Хлопчик спав   і –  чи то від нічного холоду, чи то від болю – раз по раз здригався уві  сні.  Дні і ночі він то їхав, чим міг, а то йшов зі сходу на захід. У пошуках хліба  нелегка доля занесла його сюди, на другий кінець України. Там, на його батьківщині, уже напевне всі очі вигляділи за ним і за тим окрайцем хліба, який міг продовжити життя його рідні. Удома на нього чекають голодні сестрички і хвора мама. А він, геть знесилений, замурзаний і обдертий, звалився під якимось кущем і заснув. Заснув, бо не міг далі йти. Та чи стане сил йому підвестися? Івась  зараз спить. Та хто може сказати, що він прокинеться? Ті кілька крихт, що дали йому у далеку дорогу, давно закінчилися, а до першого-ліпшого села він так і не дістався. А чи дістанеться?..

   Світало. На землю випала роса. Та, виснажений від довгого недоїдання, хлопчик  нічого не відчував. Він і досі перебував у якомусь  запаморочливому сні…

    Раптом  крізь сон почали пробиватись якісь звуки. Вони то затихали, то знову з’являлися. Івась прокинувся. Все ще не усвідомлюючи, де він і що з ним, спробував підвестися. Та де там.  Нічого з того не вийшло. Він ледве  ворушив руками й ногами. Сил, щоб встати, не було.

    Хлопчик беззвучно заплакав. Його замурзане личко перекривилося, вкрилося зморшками, як у старої людини.

-         Пробачте, мої рідні, що я так вас підвів! –  шепотіли потріскані уста.  –  Я так старався! Та не зумів!

   Під запалими повіками зблиснула сльоза.

-         Боженьку! Зглянься на нашу біду! Мені би хоч крихточку хліба, і я би встав! Дійшов до села, –   уже й не шепотів, а марив Івась.

Раптом:

-         Ба-а-м-м!!! Ба-а-м-м-м!!! Дзень-дзелень! Ба-а-м-м!!! Дзень-дзелень!!! –   долетіло до його затуманеної свідомості.

«Дзвони!? Дзвонять дзвони! Церковні дзвони! Село! Поблизу село! – від їх звуку, аж трохи  прояснилось у хлопчиковій голові. Одразу  ж  зажевріла іскорка надії. Проте, коли Івась знову спробував піднятись, вона почала вгасати. – Ні! Нічого не вийде! Не можу! Не піднімусь! Не дійду до села…»

   Івась знову заплакав.

   Аж тут знову:

-         Ба-а-м-м!!! Ба-а-м-м-м!!! Дзень-дзелень! Ба-а-м-м!!! Дзень-дзелень!!!  

«Ні! Не можна здаватись! Адже на мене так чекають удома, так чекають… Боженьку, змилуйся! Підніми мене!» –  волало все у його душі.

   Хлопчик  щосили  вхопився руками за горбик,  що його прихистив, й  уперся ногами в землю. Йому здалося  на мить, що все у нього вийде. Та це тільки здалося. Сили знову залишили його. Івась упав,  загрібаючи скорченими пальцями стару суху траву.

  -  Як прикро! Я дістався під самісіньке село. Та дійти не можу! Все пропало! –   від безсилля застогнав хлопчик.

   Раптом під пальцями він відчув щось кругле і  холодне. Стиснувши невідому  річ, Івась подумав:

    «Мабуть камінь!»

    Він розімкнув пальці...

-         Ба-а-м-м!!! Ба-а-м-м-м!!! Дзень-дзелень! Ба-а-м-м!!! Дзень-дзелень!!! – не  вгавав  у селі дзвін.

-         Але що це? –   хлопчик не повірив власним очам. Він швидко  закліпав  очима, намагаючись розгледіти  свою знахідку. – Не може  бути! Пасхальна крашанка!? Звідкіля вона тут узялася?

  Проте далі Івась вже не думав.

-         Їжа! Це ж їжа! – разом зі дзвонами  у нього всередині  все заспівало.

   Хлопчик жадібно накинувся на таку довгоочікувану їжу. Він не мав ні сили, ні часу щоб обтеребити її. Спльовуючи, гриз крашанку разом з шкарлупою. Івась відчував, як з кожним шматочком святочного яйця до нього повертається сила. В очах поволі розвиднялося. І тут він нарешті роздивився місце,  де  заночував. Це було стареньке кладовище. А милий горбик  був нічим іншим, як чиєюсь могилкою, яка так заросла бузковим кущем, що з-поміж гілля ледве виднівся похилений почорнілий хрест. Там, під хрестом, лежало ще кілька крашанок.

-         Я спав на кладовищі, –   зовсім не бентежачись подумав хлопчик.

За останній  час  він стільки набачився страхіть, що зараз, сільський цвинтар  його анітрохи  не лякав.

  Івась простягнув руку  і взяв іще одну крашанку. Тепер їв насолоджуючись, неквапом, і без шкарлупи.

  «Ну все! Досить! Після такого голодування більше не можна, а то знову живіт скрутить. Тепер уже від переїдання», – розсудливо подумав малий подорожній.

   Підкріпившись, хлопчик уже зміг сісти на краєчок могилки. Знову кинув поглядом навкруг. По один бік  на сусідній могилці він побачив кілька крашанок і невеличку пасочку. На цих крашанках щось було написано.  Навіть не читаючи, він здогадався що саме:

  «Христос воскрес!»

-         Воістину воскрес! – відповів хлопчик,  і очі його знову заблищали. – Дякую тобі,  Боже! Тепер я не помру. Зможу дійти до села. Зможу здобути хліба моїм рідним. Який  це справді Великий День!

  Тут до Івасевих вух знову долетіло веселе бамкання церковних дзвонів:

-         Ба-а-м-м!!! Ба-а-м-м-м!!! Дзень-дзелень! Ба-а-м-м!!! Дзень-дзелень!!! 

  Вони  не вгавали, сповіщаючи всьому світові радісну новину:

 «Життя перемогло! Смерть відступила! Прийшло спасіння!»

    Івасеве серце співало разом із дзвонами. Вони наче манили його, наче кликали відвідати їхнє село, їхню церкву. Вони наче промовляли до нього:

  «Христос воскрес!!! Христос воскрес!!! Христос воскрес!!!»

-         Воістину воскрес!!! – вдячно шепотів маленький замурзаний хлопчик, і дві великі сльози, стікаючи по його брудному личку,  лишали чистий зворушливий слід…

   Івасик знав, що тепер буде жити всупереч усім жахіттям, всупереч смерті, не зважаючи  навіть на те, що на дворі стояла голодна весна...  весна 1933-го  року…

         07.09.09.                                                                                            

    Похоронка на третього сина, в останні дні війни, забрала останню, крихітну надію в діда Грицька й баби Параски.  Танула ця надія і в їхньої невістки – Марії. І лише два її синочки, ніяк не могли змиритися з думкою проте, що в них уже немає тата, а найбільше меншенький – Миколка. Він і досі вірив у диво.  

   Надходив Великдень…

   Для Миколки це особливий день, бо цього року, він  власноруч несе кошичок з пасочкою (раніше цю честь надавали Сашкові).

   І ось це величне свято на порозі.

   Миколка сьогодні лягає скоріше. Хлопчика клонить на сон. Вже засинаючи він просить Бога: «Боженьку мій любий, завтра такий Великий День, а я й не пам’ятаю коли мама, та дідусь з бабусею, радісно сміялися, а якщо й усміхнуться, то так сумно, що  аж плакати хочеться. Я й плачу, тайком, аби вони не бачили. Хоча мені здається, вони теж ховають, від нас з Сашком, сльози.

   Господи, Ти воскресив Ісуса на третій день – воскресити нашого татка. Я знаю, пройшло багато часу. Але хіба для Тебе це перепона? Яка для Тебе різниця три дні, чи рік? – Ти все можеш, аби захотів. Захочи, Боженьку, я Тебе благаю – сотвори ще одно диво. Не буду брехати, що прошу Тебе лише заради рідних. Прошу й за себе – я навіть не знаю, як це триматися за татову руку – а так би хотілось...  так би хоті…»

   … Миколка заснув…

   На село опустилася ніч – на село опустилася тиша. Ще де-не-де у вікнах маленьких хатинок тремтіли вогники. Та ось погасли й вони. На темне небо викотився місяць – за ним і зорі не забарилися.  Село погрузилося в сон…

    Цієї ночі, Миколці снився тато, тато якого він знав тільки з старої світлини – молодий, усміхнений – з розпростертими обіймами він йшов до нього.

-         Тату?! – кинувся йому назустріч хлопчик. – Ти, як Ісус, воскрес?!

-         Синочку! Сталася жахлива помилка – я не вмирав! – відповів тато. – Я йду до вас!

-         Синочку, пора вставати, – раптом почувся шепіт над вухом й дивний сон відлетів, розвіявся.

Миколка прокинувся…

     У вікна ще заглядав місяць, як село прокинулось від сну, ожило – вулиці заполонили люди –  вони струмочками стікалися до Божого храму, аби освятити паску. В одному з них, разом з мамою та бабусею, були й Миколка з Сашком. Дідусь залишився вдома.

    Спотикаючись у пітьмі, що розлазилась навсібіч, Миколка все намагався пригадати деталі сну. Та вони втікали від нього, залишаючи в пам’яті лише  останні слова «Я йду до вас!»

  Ось, на горі, прорізаючи хрестами темряву, до неба тягнуться бані місцевого храму. До нього, довгим ланцюжком, крутою стежиною підіймаються  люди.

   Ось вони минають стареньку дзвіницю, розтікаються довкруж церковної споруди.

- Хлопці, стійте! Наше місце тут, – Марія зупиняє дітей.

   Вона ставить великий кошик з паскою на землю. Поряд, Миколка примощує свій, маленький. У ньому, посередині вмостилася пасочка, обабіч кільце ковбаски, шматочок сала, грудочка масла й сиру, корінчик хрону, сіль і звісно ж крашанки та свічечка. Хлопчик оглядається на боки – і праворуч, і ліворуч них цілий ряд кошиків односельчан. Правда, якби не слабеньке світло з  церковних вікон та білі рушнички, якими прикрита паска в кошиках, то серед пітьми й не розгледів би.

    Починається служба Божа – всі хрестяться, моляться, співають  разом з церковним хором.

    Світає…

    Ось лунає «Христос Воскрес!» – у церкві враз спалахують всі, які тільки є лампочки. З вікон вириваються снопи світла – темінь відступає.  Миколка розпізнає радісні обличчя односельчан. Мама здіймає з кошиків рушнички. Закріплює на пасочках по свічечці. Запалює їх. Ось, з церковного храму виходить процесія з хоругвами. Її очолює священик.  Він урочисто розмахує кадилом. До Миколки доноситься п’янкий запах ладану. Не встигає він розвіятися, як у руках священика, опиняється кропило.

-         Христос Воскрес! – ділиться з громадою  радісною вісткою.

-         Воістину Воскрес! – роздається у відповідь.

   Ось священик зупиняється навпроти Миколки й на нього летять бризки води:

-         Христос Воскрес!

   Хлопчик зойкає, сміється, стріпуючись від водяних крапель і щасливо відказує:

-         Воістину Воскрес!

   Священик йде далі.   Всі  навколо христяться, а з ними й Миколка. Його очі блищать від зворушення…

   Непомітно плине час – служба закінчується. Усі поспішають по домівках. Повертається додому і їхня сім’я – Миколка з кошичком у руці, попереду. Та раптом він зупиняється:

-         Бери за ручку, з другого боку! – пропонує він Сашкові.

-         Тобі важко? – турботливо перепитує братик.

-         Зовсім ні! Але давай удвох – це ж наше спільне свято!

-         Он ти про що! – усміхається Сашко. – Коли так, то я мамі допоможу! А для тебе це вперше! Так що вперед!

-         До речі, –  обзивається бабуся, – кажуть «хто першим на вулиці принесе паску, у того нива рясно вродить».

    Ці слова, окриляють малого і він вже не йде, а летить додому – і пасочка у його руці, мов пір’їнка, і старі черевички на його ногах  такі ладні, і так хороше у нього на душі, аж співати хочеться.

    Бабуся, торкається рукою невістки:

-         Викапаний твій Петро, маленьким! – ронить сльозу, киваючи головою на Миколку, який гордо дріботить вулицею.

   З-за плотів зиркають на нього старенькі односельчани, ті що не змогли піти до церкви.

-         Христос Воскрес! – вітається до них Миколка. Йому так і хочеться добавити «соньки!». Та він лише щасливо усміхається.

-         Воістину Воскрес! – відповідають ті.

   « А чи це не Парасиного Петра козарлюга?! А й справді викапаний Петро!» – гомонять між собою.

   Ці слова поновлюють Миколчині сили й він не чує землі під ногами – летить разом з величним звуком  церковних дзвонів – він бачить себе не маленьким хлопчиком – а Посланцем Божим, який несе світові радісну вістку про Воскресіння Хрестове!

   Ось уже і їхній двір. На воротях – «у червоних чоботях», – чомусь майнуло в голові малого, стоїть дідусь. Виглядає.

   «Викапаний тато, але сивий», – пригадує татову світлину Миколка і в кутиках його очей бринять сльози. – От якби він мене зараз бачив».

- Христос Воскрес, дідусю!

  «Викапаний  Петро, у дитинстві», – змахуючи непрохану сльозу, згадує сина старенький:

-         Воістину Воскрес, онучку!

  Він відриває малого від землі. Пригортає до грудей. Цілує в чоло. Опускає на землю.

-         Багатими будемо! – звертається до жіноцтва, що підходить. – Наш Миколка, перший на кутку, приніс паску.

   Жінки усміхаються. До нього підбігає Сашко:

-         Христос Воскрес, дідусю!

-         Воістину Воскрес, онучку! – той пригортає й цілує його. – Тебе вже й не підніму – великий, – виправдовується.

-         Христос Воскрес! – вітаються  з дідусем мама й бабуся.

-         Воістину Воскрес, мої любі! –  відповідає дідусь, цілуючись з ними. – Сьогодні Великий День! – додає загадково, та вони цього не помічають.

  Усі заходять до хати – Миколка попереду – у руках кошичок з його першою Пасхою. Він відкриває сінешні двері, двері у світлицю – за столом сидить солдат…

-         Тато!? – у малого випадає з рук кошичок – крашанки котяться по долівці.

    Схвильований солдат підводиться – простягає назустріч руки. Губи його тремтять, а очі вкриває підозріла волога…

-         Тато!? – за спиною, в Миколки, чується Сашків вигук. За ним мамин зойк: «Петре!» і бабусине: «сину-у!».

   Зі словами  «Христос Воскрес!» – всі кидаються до нього в обійми.

–       Воістину Воскрес! – відказує солдат і голос його тоне серед поцілунків...

–       Воістину Великий  День! – схлипує бабуся й всі дружно розмазують радісні сльози…

А за вікном, виспівували дзвони… а за вікном, біло-рожевим квітом буяла весна…

 21.01.2013                                                                                                        

Традиционные пасхальные кулич с глазурью и крашенки позаимствованы из примитивной развратной культуры древних тенгриан. Атрибуты языческой пасхи, так знакомые нам, являются на самом деле наглядными символами культа плодородия.

В Библии обряд Пасхи был прописан до мелочей. В Ветхом завете на Пасху запекали ягненка, символизирующего грядущего Мессию, Который должен был искупить человечество. Во время праздника Пасхи в доме на протяжении семи дней не было продуктов, поддавшихся процессу брожения. 

Доверяющие Библии христиане принимают участие в новозаветней Пасхе. Во время Тайной Вечери Иисус Христос с учениками совершил Пасху Нового Завета, которая состояла из обряда ногоомовения и принятия символов безгрешной плоти и крови Господа — пресного хлеба и безалкогольного вина.

Кулич с глазурью не может быть символом плоти Иисуса Христа, потому что он не пресный. О крашенках вообще не упоминается в Священном Писании. Все истории с упоминанием девы Марии и цезаря являются баснями. У язычников существует легенда о том, что яйцо упало в реку Евфрат и из него вылупилась богиня Астарта. 

Астарта упоминается в Библии в негативном образе — этой вымышленной языческой богине поклонялись, пекли пирожки с ее изображением и блудодействовали в публичных домах, посвященных ей. Как связать поклонение Астарте с поклонением Христу? Практически это невозможно.

Есть важный момент на который нужно христианам обратить внимание в эти дни. Если предложат попробовать языческие символы мужского полового члена с яичками, аргументируя тем, что они освящены в храме, то кушать их, зная о том, что это идольские жертвы, не имеющие ничего общего с христианством, будет грешно.

Апостол Павел по этому поводу так сказал: "Но если кто скажет вам: это идоложертвенное, — то не ешьте ради того, кто объявил вам, и ради совести" (1 Кор. 10:28). Он советует христианам беречь себя от осквернения идоложертвенным, чем фактически является пасхальный кулич и крашенки.

Тоді ВОЗРАДУЙТЕСЬ – ібо ви з допомогою Слуг Божих
провели у церкві БогоМерзкий Язичниський Обряд...   

Бо ось так СВІДОМІ церковники, які ЗНАЛИ та ЗБЕРІГАЛИ ОБРЯДИ 
(а зовсім не тії, що зараз вінчають "сім'ї"  ГОМОСЕКІВ та ЛЕСБІ – тим
все одно, аби ГРОШІ давали!) – так відгукуються про прадавні
традиції наших предків, і їх зв’язок з церквою:

"Ані КУЛИЧ, ані крашене ЯЙЦЕ – до Воскресіння Христового
НЕ МАЮТЬ АБСОЛЮТНО НІЯКОГО ВІДНОШЕННЯ!
Тому освячення пасок на свято Світлого Христового Воскресіння –
це є ІСТОРИЧНА ПОМИЛКА, це є Повна Релігійна Безграмотність,
це є безглузде злиття державної церкви, і Давніх Язичницьких Обрядів.
Немає жодних церковних приписів щодо такої ДУРНІ, коли, де, і кому
їсти паску і яйце фарбоване!".
\Глава синодального відділу ПЦ, протоієрей Димитрій Смирнов\

Паски, Крашанки, Писанки... – це є ЯЗИЧНИЦТВО і МЕРЗОТА пред Господом!
І освячувати їх у церкві – ВЕЛИКИЙ ГРІХ!"
\Іван Вишенський, проповідник і апологет православ'я 17 століття\

=====================

А ОСЬ ЩО МИ СВЯТКУЄМО НАСПРАВДІ!

Прадавня назва того свята – ВЕЛИКДЕНЬ! І вже з назви можна зрозуміти,
що мається на увазі ЗБІЛЬШЕННЯ ДНЯ (і зменшення Ночі), і проводилось
це свято завжди в Один Астрономічний Час = коли тривалість сонячного
дня після зими починала РОСТИ – і це почиталось, як Народження Сонця.
Червоне Яйце = суть народження Нового Сонця, Нового Життя!

"ПАСКА" – як Символ Чоловічої Сили і Родючості (у слов'ян називається
"КОЛ" або "СТРИЖЕНЬ") – саме тому він має Витягнуту Форму і зверху
його поливають "сексуальним" БІЛИМ КРЕМОМ зі збитих яєчних білків.
А Круглий Сирний Пиріг (з отвором всередині) – "КОЛО" (який зараз
називають ПАСКОЮ) – це символ Жіночої Родючості та Привабливості.
*** Так воно все і зберіглося з незапам’ятних часів, і ніякі церковні догми
не змогли підмінити, чи заставити забути це свято!

Строй "СТРИЖНІВ" - символів Чоловічої Могутності!


Наповнене через край "КОЛО" - символ Жіночої Родючості та Привабливості

Єдине, що вдалось церковникам – підмінити ЧАС ПОДІЇ – бо з введенням
Нового Літосчислення та вводом юдейського "Місячного Культу" – слов'яни від того часу повинні проводити Дикунські Обчислення, щоб "прив'язати" НАШУ ТОЧНУ Астрономічну Соняшну Паску – до вічно "ПЛАВАЮЧОГО" Місячного Літочислення... 

Паска у виді ХЛІБА НЕ БУЛА ВІДОМА у Вєтхозавітні часи – бо тоді
Юдеї їли "Пасхального Агнця" (невинне ягнятко) з прісними коржами 
і гіркими травами...

Це цітати з "ІСХОД, глава 12"

ст.3 Скажіть всьому суспільству [синів] Ізраїлевих: ... нехай візьмуть собі кожен ... по ЯГНЯТІ на сім'ю.   
+++ Отакоє РАБСТВО Егіпетське було, що КОЖЕН МІГ купити ягня! +++
ст.5 Агнець повинен бути без вади, самець, однорічний – візьміть його від 
овець, або від кіз, 
ст.7 і нехай візьмуть від крові його і помажуть на обох одвірках ... дверей 
у будинках, що будуть їсти його
ст.11 Їжте ж його так: стегна ваші підперезані, взуття ваше – на ногах ваших, 
а палиця ваша – у руці вашій,
І ЇЖТЕ його поспішно – бо то є  ***ПАСХА ГОСПОДНЯ***.

Ну ТЕПЕР-то хоч ЗРОЗУМІЛИ? 
!!! ПАСХА = це заколоте та запечене ЯГНЯ !!!
А ви у церкву ЩО несете?!! – якісь противні Господу БУЛКИ,
та ще й спечені на ДРІЖДЖАХ (а не ПРЕСНІ!), що категорично нізззя! 

Але то ще не всі біблейські "премудрості"...

ст..43 І сказав Господь до Мойсея й до Аарона: ось тобі "Устав Пасхи":
Жоден чужинець не має права їсти її!
ст. 44 А кожен раб, куплений за срібло, КОЛИ ТИ ОБРІЖЕШ ЙОГО -
може їсти її!
ст.48 Якщо мешкає поряд з тобою приходько, і схоче справляти 
з тобою Пасху Господові – то ОБРІЖ В НЬОГО КОЖНОГО ЧОЛОВІЧОЇ 
СТАТІ – і тільки тоді нехай він приступить до поїдання паски.
А кожен НЕОБРІЗАНИЙ – НЕ МОЖЕ ЇСТИ ЇЇ!

*** А зізнайтесь-но, брати мої УКРАЇНЦІ, ХТО З ВАС Є ОБРІЗАНИЙ? – щоб МАТИ ПРАВО святкувати та їсти церковну Паску!!! 

ПОХОДЖЕННЯ ПАСКИ – ЧИСТО ВЕДИЧНИЦЬКЕ (ЯЗИЧНИЦЬКЕ)!

До речі, чим відрізняється ВЕДИЧЕСТВО від ЯЗИЧЕСТВА? + подробиці = С праздником ПАСХЕТЪ, славяне!!! = http://blog.i.ua/user/295100/967542/