хочу сюда!
 

Оля

35 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 29-37 лет

Заметки с меткой «великдень»

Такий Великий День

    Село тонуло в яблуневому цвіті. Здавалося на нього знову налетіла біла снігова віхола, але під сонячним промінням, вона набула рожевих відтінків.     Люта зима, з хуртовинами та морозами, стиралася з пам’яті – чого не можна було сказати про страшну війну, яка грозою прокотилася через село – спочатку на схід, потім на захід. Десь там, за небокраєм,  вона пропала, вірилось – назавжди. І хоч уже пройшов рік, як закінчилася війна, хтось  ще й досі лив гіркі сльози по загиблих, хтось ще й досі чекав на своїх рідних. Та, в старенькій хатинці, на краю села, вже нікого не чекали.

    Похоронка на третього сина, в останні дні війни, забрала останню, крихітну надію в діда Грицька й баби Параски.  Танула ця надія і в їхньої невістки – Марії. І лише два її синочки, ніяк не могли змиритися з думкою проте, що в них уже немає тата, а найбільше меншенький – Миколка. Він і досі вірив у диво.  

 

   Надходив Великдень…

   Для Миколки це особливий день, бо цього року, він  власноруч несе кошичок з пасочкою (раніше цю честь надавали Сашкові).

   І ось це величне свято на порозі.

   Миколка сьогодні лягає скоріше. Хлопчика клонить на сон. Вже засинаючи він просить Бога: «Боженьку мій любий, завтра такий Великий День, а я й не пам’ятаю коли мама, та дідусь з бабусею, радісно сміялися, а якщо й усміхнуться, то так сумно, що  аж плакати хочеться. Я й плачу, тайком, аби вони не бачили. Хоча мені здається, вони теж ховають, від нас з Сашком, сльози.

   Господи, Ти воскресив Ісуса на третій день – воскресити нашого татка. Я знаю, пройшло багато часу. Але хіба для Тебе це перепона? Яка для Тебе різниця три дні, чи рік? – Ти все можеш, аби захотів. Захочи, Боженьку, я Тебе благаю – сотвори ще одно диво. Не буду брехати, що прошу Тебе лише заради рідних. Прошу й за себе – я навіть не знаю, як це триматися за татову руку – а так би хотілось...  так би хоті…»

   … Миколка заснув…

   На село опустилася ніч – на село опустилася тиша. Ще де-не-де у вікнах маленьких хатинок тремтіли вогники. Та ось погасли й вони. На темне небо викотився місяць – за ним і зорі не забарилися.  Село погрузилося в сон…

    Цієї ночі, Миколці снився тато, тато якого він знав тільки з старої світлини – молодий, усміхнений – з розпростертими обіймами він йшов до нього.

-         Тату?! – кинувся йому назустріч хлопчик. – Ти, як Ісус, воскрес?!

-         Синочку! Сталася жахлива помилка – я не вмирав! – відповів тато. – Я йду до вас!

-         Синочку, пора вставати, – раптом почувся шепіт над вухом й дивний сон відлетів, розвіявся.

Миколка прокинувся…

     У вікна ще заглядав місяць, як село прокинулось від сну, ожило – вулиці заполонили люди –  вони струмочками стікалися до Божого храму, аби освятити паску. В одному з них, разом з мамою та бабусею, були й Миколка з Сашком. Дідусь залишився вдома.

    Спотикаючись у пітьмі, що розлазилась навсібіч, Миколка все намагався пригадати деталі сну. Та вони втікали від нього, залишаючи в пам’яті лише  останні слова «Я йду до вас!»

  Ось, на горі, прорізаючи хрестами темряву, до неба тягнуться бані місцевого храму. До нього, довгим ланцюжком, крутою стежиною підіймаються  люди.

   Ось вони минають стареньку дзвіницю, розтікаються довкруж церковної споруди.

- Хлопці, стійте! Наше місце тут, – Марія зупиняє дітей.

   Вона ставить великий кошик з паскою на землю. Поряд, Миколка примощує свій, маленький. У ньому, посередині вмостилася пасочка, обабіч кільце ковбаски, шматочок сала, грудочка масла й сиру, корінчик хрону, сіль і звісно ж крашанки та свічечка. Хлопчик оглядається на боки – і праворуч, і ліворуч них цілий ряд кошиків односельчан. Правда, якби не слабеньке світло з  церковних вікон та білі рушнички, якими прикрита паска в кошиках, то серед пітьми й не розгледів би.

    Починається служба Божа – всі хрестяться, моляться, співають  разом з церковним хором.

    Світає…

    Ось лунає «Христос Воскрес!» – у церкві враз спалахують всі, які тільки є лампочки. З вікон вириваються снопи світла – темінь відступає.  Миколка розпізнає радісні обличчя односельчан. Мама здіймає з кошиків рушнички. Закріплює на пасочках по свічечці. Запалює їх. Ось, з церковного храму виходить процесія з хоругвами. Її очолює священик.  Він урочисто розмахує кадилом. До Миколки доноситься п’янкий запах ладану. Не встигає він розвіятися, як у руках священика, опиняється кропило.

-         Христос Воскрес! – ділиться з громадою  радісною вісткою.

-         Воістину Воскрес! – роздається у відповідь.

   Ось священик зупиняється навпроти Миколки й на нього летять бризки води:

-         Христос Воскрес!

   Хлопчик зойкає, сміється, стріпуючись від водяних крапель і щасливо відказує:

-         Воістину Воскрес!

   Священик йде далі.   Всі  навколо христяться, а з ними й Миколка. Його очі блищать від зворушення…

   Непомітно плине час – служба закінчується. Усі поспішають по домівках. Повертається додому і їхня сім’я – Миколка з кошичком у руці, попереду. Та раптом він зупиняється:

-         Бери за ручку, з другого боку! – пропонує він Сашкові.

-         Тобі важко? – турботливо перепитує братик.

-         Зовсім ні! Але давай удвох – це ж наше спільне свято!

-         Он ти про що! – усміхається Сашко. – Коли так, то я мамі допоможу! А для тебе це вперше! Так що вперед!

-         До речі, –  обзивається бабуся, – кажуть «хто першим на вулиці принесе паску, у того нива рясно вродить».

    Ці слова, окриляють малого і він вже не йде, а летить додому – і пасочка у його руці, мов пір’їнка, і старі черевички на його ногах  такі ладні, і так хороше у нього на душі, аж співати хочеться.

    Бабуся, торкається рукою невістки:

-         Викапаний твій Петро, маленьким! – ронить сльозу, киваючи головою на Миколку, який гордо дріботить вулицею.

   З-за плотів зиркають на нього старенькі односельчани, ті що не змогли піти до церкви.

-         Христос Воскрес! – вітається до них Миколка. Йому так і хочеться добавити «соньки!». Та він лише щасливо усміхається.

-         Воістину Воскрес! – відповідають ті.

   « А чи це не Парасиного Петра козарлюга?! А й справді викапаний Петро!» – гомонять між собою.

   Ці слова поновлюють Миколчині сили й він не чує землі під ногами – летить разом з величним звуком  церковних дзвонів – він бачить себе не маленьким хлопчиком – а Посланцем Божим, який несе світові радісну вістку про Воскресіння Хрестове!

 

   Ось уже і їхній двір. На воротях – «у червоних чоботях», – чомусь майнуло в голові малого, стоїть дідусь. Виглядає.

   «Викапаний тато, але сивий», – пригадує татову світлину Миколка і в кутиках його очей бринять сльози. – От якби він мене зараз бачив».

- Христос Воскрес, дідусю!

  «Викапаний  Петро, у дитинстві», – змахуючи непрохану сльозу, згадує сина старенький:

-         Воістину Воскрес, онучку!

  Він відриває малого від землі. Пригортає до грудей. Цілує в чоло. Опускає на землю.

-         Багатими будемо! – звертається до жіноцтва, що підходить. – Наш Миколка, перший на кутку, приніс паску.

   Жінки усміхаються. До нього підбігає Сашко:

-         Христос Воскрес, дідусю!

-         Воістину Воскрес, онучку! – той пригортає й цілує його. – Тебе вже й не підніму – великий, – виправдовується.

-         Христос Воскрес! – вітаються  з дідусем мама й бабуся.

-         Воістину Воскрес, мої любі! –  відповідає дідусь, цілуючись з ними. – Сьогодні Великий День! – додає загадково, та вони цього не помічають.

  Усі заходять до хати – Миколка попереду – у руках кошичок з його першою Пасхою. Він відкриває сінешні двері, двері у світлицю – за столом сидить солдат…

-         Тато!? – у малого випадає з рук кошичок – крашанки котяться по долівці.

    Схвильований солдат підводиться – простягає назустріч руки. Губи його тремтять, а очі вкриває підозріла волога…

-         Тато!? – за спиною, в Миколки, чується Сашків вигук. За ним мамин зойк: «Петре!» і бабусине: «сину-у!».

   Зі словами  «Христос Воскрес!» – всі кидаються до нього в обійми.

       Воістину Воскрес! – відказує солдат і голос його тоне серед поцілунків...

       Воістину Великий  День! – схлипує бабуся й всі дружно розмазують радісні сльози…

А за вікном, виспівували дзвони… а за вікном, біло-рожевим квітом буяла весна…

 21.01.2013                                                                                                        

 

 

Христос Воскрес!


Котилася писаночка з гори на долину,
Прикотилась прямісінько до нас у гостину,
А за нею йде Великдень, несе білу паску,
Дзвонить в дзвони, всім дарує радощі і ласку.
Відчиняймо воротонька, гостоньків вітаймо,
Христос воскрес! Усі разом мерщій заспіваймо!

Серця розквітлі
чисті,невагомі
Христа вітають
в радості й любові.
нехай в оселі Вашій
миро і лад панують,
хай ангели небесні
щастя Вам дарують!
Христос Воскрес!
Дорогі мої друзі, вітаю всіх з Великоднем! heart


Пасха: кулич и крашенки — символ мужских половых органов

Традиционные пасхальные кулич с глазурью и крашенки позаимствованы из примитивной развратной культуры древних тенгриан. Атрибуты языческой пасхи, так знакомые нам, являются на самом деле наглядными символами культа плодородия.


В Библии обряд Пасхи был прописан до мелочей. В Ветхом завете на Пасху запекали ягненка, символизирующего грядущего Мессию, Который должен был искупить человечество. Во время праздника Пасхи в доме на протяжении семи дней не было продуктов, поддавшихся процессу брожения. 

Доверяющие Библии христиане принимают участие в новозаветней Пасхе. Во время Тайной Вечери Иисус Христос с учениками совершил Пасху Нового Завета, которая состояла из обряда ногоомовения и принятия символов безгрешной плоти и крови Господа — пресного хлеба и безалкогольного вина.

Кулич с глазурью не может быть символом плоти Иисуса Христа, потому что он не пресный. О крашенках вообще не упоминается в Священном Писании. Все истории с упоминанием девы Марии и цезаря являются баснями. У язычников существует легенда о том, что яйцо упало в реку Евфрат и из него вылупилась богиня Астарта. 

Астарта упоминается в Библии в негативном образе — этой вымышленной языческой богине поклонялись, пекли пирожки с ее изображением и блудодействовали в публичных домах, посвященных ей. Как связать поклонение Астарте с поклонением Христу? Практически это невозможно.

Есть важный момент на который нужно христианам обратить внимание в эти дни. Если предложат попробовать языческие символы мужского полового члена с яичками, аргументируя тем, что они освящены в храме, то кушать их, зная о том, что это идольские жертвы, не имеющие ничего общего с христианством, будет грешно.

Апостол Павел по этому поводу так сказал: "Но если кто скажет вам: это идоложертвенное, — то не ешьте ради того, кто объявил вам, и ради совести" (1 Кор. 10:28). Он советует христианам беречь себя от осквернения идоложертвенным, чем фактически является пасхальный кулич и крашенки.


Христианский взгляд

Великоднє :)

Христос Воскрес!


Ну що, друзі мої слов'яни, ВИ ВЖЕ ПОСВЯТИЛИ ПАСКУ?

Тоді ВОЗРАДУЙТЕСЬ – ібо ви з допомогою Слуг Божих
провели у церкві БогоМерзкий Язичниський Обряд...prey   

Бо ось так СВІДОМІ церковники, які ЗНАЛИ та ЗБЕРІГАЛИ ОБРЯДИ 
(а зовсім не тії, що зараз вінчають "сім'ї"  ГОМОСЕКІВ та ЛЕСБІ – тим
все одно, аби ГРОШІ давали!) – так відгукуються про прадавні
традиції наших предків, і їх зв’язок з церквою:

"Ані КУЛИЧ, ані крашене ЯЙЦЕ – до Воскресіння Христового
НЕ МАЮТЬ АБСОЛЮТНО НІЯКОГО ВІДНОШЕННЯ!

Тому освячення пасок на свято Світлого Христового Воскресіння –
це є ІСТОРИЧНА ПОМИЛКА, це є Повна Релігійна Безграмотність,
це є безглузде злиття державної церкви, і Давніх Язичницьких Обрядів.
Немає жодних церковних приписів щодо такої ДУРНІ, коли, де, і кому
їсти паску і яйце фарбоване!".

\Глава синодального відділу ПЦ, протоієрей Димитрій Смирнов\

Паски, Крашанки, Писанки... – це є ЯЗИЧНИЦТВО і МЕРЗОТА пред Господом!
І освячувати їх у церкві – ВЕЛИКИЙ ГРІХ!"

\Іван Вишенський, проповідник і апологет православ'я 17 століття\

=====================

А ОСЬ ЩО МИ СВЯТКУЄМО НАСПРАВДІ!

Прадавня назва того свята – ВЕЛИКДЕНЬ! І вже з назви можна зрозуміти,
що мається на увазі ЗБІЛЬШЕННЯ ДНЯ (і зменшення Ночі), і проводилось
це свято завжди в Один Астрономічний Час
= коли тривалість сонячного
дня після зими починала РОСТИ – і це почиталось, як Народження Сонця.
Червоне Яйце = суть народження Нового Сонця, Нового Життя!

"ПАСКА" – як Символ Чоловічої Сили і Родючості (у слов'ян називається
"КОЛ" або "СТРИЖЕНЬ") – саме тому він має Витягнуту Форму і зверху
його поливають "сексуальним" БІЛИМ КРЕМОМ зі збитих яєчних білків.
А Круглий Сирний Пиріг (з отвором всередині) – "КОЛО" (який зараз
називають ПАСКОЮ) – це символ Жіночої Родючості та Привабливості.
*** Так воно все і зберіглося з незапам’ятних часів, і ніякі церковні догми
не змогли підмінити, чи заставити забути це свято!


Строй "СТРИЖНІВ" - символів Чоловічої Могутності!


Наповнене через край "КОЛО" - символ Жіночої Родючості та Привабливості

Єдине, що вдалось церковникам – підмінити ЧАС ПОДІЇ – бо з введенням
Нового Літосчислення та вводом юдейського "Місячного Культу" – слов'яни від того часу повинні проводити Дикунські Обчислення, щоб "прив'язати" НАШУ ТОЧНУ Астрономічну Соняшну Паску – до вічно "ПЛАВАЮЧОГО" Місячного Літочислення... 

Паска у виді ХЛІБА НЕ БУЛА ВІДОМА у Вєтхозавітні часи – бо тоді
Юдеї їли "Пасхального Агнця" (невинне ягнятко) з прісними коржами 
і гіркими травами...

Це цітати з "ІСХОД, глава 12"

ст.3 Скажіть всьому суспільству [синів] Ізраїлевих: ... нехай візьмуть собі 
кожен ... по ЯГНЯТІ на сім'ю.   
+++ Отакоє РАБСТВО Егіпетське було, що КОЖЕН МІГ купити ягня! +++lol
ст.5 Агнець повинен бути без вади, самець, однорічний – візьміть його від 
овець, або від кіз, 
ст.7 і нехай візьмуть від крові його і помажуть на обох одвірках ... дверей 
у будинках, що будуть їсти його
ст.11 Їжте ж його так: стегна ваші підперезані, взуття ваше – на ногах ваших, 
а палиця ваша – у руці вашій,
prey І ЇЖТЕ його поспішно – бо то є  ***ПАСХА ГОСПОДНЯ***.prey

Ну ТЕПЕР-то хоч ЗРОЗУМІЛИ? 
!!! ПАСХА = це заколоте та запечене ЯГНЯ !!!

А ви у церкву ЩО несете?!! – якісь противні Господу БУЛКИ,nini
та ще й спечені на ДРІЖДЖАХ (а не ПРЕСНІ!), що категорично нізззя! lol


Але то ще не всі біблейські "премудрості"...

ст..43 І сказав Господь до Мойсея й до Аарона: ось тобі "Устав Пасхи":
Жоден чужинець не має права їсти її!
ст. 44 А кожен раб, куплений за срібло, КОЛИ ТИ ОБРІЖЕШ ЙОГО -
може їсти її!
ст.48 Якщо мешкає поряд з тобою приходько, і схоче справляти 
з тобою Пасху Господові – то ОБРІЖ В НЬОГО КОЖНОГО ЧОЛОВІЧОЇ 
СТАТІ – і тільки тоді нехай він приступить до поїдання паски.
А кожен НЕОБРІЗАНИЙ – НЕ МОЖЕ ЇСТИ ЇЇ!

*** А зізнайтесь-но, брати мої УКРАЇНЦІ, ХТО З ВАС Є ОБРІЗАНИЙ? – щоб МАТИ ПРАВО святкувати та їсти церковну Паску!!!  lol


ПОХОДЖЕННЯ ПАСКИ – ЧИСТО ВЕДИЧНИЦЬКЕ (ЯЗИЧНИЦЬКЕ)!

До речі, чим відрізняється ВЕДИЧЕСТВО від ЯЗИЧЕСТВА? + подробиці = С праздником ПАСХЕТЪ, славяне!!!http://blog.i.ua/user/295100/967542/



74%, 25 голосов

3%, 1 голос

12%, 4 голоса

12%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Кошик традицій і символів





Готуючи великодній кошик, ми за звичкою кладемо туди певний набір харчів, бо так робили наші мами та бабусі. А насправді ж кожна стра¬ва — це певний символ, який невидимим містком єднає нас із Спасителем. Тож почнімо з головної, окраси столу і кошика.
                                    ПАСКА
Слово "пасха" походить від єврей¬ського кореня "пас", що буквально означає "перехід" — "пейсах". І сим¬волізує перехід через пустелю і звіль¬нення єврейського народу від рабст¬ва. В українській мові цей корінь зберігся, зокрема, в слові "пас" — у значенні відмови володіти м'ячем у спортивних іграх. У загально християнському ж плані "пасха" позначає пе¬рехід до вічного життя, позначає тіло Ісуса, яке він заповідав своїм учням. Цим словом називаємо також ритуа¬льний хліб. І сама назва "паска" пішла від назви гебрайського свята.
Випікання паски — справжній об¬ряд. Перш ніж замісити тісто, господи¬ня має помолитись, з молитвою також садовлять паску і виймають її з печі чи духовки. Спекти добру паску вважа¬лося найважливішою подією на Ве¬ликдень, бо з того, якою вона спечеть¬ся, судили про долю всієї сім'ї. З її ви¬гляду визначали майбутнє: якщо збо¬ку трошки надтрісне — на добро і ба¬гатство; якщо зверху — весь рік чекай біди; якщо западеться — хвороба, а може, й смерть.
Тому цього дня господиня неухиль¬но додержує всіх традиційних при¬писів. Бажано, щоб під час випікання пасок на кухні панували тиша і спокій, щоб до плити підходило якнайменше людей, щоб не гупали двері і не бряз¬котів посуд. Щоб рідні люди в цей день не сварилися, щоб не гнівалися між собою.
Як була дівчина в хаті, то бажали: "Щоби була файна, як на Великдень паска". А дітям — щоб росли пишні та здорові, як паска.
Великодню паску печуть у четвер і суботу. Майже ніколи — у п'ятницю, бо Великодня п'ятниця — це більше свя¬то, як Великдень.
                     ЯЙЦЯ, КРАШАНКИ, ПИСАНКИ
Яйце — символ зародження життя, воскресіння, сонця. Майже в усіх на¬родів вважалося джерелом життя і по¬чатку світу. У багатьох міфах зі світо¬вого яйця постає Всесвіт.
Крашанки — це варені яйця, зафа¬рбовані" (найчастіше цибулинням) у червонястий колір, що символізує пролиту за людей кров воскреслого Спасителя і радість життя. Фарбують їх у Світлий четвер або ж Великодню су¬боту. У воду для фарбування краша¬нок доливають трохи свяченої води — йорданської чи благовіщенської. Спо¬живають крашанки за святковим сто¬лом, кладуть на могили. З крашанками є багато ігор. Наприклад, скочування з горбочка. Чия скоріше скотиться, той буде швидшим увесь рік. Яйце, що ко¬титься, символізує камінь, що відва¬лився від гробу Господнього.
Писанки ж раніше робили із сирих яєць. Правда, такі скоро псуються, тому й повелося використовувати як ма¬теріал видуті яйця. їх дарують знайо¬мим, ходять з ними у гості.
                          
                           М'ЯСО

М'ясні страви символізують пасхаль¬не ягня, складене в жертву. Колись се¬ляни в Чистий четвер кололи кабанів, бо ж на великодньому столі мають бути шинка й ковбаса. А що цей четвер Чистий, то "як заколоти кабана в цей день, сало буде чисте". Крім кабана, різали ще й поросятко, бо, за старим звичаєм, в Україні разом з паскою в церкві святили й печене порося зі шматком хрону в зубах. Згадаймо Степана Руданського:
Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску і ковбаску,
Й порося печене.
І порося — як підсвинок,
Та ще й з хріном в роті...

                               ХРІН
Символізує гіркоту страждань, що витримав за нас Христос. Зелений його вершечок уособлює весняний ріст, відродження, барву надії й відновлення.
Є така легенда. Хрін колись був дуже отруйний, і іудеї задумали отру¬їти ним Ісуса Христа. Натерли хрону і дали Спасителеві. А Він з'їв і не отруївся. Тоді поблагословив хрін і звелів християнам його споживати. Тож тепер вони на Великдень присмачують хроном м’ясо, щоб було міцніше. Хрін і справді зміцнює людину, бо сприяє травленню, стимулює виділення жовчі.

                                СИР, МАСЛО


Обрядовий сир ( як і масло й молоко. що використовується в багатьох ритуалах) нагадує нам про прадавню культуру господарів - скотарів на теренах нашої країни. А на Великдень готують сирну паску6 запечену або заготовлену у холодний спосіб - під пресом.
                                  СІЛЬ
Сіль - символ достатку, повноти, суті. У Біблії сіль - символічний зв`язок між Богом і його народом:" І не оставляй жертви твоєї без соли завіту Бога твоєго". У Нагорній проповіді Христос називає своїх учнів сіллю землі.
 Зустріч гостей хлібом - сіллю має два значення: це вияв гостинності, це й оберіг.
                              СВІЧКА
Нею випалюють хрести на дверях, сподіваючись таким чином захистити свій дім від злих сил. З допомогою освяченої свічки старалися лікувати лихоманку і рожу. За народними повір`ями, свічка могла врятувати від громової зливи чи пожежі від блискавки.  Освячені у церкві великодні страви вважалися магічним і дієвим лікувальним засобом. Зокрема, свяченою сіллю обсипали обійстя - від вроків; цілушку свяченої паски давали скуштувати, коли боліло горло. Було повір`я, що рештки велидкодніх страв, закопані на межах, можуть оберегти лану від граду.
  

 

Христос Воскрес! Воістинно Воскрес!.

Були на цій землі оракули,

Що віщували без пуття, А люди вірили і плакали. І глузувала смерть з життя. Ще світло в темряву заховано, Туман у душах ще не скрес, Та перший хтось прорік
здивовано – Христос Воскрес… Христос Воскрес!..
Іде луна серцями й далями І віддзеркалюють з небес Вогнисто зорі урочисто –
Христос Воскрес… Христос Воскрес!..
І над людьми, і над народами Нового Заповіту кров – Навіки вічно, канонічно – Надія, Віра і Любовь!.. Земля зеленими обіймами Вітає чудо із чудес І необ’ятне  ми
обіймемо –
Христос Воскрес!.. Воістинно Воскрес!..
Богдан БРИТАН

 

До Космача по писанки

У гуцульському селі створюють справжні шедеври понад півтисячі писанкарів

 

Традиція розписувати яйця стара, як світ. Малювали на яйцях ще у поганські часи, але саме з християнством писанки набули культового значення. В Україні тисячі майстрів, які в писанкарстві відтворюють особливості того чи іншого регіону або й етнічної групи. Та чи не найвідомішою, не тільки на теренах нашої країни, а й далеко за її межами, є космацька писанка, яка славиться своєю філігранністю і грою кольорів. Про особливості гуцульського писанкарства розмова із Дмитром Пожоджуком, заслуженим майстром народної творчості, сільським головою Космача.


– Чим відрізняється космацька писанка від писанок сусідніх регіонів? У чому її унікальність?


– Якщо до Космача приїхати восени і подивитися на космацькі гори, то вони, через домінування букових лісів, є жовтогарячими. І саме ці кольори є характерними для космацьких писанок. Жовтогарячий колорит характерний і для космацької вишивки, ноші, ткацтва і таке інше. Якщо ж взяти до уваги саме розташування Космача, то село лежить у великій розлогій долині поміж горами. І цим нагадує великий соняшник – у центрі соняшниковий диск, а 32 присілки – його пелюстки або сонячні промені. Крім автентичної писанки, вишивки, танцю, є тут, у Космачі, й найбільші у Європі святилища. На одній із гір, Лисині, є навіть сонячний кам'яний годинник: там у певний час, на певний камінь потрапляють сонячні промені. Так само на цій же горі є такі собі сонячні коридори. Коли сонце заходить, то його промені, обов'язково потрапляють в той сонячний коридор. Отже, неважко здогадатися, що уся історія Космача пов'язана з сонцем. А космацька писанка цікава й тим, що має дуже мініатюрний, дрібний орнамент. Якщо подивимося в музеях, то писанки писали по усій території України, але так витончено, так скрупульозно до крашанок не ставилися ніде, окрім Космача. І власне отою витонченістю, барвою кольорів вирізняється космацька писанка з-поміж інших.

– Кожна писанка має свою символіку. Які символи притаманні космацькій?


– Космацька писанка має свою символіку, але є і загальноукраїнські символи, які дуже поширені, щоправда, в дещо іншій інтерпретації. Наприклад, на космацькій писанці, як і на більшості писанок з Гуцульщини і Покуття, є дуже поширеним хрест. Такий символ ще у поганські часи називався чотириріг. Він символізує чотири пори року, чотири сторони світу, Церква все хрестом починає і хрестом закінчує. Хрест є у різних варіантах, але варто підкреслити, що він, ніби доповнює інший символ, який зафіксував ще Володимир Шухевич у Космачі, – це символ небесної гори, куполи якої здіймаються у небо. Дуже поширеним серед символів на нашій писанці є риба – життя і смерть. Роги оленя означають сонце, що сходить, півень – провісник світла, кінь – символ неба, бо на конях їде святий Ілля. Дуже часто на космацьких писанках зображують дуб, який є найвищим деревом в Україні, а на писанках символізує погоду. Є ще символ подібний до зубів поперечної пили – це означає блискавку. Поширений трикутник із кільцем усередині – символ Божого ока. На жаль, писанка – така річ, яку досить важко зберігати (це вже нині майстри навчилися за допомогою різних сучасних матеріалів, зокрема звичайного клею ПВА, робити писанки стійкими і витривалими), тому деякі символи можна нині побачити хіба в музеї. Та і в самій техніці багато що змінилося. Раніше, приміром, писанки розписували тільки від руки, а тепер використовують олівці. Таким чином, писанкарки убезпечують себе від помилок.

– Нині є сучасні барвники для виготовлення писанок. А як раніше отримували фарби для писанок, аби вони були такими яскравими і барвистими?


– У давнину  космацькі писанкарки робили барвники з різних трав, кори дерев тощо. З трави зановіть виходить жовтий колір, який має відтінок лимона. Цей колір є важливим тому, що насамперед писанку ставлять у жовту фарбу, адже на неї легко накладаються інші кольори, і якщо жовта фарба виготовлена якісно, то темніші кольори добре наносяться. Робили жовту фарбу і з цвіту календули та кори яблуні, але незвичайної, яка росте у саду, а дикої. Чорна фарба, яку наносять останньою, найкраще виходить із зеленого лушпиння волоського горіха. З паростків озимини або березових чи ліщинових бруньок виготовляли зелену фарбу, вишневу або темно-синю – з ягід бузини. Певний відтінок червоної фарби може давати звіробій. Відтінок зеленої чи сірої – трава материнки. Якщо виварювати дубову кору, то виходить коричнева фарба, а з лушпиння цибулі – жовтогаряча.

– Відомо, що існує цілий ритуал, коли майстрині беруться за писанки. Чи нині його дотримуються?


– Воно справді так. Нині у Космачі є близько півтисячі писанкарок, і розписують писанки вони увесь рік, адже космацька писанка – це наша візитівка. Але  є справді дуже давні ритуали, жінки їх дотримуються, коли розписують писанки для себе, тобто на Великдень. Вважається, що ці крашанки мають бути найкрасивішими, бо показують, хто яка господиня. За давніми традиціями, перше яйце для писанки мало бути від чорної курки. Робота починалася з молитви. У жінки не повинна мати поганих думок і дотримуватися посту. Писанкарки шукали від трьох до дев'яти яєць від курки-первістки, яка знесла перше яйце. Ці яйця розбивали до дерева і додавали до жовтої фарби. Вважалося, що тоді фарба добре ловиться і писанки будуть світлі. Боялися зурочень, тому пильнували, щоби до хати не зайшла якась жінка. Намагалися писати до сходу сонця. Таких традицій у Космачі досить багато, і нині люди їх дотримуються. Наприклад, у селі є кілька церков і люди, коли приходять на службу, стають так, як заведено з давніх-давен – родинами, мають своє місце неодружені парубки і дівчата. Якщо дівчина вийшла заміж і пішла за невістку, то стає вже разом із родиною чоловіка, так само й хлопець, котрий одружився і пішов за зятя.

– А ви як писанкар дотримуєтеся традицій?

– Моя мама дуже гарно розписувала писанки. А я нині рідко, коли беруся за справу. Ще деколи вишиваю, а більшість часу забирає робота сільського голови. Але коли беруся за писанки, то намагаюся дотримуватися традицій.

– Доводиться чути, що космацька писанка втрачає свої традиції і стає просто комерційною. Чи справді це так?


– Писанкарок у Космачі є багато. Ми на базі місцевих шкіл навчаємо дітей писанкарству. Є жінки, які постійно беруть участь у з'їздах писанкарів, їздять на різні конгреси. Якось навіть шестирічна дівчинка перемогла на конкурсі писанкарства. Але є й інший бік справи. Писанку, зокрема космацьку, добре знають не лише в Україні, але й далеко поза її межами, навіть у США та Канаді. Багато майстрів, котрі опинилися за океаном, доклали чимало зусиль, щоби своїми роботами прославляти Україну. Охочих придбати писанку теж багато. До Космача приїжджають такі собі перекупки, яким однаково, чи дотримано кольорів, символів. Вони купують тут писанки за кілька гривень, а потім продають їх інколи й за кілька сотень доларів. Ці перекупники прямо вимагають, аби майстрині використовували якісь кольори, геть непритаманні космацькій писанці.

З'явилася ще й нова традиція у космацькому писанкарстві. Раніше писанки писали тільки на курячих яйцях, але зараз пишуть і на перепелиних, і на качачих, і на гусячих, і навіть на яйцях страуса. До речі, останні досить популярні. На такому великому яйці стільки усього можна намалювати. Тим паче, що проблем із страусиними яйцями нема, бо цих птахів тепер розводять і на Прикарпатті.

Розмовляла Оксана ДУДАР

   Космач - "келих, налитий сонцем". Це всесвітньо відомий центр писанкарства, вишивки, ткацтва та десятків інших художніх промислів. Тут ширяє дух самобутньої гуцулії, відчувається якась автономність від решти територій, заселених гуцулами. Напевне, це пов'язано з особливою яскравістю космацької народної культури, побуту.

   В Космачі живуть дуже щирі, талановиті, дружні, гостинні люди. Всі вони, від малого до старого, свято зберігають свої ремесла, обряди, звичаї та традиції. В цьому їм надзвичайно сприяє голова сільради п. Дмитро Пожоджук, котрого дуже високо цінують і поважають односельчани, гості села, друзі далеко поза межами Космача. Цей чоловік є взірцем самовідданого служіння громаді, селу, Україні. 

 Тримаю в долоні барвисту космацьку писаночку, милуюся її тонкими, рівненькими, точними лініями, складними взорами, яскравими кольорами...  І відчуваю тепло, що йде від цього мініатюрного шедевру. Тепло живого яйця, тепло натуральних фарб і пахучого воску, тепло рук космацької майстрині-писанкарки п.Марії... І на серці від цього стає затишно, радісно, тепло, весняно... І летять мої думки-мрії в казкове, нереально-красиве, співуче і мальовниче село, що лежить між горами, наче писанка в Божих долонях, в цей зачарований світ, в коханий мій КОСМАЧ.  

 

http://www.youtube.com/watch?v=yPFUcwVuiuY&context=C4fdb16bADvjVQa1PpcFN-Jxc9cbSTKpQO-I3BhySqTiB_0eYX6b4 

http://trembita.org.ua/Kosmatski_muzyky/Viazanka_tantsiuvalnykh_melodiy.html

   ВСЕУКРАЇНСЬКА КООРДИНАЦІЙНА РАДА З ВИВЧЕННЯ І ВІДРОДЖЕННЯ ПИСАНКАРСТВА ПОВІДОМЛЯЄ, що 11-12 липня 2012 року у Космачі відбудеться 8 Міжнародний З"їзд Писанкарів. Інформація за телефоном: 034 78 5 77 21