Не я б'ю -
                                                                                                                        базька б'є,

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ

Жидівський народ хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріумфальним в'їздом до Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріумфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матей: "І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: "Хто це такий?"

Народ же казав: "Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї" (21, 10-11), Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду жидівською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп'яття.  Ті самі, що сьогодні вигукують: "Осанна", — за кілька днів кричатимуть: "Розпни". Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голгофу.  А щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріумф, радість і воскресення.

http://blog.i.ua/user/1633264/239004/

ЦІКАВО ЗНАТИ / 

Серед українських народних свят одним із найбільших і найурочистіших є Великдень — Світлий Празник Христового Воскресіння. Це свято багате на церковно-обрядові й народні звичаї. З ним пов’язано чимало традицій, ритуалів і символів.

 

Основні символи Великодня — паска й писанка. Жінки й дівчата розмальовували до свята писанки, в яких уславляли животворящу силу сонця та безконечність життя. Крашанки й галунки фарбували переважно в червоний — це колір вогню і життя: саме в яйці воно зароджується. Писанками та крашанками люди обмінювалися всі три дні, дарували їх рідним і близьким, примовляючи: "Христос Воскрес”, а у відповідь: "Воістину Воскрес”.

 

На Буковині, як і по всій Україні, Великдень, чи Пасха, традиційно є одним із найзначніших і найочікуваніших свят календарного року. Але буковинці різних національностей і віросповідань відзначали це свято по-різному і здебільшого в різний час.

 

Започатковували відзначення Пасхальних свят найчастіше вірні найдавнішої релігії з-поміж тих, котрі побутували в нашім краї, - послідовники Мойсея, іудеї. Вони святкували Пейсах, чи Песах, у пам'ять про "єціа мі Міцрайм" - вихід із єгипетського рабства. Після євреїв, а інколи й одночасно з ними святкували Пасху, чи Вєльканоц, римо-католики: буковинські поляки, німці, мадяри, чехи, словаки, італійці та чернівецькі вірмени, чи вірмено-католики, а також протестанти-євангелісти: німці та мадяри-секлери. Насамкінець надходила черга основної конфесійної громади краю - греко-православних, до якої належали українці, румуни і молдавани, та греко-католиків - здебільшого українців.

 

Передісторія свята Пасхи сягає старозавітних часів, коли нащадки праотця Авраама - єврейські племена, чи коліна Ізраїлеві, ще займалися переважно тваринництвом. У них було весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище, - Песах. До речі, в українців ця подія традиційно приурочувалася до травневого свята Юрія.

 

Стародавні євреї-тваринники з такої нагоди приносили духам родючості пожертви у вигляді ягнятка або козеняти, сподіваючись на приплід худоби і збереження молодняка. До речі, відгомін цього звичаю вгадуються в обрядових випічках у вигляді ягнятка, які ще можна побачити серед традиційного набору великоднього кошика наших ґаздинь.

 

Коли ж головним заняттям стародавніх євреїв стало рільництво, Песах перетворили на свято землеробів Мацуот. Його відзначали під час жнив, які в Палестині відбуваються навесні. У жертву приносили перший сніп, із зерна якого випікали священні коржики - маци. Пізніше Песах і Мацуот злилися в одне свято - Песах, яке стали пов'язувати з біблійним міфом про вихід євреїв на чолі з Мойсеєм із Єгипту. Жертовні церемонії під час свята символізували вдячність Господеві Ягве за те, що він зробив євреїв обраним народом.

 

В українців ще однією важливою ритуальною стравою вважалося великоднє яйце - здебільшого розписане, розмальоване чи просто забарвлене в один колір - відповідно, звалося писанкою, крашанкою чи галункою. Особливо культивують писанки у гуцулів, де її розпис вже давно перетворився на окремий напрямок народного мистецтва. Серед поціновувачів і збирачів писанки, мабуть, чи не найбільше цінують писанки із Космача, які відзначаються тонким орнаментом, жовтогарячими барвами і цікавими "язичницькими" сюжетами. Око знавця легко вирізнить космацькі писанки серед розмаїття великодніх яєць, які пропонують на передсвятковому ярмарку. Проте кожна з них позначена характерним "почерком" певного сільського кута чи навіть майстрині.

 

Однак і в інших карпатських селах практично в кожному куті обов'язково було кілька дівчат чи молодиць, які вміли розписувати великоднє яйце.

 

Залежно від орнаменту, писанки в гуцулів мали назви "рибки", "сорок клинчуків", "рожа", "фасолька", "горішки", "рискаль", "грабелькова", "ґвіздкова", "коники", "птах", "кучерівка", "хрестикова", "качориги", "перерва", "очкова" і т. д. Варто зауважити, що чудова колекція буковинських писанок, у т. ч. і гуцульських, представлена у постійній експозиції Чернівецького художнього музею.

 

У східних, бессарабських районах Чернівецької області, наприклад на Кельменеччині, традиційно переважали галунки, які мали бути пофарбовані лише в оранжевий, рожевий чи червоний кольори і в жодному разі - у зелений чи голубий.

 

Паску, великодні яйця та інші основні обрядові страви обов'язково освячували у храмі, і для цього прилагоджували святковий кошик. Господині складали його зазвичай у суботу, щоби в неділю вдосвіта, а то й ще раніше встигнути на службу до церкви. Буковинки понад сто літ тому випікали по дві великі паски-дори та багато перепічок. Щоправда, страви вкладали тоді не до кошика, а до дерев'яної дійниці: поряд із шматками розрізаної паски клали яйця, хрін, часник, полин, солонину, будз, сир, сіль тощо.

 

Приблизно таким же залишився набір страв на Буковині і в наші дні. Так, у Заставні вкладають до кошика паску, крашанки, домашню ковбасу, масло, хрін, цибулю, сіль, мак. На Сокирянщині у міжвоєнний період у застелений рушником кошик клали паску, писанки, галунки, варені яйця, сало, ковбасу, хрін, будзок, масло, сіль, мак, ще хто мав - яблуко, зелену цибулю та інші страви. Схожий набір страв містив великодній кошик загалом в українців регіону.

 

Особливо чаклували над великоднім набором у давнину гуцульські ґаздині, які так само в суботу ввечері лагодили "святість", із якою в неділю раненько поспі- шать до церкви. До спеціального "паскосвята" (невеличкого цеберка, прикрашеного орнаментами) вкладали шарами головні великодні страви: паску, яйця, сир, бринзу, масло, сало. Додавали також насіння городніх культур: бобу, квасолі, гороху, ріпи, часника, маку, - щоби потім посадити впереміш зі звичайним: мовляв, від того "грядки краще зародять і насіння не переведеться". Врешті знаходили місце й для пляшечки води, хріну, кропиви, крейди, рушничного пороху та іншої всячини, яка після посвяти слугувала засобом для лікувальної магії і "тарохтерства"-ворожбитства. Так, свячена вода вважалася помічною "від усьикої слабости", від отруєння та приворожінь, тобто "навіть якби хтось причарував".

 

У вірмен вміст великоднього кошика був такий же, як і в сусідів-українців: так само вкладали поряд із паскою шинку, сир, яйця та інші продукти. Після посвячення кошика в суботу ввечері вірмени віншували одне одного зі святом такими словами: "Ток, ток, амен дарі, пароу гаснік паскан дун, махох тус!" - тобто "Тук, тук, щорік дочекати у щастю внести паску до хати, а викинути махох надвір!" Махохом називали пісну пшеничну кашу, з добавками тертого хрону та тертої м'яти, яку в охолодженому вигляді споживали під час Великого посту.

 

Після богослужіння та освячення паски й інших страв надходила пора для великодньої магії. Насамперед усі квапилися додому. Гуцули вірили, "хто борше буде в хаті, той скорше зробить літо". Багатші ґазди не забували давати біля церкви бідним трохи страв - "за померші душі".

 

Вдома господарі тричі обходили зі "святістю" оселю, а потім ішли до худоби. Підгодовуючи частинами жертви домашніх тварин і птицю, цим прилучали їх до жертви. Таким чином жертводавці намагалися забезпечити захист основного свого скарбу від посягань "нечистої" сили та духів хвороб. Гуцули освяченими стравами торкалися почергово кожної тварини, наостанок примовляючи: "Аби сі так нічо не брало вівці (кози, корови), як нічого не озмесі свяченої паски!" Хто мав сад, то так само здійснював довкола нього ритуальний обхід із примовляннями.

 

На низинній Буковині ґазди теж у першу чергу йшли з дійницею з посвяченими стравами до худоби, дбаючи у такий спосіб про її здоров'я і достатку дому. Ввійшовши після обходу до хати, господар викладав скибки паски з сиром та іншими стравами, причому кожному з домашніх в окрему миску. Після молитви розпочиналася ритуальна трапеза, у якій куштуванню кожної з посвячених страв надавалося певне значення. Так, свячені яйця мали запобігти від шлункових корчів, будз і сир - від лихоманки, хрін давав силу, часник їли, щоби бути славним (крім того, без часнику не обходилося жодне велике свято), солонину - щоби бути ситим, вербу - щоби рости швидко, як верба.

 

Особливим розмаїттям вирізнявся пасхальний стіл в іудеїв. Звісно, центральне місце посідала маца. З мацою їли курячий бульйон, мацу мололи і пекли з неї бабку. Готували тефтелі з курятини, заправлені бурячком, - "зісе куль"; пекли пляцки з картоплі - "льоткіс", які ми називаємо дерунами. У перший вечір свята споживали варені страви: буряк, картоплю, яйця (але нерозфарбовані), які вмочали в юшку з буряка - бо все мусило бути забарвлене в червоне, на пам'ятку про легендарний перехід біблійних пращурів на чолі з пророком Моше через Червоне море.

 

Двері приміщення, де в іудеїв відбувалася ритуальна вечеря - сейдер, - повинні бути відчиненими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього заздалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима прийнято проголосити: "Благословен той, хто повинен прийти майбутнього року в Єрусалим". Ці слова виражають віру, що очікуваний прихід Месії станеться наступного року.

 

У селах над Дністром після богослужіння місцеві господарі-християни "обсівали" своє обійстя і худобу посвяченим маком - "шоби ніяке горе не приходило". Цей обряд зберігся до нашого часу. На Паску, як і на Благовіщення, колись не можна було розкладати в печі вогню. Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Парубки і дівчата збиралися біля церкви для ігрищ.

 

Буковинська молодь співала гаївок, діти гралися в "Жмурки", "Гойданку", "Млинець", "Лавку". Старожили у східних районах області, зокрема у Непоротовому на Сокирянщині, пам'ятають, як ще до середини 1940-х на Паску місцеві парубки в центрі села влаштовували "колиски", тобто гойдалки, де впродовж Великодніх свят колисали дівчат. Ті колиски стояли аж до Вознесіння. На другий і третій дні Паски парубки ще й приводили музик. Так само й молодь у центральних районах Буковини у вівторок пополудні зазвичай влаштовувала танці з музикою, які тривали до вечора.

 

У Великодній понеділок безупинно дзвонили у церковні дзвони. Робили це хлопці та старші парубки по черзі. Адже впродовж усього року господарем на дзвіниці був паламар, і лишень на Великодні свята дзвонити мали право всі бажаючі.

 

У середу, по Великодню, гірськими оселями у давнину ходили діти й гукали: "Грійте діда!" В нагороду за це отримували "кукуцики", чи "куцики" - хлібці з кукурудзяної муки.

 

Підношення пожертви у вигляді обрядової страви до Великодня здебільшого носило поминальний характер. Для цього ритуалу в межах великоднього циклу навіть був визначений спеціальний день - Проводи. У підгірських селах вони припадали на Великий тиждень, на рівнинній Буковині та в східних районах нашої області - на перший або другий день Великодня або через тиждень: на Провідну неділю або Провідний понеділок. До Проводів на сході області готували обрядову випічку - перепічки: хлібці з сиром і зеленню. Разом із іншими обрядовими стравами (калачами, вареними яйцями тощо) їх розкладали на могилах-гробах і роздавали за поману родичам і сусідам.

 

Від Великодня аж до Вознесіння в українців було прийнято вітати одне одного словами "Христос воскрес!" Іудеї ж віталися на Песах висловом "Лешана габаа бірушалайм!" - "До наступного року в Єрусалимі!"

 

 

 

Степан КАРАЧКО, краєзнавець, член спілки архівістів україни, 

редактор «Український погляд»

 

Завтра свято Великодня! Всіх благ вам...

[ Читати далі ]

Продолжение. Начало здесь:  http://blog.i.ua/user/295100/967542/

Но что же такое ВЕЛИКДЕНЬ, и как он связан с ПАСХОЙ???

И что мы, СЛАВЯНЕ, вообще празднуем в эти радостные дни?!

 

Википедия, по запросу "Пасха", почему-то рассказывает о

"ВЕЛИКОДНЕ" – ибо именно так у СЛАВЯН издревле называется

этот ВЕДИЧЕСКИЙ ПРАЗДНИК, который иудохристианство выдаёт

за "Воскрешение распятого бога Иисуса".

 

Оказывается, слово ВЕЛИКДЕНЬ (Велик день) – это НАРОДНОЕ

название ПАСХИ у восточных и южных славян. На Пасху перешли

обряды Встречи Весны в День Весеннего Равноденствия.

 

Раньше в этот день заканчивалась Великая Ночь (она начиналась

от дня Осеннего Равноденствия \чеш. Velikonoce, польск. Wielkanoc,

словен. Velika no\ – и наступал Великий День, который начинался

со Дня Весеннего Равноденствия (укр. Великдень, белор. Вялікдзень,

болг. Великден).

Большое место в народных пасхальных праздниках занимают

мотивы ВОСКРЕШЕНИЯ СОЛНЦА, ОБНОВЛЕНИЯ и ПРОЦВЕТАНИЯ

ПРИРОДЫ.

 

*** ВЕДИЧЕСКИЙ ЗЕМЛЕДЕЛЬЧЕСКИЙ КАЛЕНДАРЬ

(ДОхристианский) ориентирован по СОЛНЦУ!

*** А календарь ЦЕРКОВНЫЙ ориентирован по ЛУНЕ.

 

ВЕЛИКДЕНЬ на Руси – это Праздник Весеннего Воскресения,

Обновления ПРИРОДЫ, которое отмечалось с приходом 

Дня Весеннего Равноденствия ещё в дохристианские времена.

 

НАСТОЯЩАЯ ВЕСНА в наших широтах приходит (и это наблюдается

тысячелетиями) только начиная с ПЕРЕЛОМНОГО МОМЕНТА

в движении Земли вокруг Солнца – когда Световой День начинает

ПРИБЫВАТЬ, а ночь – убывать.

Сейчас Дни Весеннего Равноденствия приходятся на 20-21 марта в

разное время суток, согласно Солнечному Циклу. Праздник Масленицы

наши предки всегда отмечали как Второй День Весеннего Равноденствия,

который в наше время приходится на 21 марта (реже на 22 марта).

На Масленицу провожали Зиму.

 

22 марта издревле у славяно-ариев был Днём Весны,

Днём Богини Весты и Женским днём!

 

Аналогично у немцев и англичан на Пасху (нем. Ostern, англ. Easter)

перешло название древненемецкого праздника в честь Остары

(star, Ostara, Eastre, Eostre) – Богини Утренней Зори и Весны

 

"Веста" – идеально согласуется с немецкой "Остарой" – одинаковые

корни, изменилось только "В" на "О" и вместо Веста стало Оста (Веста)

+ Ра (Солнце) – и в итоге получается всё та же НАША богиня ВЕСТА,

которая приносила весть о приходе весны, и приводила с востока

воскресающее (восстающее от ночного зимнего сна) СОЛНЦЕ.

 

Теперь вам стало понятно ОТКУДА у НЕМЦЕВ и АНГЛИЧАН такие

странные названия Пасхи?!
Но если хоть чуточку вдуматься, ничего странного в них нет, нужно только ЗНАТЬ, что все ЕВРОПЕЙСКИЕ языки – производные от ПРАЯЗЫКА РУСОВ!

 

На Пасху практически везде устраивали массовые гуляния с пением,

хороводами и играми, «ярмарками невест», качелями и прочими

увеселениями. Тоже порой происходило и на Благовещенье: 

"Можно и песни петь на Благовещенье, – рассказывали на Сумщине. 

– Можно было танка (хоровод) водить. Это уже как Пасха считалось".

 

На РУСИ ещё в конце XIX века в Светлую Ночь около православных

храмов зажигались костры, а в сёлах на севере костры возжигались

на вершинах холмов.

В этот день белорусы и украинцы пекли свиней и поросят и ставили

на стол с хреном в зубах (у славян поросёнок – символ плодородия,

он был обязательным).

 

В древних книгах наших предков, которым свыше 40.000 лет, есть

информация о древнем и великом празднике наших предков ПАСХЕТЪ

или по новой грамматике русского языка, просто ПАСХЕТ

ПАСХЕТ – это АББРЕВИАТУРА, которая расшифровывается так:

Путь Асами Ходяше Есть Твердо Сотворение.

Праздник ПАСХЕТ (далее сократившись до ПАСХА), праздновался

в честь завершения 15-летнего переселения Славяно-Ариев из

Даарии, прародины наших предков, которая находилась на

Северном Полюсе Мидгард-Земли в Рассению и Беловодье.

 

ОТКУДА ПОШЛА ТРАДИЦИЯ ВЫПЕКАТЬ КУЛИЧИ-ПАСОЧКИ?

В середине апреля (по современному календарю) Славяно-Арии

праздновали завершение СВАДЬБЫ Неба и Земли, наступление весны, Праздник Раскрытия Земли и её готовности к посеву – иными словами, ПРАЗДНИК ПЛОДОРОДИЯ.

Этот праздник символизировал Начало Новой Жизни, зачинание

Природы и начало посевов. В дни праздника на полях водили хороводы, чем энергетически помогали земле зарядиться положительной энергетикой и приносить большее количество урожая.

 

На праздник этот было принято печь КУЛИЧИ, как Символ Мужской

Силы и Плодородия (у славян назывался "КОЛ" (или стержень) –

именно поэтому он имеет вытянутую форму и сверху его принято

поливать белым кремом из взбитых яиц).

А творожный пирог – "КОЛО" (круг), который сейчас называют 

ПАСХОЙ – символ Женского Плодородия.

Отсюда и форма угощений.

И снова мы видим, что традиции и обычаи наших предков крепко живут в памяти народной, и несмотря ни на какие религии, традиции эти неизкоренимы!

ПАСХАЛЬНЫЙ КУЛИЧ НЕ БЫЛ ИЗВЕСТЕН В ПАСХЕ Ветхозаветной, да и вообще в ИУДО-христианстве употребляли в пищу АГНЦА ПАСХАЛЬНОГО (невинного ягненка) с пресными лепешками и горькими травами...

*** Происхождение Пасхального Кулича - чисто ВЕДИЧЕСКОЕ! 

.

"Бабы" (то, что сейчас называют ПАСКАМИ),
а також ПАСХАЛЬНЫЕ ЯЙЦА, ПИСАНКИ – сие есть
ЯЗЫЧЕСТВО и МЕРЗОСТЬ пред Господом нашим!
И освящать их в церкви - БОЛЬШОЙ ГРЕХ!". 

\Иван Вишенский, проповедник и апологет православия 17 века\

===========
 

Откуда же появился обычай УБИРАТЬ МОГИЛКИ умерших и

проведывать предков на кладбищах?

Снова по СЛАВЯНСКОМУ календарю, если перевести на современный лад, В НАЧАЛЕ АПРЕЛЯ есть такой праздник, который называется ДЕНЬ ПАМЯТИ ПРЕДКОВ.

В этот день совершаются службы на всех кладбищах и погостах, а на

могилах и курганах наводится чистота и порядок.

Помимо ДАРОВ и ТРЕБ умершим предкам (растительная пища!!!), на их последнем пристанище зажигаются СВЯЩЕННЫЕ ОГНИ (свечи, лампады).

 

По другой традиции, Неделя перед Пасхой или Красная неделя, а 

в белорусском Полесье сохранила древнее название Русальная 

(в народе эта неделя имела множество названий – рус. Красная,

Червоная, Великая, Святая неделя, укр. Білий тиждень, Чистий тиждень, белор. Русальная неделя).

 

Согласно славянским традициям, в один из дней, перед Пасхой

или непосредственно следующих за ней, предки возвращаются

на землю, где пребывают в течение некоторого времени.

ПОМИНАЛЬНЫМИ днями этой недели были ПЕРВЫЙ ДЕНЬ Пасхи

(в некоторых местах второй)  и Навский ЧЕТВЕРГ

 

У болгар сохранилось поверье, что на Великдень выпускаются души

умерших, а закрывали их на Великой неделе на Пятидесятницу

(через 50 дней после Великодня – Троица-Пятидесятница, а Троицу ещё называли Триглав  – Сварог-Перун-Свентовит).

В эти дни нужно сходить на могилы предков, посвятить общению с их душами, принести "жертвенные требы" (или дары по-современному).

*** У славяно-ариев никогда не было обычая приносить КРОВАВЫЕ

ЖЕРТВЫ!  ТРЕБЫ или Дары Умершим Предкам были ОБЫЧНОЙ ЕДОЙ, и самое интересное, до сих пор на ПАСХУ мы носим на кладбища символическую ЕДУ для умерших предков и едим её на могилках сами.

 

Продолжение Великодня – Светлая Неделя, длившаяся 8 дней.

В продолжение всей Светлой недели души усопших постоянно

обращаются между живыми, посещают своих родственников и

знакомых, пьют, едят и радуются вместе с ними.

  

В Светлую Неделю, в начале Весеннего Возрождения, Обновления

Жизни, проводили обрядовые действия, связанные со свадьбами.

Вся Светлая неделя посвящалась развлечениям: ездили друг к другу

в гости, угощались хорошей скоромной едой.
*** Но излишеств в еде и питье, великого общедеревенского РАЗГУЛА с ДРАКАМИ, характерного для церковных престольных праздников, в эти светлые дни НИКОГДА НЕ БЫЛО!

----

Прочитали вы.
Отныне знайте – праздник этот наш, СЛАВЯН!
И теперь, когда узнали – вам самим уже решать,
ЧЕЙ Вы праздник отмечали, и КАК дальше отмечать!
Пусть же будет жизнь согрета в ясном, пРАведном тепле!
ЗдРАвия, добРА и СВЕТА! Счастья на РОДной Земле!

 

Полностью статья здесь:   http://bl052011.blogspot.com/2012/04/14-14-1650.html

Поздравляю Всех С Пасхой!!!Желаю Всего Самого Лучшего!!!
Земля и солнце,
Поля и лес -
Все славят Бога:
Христос воскрес!

В улыбке синих
Живых небес
Все та же радость:
Христос воскрес!

Вражда исчезла,
И страх исчез.
Нет больше злобы -
Христос воскрес!

Как дивны звуки
Святых словес,
В которых слышно:
Христос воскрес!

Земля и солнце,
Поля и лес -
Все славят Бога:
Христос воскрес!

ВЕЛИКОДНЄ ОПОВІДАННЯ. Згідно старої легенди , давним-давно в лісах Лівану виросли три кедри. Всім відомо , що потрібно багато років для того , щоби з кедра виросло могутнє дерево. Тому ці дерева впродовж цілих довгих віків роздумують про життя, смерть, природу і про людей. Три кедри стали свідками прибуття експедиції з Ізраїля , висланої королем Соломоном , Пізніше стали свідками того , як земля покрилася кровю під час битви з асірійцями. Судилося їм побачити Ізабель та пророка Елліаша , двох смертельних ворогів.

Бачили також , як винайшли алфавіт.

Одного разу вирішили поговорити про майбутнє.

* Після того всього , що довелося мені побачити , хотів би ,щоб з мене було вирізьблено трон для Короля наймогутнішого на всій Землі - мріяв собі перший з кедрів.

* А я прагну стати часточкою чогось , що перемінить Зло в Добро.

* Що стосується мене, то я хотів би , щоб скільки разів люди поглянуть на мене – завжди думали про Бога – промовив третій кедр.

Минуло ще багато років , аж зявилися теслі. Зрізали кедри і повезли в різні сторони. З першого дерева збудовано стайню для тварин, а з решток збито жолоб для сіна. З другого дерева – витесано звичайний стіл, що потрапив до торгівця меблями. На дерево третього кедра не знайшлося купця, тому було порубане і поскладане в магазині в якомусь великому місті.

Нещасні кедри жалілися : « Наше дерево не було надто добре і ніхто не віднайшов в нас краси , щоб її розкрити »

Минав час, і однієї з багатьох зоряних ночей подружня пара , яка не могла віднайти місця для нічлігу, заховалася в стаєнці , збудованій з дерева першого кедру.

Сталось чудо із чудес

благодать зійшла з небес.

Сталось чудо із чудес

Христос Вооскрес!

Світле Христове Воскресіння,

це час духовного прозріння,

миру,спокою і радості,

любові,чистоти і святості

Світле Христове Воскресіння

роду людського спасіння,

таїна Божої мудрості

її благодаті і неминучості.

Великий день – Великдень

єднає нас із вічністю.

Великий день – Великдень

шануйте щиро з вдячністю.

Християнське свято Пасхи

свято духовності і доброти.

Боже, у час твоєї ласки

нас грішних помилуй і прости.