Замітки богдан гордасевич

Замітки з міткою «богдан гордасевич»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Я ваш вирок: час блазня і облизня

02.07.20, 21:42
Ми любимо тебе, Україно!
богдан гордасевич, зеленський, петро порошенко, україна

Я ваш вирок: час блазня і облизня

От і все: пішов останній з «команди Порошенка»: голова Національного Банку України Яків Смолій подав у відставку, хоча мав повноваження бути ще чимало часу на цій посаді, але урвався хлопові терпець. І добре є. Нехай вже Зе-кодло панує сповна в усьому по Україні. У мене тепер настрій весь у цьому коменті до всього з нашого життя: «Я в захваті від Зе-кодла, бо то є найкраща моя помста всім тим, хто за них проголосував»

Зрозуміло, що я тому не радію, що буде чим далі – тим більше зе-зле, але більшість громадян України вибрали цей варіант соціального розвитку як я вже писав про «покращення через погіршення» – нехай буде так. Власне, про то і розмова, що я не маю жодного зе-зла на пана Зе-Зеленського чи ще когось зі зе-кодла, бо їх саме таких обрали така сама неміч. Простіше кажучи: чмо обрало чмо. У мене була одна цікава розмова з дуже кардинальним у висловах і висновках чоловіком, що казав, як влада погана – її треба показова розстріляти, щоб іншим було страшно, хто до влади прийде, і тоді точно ніхто не буде красти чи інакше зловживати владою. Я ж з іронією на то відповів, що суті проблеми це не вирішує, бо залишається незмінною першопричина такого зла – виборці! Так званий: електорат. Як люди обирають до влади різних паскуд, то скільки їх потім не розстрілюй, а оберуть нових таких самих, як і попередні, бо ж виборці ті самі будуть. Тому єдиний вихід змінити ситуацію – розстріляти всіх виборців. Цим своєрідним сократівським силогізмом я примусив того чоловіка замовкнути і задуматись. Зрозуміло, що то дурниця, але щось раціонального в тому є.

Аналогічно звучить як дурниця висновок, що два хлопа з одного клану артистів, тільки один комік, а другий – трагік, тобто Зеленський і Портнов, об'єдналися з одною метою очистити від скверни наклепів славне імя 5-го Президента України Петра Порошенка. Ви тільки подивіться яку вони обоє в тандемі зробили промоцію для Пороха з тими його судами і його слідами неіснуючих злочинів. Було б все тихо і кожен би казав: то «договорняк» не чіпати Порошенка, але щось там було… А так Петро Порошенко набирає популярності просто шалено, майже як Зеленський у другому турі. До речі, не без допомоги того самого Порошенка, що на диво невдало проводив виборчу компанію, в усьому підігруючи і програючи Зе-супернику включно зі стадіоном тощо. Як бачимо, Зеленський хоч і блазень, але сука з благородними домішками сіонізму, тому тепер віддячує Порошенку в реабілітації і конформації на новий термін президента. Повторюсь, що це звучить як повна нісенітниця, але чомусь виглядає на те. А що вже Портнов ю(мо)рист ще той адвокатик продажний можуть сповна оповісти Юля Тимошенко та Вітя Янукович, яким він влаштував «кидалово» крутіше не придумати, а зараз Зеленського з Пуйлом водночас обігрує в чисту, працюючи на Пороха тихцем. Щось тут пороблено, ой! – пороблено!

А як ви хотіли? Актори – вони такі! Вони – генії! Треба зіграти роль хорошого президента Голобородька в кіно – зіграють! Треба зіграти роль поганого президента Зеленського на посаді Президента України – і це без проблем. Талант він і на Банковій – талант! Його не проп’єш і не винюхаєш. Ви тільки спробуйте уявити ситуацію, що ось зараз на місці Зеленського перебуває Порошенко! Та це було б для Пороха гірше за пекло! І так було не мед, як хто пригадує, а з цим коронавірусом ще й додалося б «маски на крові», медиків без маєтків, і ще чого завгодно скільки завгодно. А зараз він реально весь в шоколаді, хоч бери і облизуй Зеленському, аби підсолодити собі життя наркотичне. Так-так: шоколад хоч і не кока чи героїн, а має наркотичні властивості також. Всім же електоральним прихильникам Зе-кодла я кажу наступне: -Для вас настав час отримати від свого блазня великого облизня! Смокчіть скільки влізе, бо чогось доброго вам точно не вилізе, навіть якщо очі від старанності повилазять. І бережіть свої гроші хороші відтепер подалі від НБУ. Угу?

Богдан Гордасевич

2 липня 2020 р. (7528)

Львів-Рясне

Коментарі: 0

Богдан Бо

Закон – це хто? Це Зеля-бля!

Вчора я в своєму дописі з нагоди відзначення 28 червня вже 26-ї річниці Державного свята Дня Конституції України висловився про всю нікчемність цієї інституції в першу чергу через псевдо-діяльність Конституційного Суду України, що паплюжить весь зміст і значення головного документа країни – Конституції. Але ще більше до того доклалися наші неймовірно хитрозроблені законотворці – народні депутати Верховної Ради України. В їх безпосередній обов’язок входить не просто приймати Закони України, але і захищати їх! Контролювати їх виконання та дотримання всіх прописаних в законах норм і порядку, а особливо всього, що стосується Конституції, яка є основою-основ усього правового поля України. Конституція є фундаментом всієї будови Правової Демократичної Держави Україна.

На жаль, але цей фундамент чим далі – тим більше стає хирлявим і нетривким. Чого вартує промова на 1-шу річницю Конституції України тодішнього Президента України Леоніда Кучми, де він заявив про необхідність внесення змін у Конституцію і посилення і без того безмежної влади президента. З того часу пішло-поїхало головною темою не дотримання і виконання положень Конституції, а боротьба за внесення до неї різноманітних змін. Було навіть і таке-сяке, що я переніс у додаток в кінці цього допису, бо то скорше на фахівця, а від себе хочу сказати вже наступне:

1. Справжнім творцем Конституції України 1996 року є Вадим Гетьман і щоб переконати в тому я рекомендую прочитати книгу за його авторства «Як приймалася Конституція України?» або хоча б статтю в додатку Володимира Земляного.

2. Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 Справа № 1-45/2010 означало тільки одне: Центральна Виборча Комісія України одразу мала оголосити про початок виборів Президента України, Верховної Ради України та місцеві вибори згідно Конституції України 1996 року. І не інакше! Узурпація влади Віктором Януковичем була незаконною – він втрачав легітимність, бо обирався за неконстуційним законодавством та інакшою складовою повноважень.

3. Рішення КСУ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» було сфальшоване, тому що новообраний Президент України не має жодного стосунку до існування чи не існування коаліції у ВРУ до вступу у повноваження президента. Але найголовніша фальшивка не в софізмах про коаліцію чи її відсутність, а в тому, що в рішенні КСУ чітко сказано наступне: «Водночас рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України (частина третя статті 90 Конституції України).

Президент України 21 травня 2019 року провів такі консультації з Головою Верховної Ради України, його заступниками, представниками та лідерами депутатських фракцій у Верховній Раді України.» Але Зеленський оголосив про розпуск ВРУ у своїй інавгураційній промові! Які могли бути консультації?! Він тільки що став Президентом України! Це грубе порушення норм Конституції, в дотриманні яких перед цим присягнув! І це головне!

4. У нас багато розмов про імпічмент президента через якісь злочини, які важко довести, але зовсім мовчок щодо порушення присяги Президента України! А там чітко сказано наступне: «Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі». Порушив – пішов геть без всякого імпічменту. А Зеленський вже порушив усе, що тільки можна порушити з своєї присяги, але сидить й далі на своєму місці і це останнє з перелічених пунктів.

5. «Слід підкреслити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:

"Положення частини третьої статті 5 Конституції України" право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами "треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україна, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами»

Проблема в одному: в Україні немає народу, а є тільки населення. І якщо чмо обрало чмо – будемо терпіти і поволі здихати, бо що лишається робити? Народу ж тут немає! І скорше всього вже не буде.

Богдан Гордасевич

29 червня 2020 р. (7528)

Львів-Рясне

Коментарі: 4

Богдан Бо

Свято невідомо чого 28 червня в Україні

На моє переконання, щорічне державне свято Дня Конституції України 28 червня є одним з найбільш несвяткових з усіх свят, бо сама влада його ледь-ледь відзначає, а населення взагалі не розуміє що то є. Дивний неробочий день і не більше того. Чому так? А дуже просто: коли люди звертаються до Конституції у своєму життя? Та ніколи! Окремі знавці права чи якісь правозахисники в боротьбі з правоохоронцями (вловіть іронію такого протистояння) починають згадувати положення Конституції України, що в реальному процесі не грає жодної ролі. Принаймні я не чув жодного вироку у суді першої інстанції, де рішення суду мало б за підставу норми порушення Конституції України в захисті якоїсь окремої особи. Не чутно і не видно. Всілякі Кодекси з права діють, а Конституція – ні. Є для того, кажуть, спеціальний Конституційний Суд України, але вони тамка кажуть, що «я не я і справа не моя!», тобто іншими словами: ми тут тільки щоб зарплату чималу одержувати і не більше.

Як не пригадати, коли КСУ одним і тим самим складом визнав оновлену Конституцію України 2004 р. не правочинною і то аж у 2010 році, тобто 6-ть років все було нормально і тільки зміна влади їх думку поміняла, щоб ще одна зміна влади вернула до попереднього стану як ні в чому не бувало. Казус зі волюнтаристським розпуском Верховної Ради України 8-го скликання новообраним президентом Володимиром Зеленським поза всякою Конституцією так само був вирішений КСУ в оригінальний спосіб: нехай вирішує народ! А ви тоді нащо, наддорогучі ви наші судді Конституційного Суду? А не пішли б ви на і то далеко-далеко!

І таку недолугу Конституцію зі собою прихопіть!

Богдан Гордасевич

28 червня 2020 р.

Львів-Рясне

Коментарі: 0

Богдан Бо

-Я ваш вирок!- або: як вбити дракона

-Я ваш вирок!- або: як вбити дракона

У творчості дуже мудрого єврейського письменника Євгенія Шварца є дуже гарна драма під назвою «Дракон», але оскільки це надзвичайно тонка філософія, щоб її переповісти стисло, тому я обмежусь іншою коротшою притчею на аналогічну тему «вбити дракона» так би мовити «з народних джерел»:

В одному королівстві серед дуже важкодоступних проваль і круч в своєму грізному замку проживав страшний дракон, який тероризував багато сіл і міст навколо, вимагаючи від них данину і рабів. Чимало лицарів виходили на битву з тим драконом, але ніхто ніколи не повертався. Ніхто ніколи не повертався. А дракон панував на краєм уже багато віків і вже мало хто зі сміливців йшов з ним на прю, аж ось віднайшовся непереможний в боях лицар, який вирішив піти і вбити дракона. Добрався лицар до замку, став битися з драконом і у важкій боротьбі переміг його. Та помираючи, дракон сказав йому дивну річ:

- Ось я помираю – ти здолав мене! Значить тепер твоя черга бути драконом.

- Як так?- здивувався лицар - Я стану драконом? З чого б це?

- А як ти думаєш, звідки я тут з’явився?- запитав лицаря дракон і сам же відповів: - Колись і я був таким самим благородним лицарем, яким є ти зараз, і так само переміг дракона. Але поглянь, які величезні багатства зібрано тут! Невже оце все майно ти покинеш напризволяще, а також всю ту величезну владу, яку має дракон? Я не зміг і ніхто не зміг, ось чому ніхто з лицарів не повертався звідси, бо він або гинув у битві з драконом, або його перемагав і сам поступово ставав драконом, тому що без жорстокої деспотичної влади неможливо тримати у страсі й покорі підвладних людей, аби вберегти своє багатство та збільшувати його.

Давно дивуюся з того, як докорінно змінюються люди, коли опиняються при владі, а потім – без неї. Зараз Юлію Тимошенко, як то кажуть, хоч до рани прикладай, така вона добра до людей, а ось коли була прем’єр-міністром України - так людям вчесала з цінами на газ, що очі повилазили: було 50 доларів за 1тис. кубів, а зробила - 500! А який добрий став екс-міністр по ЖКГа Кучеренко, а що розумний! Все знає, як має бути добре для людей, тільки чогось коли міністром був – з того нічого не зробив, а тупо «забив». Колишні міністри соцполітики Наталія Королевська та Андрій Рева зараз просто свою душу рвуть за народ і його благодать, відколи їх послали мать-перемать. При владі ж коли були, то трясли з народу душу, як з плодами грушу. Зайвої копійки не давали, щоб інші при владі то вкрали.

Взагалі, давайте серйозно обдумаємо тему чи взагалі можливі якісь глобальні реформи в Україні як щось реальне? Всі ми добре знаємо, що на всіх рівнях стати депутатом задоволення не з дешевих, тобто депутат – це людина забезпечена і у якої все добре. Наголошую на тому, що у депутата вже все добре! Тому і депутат. А як в людини все добре вже, то чи буде вона щось міняти кардинально в державі? Звичайно, що ні. Хоча багатьом людям, які обирали депутата, живеться погано і вони обирають когось саме для того, щоб змінити своє життя на краще. Кандидат у депутати, зрозуміло, обіцяє усе змінити і добре людям зробити, але насправді він у тому не зацікавлений зовсім, бо він вже живе супер! А депутатство тільки додає йому ще достатку, але не його виборцям! Тому всі реформи у нас для проформи, бо ніхто нічого не міняє і не хоче міняти. Одні розпочали, а вже наступні все відмінили, щоб своє розпочати, бо їх наступники також мають щось назад вертати і «попєрєдников» ганчувати. Безкінечний рух без якогось результату. Саме тому Україна не рухається вперед, як не рухається назад, у тупо топчеться на одному місці та загрузає в тому баговинні безглуздя і безпорадності. Чи є з того вихід? Звичайно, що є! Вихід є завжди! Проблема його знайти! Для того потрібно думати, а цього якраз в Україні ніхто і не хоче робити, бо всім дива подавай! В одну мить все і одразу! А такого не буває.

В своєму «Драконі» Євгеній Шварц описує ситуацію, коли герой Ланцелот одужав від важких поранень, які зазнав під час битви і перемоги над Драконом, і таємно повертається до врятованого ним міста й жахається тому, що в місті нічого не змінилося! Дракона вже немає, але люди продовжують жити і боятися, як було за живого Дракона. Вони звикли так жити! Вони не знають інакшого життя! І виникає просте запитання: -А чи потрібно було вбивати того Дракона?

Хоча я сам минулі 5-ть років причисляв себе до команди «порохоботів», але ніколи не був так би мовити фаном Петра Порошенка, а казав різним «порохофобам», що покажіть мені та докажіть, яка людина краща за нього і я буду підтримувати ту людину. Я дуже високо ціную Олександра Турчинова і Арсенія Яценюка, які не виставляли свої кандидатури в Президенти України 2019-го, щоб дати можливість перемогти Петру Порошенку і це дуже благородно, мудро і правильно. Вони чудово розуміли, що Україні потрібна стабільність влади, щоб повністю подолати кризу від 2014-го, продовжити економічне зростання і покращити життя пересічних людей. Саме на внутрішній соціальній політиці збирався зосередитись Петро Порошенко під час своєї другої каденції на посаді Президента України і це ще буде – я в тому певен. Він ще відносно молодий політик і в нього ще є попереду час, чого не скажу про себе і своє покоління з «дітей Совка». Слова Володимира Зеленського: -Я ваш вирок!- стосуються не так Петра Порошенка, як всіх нас. Це наш вирок! Кінець епохи бідності і початок епохи жебрацтва. Інших варіантів просто не передбачено. Звідки? Де і яким чином з’являться кошти для покращення життя людей в Україні? Економіка в ступорі. Війна безкінечна. Корупція тотальна. Влада летальна. Соціум зедебільний. Звідки стане жити краще? Тільки гірше.

Щоб не завершувати допис на цій «веселій ноті» пограюся у конспірологію: а може все так і було задумано? Порошенко сам захотів перемоги Володимира Зеленського і його Зекодла, щоб на контрасті народ задрочений агітацією проти Пороха зрозумів різницю між фаховою і нефаховою командою при владі. Нехай скуштують злиднів по-повній програмі, а тоді зрозуміють свою дурість і будуть згадувати «епоху бідності» за Порошенка як рай стабільності і добробуту. Я в це вірю. Нехай люди перехворіють зедебілізмом, як зараз коронавірусом, що так само вчасно об’явився: недоречний додаток до нашого доречного вироку – Володимира Зеленського. Ха-ха-ха. Настав час блазня і облизня.

Богдан Гордасевич

26 червня 2020 р. (7538)

Львів-Рясне

18:17 26.06.2020

Коментарі: 8

Богдан Бо

З днем народження! Частина друга

21.06.20, 16:01
Ми любимо тебе, Україно!
богдан гордасевич, день народження, україна

З днем народження!

Богдану Гордасевичу виповнилось 59 років

19 червня 2020 року мав радість одержати подарунки від онуків Миколи та Руслана ось такі найкращі з усіх можливих, бо зроблені власноруч

Коментарі: 2

Богдан Бо

З днем народження! Богдану Гордасевичу виповнилось 59 років

20.06.20, 17:56
Ми любимо тебе, Україно!
богдан гордасевич, день народження, україна

З днем народження!

Богдану Гордасевичу виповнилось 59 років

Вчора 19 червня 2020 року мав радість одержати подарунки і першою була доня Соломія, яка подарувала ось це:

А ще велику упаковку з ароматною кавою і цьомка.

Щиро вдячний.

Коментарі: 1

Богдан Бо

Наш вирок

І сказав Вован: -Я ваш вирок!

В сучасній історії доволі парадоксів, бо як це не дивно звучить, але найбільшим український націоналістом і бандерівцем є ніхто інший, як сам Президент РФ Володимир Путін, бо ніхто за нього не зробив більшого задля від'єднання України від Росії. Не вірите? А ви подивіться самі неупереджено як сильно була інтегрована Україна в економічному і соціальному обширі з РФ у 2000 році і що маємо на 2020-й? Різниця просто не до порівняння! А хто це все зробив? Однозначно: Путін! Путін! Путін! Хоча воно одночасно і Хуйло – ніде правди діти: усі Совка ми діти. Зауважте на одне чітке явище: Україна завжди мусіла відповідати на санкції чи скорше: репресії,– з боку РФ, а не була їх ініціатором. А за тим всім стояв і є виключно особисто Вова Путін, який динамічно роз’єднує Україну з РФ, за що від імені Степана Бандери йому щира вдячність і орден «Богдана Хмельницького» за цей подвиг.

Та повертаємось до наших баранів, тобто: до зе-електорату. Ви знову здивуєтесь з парадоксу, що погрожуючи під час передвиборчої риторики у бік Петра Порошенка безнадійно мудрими словами: – Я ваш вирок! – Володимир Зеленський насправді став вироком для свого електорату в сукупності з Петром Порошенком, яких єднає безкінечно багато своє і чуже злато. Давайте розбиратися детальніше з тими, хто любить читати надбагато і навіть думати над прочитаним.

Не відкрию великої таємниці, що після розвалу СРСР і появи 24 серпня 1991 року Незалежної Світової Держави Україна – вона, люба Ненька, дотепер ще залишається уламком Совка і отою псевдо-державою УРСР з усією ментальність пост-колоніального соціуму тотально патроналістичного за своєю свідомістю, не виключаючи і автора цього допису. Я про то написав у своєму роздумі «Сучасність і «Правитель» Нікколо Макіавеллі» щодо хвороби на «вождізм» і все інше з тим пов’язане. (https://spavedfront.io.ua/s218079/gosudar_nikkolo_makiavelli)

Не думаю, що хтось з тих, хто реально побував у Совку-соцтаборі, буде спростовувати моє твердження, що в СРСР влада – це все, а проста людини – ніщо. Сучасна Північна Корея (КНДР) є дублікатом саме СРСР. Багато мушу пояснювати тим, хто в СРСР не жив, але за ним і всім тим страшно ностальгує в стилі Мураєвих та іншої нечисті, що навіть непристойно вимовити: опазижо! (ОПЗЖ). Перепрошую, але з пісні слова не викинути, хоча і варто пі-пі-пікать. Просто споглядаючи на цей «оргазм від маразму» у мертвяків, які борсаються за життя, цілком зрозуміло, чому СРСР розвалився і хто «просрал великую державу», а зараз руйнують ще одну, бо срать – не будувать!

Отже: імперія розвалилася, а сутність влади лишилася і це легко побачити по Білорусії та РФ, як і придивившись добре – і на Україні. Звичайно, що є різниці в сюжеті та виконавцях, але суть – одна. Для всіх Президент є якби сакральна персона з божественними повноваженнями творити оте диво, щоб усім було добре і гарно. Не менше. А ще краще, щоб стало добре тим, кому зараз погано, за рахунок тих, кому занадто добре було до цього. Пригадуєте Помаранчеву революцію 2004-2005 років? Право вибору, тобто демократію, ми тоді відстояли, але як поставилися до Віктора Ющенка? Другий після Бога! І не інакше! Не даремно чоловіка так пробило на зіркову хворобу, що дотепер там десь в захмарних висях блиндикає.

А який зі свого прем'єрства Юлія Тимошенко подіум влаштувала! Королева бала! Щодня нові наряди та їх переміна, скрізь одна вона найкраща, ну просто – богиня! А з того всього кого обрали новим Президентом України? Зека Віктора Януковича, як доброго господарника і «тверду руку» – цей порядок наведе і всім дасть в масть. Дав! І отримав у відповідь! Копняк! Але всі знову чекали дива-дивного від хлопа масивного та стався не «ах!», а банальний крах. Хоча як автору двох українських революцій варто в Києві зафіксувати пам'ять про Януковича і поміняти голову з жіночої на його в монументі, вибачте на слові, що «Родина-мать», а потім урочисто усе-усе те убожество наніц зламать.

Наступний, обраний з одного заходу Президент України Петро Порошенко ще більше був «ах!-ах!» – то ж олігарх! Усе знає і все уміє! А що вже гарно піє! Очікували життя в шоколаді навіть для тих, хто йому не раді в Раді. Така в нас Верховна Рада завжди неначе з шоколаду, а вже коли ти там: сам їм – іншому не дам! Через то і бійки, чвари та «гнилі базари». Як не старався хлоп, але «до стінки» і його майже приперли вже - оп! А щоб не вистигла лазня – вибрали в президенти блазня! І настав час облизня!

(далі буде)

Богдан Гордасевич

Львів-Рясне

12 червня 2020 р. (7528)

Коментарі: 22

Богдан Бо

До Дня журналіста в Україні роздуми

06.06.20, 21:32
Ми любимо тебе, Україно!
богдан гордасевич, журналістика, україна

До Дня журналіста в Україні роздуми

Про покійників або добре, або - нічого. Є таке неписане правило. Буду про все добре, тому що журналіст в мені помер 06.06.06 - вхоплюєте символіку?

Так: саме 2006 року 6 червня я завершив свої тривалі спроби вийти у фахову журналістику. Розуміння різниці фаховості від аматорства дуже гарно визначила моя донька Соломія: якщо повноцінно заробляєш на життя - значить це твій фах, а ні - то ні. Воно і справді я використовував свій декларативний статус журналіста переважно як прикриття для власного вивчення різних моментів політичного і соціального життя як то кажуть у безпосередньому контакті з людьми і подіями. Досить багато побачив, почув, записав і мало що використав. Чому? Я б сказав тепер: через самоцензуру. Обертався я переважно у національно-патріотичному середовищі, яке було дуже, на превеликий жаль, демагогічне і бездіяльне, але публічно критикувати цю неміч виходило підігравати ворогам-комунякам, тому доводилось писати суто куці політичні "інформашки" або про успіхи в сфері культури і мистецтва, чого у Львові вистачало і я навіть набув популярності. Проте перевести у "дзвінку монету" цю популярність мені не виходило і тому тему мистецтва було закинуто. Класика: хто платить гроші - той замовляє музику! Нема грошей - немає музики. Отож бо і воно...

Ще одна річ дико мене бісила у вигляді диктату редакторів, які мали гартування в комуністично-тоталітарній журналістиці, де кожна помилка як у сапера з вибухівкою коштувала як мінімум - посади. Авторські статті такі редактори "творчо" переробляли на свій копил, тому часто окрім свого прізвища я мало що мав спільного зі опублікованим матеріалом. Одного разу я провів експеримент: написав іронічну статтю "Слово на захист повій" і розіслав її ксерокопії у чотири різні видання, які всі її опублікували і спільного там було тільки заголовок і прізвище автора. Мені це, чесно кажучи, дуже не подобалося, або точніше: дико бісило! Як і чисто символічні гонорари на той час "жити будем погано, але не довго" - гасло Леоніда Кучми, що затягнулося аж дотепер. Звичайно, що завжди існував прошарок елітних "конвертованих" журналістів, які отримували тихенько чималі кошти "вічнозелених" у конвертиках за певні послуги медіа-хайпу (hype) як приклад: Олександр Онищенко щедро оплатив оббріхування в ЗМІ прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка і все "тіп-топ" у сук з фаховими посадами журналістів...

Жаліти за тим, що я не вписався до когорти фахівців "другої після першої" не бачу жодних причин. Як і зовсім не бачу в українському медіа-просторі когось такого, щоб я йому заздрив і сказав: оце той, ким би і я хотів бути в журналістиці. Найбільше мені сподобалися програми огляду подій на "5-му каналі" за авторства Віталія Гайдукевича, які після обрання його нардепом від партії "ЄС" припинилася, а взамін нікого і нічого вартісного. Жаль. Його авторська програма "Є сенс" гарна, але то вже інше - це не журналістика, а філософія.

Таким чином на сьогодні українська журналістика має дивний дикий вигляд з одним-єдиним гегемоном фельдмаршалом-мастодонтом Дмитром Гордоном, а далі величезна прірва вниз аж до фельдфебеля Шарія і шобли журналюх "иже з ним". Моя думка сповна суб'єктивна, тому прошу спробувати її спростувати і назвати прізвища хороших живих українських журналістів на цей час в нашому медіа-просторі. Дуже хочеться почути голос з тих народних мас, які ЗМІ-їсти обзивають "піпел хаває". Було б дуже цікаво вияснити пріоритети, якщо вони є. Тому що в журналістів побутує одна класична теза: "Якщо щось сталося, але про це ніхто не знає - значить нічого не сталося!". І ось я чим більше зустрічаю явище серед своїх знайомих, коли вони не дивляться і не слухають українські радіо і телеканали зовсім, а в Інтернеті користуються новинами виключно іноземних інформагенцій тощо, тобто для них не існує потреби в українських ЗМІ-ресурсах в будь-якому форматі. Як влучно висловився один чоловік про наші ЗМІ: об'єми лайна в українських масмедіа значно перевищують реальний вміст корисної інформації а буває, що її взагалі там немає. Тому й ігнорують, щоб не ставати з аналітиків - асенізаторами. Для великої кількості українців відсутня потреба в українських ЗМІ! З того виходить, що української журналістики просто не існує, з чим вас і вітаю в святковий День журналіста в Україні.

Богдан Гордасевич

6 червня 2020 р. (7528)

Львів-Рясне

Коментарі: 9

Богдан Бо

Очікуємо покращення через погіршення

Особисто я не належу до породи людей з ухилом до садомазохізму, тому навіть будучи абсолютно проти особисто Володі Зеленського на посаді Президента України та його Зекодла вцілому, я все одно не бажав би йти разом з ними на дно, а бажаю їм хоч якогось успіху. То було і є дуже-дуже сумнівно, але тим більше хотілося, щоб диво сталося, але - ні. Все, як в актуальному на сьогодення анекдоті: хворий з перевізних ношей хрипить: - Сестра, а може в реанімацію?.. Медсестра суворим тоном у відповідь: - Ні! Лікар сказав "у морг"- значить у морг. Тобто обвал державного устрою в Україні неминучий.

На цьому можна було б і завершити, бо хто в тому Інтернеті зараз щось читає далі першого абзацу? Водночас в тому є певна гарантія безпеки, тому що пишеш багато і не переживаєш, що хтось прочитає і обдумає, що тут є. Дослідження довели, що коли людина когось не розуміє, то обзиває його дурнем, хоча не розуміє то вона! Класична парадигма-висновок: -От дурень! Що він верзе?! Яке "покращення через погіршення"? Скільки раз вже було, коли "верхи не можуть, а низи - не хочуть" і що з того? Революції, майдани, "головокрутійство від успіхів" і споконвічна перемога убогості над посередністю. То просто якийсь фатум!

Я особисто довічно буду в захваті від подій 24 серпня 1991-го, 2004-2005, 2013-2014 років: утвердження Незалежної Світової Держави Україна, Помаранчевої революції та Революції Гідності - все це було неймовірної краси пориви величезних мас людей в Україні до вершин цивілізації і гуманізму. Але подальші процеси йшли діаметрально протилежні і ми вкотре опиняємося то у Врадіївці після Ющенка, то у Кагарлику після Порошенка, де навіть міністр МВСУ той самий. Щось нам пороблено...

Так, в Україні є демократія, чому засвідчило обрання спершу зека Януковича, а тепер - блазня Зеленського в президенти. Прикро, але така демократія тотожна порівнянню "мавпи з гранатою". Нас визволили і на то нема ради!- як казали мудрі галичани про такі прикрі ситуації. Воно то хочеться кращого, але звідки воно з'явиться за такого перебігу подій і з таким зедебілоїдним електоратом? Одна-єдина Львівщина встояла як інтелектуальний П'ємонт для України, але зедебілізація всіх інших регіонів успішно відбулася! І то є діагноз!

Тут я зобов'язаний дати певну статистику, щоб не казати про повну соціальну інтоксикацію електорату, бо його на виборах 2019 за даними ЦВКа налічувалося у 30 311 373 виборців, а перемогу В. Зеленський отримав у другому турі завдяки підтримці 13 541 528 голосів проти 4 522 450 голосів за П. Порошенка, що справді у процентах є 73.22 проти 24.45, але увага! В першому турі за В.Зеленського проголосувало всього 5 714 034 виборців, що і є його основний електорат, а все інше це були голоси не "за Зеленського", а "проти Порошенка", що далеко не то саме. Навпаки, у другому турі додаткові голоси у П.Порошенка визначають саме його електорат, або точніше, як я вже зазначав: інтелектуальний електорат України. Голосувати за блазня нормальний інтелектуал не міг собі дозволити, а ненормальний дозволити може, але який він тоді інтелектуал, як він - ненормальний. А тепер порівняємо 5 714 034 виборців В. Зеленського проти 4 522 450 голосів за П. Порошенка і побачимо розрив у 1 191 584 голосів, а це 3.93 % від загального числа виборців. Чи є це велика різниця? Звичайно, що ні, але як ми знаємо в США на виборах президента 2016-го року Хілларі Клінтон отримала підтримку населення на понад 1 мільйон більше від Дональда Трампа, але самі вибори - програла. Проте в США переможці не судять переможених на противагу Україні.

Хоча в команді Зекодла багато галасу про 73 % підтримки, але насправді там чудово розуміють існування правдивих 3.93 % поміж Зе і Порохом, якого і хочуть саме тому знищити всіма можливими і неможливими засобами. Травля різними бля-структурами вже вийшла за всі межі розумного і стає міжнародною ганьбою для України. Хоча і позитив у тому певний є, а саме вже абсолютно ясно що за всі роки свого перебування на посаді Президента України Петро Порошенко не вчинив жодного найменшого (найменшого!) правопорушення - він чистий! Повністю. Бо за рік прискіпливого копирсання не знайдено нічого і тому вчепилися дивним чином картин, що є епізодом до обрання Порошенка президентом! Навіть супер-агент ФСБ ю(мо)рист Портнов не зміг нічого накопати на Пороха з усією довбаною феесбешною конторою та іншими спецслужбами Раши-параши. Петро Порошенко - чистий! Як і далі багатий! Цілком законно. Бо коли людина розумна - вона не буде бідна. Вона буде багата, бо розумна і зможе чесно заробити багато! І навпаки: хто в Україні найбідніший? Зеелекторат! Факт! Фак! Фу! Бо ясно чому!

Є гарне народне українське прислів'я: біда вимучить - біда й виучить. Для України цей час навчання щось ну дуже затягнувся, але так є і на то нема ради. Єдиний варіант в котре пройтися шляхом до покращення через погіршення. Вперед!

Богдан Гордасевич

5 травня 2020 р. (7528)

Львів-Рясне

Коментарі: 4

Богдан Бо

Сьогодні Свято Вишиванки

Моє улюблене фото

Коментарі: 2