хочу сюди!
 

Елена

40 років, діва, познайомиться з хлопцем у віці 35-60 років

Замітки з міткою «маркс»

Карл Маркс об истории России (Руси) —

Карл Маркс об истории России (Руси) — книга которую никогда не издавали в СССР
Сергей Жданов перепечатал из www.timpul.md сегодня в 17:28
3 оценок, 67 просмотров Обсудить (28)
Почему Карла Маркса не издавали в СССР? …нет, не целиком. Одну книжечку не издавали. Не издавали. Не переводили. Не упоминали. Одну, но знаковую. Ту, в которой Маркс проанализировал историю России. Что же он там такого ужасного написал, что ее в совке (!!!) не издавали? «Чудь и чудь кругом», – написал он. – Россия – это Московия, которая возникла после распада Золотой Орды. Он написал, что колыбель Московии — «кровавое болото монгольского рабства, а не суровая слава эпохи норманнов» (©). Он написал, что политика России продолжала политику Орды, а не политику Руси. Что Московия (будущая Россия) была правопреемницей не Руси, а Золотой Орды. Проще говоря, он обнаружил вранье имперских историков, о чем и написал. Эта книга называется «Секретная дипломатия XVIII века». Marx Karl. Secret diplomatic history of eigtheen century. London, 1899. Отрывок на русском и ссылка на полный текст с переводом. Но давайте обо всем по порядку. ПОЯВЛЕНИЕ РУСИ Русь – как государство с центром в Киеве – создали племена полян. Поляны давно жили на правом берегу среднего течения Днепра. И Киевскую землю (землю полян) задолго до создания государства называли Русью. Полянские города: Киев, Чернигов, Переяслав. Со временем поляны объединись с другими славянскими племенами. Поляны, древляны, северяны, дреговичи, радимичи, вятичи, кривичи, ильменские словены. Объединившись, ассимилировавшись, эти восемь племенных союзов, стали основой Руси. Вот эту общую народность позже и стали называть русинами. Русы или русины были основой Руси, с центром в Киеве. Как бы теперь сказали, это была титульная народность Руси. РУСЬ ИМПЕРСКАЯ Русь с центром в Киеве была своего рода имперским государством. Был центр (Киев и Киевщина) и были колонии, платившие русинам дань. Среди тех, кто платил дань, были и литовские племена, и финно-угорские. Из летописи Нестора: «А се суть инии язици, иже дань дають Руси: чюдь, меря, весь, мурома, черемись, морьдва, пермь, печера, ямь, литва, зимигола, корсь, норома, либь: си суть свой язык имуще, от колена Афетова, иже живут в странах полунощных» Все завоеванные земли тоже считались Русью. Но население этих колоний не было этнически русинами. И сами себя они русинами не считали. Они были «руськими людьми» только в том смысле, что дань Руси платили. Ну и веры одной были (церковь общая) стала после того как Русь эти племена завоевала. Культурное влияние было, да. Русью в узком смысле долго считалась только Киевщина. Потом еще Черниговщина и Переяславщина этнически стали Русью. И намного позже (в конце XII века) русинами стали жители Галичины и Волыни. Потом Русью стали именовать Галицко-Волынское княжество. Больше русинов нигде не было. И никакой другой Руси больше не было. ЧУДЬ (ФИННО-УГОРСКИЕ ПЛЕМЕНА) Финно-угры, платившие Руси дань, проживали между Волгой и Окой и в Приуралье. На Руси эти территории называли Залесьем. Это центральная часть современной России. Залесье к Руси присоединили где-то в X-XI веке. На то время Русь уже век-два как существовала. И русины сформировались как этнос. Точных данных о завоевании Залесья нет. Известно только, что не сразу его завоевали, а когда Русь окрепла. Когда «завоевалка» появилась. В конце XI века в Залесье образовалось отдельное княжество: Ростово-Суздальское. В нем было два центра: Ростов и Суздаль. В XII веке появился еще один центр: Владимир. Именно это земли в литературе XIX века называют Ростово-Суздальской или Владимиро-Суздальской Русью. Но нет и не было в летописях многих Русей: Киевской, Северной или Серобуромалиновой. Тем более Ростово-Суздальской или Владимиро-Суздальской Руси. Это историки Российской империи в XIX веке понапридумывали. «Киевская Русь» – такое же искусственное название, как и «Россия». Русь была только одна. И она так и называлась «Русь». Вот так просто. ФОРМИРОВАНИЕ МОСКОВИТСКОГО (РОССИЙСКОГО) ЭТНОСА В X веке Ростово-Суздальская земля была в основном заселена финскими племенами. На этих землях и начал формироваться этнос современного российского народа. Как любая метрополия, Киев влиял на завоеванные народы. Славянские переселенцы на Залесье, конечно, перемешались с финскими племенами. И, конечно, финно-угры и прочие племена со временем обрусинились. И язык они перенимали, и веру православную. Но до сих пор российская глубинка хранит историю финно-угров, а не славян. Вот здесь об этом писали, и здесь, и здесь, и здесь. Российский народный костюм ничего общего со славянской одеждой не имеет. Фольклор московитский тоже нетипичный для славян. Выдумки «самом славянском» первом и главном русском народе просто смешны. Города на финно-угорских землях порой назывались на руський манер. Тем не мене речки и большинство поселений до сих пор сохранили финские названия. Например, куча речек и приток имеет финское окончание (-ва, что значит «вода»). Залесье, можно сказать, находилось на задворках Руси. Народности, населяющие его, из-за непростых условий жизни бедовали. Торговых путей почти не было. Кругом леса и болота. Поэтому Киевские князья не считали эти земли «лакомым куском». На них долго не обращали почти никакого внимания. Русины со своих богатых и теплых краев в Залесье толпами не валили. Переселенцев-русинов было мало. В общем, Русь в Московию массово никогда не переезжала. И Московия изначально не была руськой, а московиты не были русинами. Московитский этнос сформировался где-то во второй половине XII века. Русины как этнос с отдельным государством и названием существовали с X века. То есть современные россияне – это самый молодой восточно-славянский этнос. Не старший, а младший. Не брат, а сосед. Россиянка в комментах мне как-то сказала, что «нет, наши предки не угро-финнами, потому что у что этих народов совсем другое строение скелета». Железный аргумент! А теперь посмотрите на фото современных финнов. Угадайте: кем были их предки? Да не может быть! РУСЬ И ЧУДЬ Сами финно-угры (чудь) Русью себя не называли. Они себя в своих летописях напротив противопоставляли Руси. Какая колония не противопоставляла бы себя чуждой ей метрополии? В Лаврентиевской летописи и в Ипатеевской хорошо видно это противопоставление. А в них описаны события XII-XIII века. То есть даже в XII веке и в начале XIII века Новгород-Суздальская земля не считалась Русью. Ни Ростово-Суздальская земля, ни Рязань, ни Смоленщина, ни Владимирская земля. Русью была только земля полян, то есть метрополия на Киевских землях. И да, Киев – мать городов руських; мать Руси – земли полянской. И других городов расширяющейся Руси, которые будущей Московии никогда не принадлежали. Россияне же считают… внимание: что их первое государство (Русь) появилось где-то на 400 лет раньше, чем они сами. …и что это было именно их государство. Как так вышло, напишу ниже. Пока про татар два слова. ЗАВОЕВАНИЕ РУСИ ТАТАРАМИ В начале XIII века из-за междоусобных войн Русь ослабела и пала под натиском татар. Татары завоевали и Русь, и Польшу, и Венгрию, и северные Балканы. Вернувшись из победоносного похода, татары создали свое государство. Так появилось государство Золотая Орда, на нижней Волге. Земли Руси не вошли в Золотую Орду, как часть государства, а стали его вассалами. Теперь Русь сама была вынуждена платить дань. Распад Руси еще больше отделил земли Руси и Залесья друг от друга. И культурно, и этнически, и политически. МОСКОВИЯ, ИЛИ МОСКОВСКОЕ ГОСУДАРСТВО Откуда же взялась Московия? Финно-угры сначала были под Русью, потом под татарской Ордой. Частично под влиянием Руси они обрусинились, а под влиянием Орды – отатарились. Причем, отатарились они очень сильно. Но влияние Руси российские историки умышленно преувеличивают. А влияние Орды – умышленно преуменьшают. Доходит до смешного: практически отрицают влияние Орды на Московию. И это при том, что под Золотой Ордой московитские земли были почти 300 лет. Что нам эти 300 лет? Ха-ха! Мы и не заметили! Так вот. Только после распада Золотой Орды, образовались: Московское княжество Казанское ханство Касымовское ханство Крымское ханство Астраханское ханство Сибирское ханство Москва как небольшое поселение с этим финским названием упоминается в сохранившихся письменах только с середины XII века. В XVI веке это название распространилось на все Московское княжество. Обычное дело для тех времен: город Рим дал название Римской империи, Москва – Московской. Собственно, тогда и само Московское княжество появилось на международной арене. Только в XVI веке. Это и есть начало российской государственности. Большинство народов Европы, как пишет Евгений Наконечный, начинают свои историю с появления их независимых государств в IX-X веке. Россияне, наверное, единственные считают, что их первое государство (Русь) появилось где-то на 400 лет раньше, чем они сами. Но было иначе: сначала московитский этнос появился во второй половине XII века. Потом, в XV века появилось Московское государство, а в XVI – показалось соседям. О чем и писал Маркс (в сети есть переведенные отрывки): «Изумленная Европа, в начале царствования Ивана III едва замечавшая существование Московии, стиснутой между Литвой и татарами, – была ошеломлена внезапным появлением огромного государства на ее восточных границах» (с) Итак, Москва, Московия, Московское государство. Правил им князь, а первый царь московский появился в XVII веке. То есть сначала татарского хана заменил князь, а позже князя сменил царь. Центр перенесли в Москву. Но. Знать при московском князе осталась почти в полном составе татарской. Земли Московия завоевали ордынские. И политика Московии была продолжением политики Орды. О чем, собственно, и писал Карл Маркс. И Маркс, и Гумилев, и Платонов. Многие писали на самом деле. Потом Екатерина II просто переписала историю (точнее: продолжила это дело). А у тех историков, которые писали правду, была очень печальная судьба. ГУБА, РАСКАТАННАЯ НА ПОЛМИРА Московское княжество было приемником Владимиро-Суздальского княжества. Которое само почти 300 лет было в составе Золотой Орды. Если Московия и была чей-то преемницей, то преемницей Золотой Орды. Московия не была и не могла быть преемницей Руси. Какая Русь? Каким боком? Трубецкой: «Московское государство возникло благодаря татарскому игу. Московские цари, далеко не закончив еще «собирания Русской земли», стали собирать земли западного улуса Великой монгольской монархии: Москва стала мощным государством лишь после завоевания Казани, Астрахани и Сибири. Русский царь явился наследником монгольского хана. «Свержение татарского ига» свелось к замене татарского хана православным царем и к перенесению ханской ставки в Москву» (с) Вот так вот. С одной стороны Московия собирала ордынские земли, а с другой – земли Руси. До сих пор собирает. Крым – это тоже земля бывшей Золотой Орды. Так что Московия объявила себя преемницей и Руси, и Золотой Орды. Раскатала царскую губу на полмира, до сих пор подобрать не может. КАК ПОЯВИЛАСЬ «РОССИЯ»? До 1721 года официально употреблялось только название «Москва» или «Московское государство». До этого времени официально не было России, якобы наследницы Руси. Потому, что до того времени московиты еще не успели украсть ни имя, ни историю Руси. Потом сознательно имя московского государства изменили. В 1721 году Московское царство захватило земли Руси, имя Руси и историю Руси. Сделали ребрендинг, что называется: украли название Русь и превратили его в Россию. Это название не народное. Оно искусственное. Но именно с этого началось мифотворчество Великой России или Великороссии. Не прошло и 100 лет как Россию-Московию стали называть истинной Русью. Московитов стали называть русскими или великоросами. Русины-украинцы вдруг стали «малороссами». Ложь столько раз повторили, что она стала казаться правдой. Но не стала правдой. При этом завоевание Руси Московией перестало признаваться. Какое завоевание? Одна земля, один народ. Разве можно завоевать свой народ? Нет. Максимум — объединить, собрав воедино. Благое дело, да? Ложь, имеющая начало, но не имеющая конца. Подлость, аналогичную которой в истории и найти трудно. Когда Московия изменила свое название, русины изменили название своей земли. Чтобы не отожествлять Русь и Московию, Русь стали чаще называть Украиной. И себя стали чаще называть не русинами, а украинцами. Потому что разные народы и называться должны по-разному. Теперь русинам-украинцам усиленно рассказывают, что их не было. Что названия у народа не было, поэтому народа не было. Что народа не было, потому что названия у него не было. Что государства своего в русинов-украинцев не было. Все эти бла-бла-бла о едином народе и братстве – все оттуда. Из вранья во благо империи. Откуда взялся старший брат? Придумался только XX веке. Только в 30-х годах XX века. То есть, этому понятию всего около 70 лет. Старший брат – это типа россиян украинцу, Россия Украине. И всем остальным народам СССР Россия тоже старший брат. Сталин – отец, а Россия – старший брат. Три «славянских народа» огласили равными, но русских ВСЕГДА писали первыми. Российский народ был первым среди равных. Некоторые, как известно, всегда равнее других. Хотя нет. Разве важна национальность? Ни в коем случае. Поэтому 5-я графа была обязательна к заполнению (национальность). Поэтому народы СССР депортировали, исходя из записи в этой графе. Поэтому сейчас Россия свою агрессию в Украине оправдывает «защитой русских». Неважно, что в Крыму русских только половина. Неважно, что в восточных регионов Украины русских еще меньше. Кого волнуют другие народы и нации? Видим только русских, остальные подвинутся. Миф про первенство и старшинство россиян до сих пор пропагандируется. Как же иначе возобновить Российскую империю или подобие СССР во главе с Россией? На каком основании иначе украинские земли снова захватить? Три (не) братских народа Предки украинского народа – это племена, которые жили на территории современной Украины (волиняны, деревляны, поляны, белые хорваты, уличи, тиверцы и сиверяны) и никуда не переселялись. В X веке русины уже сформировались как отдельный этнос. Племена, занимающие территорию современной Беларуси (дреговичи, кривичи, радимичи смешавшись с балтами, которые на этой территории поселились раньше них) стали предками беларуского народа. Ильменские словены сформировали отдельный псковско-новгородский этнос, который только в XV-XVI веке был частично уничтожен, а частично ассимилирован Москвой. На землях Залесья славянские переселенцы перемешались с финскими племенами и сформировался самый молодой восточно-славянские этнос – московиты, будущие россияне. Это было где-то во второй половине XII века. Тогда и появились на исторической сцене «великоросы». Первым из них был Андрей Боголюбский. Он прославился тем, что разрушил в 1169 году Киев. Сжигал, убивал, грабил, брал в плен. Свои города так не уничтожают. Только чужие. Это не было что-то типа «гражданской войны» между русинами. Русь и Киев были чужими князю из Залесья и его войску. Кстати, его российская церковь не так давно признала святым. Факты историков-врунов, обосновывающих великодержавие, не смущают. Для этой цели ложь – самое первое средство. Ломоносов, Миллер, Соловьев, Ключевский, Покровский и куча других ученых писали, что основа народа Московии – это финно-угорские племена (чудь). Некоторые из них говорили, что в россиянах 1/5 славянской крови. И это бы все неважно было, если бы сами россияне не хотели быть первым и главным славянским народом. В дополнение к статье. Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану, своему суверену и хозяину, правопреемнику Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени… 1. Державу с названием Московия царь Петр I переименовал в Россию аж в 18 веке, в 1721 году. 2. Племя Мокши назвало свою речку Москва, а перевод этого названия, с языка Мокши, звучит как «грязная вода». Любые другие языки Мира не могут перевести слово Москва. Слово «кремль» — татарское и обозначает укрепления на возвышенности. З. В средние века все картографы Европы писали и проводили границу Европы вдоль границ Руси (Русь — это территория нынешней Украины). Московия — улус, со своими финскими народами, всегда была составляющей Орды, и ее Европа справедливо относила к Азии. 4. Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану (!), своему СУВЕРЕНУ и ХОЗЯИНУ, который был правопреемником Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени (!?). 5. В 1610 году, в Московии на Борисе Годунове (мурза Гудун) закончилась династия Ченгизидов (родственник Чингисхана), и на трон возвели Алексея Кошку из финского рода Кобылы, а при венчании его на Царство церковь дала ему фамилию Романов, который якобы прибыл из Рима править Московией. 6. Екатерина II, после оккупации последней свободной Руськой Державы — Великого Княжества Литовского (территория Беларуси) в 1795 г., своим приказом велела назвать угро-финские племена Московии какими-то великороссами, а украинцев — истинных русичей — малороссами. 7. Никто и никогда не видел в оригинале договор о воссоединении между Московией и Украиной, якобы подписанный Б. Хмельницким и Царем А. Романовым. 8. Уже несколько столетий археологи Московии ищут артефакты, подтверждающие достоверность Куликовской битвы, но пока безуспешно, вот только басню о победе Д. Донского над Мамаем распевают до сих пор, на все голоса. 9. Псковская, Новгородская, Смоленская области России, — это бывшие славяно-руськие Княжества, и к угро-финской Московии не имели никакого отношения, покуда Московия-Орда не оккупировала их соответственно в 1462, в 1478 и в 1654 годах. А в других областях России (Московии) никогда не обитали славянские племена и народы. 10. Золотая Орда и ее дочь — Московия, — это единственные страны мира, которые держали в рабах собственный народ. Это и объясняет вечную отсталость богатой на природные ископаемые Московию от сравнительно обделенных на природные ресурсы европейских стран. Ведь эффективность работы свободных людей гораздо выше, чем рабов. erich-hartmann.com

К.Маркс о дипломатии

Північний «братський» сусід України, окупувавши Крим, зі всією очевидністю продемонстрував, які саме зовнішньополітичні цілі сьогодні переслідує Кремль. Небезпека неоімперського курсу путінського керівництва стала вже очевидною для всього світу. І свідчення тому — недавнє голосування в Генеральній Асамблеї ООН.

Проте, аби міжнародне співтовариство змогло дійсно ефективно протистояти цьому курсу, дуже важливо знати правду про реальну історію експансіоністської Московської держави, яка, починаючи з 1302 року і аж до епохи Петра І, за наймінімальнішими підрахунками, приростила свою територію більше ніж у 300 разів (!), використовуючи при цьому всі засоби: змови з ворогом (аби його потім обдурити), пряму агресію, економічну блокаду, шантаж і грабіж, отруєння сусідів-конкурентів, геноцид і отруєння суперників.

Всю цю проблематику не міг оминути Карл Маркс. Так, саме він, всесвітньовідомий мислитель, якого зараз «немодно» стало цитувати в певних «прогресивних» колах. Дехто явно хоче довести до кінця «розвінчання» Маркса, повністю «скинути з корабля сучасності» всю (без розбору!) його ідейну спадщину — з тією ж «відважністю», з якою за радянських часів із автора «Капіталу» творили «непогрішимого» пророка, «вождя і вчителя міжнародного пролетаріату». А праці Маркса вимагають, безумовно, не істеричних емоцій, а глибокого, вдумливого, професійного прочитання. І осмислення: потрібно зрозуміти, які саме його прогнози (і головне, чому!) були жорстко спростовані історією, а які — були і будуть ще підтверджені перебігом самої історії. Безумовно, це дуже складне і важливе завдання, що вимагає об’єднаних зусиль учених-гуманітаріїв багатьох країн. І це — тема для окремої розмови. Очевидно одне: не настільки вже мало марксових ідей актуальні.

Зараз же, повертаючись до теми Маркс як дослідник агресивної зовнішньої політики Московських царів, хотіли б запропонувати увазі читачів роботу класика під назвою «Викриття дипломатичної історії ХVIII століття» (німецький мислитель опублікував окремі розділи з неї на сторінках британських газет Free Press і Sheffield Free Press у 1856—1857 рр., причому були зроблені вельми значні купюри; у результаті, з низки причин, ця робота Маркса так і залишилася незавершеною). Слід одразу сказати, що автор виходить далеко за межі теми: у Маркса йдеться далеко не тільки (і не стільки) про ХVIII століття і про дипломатію тієї епохи, скільки взагалі про суть євразійської, рабської, деспотичної Московської держави і її політику «збирання земель».

КАРЛ МАРКС БУВ, ЗДАВАЛОСЯ Б, НЕПОГРІШНИЙ У СРСР. АЛЕ ЙОГО ПРАЦІ, ПРИСВЯЧЕНІ ДЕСПОТИЧНІЙ СУТІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ, БУЛИ СУВОРО ЗАБОРОНЕНІ!

Думається, коли читач ознайомиться з четвертим розділом цієї Марксової праці, він зрозуміє, чому за сталінських часів читання цих рядків (тоді ще не перекладених східнослов’янськими мовами) могло коштувати життя, а за брежнєвських — свободи... Бо Маркс блискуче розкриває тут ту саму історичну спадкоємність, яку кремлівські володарі дуже хотіли б приховати. Саме тому думки Маркса , що наводяться нижче, — не предмет для холодних, академічних дискусій з історії. Вони набувають сьогодні особливої, пекучої актуальності. Адже «євразійська», тоталітарна спадкоємність в наявності!

Карл Маркс. З праці «Викриття дипломатичної історії ХVIII століття». Розділ 4.

Тут доречно буде зробити декілька попередніх зауважень щодо загальної історії російської політики.

Незборимий вплив Росії заставав Європу зненацька в різні епохи, він лякав народи Заходу, йому підкорялися як долі або чинили лише судорожний опір. Але чари, що йшли від Росії, супроводжувало скептичне ставлення до неї, яке постійно знову оживає, переслідує її, мов тінь, посилюється разом з її зростанням, домішує різкі іронічні голоси до стогонів народів, що гинуть, і знущається з самої її величчі, як з театральної пози, прийнятою, аби вразити й обдурити глядачів.

Але чи будемо ми розглядати Росію як містики чи як матеріалісти, чи будемо ми вважати її могутність очевидним фактом або просто примарою, породженою нечистою совістю європейських народів, — залишається все те ж питання: «Як могла ця держава, або ця примара держави, примудритися досягти таких розмірів, аби викликати, з одного боку, пристрасне ствердження, а з іншого — люте заперечення того, що вона загрожує світу відновленням усесвітньої монархії?».

(Відповідь на це питання Маркс шукає в історії ХIV століття, в історичних джерелах. — І.С.). «Татарське іго тривало цілих сто років, перш ніж Московія вийшла з безвісності. Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна Росія є не що інше, як перетворена Московія.


МОСКОВСЬКИЙ КНЯЗЬ ІВАН КАЛИТА (1328—1341 РР.) / ФОТО З САЙТА CLUB-EDU.TAMBOV.RU

 

Аби підтримувати усобиці князів і забезпечити їхню рабську покірливість, монголи відновили значення титулу великого князя. Боротьба між князями за цей титул була, як пише сучасний автор, «підлою боротьбою рабів, головною зброєю яких був наклеп і які завжди були готові доносити один на одного своїм жорстоким повелителям; вони насмілювалися вступити на престол лише плазуючи і могли утримати його лише стоячи на колінах, простягнувшись і трепечучи під загрозою кривої шаблі хана, завжди готового повергнути до своїх ніг ці рабські корони й увінчані ними голови».

Саме у цій ганебній боротьбі московська лінія князів врешті-решт взяла гору. У 1328 р. Юрій, старший брат Івана Калити, підібрав біля ніг хана Узбека великокняжу корону, відібрану у тверської лінії за допомогою наклепів і вбивств. Іван І Калита та Іван III, прозваний Великим, втілюють Московію, що піднімалася завдяки татарському ігу, і Московію, що ставала незалежною державою завдяки зникненню татарського владицтва. Підсумок всієї політики Московії від самої її появи на історичній арені втілений в історії цих двох особистостей.

Політика Івана Калити полягала просто в наступному: граючи роль мерзотного знаряддя хана і запозичуючи таким чином його владу, він обертав її проти своїх суперників-князів і проти своїх власних підданих. Для досягнення цієї мети йому треба було втертися в довіру до татар, цинічно догоджаючи, здійснюючи часті поїздки в Золоту Орду, принижено сватаючись до монгольських княжон, прикидаючись цілком відданим інтересам хана, будь-якими засобами виконуючи його накази, підло обмовляючи своїх власних родичів, поєднуючи в собі роль татарського ката, лестивця і старшого раба. Він не давав спокою ханові, постійно викриваючи таємні змови. Тільки-но тверська лінія починала проявляти якесь прагнення до національної незалежності, він квапився в Орду, аби донести про це. Тільки-но він зустрічав опір, він вдавався до допомоги татар для його придушення. Але недостатньо було лише розігрувати таку роль, аби мати в ній успіх, було потрібне золото. Лише постійний підкуп хана і його вельмож створював надійну основу для його системи брехні та узурпації.

Але яким чином раб міг добути гроші для підкупу свого пана? Він переконав хана призначити його збиральником данини у всіх російських уділах. Наділений цими повноваженнями, він вимагав гроші під вигаданими приводами. Ті багатства, які він накопив, загрожуючи ім’ям татар, він використовував для підкупу їх самих. Схиливши за допомогою підкупу очільника російської церкви перенести свою резиденцію з Києва до Москви, він перетворив останню на релігійний центр і з’єднав силу церкви з силою свого престолу, зробивши, таким чином, Москву столицею імперії. За допомогою підкупу він схиляв бояр його суперників-князів до зради своїм володарям і об’єднував їх довкола себе. Використавши спільний вплив татар, православної церкви і бояр, він об’єднав удільних князів для хрестового походу проти найнебезпечнішого з них — тверського князя. Потім, зухвалими спробами узурпації спонукавши своїх недавніх союзників до опору і війни за їхні спільні інтереси, він, замість того аби оголювати меч, поспішив до хана. Знову за допомогою підкупу і обману і домігся того, що хан позбавив життя його суперників-родичів, піддавши найжорстокішим тортурам.

ШАПКА МОНОМАХА. СКІЛЬКИ ПРИНИЖЕНЬ ЗАЗНАЛИ МОСКОВСЬКІ ГОСУДАРІ ЗАДЛЯ НЕЇ... / ФОТО З САЙТА LIVEINTERNET.RU

Традиційна політика татар полягала в тому, аби приборкувати одних князів за допомогою інших, розпалювати їхні усобиці, приводити їхні сили до рівноваги і не давати посилитися жодному з них (цілком сучасний політичний рецепт! — І.С.). Іван Калита перетворив самого хана на знаряддя, за допомогою якого позбавився від найбільш небезпечних суперників й усунув усілякі перешкоди зі свого шляху до узурпації влади. Він не завойовував уділи, а непомітно обертав права татар-завойовників виключно на свою користь. Він забезпечив спадкоємство за своїм сином тими ж засобами, якими домігся піднесення Великого князівства Московського, в якому так дивно поєднувалися княжа гідність і рабське приниження. За весь час свого правління він жодного разу не відхилився від наміченої для себе політичної лінії, дотримуючись її з непохитною твердістю і проводячи її методично й зухвало.

Таким чином він став засновником держави Московії, і характерно, що народ прозвав його Калитою, тобто грошовим мішком. Оскільки саме грошима, а не мечем проклав він собі шлях. Ні зваблювання славою, ні розкаяння совісті, ні тягар приниження не могли збити його зі шляху до своєї мети. Всю його систему можна описати кількома словами: макіавеллізм раба, що прагне до узурпації влади. Свою власну слабкість — своє рабство — він перетворив на головне джерело своєї сили.

Політику, визначену Іваном I, проводили і його наступники: вони повинні були тільки розширити сферу її застосування. Вони слідували їй старанно, непохитно, крок за кроком. Тому від Івана I Калити ми можемо одразу перейти до Івана III, прозваного Великим.

На початку свого правління (1462—1505) Іван III був ще данником татар, удільні князі оскаржували його владу, Новгород, голова російських республік, володарював над північною Росією, Польсько-Литовська держава прагнула завоювати Московію, нарешті, лівонські лицарі ще не були обеззброєні. До кінця його правління ми бачимо Івана III, який сидить на незалежному троні, поряд із ним — дочка останнього візантійського імператора, біля ніг його — Казань, уламки Золотої Орди стікаються до його двору, Новгород та інші російські республіки поневолені, Литва позбавлена низки своїх володінь, а її государ — знаряддя в руках Івана, лівонські лицарі переможені. Здивована Європа, яка на початку правління Івана ледве знала про існування Московії, стиснутої між татарами і литовцями, була приголомшена раптовою появою на її східних кордонах величезної імперії, і сам султан Баязід, перед яким Європа трепетала, вперше почув пихату мову московита. Яким же чином Івану вдалося зробити ці великі справи?

Іван звільнив Московію від татарського іга не одним сміливим ударом, а в результаті майже двадцятирічної наполегливої праці. Він не повалив іго, а позбавився від нього нишком. Тому скидання цього іга здавалося більше справою природи, ніж рук людських. Коли татарське чудовисько нарешті випустило дух, Іван з’явився до його смертного одра швидше як лікар, який передбачив смерть і використав її в своїх інтересах, ніж як воїн, який завдав смертельного удару. Зі звільненням від іга іноземця дух кожного народу піднімається — в Московії під владою Івана спостерігається неначе її занепад. Досить порівняти Іспанію в її боротьбі проти арабів з Московією в її боротьбі проти татар.

Коли Іван ступив на престол, Золота Орда вже давно була ослаблена: зсередини жорстокими усобицями, ззовні — відділенням від неї ногайських татар, вторгненнями Тимура-Тамерлана, появою козацтва (нашого козацтва! — І.С.) і ворожими діями кримських татар. Московія, навпаки, неухильно слідуючи політиці, визначеній Іваном Калитою, стала неосяжною громадою, зціпленою татарськими ланцюгами, але водночас міцно згуртованою ними. Хани, немов під впливом якихось чар, продовжували служити знаряддям розширення і об’єднання Московії. Вони навмисно підсилювали могутність православної церкви, яка в руках московитських великих князів виявилася найнебезпечнішою зброєю проти них самих.

Аби повстати проти Орди, московитові не треба було винаходити нічого нового, а лише наслідувати самих татар. Але Іван не повставав. Він покірливо визнавав себе рабом Золотої Орди. Через підкуплену татарську жінку він схилив хана до того, аби той наказав відкликати з Московії монгольських намісників. Подібними непомітними і прихованими діями він хитрістю виманив у хана одну за іншою такі поступки, які всі були згубними для ханської влади. Таким чином могутність була їм не завойована, а вкрадена. Він не вибив ворога з його фортеці, а хитрістю змусив його піти звідти. Все ще продовжуючи падати на коліна перед послами хана і називати себе його данником, він ухилявся від сплати данин під вигаданими приводами, пускаючись на всі прийоми збіглого раба, який не насмілюється з’явитися перед лицем свого господаря, а прагне лише втекти за межі досяжності. Нарешті, монголи прокинулися від свого заціпеніння, і пробив час битви.

Іван, здригаючись від однієї думки про збройне зіткнення, намагався шукати порятунку в своїй власній боязкості і обеззброїти гнів ворога, відвівши від нього об’єкт, на який той міг би обрушити свою помсту. Його врятувало лише втручання кримських татар, його союзників. Проти другої навали Орди він для годиться зібрав настільки потужні сили, що самих чуток про їхню чисельність було достатньо, аби відбити напад. Під час третьої навали він ганебно дезертирував, покинувши армію в 200 тисяч осіб. Змушений проти волі повернутися, він зробив спробу сторгуватися на принизливих умовах і, врешті-решт, заразивши власним рабським страхом своє військо, спонукав його до загальної безладної втечі. Московія тоді з тривогою чекала на свою неминучу загибель, як раптом до неї дійшли чутки, що Золота Орда була змушена відступити унаслідок нападу на її столицю кримського хана. При відступі вона була розбита козаками і ногайськими татарами. Так поразка перетворилася на успіх. Іван переміг Золоту Орду, не вступаючи сам у битву з нею. Кинувши їй виклик і зробивши вигляд, що прагне битви, він спонукав Орду до наступу, який виснажив останні залишки її життєвих сил і поставив її під смертельні удари. Одного татарина він перехитрував за допомогою іншого. Хоча величезна небезпека, яку він на себе накликав, не змогла змусити його проявити навіть краплю мужності, його дивна перемога ні на хвилину не запаморочила йому голову».

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та «Я»

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Трудно не согласиться…

Обстоятельства в той же мере творят людей, в какой люди творят обстоятельства.  (К. Маркс)

Энгельс - Марксу, коротко и ясно...

Энгельс Марксу: «Какое значение имеет партия, т.е. банда ослов, слепо верящих в нас? Воистину, мы ничего не потеряем оттого, что нас перестанут считать адекватным выражением тех ограниченных собак, с которыми нас свели вместе последние годы».

Володский И., "Истоки зла (Тайна коммунизма)" - http://www.likebook.ru/books/view/103654/?page=2


В этой книге можно много нового узнать о наших идеологах коммунизма, рекомендую всем, кто ищет Истину...



Третя імперія - Соціаліст (1)

2.Соціаліст

В кожного свій власний соціалізм

1

Вся помилка соціалізму прихована в одному реченні Карла Маркса: "Отже люди ставлять перед собою такі задачі, які вони здатні виконати".

Це не правда. Люди ставлять перед собою такі задачі, які вони не здатні виконати. Це їхній геній надихає їх на це. Це їхній "божественний дух" штовхає їх до цього.

Сутність Утопії в тому, що вона ніколи не буде здійснена. Сутність християнської надії в тому, що вона ніколи не здійсниться. Сутність тисячоліття в тому, що воно живе у пророцтві, але ніколи у сучасності.

Карл Маркс не довів жодного доказу на підтвердження свого висновку. Якщо б він спробував підкріпити своє твердження прикладами з історії, він був би змушений скоритися фактам. Він би зрозумів, що кожен наступний доказ далекий від того, що він собі до цього намріяв. Тим не менш Маркс продовжував розширювати своє твердження: "Якщо ми придивимось ближче до питання, ми побачимо, що завдання ставляться тільки тоді, коли матеріальні можливості визріли до здатності виконання задач, або коли вони знаходяться в стадії визрівання".  Але хто саме ставить ці завдання? Ми не можемо припустити, що задачі ставлять самі себе. Хто той, хто формулює ці задачі і потім претендує на наявність в собі матеріальних і духовних можливостей для їх вирішення? Крім того хто визначає чи здійсненні вони чи ні, хто їх встановлює?

Маркс був просякнутий матеріалізмом. Але він не піднявся вище за матеріалізм. Марксизм досліджував всі метаморфози матерії, але не досліджував причини цих метаморфоз. Марксистська матеріалістична діалектика перетворилася фактично на фанатичне віросповідання, котре задовольняється тим, що пояснює все навколо, як результат дії та протидії. Але їхня догма неадекватна. Воно ігнорує питання про те, що лежить в основі причини. Марксизм накопичує матеріал: конкретний матеріал, статистичний матеріал, раціоналістичний матеріал. Марксисти стверджують, що в цьому і полягає їхній здобуток, їхня головна слава. Але питання залишається: хто оживляє матеріал?

Маркс вірив, що розвиток це результат серії наслідків, котрі неминуче слідують один за одним. Він вірив, що не тільки, їхній напрямок передбачуваний, але й в те, що їхня мета знана: у його випадку це напрямок пролетарського руху дев'ятнадцятого століття та соціалізм як ціль у найближчому майбутньому. Він не розумів, що явища можуть бути покликані до життя до того, як будуть здатні до розвитку, що їхнє існування залежить від процесу еволюції, котра рухається стрибками і внаслідок чого є абсолютно непередбачуваною. Він не зрозумів, що внаслідок цієї еволюції та цього розвитку явищ, вони не обов'язково викликають власне виконання, а навпаки викликають контр-задачі, котрі мають нейтралізувати та скасувати їх.

Ми люди, котрі налаштовують вітрила на Індію в надії знайти в дорозі Америку. Нашими цілями є ще не помічені королівства, розвиток котрих - матеріальний та духовний - нам не відомий. Лише коли ми дісталися цих берегів, ми можемо озирнутися назад на пройдений курс і визначити співвідношення причин і наслідків.

До цього часу все залежить від нашої волі й нашої мужності та голосу нашого натхнення. Наша доля кувалася без нашого розуміння. Ми говоримо про далекоглядність Провидіння, тому що ми самі не можемо передбачити те, що передбачено для нас.

Комуністична ідеологія шкідлива

Д. Лохнер, 22роки, зі штата Арізона, начитався Маркса і почав стріляти людей просто в супермаркеті. У результаті стрільби цей кретин поранив 10 людей, серед яких була дівчинка дев’яти років. Від отриманих ран дівчинка померла. Лохнер назвав улюбленими книги «Майн Кампф» Гітлера і «Комуністичний маніфест» Маркса та Енгельса.
 http://www.gzt.ru/topnews/world/-v-kongressmena-giffords-strelyal-22-letnii-/342588.html?from=1columnupfromindex

Карл Маркс, две эпиграммы

* Что ты за Чел? Задумка Бога! Но тот, кто выдумал тебя, во смертном облике убогом, умом незрел, он из ребят? ** Вера, ты дробишь Сомненья, ими мудро путь мостишь? Голубь Сердца беспроблемно покоряет Неба тишь.

перевод с немецкого Терджимана Кырымлы rose heart

* Was bist du Mensch? Ein Gottgedanke! Und hat, der dich hienieden gedacht, Wenn dir gefallen der Sterblichkeit Schranke, Nicht weiter dich zu denken die Macht? ** Welcher Zweifel brach o Glaube, Kluegelnd je zu dir sich Bahn? Aber leicht schwang sich die Taube Reinen Herzens stets hinan. Karl Marx

Карл Маркс "Старик водяной"

Там вода шумит столь странно "унесись подальше с нами, только верь!"; она без чувств, разум водный вечно пуст, хладно биться, хладно лится,-- всё бурлит, бурлит водица. Но вглуби, в горячей прорве, древний дед сидит, оборван; на луну попляшет малость; коль звездулька показалась, скачет дед, водицу хлещет так, что волны жуть трепещут. Волны, вы убийц орава: члены старцу обрывая, если тот вас хочет выпить, скалясь, костный мозг сосите, взрежьте робкое обличье-- пусть луна за пляски вычтет. Там вода шумит столь странно "унесись подальше с нами, только верь!"; она без чувств, разум водный вечно пуст, хладно биться, хладно лится,-- всё бурлит, бурлит водица.

перевод с немецкого Терджимана Кырымлы rose heart Wassergreis Wasser rauscht so seltsam dort, Kreist sich in Wellen fort, Glaubt wohl! es fuhle nicht, Wie sich die Woge bricht, Kalt sei`s im Herzen, kalt in dem Sinn, Rausche nur, rausche nur hin. Doch in den Wellen, im Abgrund heiss, Sitzt gar ein alternder Greis, Tanzt auf, tanzt ab, wenn der Mond sich zeigt, Wenn Sternlein aus Wolken steigt, Springt gar seltsam und ringt gar sehr, Will trinken das Baechlein leer. Wellen sind ja die Moerder sein, Zehren und nagen des Alten Gebein, Grinzt ihm eisig durch Mark und Glied, Wenn er die Wogen so springen sieht, Schneid`t gar ein baengliches Wehgesicht, Bis Sonnenglanz Mondtanz verbricht. Wasser rauscht dann so seltsam dort, Kreist sich in Wellen fort, Glaubt`wohl, es fuhle nicht, Wie sich die Woge bricht, Kalt sei`s im Herzen, kalt in dem Sinn, Rausche nur, rausche nur hin. Karl Marx

Карл Маркс "Нам дано на всё решиться..."

Нам дано на всё решиться,
не волынить, не лежать,
не в молчальники пошиться,
не в унынии дрожать, 

не болтать и, выгнув выи,
сунуть их, боясь, в ярмо!
Наше-- будни трудовые,
цель и натиск штормовой.

перевод с немецкого Терджимана Кырымлы heart rose


Darum lasst uns alles wagen...

Darum lasst uns alles wagen,
Nimmer rasten, nimmer ruhn.
Nur nicht dumpf so gar nichts sagen
Und so gar nichts woll`n und tun.

Nur nicht bruetend hingegangen,
Aengstlich in dem niedern Joch,
Denn das Sehen und Verlangen
Und die Tat die bleibt uns doch!

Karl Marx

Карл Маркс "Во креслах сидя..."

Сидит во креслах, столь глупа, молчком немецкая толпа. Буянит буря там и сям, моло`ньи небо облакам швыряет до само`й земли-- а им хоть в мо`зги вбейте клин. Но только бури выйдет срок, проглянет солнце, ветерок, вопя, восстанет мигом гниль напишет книгу "Минул гиль!", начнёт о напасти былой мудрить, истоки оной до основ следить, стремить догадки к ясному концу, мол счастье небу к месту и к лицу, да всё систематически слагать, головки, попки, пяточки чесать, гримасничать, шалить по-детски, раскапывать трухлявое наследство, чтоб современность в розысках постичь, земле и небу обретая бич... а те живут обыденным путём, а волны с брегом спорят о своём. перевод с немецкого Терджимана Кырымлы rose heart * Значение слова "ГИЛЬ" в толковом словаре Даля:

ГИЛЬ - м. стар. смута, мятеж, скопище. гилем пришли, толпой, буйным скопишем. гилевщик, участник в гиле....

In seinem Sessel...

In seinem Sessel, behaglich dumm, Sitzt schweigend das deutsche Publikum. Braust der Sturm herueber, hinueber, Woelkt sich der Himmel duester und trueber, Zwischen die Blitze schlaengelnd hin, Das ruehrt es nicht in seinem Sinn. Doch wenn sich die Sonne hervorbeweget, Die Luefte saeuseln, der Sturm sich leget, Dann hebts sich und macht ein Geschrei, Und schreibt ein Buch: "der Laerm ist vorbei." Faengt an darueber zu phantasieren, Will dem Ding auf den Grundstoff spueren, Glaubt, das sie doch nicht die rechte Art, Der Himmel spasse auch ganz apart, Muesse das All systematischer treiben, Erst an dem Kopf, dann an den Fuessen reiben, Gebaerdt sich nun gar, wie ein Kind, Sucht nach Dingen, die vermodert sind, Haettindessen die Gegenwart sollen erfassen, Und Erdund Himmel laufen lassen, Gingen ja doch ihren gewoehnlichen Gang, Und die Welle braust ruhig den Fels entlang. Karl Marx