Як на мій погляд цікава стаття Петра Мірчука про взаємовідносини українців і євреїв(жидів).Написана давно але актуальна і донині по- моєму.

Насамперед, вважаю конечним уточнити термін "націоналісти" і "нацисти", що їх умисно мішають і утотожнюють вороги націоналізму, особливо ж більшовицькі агітатори. Уточнення конечне, особливо в питанні міжнаціональних взаємин.

В цьому аспекті - націоналісти вважають, що кожна нація має однакове, Богом дане право бути вільною у своїй власній державі на території заселеній даною нацією; ніяка нація не має права панувати над другою, брати другу в "опіку" чи загарбувати територію другої нації в цілому чи частину; всі нації повинні співпрацювати на добровільній базі, респектуючи завжди повну суверенність кожної іншої нації.

"Нацисти" ділять нації на дві, дуже нерівні групи: одну становить їхня власна нація як Богом, чи "Провидінням" вибрана нація "іберменшів", чи "дітей Божих", а друга - всі інші народи, створені "унтерменшами", щоб бути слугами нації "іберменшів". Згідно з цим, "нацисти" захоплюють території інших націй і перетворюють їх у свої колонії. Нацистами були німці-гітлерівці (від них пішла назва). Такими самими нацистами є "червоні" і "білі" москалі, що захоплюють чужі території як "старший брат", щоб перетворювати їх у московські колонії. Такими нацистами є й ті жиди, які вважають жидівський нарід єдиними "дітьми Божими", а всіх інших "гоями", сотвореними, щоб їм служити і то без слова спротиву. Пригадку, що жидівська нація є рівна з усіми іншими і має такі самі права й обов'язки, як усі інші, жидівські нацисти вважають образою жидів і гістерично пятнують це як "антисемітизм" і "накликування до жидівських погромів".

Німецькі нацисти вибрали собі були за спеціяльний обєкт своєї гістеричної кампанії знеславлювання жидів, жидівські нацисти - українців.

Усі жиди, так в Ізраїлю, як і поза Ізраїлем, діляться на націоналістів і нацистів. Це відноситься й до жидівських соціялістів і жидівських комуністів. Кожний жидівський соціяліст бореться за свою партійну програму - в самостійнім Ізраїлю. Для кожного жидівського соціяліста є абсурдом думати про якусь єдину, неділиму соціялістичну Палестину вкупі з арабами Палестини, Йорданії, й частини Сирії. В відношенню до інших народів жидівські соціялісти або націоналісти, або нацисти. Це саме й з жидівськими комуністами: Вони розуміють комунізм як соціяльну систему, яка повинна існувати в самостійній ізраїльській державі, а в відношенню до інших народів для них комунізм є засобом ідейно-морального обеззброювання нежидів. Думку, що жиди повинні дійсно перетопитися в один комуністичний "совєтський" народ під керівництвом "старшого, русского брата", кожний ізраїльський комуніст вважає божевіллям політичного "мішігене".

В Ізраїлю й поза Ізраїлем я мав нагоду зустрічатися й дискутувати з жидами всіх політичних відтіней. Я ствердив, що вплив жидівського нацизму надзвичайно сильний тому, що він коріниться в релігії. Але, здоровий жидівський націоналізм кріпшає, число жидівських патріотів, що відкидають жидівський нацизм як смертельно небезпечний для самого жидівського народу більшає. Вони усвідомлюють собі, що Ізраїль як держава чи як нація не може ніяк ставати проти цілого світу, бо зникне з лиця землі так, як зникли німецькі нацисти. Щоб існувати, Ізраїль мусить мати добросусідські взаємини з іншими народами, а це можливе тільки на базі здорового націоналізму, тобто визнання рівности Ізраїля й жидівської нації в правах і обов'язках з кожною іншою нацією.

В Україні, а головно в совєтських тюрмах і концлагерах жидівські націоналісти співпрацюють з українськими націоналістами. Жидівські нацисти співпрацюють з московськими окупантами проти українців.

Становище жидівських нацистів в питанні українсько-жидівських взаємин дуже ясно, чітко й відкрито зясоване в "листі до української інтелігенції" ізраїльського громадянина, що виїхав з України, Олександра Воловика, тому подаємо текст того листа повністю. (Факт, що автор цього листа, людина з вищою освітою, що родилася й жила в Україні, володіє перфектно російською мовою, але не володіє українською, має особливу вимову).

Відкритий лист Українській Інтелігенції на Заході

Декілька причин примусило мене написати цей лист. Наперед всього, статті і виступи д-ра Мірчука, а також деякі другі публікації в українській пресі за межами України, в яких так чи інакше зачіплюється тема еврейсько-українських відносин. Друга причина носить більш особистий характер - рів під Вінницею, заповнений останками близьких мені по крові й імені людей.

Я не беру на себе сміливість вислідувати стан відношень між двома нашими народами в ході історичних подій. Лиш тільки позволю собі висказати ряд думок, які зовсім не вичерпують теми еврейсько-українських відносин.

Мені кажеться, що основною причиною, з'ясовуючою НЕМОЖЛИВІСТЬ установлення нових і добрих відносин між двома нашими народами, являється боязнь або небажання, чи нерозуміння українцями необхідності признати історичну правду - вина народа українського перед народом еврейським. Вся історія відношень двох народів - це історія геноциду, погромів, переслідування, ненависти одного - великого українського народу - до другого маленького еврейського народу. Я особливо виділяю кількісне відношення, бо мені представляється принципіяльно важливим різність двух типів націоналізму: націоналізму народу кількісно більшого по відношенню до народу меншого, і націоналізму народу малого повідношенню до народу великого. Щоб бути зрозумілим українцями, позволю собі це становище з'ясувати на прикладі відношень двох других народів: російського, великого і українського, меншого. В цих відносинах націоналізм український з'ясован і справедливий, націоналізм російський - несправедливий і агресивний. Теж саме буде справедливе, якщо ми скажемо про націоналізм український по відношенню до евреїв - він несправедлив і агресивний.

Ця аргументація тим більш вірна, мені кажеться, якщо українці зрозуміють ще один довід: Більшість еврейського народу сьогодні не дуже знайома з народом українським і для більшості евреїв сьогодні проблеми відносин двох народів невідомі і незрозумілі. Це вірно як по відношенню до евреїв Ізраілю, так і до евреїв США - а це дві самі великі громади сучасного світу.

Сьогодні правильні взаємовідносини двох народів важливі українцям, по меншій мірі як і евреям. Зрозуміти необхідність дружби і співпраці евреї можуть сьогодні тільки на підставі чіткого вияснення відношення українців до свого минулого.

Аналогія, як всяка аналогія, не повний доказ, але істину все таки прояснює. Позволю собі тут привести аналогію з народом німецьким:

Сьогодні молодий німець, народившийся після 1945 року і таким чином, якбито, не несе відповідальності за минуле, може прочитати звіт про це минуле в своїх шкільних підручниках, може побачити фотографію свого канцлера на колінах перед пам'ятником вбитим евреям. Він може прочитати заяву свого уряду про вину німецького народу перед народом еврейським. Може безпосередньо побувати на історичних місцях злочинного минулого, вроді: Бухенвальда, Равенсбрюка і др. Він кінцево, може прочитати всякі фашистівські видумки, додумки про те, що нічого не було, що евреї самі винні в своєму зничтожуванні, що самого зничтожування не було... Але ясне одне: Цвіт Німеччини, її розум, її совість, накінець її керівництво на стороні історичної правди.

До жалю, зовсім друге положення в кругах української інтелігенції на Заході. Ви - цвіт і розум, Ви - совість і керівництво народу, мені кажеться, не стоїте на чіткій і вірній позиції. Я вже не раз говорю про д-ра Мірчука, деклярації якого підозріло напоминають заяви махрових фашистів. І в других публікаціях бачу безперервні потуги зрівняти "рахунок". Доказати недоказуєме - "вину" народа еврейського перед народом українським. Припоминається все: корчмарі-евреї, чекісти-евреї, комуністи-евреї. Так наче не було: корчмарів-українців, чекістів-українців, комуністів-українців. Нібито не може подібною "аргументацією" з'ясувати сьогодні народ російський угнітання народу українського. Ще би! А хто в політб'юро, хто всі ці: Щербицькі, Черненкі, Кириленки... І другі "товариші", які не виговорюють російської літери "Г"? Хто складає кістяк партійного апарату, або офіцерського корпусу і особливо: єфрейторсько-сержантсько-прапорський склад радянської армії? А КГБ - що. Цвігун був татарином? А Семичасний? Да, що, там пани казати?!

Тільки ця аргументація не витримує ніякої критики: ні в випадку евреїв, ні в випадку українців. Бо основним там було не національне, а ідеологічне.

І ні разу за всю історію евреї не притісняли українців, тому що вони УКРАЇНЦІ. До жалю, зворотнього доказати неможливо.

Я - ізраільтянин, педагог, поет. Живу в Ієрусалимі. Являюся членом Товариства еврейсько-українських звязків. Товариство поки некількісне. І, боюсь, що таким залишиться, якщо сторона українська буде робити вигляд, що "нічого не було".

Але положення, я вірю, може змінитися, якщо український народ зрозуміє накінець, що кров не змивається кров'ю, а СЛЬОЗОЮ СПІВСТРАЖДАННЯ І ПОКАЯННЯ.

І тоді на ВІЛЬНІЙ УКРАЇНІ ми вмісті розшукаємо на Вінницькій землі той рів і напишемо над могилами наші УКРАЇНСЬКО-ЕВРЕЙСЬКІ ІМЕНА, і тим сами вернемо Історії ІСТОРІЮ.

Із повагою і надією Олександр Воловик.

Іерусалим, Ізраіль.

Переклав з російської мови - Я.Менакір.

З поданого листа Олександра Воловика виходить зовсім ясно, що він вважає жидів такими, як німецькі наці вважали німців: Сотвореними для панування над іншими, усюди у світі з такими правами, як "свята корова" в Індії. Він так дослівно й пише: "Ні разу за всю історію євреї не притісняли українців". А якщо хтось з українців відважився сказати, що дійсність, на жаль, надто далека від такого твердження п.Олександра Воловика, то такий українець "махровий антисеміт" і повинен негайно впасти на коліна перед жидами й прохати прощення за страшний злочин проти "святої корови". Воловик вперто ігнорує факт, що йдеться весь час не про поведінку українців супроти жидів в Ізраїлю, але про поведінку жидів як гостей на чужій, українській землі супроти українців, споконвічних власників тієї землі. Кожний об'єктивний жидівський дослідник цього питання признає, що та поведінка була весь час жалюгідна, на службі польських і московських окупантів України: дошкульний економічний визиск закріпощених українських селян, коршми, лихва, глум над релігією торгуванням українськими церквами, здирання усякого роду данини для польського пана з додатками для себе, злобний насміх з українських кріпаків, підслуховування в коршмі, що говорять про польських панів і про жидів українські кріпаки на підпитку і доношення на "бунтарів", яких польські посіпаки тортурували й на паль саджали. А в найновіші часи - неймовірно велика кількість "українських" жидів на провідних і керівних постах у компартії, в ЧеКа, ГПУ, НКВД, КГБ, червоній міліції на службі большевицької Москви, яка руками згаданих формацій безоглядного терору вимордувала більше українців, аніж гітлерівська Німеччина жидів. Невже воловик, людина з вищою освітою, що родилася й виросла в Україні, ніколи про все те не чув, не читав, не бачив? Чи навпаки, все те знає дуже добре, але вважає як жид, що так мало бути, бо жиди з благословення їхнього Єгови можуть робити з українцями що хотять і українці мають слухняно все сприймати, а як спалахнуть бунтом, то мають негайно впасти перед жидами на коліна й прохати прощення на взір жартівливої пісні "Прости мені, моя мила, що ти мене била"?

Нахабна вимога Воловика, щоб українці впали перед жидами на коліна й просили прощення безгранично обурлива й провокативна. Отака, власне, настанова жидівських нацистів перетворює найщирішого приятеля жидів в антисеміта і пхає до немилої жидам реакції.

Порівнювання відношення московських наїзників до українців із відношенням українців до жидів чудацьке. Москва окупувала Україну й поневолює український нарід; це ніякий "націоналізм більшого народу", а варварський імперіялізм, що заслуговує на засуд усім культурним світом. Українці поневолені, ведуть священну визвольну боротьбу. Яке ж тут може бути порівняння цього із питанням жидів в Україні? Чи Україна це жидівська земля, а українці захопили ту жидівську країну й поневолюють жидів на їхній землі? Здоровий жидівський націоналізм змагав завжди до відновлення жидівської держави в Палестині. Чи ж українські націоналісти, або хто небудь із українців колинебудь противився тому? Навпаки, всі жидівські об'єктивні історики признають, що всі жидівські політичні і релігійні рухи й ідеології найсвобідніше розвивалися в Україні. Чи, може, Воловик думає, що Україна це жидівська земля і жидівський "націоналізм малого народу" змагав усе до прогнання українців з України, а український "націоналізм великого народу" до того не допускав?

У звязку з дуже міцними впливами жидівського нацизму на всіх жидів з отакою настановою до українців мимоволі насувається питання: То чи є глузд пробувати ладнати приязні звязки українців з жидами? Чи не є це зайва, "Сизифова" праця?

Відповідь на це питання дає майже незмінна заввага Воловика в його листі: Велика більшість жидів і в Ізраїлю, і в діяспорі, не знає історії України. Значить - не знає правди про жидівсько-українські відносини на українській землі від найдавніших часів по сьогодні і - сприймає за правду протиукраїнську, злобну, сперту на фальшуванню й перекручуванню правди пропаганду жидівських нацистів. На нас, українцях, лежить обов'язок показати щирим жидівським патріотам правду про минуле українського народу з окремим розділом жидівсько-українських взаємин і цим розкрити гидоту й забріханість україножерів. Перед дійсними жидівськими націоналістами, а перш за все - перед всіми іншими чужинцями, перед якими жидівські нацисти оплюгавлюють українців і так наставляють їх проти українського народу і його змагань.

Важке це завдання?

Очевидно! Але тут я пригадую глибоке поучення одного старенького жида, приятеля українців. На мою заввагу, що боротьба українців за визволення важка, бо ми маємо багато ворогів, він відповів: "Я знаю історію й положення українців. Це правда, що вас не люблять москалі, поляки, мадяри, румуни, загал жидів. Але вас люблять литовці, білоруси, хтось з німців, французів, інших. А хто в світі любить жидів? Ніхто! А ми це знаємо і - вперто йдемо вперед, ліктями розпихаючи тих, що нас спиняють. А як хтось зловить нас за руки, ми всі разом кричимо на весь світ: "Ловіть антисемітів! Бийте антисемітів, бо вони ось громлять жидів!" І нам дорога звільняється. А що робите ви, українці? Як лиш побачите перешкоди перед собою - звертаєте і плачете: "Ой, яка гірка наша доля! Ніхто нам помогти не хоче!" Отак ви ні кроку вперед не підете".

У нашому змагу в обороні правди і чести українського народу ми мусимо бути мужні, тверді, незламні.

На вооружении у запорожских казаков были пушки, гаубицы, мортиры и мортирки, самопалы, пистоли, копья, сабли, луки.

Походы на суше предпринимались против поляков, татар, турок и московитов. Рейды по рекам и морям почти всегда велись против Крымского ханства и Османской империи. Сухопутные походы всегда начинались весной, для этого объявлялся сбор казаков на Сечи. Перед самым выходом из Сечи служился молебен, который заканчивался выстрелом из самой большой пушки. Передвижение войска шло с большой осторожностью по балкам и оврагам. В походе запрещалось разводить костры, громко разговаривать, курить люльки. Впереди войска шли разведчики. Главной задачей сухопутного похода было внезапное нападение на врага. В походах конница преобладала над пехотой.. Исторические и археологические данные показывают, что Войско Запорожское имело на вооружении самое передовое оружие того времени, отобранное у всех народов, с которыми воевали запорожцы.

Запорожцы в числе 10 тыс. пристали к Дмитрию I в борьбе его с Годуновым. Потом, после битвы под Добрыничами, к ним пришло на помощь ещё 7 тыс. Видя неустойчивость бояр в присяге и ненавидя все московское, они в 1606 г. взяли Пронск, Михайлов, Зарайск, Рязань, а потом в 1611 г. напали на Козельск, в 1612 г. взяли Вологду и истребили за преданность кичливым боярам всех её жителей. В 1615 г. по словам некоторых польских и русских летописей, казаки реестровые (запорожские) и городовые превзошли в жестокости не только поляков, но даже татар. В 1617 г. казаки реестровые (то есть не запорожские) напали на Новгородскую область, где жгли и грабили. Потом опустошили уезды: Углицкий, Пошехонский, Вологодский и пошли в поморские места, были в Навге, Тотьме, Устюге, Двинской земле, Яренске, потом в Олонце, в Сумском остроге, Заонежье, в Луде, у Ледовитого моря и возвратились в Каргополь, а оттуда через Новгород в Малороссию с многими пленными, которых продавали в рабство татарам и полякам.

12 жовтня 1947. У західних областях України розпочалася найбільш масова за повоєнний період депортація українців.
Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики у 1939-1940 роках, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях. Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім’ями. Протягом грудня 1939 — березня 1940 pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану. Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян — «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено. Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік. Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, 28 серпня 1941 року указом Президії Верховної Ради СРСР була ліквідована Автономна республіка німців Поволжя. 367 000 німців було депортовано на схід (на збори давалося два дні): у республіку Комі, на Урал, в Казахстан, Сибір і на Алтай. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках. Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію (угорці, болгари, фіни). На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від 20 березня 1942 року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 року було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947–1948 р. У 1943—1944 роках були проведені масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турок-месхетинців, понтійських греків — в основному за обвинуваченням в колабораціонізмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму                                          

Я надибав це в: (Ihor Hook) Olga Djumurat

Не той українець, що живе удома
Та незнає мови, байдужий у всьому
А думки далеко десь за рідним краєм
І непомічає, що йде зеленим гаєм. А той українець, що живе у світі Та на рідній мові спілкуються діти. Там працює важко а думками вдома: Як батьки старенькі, що незнають втоми? Ті у кого серце все на Україні, Кому сняться маки, та волошки сині, Сняться рідні гори і зелені доли, З колосків пшеничних широкее поле. Рідна моя земле, ненько-Україно! Мені любе, рідне твоє небо сине, Твої гірські схили і Дніпрові кручі Та народ прекрасний- добрий та співучий!

Бог кожному народу дав мову.

http://www.livetoday.org.ua/holosuvannya-2/yaka-mova-ridna-dlya-vas/

 Про справи кожного в цьому житті, бог мабуть і питати стане на цій народній мові кожну людину. Як, за життя, людина в змозі заробити, скажімо 10 добрих балів аби напевно потрапити в рай навічно, або 10 бридких балів аби потрапити навічно в ад, але у свій судний день не зможе спілкуватися з Суддею, данною Богом, рідною мовою, що зробити має суддя?

Назви "Москва", "Московия", "Московское государство" були офіційними урядовими назвами держави. Так її називала і вся Європа, країни Сходу, турки, араби та інші народи,Українці північно-східних сусідів називають москалями, а їхню країну -- Московією.Для багатьох сьогодні не є секретом те, що українці сформувалися на базі слов'янських племен, а росіяни -- на базі фінських племен (меря, весь, мордва, мокша, мурома, мещера і т.д.) найстарша назва українського народу й його першої держави — Русь. Московське царство почало називатися Росією тільки при Петрі I, коли той уперше, начебто інкогніто, їздив до Європи . Просто Москву тоді ніхто не знав і вважав її азіатською країною. А Русь знали здавна. Ось чому, повернувшись з Європи, московський цар перейменував своє царство в Російське Великороси — це єдиний у світі народ, який до початку 18 ст не мав своєї назви, а звався московським людом М. Булгаков писав:добрая госпожа, есть далекая страна, вы не знаете её, это Московия.(ХІ ст.). Київ був культурніший і багатший за Париж та Лондон. ПраУкраїна мала жваві торговельні та культурні зв'язки з усім культурним світом -- Грецією, Малою Азією, Індією У Московщині навіть й у ХХ ст. носили шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою для голови), Московський археолог пише, що слов'янських могил до Х ст. ніде в Московщині незнайдено . Московський історик підтверджує: „В жилах московського народу тече щонайменше 80 % фінно-татарської крові" .Московія, яка потім назвалася Росією, була в складі Золотої Орди у вигляді її губернії. І це не останній міф, який розвінчується в книжці. Можна було б ще зупинитися на міфі про заснування міста Москва, принагідно згадаючи, що перший храм в цьому місті був побудований в 1272 році, а перший князь був посажений там не раніше 1277 р ,назва столиці фінська. "Москва" у фінській мові означає "каламутна вода", гниле болото. Московія вкрала назву у Київській Русі,факт, що Росія, отримавши свою назву в кращому
разі в XVIIІ столітті, претендувала на історичний спадок Русі, створений на сімсот років раніше.
Герб - двоголового орла - вкрали у татарської орди на монетах яких красується двоголове чудовисько або у Візантії.
Державний прапор вкрали - у Голландії, з морського прапора.
Гімн перелицьований гімн СРСР. Отакоє от...

   

    Довольно интересный, забавный и веселый проект от теле-программы Дурнев +1. Здесь собраны три части проекта "К доске!", где ведущие вышли на улицы столицы Украины - Киева, для того чтобы развеять (или наоборот - подтвердить) миф о том, что большинство украинцев - тупые. Остальные части [здесь]

Олег Соскин Сьогодні правлячий олігархат в Україні приступив до фінальної фази побудови кланової держави поліцейсько-карального типу. З 1993 року в нашій країні було зроблено три найпотужніші системні пограбування населення. Перше трапилося в період прем'єрствування Леоніда Кучми. У той час був прийнятий курс на побудову корпоративної кланової держави з украй небезпечною і шкідливою структурою, що ділила суспільство на два полюси, - з одного боку, купка багатих, яка разом з усіма чадами, домочадцями і обслуговуючим персоналом складала 5-7% від загального населення і «всі решта». Сьогодні «Золота сотня» значно «порідшала» і складає всього 3-4%. Під «всіма решта» в даному випадку мається на увазі так званий «масив бідних», що складає на сьогоднішній день близько 70% населення, з яких 20% - люмпени, парії суспільства; люди, що не підлягають соціальній реновації. Іншими словами ті, хто вже остаточно опустився на дно. Найстрашніше, що в результаті впровадження цієї моделі, запущеної комуністичною номенклатурою, Україна йде абсолютно не по європейському шляху. Замість того, щоб будувати суспільство народного капіталізму, де середній клас, як в скандінавських країнах, складає 80%, а в Польщі 2/3, ми прийняли «на озброєння» африканську модель процвітання трайбалістського суспільства, тільки без КДБ і «злодіїв у законі» - тобто, у нас вийшов ще страшніший мутант - держава бандократії. Проте, в чому ж суть кланової держави? У тому, що влада, гроші і власність передаються по силі. Так у Кучми владу забирали «помаранчеві», які сьогодні вимушені переуступати її «донецьким», які у свою чергу хочуть влаштувати кастову державу, щоб передавати владу, гроші і власність вже не по силі, а по спадку. Тобто, одна сім'я хоче встановити своє остаточне панування і перейти до своєрідної монархії - спочатку бандитської, а потім легітимної. Але для цього необхідно, щоб усе було як в старому англійському анекдоті: «Чому в Британії такі рівні газони? Тому що їх стрижуть щодня протягом трьохсот років». Україні, у разі встановлення бандитської монархії, теж доведеться пройти через таку «стрижку», але, на відміну від англійських газонів, це буде «стрижка» людей. Так от, для того, щоб створити таку систему, за 20 років «незалежності» України було зроблено три пограбування населення. Спочатку це було знецінення внесків після розпаду Союзу. Потім штучний обвал гривні і банкрутство підприємців малого і середнього бізнесу, і концентрація капіталу в бандократії через Кучму, Ющенка і Лазаренка у 1998-99 рр. І третє пограбування було здійснено зараз, рівно через десять років - у 2008-2009 рр., новою групою кланів - сім'ями Ющенка і Тимошенко за підтримки керівництва Нацбанку. Зараз готується четверте пограбування, без якого перехід до кастової моделі неможливий. Під ним мається на увазі перетворення людей на рабів. Для цього необхідно позбавити їх малого і середнього бізнесу, дрібної власності (для цього прийнятий Податковий кодекс). Наступний крок: треба, щоб у людей «згоріли» їх накопичення. Для цього треба ще раз знецінити гривню і дестабілізувати можливість конвертації її в євро і долар. Я не здивуюся, якщо зараз візьмуть і обмежать обмін валюти. Це було б логічним кроком з погляду бандократії. Особливо зараз, коли вони готуються відкрити ринок землі для продажу. Крім того, їм необхідно більше грошей з бюджету. І тут на допомогу приходить так звана пенсійна реформа, хоча насправді це знищення населення з метою остаточно розділити людей на касти, давши таким чином «зелене світло» своїм родам. Як ви думаєте, чому у мільярдерів стільки дітей? Для чого вони сьогодні розмножуються прямо як черв'яки шляхом ділення? Для того, щоб у майбутньому за допомогою свого гадючого виродка контролювати фінансово-економічні висоти; щоб «чужий» не зміг потрапити на їхню «територію». Тому що вони хочуть свою сьогоднішню менеджерську функцію з'єднати з функцією володіння. І це якраз ознака феодалізму. Сьогоднішні олігархи ненавидять людей і з цієї причини перетворюють їх на біо-роботів. Вище я говорив про фінансово-економічне пограбування, але є ще одна деталь, якої ми не маємо права випустити з уваги, - перетворення українців на лінійно-програмованих істот, позбавлених можливості думати. Є три моменти, за допомогою яких здійснюється перетворення людини в карнавальну істоту, в гедонізм. Ті, хто сьогодні переслідує цю мету, чудово розуміють, що, насамперед, треба «вирубувати» молодь, оскільки на сьогоднішній день у нас з числа молоді 20 млн. потенційних революціонерів у віці від 15 до 45 років. Вона сьогодні пригнічена тим, що не має майбутнього, а в кастовому суспільстві ці люди взагалі стануть ізгоями. Їм би зараз активно боротися за своє майбутнє, а вони опустили руки, вважаючи за краще мати «морди здоровенні», наливаючись пінним пивом. Бісмарк стверджував, що у людини, яка постійно п'є пиво, мозок стає тупим і ледачим. Не випадково всі рейтингові телеканали України сьогодні належать «провідним» мільярдерам. Телебачення - це інструмент, за допомогою якого в підсвідомість людини вводиться так званий «розважальний геном», який вселяє, що без зусиль, тільки беручи участь в конкурсах, людина може стати «зіркою», а відкрутивши кришечку, знайти під нею заповітний мільйон. Усе це направлено на створення нації, яка займається тільки тим, що споживає, ні про що не думає, і відповідно нічого не відчуваючи. Наступний елемент - так звана «московська церква», яка переконує нас, що наша чинна влада «Від Бога» і чинити опір їй не можна. Навпаки, їй треба служити вірою і правдою, цілувати ноги і у всьому підкорятися. Загалом, і тут людині треба ставати рабом, але не Божим, а олігархата, тому що всім відомо, що московські попи - найбільші хабарники, що їздять на дорогих машинах, розважаються в ресторанах, займаються бізнесом і дружать з бандитами. Після того, як буде введений так званий Трудовий кодекс, людей остаточно закріплять як фабричних рабів. Думаю, що чинна влада із задоволенням через латифундії і пролетарську найману працю реанімує колгоспи і радгоспи, тому що їх основне завдання - знищити фермерів, земельних приватників. Саме тому в списках мільярдерів сьогодні вже є люди, що є власниками тисяч гектарів української землі, які в самому осяжному майбутньому перетворяться на земельних баронів. У всі часи людям необхідні хліб і видовища. І я не сумніваюся, що наступним кроком нинішньої влади стане легалізація легких наркотиків для того, щоб ще більше занурити народ у смог, з якого він вже ніколи не зможе вибратися. Не випадково сьогодні величезна кількість людей ходить по вулицях з «дебільниками» у вухах - їхній мозок вже не працює, він атрофований і не сприймає навколишню дійсність. Їм уже вкрай необхідний цей «там-там» у вигляді ритмічної музики, що примітивізує людину й руйнує її інтелектуальну і духовну оболонку, яка єднає її з Творцем. Коли все це буде виконано, бандократія візьметься за наступний крок: вона візьме кожну людину під контроль. Для цього і придумано нав'язати українському суспільству паспорти з біометричним чіпом. У чому сенс цих «карток»? У тому, що оцифровану особу легко фіксує, скануючи, будь-яка телекамера, де б людина не знаходилася. Сьогодні за допомогою ідентифікаційних і біологічних номерів про людину поступово накопичується інформація, а з введенням біометричних паспортів вона буде ще і у форматі відео. Будь-яку людину і її сім'ю таким чином можна буде легко контролювати, а значить, робити вплив і тиск. А вивчивши слабкості і звички, програмувати, як худобу. Усіх тих, хто, не дай Бог, виступатиме проти режиму, можна буде також легко відстежувати і знищувати. За допомогою цифрового телебачення будь-який «ящик» вмить перетворюється на телекамеру, і тоді від влади не сховається нічого - їм буде надана будь-яка картинка того, чим займається та чи інша людина - аж до приймання душу, занять сексом або поглинання їжі. По суті таким чином нам готують цифрову в'язницю, коли кожен, сам того не розуміючи, стає в'язнем камери (гра слів). Тепер поділимося за соціальною структурою на три частини і побачимо, що виходить: 1-2% - олігархи, 30% - так звані, поліцейські елементи (ті, які контролюватимуть суспільство, вважай - гестапівці) і близько 70% - раби. Я розповів сценарій, який нам готують. Але, чому я такий упевнений в цьому? Тому що, якщо взяти фінансово-економічні показники і подивитися, скільки з 1 січня 2010 року Нацбанк України надрукував грошей, ми побачимо, що готівкова і безготівкова грошова маса збільшена на 30%. Це показник девальвації, проведеної у жовтні 2008 р. Сьогодні по «готівці» ми маємо девальвацію в 17%, а щоб відбувся обвал гривні, необхідно 27% - саме до цього нас і готують. Державний борг на сьогоднішній день перевищив 120 млрд. доларів. Таким чином, сьогодні на кожного громадянина України, включаючи новонароджених, наближається до 350 доларів на рік. Виходячи з цього, вже увійшли до зони безпосередньої небезпеки банкрутства держави - дефолту. Причому Азаров ці темпи збільшив більше, ніж Тимошенко. Декларовані сьогодні реформи - це геноцид проти народу. Це треба зрозуміти. І цьому треба чинити опір. Не можна допускати узурпації. Необхідно створювати Народне віче і Комітети народного порятунку. Без цього ми не зможемо чинити опір олігархату і боротися за майбутнє якщо не себе, то хоч би своїх дітей. Адже нам не потрібно, щоб вони стали в'язнями і біомасою, яку вирощуватимуть для того, щоб потім різати на органи, а таке, повірте, офіційно робитиметься, бо це є ліквідний і прибутковий бізнес. Сьогодні кожен повинен боротися за право залишатися людиною - яка думає і єднається з Творцем. Сьогодні настав час діяти. Олег Соскін

 «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще ,нехай судять люди».(Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12т. К.: Наук. Думка, 2001) http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev7.htm

Тарас Шевченко

народився 9 березня 1814 року в с. Моринці (нині Черкаська обл.) у сім’ї кріпака і до 25 квітня 1838 року був кріпаком, та рабство не стало йому до смаку і всі свої сили він приклав до оспівування волі, до клейміння кріпацтва. Думки Тарасові крутилися біля звільнення рідного народу з рабства. Всі дії Шевченка були направлені на утвердження українського слова. Всі сили і здоров'я поклавши на поборювання кріпацтва, Тарас Григорович добився свого. Хоча кілька днів він не дожив до одміни кріпацтва, але внесок до тої перемоги його неймовірно великий. Душа Тарасова, з малку, завжди жила Україною, для України та заради українців. Друзі Тараса 150 років тому назад повернули українській землі і тіло академіка гравюри, великого українського поета та вчителя, сина чумака і внука гайдамаки

Тараса Григоровича Шевченка.

Він Великий українець тим, що Сам пізнав рабство, Сам пізнав, що таке бути в прислужниках, в козачках, але людям те саме пізнати не бажав. "Москалева криниця", "Кавказ", інші твори його наповнені побажанням усім людям доброї пам'яті і Волі. І за душу його велику -- буде йому, співаку правди пам'ять навіки!!!