хочу сюда!
 

Ольга

40 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «богдан гордасевич»

Наш вирок



І сказав Вован: -Я ваш вирок!

В сучасній історії доволі парадоксів, бо як це не дивно звучить, але найбільшим український націоналістом і бандерівцем є ніхто інший, як сам Президент РФ Володимир Путін, бо ніхто за нього не зробив більшого задля від'єднання України від Росії. Не вірите?  А ви подивіться самі неупереджено як сильно була інтегрована Україна в економічному і соціальному обширі з РФ у 2000 році і що маємо на 2020-й? Різниця просто не до порівняння! А хто це все зробив? Однозначно: Путін! Путін! Путін! Хоча воно одночасно і Хуйло – ніде правди діти: усі Совка ми діти. Зауважте на одне чітке явище: Україна завжди мусіла відповідати на санкції чи скорше: репресії,–  з боку РФ, а не була їх ініціатором. А за тим всім стояв і є виключно особисто Вова Путін, який динамічно роз’єднує Україну з РФ, за що від імені Степана Бандери йому щира вдячність і орден «Богдана Хмельницького» за цей подвиг.

Та повертаємось до наших баранів, тобто: до зе-електорату. Ви знову здивуєтесь з парадоксу, що погрожуючи під час передвиборчої риторики у бік Петра Порошенка безнадійно мудрими словами: – Я ваш вирок! – Володимир Зеленський насправді став вироком для свого електорату в сукупності з Петром Порошенком, яких єднає безкінечно багато своє і чуже злато. Давайте розбиратися детальніше з тими, хто любить читати надбагато і навіть думати над прочитаним.

Не відкрию великої таємниці, що після розвалу СРСР і появи 24 серпня 1991 року Незалежної Світової Держави Україна – вона, люба Ненька, дотепер ще залишається уламком Совка і отою псевдо-державою УРСР з усією ментальність пост-колоніального соціуму тотально патроналістичного за своєю свідомістю, не виключаючи і автора цього допису. Я про то написав у своєму роздумі «Сучасність і «Правитель» Нікколо Макіавеллі» щодо хвороби на «вождізм» і все інше з тим пов’язане. (https://spavedfront.io.ua/s218079/gosudar_nikkolo_makiavelli)

Не думаю, що хтось з тих, хто реально побував у Совку-соцтаборі, буде спростовувати моє твердження, що в СРСР влада – це все, а проста людини – ніщо. Сучасна Північна Корея (КНДР) є дублікатом саме СРСР.  Багато мушу пояснювати тим, хто в СРСР не жив, але за ним і всім тим страшно ностальгує в стилі Мураєвих та іншої нечисті, що навіть непристойно вимовити: опазижо! (ОПЗЖ). Перепрошую, але з пісні слова не викинути, хоча і варто пі-пі-пікать. Просто споглядаючи на цей «оргазм від маразму» у мертвяків, які борсаються за життя, цілком зрозуміло, чому СРСР розвалився і хто «просрал великую державу», а зараз руйнують ще одну, бо срать –  не будувать!

Отже: імперія розвалилася, а сутність влади лишилася і це легко побачити по Білорусії та РФ, як і придивившись добре – і на Україні. Звичайно, що є різниці в сюжеті та виконавцях, але суть – одна. Для всіх Президент є якби сакральна персона з божественними повноваженнями творити оте диво, щоб усім було добре і гарно. Не менше. А ще краще, щоб стало добре тим, кому зараз погано, за рахунок тих, кому занадто добре було до цього. Пригадуєте Помаранчеву революцію 2004-2005 років? Право вибору, тобто демократію, ми тоді відстояли, але як поставилися до Віктора Ющенка? Другий після Бога! І не інакше! Не даремно чоловіка так пробило на зіркову хворобу, що дотепер там десь в захмарних висях блиндикає.

А який зі свого прем'єрства Юлія Тимошенко подіум влаштувала! Королева бала! Щодня нові наряди та їх переміна, скрізь одна вона найкраща, ну просто – богиня! А з того всього кого обрали новим Президентом України? Зека Віктора Януковича, як доброго господарника і «тверду руку» – цей порядок наведе і всім дасть в масть. Дав! І отримав у відповідь! Копняк! Але всі знову чекали дива-дивного від хлопа масивного та стався не «ах!», а банальний крах. Хоча як автору двох українських революцій варто в Києві зафіксувати пам'ять про Януковича і поміняти голову з жіночої на його в монументі, вибачте на слові, що «Родина-мать», а потім урочисто усе-усе те убожество наніц зламать.

Наступний, обраний з одного заходу Президент України Петро Порошенко ще більше був «ах!-ах!» – то ж олігарх! Усе знає і все уміє! А що вже гарно піє! Очікували життя в шоколаді навіть для тих, хто йому не раді в Раді. Така в нас Верховна Рада завжди неначе з шоколаду, а вже коли ти там: сам їм – іншому не дам! Через то і бійки, чвари та «гнилі базари». Як не старався хлоп, але «до стінки» і його майже приперли вже - оп! А щоб не вистигла лазня – вибрали в президенти блазня! І настав час облизня!
(далі буде)

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
12 червня 2020 р. (7528)

До Дня журналіста в Україні роздуми

До Дня журналіста в Україні роздуми



Про покійників або добре, або - нічого. Є таке неписане правило. Буду про все добре, тому що журналіст в мені помер 06.06.06 - вхоплюєте символіку?
Так: саме 2006 року 6 червня я завершив свої тривалі спроби вийти у фахову журналістику. Розуміння різниці фаховості від аматорства дуже гарно визначила моя донька Соломія: якщо повноцінно заробляєш на життя - значить це твій фах, а ні - то ні. Воно і справді я використовував свій декларативний статус журналіста переважно як прикриття для власного вивчення різних моментів політичного і соціального життя як то кажуть у безпосередньому контакті з людьми і подіями. Досить багато побачив, почув, записав і мало що використав. Чому? Я б сказав тепер: через самоцензуру. Обертався я переважно у національно-патріотичному середовищі, яке було дуже, на превеликий жаль, демагогічне і бездіяльне, але публічно критикувати цю неміч виходило підігравати ворогам-комунякам, тому доводилось писати суто куці політичні "інформашки" або про успіхи в сфері культури і мистецтва, чого у Львові вистачало і я навіть набув популярності. Проте перевести у "дзвінку монету" цю популярність мені не виходило і тому тему мистецтва було закинуто. Класика: хто платить гроші - той замовляє музику! Нема грошей - немає музики. Отож бо і воно...
Ще одна річ дико мене бісила у вигляді диктату редакторів, які мали гартування в комуністично-тоталітарній журналістиці, де кожна помилка як у сапера з вибухівкою коштувала як мінімум - посади. Авторські статті такі редактори "творчо" переробляли на свій копил, тому часто окрім свого прізвища я мало що мав спільного зі опублікованим матеріалом. Одного разу я провів експеримент: написав іронічну статтю "Слово на захист повій" і розіслав її ксерокопії у чотири різні видання, які всі її опублікували і спільного там було тільки заголовок і прізвище автора. Мені це, чесно кажучи, дуже не подобалося, або точніше: дико бісило! Як і чисто символічні гонорари на той час "жити будем погано, але не довго" - гасло Леоніда Кучми, що затягнулося аж дотепер. Звичайно, що завжди існував прошарок елітних "конвертованих" журналістів, які отримували тихенько чималі кошти "вічнозелених" у конвертиках за певні послуги медіа-хайпу (hype) як приклад: Олександр Онищенко щедро оплатив оббріхування в ЗМІ прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка і все "тіп-топ" у сук з фаховими посадами журналістів...
Жаліти за тим, що я не вписався до когорти фахівців "другої після першої" не бачу жодних причин. Як і зовсім не бачу в українському медіа-просторі когось такого, щоб я йому заздрив і сказав: оце той, ким би і я хотів бути в журналістиці. Найбільше мені сподобалися програми огляду подій на "5-му каналі" за авторства Віталія Гайдукевича, які після обрання його нардепом від партії "ЄС" припинилася, а взамін нікого і нічого вартісного. Жаль. Його авторська програма "Є сенс" гарна, але то вже інше - це не журналістика, а філософія. 
Таким чином на сьогодні українська журналістика має дивний дикий вигляд з одним-єдиним гегемоном фельдмаршалом-мастодонтом Дмитром Гордоном,  а далі величезна прірва вниз аж до фельдфебеля Шарія і шобли журналюх "иже з ним". Моя думка сповна суб'єктивна, тому прошу спробувати її спростувати і назвати прізвища хороших живих українських журналістів на цей час в нашому медіа-просторі. Дуже хочеться почути голос з тих народних мас, які ЗМІ-їсти обзивають "піпел хаває". Було б дуже цікаво вияснити пріоритети, якщо вони є. Тому що в журналістів побутує одна класична теза: "Якщо щось сталося, але про це ніхто не знає - значить нічого не сталося!". І ось я чим більше зустрічаю явище серед своїх знайомих, коли вони не дивляться і не слухають українські радіо і телеканали зовсім, а в Інтернеті користуються новинами виключно іноземних інформагенцій тощо, тобто для них не існує потреби в українських ЗМІ-ресурсах в будь-якому форматі. Як влучно висловився один чоловік про наші ЗМІ: об'єми лайна в українських масмедіа значно перевищують реальний вміст корисної інформації а буває, що її взагалі там немає. Тому й ігнорують, щоб не ставати з аналітиків - асенізаторами. Для великої кількості українців  відсутня потреба в українських ЗМІ! З того виходить, що української журналістики просто не існує, з чим вас і вітаю в святковий День журналіста в Україні.

Богдан Гордасевич
6 червня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Очікуємо покращення через погіршення

Очікуємо покращення через погіршення



Особисто я не належу до породи людей з ухилом до садомазохізму, тому навіть будучи абсолютно проти особисто Володі Зеленського на посаді Президента України та його Зекодла вцілому, я все одно не бажав би йти разом з ними на дно, а бажаю їм хоч якогось успіху. То було і є дуже-дуже сумнівно, але тим більше хотілося, щоб диво сталося, але - ні. Все, як в актуальному на сьогодення анекдоті: хворий з перевізних ношей хрипить: - Сестра, а може в реанімацію?.. Медсестра суворим тоном у відповідь: - Ні! Лікар сказав "у морг"- значить у морг. Тобто обвал державного устрою в Україні неминучий.

На цьому можна було б і завершити, бо хто в тому Інтернеті зараз щось читає далі першого абзацу? Водночас в тому є певна гарантія безпеки, тому що пишеш багато і не переживаєш, що хтось прочитає і обдумає, що тут є. Дослідження довели, що коли людина когось не розуміє, то обзиває його дурнем, хоча не розуміє то вона! Класична парадигма-висновок: -От дурень! Що він верзе?! Яке "покращення через погіршення"? Скільки раз вже було, коли "верхи не можуть, а низи - не хочуть" і що з того? Революції, майдани, "головокрутійство від успіхів" і споконвічна перемога убогості над посередністю. То просто якийсь фатум!

Я особисто довічно буду в захваті від подій 24 серпня 1991-го, 2004-2005, 2013-2014 років: утвердження Незалежної Світової Держави Україна, Помаранчевої революції та Революції Гідності - все це було неймовірної краси пориви величезних мас людей в Україні до вершин цивілізації і гуманізму. Але подальші процеси йшли діаметрально протилежні і ми вкотре опиняємося то у Врадіївці після Ющенка, то у Кагарлику після Порошенка, де навіть міністр МВСУ той самий. Щось нам пороблено...
Так, в Україні є демократія, чому засвідчило обрання спершу зека Януковича, а тепер - блазня Зеленського в президенти. Прикро, але така демократія тотожна порівнянню "мавпи з гранатою". Нас визволили і на то нема ради!- як казали мудрі галичани про такі прикрі ситуації. Воно то хочеться кращого, але звідки воно з'явиться за такого перебігу подій і з таким зедебілоїдним електоратом? Одна-єдина Львівщина встояла як інтелектуальний П'ємонт для України, але зедебілізація всіх інших регіонів успішно відбулася! І то є діагноз!

Тут я зобов'язаний дати певну статистику, щоб не казати про повну соціальну інтоксикацію електорату, бо його на виборах 2019 за даними ЦВКа налічувалося у 30 311 373 виборців, а перемогу В. Зеленський отримав у другому турі завдяки підтримці 13 541 528 голосів проти 4 522 450 голосів за П. Порошенка, що справді у процентах є 73.22 проти 24.45, але увага! В першому турі за В.Зеленського проголосувало всього 5 714 034 виборців, що і є його основний електорат, а все інше це були голоси не "за Зеленського", а "проти Порошенка", що далеко не то саме. Навпаки, у другому турі додаткові голоси у П.Порошенка визначають саме його електорат, або точніше, як я вже зазначав: інтелектуальний електорат України. Голосувати за блазня нормальний інтелектуал не міг собі дозволити, а ненормальний дозволити може, але який він тоді інтелектуал, як він - ненормальний. А тепер порівняємо 5 714 034 виборців В. Зеленського проти 4 522 450 голосів за П. Порошенка і побачимо розрив у 1 191 584 голосів, а це 3.93 % від загального числа виборців. Чи є це велика різниця? Звичайно, що ні, але як ми знаємо в США на виборах президента  2016-го року Хілларі Клінтон отримала підтримку населення на понад 1 мільйон більше від Дональда Трампа, але самі вибори - програла. Проте в США переможці не судять переможених на противагу Україні.

Хоча в команді Зекодла багато галасу про 73 % підтримки, але насправді там чудово розуміють існування правдивих 3.93 % поміж Зе і Порохом, якого і хочуть саме тому знищити всіма можливими і неможливими засобами. Травля різними бля-структурами вже вийшла за всі межі розумного і стає міжнародною ганьбою для України. Хоча і позитив у тому певний є, а саме вже абсолютно ясно що за всі роки свого перебування на посаді Президента України Петро Порошенко не вчинив жодного найменшого (найменшого!) правопорушення - він чистий! Повністю. Бо за рік прискіпливого копирсання не знайдено нічого і тому вчепилися дивним чином картин, що є епізодом до обрання Порошенка президентом! Навіть супер-агент ФСБ ю(мо)рист Портнов не зміг нічого накопати на Пороха з усією довбаною феесбешною конторою та іншими спецслужбами Раши-параши. Петро Порошенко - чистий! Як і далі багатий! Цілком законно. Бо коли людина розумна - вона не буде бідна. Вона буде багата, бо розумна і зможе чесно заробити багато! І навпаки: хто в Україні найбідніший? Зеелекторат! Факт! Фак! Фу! Бо ясно чому!

Є гарне народне українське прислів'я: біда вимучить - біда й виучить. Для України цей час навчання щось ну дуже затягнувся, але так є і на то нема ради. Єдиний варіант в котре пройтися шляхом до покращення через погіршення. Вперед!

Богдан Гордасевич
5 травня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Маємо право карати за помилки!

Маємо право карати за помилки!
З серії «Мішанка 2020»



Коли депутати з фракції «Слуга народу» в сесійній залі Верховної Ради України у самому її центрі коло трибуни влаштували свій флешмоб «Маю право на помилку», я був не просто здивований, а буквально приголомшений, тому що такого безглуздя навіть від народних депутатів не сподівався. Я навіть подумав, що пропустив прийняття відповідного Закону України «Право на помилку для депутатів всіх рівнів», але з полегкістю дізнався, що це просто кілька недорозвинутих членів та їх подружок з безчленних членкинь від «СН» вирішили так повимахуватися нібито на підтримку вчителів з онлайн-навчальних програм, де ті несли не знання, а якусь дурість. Ах, нічого страшного ж не сталося! Всі мають право на помилку! Перепрошую, але чи всі?!
Достеменно відомо, що літак МН-17 було збито випадково, то що? Винуватих немає? Воно ж якби «маю право на помилку»… Зайцева на педаль газу натиснула замість на гальма і купу людей вбила та скалічила – має право на помилку? А хіба Чорнобильська аварія не з такого самого переліку «маю право на помилку»? Оператор ЧАЕС помилився в критичній ситуації, яку сам же помилково створив. Можна ще і ще наводити багато прикладів, коли на оте: «маю право на помилку» – відповідь одна-єдина у формі категоричного імператива: не маєте такого права – помилятися! Особливо коли це законодавці! Їх помилки катастрофічні за своїми наслідками для цілої країни!
Для мене завжди було дивним і навіть шокуючим, коли люди зі владними повноваженнями поводилися зовсім безвідповідально, як вищезгадані нардепи з фракції «СН» – це ж просто ідеологічна диверсія і повна дискредитація найвищого органу України за нашої парламентсько-президентської республіки. Причому в межах ВРУ поставилися досить спокійно до флешмобу «маю право на помилку», бо і не такого бузувірства тут набачилися. Але ж це не означає, що інші нормальні люди, а не нардепи, до такого ганебного явища мають ставитись спокійно і без обурення. Для мене то є нардепи-падлюки! І не інакше!
Я твердо переконаний, що за помилки потрібно карати, а особливо якщо то помилки законодавчі. Ще і ще раз наголошую: ні в кого немає права на помилку! Ні у водія, ні у лікаря, ні у вчителя, ні у поліцейського, ні у держслужбовця тощо, але найбільше немає права на помилку – законодавець! Ось де особливо доречне прислів'я: сім раз відмір – один раз відріж. І все! Бо ж то є еталон для суспільного буття – Закон!

Богдан Гордасевич
15 травня 2020 р. (7528)

Кретини, карантини і кремація, як корисна інформація

Кретини, карантини і кремація, як корисна інформація
З серії «Мішанка 2020»



Щось не спалось, а на такий випадок маю поряд мобілку з навушниками, щоб нікому не заважати і себе розважити радіохвилями в нічному ефірі львівського формату без мату. І розважив сповна! Через ту пошесть і карантин настрою немає щось робити, бо то якось виглядає несерйозно і нагадує мені анекдот, коли лікар під час прийому запитує у маленького хлопчика скільки йому років і той відповідає: – Через місяць буде шість рочків! А лікар на те відреагував: – Ах! Як оптимістично! 
Отож я попадаю на передачу по радіо «НВ» про несправедливість щодо (увага!) закам’янілих залишків гігантського страуса, що мешкав у Криму (ще раз: увага!) 1 мільйон 800 тисяч років тому. Три українських москалики з науковими званнями, але без знання української, годину часу обговорювали, що знайдені каменюки мають залишатися в місцевому музеї в Криму, а не мандрувати в Московію, бо так велить міжнародне законодавство. Як приємно вчасно почути подібне «благолепие», що українською приблизно означає «повна хрінь». Бо на часі люди мруть від пошесті SARS-CoV-2, через що їх маємо кремацією через комина на небеса відправляти, і це турбує, звичайно, науковців усього Світу, але не знавців палеонтології в Україні. Яке це щастя! Коли ти кретин – не страшний ніякий карантин!
Не подумайте, що хочу когось образити, а навпаки вирішив і собі віднайти подібний формат «психічної автономії» від отого інформаційного шалу про коронавірусну навалу. Досить, панове, авралу! Давайте далі рухатись по-малу! В стилі конструктивного кретинізму. Що воно таке? Це те, що вже опанувало майже суцільно Уряд, Верховну Раду і звичайно що Офіс Президента України. Головна ідея часу: конструктивний кретинізм! Цілком серйозно! Жодних жартів! Тут вам не геніальний генітальний «Квартал-95»! Все абсолютно науково! Почнемо з термінології: «Кретин запозичено на початку XIX ст. з нім. мови, де Kretin «кретин» <франц. crtin <crtin «християнин». Значення «кретин» у франц. мові виникло в силу того, що недоумкуваті (пор. укр. божевільний) вважалися найбільш богоугодними людьми» Опача! Пізнаєте хто у нас найбільше богоугодний? І угодований! ОПУ, ВРУ, КМУ, ГПУ і далі, далі, далі… Врешті, є цілком беззастережний силогізм: Якщо я влада, а ти народ, що мене обрав, то хто є кретин? Ніхто! Ми всі – Президенти! Дякувати Богу і всім вільним від нього… 
Щоб хтось не подумав, що я розводжу суто теорії, то переходжу до практики і до прикладів з живого і сповна реального життя України у віднайденому Зе-реформаторами форматі конструктивного кретинізму. Ось реальний факт цілком задокументований:
 «29.04.2020 Суд оштрафував мешканця Кременчука на 51 грн за порівняння Зеленського з Гандоном - французьким письменником-фантастом.
Чоловіка визнали винним у дрібному хуліганстві.
Днями Крюківський районний суд Кременчука розглянув справу стосовно чоловіка, який порушив адмінстаттю 173 Дрібне хуліганство.
Йдеться про випадок, що стався 6 березня біля центральної прохідної Крюківського вагонобудівного заводу (КВБЗ). Кременчужанин В'ячеслав влаштував одиночний пікет, щоб висловити свою думку щодо правління Зеленського. Казав, що слова на плакаті - не образа, а порівняння з письменником-фантастом Івом Гандоном. Того ж дня на чоловіка склали протокол. Написані слова розцінили як матюки.
Суд оштрафував мешканця Кременчука на 51 грн за порівняння Зеленського з Гандоном - французьким письменником-фантастом 01
У судовому засіданні чоловік свою вину не визнав. Пояснив, що мав на меті не образити когось, а порівняти фрази та вислови з фантастичними історіями французького письменника-фантаста. Зробив плакат особисто, щоб привернути до себе увагу президента України, який з робочим візитом мав приїхати до КВБЗ, написав зеленою фарбою "ЗЕ ГАН ДОН" та зверху зазначив зеленим фломастером "ст.15 Конституції України", що означало, що в Україні цензуру заборонено. Образити нікого не хотів та не мав наміру на це.
У результаті суд визнав кременчужанина винним та наклав 51 гривню штрафу. Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Текст постанови тут.
"З цим рішенням погодитись не можна. Слід його оскаржувати. По-перше, воно не мотивоване, бо це слово не належить до нецензурних і мала би бути щонайменше філологічна експертиза або посилання на відповідне джерело, де визнано його нецензурним. По-друге, є ст. 34 Конституції щодо свободи думки. По-третє, є судовий прецедент, на який послались у статті. З високою вірогідністю ЄСПЛ визнає таке рішення порушенням Конвенції", - прокоментував рішення суду адвокат Руслан Ульянов.
Варто нагадати, що схожий випадок стався у 2019 році в Київській області. Чоловіка визнали винним у дрібному хуліганстві, адже той назвав мера "гандоном". На це рішення подали апеляцію, в якій просили скасувати постанову суду та закрити провадження. Обґрунтовували тим, що подія сталася не у громадському місці, а між двома особами, які мали приватну розмову. Під час неї один зі співрозмовників назвав іншого прізвищем французького письменника-фантаста "Ів Гандон", оскільки вважав, що його опонент, як французький письменник, розказує фантастичні речі. У результаті Київський апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
https://censor.net.ua/ua/photo_news/3192369/sud_oshtrafuvav_meshkantsya_kremenchuka_na_51_grn_za_porivnyannya_zelenskogo_z_gandonom_frantsuzkym

Богдан Гордасевич: Нагадує анекдот, коли поліціянти заарештували за образу президента чоловіка, який голосно розмовляв по-телефону на вулиці і вигукнув: - Та то є найбільша падлюка в Україні! На виправдання, що то зовсім не про Зеленського йшла мова, поліціянти відповіли: - Не треба нас обманювати, бо ми добре знаємо про кого йдеться, коли кажуть про найбільшу падлюку в Україні.
Маю на увазі, що на плакаті було тільки "Зе", а всі здогадалися про кого мова і навіть суд визнав як доказ, що Зе справді "гандон" і це образа - для суспільства! І ще таке порівняння образливе для справжніх гандонів - вони не Зе! Мус заплатити 51 грн. штрафу «на гандони» у фонд держави.
Люди, не ображайте гандони, які рятують вас від багатьох проблем в житті на противагу Президента України Володимира Зеленського! За це на Україні штрафують!»

Ось перед вами приклад «конструктивного кретинізму», бо я впевнений, що суддя розумів кретинізм ситуації, але прийняв рішення як кретин, що і я в свою чергу прокоментував на відповідному рівні такого самого кретина, зробивши гандони поряднішими за Зеленського, що і мав зробити фаховий захисник, вказавши на позитивний образ президента-гандона, що захищає аналогічно гандонам країну він різних непотрібних захворювань чи вагітностей, бо ж аборти для країни є у формі Майданів-революцій і абсолютно не бажані. Не знайшлося в Кременчуку належного рівня кретина серед адвокатів, на жаль.
Оскільки я пишу не сатиричний твір подібно до «Похвала глупоті» Еразма Ротердамського, а наукове дослідження, то звертаю увагу на аспект девальвацій і ревальвації слова «кретин» у його значенні від позитивного до негативного і навпаки.
Спочатку християнами називали віруючих людей, які завдяки своїй вірі дотримувалися певних норм моралі посеред аморального суспільства, як тогочасна рабовласницька Римська імперія з кривавими жертвами богам, оргіями та різними видами наруги над людьми. Тобто бути порядним виглядало як ненормальність, тому і виникло негативне значення християн як «кретин». Можна легко уявити, коли зібралася купка людей і обговорює якесь шахрайство, підбирає для того людей і коли хтось пропонує свого чоловіка, а йому кажуть: -Ти що?! Та він же кретин! Нам порядних не треба! Так було, але з часом слово «кретин» почало означати насправді психічно хворих людей і набуло свого негативного значення, яке ми і вживаємо в ситуаціях, коли людина мала зробити щось правильне, чесне і розумне, але не зробила, як у вищенаведеному прикладі зі суддею в Кременчуці. Кретин? Так: кретин! Посада зобов'язує! Не будеш кретином – позбавишся посади. Чи щось неправильно у цій логічній послідовності? Все правильно і відповідає нормам часу, як і навіть права, але не моралі, честі і розуму. Тобто маємо саме класичний «конструктивний кретинізм», що розпочав у сучасній судовій практиці своїм рішенням Конституційний Суд України, коли не визнав неконституційним Указ Президента України Володимира Зеленського про достроковий розпуск Верховної Ради України 8-го скликання. Судді КСУ прикинулися кретинами і прийняли відповідне конструктивне рішення, після чого ми вже і забули, що існує КСУ, але він існує! Посади всі зайняті і грошики чималі всі справно одержують, тобто судді насправді далеко не кретини.
Водночас маємо зауважити і тенденцію до намагання деяких людей  сприяти ревальвації слова «кретин» від негативного значення, як і «конструктивного», до повернення йому первісного християнського змісту. Зокрема таким я бачу Олексія Гончарука, який чесно і добросовісно працював на посаді Прем’єр-міністра України і довіряв обіцянкам в підтримці з ОПУ і особисто Во.Зеленського та як виявилося –  даремно, через що і опинився в кретинах далеко не конструктивного формату, що йому важко сприймати без мату, але доводиться. Є й інші люди де-не-де в структурах влади і поза нею, що навіть самі за свою чесну працю визнають себе кретинами, але свідомі того, що це того варте. Як кажуть: Найдорожче в цьому світі для людини її життя, але честь дорожча за життя.
Сподіваюся, що моє невеличке наукове дослідження стосовно слова «кретин» і його різновидів, додасть позитивного змісту всім палеонтологам Криму в їх праці щодо збереження артефактів з птахоферм Юмбувського періоду, і яке за сприяння ВРУ, ОПУ, ГПУ і особисто Во. Зеленського буде мати матеріали для свого продовження.  
Viva Academia, viva professore!

Богдан Гордасевич
3 травня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

21:45 03.05.2020

Битву за землю для земляків виграно! Стосовно аграріїв - ще ні!

Битву за землю для земляків виграно! Стосовно аграріїв – ще ні! 
З серії «Мішанка 2020»

Епігаф: «Всі люди є рівними, але не на землі, а в землі» 
(народна мудрість)



Єпопея і Епопея боротьби за землю в Україні завершено! Продаж – розпочато! Офіційно. Не вже, але вже починати можна лізти на рожна, хто хоче придбати і перепродати втридорога ворогам іноземним, щоб не бути мізерним в житті ще допоки є на землі, а не в ній. Десь так.
Моя думка давно сформована стосовно землі як приватної власності та її продажу, але ринок вимагає ринкових відносин, а не моральних зносин, тому краще вже так, аніж ніяк. Найгіршою була і є невизначеність, а з нею всілякі приховані махінації з паями і людьми на землі. Бо відпочатку то було абсурдно оголосити землю як приватну власність і одночасно заборонити її продаж власникам через  тривалий мораторій. Дебіли комуно-совкові все роблять так, що воно в кращому випадку виходить людям «боком», а в гіршому – самі знаєте де. 
В цьому процесі мене дивувало багато речей, але найцікавішими були різні соціологічні опитування, де ніколи – наголошую: ніколи! – не було поєднано два питання: 1.Чи є ви власником земельного паю? та – 2.Чи є ви за продаж землі в Україні? З того б можна було побачити й порівняти реальну картину в Україні з цього питання, а не морочити голову темою референдумів, коли маса людей, що землі не мають, будуть вказувати, як жити людям, що землю мають. Коли мешканцям міст задурно роздали державний квартирний фонд і при цьому повністю проігнорували мешканців приватного житла особливо по селах – це якось не акцентувалося в ЗМІ та у ВРУ, бо саме вони, городяни,  й отримали найбільше від того державного пирога ласі шматочки. І ніхто не піднімав питання, що квартири можуть скупити іноземці, бо коштували вони на той час приватизації справді смішні гроші. 
Або славнозвісна провальна ваучерна приватизація виробничо-промислового державного сектору економіки в Україні, придумана і проведена геніальним чи точніше – генітальним  економістом Віктором Пинзеником за кільканадцять Урядів часів Леоніда Кучми, що і дала початок олігархизації української економіки через свою інноваційну бездарність – це як? Не чужі якість іноземці, а свої різні крутії-шахраї через різні «трастові фонди» і «довірчі товариства» подібно до «Росан-довіри» у Львові на чолі з Андрієм Садовим, спершу задурно привласнили ті людські ваучери, а потім за них – приватизували до своєї кишені різні підприємства та інше державне майно. Одні більше, а інші – менше, проте після отої «всенародної ваучерної приватизації» щонайменше 90 % пересічних українців опинилися на вулиці без роботи і засобів на життя з одними отими возиками-«кравчучками» у руках. Все забуто? Чому? Тепер вже відомо точно чому – бо зе-дебіли існували вже тоді! Масово! І дотепер збереглися, ще й розмножилися. 
Аналогічна ситуація виникла і щодо землі в Україні, де є окремо масив дрібних землевласників-селян зі своїми паями, а ще є окремо значно менша групка аграріїв-нуворішів-латифундистів, які тихцем опанували значними землями майже за дурно виманюючи, як колись ваучери у робітників, пайову землю у селян обіцянками хоч щось за аренду та різні допомоги по господарству пропонуючи і тому подібне. Ясно, що коли земля стане реально товаром з ринковою ціною, то прибутки в панівного клану аграріїв дуже зменшаться, тому що ціна за аренду землі стане значно вищою, а догляд за землею у її власників буде значно більшим. Що справді дорого коштує – то справді людьми і цінується. Саме тому, як то не виглядає з боку дивним, проте найбільше лобі проти ринку землі в Україні походило якраз від клану аграріїв-латифундистів. Інша справа, що багато з них вже мають у своїй власності настільки багато землі, що самі хочуть її монетизувати в реальний гріш, через що і пішли на певні поступки аж до прийняття у ВРУ та підписання Президентом України Во. Зеленським відповідного закону про ринок землі з усіма тими обмеженнями обмежених. Тому видавати цей процес суто як поступки «на вимогу МВФ» є безпідставно і навіть смішно, бо про ринок землі ще за президента Ющенка перемовини йшли з МВФ, а зараз маємо 2020 рік, якого корона вірус врік, отож аграрії заметушилися «бабло» втрачаючи…
Щоб остаточно визначитися стосовно тези щодо «вимог МВФ», то вони справді існують! Так, вимоги МВФ існують, але ось в якому форматі: «Вимагаємо! – Припиніть нарешті брехати і виконуйте свої власні обіцянки усіх Урядів України перед МВФ, що так багато клятвено давали, коли слізно випрошували у нас кредити» То є єдина і головна їх вимога: виконуйте власні зобов’язання! Все інше стосовно «вимог від МВФ» є брехнею злодіїв-корупціонерів. А тиражують брехню ЗМІ, які належать тим самим злодіям, бо як відомо: злодій і брехня єдині! Тоді як самі журналісти подібні до назви-резюме твору Панаса Мирного – «Коні не винні». Як і другий відомий від школи багатьом твір цього письменника «Хіба ревуть воли, як ясла повні» дуже і дуже є на часі, бо там якраз про землю і працю на ній йдеться – рекомендую перечитати уважно усім землевласникам, як і не власникам, а хабазникам, аби зайвого не базікали. Ото і буде гоп зі смиком!

Богдан Гордасевич
28 квітня 2020 р.
Львів-Рясне
21:11 28.04.2020
Уточнюю свою позицію щодо землі: власність на всю землю має місцева територіальна громада, яка здає її в аренду кому захоче і пильнує за всім, як і отримує прибутки з того на соціальну сферу ТГ. Приватною може бути тільки земельні ділянки під житлом чи виробництвом, бо то в комплексі тільки може бути.

Мудрі за співпрацю України з МВФ

Мудрі за співпрацю України з МВФ!
З серії «Мішанка 2020»



Тривалий час не хотілося нічого писати, бо як би і нічого, і нікому, і самому нудно, аж ось стало не нудно і я вирішив написати про МВФ (Міжнародний Валютний Фонд), а потім ще про продаж землі в Україні.
Для початку посилаю всіх на! Розумієте, куди? Так, на сторінку Вікіпедії, де йдеться про МВФ, а далі продовжую для тих, хто там побував і мало що зрозумів. Коли ви почуваєтеся зле, то викликаєте «швидку», або йдете до лікаря, хоча, звісно, можете того і не робити, а лікуватися самотужки і значно збільшуєте шанси погіршення свого стану. Можете і померти, аж тоді вам все одно надасть увагу медик – патологоанатом. Зрозуміли? Ще ні? Тоді пояснюю, що МВФ є міжнародна «швидка допомога» для країн, що опинилися в кризовому стані! Спеціалісти МВФ ставлять діагноз економічному стану і причин кризи в цій конкретно країні Світу та прописують рецепт для виздоровлення, а в разі згоди його дотримуватися – надають певну фінансову допомогу. Все! Можна не звертатися до МВФ? Звичайно! Так само можна і не дослухатися до порад МВФ, але тоді доздихуйте якось без чиєїсь щирої допомоги, недоумки. Що кому ще не зрозуміло?
Мене просто шокує фраза: «Вимоги МВФ», бо то як вимоги лікаря до хворого, щоб він став здоровим через дотримання режиму та лікування – жах! Що й казати, якщо хочеться збрехати. Ні, ну подумайте: ви самі звернулися до лікаря, який вам прописав рецепт ліків та процедури лікування, а ви то в наглу зовсім не виконуєте, вам стає гірше і гірше, отже знову приходите (чи вже привозять!) до лікаря і коли він дізнається, що його не слухають, то розводить руками і каже, що нічим допомогти не може, бо так не гоже! Хіба це є лікарський терор і злісний примус за умов, коли хворий має сам лікуватися – сам! Але не робить того і навіть каже, що лікар його тероризує… Точніше, не він особисто то каже, а всі його спадкоємці чи інші зацікавленні в здирництві особи.   
Придивіться уважно, хто в Україні виступає проти співпраці з МВФ і не помилитесь, якщо впізнаєте в них здирників, крадіїв, корупціонерів, злодіїв всіх мастей і рівнів, які особливо зосередились серед борців «за життя», зрозуміло своє – не чуже, бо вони злодії, а не дурні! Дурні ті, хто за них голосує і все далі бідує і бідує, а винні в тому «дермократы», «нацики», МВФ, «америкосы-барбосы»,  і ще всі, хто не з ними дуркує і за інших голосує. І якщо чесно – я тому навіть радію і нехай далі голосують за різні метастази «Совка» типу партії «За життя», або Мураєва і тому подібне лайно, бо тим швидше повиздихає оте здеградоване комуно-патроналістичне поспільство в Україні. 
Тепер основна частина: МВФ не є фінансова установа в розумінні заробітку – ні! Фінанси Міжнародного Валютного Фонду формуються з внесків держав Світу у різних співвідношеннях, у тому числі і з України. Це міжнародна організація в стилі «Кооперативної каси взаємодопомоги», тобто за надані кредити не беруть лихварські проценти, а тільки виключно за технічне обслуговування експертизи, надання і повернення кредиту. Все! Крапка! Нічого більше. Вся головна інтрига полягає зовсім в іншому: співпраця з МВФ є показником-індикатором для інших міжнародних фінансових гравців, що якраз і заробляють гроші на інвестиціях! Вони і є головні донори в економіки різних країн! І саме за ними ганяються уряди різних країн, щоб покращити власну економіку. Але всі і великі, і незначні інвестори в першу чергу дивляться на критерії оцінки в МВФ економіки тої чи іншої країни, а вже тоді вирішують чи розпочинати власну справу там. І саме цей контрольний момент від МВФ і викликає в багатьох злість і ненависть, а з того і оте брехливе дзявкання: «МВФ вимагає!»
Заключна частина коротка і проста: не вірте брехунам і злодіям, бо це одне й те саме: хто бреше – той і злодій, а злодій не може не брехати.
І не хотілося, щоб Україна довічно застигла в парадигмі приказки: «Чого бідний? Бо дурний? А чого дурний? Бо бідний!» Ось чому: мудрі за співпрацю України з МВФ. І за продаж землі, що є окрема тема!

Богдан Гордасевич
15 квітня 2020 р.
м. Львів-Рясне

Галина Гордасевич цього річ мала б 85-ть, але її немає 19 років

На згадку про Галину Гордасевич
11.03.18, 12:10 Слава Україні! україна,пам'ять,галина гордасевич

Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.
Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.
З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття. 
Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і  перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф". 
Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".
До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.
Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.
Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)
Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.
На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.
В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, — колись-таки помру, —
Хоч вірю,що це станеться нескоро, —
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть
Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,
І я малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».

Богдан Гордасевич
12:08 11.03.2018
м.Львів-Рясне 

Для України 2020 рік стане поступом анархізму


Для України 2020 рік стане поступом анархізму

(Записи анархіста 21 ст.)
Основні підсумки для 2019 року зроблені і вони для більшості в Україні є невтішні: як для отої більшості у 73% - так і для отої більшості, що наразі у меншості, але чи на довго – ця тема не проблема: вже ясно, що скоро буде. За тим зроблю свої підсумки за 2019 рік і я, як представник сили та ідеології, що перемогла в реальному вимірі – анархізму. До речі, кому слово «анархізм» занадто драстичне, то читайте його як «лібералізм» та його похідні, бо то суті справи не міняє. Як комунізм є найвищою стадією соціалізму і колективізму – так і анархізм є найвищою стадією лібералізму і всебічно розвинутої особистості. Хай буде так!
Врешті, що особливо визначати, коли заголовок усе означив: « Для України 2020 рік стане поступом анархізму» – і не інакше! Хто не вірить – наступного нового року перевірить, а я особисто вже наслухався від експертів всіх рівнів і мастей, що державні інституції в Україні просто розсипаються, бо влада не спроможна ними опанувати і належно кермувати. Особливо мене тішить отой так званий «турборежим» у законотворчості Верховної Ради України. Ну лапопулечки мої ці «слуги рабів»! Яка шикарна  і просто видатна робота по розвалу держави в усіх її вимірах! Я це велично обізвав як «градація деградації». Однозначно, що не тільки сучасна група зі «Слуг народу» до цього дорвалася, але і всі їх «попєрєднікі» чимало до того доклалися, щоб в українському законодавстві появилося понад 800-т законів, які достеменно не знає жоден юрист в Україні. Жоден! Причому я про цей феномен давно писав, як і про оту ментальну рису для ВРУ майже одразу вносити правки і поправки щодо правок до щойно прийнятих законів. А давніші закони мають просто суцільні гірлянди посилань на їх зміни. Тобто розібратися в тому годі, тому українські судді давно перейшли до давньоримського права часів імператорів на особистому рівні: як я захочу й вирішу – то і є закон.
Хтось скаже, що я жартую? Що в Україні закон понад усе і «перед буквою закону у нас всі рівні»! Покажіть мені такого ідеаліста в Україні? Не знайдете! В Україні давно панує правовий нігілізм, тобто іншими словами це є фактичний анархізм: в Україні згідно закону можливо все! Все, що завгодно! Захотів новоспечений Президент України розпустити парламент – сказав і ВРУ миттєво сама розбіглася, хоча закон вказував на передумови такого процесу, але їх проігнорували, отже… Отже: анархія – мати порядку! 
Зокрема, в цій темі я не раз стверджував, що в Україні назва силових установ МВСУ, ГПУ, СБУ  як «правоохоронних» є своєрідним евфемізмом, тому що вони і є найбільшими правопорушниками! Але нещодавно я зрозумів свою помилку: це скорше є «сили правотворчі» аніж «правоохоронні», бо одна справа, що написано, а інша справа, як то читати і трактувати! Причому наші нардепи так виписують статті законів, що їх трактування не має меж. 

Особливо, коли сила права стає правом сили!

Зроблю невеличкий відступ, щоб дати кілька суттєвих пояснень, щодо суті ідеї держави, а саме найголовніше: держава – це право на узаконене насилля! Тільки Держава має право законно застосовувати насилля над своїми громадянами. Зрозуміло, що не сама Держава, бо то є узагальнення, а державний апарат, який складається з державних службовців, що начебто походять від людей, але часто виникають в тому сумніви. У мене зачасту складається враження, що держслужба це як зараження, подібно до фільмів жахів з отими зомбі чи про вампірів, де вкусив від вени держслужби і став кровопивцем щодо народу… Власне тому, якщо хочете знати, я вважаю український народ самим правильним у тому, що він не домагався своєї держави, бо то як добровільно будувати для себе в’язницю! Тільки недоумки схочуть творити над собою «узаконений апарат насилля» – державу. Або такі самі недоумки обрали собі за керманича держави фігляра, хитрючого блазня, за яким плаче лазня з віником різок, а я ось маю йому, прости Господи, коритися і слухатися, тому що – держава того вимагає. Та йди ти на, доне Гандоне – 6-й Президент України! І з ним така держава зі своїми 73% ідіотів-«совків», що від клона «Івана-дурня» шукають щастя для себе і країни. Козли довбані!
Ліричний відступ завершено і тепер до діла: зміст нормального державного утворення має просте визначення, як «захисна і регуляторна» – саме це є головні  функції держави, або більш поважно то звучить як «Безпека і Право», або ще – «Сила і Закон» . Держава зобов’язана захищати своїх громадян від зовнішніх та внутрішніх загроз, а також забезпечити унормовані стосунки співжиття в своєму соціумі. Все! То є «альфа і омега» держави! Все інше – від лукавого! На жаль, але якраз лукавий і видумав сприйняття держави, як пана-благодійника, що роздає добра на ліво і на право сірим та убогим. Чи що держава, це як безкінечний «ріг достатку» чи якась «комора, де для всіх все є» тощо. А так не є! Суть держави у тому, що вона роздає тільки те, що відібрала силою від інших громадян згідно закону.  Сама-по-собі держава добробуту не продукує! І не роздає аби-кому! Тільки чесно потребуючим дає! І що головне: не як милостиню, а як поміч в скруті, щоб допомогти знову стати нормальним громадянином держави. Саме це і робить державу як супутника анархізму, а не ворога!
За змістом свого права на насилля держава апріорі не може визнавати соціальний анархізм, як і навпаки, але умови співіснування цих двох світів можливі і потрібні. Для мене це є держави з високим рівнем правового лібералізму, коли держава зайвий раз не втручається в особисте життя своїх громадян. Коли держава податками збирає мінімальні кошти на власне існування, а більшою частиною свого достатку розпоряджається той, хто його насправді заробив своєю працею і розумом. Ні патроналізму, тобто коли від людини забирають її добро, щоб краще розпорядитися на користь усіх. Це класична схема патріархального укладу життя, коли вся родина працює на спільну користь, а розпоряджається усім добром велемудрий патріарх роду. Подібну функцію накидують державі різноманітні ліві політсили як комуно-соціалісти, а правовірні в праву ідею домагаються свободи жити за власними уподобаннями. Зрозуміло, що анархісти є ультра-правими радикалами, але і патріотами, а не ідіотами, бо розуміють потребу існування держави як певної інституції. 
Тут я мушу для спрощення викладу звернутися до метафоричного прикладу, який доволі полюбляю: це так звана «маршрутка». Коли ви сідаєте в автобус, то жертвуєте частиною своєї незалежності, бо тепер ваше життя буде залежати від водія. Тобто істинний анархіст мав би ходити скрізь пішки і готувати собі сам їжу та все інше робити суто сам. Звичайно, що це маразм, як і кожну найкращу ідею можна звести до абсурду. Саме тому я б порівняв співвідношення анархізму з державою, як у парашутному спорті ставляться за запасного парашуту: зрозуміло, що це коштовний і начебто зайвий клопіт, бо ним досить рідко користаються вправні парашутисти, але все одно завжди вдягають і мають коло себе, бо станеться біда з основним парашутом – виручить запасний. Те саме держава і анархіст: я готовий платити певні податки добровільно і дай Боже ніколи не скористатися з допомоги держави, але най буде і то. Для мене це важлива метафора за змістом, бо означає максимальну свободу особи за умов сталої безпеки і порятунку в біді. Так! І навпаки: коли держава потребує допомоги – анархісти з тим не забаряться. Не варто доводити, що обидва Майдани: і Помаранчева, і Революція гідності були суцільно анархічними за змістом подіями. А чим ще є, як не анархічним рухом у 2014-му і далі під час війни з причини агресії РФ в Україну оті всі добробати та чисельні волонтери? Як і зараз всім анархістам та правдивим «правосекам» не є байдуже до теперішньої ситуації в Україні.
На тому досить на цей раз. Все сказане є певним підсумком моїх попередніх дописів та роз’яснень теми щодо розуміння сучасного анархізму не як екстремізму, а як прогресивного лібералізму, чим погрожували в часи агітації з боку теперішнього Зе-кодла, але самі того настрашились, бо одна справа обіцяти ділитися владою до виборів – і зовсім інша справа віддавати владу, яку вже маєш. Шкода стає. Велосипед «Україна» хоч і побитий, заїжджений, але і самому покататись хочеться Вові Зеленському свої 5-ть років, а може і більше… 
    
Богдан Гордасевич
2 січня 2020 р.
м. Львів

Записи анархіста 21 ст. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні від 2 січня 2020 р.(7527)