Були на цій землі оракули,

Традиція розписувати яйця стара, як світ. Малювали на яйцях ще у поганські часи, але саме з християнством писанки набули культового значення. В Україні тисячі майстрів, які в писанкарстві відтворюють особливості того чи іншого регіону або й етнічної групи. Та чи не найвідомішою, не тільки на теренах нашої країни, а й далеко за її межами, є космацька писанка, яка славиться своєю філігранністю і грою кольорів. Про особливості гуцульського писанкарства розмова із Дмитром Пожоджуком, заслуженим майстром народної творчості, сільським головою Космача.

– Чим відрізняється космацька писанка від писанок сусідніх регіонів? У чому її унікальність?

– Якщо до Космача приїхати восени і подивитися на космацькі гори, то вони, через домінування букових лісів, є жовтогарячими. І саме ці кольори є характерними для космацьких писанок. Жовтогарячий колорит характерний і для космацької вишивки, ноші, ткацтва і таке інше. Якщо ж взяти до уваги саме розташування Космача, то село лежить у великій розлогій долині поміж горами. І цим нагадує великий соняшник – у центрі соняшниковий диск, а 32 присілки – його пелюстки або сонячні промені. Крім автентичної писанки, вишивки, танцю, є тут, у Космачі, й найбільші у Європі святилища. На одній із гір, Лисині, є навіть сонячний кам'яний годинник: там у певний час, на певний камінь потрапляють сонячні промені. Так само на цій же горі є такі собі сонячні коридори. Коли сонце заходить, то його промені, обов'язково потрапляють в той сонячний коридор. Отже, неважко здогадатися, що уся історія Космача пов'язана з сонцем. А космацька писанка цікава й тим, що має дуже мініатюрний, дрібний орнамент. Якщо подивимося в музеях, то писанки писали по усій території України, але так витончено, так скрупульозно до крашанок не ставилися ніде, окрім Космача. І власне отою витонченістю, барвою кольорів вирізняється космацька писанка з-поміж інших.

– Кожна писанка має свою символіку. Які символи притаманні космацькій?

– Космацька писанка має свою символіку, але є і загальноукраїнські символи, які дуже поширені, щоправда, в дещо іншій інтерпретації. Наприклад, на космацькій писанці, як і на більшості писанок з Гуцульщини і Покуття, є дуже поширеним хрест. Такий символ ще у поганські часи називався чотириріг. Він символізує чотири пори року, чотири сторони світу, Церква все хрестом починає і хрестом закінчує. Хрест є у різних варіантах, але варто підкреслити, що він, ніби доповнює інший символ, який зафіксував ще Володимир Шухевич у Космачі, – це символ небесної гори, куполи якої здіймаються у небо. Дуже поширеним серед символів на нашій писанці є риба – життя і смерть. Роги оленя означають сонце, що сходить, півень – провісник світла, кінь – символ неба, бо на конях їде святий Ілля. Дуже часто на космацьких писанках зображують дуб, який є найвищим деревом в Україні, а на писанках символізує погоду. Є ще символ подібний до зубів поперечної пили – це означає блискавку. Поширений трикутник із кільцем усередині – символ Божого ока. На жаль, писанка – така річ, яку досить важко зберігати (це вже нині майстри навчилися за допомогою різних сучасних матеріалів, зокрема звичайного клею ПВА, робити писанки стійкими і витривалими), тому деякі символи можна нині побачити хіба в музеї. Та і в самій техніці багато що змінилося. Раніше, приміром, писанки розписували тільки від руки, а тепер використовують олівці. Таким чином, писанкарки убезпечують себе від помилок.

– Нині є сучасні барвники для виготовлення писанок. А як раніше отримували фарби для писанок, аби вони були такими яскравими і барвистими?

– У давнину  космацькі писанкарки робили барвники з різних трав, кори дерев тощо. З трави зановіть виходить жовтий колір, який має відтінок лимона. Цей колір є важливим тому, що насамперед писанку ставлять у жовту фарбу, адже на неї легко накладаються інші кольори, і якщо жовта фарба виготовлена якісно, то темніші кольори добре наносяться. Робили жовту фарбу і з цвіту календули та кори яблуні, але незвичайної, яка росте у саду, а дикої. Чорна фарба, яку наносять останньою, найкраще виходить із зеленого лушпиння волоського горіха. З паростків озимини або березових чи ліщинових бруньок виготовляли зелену фарбу, вишневу або темно-синю – з ягід бузини. Певний відтінок червоної фарби може давати звіробій. Відтінок зеленої чи сірої – трава материнки. Якщо виварювати дубову кору, то виходить коричнева фарба, а з лушпиння цибулі – жовтогаряча.

– Відомо, що існує цілий ритуал, коли майстрині беруться за писанки. Чи нині його дотримуються?

– Воно справді так. Нині у Космачі є близько півтисячі писанкарок, і розписують писанки вони увесь рік, адже космацька писанка – це наша візитівка. Але  є справді дуже давні ритуали, жінки їх дотримуються, коли розписують писанки для себе, тобто на Великдень. Вважається, що ці крашанки мають бути найкрасивішими, бо показують, хто яка господиня. За давніми традиціями, перше яйце для писанки мало бути від чорної курки. Робота починалася з молитви. У жінки не повинна мати поганих думок і дотримуватися посту. Писанкарки шукали від трьох до дев'яти яєць від курки-первістки, яка знесла перше яйце. Ці яйця розбивали до дерева і додавали до жовтої фарби. Вважалося, що тоді фарба добре ловиться і писанки будуть світлі. Боялися зурочень, тому пильнували, щоби до хати не зайшла якась жінка. Намагалися писати до сходу сонця. Таких традицій у Космачі досить багато, і нині люди їх дотримуються. Наприклад, у селі є кілька церков і люди, коли приходять на службу, стають так, як заведено з давніх-давен – родинами, мають своє місце неодружені парубки і дівчата. Якщо дівчина вийшла заміж і пішла за невістку, то стає вже разом із родиною чоловіка, так само й хлопець, котрий одружився і пішов за зятя.

– А ви як писанкар дотримуєтеся традицій?

– Моя мама дуже гарно розписувала писанки. А я нині рідко, коли беруся за справу. Ще деколи вишиваю, а більшість часу забирає робота сільського голови. Але коли беруся за писанки, то намагаюся дотримуватися традицій.

– Доводиться чути, що космацька писанка втрачає свої традиції і стає просто комерційною. Чи справді це так?

– Писанкарок у Космачі є багато. Ми на базі місцевих шкіл навчаємо дітей писанкарству. Є жінки, які постійно беруть участь у з'їздах писанкарів, їздять на різні конгреси. Якось навіть шестирічна дівчинка перемогла на конкурсі писанкарства. Але є й інший бік справи. Писанку, зокрема космацьку, добре знають не лише в Україні, але й далеко поза її межами, навіть у США та Канаді. Багато майстрів, котрі опинилися за океаном, доклали чимало зусиль, щоби своїми роботами прославляти Україну. Охочих придбати писанку теж багато. До Космача приїжджають такі собі перекупки, яким однаково, чи дотримано кольорів, символів. Вони купують тут писанки за кілька гривень, а потім продають їх інколи й за кілька сотень доларів. Ці перекупники прямо вимагають, аби майстрині використовували якісь кольори, геть непритаманні космацькій писанці.

З'явилася ще й нова традиція у космацькому писанкарстві. Раніше писанки писали тільки на курячих яйцях, але зараз пишуть і на перепелиних, і на качачих, і на гусячих, і навіть на яйцях страуса. До речі, останні досить популярні. На такому великому яйці стільки усього можна намалювати. Тим паче, що проблем із страусиними яйцями нема, бо цих птахів тепер розводять і на Прикарпатті.

Розмовляла Оксана ДУДАР

   Космач - "келих, налитий сонцем". Це всесвітньо відомий центр писанкарства, вишивки, ткацтва та десятків інших художніх промислів. Тут ширяє дух самобутньої гуцулії, відчувається якась автономність від решти територій, заселених гуцулами. Напевне, це пов'язано з особливою яскравістю космацької народної культури, побуту.

   В Космачі живуть дуже щирі, талановиті, дружні, гостинні люди. Всі вони, від малого до старого, свято зберігають свої ремесла, обряди, звичаї та традиції. В цьому їм надзвичайно сприяє голова сільради п. Дмитро Пожоджук, котрого дуже високо цінують і поважають односельчани, гості села, друзі далеко поза межами Космача. Цей чоловік є взірцем самовідданого служіння громаді, селу, Україні. 

 Тримаю в долоні барвисту космацьку писаночку, милуюся її тонкими, рівненькими, точними лініями, складними взорами, яскравими кольорами...  І відчуваю тепло, що йде від цього мініатюрного шедевру. Тепло живого яйця, тепло натуральних фарб і пахучого воску, тепло рук космацької майстрині-писанкарки п.Марії... І на серці від цього стає затишно, радісно, тепло, весняно... І летять мої думки-мрії в казкове, нереально-красиве, співуче і мальовниче село, що лежить між горами, наче писанка в Божих долонях, в цей зачарований світ, в коханий мій КОСМАЧ.  

http://www.youtube.com/watch?v=yPFUcwVuiuY&context=C4fdb16bADvjVQa1PpcFN-Jxc9cbSTKpQO-I3BhySqTiB_0eYX6b4 

http://trembita.org.ua/Kosmatski_muzyky/Viazanka_tantsiuvalnykh_melodiy.html

   ВСЕУКРАЇНСЬКА КООРДИНАЦІЙНА РАДА З ВИВЧЕННЯ І ВІДРОДЖЕННЯ ПИСАНКАРСТВА ПОВІДОМЛЯЄ, що 11-12 липня 2012 року у Космачі відбудеться 8 Міжнародний З"їзд Писанкарів. Інформація за телефоном: 034 78 5 77 21

Сталось чудо із чудес

благодать зійшла з небес.

Сталось чудо із чудес

Христос Вооскрес!

Світле Христове Воскресіння,

це час духовного прозріння,

миру,спокою і радості,

любові,чистоти і святості

Світле Христове Воскресіння

роду людського спасіння,

таїна Божої мудрості

її благодаті і неминучості.

Великий день – Великдень

єднає нас із вічністю.

Великий день – Великдень

шануйте щиро з вдячністю.

Християнське свято Пасхи

свято духовності і доброти.

Боже, у час твоєї ласки

нас грішних помилуй і прости.

Серед українських народних свят одним із найбільших і найурочистіших є Великдень — Світлий Празник Христового Воскресіння. Це свято багате на церковно-обрядові й народні звичаї. З ним пов’язано чимало традицій, ритуалів і символів.

Основні символи Великодня — паска й писанка. Жінки й дівчата розмальовували до свята писанки, в яких уславляли животворящу силу сонця та безконечність життя. Крашанки й галунки фарбували переважно в червоний — це колір вогню і життя: саме в яйці воно зароджується. Писанками та крашанками люди обмінювалися всі три дні, дарували їх рідним і близьким, примовляючи: "Христос Воскрес”, а у відповідь: "Воістину Воскрес”.

На Буковині, як і по всій Україні, Великдень, чи Пасха, традиційно є одним із найзначніших і найочікуваніших свят календарного року. Але буковинці різних національностей і віросповідань відзначали це свято по-різному і здебільшого в різний час.

Започатковували відзначення Пасхальних свят найчастіше вірні найдавнішої релігії з-поміж тих, котрі побутували в нашім краї, - послідовники Мойсея, іудеї. Вони святкували Пейсах, чи Песах, у пам'ять про "єціа мі Міцрайм" - вихід із єгипетського рабства. Після євреїв, а інколи й одночасно з ними святкували Пасху, чи Вєльканоц, римо-католики: буковинські поляки, німці, мадяри, чехи, словаки, італійці та чернівецькі вірмени, чи вірмено-католики, а також протестанти-євангелісти: німці та мадяри-секлери. Насамкінець надходила черга основної конфесійної громади краю - греко-православних, до якої належали українці, румуни і молдавани, та греко-католиків - здебільшого українців.

Передісторія свята Пасхи сягає старозавітних часів, коли нащадки праотця Авраама - єврейські племена, чи коліна Ізраїлеві, ще займалися переважно тваринництвом. У них було весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище, - Песах. До речі, в українців ця подія традиційно приурочувалася до травневого свята Юрія.

Стародавні євреї-тваринники з такої нагоди приносили духам родючості пожертви у вигляді ягнятка або козеняти, сподіваючись на приплід худоби і збереження молодняка. До речі, відгомін цього звичаю вгадуються в обрядових випічках у вигляді ягнятка, які ще можна побачити серед традиційного набору великоднього кошика наших ґаздинь.

Коли ж головним заняттям стародавніх євреїв стало рільництво, Песах перетворили на свято землеробів Мацуот. Його відзначали під час жнив, які в Палестині відбуваються навесні. У жертву приносили перший сніп, із зерна якого випікали священні коржики - маци. Пізніше Песах і Мацуот злилися в одне свято - Песах, яке стали пов'язувати з біблійним міфом про вихід євреїв на чолі з Мойсеєм із Єгипту. Жертовні церемонії під час свята символізували вдячність Господеві Ягве за те, що він зробив євреїв обраним народом.

В українців ще однією важливою ритуальною стравою вважалося великоднє яйце - здебільшого розписане, розмальоване чи просто забарвлене в один колір - відповідно, звалося писанкою, крашанкою чи галункою. Особливо культивують писанки у гуцулів, де її розпис вже давно перетворився на окремий напрямок народного мистецтва. Серед поціновувачів і збирачів писанки, мабуть, чи не найбільше цінують писанки із Космача, які відзначаються тонким орнаментом, жовтогарячими барвами і цікавими "язичницькими" сюжетами. Око знавця легко вирізнить космацькі писанки серед розмаїття великодніх яєць, які пропонують на передсвятковому ярмарку. Проте кожна з них позначена характерним "почерком" певного сільського кута чи навіть майстрині.

Однак і в інших карпатських селах практично в кожному куті обов'язково було кілька дівчат чи молодиць, які вміли розписувати великоднє яйце.

Залежно від орнаменту, писанки в гуцулів мали назви "рибки", "сорок клинчуків", "рожа", "фасолька", "горішки", "рискаль", "грабелькова", "ґвіздкова", "коники", "птах", "кучерівка", "хрестикова", "качориги", "перерва", "очкова" і т. д. Варто зауважити, що чудова колекція буковинських писанок, у т. ч. і гуцульських, представлена у постійній експозиції Чернівецького художнього музею.

У східних, бессарабських районах Чернівецької області, наприклад на Кельменеччині, традиційно переважали галунки, які мали бути пофарбовані лише в оранжевий, рожевий чи червоний кольори і в жодному разі - у зелений чи голубий.

Паску, великодні яйця та інші основні обрядові страви обов'язково освячували у храмі, і для цього прилагоджували святковий кошик. Господині складали його зазвичай у суботу, щоби в неділю вдосвіта, а то й ще раніше встигнути на службу до церкви. Буковинки понад сто літ тому випікали по дві великі паски-дори та багато перепічок. Щоправда, страви вкладали тоді не до кошика, а до дерев'яної дійниці: поряд із шматками розрізаної паски клали яйця, хрін, часник, полин, солонину, будз, сир, сіль тощо.

Приблизно таким же залишився набір страв на Буковині і в наші дні. Так, у Заставні вкладають до кошика паску, крашанки, домашню ковбасу, масло, хрін, цибулю, сіль, мак. На Сокирянщині у міжвоєнний період у застелений рушником кошик клали паску, писанки, галунки, варені яйця, сало, ковбасу, хрін, будзок, масло, сіль, мак, ще хто мав - яблуко, зелену цибулю та інші страви. Схожий набір страв містив великодній кошик загалом в українців регіону.

Особливо чаклували над великоднім набором у давнину гуцульські ґаздині, які так само в суботу ввечері лагодили "святість", із якою в неділю раненько поспі- шать до церкви. До спеціального "паскосвята" (невеличкого цеберка, прикрашеного орнаментами) вкладали шарами головні великодні страви: паску, яйця, сир, бринзу, масло, сало. Додавали також насіння городніх культур: бобу, квасолі, гороху, ріпи, часника, маку, - щоби потім посадити впереміш зі звичайним: мовляв, від того "грядки краще зародять і насіння не переведеться". Врешті знаходили місце й для пляшечки води, хріну, кропиви, крейди, рушничного пороху та іншої всячини, яка після посвяти слугувала засобом для лікувальної магії і "тарохтерства"-ворожбитства. Так, свячена вода вважалася помічною "від усьикої слабости", від отруєння та приворожінь, тобто "навіть якби хтось причарував".

У вірмен вміст великоднього кошика був такий же, як і в сусідів-українців: так само вкладали поряд із паскою шинку, сир, яйця та інші продукти. Після посвячення кошика в суботу ввечері вірмени віншували одне одного зі святом такими словами: "Ток, ток, амен дарі, пароу гаснік паскан дун, махох тус!" - тобто "Тук, тук, щорік дочекати у щастю внести паску до хати, а викинути махох надвір!" Махохом називали пісну пшеничну кашу, з добавками тертого хрону та тертої м'яти, яку в охолодженому вигляді споживали під час Великого посту.

Після богослужіння та освячення паски й інших страв надходила пора для великодньої магії. Насамперед усі квапилися додому. Гуцули вірили, "хто борше буде в хаті, той скорше зробить літо". Багатші ґазди не забували давати біля церкви бідним трохи страв - "за померші душі".

Вдома господарі тричі обходили зі "святістю" оселю, а потім ішли до худоби. Підгодовуючи частинами жертви домашніх тварин і птицю, цим прилучали їх до жертви. Таким чином жертводавці намагалися забезпечити захист основного свого скарбу від посягань "нечистої" сили та духів хвороб. Гуцули освяченими стравами торкалися почергово кожної тварини, наостанок примовляючи: "Аби сі так нічо не брало вівці (кози, корови), як нічого не озмесі свяченої паски!" Хто мав сад, то так само здійснював довкола нього ритуальний обхід із примовляннями.

На низинній Буковині ґазди теж у першу чергу йшли з дійницею з посвяченими стравами до худоби, дбаючи у такий спосіб про її здоров'я і достатку дому. Ввійшовши після обходу до хати, господар викладав скибки паски з сиром та іншими стравами, причому кожному з домашніх в окрему миску. Після молитви розпочиналася ритуальна трапеза, у якій куштуванню кожної з посвячених страв надавалося певне значення. Так, свячені яйця мали запобігти від шлункових корчів, будз і сир - від лихоманки, хрін давав силу, часник їли, щоби бути славним (крім того, без часнику не обходилося жодне велике свято), солонину - щоби бути ситим, вербу - щоби рости швидко, як верба.

Особливим розмаїттям вирізнявся пасхальний стіл в іудеїв. Звісно, центральне місце посідала маца. З мацою їли курячий бульйон, мацу мололи і пекли з неї бабку. Готували тефтелі з курятини, заправлені бурячком, - "зісе куль"; пекли пляцки з картоплі - "льоткіс", які ми називаємо дерунами. У перший вечір свята споживали варені страви: буряк, картоплю, яйця (але нерозфарбовані), які вмочали в юшку з буряка - бо все мусило бути забарвлене в червоне, на пам'ятку про легендарний перехід біблійних пращурів на чолі з пророком Моше через Червоне море.

Двері приміщення, де в іудеїв відбувалася ритуальна вечеря - сейдер, - повинні бути відчиненими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього заздалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима прийнято проголосити: "Благословен той, хто повинен прийти майбутнього року в Єрусалим". Ці слова виражають віру, що очікуваний прихід Месії станеться наступного року.

У селах над Дністром після богослужіння місцеві господарі-християни "обсівали" своє обійстя і худобу посвяченим маком - "шоби ніяке горе не приходило". Цей обряд зберігся до нашого часу. На Паску, як і на Благовіщення, колись не можна було розкладати в печі вогню. Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Парубки і дівчата збиралися біля церкви для ігрищ.

Буковинська молодь співала гаївок, діти гралися в "Жмурки", "Гойданку", "Млинець", "Лавку". Старожили у східних районах області, зокрема у Непоротовому на Сокирянщині, пам'ятають, як ще до середини 1940-х на Паску місцеві парубки в центрі села влаштовували "колиски", тобто гойдалки, де впродовж Великодніх свят колисали дівчат. Ті колиски стояли аж до Вознесіння. На другий і третій дні Паски парубки ще й приводили музик. Так само й молодь у центральних районах Буковини у вівторок пополудні зазвичай влаштовувала танці з музикою, які тривали до вечора.

У Великодній понеділок безупинно дзвонили у церковні дзвони. Робили це хлопці та старші парубки по черзі. Адже впродовж усього року господарем на дзвіниці був паламар, і лишень на Великодні свята дзвонити мали право всі бажаючі.

У середу, по Великодню, гірськими оселями у давнину ходили діти й гукали: "Грійте діда!" В нагороду за це отримували "кукуцики", чи "куцики" - хлібці з кукурудзяної муки.

Підношення пожертви у вигляді обрядової страви до Великодня здебільшого носило поминальний характер. Для цього ритуалу в межах великоднього циклу навіть був визначений спеціальний день - Проводи. У підгірських селах вони припадали на Великий тиждень, на рівнинній Буковині та в східних районах нашої області - на перший або другий день Великодня або через тиждень: на Провідну неділю або Провідний понеділок. До Проводів на сході області готували обрядову випічку - перепічки: хлібці з сиром і зеленню. Разом із іншими обрядовими стравами (калачами, вареними яйцями тощо) їх розкладали на могилах-гробах і роздавали за поману родичам і сусідам.

Від Великодня аж до Вознесіння в українців було прийнято вітати одне одного словами "Христос воскрес!" Іудеї ж віталися на Песах висловом "Лешана габаа бірушалайм!" - "До наступного року в Єрусалимі!"

Степан КАРАЧКО, краєзнавець, член спілки архівістів україни, 

редактор «Український погляд»

Продолжение. Начало здесь:  http://blog.i.ua/user/295100/967542/

Но что же такое ВЕЛИКДЕНЬ, и как он связан с ПАСХОЙ???

И что мы, СЛАВЯНЕ, вообще празднуем в эти радостные дни?!

Википедия, по запросу "Пасха", почему-то рассказывает о

"ВЕЛИКОДНЕ" – ибо именно так у СЛАВЯН издревле называется

этот ВЕДИЧЕСКИЙ ПРАЗДНИК, который иудохристианство выдаёт

за "Воскрешение распятого бога Иисуса".

Оказывается, слово ВЕЛИКДЕНЬ (Велик день) – это НАРОДНОЕ

название ПАСХИ у восточных и южных славян. На Пасху перешли

обряды Встречи Весны в День Весеннего Равноденствия.

Раньше в этот день заканчивалась Великая Ночь (она начиналась

от дня Осеннего Равноденствия \чеш. Velikonoce, польск. Wielkanoc,

словен. Velika no\ – и наступал Великий День, который начинался

со Дня Весеннего Равноденствия (укр. Великдень, белор. Вялікдзень,

болг. Великден).

Большое место в народных пасхальных праздниках занимают

мотивы ВОСКРЕШЕНИЯ СОЛНЦА, ОБНОВЛЕНИЯ и ПРОЦВЕТАНИЯ

ПРИРОДЫ.

*** ВЕДИЧЕСКИЙ ЗЕМЛЕДЕЛЬЧЕСКИЙ КАЛЕНДАРЬ

(ДОхристианский) ориентирован по СОЛНЦУ!

*** А календарь ЦЕРКОВНЫЙ ориентирован по ЛУНЕ.

ВЕЛИКДЕНЬ на Руси – это Праздник Весеннего Воскресения,

Обновления ПРИРОДЫ, которое отмечалось с приходом 

Дня Весеннего Равноденствия ещё в дохристианские времена.

НАСТОЯЩАЯ ВЕСНА в наших широтах приходит (и это наблюдается

тысячелетиями) только начиная с ПЕРЕЛОМНОГО МОМЕНТА

в движении Земли вокруг Солнца – когда Световой День начинает

ПРИБЫВАТЬ, а ночь – убывать.

Сейчас Дни Весеннего Равноденствия приходятся на 20-21 марта в

разное время суток, согласно Солнечному Циклу. Праздник Масленицы

наши предки всегда отмечали как Второй День Весеннего Равноденствия,

который в наше время приходится на 21 марта (реже на 22 марта).

На Масленицу провожали Зиму.

22 марта издревле у славяно-ариев был Днём Весны,

Днём Богини Весты и Женским днём!

Аналогично у немцев и англичан на Пасху (нем. Ostern, англ. Easter)

перешло название древненемецкого праздника в честь Остары

(star, Ostara, Eastre, Eostre) – Богини Утренней Зори и Весны

"Веста" – идеально согласуется с немецкой "Остарой" – одинаковые

корни, изменилось только "В" на "О" и вместо Веста стало Оста (Веста)

+ Ра (Солнце) – и в итоге получается всё та же НАША богиня ВЕСТА,

которая приносила весть о приходе весны, и приводила с востока

воскресающее (восстающее от ночного зимнего сна) СОЛНЦЕ.

Теперь вам стало понятно ОТКУДА у НЕМЦЕВ и АНГЛИЧАН такие

странные названия Пасхи?!
Но если хоть чуточку вдуматься, ничего странного в них нет, нужно только ЗНАТЬ, что все ЕВРОПЕЙСКИЕ языки – производные от ПРАЯЗЫКА РУСОВ!

На Пасху практически везде устраивали массовые гуляния с пением,

хороводами и играми, «ярмарками невест», качелями и прочими

увеселениями. Тоже порой происходило и на Благовещенье: 

"Можно и песни петь на Благовещенье, – рассказывали на Сумщине. 

– Можно было танка (хоровод) водить. Это уже как Пасха считалось".

На РУСИ ещё в конце XIX века в Светлую Ночь около православных

храмов зажигались костры, а в сёлах на севере костры возжигались

на вершинах холмов.

В этот день белорусы и украинцы пекли свиней и поросят и ставили

на стол с хреном в зубах (у славян поросёнок – символ плодородия,

он был обязательным).

В древних книгах наших предков, которым свыше 40.000 лет, есть

информация о древнем и великом празднике наших предков ПАСХЕТЪ

или по новой грамматике русского языка, просто ПАСХЕТ

ПАСХЕТ – это АББРЕВИАТУРА, которая расшифровывается так:

Путь Асами Ходяше Есть Твердо Сотворение.

Праздник ПАСХЕТ (далее сократившись до ПАСХА), праздновался

в честь завершения 15-летнего переселения Славяно-Ариев из

Даарии, прародины наших предков, которая находилась на

Северном Полюсе Мидгард-Земли в Рассению и Беловодье.

ОТКУДА ПОШЛА ТРАДИЦИЯ ВЫПЕКАТЬ КУЛИЧИ-ПАСОЧКИ?

В середине апреля (по современному календарю) Славяно-Арии

праздновали завершение СВАДЬБЫ Неба и Земли, наступление весны, Праздник Раскрытия Земли и её готовности к посеву – иными словами, ПРАЗДНИК ПЛОДОРОДИЯ.

Этот праздник символизировал Начало Новой Жизни, зачинание

Природы и начало посевов. В дни праздника на полях водили хороводы, чем энергетически помогали земле зарядиться положительной энергетикой и приносить большее количество урожая.

На праздник этот было принято печь КУЛИЧИ, как Символ Мужской

Силы и Плодородия (у славян назывался "КОЛ" (или стержень) –

именно поэтому он имеет вытянутую форму и сверху его принято

поливать белым кремом из взбитых яиц).

А творожный пирог – "КОЛО" (круг), который сейчас называют 

ПАСХОЙ – символ Женского Плодородия.

Отсюда и форма угощений.

И снова мы видим, что традиции и обычаи наших предков крепко живут в памяти народной, и несмотря ни на какие религии, традиции эти неизкоренимы!

ПАСХАЛЬНЫЙ КУЛИЧ НЕ БЫЛ ИЗВЕСТЕН В ПАСХЕ Ветхозаветной, да и вообще в ИУДО-христианстве употребляли в пищу АГНЦА ПАСХАЛЬНОГО (невинного ягненка) с пресными лепешками и горькими травами...

*** Происхождение Пасхального Кулича - чисто ВЕДИЧЕСКОЕ! 

.

"Бабы" (то, что сейчас называют ПАСКАМИ),
а також ПАСХАЛЬНЫЕ ЯЙЦА, ПИСАНКИ – сие есть
ЯЗЫЧЕСТВО и МЕРЗОСТЬ пред Господом нашим!
И освящать их в церкви - БОЛЬШОЙ ГРЕХ!". 

\Иван Вишенский, проповедник и апологет православия 17 века\

===========
 

Откуда же появился обычай УБИРАТЬ МОГИЛКИ умерших и

проведывать предков на кладбищах?

Снова по СЛАВЯНСКОМУ календарю, если перевести на современный лад, В НАЧАЛЕ АПРЕЛЯ есть такой праздник, который называется ДЕНЬ ПАМЯТИ ПРЕДКОВ.

В этот день совершаются службы на всех кладбищах и погостах, а на

могилах и курганах наводится чистота и порядок.

Помимо ДАРОВ и ТРЕБ умершим предкам (растительная пища!!!), на их последнем пристанище зажигаются СВЯЩЕННЫЕ ОГНИ (свечи, лампады).

По другой традиции, Неделя перед Пасхой или Красная неделя, а 

в белорусском Полесье сохранила древнее название Русальная 

(в народе эта неделя имела множество названий – рус. Красная,

Червоная, Великая, Святая неделя, укр. Білий тиждень, Чистий тиждень, белор. Русальная неделя).

Согласно славянским традициям, в один из дней, перед Пасхой

или непосредственно следующих за ней, предки возвращаются

на землю, где пребывают в течение некоторого времени.

ПОМИНАЛЬНЫМИ днями этой недели были ПЕРВЫЙ ДЕНЬ Пасхи

(в некоторых местах второй)  и Навский ЧЕТВЕРГ

У болгар сохранилось поверье, что на Великдень выпускаются души

умерших, а закрывали их на Великой неделе на Пятидесятницу

(через 50 дней после Великодня – Троица-Пятидесятница, а Троицу ещё называли Триглав  – Сварог-Перун-Свентовит).

В эти дни нужно сходить на могилы предков, посвятить общению с их душами, принести "жертвенные требы" (или дары по-современному).

*** У славяно-ариев никогда не было обычая приносить КРОВАВЫЕ

ЖЕРТВЫ!  ТРЕБЫ или Дары Умершим Предкам были ОБЫЧНОЙ ЕДОЙ, и самое интересное, до сих пор на ПАСХУ мы носим на кладбища символическую ЕДУ для умерших предков и едим её на могилках сами.

Продолжение Великодня – Светлая Неделя, длившаяся 8 дней.

В продолжение всей Светлой недели души усопших постоянно

обращаются между живыми, посещают своих родственников и

знакомых, пьют, едят и радуются вместе с ними.

В Светлую Неделю, в начале Весеннего Возрождения, Обновления

Жизни, проводили обрядовые действия, связанные со свадьбами.

Вся Светлая неделя посвящалась развлечениям: ездили друг к другу

в гости, угощались хорошей скоромной едой.
*** Но излишеств в еде и питье, великого общедеревенского РАЗГУЛА с ДРАКАМИ, характерного для церковных престольных праздников, в эти светлые дни НИКОГДА НЕ БЫЛО!

----

Полностью статья здесь:   http://bl052011.blogspot.com/2012/04/14-14-1650.html

С ПРАВИЛЬНЫМ ПРАЗДНИКОМ ПАСХЕТЪ, СЛАВЯНЕ!!!

"Постановил сей Святый Вселенский Собор

Святую Пасху праздновати нам и ныне, согласно

старому обычаю – 14 марта праздновать Пасху"!

\"Кормчая книга" 1650 года издания\

Для начала хочу пояснить:

- что такое "ЯЗЫЧЕСТВО",

- и что такое "ВЕДИЧЕСТВО"?

Правду говорит "новый бог инглингов" Хиневич: слово "язычник"

происходит от слов "ЯЗЫче НИКакой" и обозначает "человек,

который никак не разумеет общечеловеческого языка".

К примеру, ВСЕ МЫ "язычники" по отношению к товарищу Азарову –

потому что с великим трудом понимаем его речи! :-)

*** Но умалчивают все, что человека, который ЗНАЕТ (ВЕДАЕТ)

Древние Ведические Традиции наших предков, и живет по ним –

называют ВЕДИЧНИКОМ, ВЕДУНОМ, ВЕДАЮЩИМ (українською

мовою – СВІДОМИМ).

------

В местах, где я родился, ПАСХУ называют древним ведическим

ДОхристианским именем "ВЕЛИКДЕНЬ" – и никак иначе!

Не получилось за 700 лет насильственной "иудо-християнизации"

ВЫТРАВИТЬ из генетической памяти народа это название и

древние традиции, связанные с ним!

Мало того, сами священники подтверждают, что эти

традиции НЕ ХРИСТИАНСКИЕ, и вообще они абсолютно

никакого отношения к иудо-христианству НЕ ИМЕЮТ!

Вот как церковники отзываются о древних традициях наших предков: 

«…ОСВЯЩЕНИЕ КУЛИЧА на праздник Светлого Христового

Воскресения – это ИСТОРИЧЕСКАЯ ОШИБКА, это один из

признаков Полной Религиозной Безграмотности. Это НЕЛЕПОЕ

слияние Государственной церкви и древних языческих обрядов

в IV веке...».

На вопрос "Имеют ли "ГРОБКИ" отношение к христианству?" –

представитель ПЦ глава синодального отдела, протоиерей Димитрий

Смирнов напомнил, что традиция посещать на Пасху могилы

близких НЕ ЯВЛЯЕТСЯ ХРИСТИАНСКИМ ОБЫЧАЕМ.

"Нет никаких церковных предписаний насчёт таких ГЛУПОСТЕЙ,

когда кому куличи и яйцо крашеное есть – потому что ни КУЛИЧ, ни ЯЙЦО к Воскресению Христову НЕ ИМЕЮТ НИКАКОГО ОТНОШЕНИЯ.

Это просто народный, крестьянский, освящённый временем обычай", - пояснил протоиерей.

\Опубликовано на сайте Korrespondent.net 21 апреля 2011 года под

заголовком «Православная церковь настаивает, что поездки

на кладбище в Пасху – НЕ христианская традиция!»\

Константин Великий, равноапостольный император (около 274-337)

пишет следующее:

"Когда встал вопрос о Святейшем Дне Пасхи – при всеобщем

согласии было признано целесообразным, чтобы праздник

этот отмечался ВСЕМИ и в ОДИН И ТОТ ЖЕ ДЕНЬ ПОВСЮДУ.

Но прежде всего, всем показалось ЧРЕЗВЫЧАЙНО НЕДОСТОЙНЫМ

то обстоятельство, что в праздновании НАШЕГО СВЯТЕЙШЕГО

ТОРЖЕСТВА, мы должны придерживаться Обычаев Иудеев".

В "Кормчей книге" 1650 года, которая была издана до реформы

патриарха Никона (1653-1654 гг.) в описаниях Первого Вселенского

Собора сказано, что на этом соборе святейшие отцы церкви

утвердили дату Пасхи, и приходилась она СТРОГО НА 14 МАРТА: 

"Оустави же сей Святый Вселенский Собор й Святую Пасху

праздновати нам, такоже й ныне по обычаю держим. Нецiи бо

в четвертой на десять мартовы луны, праздновать пасху"!

Что значит "ЧЕТВЁРТОЙ НА ДЕСЯТЬ"?

В старославянском языке так принято было исчислять цифры

после десяти – 11, 12…19. Говорили раньше так: "один на десять"

значило 11, два на десять = 12 и т.д.

В польском русском и украинском языках эта традиция сохраняется

и в наши дни:  "Четыре-на-ДЦАТЬ" = 14 ("дцать" = "десять")  

*** О ЧЁМ говорится в постановлении Святого Вселенского Собора?

1. День празднования Пасхи УЖЕ БЫЛ ТРАДИЦИЕЙ, и собор только

ещё раз ПОДТВЕРДИЛ, что этот праздник празднуется ТРАДИЦИОННО –

именно так, как и РАНЬШЕ, ДО этого вселенского собора.

2. Святейшие отцы и НА БУДУЩЕЕ ПОДТВЕРДИЛИ дату

празднования Пасхи – в тот же ТРАДИЦИОННО установленный

день, и ещё раз подчеркнули, что ЭТОТ ДЕНЬ – 14 МАРТА.

Окончание здесь: http://blog.i.ua/user/295100/967543/