!"
Така відповідь одразу шокувало моїх співрозмовників, які знають мене як активного пропагандиста життєпису Степана Бандери і видавця книжок про нього. Тому я зробив роз’яснення своєї позиції своїм співрозмовникам і зараз хочу викласти її та донести іншим.
Почну з того, що майже одразу в радіоефірі почув думку-коментар на цю подію одного тернополянина: "Мене зовсім не турбує рішення якогось суду: героєм Бандеру визнав народ і це відмінити неможливо! Навпаки, мені було б прикро, якби теперішня влада почала активно вшановувати Бандеру і робити його своїм героєм"
Я тої самої думки. Хто знає тих теперішніх Героїв України? Та ні живих, ні мертвих не знаємо, бо вони такі герої і є: не народні, а провладні герої. Ну і якого милого серед них робити Бандері та Шухевичу? Тільки свою героїчну пам’ять ганьбити. Ще мудреці Давньої Індії сказали влучну істину: "Найбільша ганьба достойному є похвала від недостойних". До речі, саме в такому ключі я розглядаю всі безкінечні брутальні коменти в інтернеті різних недостойних щодо Бандери і Шухевича. Я готовий подякувати їм за це, бо якби це чмо стало нахвалювати їх - я б почав турбуватись за українську національну ідею.
Звичайно, що приємного в події мало, бо будь-яке приниження героя є приниженням і людей, які визнають його своїм героєм. Хоча українцям західних регіонів не звикати до брутального оббріхування їх визнанних героїв, тому що в часи СРСР за "совєтів" такого натерпілись - і не піддались, не зреклись своїх героїв! Але ж у своїй Українські Державі терпіти подібне куди прикріше. І це стосується не тільки теперішньої влади.
Будемо відверті: так звану "помаранчову" владу чомусь обзивали "націоналістичною", хоча насправді за нею нічого подібного не спостерігалось всі 5 років її функціонування. Про Юлію Тимошенко, яка все націоналістичне в собі обмежила виключно публічним виживанням української мови, я можу сказати одне: "Дяку вам за те, що нема за що дякувати!" - бо "достойною" цю особу назвати неможливо. Щодо Віктора Ющенка, то давайте не обманювати самі себе: порожняк повний. Увесь націоналізм Ющенка, з яким бореться нова влада: той самий Бандера! Та ще Шухевич! І все! Більше новій антиукраїнській владі боротись немає з чим! Нема!
А пригадуєте, як Ющенко надав звання "Героя України" Степану Бандері? Не на 1 січня 2009, коли тому виповнялось 100-річчя, а як "ображений хлопчисько" в останні дні свого президенства після ганебного програшу виборів у першому турі, коли вже все було ясно. Залишається однак нез’ясованим, чи то Ющенко таким чином подякував Львову, що став єдиним місцем на всю Україну, де він переміг. Чи просто захотілось "голосно грюкнути дверима" і Бандера якраз найкраще надавався для цього. Не знаємо, але і за те вдячні: з нікчемної вівці хоч вовни кавалок.
Всі ми добре розуміємо, що то все є так зване "загравання з електоратом". Тоді було, і зараз є. Ющенко обмежився показовою фолькльорно-історичною темою і однозначно відмежувався від націоналізму, як ідейної системи розбудови держави. В результаті цих мансів-реверансів перед електоратом він для сходу всеодно залишився "націоналістичним прихвостнем", а для щирих патріотів західних регіонів був "ні риба - ні м’ясо", тоді як люди мали за взірець лідера - Бандеру з його крицевою затятістю і наполегливістю, як захистника українства!
Теперішні події теж дивують: чого хоче досягти Янукович подібними судовими інтрижками. Вже лишив себе легітимності, так ще хоче зневаги? Давайте детально розберемось в ситуації: є два однозначні варіанти, коли або Янукович своїм указом скасовує указ попередника, або чітко заявляє - "Хай буде, як є. Проїхали далі. Тема закрита." А що ми маємо наразі? Хтось скаже: "О! Ми маємо верховенство права!" Ха-ха! Судова система є механізм і не більше того! Дивіться правді в очі: указ найвищого рівня виконавчої влади в державі - Президента України скасовуює якийсь нікчемний адвокатик, що є фактично порожнім місцем! Навіть не депутат ВРУ! То яка ж це влада і яка до неї може бути повага?!
Пригадую, що Путін з Медведєвим до 65-річчя 9 травня перемоги над Гітлером попросили Януковича позбавити Бандеру і Шухевича звань Героя України, а воно он як - не того просили. Тут навіть Ахметов безсилий. Є в Донецьку куди сильніша від усіх сил сила, що має найбільшу владу в Україні: миршавий адвокатик.
Ганьба і тільки. І Януковичу, і всій його конторі радників-дорадників з Ганусею включно, бо знову вся Україна об’єдналась за одним заняттям: плює в одну точку, якою є Президент України. Як від Кучми зачали, так досі не можемо позбавитись цієї непристойної звички. Зате Схід і Захід - разом! Теж досягнення...

Богдан Гордасевич
12 січня 2011 р.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 11.07.19 р. Не рад парад

11 липня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 11.07.19 р. 
Не рад парад



Сподівався оминути тему військового параду на 24 серпня, якби не одна думка: ось людей нагороджують за подвиги державними відзнаками: орденами й медалями, а де їм ті нагороди вдягати, як не на парадах? Немає де. На забави, в ресторани чи у театр? Де ще? Хіба ото пронесуть на подушечках перед труною після смерті…
Я сам є прихильником військових парадів, тому з приємністю і гордістю пригадую військові паради минулих років у Києві на День Незалежності України, як і у нашому Львові також були військові паради з військовою технікою і то досить потужною. Все це додавало наснаги і військовим, і мирним людям, що у нас є могутня армія, яка нас захищає. Військові паради потрібні – це однозначно! Просто чи варто ці паради проводити при такій владі, тобто віддавати їй честь і марширувати гідно військовими лавами перед купкою лайна? Я цілком поділяю думку телеведучого Миколи Вересня, який висказав наступне: «Гей-парад владу влаштовує і його провели, а військовий парад вона заборонила… Яка влада – такі й паради» І нема на то ради! Що тут ще додати?

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 10.07.19 р. СПУ «Гарт»

10 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 10.07.19 р. 
СПУ «Гарт»



Послухав чуже і згадав про своє давнє написане і продумане, але не здійснене. Прошу зауважити головне, що «соціальна» не є «соціалістична», а дещо інше: це є «Суспільство соціальної довіри». Пояснюю це простою метафорою: коли ви сідаєте в автобус, то довіряєте своє життя водієві. Коли ви приймаєте ліки, до довіряєте тому виробнику і продавцю, що це вони і є, а не фальсифікат. Що сусід через стіну не займається експериментами з газом чи не розбирає чи збирає бомбу тощо. Ми живемо в суспільстві, де змушені довіряти свою безпеку людям, що є поряд з нами, як довіряють вони нам в тому, а разом це і складає Суспільство соціальної довіри.
Задум Соціальної парті України «Гарт» і був у тому, щоб пропагувати системне формування Суспільства соціальної довіри.

Сучасне вагітне майбутнім
 
 Вельмишановне панство з блогерів і всіх інших, хто читає чи проглядає мої дописи тут або деінде, – як я вже зазначав в минулому, я використовую цей ресурс просто для оприлюднення своїх матеріалів. І все! Мені тим Інтернет і цікавий, що я можу розмістити що хочу і забути, тобто не думати як далі донести думку суспільству - вона вже є доступна для всіх бажаючих, отож можу спокійно рухатись далі.
Далі буде Майбутнє і мене турбує, яким воно буде. Маю тверде переконання, що в житті нічого не відбувається просто так спонтанно: все має певний збіг сукупних обставин, серед яких можливі випадковості, але спільний знаменник всеодно буде закономірним. Не буду зараз обтяжувати всіх прикладами і доводами – їх безліч. Хочу сказати про інше: я викладаю свої знання і роздуми тут для спільного використання всіма, хто того забажає - ото і все.
Також хочу зазначити, що я не претендую на те, щоб бути найрозумнішим за всіх – а навіщо воно мені? Мій імператив дії походить з іншого: якщо я втаємничую свої розумові знахідки в собі через завищену самокритичність, то зроблю зле, бо не мені вирішувати, що є насправді мудре, а що – не дуже. Все вирішуєте ви, мої читачі. Знайдете собі цікаве і корисне – добре, але як не станете читати - теж не пропадете, як і я не пропаду з того. Я дуже полюбляю притчу про сіяча, що розкидує зерно, але в кожної зернини своя доля і не кожному зерняті дано прорости і вирости до повноцінного колоса. Як ще люблю повторювати іншу сентенцію: –Якщо врожай поганий – всеодно треба сіяти знову і знову. Моя робота як я її вбачаю: засівати думками українські інтелектуальні грунти. Я плекаю УКРАЇНСЬКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ЕЛІТУ МАЙБУТНЬОГО.  Придумав для цього віртуальний проект Соціальна партія України "Гарт" (СПУ "Гарт") – з тим і буду рухатись далі.
З повагою - Богдан Гордасевич.
Оскільки інтернетресурси не є певними тривалістю, то прошу все довільно копіювати, зберігати і розповсюджувати за власним бажанням. 
15:37 13.07.2012

Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт»)

Історія і філософія задуму як його вбачаю я, Богдан Гордасевич.
Всім відома формула ринку: попит народжує пропозицію. Але що є первинним? Ясно, що пропозиція, бо інакше звідки має виникнути попит на те, чого нема. Інше питання, наскільки пропозиція є актуальною, щоб мати попит. У даному варіанті є просто пропозиція створити партію нового характеру, а саме таку, яка не виражає інтереси окремої верстви суспільства, але є універсальною і об’єднавчою інтересів всіх членів суспільства. Яким чином це можна зробити? От над цим і спробуємо задуматись.

Нормальне вільне суспільство в демократичній державі характеризує його багатошаровість і розпорошеність інтересів людей на противагу тоталітарним чи монархічним державам, де все уніфіковано під певний ідейний стандарт керуючої влади.  І що цікаво: кожна влада своїм основним критерієм існування й панування виставляє добробут народу як своє головне завдання, але майже завжди то є облудою для самої влади і бідою для людей.  Проблема в тому, що не можна ощасливити кожну окрему людину без врахування її суб’єктивної волі інакше, аніж надавши їй свободу вибору в тому пошуку особистого щастя. Свобода - це є право вибору! Вільного і розмаїтого. І особистого!Ось чому я вважаю за можливе і навіть необхідне творити суспільство з різних ідейних форм співжиття позитивного характеру, тобто щось приблизно як у Давній Греції, коли міста-поліси мали свої порядки, тільки, зрозуміло, в осучасненому варіанті. Далі можна буде деталізувати, але наразі зупинимось на цьому. В принципі теперішні державні федерації досить непогано демонструють варіантність місцевих норм співжиття.

За своїм задумом Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт») - це партія інтелекту, отже в ній можуть бути люди різних соціальних груп від бомжів до олігархів, хоча в результаті діяльності цієї партії не повинно бути не бомжів - ні олігархів, як взагалі повинно зникнути протистояння типу експлуатованих та експлуататорів, соціальні антагонізми і глобальні конфлікти. Все це не є якоюсь нездійсненною мрією – світ неухильно до того йде, а я просто конкретно обумовлюю цей процес. Інше питання, що для виникнення об’єднання потрібно мати в достатній наявності що об’єднувати. Якщо за рівень інтелекту брати показник, який наявний зараз у Верховній Раді України згідно діяльності народних депутатів, то він занадто низький, щоб йти туди з партією інтелекту.  Ще важче, щоб таку партію оцінили виборці, які більше полюбляють обирати різноманітних «гречкосіїв», а не таких, які кажуть просту правду: щоб мати - потрібно працювати. Задурно тільки ярмо видають.

Одним з моїх особистих розчарувань під час процесу відомої «горбачовської перебудови», яка призвела до розвалу СРСР, було усвідомлення наскільки нікчемна інтелектуальна потуга є у всій нашій країні, особливо провідній верстві, якою на той час була компартія СРСР. На мою думку тільки це стало першочерговою причиною розвалу держави СРСР – убогість інтелекту починаючи від найбільш елітного апарату КДБ і до низу по всіх структурах партійних і державних. Якщо комусь здається, що я не правий, то після того, як він перехреститься і буде й далі так вважати, тоді най спробує і спростує мої закиди. Зокрема, коли мені говорять, що розвал СРСР має зовнішні причини типу дій ЦРУ чи масонів, то прошу ласкаво вказати, де були наші розумники, які все оте підступне дійство прогавили? І т. д.

Особисто я був в часи перебудови Горбачова його прихильником, як і був проти розвалу СРСР, тобто не надто переймався ідеєю повної незалежності України. І думаю будь-яка розумна людина була б проти руйнації того громадного соціально-економічного комплексу, який вже склався в СРСР, якби вчасно було реформовано політичні важелі суспільного буття, але не вистачило на те розуму - однозначно. Спробую пояснити, як би мало бути тоді на мою думку. В Радянському Союзі була спотворена система влади, яка була зосереджена фактично в абсолюті у структурі компартії як єдиної партійної сили в державі, а інші державні органи були чисто номінальні за значенням десь як дублери. Від такого «сумісництва» економіка в СРСР ставала суцільним волюнтаризмом-самодурством, а ніякою не плановою та розумно скерованою, через що і зайшла в повний ступор і «штопор», з якого так і не змогла вийти. Китай зумів завдяки інтелекту Ден Сяопіна, а ми – ні. Хоча сам задум був правильний, але коли Горбачов почав свої реформи з того, що став передавати всю владу від компартії до виконкомів рад різних рівнів, то єдиною формою збереження керованості країною стало масове переобрання чиновників компартійної номенклатури до всіх рад і їх виконкомів. Але при тому громадна інфраструктура державного керівництва через партійні ланки виявилась спустошена і тим автоматично зліквідована, замість того щоб всіма засобами треба було намагатись її зберегти і надати нової форми дії, а саме перетворити їх на осередки інтелектуальних штабів перебудови, своєрідні мозкові центри без ідеологічної упередженості.

Тепер через 25 років я вже розумію наскільки це було малоймовірною задумкою, хоча і гарною: як виявилось, у СРСР не було  не тільки сексу, але й інтелекту, тобто через відсутність інтелекту не було і сексу.  Десь так. Одночасно варто звернути увагу, що комсомольська організація в Україні зробила спробу подібного переформатування своєї структури і створила обласні так звані «ресурсні центри» за рахунок своїх коштів та майна, але вони себе абсолютно не проявили як прогресивні осередки, тому що займались виключно поглинанням різноманітних грандів й подібних програм, або легалізацією грошей в якості конвертаційних центрів тощо. Один комсомольський  за генезою Центр Разумкова діяв глобально в інтелектуальній сфері, проте і він скорше перетворився у соціологічну службу, а не потужний центр прогресивних ідей.

Таким чином в Україні, як і в цілому по СРСР, кількісно значний прошарок освіченого люду не перейшов у якісний формат - це варто визнати. Тому перші 10 років в Україні пішло на встановлення хоч якоїсь подібності до державного апарату й влади. Можна нагадати, що в Україні вже на цей час відбулось коло 12 змін державного устрою кардинального характеру, а різних малих переподілів влади - не зрахувати. Тому не дивно, що після скасування Конституційної реформи 2004 року без легітимного затвердження іншої Конституції, навіть відновленої, ми живемо в позаправовому полі, не кажучи, що фактично жоден закон чи постанова Верховної Ради України не була прийнята конституційно, тобто щоб всі голоси депутати виявляли особисто і безпосередньо під час голосування. Голосують карточки депутатів, але не їх власники, причому це робиться публічно, то кого ми такою законотворчою діяльністю дуримо окрім самих себе? Де тут розум й інтелект? Нема. Друга важлива річ: для кого визбирувати перла інтелекту? Особисто я ніколи не погоджусь з поділом суспільства на провідну правлячу еліту і сіру масу з обивателів. Який сенс у найвидатнішій еліті, яку не може зрозуміти народ? Ніякого. Перли не розкидають перед свинями. Тобто еліта повинна мати розуміння у масі людей, щоб продуктивно керувати нами як свідомою соціальною сутністю, а не стадом худоби. І знову натикаємось на парадоксальну ситуацію, що начебто цілком освічені люди діють абсолютно всупереч розумній логіці.

Для прикладу, на нашому виборчому окрузі 117 в Львові двічі підряд обирали в народні депутати відомого ультрас-дисидента Степана Хмару виключно тому, що він «морди комуністам б’є».  Коли ж у Львові почали масово закриватись великі виробництва, якими керували оті самі комуністи - тільки тоді люди почали задумуватись чи правильно вони чинять. Дивна політична деструкція мислення навіть наче розумних людей з науковими званнями мене завжди дико шокувала, бо раціональний зміст справи постійно поступався перед особистими ірраціональними й суто суб’єктивними бажаннями. Виключенням з правил був хіба що тільки Ігор Юхновський, але один він в полі не воїн. Ясно, що не морди комуністам треба було бити, як завдання №1, а шукати виходів спільно з кризової ситуації після розвалу СРСР і наявної економічної стагнації в Україні. Прогавили ми цей момент державного єднання і тепер маємо антиукраїнську буржуазну еліту з колишньої партноменклатури, яка абсолютно антинародна й антидержавна за своїми устремліннями.Моя позиція на період 1991 р. була проста і однозначна: починаємо з чистої сторінки, з повного нуля незалежно від того хто і ким був до цього часу. Так: повна і всеохоплююча амністія всім комунякам, комсомолії, номенклатурі та кедебістам з усіма їх стукачами – прощення в ім’я розбудови Української Держави. Міг би сказати, що на жаль, мої ідеї не були актуальні, однак не скажу, тому що життя пішло більш складним і розумнішими шляхом. Саме так: розумнішим. Потрібен час, щоб відбулась психічна переміна в масовій свідомості соціуму, який за своїм головним принципом надзвичайно консервативний, що і добре. Спрацював принцип: «Біда вимучить – біда й виучить!»Не буду викладати та аналізувати всі процеси, які пройшли в Україні за часи панування президентів Кравчука – Кучми (двічі) – Ющенка – Януковича, але скажу одне – всі вони були дуже корисними для нас всіх, бо ми пройшли важку і важливу школу від рабів до свідомості вільних людей. Пройшли всі: і хто хотів, і хто не хотів бути вільною людиною, але мусів нею стати. Будемо відверті: Україна свободи не завоювала – нам її нав’язали через розвал СРСР в першу чергу за ініціативою Росії. І скажу, як на мене, на той час це було дуже мудре рішення державників Росії: скинути баласт і виплисти з економічної кризи позбавивши з себе відповідальності за всі союзні республіки, перед тим викачавши через  Ощадбанк з них всі грошові ресурси. План розвалу СРСР був оприлюднений урядом Росії на чолі з Сілаєвим ще у 1988 році! Зверніть увагу: за 3 роки до фактичного розвалу СРСР, в якому вже ніхто не сумнівався! Більше того, знаю інформацію, що коли 1980 р. помер голова кабміну СРСР Олексій Косигін, то Леонід Брежнєв запропонував цю посаду Володимиру Щербицькому, першому секретарю ЦК компартії України, але той відмовився! Відмовився! І сказав щиро чому саме це зробив своєму помічнику: «Цю махіну вже не витягнути – воєнка все з’їла»

Рекомендую, щоб не було сумнівів, прочитати чудову за своєю об’єктивністю книгу Нурсултана Назарбаєва «Без лівих і правих» – розвал СРСР є передусім внутрішня причина цього державного утворення, а не суто зовнішня провокація, як це багато хто намагається подати. Не смішіть цапа: агресії проти Росії 1918 – 1920 та 1941 – 1944 років були куди глобальніші – і Російська імперія встояла! Тож ні ЦРУ та США з своїми сателітами тому винні – виключно зсередини прогнило все в СРСР. Але нас цікавить інше: свободу нам нав’язали буквально давши копняка під зад! Не тільки Україні, а всім так званим союзним республікам включно з Прибалтикою,  бо невже хтось має сумнів, що якби могли втримати – то б відпустили? Щоб отак хутко пішли з Східної Європи, якби могли далі утримувати війська й уряди цих країни? Я особисто в те не вірю, що добровільно за власним бажанням Михайла Горбачова. Криза економічна і соціальна в СРСР за часи так званого «застою» набула настільки глобального характеру, що можна подякувати Горбачову та Єльцину, що все ще досить гарно пройшло з тим розвалом.

Менше всього я також вірив у швидке процвітання України після того, як вона з колонії стала незалежною державою. Просто знаю з історії, що ніколи, наголошую: ніколи не траплялось такого, щоб колишня колонія швидко ставала прогресивним мобільним державним утворенням – на все потрібен час. Держава – це надскладний соціальний формат суспільного буття, тому це все одно, що вірити у побудову великого міста всього за кілька років. Неможливо таке: ні Мадрид, ні Санкт-Петербург, ні Бразилія, ні Астана не будувались за коротку мить, а що вже казати про державу. Зауважу, що дуже не люблю, коли починають про Україну казати з погляду порівняння з іншими країнами як Прибалтійські чи Грузія – це абсолютно не співвідносні порівняння, як не можна порівнювати гарний хутір чи містечко з великим містом – це надто різні речі. Україна – величезна держава і розбудова її досить складний процес,  який ми тяжко-важко проходимо й долаємо.

І ще хочу зауважити на одному важливому моменті, який часто використовують в політичних процесах, що ось це наче «єдиний та останній шанс» кудись там вийти чи все врятувати тощо. Коментар може бути тільки один: «єдиний та останній шанс» це може і так, але виключно для вас, хто про це галасує та репетує, тоді як для України все це просто епізод історії людей, що живуть в цей час на її землі. Були до них інші, як дасть Бог – будуть інші й після них. Україна – це земля, де ми гості і дещо паразити. Думаю, це варто сказати кожному, як і усвідомити кожному! Тому що це головна причина, яка дає мені заспокоєння від того, що життя складається не зовсім так, як би мені хотілось. Власне весь проект Соціальної партії України «Гарт» присвячено тому, що я хочу з одного боку зібрати важливі матеріали як базові для того, щоб виразити яким би я особисто хотів побачити Українську Державу: – Державу честі, спільної справедливості і благополуччя. Мрія? Звичайно. Але ж мрії мають властивість здійснюватись! Особливо, якщо мрія стає масовою.

По-друге, моя ідея дії досить проста і її назва «Мозковий штурм» – це процес, коли люди з певним рівнем ерудиції та досвіду, збираються задля вирішення конкретних проблем і висловлюють всі можливі способи їх вирішення включно до найдивніших. Головне в цій дії хотіти вирішити проблему, а не прославитись особисто, отже не потрібно бути весь час мудрим і логічним, постійно слідкувати за власним реноме. Не кажучи вже про особисту вигоду, що так процвітає в лже-«мозкових штурмах» сучасних народних депутатів ВРУ, як і всіх інших депутатів місцевого рівня по всій Україні. Соціальна партія України «Гарт» має постати з мережі осередків «інтелектуальних штабів» місцевого рівня з відповідним делегуванням своїх обраних представників до вищих рівнем інтелектуальних об’єднань. Така партія не потребує масового членства, тому що головним в її діяльності є продукування інтелектуального процесу як ідейної константи, і який добровільно підтримується або ж ні суспільством – це основа діяльності СПУ «Гарт». Принцип простий: розумні люди завжди знайдуть порозуміння. Дурні ж завжди знайдуть причину посваритись.

Так само спокійно можна одночасно (!) діяти і власним шляхом без участі в СПУ «Гарт» – тут якраз важить оте Шевченкове «єдиномисліє подай», а не структурна підпорядкованість. Кожен повинен зрозуміти: які ми – така і Держава! Інакшого не буває. Будуймо державу через себе, свою дію і свою волю!

З повагою – Богдан Гордасевичhttps://blog.i.ua/community/1925/1034006/

9 липня 2012 р.
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 08.07.19 р. Степан Бандера!


08 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 08.07.19 р. 
Степан Бандера!



Розпочинаючи коментування 2-ї глави програмного документу «Слово…»* Степана Бандери найперше, що впадає в очі обраний стиль, що зовсім не є публіцистичним, а конкретно науковий. Тут фактично немає жодних оціночних суджень автора, а є послідовна логіка викладу подій, їх причин і наслідків з ґрунтовним  роз’ясненнями чому так сталося. Зізнаюся відверто, що цей стиль викладу Степана Бандери мене захоплює і я закликаю не проглядати все бігцем, як то зараз прийнято в Інтернеті, а прошу вдумливо читати і намагатися чітко усвідомити, що саме хоче донести автор до читачів. І варто зауважити, що ці тогочасні читачі в більшості були інтелектуалами  високого рівня, тому автор мусів бути надзвичайно виваженим у викладі та своїх визначеннях.
Для мене особисто події 30 червня 1941 року у Львові були загадкою, бо незрозуміло навіщо було так алярмово одразу проголошувати Акт відновлення Української Держави, коли звільнено було тої України всього клаптик території. Степан Бандера чітко пояснює обставини, коли німецька політика була облудливою і так би мовити «багатообіцяючою», але без чітких і конкретних домовленостей та обіцянок в документальній формі. І тут для Степана Бандери, як керівника Проводу ОУН (р), було багато проблем, які потребували швидкого і однозначного вирішення.
З одного боку Степан Бандера і його сподвижники намагалися об'єднати всі проукраїнські сили, що були на той час активні в умовах німецького панування на загарбаних територіях, для чого і було створено в Кракові 1940-го року «Український Національний Комітет (УНК), до якого ввійшли представники всіх середовищ, центрів і угруповань, за винятком одного чи двох. ОУН виступила з ініціятивою і доклала всіх старань, щоб здійснити консолідаційну акцію, керуючись насамперед рацією актуальної визвольної політики, а не своїм протиставним відношенням до програмово різних угруповань, які ОУН поборювала. Це саме мали на меті й інші співучасники».
З іншого боку з початком війни потрібно було чітко визначитися з ким ти разом і проти кого. Степан Бандера не криючись заднім числом, бо писав це після війни, чітко визнає про тогочасну готовність пристати на бік Німеччини за умови визнання Української Держави. Як і однією з умов тої спільної боротьби була участь військових формацій з українців тільки у війні з більшовиками на Східному фронті і в жодному разі не на Заході з іншими державами. Зрозумівши, що чіткої відповіді не буде, а позиція німців така, що ви нам допомагайте, а там з часом побачимо, – Степан Бандера вирішив поставити керівництво Німеччини перед доконаним фактом, що Українська Держава вже є. Це абсолютно співпадає з декларацією Проводу ОУН (революційної) «покладатися на власні сили» як і не вичікувати на сприятливі моменти в політичній кон'юнктурі, а діяти і створювати самим ці моменти.
Таким чином «Акт 30 червня» не був таким собі експромтом, а детально продуманою наперед операцією, що і дало відповідні наслідки, на жаль, негативного змісту. Керівництво Вермахту спокійно поставилося до цих подій і навіть сприяло, але зовсім інакше поставився до проголошення Державного суверенітету України фюрер і його найближче оточення, яке виношувало плани повної колонізації українських земель німецьким етносом, тому будь-які прояви державності українців для них були неприйнятні. Після невдалих умовлянь скасувати публічно цей Акт, німці перейшло до репресій та заарештували значну частину Проводу ОУН (революційної) і перейшли до масового насилля, що і розкрило їх обличчя та наміри стосовно України. З саме цього моменту українські націоналісти-«бандерівці» розпочали збройну боротьбу з німецькими окупантами – з червня-липня 1941 року! Про яку співпрацю та поміч можна говорити після цього?! А звинувачення бандерівців в колаборанстві після цього просто абсурдні! Після цього Степан Бандера фактично всю війну провів під арештом, а останні роки у концтаборі Заксенгавзен для особливо важливих в'язнів Рейху.
Ось чому найбільшим закидом радянських агітаторів було звинувачення в тому, що у тексті відозви «Акту 30 червня» був пункт на вихваляння Фюрера Адольфа Гітлера. А як воно мало бути? Так, як це зробив грузинський телеведучий кілька днів тому, коли обстоював суверенітет, цілісність і незалежність Грузії  перед злочиним агресором – Президентом РФ Володимиром Путіним, обматюкавши його з ніг до голови і прохаючи тим самим залишити їх Грузію в спокої. Можна було, але українці на той час ще вважали Гітлера не катом, а прогресивним світовим лідером і творцем «Нової Європи». Майже як донедавна багато хто серед нас думав про керманича РФ, а воно – сука-сукою, щеня сталінське. На цій гарній думці я завершую цей роздум, але не саме дослідження. Тут для мене було головним визначити чітко, що бандерівці увійшли в конфронтацію з німцями від початку військових дій та їх окупації України, отже однозначно воювали, а не прислуговували німцям. То інакше поводились члени ОУН-«матірної», тобто під керівництво Андрія Мельника, що врешті також опинився в Заксенгаузені, але то є окрема розмова.  

*СЛОВО ДО УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ ЗА КОРДОНОМ


 
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 07.07.19 р. Ото анархія була!

07 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 07.07.19 р
Ото анархія була!



Зіткнулись водолаз і паровозик...

Вчені виявили на дні Азовського моря залізничну колію

У Бердянську вчені виявили 70 метрів залізничної колії на дні Азовського моря.

Про це повідомляє КП “Рятувально-водолазна служба”.

Також на дні моря дослідники знайшли цікаві речі та дивовижні артефакти.

Вчені здивовані знахідкою і наразі не можуть пояснити, як вона туди потрапила.

Як відомо, залізнична колія ніколи не проходила поблизу того місця. Для визначення точних причин, як саме залізничні шляхи могли потрапити на дно Азовського моря, дослідники мають дослідити архівні матеріали.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 06.07.19 р. Слово Бандери

06 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 06.07.19 р. 
Слово Бандери



Не вийшло мені займатися якісним аналізом 2-ї глави праці Степана Бандери «Слово...», а тому просто роблю передрук всього, що стоїть перед тим для покращення сприймання подальшого, тому що я тільки цю главу маю на меті розглянути детально.

СЛОВО ДО УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ ЗА КОРДОНОМ

Ця стаття, за підписом “Степан А. Бандера” появилася окремою брошурою, як видання ЗЧ ОУН, у липні 1948 року, на 69 сторінках. 

Причину написання “Слова” пояснює сам її автор:“Усі нерівності в політичному думанні й ставленні в наших рядах значною мірою походять з недостатнього обміну думками й з'ясування проблем до самих основ. Мета цього листа-подати роз'яснення усім націоналістам-революціонерам на закордонних теренах...”

В цих роз'ясненнях автор “Слова” з'ясовує, що таке ОУН і її програма, які можуть бути союзи держав, народів, концепцію власних сил, вказує на ієрархію наших завдань, дає практичні поради здійснювання визвольної лінії в нашій внутрішній політиці та підкреслює основні завдання української еміграції — капіталізувати боротьбу українського народу на відтинку зовнішньої політики. Відносно не мало місця присвячено теж справам Української Національної Ради, доцільності співдії з іншими політичними середовищами.

Друзі Націоналісти-Революціонери!

Ціла наша політична діяльність за кордоном мусить бути пляновим і послідовним реалізуванням нашої революційно-визвольної політики в Краю, яка веде до єдиної мети. Правильність шляхів, і метод нашої політики ми мусимо постійно перевіряти на основі вислідів, направляти їх і удосконалювати. Успішність цілої закордонної діяльности націоналістичного руху залежить у великій мірі від того, чи всі її складові елементи будуть одностайно, за одним пляном спрямовані до однієї мети, чи в усіх її учасників буде однакове наставлення, однакове розуміння головних питань. Маючи це на увазі, звертаюся до Вас із цим “Словом”, щоб поділитися з Вами своїми думками і спричинитися до того, що в наших рядах будуть ясно усвідомлені основні проблеми української політики, виразно скристалізовані наші позиції, засади й головні лінії нашої політичної діяльности за кордоном. Не маю на меті з'ясовувати цілість нашої політичної діяльности за кордоном, тільки порушую поодинокі питання, такі, що тепер вимагають цілковитої ясности, або ті, що довкола них виринають розбіжності чи баламутні погляди. При тому доводиться пригадувати основні цілі і засади нашого руху, що, як компас, визначають нашу дорогу в кожній ситуації і що їх завжди треба мати перед очима, коли стоїть питання правильности нашої політики.

І.
Організація Українських Націоналістів (революціонерів) — це визвольна політична організація, що своїм характером, своїми цілями, своїм ідейним змістом і своєю діяльністю істотно відрізняється від усіх українських політичних партій. Вона не стає речником інтересів якоїсь окремої частини народу, не виводить своїх цілей, своєї програми з якоїсь абстрактної, теоретичної суспільно-політичної програми, її основне завдання і посвята — це боротьба за визволення України, змагання за Самостійну Соборну Українську Державу, що єдина може забезпечити українському народові повну волю, всебічний свобідний розвиток, добробут, соціяльну справедливість і справжнє народоправство. Коли ця мета буде досягнена, тоді рацією існування і змістом діяльности ОУН буде дальша жертвенна служба Україні відданою працею і творчим змаганням за найкращий розвиток і досягнення українського народу у всіх ділянках життя, за розквіт і велич Української Держави, боротьба з усім, що стоїть тому на дорозі. ОУН змагається за добро цілого українського народу і всіх громадян України, а не якоїсь однієї частини, суспільної верстви тощо. Свою програму ОУН виводить з потреб цілого українського народу, з його природи й історичного розвитку, з сучасного стану, з його життєвих прагнень і настанов у змаганні за найвищий всебічний розвиток, добробут і себевиявлення народу — цілости і всіх його складників, збірноти й української людини. Самобутнє життя і розвій українського народу гармонійно поєднуються з вселюдським поступом як його складова, творча частина.

Український народ матиме змогу свобідно жити й розвиватися тільки тоді, коли визволиться з гніту й визиску російсько-большевицького імперіялізму, коли позбудеться всякого поневолення і стане сам господарем на своїй землі, в Самостійній Соборній Українській Державі. Визволення і самостійна держава — це питання, чи бути українському народові, свобідно жити й розвиватись, внести у розвиток людства свої творчі цінності, чи стати погноєм для дальшого розросту ретроградного російсько-большевицького імперіялізму, що несе поневолення, нужду, занепад всього людства. Український націоналістичний визвольний рух ставить змагання за відновлення й закріплення Суверенної Соборної Української Держави в основу всього українського життя. Зосереджуючи всі сили і всі дії для досягнення цієї найвищої мети, він ставить перед українським народом означений зміст української держави, саме такий, щоб вона об'єднувала в собі цілий народ, всі українські землі, щоб порядкувала в ній суверенна воля цілого українського народу, запевняючи всебічну свободу, справедливість, рівність, добробут, свобідний розвиток і свобідну творчу діяльність усім громадянам України без ріжниці.

Щодо устроєвої форми української держави ОУН на теперішньому етапі послідовно не відстоює якоїсь усталеної структури, ані назви, залишає це питання на час державного будівництва, коли український народ буде вирішувати його свобідною волею. Цього дотримується ОУН від початку своєї діяльности по сьогодні, це прийняла і УГВР у своїй плятформі. Така настанова має політичну доцільність.

В сучасності сама устроєва форма держави ще не вирішує і не віддзеркалює її дійсного змісту. На наших очах діється так, що в одних державах з такою самою устроевою формою, чи то республікансько-демократичною, чи монархічною, панує народоправство, свобода, справедливість і добробут, а в інших — тоталітарна тиранія, терор, гніт, безправство і найчорніший визиск. Аджеж СССР, держава — тотальний концтабір, держава найгіршої тиранії, диктатури і невільництва — хвалиться “найдемократичнішою” устроєвою формою, це ж тільки “Союз Совєтських Соці-ялістичних Республік”. Навіть немає одноособового голови держави, скрізь ради, колегії, колективи, президії. А в той же час у деяких монархіях, нпр., у скандинавських країнах, бачимо зміст народоправства.

Коли ж тепер у кожну державно-устроєву форму вкладають різний зміст, то пощо питання структури і назви має ділити й різнити самостійницькі сили, відводити увагу й енерґію від боротьби за зміст?

Не заперечуємо жадної устроєвої форми, в яку вкладається правильний зміст української державности, і за це не входимо в спори. На своїх прапорах наш рух виписує самий зміст української державности, якого не можна підмінити жадною формою, а не форму-структуру, в яку можна б укласти різний зміст.

Ми впевнені в тому, що український народ не припинить безкомпромісової боротьби за свою суверенну і соборну державу аж до повного реалізування цієї мети, не дасть собі її підмінити порожніми, без повного змісту формами чи половинчатими розв'язками, у вигляді федерації, союзів тощо. Не може більше повторитися лихо з 1917 року, коли федералістична концепція сплутала будування української державности, приголомшила здоровий національно-політичний інститут народу й обеззброїла його перед большевицьким підступом і наступом. Не сміє тепер відживати подібна хвороба в українській політиці, у старій чи новій формі, як нові протисамостійницькі федералістичні, унійні, всесвітянські тенденції. Вони виринають як коньюнктурні явища у висліді погоні за тим, щоб відкривати “нові, модерні” цілі й шляхи української політики, при невмінні відрізнити тривкі розвоєві тенденції в міжнародньому житті від тимчасових, коньюнктурних ситуацій.

Ми не думаємо виступати проти міждержавних союзів, бльоків чи об'єднань. Вони корисні і конечні в міжнародньому житті. Україна напевно входитиме в союзи чи бльокування з іншими державами по лінії спільних інтересів і своєю активною участю в широких міждержавних об'єднаннях зможе творчо причинитися до мирного співжиття й співпраці між вільними націями світу. Коли об'єднуються суверенні держави як рівні з рівними, для спільних цілей, корисних для всіх учасників, без переваги і привілеїв одних народів перед другими, без визиску й упосліджування — то це не порушує ні самостійности, ні свобідного розвитку жадного народу. Всі об'єднані в ширшому чи вужчому союзі держави вирішують і нормують свої спільні інтереси спільно, на спільному форумі. Це не порушує засади національно-державної суверенности тоді, коли до такого бльоку, об'єднання тощо всі народи, держави входять добровільно, вільні і рівні. Коли всі однаковою мірою зацікавлені в тому, однаково з того користають і жодний народ не порушує суверенітету іншого народу.

Такі об'єднання можливі тільки між вільними, державними і неімперіялістичними націями, на плятформі спільних, однакових цілей і інтересів. Не може бути справжнього союзу з таким народом, що має на меті поневолення, підкорення чи визиск інших народів і з цією метою облудно входить у “союз” або хоче його використати для однобічного скріплення своїх позицій, прямуючи до таких цілей, які шкідливі чи небажані іншим договірним народам. Між державами, які входять в якесь об'єднання, мусить бути повне взаємовизнання, пошанування прав і інтересів.

На таких засадах побудовані різного типу й обсягу міждержавні об'єднання можуть бути чинником поступу в міжнародньому житті, позитивним для всіх націй. Але тільки на таких засадах. Мусимо розрізняти правильні, здорові, прогресивні об'єднання від ретроґрадних, нищівних і нежиттєздатних.

Порівняймо об'єднання західньоевропейських держав із совєтським східньоевропейським бльоком. З одного боку, об'єднуються держави Західньої Европи, що є в однаковім геополітичнім стані, мають близьку господарську структуру і ситуацію, об'єднуються як рівні з рівними, для спільного захисту своїх спільних інтересів у кількох ділянках, політичних, господарських і оборонно-мілітарних. Союз здоровий і корисний для всіх учасників. А з другого боку — накинений большевицькою імперією сателітним ніби-державам, проти дійсної волі й інтересів цих народів, союз — інструмент большевицького визиску, підкорення і впрягання цих народів до дальших імперіялістично-аґресорських плянів Москви. Або другий приклад: яке може бути в ОН об'єднання між СССР і іншими державами, коли СССР послідовно прямує до повалення їх устрою, накинення їм комуністичної системи шляхом проникання комунізму, переворотів і агресії та включення їх у світовий комуністичний союз?! Це ж виразно проголошує комуністична програма, офіційна державна доктрина СССР. Москва цього ніде не відреклася, послідовно до цього прямує. Всі це знають і бачать — і творять разом “Об'єднані Нації”!

Україна може входити в такі міждержавні утвори, що побудовані на здорових основах, в яких вона буде рівноправним співучасником, а її права й життєві інтереси будуть там респектовані й забезпечені. Основна і невід'ємна передумова — це державна самостійність України. Найперше — здобути і закріпити Самостійну Соборну Українську Державу, а тоді лише буде реальною дійсна, повноправна участь України в міжнародніх об'єднаннях. Всякі “концепції”, що Україна може ввійти як рівноправний член у міжнародні, понаддержавні конструкції без власної самостійної держави і що боротьба за державу може бути непотрібною — шкідливі для українського народу.

Основною метою і найголовнішим принципом всієї української політики є і мусить бути відбудова УССД, шляхом усунення большевицького поневолення і розчленування російської імперії на самостійні національні держави. Лише тоді може бути місце для об'єднання цих самостійних національних держав у бльоки чи союзи, за принципами геополітичних, господарських, оборонних і культурно-розвоєвих спільних інтересів на поданих вище засадах. Концепції про еволюційну перебудову чи перетворення СССР на союз вільних держав, але так само пов'язаних, у тому самому складі, з перевагою чи центральним становищем Росії — такі концепції протилежні ідеї визволення України, їх треба до кінця усувати з української політики.

Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом. Сприятливий розвиток між-народньої ситуації може значною мірою причинитися до нового розгорнення й успіху нашої визвольної боротьби, але він може відограти тільки допоміжну, хоч дуже корисну ролю. Без власних змагань українського народу найсприятливіші ситуації не дають нам ніколи державної незалежности, хіба тільки зміну одного поневолення на інше. Росія, із своїм глибоко вкоріненим, а в сучасну добу найбільш розпаленим загарбницьким імперіялізмом у кожній ситуації, у кожному стані, всіми силами, з усією запеклістю буде кидатися на Україну, щоб утримати її в складі своєї імперії чи наново поневолити Як визволення, так і оборона самостійности України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовість до самооборони.

Союзників нам теж треба мати в нашій визвольній боротьбі якнайбільше і якнайкращих, а передусім справжніх. І їх Україна може мати. Але тільки тоді, коли сама буде боротися і коли сама буде сильна. Бо союзництво — це відношення обопільности. Його може мати той, хто сам щось дає і добуває. Визволителів, “освободителів”, які б здобували для нас волю і її нам дарували, — напевно ми ніколи не діждались би. Наші союзники — це насамперед ті народи, що опинилися в неволі російсько-большевицького імперіялізму і борються проти нього за власне життя і свободу та ставляться прихильно до самостійности і соборности України. А далі, коли прийде до зудару між СССР і вільними ще народами, тоді і ці останні можуть бути нашими союзниками. Це буде залежати м. ін. від того, наскільки наша боротьба, наші сили будуть важити у воєнному конфлікті.

Концепція власної боротьби, власних змагань, власними силами — це єдина реальна визвольна концепція. Тільки вона може бути змістом української самостійницької політики і провідною настановою всієї політичної дії.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 05.07.19 р. «Виродки «Совка»

05 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 05.07.19 р. 
«Виродки «Совка»



Сподіваюсь, що я достатньо в попередніх публікаціях розкрив своє бачення націоналізму, яке досить не тотожне поглядам Степана Бандери чи іншим ідеологам тих часів. Отож бо і воно, що часи змінюються і отой «інтегральний націоналізм» Дмитра Донцова для нас не є актуальним зараз, але може несподівано стати, якщо Україну всю жорстко окупує РФ. Тобто класичне: ніколи не кажи: -Ніколи! Як і моє улюблене: -В наш час можливо все! Чому найкращий доказ наш новий президент.
І ще одна важлива «дрібничка»: як і всі з мого покоління – я також вийшов зі «Совка»-СРСР, тому коли хтось починає розповідати баєчки про ті часи, то відповідаю, що нехай ці казочки він оповідає онукам, а ми знаємо правду про все, що було і чого не було, як учасники й очевидці. Наприклад, я з великою іронією слухаю, коли хтось базікає про «безплатну освіту і медицину» в Радянському Союзі, бо я у відповідь кажу, що а звідки тоді бралися гроші на будівництво лікарень, на дітсадки і школи, на зарплати медикам і вчителям – не ж марсіани то оплачували і вже точно не капіталісти «загниваючого заходу».  Зрозуміло, що мені кажуть, що то оплачувала все держава. А держава де гроші брала? Знову проста відповідь, що з податків до бюджету. Отож бо і воно: з податків! З тих податків, які ми всі платили у тому числі за освіту і медицину! То яка ж вона «безкоштовна», якщо ми просто оплатили все наперед? Ну не робіться «хитрозробленими» і не бавтеся хто гарніше збреше, бо правда все одно є правда. 
Не секрет, що в Радянському Союзі зарплати складали в межах 20 % від реально заробленого, а все інше йшло до бюджету держави, тому це було схоже більше на своєрідні «кишенькові гроші», аніж реальні зарплати, що ми і дотепер простежуємо, коли кричимо, чого за кордоном зарплати в рази більші за наші – чому?! А тому, що там все платне! Тому що там культура та продуктивність праці на порядки вища він нашого виробництва!  У нас це все тільки-тільки починає кращати. Тобто коли Степан Бандера і його подвижники обдумували проблеми України, то навіть знаючи про колгоспи і всю брутальність радянського виробництва і соціального буття, вони все одно бачили за взірець для себе порядного нормального господаря, як основу економічно-соціального ладу, а не те, що нам насправді лишилося у спадок після розвалу СРСР: при владі комуно-кедебіська еліта з домінуванням брехунів та злодіїв. 
Переважаюча більшість всієї комуністичної і комсомольської номенклатури однозначно знали, що вони все брешуть на публіку, бо «так треба» для народу. Нехай вірить у світле майбуття, хоча партноменклатура чудово розуміла, що того ніколи не буде. Я добре пам’ятаю, коли на початках «Горбачовскої перебудови» сам Генеральний секретар з трибуни заявив, що «партія повинна повернутися обличчям до народу», то підсміювався з того, що «а яким місцем до цього часу була розвернута компартія щодо народу?», як і «коли партія обернулася, то виявила, що і народ до неї повернутий далеко не обличчям...»  
Великою проблемою стало просто тотальне злодійство на всіх рівнях у різних розмірах, бо діяла формула «не вкрадеш – не проживеш», а як хочеш жити чесно – то й живи в злиднях: «щоб ти жив на одну зарплату!» І нехай не розповідають байки, що за СРСР не було корупції – брехня абсолютна, бо просто це мало тоді інакше визначення – «блат», коли послуга за послугу «ти мені, а я – тобі», причому все досить таки в межах закону. Поза законом працювали так звані «підпільні цеховики», але про цей вид злочинного бізнесу краще за мене розповість Вадим Рабінович, бо він на тому може собаки і не з'їв, а на «вишку» назбирав і дотепер загадка, як він тоді вищої міри покарання – розстрілу уникнув. І тепер це паскудство вчить нас як треба Батьківщину любити. Здуріти можна.
Все це я оповідаю для того, щоб пояснити кілька принципово безпринципних речей: 1. люди звикли, що влада їм бреше і їх обманює; 2. хто при владі або хоче нею стати – той твердо переконаний, що людям треба брехати. Щоб не паплюжите добре ім'я нашого нового президента, який під час виборчої компанії набрехав стільки, аж є навіть загроза, що щось з того може несподівано стати правдою. Тому приклад мій абстрактний: кого оберуть люди з двох претендентів, де один обіцяє «покращити їх життя вже сьогодні», а другий каже чесно, що головним є аби те життя не погіршало. У першого однозначно шансів більше, тому що людям хочеться вірити в краще, навіть якщо воно не є можливе. А раптом гидке каченятко стане чарівним лебедем і все у нас буде добре!.. Ах-ах-ах!  Та не буде! Саме тому безтолку вивчати всі програмні документу сучасних партій, як і вислуховувати обіцянки кандидатів у народні депутати, бо ніхто того виконувати не збирається! Чітко і прямо заявляю про це, бо так було весь цей час дотепер і я не бачу причин, щоб щось могло раптово кардинально змінитися. І саме тому я з величезною насолодою читав і перечитував кожне слово, кожну фразу і кожен абзац зі статті Степана Бандери, бо тут є просто правда, яку людина хотіла чітко і чесно донести до інших. Про це ми і поговоримо наступного разу.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)