хочу сюда!
 

Мария

30 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 30-35 лет

Заметки с меткой «українець»

Становище жидівських нацистів до українців

Як на мій погляд цікава стаття Петра Мірчука про взаємовідносини українців і євреїв(жидів).Написана давно але актуальна і донині по- моєму.

Насамперед, вважаю конечним уточнити термін "націоналісти" і "нацисти", що їх умисно мішають і утотожнюють вороги націоналізму, особливо ж більшовицькі агітатори. Уточнення конечне, особливо в питанні міжнаціональних взаємин.

В цьому аспекті - націоналісти вважають, що кожна нація має однакове, Богом дане право бути вільною у своїй власній державі на території заселеній даною нацією; ніяка нація не має права панувати над другою, брати другу в "опіку" чи загарбувати територію другої нації в цілому чи частину; всі нації повинні співпрацювати на добровільній базі, респектуючи завжди повну суверенність кожної іншої нації.

"Нацисти" ділять нації на дві, дуже нерівні групи: одну становить їхня власна нація як Богом, чи "Провидінням" вибрана нація "іберменшів", чи "дітей Божих", а друга - всі інші народи, створені "унтерменшами", щоб бути слугами нації "іберменшів". Згідно з цим, "нацисти" захоплюють території інших націй і перетворюють їх у свої колонії. Нацистами були німці-гітлерівці (від них пішла назва). Такими самими нацистами є "червоні" і "білі" москалі, що захоплюють чужі території як "старший брат", щоб перетворювати їх у московські колонії. Такими нацистами є й ті жиди, які вважають жидівський нарід єдиними "дітьми Божими", а всіх інших "гоями", сотвореними, щоб їм служити і то без слова спротиву. Пригадку, що жидівська нація є рівна з усіми іншими і має такі самі права й обов'язки, як усі інші, жидівські нацисти вважають образою жидів і гістерично пятнують це як "антисемітизм" і "накликування до жидівських погромів".

Німецькі нацисти вибрали собі були за спеціяльний обєкт своєї гістеричної кампанії знеславлювання жидів, жидівські нацисти - українців.

Усі жиди, так в Ізраїлю, як і поза Ізраїлем, діляться на націоналістів і нацистів. Це відноситься й до жидівських соціялістів і жидівських комуністів. Кожний жидівський соціяліст бореться за свою партійну програму - в самостійнім Ізраїлю. Для кожного жидівського соціяліста є абсурдом думати про якусь єдину, неділиму соціялістичну Палестину вкупі з арабами Палестини, Йорданії, й частини Сирії. В відношенню до інших народів жидівські соціялісти або націоналісти, або нацисти. Це саме й з жидівськими комуністами: Вони розуміють комунізм як соціяльну систему, яка повинна існувати в самостійній ізраїльській державі, а в відношенню до інших народів для них комунізм є засобом ідейно-морального обеззброювання нежидів. Думку, що жиди повинні дійсно перетопитися в один комуністичний "совєтський" народ під керівництвом "старшого, русского брата", кожний ізраїльський комуніст вважає божевіллям політичного "мішігене".

В Ізраїлю й поза Ізраїлем я мав нагоду зустрічатися й дискутувати з жидами всіх політичних відтіней. Я ствердив, що вплив жидівського нацизму надзвичайно сильний тому, що він коріниться в релігії. Але, здоровий жидівський націоналізм кріпшає, число жидівських патріотів, що відкидають жидівський нацизм як смертельно небезпечний для самого жидівського народу більшає. Вони усвідомлюють собі, що Ізраїль як держава чи як нація не може ніяк ставати проти цілого світу, бо зникне з лиця землі так, як зникли німецькі нацисти. Щоб існувати, Ізраїль мусить мати добросусідські взаємини з іншими народами, а це можливе тільки на базі здорового націоналізму, тобто визнання рівности Ізраїля й жидівської нації в правах і обов'язках з кожною іншою нацією.

В Україні, а головно в совєтських тюрмах і концлагерах жидівські націоналісти співпрацюють з українськими націоналістами. Жидівські нацисти співпрацюють з московськими окупантами проти українців.

Становище жидівських нацистів в питанні українсько-жидівських взаємин дуже ясно, чітко й відкрито зясоване в "листі до української інтелігенції" ізраїльського громадянина, що виїхав з України, Олександра Воловика, тому подаємо текст того листа повністю. (Факт, що автор цього листа, людина з вищою освітою, що родилася й жила в Україні, володіє перфектно російською мовою, але не володіє українською, має особливу вимову).

Відкритий лист Українській Інтелігенції на Заході

Декілька причин примусило мене написати цей лист. Наперед всього, статті і виступи д-ра Мірчука, а також деякі другі публікації в українській пресі за межами України, в яких так чи інакше зачіплюється тема еврейсько-українських відносин. Друга причина носить більш особистий характер - рів під Вінницею, заповнений останками близьких мені по крові й імені людей.

Я не беру на себе сміливість вислідувати стан відношень між двома нашими народами в ході історичних подій. Лиш тільки позволю собі висказати ряд думок, які зовсім не вичерпують теми еврейсько-українських відносин.

Мені кажеться, що основною причиною, з'ясовуючою НЕМОЖЛИВІСТЬ установлення нових і добрих відносин між двома нашими народами, являється боязнь або небажання, чи нерозуміння українцями необхідності признати історичну правду - вина народа українського перед народом еврейським. Вся історія відношень двох народів - це історія геноциду, погромів, переслідування, ненависти одного - великого українського народу - до другого маленького еврейського народу. Я особливо виділяю кількісне відношення, бо мені представляється принципіяльно важливим різність двух типів націоналізму: націоналізму народу кількісно більшого по відношенню до народу меншого, і націоналізму народу малого повідношенню до народу великого. Щоб бути зрозумілим українцями, позволю собі це становище з'ясувати на прикладі відношень двох других народів: російського, великого і українського, меншого. В цих відносинах націоналізм український з'ясован і справедливий, націоналізм російський - несправедливий і агресивний. Теж саме буде справедливе, якщо ми скажемо про націоналізм український по відношенню до евреїв - він несправедлив і агресивний.

Ця аргументація тим більш вірна, мені кажеться, якщо українці зрозуміють ще один довід: Більшість еврейського народу сьогодні не дуже знайома з народом українським і для більшості евреїв сьогодні проблеми відносин двох народів невідомі і незрозумілі. Це вірно як по відношенню до евреїв Ізраілю, так і до евреїв США - а це дві самі великі громади сучасного світу.

Сьогодні правильні взаємовідносини двох народів важливі українцям, по меншій мірі як і евреям. Зрозуміти необхідність дружби і співпраці евреї можуть сьогодні тільки на підставі чіткого вияснення відношення українців до свого минулого.

Аналогія, як всяка аналогія, не повний доказ, але істину все таки прояснює. Позволю собі тут привести аналогію з народом німецьким:

Сьогодні молодий німець, народившийся після 1945 року і таким чином, якбито, не несе відповідальності за минуле, може прочитати звіт про це минуле в своїх шкільних підручниках, може побачити фотографію свого канцлера на колінах перед пам'ятником вбитим евреям. Він може прочитати заяву свого уряду про вину німецького народу перед народом еврейським. Може безпосередньо побувати на історичних місцях злочинного минулого, вроді: Бухенвальда, Равенсбрюка і др. Він кінцево, може прочитати всякі фашистівські видумки, додумки про те, що нічого не було, що евреї самі винні в своєму зничтожуванні, що самого зничтожування не було... Але ясне одне: Цвіт Німеччини, її розум, її совість, накінець її керівництво на стороні історичної правди.

До жалю, зовсім друге положення в кругах української інтелігенції на Заході. Ви - цвіт і розум, Ви - совість і керівництво народу, мені кажеться, не стоїте на чіткій і вірній позиції. Я вже не раз говорю про д-ра Мірчука, деклярації якого підозріло напоминають заяви махрових фашистів. І в других публікаціях бачу безперервні потуги зрівняти "рахунок". Доказати недоказуєме - "вину" народа еврейського перед народом українським. Припоминається все: корчмарі-евреї, чекісти-евреї, комуністи-евреї. Так наче не було: корчмарів-українців, чекістів-українців, комуністів-українців. Нібито не може подібною "аргументацією" з'ясувати сьогодні народ російський угнітання народу українського. Ще би! А хто в політб'юро, хто всі ці: Щербицькі, Черненкі, Кириленки... І другі "товариші", які не виговорюють російської літери "Г"? Хто складає кістяк партійного апарату, або офіцерського корпусу і особливо: єфрейторсько-сержантсько-прапорський склад радянської армії? А КГБ - що. Цвігун був татарином? А Семичасний? Да, що, там пани казати?!

Тільки ця аргументація не витримує ніякої критики: ні в випадку евреїв, ні в випадку українців. Бо основним там було не національне, а ідеологічне.

І ні разу за всю історію евреї не притісняли українців, тому що вони УКРАЇНЦІ. До жалю, зворотнього доказати неможливо.

Я - ізраільтянин, педагог, поет. Живу в Ієрусалимі. Являюся членом Товариства еврейсько-українських звязків. Товариство поки некількісне. І, боюсь, що таким залишиться, якщо сторона українська буде робити вигляд, що "нічого не було".

Але положення, я вірю, може змінитися, якщо український народ зрозуміє накінець, що кров не змивається кров'ю, а СЛЬОЗОЮ СПІВСТРАЖДАННЯ І ПОКАЯННЯ.

І тоді на ВІЛЬНІЙ УКРАЇНІ ми вмісті розшукаємо на Вінницькій землі той рів і напишемо над могилами наші УКРАЇНСЬКО-ЕВРЕЙСЬКІ ІМЕНА, і тим сами вернемо Історії ІСТОРІЮ.

Із повагою і надією Олександр Воловик.

Іерусалим, Ізраіль.

Переклав з російської мови - Я.Менакір.

З поданого листа Олександра Воловика виходить зовсім ясно, що він вважає жидів такими, як німецькі наці вважали німців: Сотвореними для панування над іншими, усюди у світі з такими правами, як "свята корова" в Індії. Він так дослівно й пише: "Ні разу за всю історію євреї не притісняли українців". А якщо хтось з українців відважився сказати, що дійсність, на жаль, надто далека від такого твердження п.Олександра Воловика, то такий українець "махровий антисеміт" і повинен негайно впасти на коліна перед жидами й прохати прощення за страшний злочин проти "святої корови". Воловик вперто ігнорує факт, що йдеться весь час не про поведінку українців супроти жидів в Ізраїлю, але про поведінку жидів як гостей на чужій, українській землі супроти українців, споконвічних власників тієї землі. Кожний об'єктивний жидівський дослідник цього питання признає, що та поведінка була весь час жалюгідна, на службі польських і московських окупантів України: дошкульний економічний визиск закріпощених українських селян, коршми, лихва, глум над релігією торгуванням українськими церквами, здирання усякого роду данини для польського пана з додатками для себе, злобний насміх з українських кріпаків, підслуховування в коршмі, що говорять про польських панів і про жидів українські кріпаки на підпитку і доношення на "бунтарів", яких польські посіпаки тортурували й на паль саджали. А в найновіші часи - неймовірно велика кількість "українських" жидів на провідних і керівних постах у компартії, в ЧеКа, ГПУ, НКВД, КГБ, червоній міліції на службі большевицької Москви, яка руками згаданих формацій безоглядного терору вимордувала більше українців, аніж гітлерівська Німеччина жидів. Невже воловик, людина з вищою освітою, що родилася й виросла в Україні, ніколи про все те не чув, не читав, не бачив? Чи навпаки, все те знає дуже добре, але вважає як жид, що так мало бути, бо жиди з благословення їхнього Єгови можуть робити з українцями що хотять і українці мають слухняно все сприймати, а як спалахнуть бунтом, то мають негайно впасти перед жидами на коліна й прохати прощення на взір жартівливої пісні "Прости мені, моя мила, що ти мене била"?

Нахабна вимога Воловика, щоб українці впали перед жидами на коліна й просили прощення безгранично обурлива й провокативна. Отака, власне, настанова жидівських нацистів перетворює найщирішого приятеля жидів в антисеміта і пхає до немилої жидам реакції.

Порівнювання відношення московських наїзників до українців із відношенням українців до жидів чудацьке. Москва окупувала Україну й поневолює український нарід; це ніякий "націоналізм більшого народу", а варварський імперіялізм, що заслуговує на засуд усім культурним світом. Українці поневолені, ведуть священну визвольну боротьбу. Яке ж тут може бути порівняння цього із питанням жидів в Україні? Чи Україна це жидівська земля, а українці захопили ту жидівську країну й поневолюють жидів на їхній землі? Здоровий жидівський націоналізм змагав завжди до відновлення жидівської держави в Палестині. Чи ж українські націоналісти, або хто небудь із українців колинебудь противився тому? Навпаки, всі жидівські об'єктивні історики признають, що всі жидівські політичні і релігійні рухи й ідеології найсвобідніше розвивалися в Україні. Чи, може, Воловик думає, що Україна це жидівська земля і жидівський "націоналізм малого народу" змагав усе до прогнання українців з України, а український "націоналізм великого народу" до того не допускав?

У звязку з дуже міцними впливами жидівського нацизму на всіх жидів з отакою настановою до українців мимоволі насувається питання: То чи є глузд пробувати ладнати приязні звязки українців з жидами? Чи не є це зайва, "Сизифова" праця?

Відповідь на це питання дає майже незмінна заввага Воловика в його листі: Велика більшість жидів і в Ізраїлю, і в діяспорі, не знає історії України. Значить - не знає правди про жидівсько-українські відносини на українській землі від найдавніших часів по сьогодні і - сприймає за правду протиукраїнську, злобну, сперту на фальшуванню й перекручуванню правди пропаганду жидівських нацистів. На нас, українцях, лежить обов'язок показати щирим жидівським патріотам правду про минуле українського народу з окремим розділом жидівсько-українських взаємин і цим розкрити гидоту й забріханість україножерів. Перед дійсними жидівськими націоналістами, а перш за все - перед всіми іншими чужинцями, перед якими жидівські нацисти оплюгавлюють українців і так наставляють їх проти українського народу і його змагань.

Важке це завдання?

Очевидно! Але тут я пригадую глибоке поучення одного старенького жида, приятеля українців. На мою заввагу, що боротьба українців за визволення важка, бо ми маємо багато ворогів, він відповів: "Я знаю історію й положення українців. Це правда, що вас не люблять москалі, поляки, мадяри, румуни, загал жидів. Але вас люблять литовці, білоруси, хтось з німців, французів, інших. А хто в світі любить жидів? Ніхто! А ми це знаємо і - вперто йдемо вперед, ліктями розпихаючи тих, що нас спиняють. А як хтось зловить нас за руки, ми всі разом кричимо на весь світ: "Ловіть антисемітів! Бийте антисемітів, бо вони ось громлять жидів!" І нам дорога звільняється. А що робите ви, українці? Як лиш побачите перешкоди перед собою - звертаєте і плачете: "Ой, яка гірка наша доля! Ніхто нам помогти не хоче!" Отак ви ні кроку вперед не підете".

У нашому змагу в обороні правди і чести українського народу ми мусимо бути мужні, тверді, незламні.

Как раньше было, и чего сейчас имеем!

На вооружении у запорожских казаков были пушки, гаубицымортиры и мортирки, самопалы, пистоли, копья, сабли, луки.
Походы на суше предпринимались против поляков, татар, турок и московитов. Рейды по рекам и морям почти всегда велись против Крымского ханства и Османской империи. Сухопутные походы всегда начинались весной, для этого объявлялся сбор казаков на Сечи. Перед самым выходом из Сечи служился молебен, который заканчивался выстрелом из самой большой пушки. Передвижение войска шло с большой осторожностью по балкам и оврагам. В походе запрещалось разводить костры, громко разговаривать, курить люльки. Впереди войска шли разведчики. Главной задачей сухопутного похода было внезапное нападение на врага. В походах конница преобладала над пехотой.boyan. Исторические и археологические данные показывают, что Войско Запорожское имело на вооружении самое передовое оружие того времени, отобранное у всех народов, с которыми воевали запорожцы.ura
Запорожцы в числе 10 тыс. пристали к Дмитрию I в борьбе его с Годуновым. Потом, после битвы под Добрыничами, к ним пришло на помощь ещё 7 тыс. Видя неустойчивость бояр в присяге и ненавидя все московское, они в 1606 г. взяли ПронскМихайловЗарайскРязань, а потом в 1611 г. напали на Козельск, в 1612 г. взяли Вологду и истребили за преданность кичливым боярам всех её жителей. В 1615 г. по словам некоторых польских и русских летописей, казаки реестровые (запорожские) и городовые превзошли в жестокости не только поляков, но даже татар. В 1617 г. казаки реестровые (то есть не запорожские) напали на Новгородскую область, где жгли и грабили. Потом опустошили уезды: УглицкийПошехонскийВологодский и пошли в поморские места, были в Навге, ТотьмеУстюгеДвинской землеЯренске, потом в Олонце, в Сумском острогеЗаонежье, в Луде, у Ледовитого моря и возвратились в Каргополь, а оттуда через Новгород в Малороссию с многими пленными, которых продавали в рабство татарам и полякам.bravo

Дещо про депортацію народів.

12 жовтня 1947. У західних областях України розпочалася найбільш масова за повоєнний період депортація українців.
Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики у 1939-1940 роках, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях. Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім’ями. Протягом грудня 1939 — березня 1940 pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану. Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян — «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено. Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік. Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, 28 серпня 1941 року указом Президії Верховної Ради СРСР була ліквідована Автономна республіка німців Поволжя. 367 000 німців було депортовано на схід (на збори давалося два дні): у республіку Комі, на Урал, в Казахстан, Сибір і на Алтай. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках. Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію (угорці, болгари, фіни). На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від 20 березня 1942 року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 року було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947–1948 р. У 1943—1944 роках були проведені масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турок-месхетинців, понтійських греків — в основному за обвинуваченням в колабораціонізмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму                                          
.Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Українець

Я надибав це в: (Ihor Hook) Olga Djumurat

Не той українець, що живе удома
Та незнає мови, байдужий у всьому
А думки далеко десь за рідним краєм
І непомічає, що йде зеленим гаєм. А той українець, що живе у світі Та на рідній мові спілкуються діти. Там працює важко а думками вдома: Як батьки старенькі, що незнають втоми? Ті у кого серце все на Україні, Кому сняться маки, та волошки сині, Сняться рідні гори і зелені доли, З колосків пшеничних широкее поле. Рідна моя земле, ненько-Україно! Мені любе, рідне твоє небо сине, Твої гірські схили і Дніпрові кручі Та народ прекрасний- добрий та співучий!

Яка мова рідна для вас?

Бог кожному народу дав мову.

http://www.livetoday.org.ua/holosuvannya-2/yaka-mova-ridna-dlya-vas/

 Про справи кожного в цьому житті, бог мабуть і питати стане на цій народній мові кожну людину. Як, за життя, людина в змозі заробити, скажімо 10 добрих балів аби напевно потрапити в рай навічно, або 10 бридких балів аби потрапити навічно в ад, але у свій судний день не зможе спілкуватися з Суддею, данною Богом, рідною мовою, що зробити має суддя?

33%, 3 голоса

0%, 0 голосов

11%, 1 голос

0%, 0 голосов

56%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Коли ми, українці, забули, що ми українці?

Назви "Москва", "Московия", "Московское государство" були офіційними урядовими назвами держави. Так її називала і вся Європа, країни Сходу, турки, араби та інші народи,Українці північно-східних сусідів називають москалями, а їхню країну -- Московією.Для багатьох сьогодні не є секретом те, що українці сформувалися на базі слов'янських племен, а росіяни -- на базі фінських племен (меря, весь, мордва, мокша, мурома, мещера і т.д.) найстарша назва українського народу й його першої держави — Русь. Московське царство почало називатися Росією тільки при Петрі I, коли той уперше, начебто інкогніто, їздив до Європи . Просто Москву тоді ніхто не знав і вважав її азіатською країною. А Русь знали здавна. Ось чому, повернувшись з Європи, московський цар перейменував своє царство в Російське Великороси — це єдиний у світі народ, який до початку 18 ст не мав своєї назви, а звався московським людом М. Булгаков писав:добрая госпожа, есть далекая страна, вы не знаете её, это Московия.(ХІ ст.). Київ був культурніший і багатший за Париж та Лондон. ПраУкраїна мала жваві торговельні та культурні зв'язки з усім культурним світом -- Грецією, Малою Азією, Індією У Московщині навіть й у ХХ ст. носили шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою для голови), Московський археолог пише, що слов'янських могил до Х ст. ніде в Московщині незнайденоnini . Московський історик підтверджує: „В жилах московського народу тече щонайменше 80 % фінно-татарської крові"shock .Московія, яка потім назвалася Росією, була в складі Золотої Орди у вигляді її губернії. І це не останній міф, який розвінчується в книжці. Можна було б ще зупинитися на міфі про заснування міста Москва, принагідно згадаючи, що перший храм в цьому місті був побудований в 1272 році, а перший князь був посажений там не раніше 1277 р ,назва столиці фінська. "Москва" у фінській мові означає "каламутна вода", гниле болото. Московія вкрала назву у Київській Русі,факт, що Росія, отримавши свою назву в кращому
разі в XVIIІ столітті, претендувала на історичний спадок Русі, створений на сімсот років раніше.
Герб - двоголового орла - вкрали у татарської орди на монетах яких красується двоголове чудовисько або у Візантії.
Державний прапор вкрали - у Голландії, з морського прапора.
Гімн перелицьований гімн СРСР. Отакоє от...smile

К Доске!

   

    Довольно интересный, забавный и веселый проект от теле-программы Дурнев +1. Здесь собраны три части проекта "К доске!", где ведущие вышли на улицы столицы Украины - Киева, для того чтобы развеять (или наоборот - подтвердить) миф о том, что большинство украинцев - тупые. Остальные части [здесь]

Українців перетворюють на міль, вирощену на наркотиках

Олег Соскин
Олег Соскин

Сьогодні правлячий олігархат в Україні приступив до фінальної фази побудови кланової держави поліцейсько-карального типу.

З 1993 року в нашій країні було зроблено три найпотужніші системні пограбування населення. Перше трапилося в період прем'єрствування Леоніда Кучми. У той час був прийнятий курс на побудову корпоративної кланової держави з украй небезпечною і шкідливою структурою, що ділила суспільство на два полюси, - з одного боку, купка багатих, яка разом з усіма чадами, домочадцями і обслуговуючим персоналом складала 5-7% від загального населення і «всі решта».

Сьогодні «Золота сотня» значно «порідшала» і складає всього 3-4%. Під «всіма решта» в даному випадку мається на увазі так званий «масив бідних», що складає на сьогоднішній день близько 70% населення, з яких 20% - люмпени, парії суспільства; люди, що не підлягають соціальній реновації. Іншими словами ті, хто вже остаточно опустився на дно.

Найстрашніше, що в результаті впровадження цієї моделі, запущеної комуністичною номенклатурою, Україна йде абсолютно не по європейському шляху. Замість того, щоб будувати суспільство народного капіталізму, де середній клас, як в скандінавських країнах, складає 80%, а в Польщі 2/3, ми прийняли «на озброєння» африканську модель процвітання трайбалістського суспільства, тільки без КДБ і «злодіїв у законі» - тобто, у нас вийшов ще страшніший мутант - держава бандократії.

Проте, в чому ж суть кланової держави? У тому, що влада, гроші і власність передаються по силі. Так у Кучми владу забирали «помаранчеві», які сьогодні вимушені переуступати її «донецьким», які у свою чергу хочуть влаштувати кастову державу, щоб передавати владу, гроші і власність вже не по силі, а по спадку. Тобто, одна сім'я хоче встановити своє остаточне панування і перейти до своєрідної монархії - спочатку бандитської, а потім легітимної. Але для цього необхідно, щоб усе було як в старому англійському анекдоті: «Чому в Британії такі рівні газони? Тому що їх стрижуть щодня протягом трьохсот років». Україні, у разі встановлення бандитської монархії, теж доведеться пройти через таку «стрижку», але, на відміну від англійських газонів, це буде «стрижка» людей.

Так от, для того, щоб створити таку систему, за 20 років «незалежності» України було зроблено три пограбування населення. Спочатку це було знецінення внесків після розпаду Союзу. Потім штучний обвал гривні і банкрутство підприємців малого і середнього бізнесу, і концентрація капіталу в бандократії через Кучму, Ющенка і Лазаренка у 1998-99 рр. І третє пограбування було здійснено зараз, рівно через десять років - у 2008-2009 рр., новою групою кланів - сім'ями Ющенка і Тимошенко за підтримки керівництва Нацбанку.

Зараз готується четверте пограбування, без якого перехід до кастової моделі неможливий. Під ним мається на увазі перетворення людей на рабів. Для цього необхідно позбавити їх малого і середнього бізнесу, дрібної власності (для цього прийнятий Податковий кодекс). Наступний крок: треба, щоб у людей «згоріли» їх накопичення. Для цього треба ще раз знецінити гривню і дестабілізувати можливість конвертації її в євро і долар.

Я не здивуюся, якщо зараз візьмуть і обмежать обмін валюти. Це було б логічним кроком з погляду бандократії. Особливо зараз, коли вони готуються відкрити ринок землі для продажу. Крім того, їм необхідно більше грошей з бюджету. І тут на допомогу приходить так звана пенсійна реформа, хоча насправді це знищення населення з метою остаточно розділити людей на касти, давши таким чином «зелене світло» своїм родам.

Як ви думаєте, чому у мільярдерів стільки дітей? Для чого вони сьогодні розмножуються прямо як черв'яки шляхом ділення? Для того, щоб у майбутньому за допомогою свого гадючого виродка контролювати фінансово-економічні висоти; щоб «чужий» не зміг потрапити на їхню «територію». Тому що вони хочуть свою сьогоднішню менеджерську функцію з'єднати з функцією володіння. І це якраз ознака феодалізму.

Сьогоднішні олігархи ненавидять людей і з цієї причини перетворюють їх на біо-роботів. Вище я говорив про фінансово-економічне пограбування, але є ще одна деталь, якої ми не маємо права випустити з уваги, - перетворення українців на лінійно-програмованих істот, позбавлених можливості думати.

Є три моменти, за допомогою яких здійснюється перетворення людини в карнавальну істоту, в гедонізм. Ті, хто сьогодні переслідує цю мету, чудово розуміють, що, насамперед, треба «вирубувати» молодь, оскільки на сьогоднішній день у нас з числа молоді 20 млн. потенційних революціонерів у віці від 15 до 45 років. Вона сьогодні пригнічена тим, що не має майбутнього, а в кастовому суспільстві ці люди взагалі стануть ізгоями. Їм би зараз активно боротися за своє майбутнє, а вони опустили руки, вважаючи за краще мати «морди здоровенні», наливаючись пінним пивом. Бісмарк стверджував, що у людини, яка постійно п'є пиво, мозок стає тупим і ледачим.

Не випадково всі рейтингові телеканали України сьогодні належать «провідним» мільярдерам. Телебачення - це інструмент, за допомогою якого в підсвідомість людини вводиться так званий «розважальний геном», який вселяє, що без зусиль, тільки беручи участь в конкурсах, людина може стати «зіркою», а відкрутивши кришечку, знайти під нею заповітний мільйон. Усе це направлено на створення нації, яка займається тільки тим, що споживає, ні про що не думає, і відповідно нічого не відчуваючи.

Наступний елемент - так звана «московська церква», яка переконує нас, що наша чинна влада «Від Бога» і чинити опір їй не можна. Навпаки, їй треба служити вірою і правдою, цілувати ноги і у всьому підкорятися. Загалом, і тут людині треба ставати рабом, але не Божим, а олігархата, тому що всім відомо, що московські попи - найбільші хабарники, що їздять на дорогих машинах, розважаються в ресторанах, займаються бізнесом і дружать з бандитами.

Після того, як буде введений так званий Трудовий кодекс, людей остаточно закріплять як фабричних рабів. Думаю, що чинна влада із задоволенням через латифундії і пролетарську найману працю реанімує колгоспи і радгоспи, тому що їх основне завдання - знищити фермерів, земельних приватників. Саме тому в списках мільярдерів сьогодні вже є люди, що є власниками тисяч гектарів української землі, які в самому осяжному майбутньому перетворяться на земельних баронів.

У всі часи людям необхідні хліб і видовища. І я не сумніваюся, що наступним кроком нинішньої влади стане легалізація легких наркотиків для того, щоб ще більше занурити народ у смог, з якого він вже ніколи не зможе вибратися. Не випадково сьогодні величезна кількість людей ходить по вулицях з «дебільниками» у вухах - їхній мозок вже не працює, він атрофований і не сприймає навколишню дійсність. Їм уже вкрай необхідний цей «там-там» у вигляді ритмічної музики, що примітивізує людину й руйнує її інтелектуальну і духовну оболонку, яка єднає її з Творцем.

Коли все це буде виконано, бандократія візьметься за наступний крок: вона візьме кожну людину під контроль. Для цього і придумано нав'язати українському суспільству паспорти з біометричним чіпом. У чому сенс цих «карток»? У тому, що оцифровану особу легко фіксує, скануючи, будь-яка телекамера, де б людина не знаходилася. Сьогодні за допомогою ідентифікаційних і біологічних номерів про людину поступово накопичується інформація, а з введенням біометричних паспортів вона буде ще і у форматі відео. Будь-яку людину і її сім'ю таким чином можна буде легко контролювати, а значить, робити вплив і тиск. А вивчивши слабкості і звички, програмувати, як худобу. Усіх тих, хто, не дай Бог, виступатиме проти режиму, можна буде також легко відстежувати і знищувати. За допомогою цифрового телебачення будь-який «ящик» вмить перетворюється на телекамеру, і тоді від влади не сховається нічого - їм буде надана будь-яка картинка того, чим займається та чи інша людина - аж до приймання душу, занять сексом або поглинання їжі. По суті таким чином нам готують цифрову в'язницю, коли кожен, сам того не розуміючи, стає в'язнем камери (гра слів).

Тепер поділимося за соціальною структурою на три частини і побачимо, що виходить: 1-2% - олігархи, 30% - так звані, поліцейські елементи (ті, які контролюватимуть суспільство, вважай - гестапівці) і близько 70% - раби.

Я розповів сценарій, який нам готують. Але, чому я такий упевнений в цьому?

Тому що, якщо взяти фінансово-економічні показники і подивитися, скільки з 1 січня 2010 року Нацбанк України надрукував грошей, ми побачимо, що готівкова і безготівкова грошова маса збільшена на 30%. Це показник девальвації, проведеної у жовтні 2008 р. Сьогодні по «готівці» ми маємо девальвацію в 17%, а щоб відбувся обвал гривні, необхідно 27% - саме до цього нас і готують.

Державний борг на сьогоднішній день перевищив 120 млрд. доларів. Таким чином, сьогодні на кожного громадянина України, включаючи новонароджених, наближається до 350 доларів на рік. Виходячи з цього, вже увійшли до зони безпосередньої небезпеки банкрутства держави - дефолту. Причому Азаров ці темпи збільшив більше, ніж Тимошенко.

Декларовані сьогодні реформи - це геноцид проти народу. Це треба зрозуміти. І цьому треба чинити опір. Не можна допускати узурпації.

Необхідно створювати Народне віче і Комітети народного порятунку. Без цього ми не зможемо чинити опір олігархату і боротися за майбутнє якщо не себе, то хоч би своїх дітей. Адже нам не потрібно, щоб вони стали в'язнями і біомасою, яку вирощуватимуть для того, щоб потім різати на органи, а таке, повірте, офіційно робитиметься, бо це є ліквідний і прибутковий бізнес.

Сьогодні кожен повинен боротися за право залишатися людиною - яка думає і єднається з Творцем. Сьогодні настав час діяти.

Олег Соскін

Душа Тараса

 «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще ,нехай судять люди».(Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12т. К.: Наук. Думка, 2001) http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev7.htm

Тарас Шевченко

народився 9 березня 1814 року в с. Моринці (нині Черкаська обл.) у сім’ї кріпака і до 25 квітня 1838 року був кріпаком, та рабство не стало йому до смаку і всі свої сили він приклав до оспівування волі, до клейміння кріпацтва. Думки Тарасові крутилися біля звільнення рідного народу з рабства. Всі дії Шевченка були направлені на утвердження українського слова. Всі сили і здоров'я поклавши на поборювання кріпацтва, Тарас Григорович добився свого. Хоча кілька днів він не дожив до одміни кріпацтва, але внесок до тої перемоги його неймовірно великий. Душа Тарасова, з малку, завжди жила Україною, для України та заради українців. Друзі Тараса 150 років тому назад повернули українській землі і тіло академіка гравюри, великого українського поета та вчителя, сина чумака і внука гайдамаки

Тараса Григоровича Шевченка.

Він Великий українець тим, що Сам пізнав рабство, Сам пізнав, що таке бути в прислужниках, в козачках, але людям те саме пізнати не бажав. "Москалева криниця", "Кавказ", інші твори його наповнені побажанням усім людям доброї пам'яті і Волі. І за душу його велику -- буде йому, співаку правди пам'ять навіки!!!

Звернення Громадянського руху «Відсіч» до можновладців

Коли ви нарешті припините брехати людям?

Звернення Громадянського руху «Відсіч» до можновладців

Вже
майже два десятиліття Україна є незалежною державою. І всі ці роки в
нашому календарі існує дата 9 травня як День перемоги над
німецько-фашистськими загарбниками. Цю дату на офіційному державному
рівні відзначали і при Президенті Кравчуку, і при Президенті Кучмі, і
при Президенті Ющенку. І ніколи відзначення 9 травня не викликало
суттєвих конфліктів між людьми та напруги в державі. Лише після приходу
до влади Президента Януковича ось вже другий рік поспіль 9 травня
перетворюється на День конфлікту замість Дня вшанування загиблих у тій
страшній війні.

У 2010-му ви запросили до участі у спільному
параді на центральній вулиці столиці України російських та білоруських
військових. Ваша брехня про нібито спільну пам’ять не витримує ніякої
критики, адже ви, волаючи про спільну перемогу всіх народів СРСР,
запросивши до Києва представників лише 2 з 15 колишніх союзних республік
Радянського Союзу, у своєму виборі керувалися виключно етнічними –
східнослов’янськими – ознаками, уподобившись в цьому Гітлеру, який також
ділив світ на арійські (германські) та неарійські народи.

Вперше
в історії незалежної України вулицями Києва крокували іноземні війська,
серед яких були й десантники 45-го окремого гвардійського ордена
Олександра Невського полку спеціального призначення, який брав участь у
військовій кампанії з цинічною назвою «Принуждение к миру» в Грузії. Все
це відбувалося після слів Президента Чечні Кадирова про те, що
наступною після Грузії має бути Україна, й на тлі антиконституційного
продовження на 25 років оренди бази Чорноморського флоту Росії у
Севастополі.

Водночас ви привезли в Україну з Москви фарс з
георгіївською стрічкою, не замислюючись, що масова роздача її є плювком в
обличчя тим, хто справді воював на фронті зі зброєю в руках. Адже
заслужити георгіївську стрічку було не просто, для цього потрібно було
проявити особливий героїзм. І ті, хто отримував право її носити, часто
платили за це право власною кров’ю, пролитою у боях. З болем дивились
справжні ветерани, що ними ви так любите прикриватися, як ви, слідом за
вашими кремлівськими хазяями, перетворюєте їхню бойову нагороду на
шматок ганчірки, який чіпляли на себе всі, кому не ліньки. Особливо дико
їм було бачити цю стрічку на вгодованих тілах чиновників, які ніколи не
тримали в руках зброї, або на алкоголіках чи бомжах, для яких будь-яке
свято є лише приводом напитися. Якби ви зробили таке років 15 тому, ці
ветерани винесли б вас із ваших крісел. Зараз же вони не в стані цього
зробити через свій похилий вік та немічний стан. Ви дочекались, коли
переважна більшість фронтовиків помре, й познущалися над їхньою
пам’яттю, перетворивши бойову нагороду на «фішку» у своїх політичних
іграх.

Ви знали, що невдовзі будете підвищувати людям ціни на
газ, і що народ зрозуміє, як ви цинічно надурили його, пообіцявши
здешевлення газу в обмін на продовження базування російського флоту, а
тому сподівались запрошенням російських десантників та істерією навколо
георгіївських стрічок розділити людей, викликати одних на протест щодо
таких ваших дій, щоб оголосити їх «фашистами», а інших залучити до
нібито «антифашистських» акцій. Однак прорахувались. Люди не повелися на
вашу гру й не почали конфліктувати один з одним, натомість і на Заході,
і на Сході України до вас виникли однакові питання щодо невиконання
вами ваших передвиборчих обіцянок.

Спостерігаючи, як по всій
Україні стрімко падає ваш рейтинг, цього року ви зробили спробу збурити
суспільний конфлікт, прийнявши Закон України «Про внесення змін до
Закону України „Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні
1941-1945 років” (щодо порядку офіційного використання копій прапора
перемоги)», який вимагає вивішування червоного прапора поряд з Державним
прапором України.

Цей свій крок ви пояснюєте прагненням
вшанувати подвиг бійців, які саме під цим прапором здобули перемогу, але
ви брешете, займаючись брудним політиканством на кістках мільйонів
українців, загиблих на фронтах, в партизанських загонах, на окупованих
територіях, у концтаборах. На горі їхніх рідних. На стражданнях тих, що
вижили на війні, в концтаборах та на окупованих територіях, і тих, що
були вивезені на примусові роботи до Німеччини. На поневіряннях дітей
війни, які змалечку залишились без батьків й не мали дитинства та
юності, адже мусили за копійки тяжко й ледь не цілодобово працювати з
раннього віку, аби прогодувати себе й свою родину та відбудувати
зруйноване війною.

Якби ви справді хотіли віддати шану ветеранам,
хай навіть у такий контроверсійний спосіб, ви б підняли питання
повсюдного вивішування червоних прапорів набагато раніше, ще в ті роки,
коли живих ветеранів було у кілька разів більше, ніж сьогодні, коли вони
були молодшими й мали більше сил, аби ходити на паради та інші
урочистості. Багато з вас є народними депутатами України вже далеко не
перший рік, і багато з вас входили у різні часи до правлячої більшості у
Верховній Раді, однак чомусь ні 15, ні 10, ні 5 років тому ніхто з вас
(зокрема й Віктор Янукович, який двічі був прем’єр-міністром), не
ініціював масового прикрашання наших вулиць червоними прапорами. Це
питання не підіймали ні ветеранські організації, ні ветерани війни з
числа тодішніх народних депутатів, які воювали проти гітлерівців зі
зброєю в руках. Тепер же ви, дочекавшись, коли більша частина ветеранів
пішла з життя, цинічно говорите від їхнього імені. Ви, які не були на
тій війні, приймаєте цей закон, не провівши навіть формальних зборів тих
ветеранів, які іще залишились живими. Бо чудово знаєте, що в Україні
бійці Червоної армії входять у дві ветеранські організації, і принаймні
одна з них виступить категорично проти такого псевдовшанування. Бо
чудово знаєте, що для тієї жменьки фронтовиків, які нині, часто у
злиднях, доживають свого віку, не є принциповим питання червоного
прапора, як не було воно принциповим і для тих ветеранів, які жили і
померли вже в ті часи, коли урочистості 9 травня проходили під державним
прапором. І для них, і для суспільства, яке хоче принаймні бути схожим
на цивілізоване, набагато важливішим є, щоб люди, яких зачепила
найстрашніша за всю історію людства війна, мали змогу дожити свій вік в
достатку, доглянуті та пошановані не лише один раз на рік, коли про них
раптом згадують.

Давайте глянемо правді у вічі. Словосполучення
«Прапор Перемоги» закон визначає так: «зовнішній вигляд копій Прапора
Перемоги має відповідати виглядові штурмового прапору 150-ї ордена
Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії». Тобто мова йде про
прапори 188 на 82 сантиметри з зображенням п’ятикутної зірки, серпа і
молота та написом білими літерами по всій площі полотна скороченої назви
дивізії, яких немає у комунальних господарствах, отже їх треба
виготовити. Проаналізувавши кількість вирішуваних прапорів у Львові
з’ясували, що для міста виконання Закону Верховної Ради коштувало б 700
тис. грн. Екстраполювавши ці цифри на всю Україну ми побачили, що для
розвішування червоних прапорів поряд з державними потрібно мінімум 30
млн. грн. І це в тому випадку, якщо замовники витрачатимуть бюджетні
гроші чесно, а не спокусяться отримати «відкати», якими часто
супроводжуються в нашій країні бюджетні витрати.

Якби ви справді
думали про тих, хто пережив цю війну, то використали б кошти не на
виготовлення червоних прапорів, а на покращення побутових умов чи
медичного обслуговування тих ветеранів, які доживають віку у злиднях на
тлі розкошування депутатів, що приймають такі закони. Але ви думали не
про людей, які пережили війну. Ви просто скопіювали російський закон про
червоний прапор, чим показали свою зневагу до українських ветеранів.
Якби вами рухала не запопадливість перед Кремлем та намагання посіяти
конфлікт у суспільстві, а повага до українських ветеранів, то ви б
прийняли закон про вивішування прапору 1-го Українського фронту, який
також брав участь у взятті Берліну, а не прапору 1-го Білоруського, яким
командував маршал Жуков, що вважав українців, які опинилися на
окупованій гітлерівцями територіями, зрадниками, а тому, провівши серед
них насильну мобілізацію, кидав їх у наступ, не видавши ні зброї, ні
військової форми, прирікаючи цим на вірну загибель.

Якби ви
справді поважали українських ветеранів, а не своїх кремлівських хазяїв,
ви б не проковтнули мовчки плювок Путіна в обличчя українських
ветеранів, коли той заявив, що Росія виграла б війну й без України.
Ніхто з вас не заступився за українців, які винесли на собі тягар війни,
і цей випадок є справжнім відображенням вашого ставлення до ветеранів,
яких ви без їхньої згоди використовуєте як розмінну монету у своїх
політичних ігрищах.

У всьому світі, чим далі від війни, тим менше
у відзначенні пам’ятних дат помпезності, натомість тим більше в них
скорботи. І лише ви, слідом за Росією, пропагуєте мілітаристський, а не
людський підхід, перетворюючи війну, на якій ви не були, в інструмент
політики, намагаючись не загоїти її рани, а навпаки – роз’ятрити,
перенести цю війну в наші дні. Ви перетворили трагедію на фарс,
перейнявши блюзнірську традицію нинішньої російської влади веселитися й
напиватися на 9 травня. Лише при вашій владі з’явилася в Україні
завезена з Росії мода на цинічні вечірки у нічних клубах під назвами
«Ночь Победы», «Я помню, я горжусь», «Гламурный партизан», де під звуки
дискотеки разом з дівицями у військовій формі на голому тілі весело
відтягуються зовсім не учасники і навіть не діти війни. Яку ще наругу
над фронтовиками вигадаєте ви слідом за московськими хазяями під
демагогічні запевнення з трибун про необхідність історичної пам’яті?
Стриптиз-шоу для ветеранів під назвою «Спасибо деду за победу» (цей
слоган ви теж завезли з Росії, не зумівши вигадати нічого свого), як це
було в Москві, Петербурзі та інших містах Росії? У всякому разі виступ у
Харкові Потапа з курячою тушкою на сорочці в дуеті з Настею Каменських в
купальнику на концерті, присвяченому Дню Перемоги, показує, що ви
твердо рухаєтесь в цьому напрямку. «Вася, что ты гонишь?» – На вашу
думку ці слова з виконаного цим дуетом на концерті 9 травня найкраще
пасують для вітання ветеранам війни.

А чи не краще для зв’язку
поколінь відмовитись від червоного прапору й використати ці кошти для
підтримки навчальних закладів, які масово закриває ваша влада? Так у
місті Красному Лучі Луганської області сьогодні батьки й учні школи № 15
намагаються врятувати свій навчальний заклад від закриття й звертаються
за допомогою до всіх, в т.ч. і до народних депутатів, які голосували за
вивішування червоних прапорів 9 травня. На закритті цієї школи місцевий
бюджет економить 315 тис. грн. Якщо ж відмовитись від червонопрапорного
нововведення, яке ви нам пропонуєте, коштів, що мають піти на
виготовлення цих прапорів, з надлишком вистачить для збереження і школи №
15 в Красному Лучі, і школи № 3 у Лисичанську, і трьох шкіл у Макіївці
(№№ 3, 27 і 100), і чотирьох шкіл у Донецьку (№№111,121,136 і 154), які
призначені до закриття, і ще залишаться кошти на збереження інших шкіл,
які ви ще надумаєте закрити.

Чи не краще підійти до цієї війни не
з російської, а з української точки зору? Адже Україна, яка, на відміну
від Росії, була повністю окупована гітлерівцями, має дещо іншу пам’ять
про ту війну. Як і про червоний прапор. Бо з цим прапором українці
пам’ятають не лише перемоги. Для мільйонів українців ІІ світова війна
почалась не 22 червня 1941 року, а 1 вересня 1939-го, коли гітлерівська
Німеччина і Радянський Союз, будучи іще союзниками, домовились про
розподіл Польщі та провели після її окупації спільний парад у Бресті (а
ще раніше Угорщина, яка була гітлерівським сателітом, напала на
Карпатську Русь, утворену на території нинішньої Закарпатської області).
І українці, які проживали тоді на території шести нинішніх областей, зі
зброєю в руках воювали проти агресорів. Однак навіть ті, хто воював
тоді на західному фронті проти Німеччини, не визнаються вами ветеранами
війни. Як не визнаються і бійці УПА, які воювали в 1942-44-му роках
проти гітлерівців (навіть ті, які потрапили до німців в полон і пробули
там до кінця війни, не зробивши жодного пострілу в бік радянських
військовослужбовців). Як не визнаються вами ветеранами і ті українці,
які втекли з німецького полону й воювали проти гітлерівців в
партизанських загонах Руху Опору багатьох країн Європи. Чим ці люди, які
проливали свою кров у боях з нацизмом, є гіршими від тих «особістів»,
які жодного разу не побували на лінії фронту, але проголошували
«ворогами народу» й прирікали на смерть й табори бійців Червоної армії
за те, що в когось з них на окупованій гітлерівцями території залишилась
родина? Або чим вони гірші за карателів із заградзагонів, які стріляли у
спину відступаючим під переважаючими силами противника червоноармійцям?
Ці нелюди, які забороняли відступати навіть там, де була тактична
необхідність зберегти солдат, аби ті могли й надалі бити ворога, на
сьогодні стовідсотково визнаються вами ветеранами війни, а ті, хто
справді воював – далеко не всі. За вашим законом ветеранами війни
вважаються учасники бойових дій до 1954 року. Але ж ви самі святкуєте
закінчення війни 9 травня 1945 року. То визначтесь нарешті, коли ви
брешете? Бо в 1945-54 рр. ніякої війни з Гітлером вже не було. Натомість
була війна з українським народом, були мільйони репресованих, вивезених
на Сибір, розстріляних за «антирадянську діяльність», а також загиблих в
сталінських концтаборах з червоним прапором на вишках, куди їх
відправили лише за те, що вони пораненими потрапили до німців у полон і
пробули всю війну в гітлерівських концтаборах. А ще під червоним
прапором з Криму здійснювалась поголовна депортація цілих народів
(кримських татар, греків, болгар, вірменів), і це був той самий цинізм,
який сьогодні чините ви. Бо сталінська влада так само, як ви, брехала
своїм громадянам. Бо серед депортованих, яких проголосили «зрадниками й
посібниками окупантів», були не лише маленькі діти чи немічні бабусі,
які фізично зрадити не могли, але й фронтовики, які повернулися додому з
орденами і медалями за бойові дії у складі Червоної армії, в т. ч. й
Герої Радянського Союзу.

Ви чудово знаєте, яке неоднозначне
ставлення викликає червоний прапор у багатьох українців, але замість
того, щоб дати йому відійти в історію, ви знову намагаєтесь втягти
український народ у війну, зробивши її громадянською – аби прості люди
чубились між собою й відволіклись від претензій до влади, яка робить
життя і на Заході, і на Сході України нестерпним.

Вам дуже
хочеться залишитись при владі, але замість того, щоб забезпечити собі
місця в ній тяжкою чесною працею для підвищення добробуту народу, ви
намагаєтесь розділити людей, аби й надалі над ними владарювати, не
звертаючи уваги на народні потреби. Саме тому на 9 травня ви обрали
місцем свого провокативного сценарію Львів, де в більшості людей з
червоним прапором пов’язані негативні спогади. Не зважаючи на ці
спогади, у Львові ніхто і ніколи не заважав вшановувати з квітами
пам’ять загиблих червоноармійців. Якби Львів був таким, яким зараз ви
брехливо намагаєтесь показати його за допомогою своїх російських хазяїв,
в ньому б давно не було жодного радянського пам’ятника. Проте будь-який
гість міста Лева може засвідчити, що всі меморіали загиблим радянським
солдатам знаходяться у зразковому порядку, їх ніхто ніколи не намагався
зруйнувати, а, навпаки, вчасно ремонтували й реставрували. Лише тоді,
коли комуністи намагалися вчинити червонопрапорний шабаш на кістках
загиблих, виникали конфлікти. І цього разу ви вирішили підживити цей
конфлікт за допомогою приїжджих з Одеси та Криму неосталіністів, які
прибули в чуже місто не з лопатами для впорядкування могил, а з червоним
прапором, який викликає у більшості львів’ян болючі спогади.

Не
зважаючи на судову заборону усіх акцій 9 травня у Львові, міліція не
лише не припинила червонопрапорний шабаш, як цього вимагав закон, але й
допомогла його провести, пропустивши непроханих гостей до Пагорбу Слави й
давши їм можливість провести мітинг під міліцейською охороною всупереч
судовій забороні. Наскільки брехливими після цього виглядають ваші
слова, коли відповідальність за події покладається лише на одну сторону.
І вже бігом заводите кримінальні справи за надуманими звинуваченнями.
Хуліганські побиття або сутички (наприклад, між футбольними фанатами) в
Україні трапляються досить часто, однак вкрай рідко міліція відкриває
кримінальні справи, якщо мають місце легкі тілесні ушкодження, які не
спричинили розладу здоров’я (а саме такі ушкодження отримали всі
учасники подій 9 травня). Тут же ви спішно відкрили аж п’ять таких
справ. А яким документом визначене кримінальне покарання за зривання
георгіївських стрічок? Ці дії безумовно є хуліганськими і, можливо, не
мають законного виправдання (тут в кожному конкретному випадку треба
дивитись, за яких обставин такі дії відбулись), однак під Кримінальний
кодекс явно не підпадають. Натомість поранення людини з травматичної
зброї ви вже намагаєтесь виправдати тим, що син міліцейського чиновника
мав дозвіл на цю зброю. Ваші вищі міліцейські чини погано вчились, якщо
плутають наявність дозволу на носіння з неправомірним застосуванням?

І
вкрай брехливими виглядають слова нардепа-регіонала Лук’янова в ефірі
«Шустер-live» про те, що влада зробить все можливе, аби червонопрапорної
акції у Львові не відбулось. Адже насправді влада зробила все можливе,
щоб вона відбулась. При цьому ви скористались послугами як
неосталіністів, так і неонацистів, яких старанно зрощуєте, аби потім
використовувати зі своєю брудною метою нацькувати одних громадян України
на інших.

Ви забороняєте мітинги проти ваших дій в економічній,
соціальній, освітній, культурній сферах. Однак не звертаєте уваги на
марші з нацистською символікою й гітлерівськими вітаннями. Ви не
допускаєте до Києва автобуси з тими, хто прагне протестувати проти ваших
дій. У Харкові влада забороняє навіть пікети проти вирубки парку чи
проти поганого прибирання у місті сміття. Однак ніхто не забороняє
неонацистам приїхати до Харкова й влаштувати там великий похід з
гітлерівськими символами і гаслами. Те саме можна сказати й щодо інших
міст як на Заході, так і на Сході. Бо вам це вигідно, вам потрібно
показати, що альтернативою вам є не народ, а зрощені ж вами нацисти.
Саме вами, бо вони чомусь не влаштовують акцій проти влади, проте
приходять на організовані іншими акції протесту проти ваших дій й
ламають план їх проведення та починають конфлікти не з владою, а з
учасниками акцій протесту, які виступають проти дій влади. Отак і до
Львова ви не лише спокійно пропустили автобуси з проросійськими
екстремістами, але й допомогли їм проїхати до місця проведення
забороненого мітингу й провести його. Ви чудово знали, що після таких
дій напруження сягне межі, і що в ситуації, коли неосталіністи
змішаються зі звичайними ветеранами чи дітьми війни, постраждають і ті,
хто просто ніс квіти, аби вшанувати пам’ять загиблих. Тим більше, коли
приїжджі та місцеві неосталіністи ці сутички провокували, виконуючи своє
завдання.

Зараз ви плануєте нову провокацію з розгортанням у
Львові червоного прапора – на 22 червня. Цього разу ви плануєте привезти
до Львова ще й непроханих гостей з Росії, щоб знову спровокувати
сутички. Вас не хвилює, що після таких подій імідж України впаде в очах
міжнародного співтовариства. Як не хвилює і те, що в нібито правовій
державі, якою Україна є за Конституцією, і якою нібито ви на словах
прагнете її зробити, на 9 травня на будівлях багатьох державних установ
висіли червоні прапори, хоча закон про них не був підписаний
Президентом, а отже не вступив в дію. Більше того, ці прапори не
відповідали й тому непідписаному закону, оскільки на міськрадах і
університетах, на державних установах і на вулицях майоріли звичайні
прапори СРСР. Чи будете ви настільки послідовними, що покараєте
порушників закону, які вивісили сталінську символіку на вулицях
українських міст? Адже демократія – це насамперед процедура. І будь-яке
вивішування червоного прапора поряд з державним за відсутності
відповідного закону має тягти за собою відповідальність. Бо Європа, якою
ви брехливо прикриваєтесь так само, як і ветеранами, засудила сталінізм
як антилюдську ідеологію. Натомість в Україні навіть у столиці на
параді ми бачили портрети Сталіна в колонах демонстрантів-комуністів. А
завтра нацисти понесуть портрети Гітлера. І з нами ніхто не захоче мати
справу.

Вас такий стан речей може і не хвилює. Вас він, навпаки,
цілком влаштовує. Ви сподіваєтесь таким чином, смикаючи за ниточки
підконтрольних вам лівих і правих екстремістів, зіштовхнути людей між
собою та, лякаючи їх надуманими загрозами, продовжити своє панування.
Саме тому, можливо, закон про вивішування червоних прапорів не був
підписаний до 9 травня, бо вам вистачило львівської провокації, а
прапори ви приберегли на наступний рік, коли відбуватимуться
парламентські вибори. Ви, напевно, сподіваєтесь, враховуючи емоційну
складову людської психології, що проти закону, який буде підписаний
після 9 травня (а отже задіяний аж через рік), ніхто масово виступати не
буде. І маєте рацію. Ми, звичайні громадяни, зосередимо свою увагу не
на прапорах, а на економічних та соціальних питаннях, які однаково
хвилюють мешканців Галичини і Донбасу, Києва і Севастополя. Але водночас
ми, разом з сотнями інших організацій, які бачать Україну заможною,
демократичною, справедливою державою, будемо пояснювати людям суть ваших
політиканських ігор, аби не дати вам розділити народ і державу на дві
частини, які воюватимуть між собою. Якщо влада в країні є аж настільки
безвідповідальною, відповідальність за збереження країни має взяти на
себе сам народ, як єдине джерело влади, а саму недолугу владу відправити
в будь-який законний спосіб в історію разом з червоним прапором,
війнами та злиднями, про що вже забули всі європейські країни за
винятком кількох колишніх республік СРСР, які ще оглядаються на Кремль у
пошуках орієнтира замість того, щоб іти загальнолюдським шляхом.

У
вас ще є час одуматись і припинити гратися з вогнем. Бо ваші дії ведуть
країну до неконтрольованого соціального вибуху. Саме на 9 травня наші
активісти побували на Сході України, зокрема й на Донеччині та
Луганщині, які ви помилково досі вважаєте своєю базою. Кожна
тверезомисляча людина, поспілкувавшись з мешканцями будь-якого куточку
України (хоч Півдня, хоч Донбасу), зробить однозначний висновок – ви
повторюєте шлях минулої влади й стрімко втрачаєте авторитет. Будь-які
ваші дії, навіть святкування 9 травня, переважною більшістю громадян
сприймаються як офіціоз і мають зворотній ефект. Навіть на ваші
демагогічні, хоч і формально нібито правильні, заклики щодо ветеранів
народ не звертає увагу. І не тому, що забув про війну, а тому, що
сприймає ці заклики через призму свого ставлення до вас (це той самий
випадок, коли за час перебування при владі пронатівського Ющенка в
Україні зменшилась кількість прихильників НАТО). Єдина відмінність тієї
ситуації від нинішньої – відсутність гідної альтернативи існуючій владі.
І сподівання, що вам вдасться штучно зростити псевдоальтернативу,
марні. Навчені гірким досвідом люди дуже прискіпливо підходять тепер до
політиків, а тому питання «Коли ви нарешті припините брехати людям?»
може призвести не до зміни влади на виборах, а до стихійного народного
повстання, яке невідомо де почнеться й невідомо чим закінчиться. Воно не
матиме організатора й керуватиметься різними самоорганізованими групами
в різних місцях, які виникнуть швидко і несподівано навіть для самих
учасників цих груп, як це відбувається сьогодні в арабських країнах.
Однак, на відміну від арабських країн, це може трагічно закінчитись не
тільки для влади, але й для нашої державності. І від того, що народне
повстання змете вас, нам, українським патріотам, легше не стане, якщо
разом з недолугою владою цей вогонь знищить й саму Україну чи хоча б
частину її.

Тому ми закликаємо вас одуматись, припинити грати в
інспіровані з Москви ігри й набивати свої кишені, а почати робити щось
для держави і людей. Або скласти із себе владні повноваження, якщо не в
змозі їх повноцінно виконувати.