Формула покірного “кредитобрання”
- 04.11.18, 14:25
ЗАПРАВЩИКИ
“Зі мною дивний випадок: у дорозі вкінець розтратився” (М.В.Гоголь “Ревізор”)
Хоч, правду кажучи, нічого дивного в цьому немає: життя - це така дорога, просування якою дійсно вимагає серйозних коштів.
Траси та вулиці міст вживають бензин, а наш життєвий шлях харчується грошима. Те, що й від нас самих залишається в результаті таке, що й дивитися нема на що, - це вже інша тема. Бува й заїздиш себе… Але поки на ходу, - коли там ще на ТО до лікарні загнати треба буде… - тим часом паливо, тобто гроші, - життя уминає регулярно.
Проте, хвала небесам, з давніх-давен живуть у нашому світі добрі люди, до яких якщо вже дотягнеш на останніх краплях, то можна в них наповнити бак під позичковий відсоток, - і гей-гей до наступної заправки на життєвому шляху.
Дійсно, грандіозний винахід людства, - кредит. І буває воно, кредитування, загалом, двох видів: кредитування виробництва і споживчий кредит.
Так от, якщо “підзаправка” споживача ще якось схожа з наведеною моделлю, - збільшення пробігу пошарпаного тіла шляхами життя, - то кредит виробникам є справою набагато серйознішою. Той, хто дає в борг комусь, хто хоче щось там виробити та продати, бере на себе всі його ризики. А от як не куплять у нього, - що тоді?
Ну й бувають, зрозуміло, нюанси: даєш, наприклад, у борг творчій людині, - неначе ж просто так, на життя, - а насправді його витрати на біфштекси, бургундське та дівчат можуть виявитися виробничими, - він же в результаті щось таке напише-намалює, та й продасть.
НУ ОТ БУЛО Ж УСЕ ТАК ПРЕЧУДОВО, І РАПТОМ…
Проте, загалом, “всі роки і сторіччя й епохи поспіль”, аж до Нового Часу, навряд чи можна було говорити всерйоз про кредитування виробництва. Продукувалось же приблизно стільки ж, скільки треба.
Тому віддавна “заправщики” вимушені були перебуватися, головним чином кредитуючи нероб: серів, панів та сеньйорів. А віддача була їм відомо звідки: шляхетні лицарі повертали борги з награбованого, землевласники - з вичавлених зі своїх рабів та кріпаків додаткових соків.
Кредити брали, певна річ, і торгівці: корабель або караван, - його ж треба оснастити, забезпечити треба, найняти команду, завербувати горлорізів для охорони, та поки ж воно допливе-дійде. Туди. А потім же ще й назад…
І тільки промислова революція та вільний ринок надали, нарешті, кредитові людського вигляду. З’явився “гомо фабер”, - “людина що продукує”, яка зайнялась, нарешті, практичними справами, тобто тим, що виробляла дешевше, а продавала дорожче.
Ну, тут вже банки розгулялися… Жирний принцип “вироби й продай” годував не зле, іноді, зрозуміло, підсаджуючи на дієту криз. Розвинуті країни багатіли, купівельна спроможність населення середньостатистично росла та гарнішала. Утворили навіть цілий клас споживачів, назвавши його, для конспірації, “середнім”.
А щоби не лінувалися “комірці”, білий та синій, працювати й придбавати, продовжували держава та банки все більше заохочувати і кредитувати споживання. Працівник, який нахапав кредитів, робиться відданим і навпрочуд працелюбним.
А з 80-х років минулого століття - ну то взагалі як прорвало: в економіці США та Європи почалась, як її називають економісти, “різка накачка попиту шляхом кредитування споживачів”. До чого це призвело, відомо: безсистемне бгання кому завгодно іпотечних позичок в США викликало перший поштовх, з якого й почався землетрус під кодовою назвою “світова економічна криза”.
ФОРМУЛА
Ну а зараз коротенько про найголовніше.
Ми героїчно б’ємося кожен зі своїми негараздами та бідами як “і один у полі воїн”. Навкруги, там і тут, - такі ж самі одинаки, як і ми. Кожен з нас бачить над собою свій банк, з піпеткою меду кредитів у одній руці, і з зашморгом у другій. А над ним - державу, котра дбайливо підтримує банк, щоб той, чого доброго, не впав. Вони ласо дивляться вниз, на нас, на масу, а ми, кожний поодинці, покірно й благально, - вгору, на них.
Це не просто “гнівна сатира”, - ось, мовляв, як вони багатіють, кредитуючи просте й непорочне людське бажання жити.
Ситуація набагато гірша. Справа в тому, що вони, практично, вказуть нам - як жити. Ми, маса одинців, відірваних один від одного ідеалом “я споживаю, отже - я існую”, являємо собою їхнє поживне середовище.
Тут навіть певна формула бовваніє: що менше в суспільстві, між людьми, горизонтальних зв’язків, то більша ємність “кредитобрання” такого суспільства.
Ну а з цієї формули іншу, зворотну щодо неї, вивести вже не важко: що більшою буде кооперація між людьми і що в більшій кількості сфер життя вона діятиме, то менше кожен з нас буде потребувати зовнішніх кредиторів свого споживання.
Та і просто з життя ми знаємо, що будь-яка зграя хуліганів та бандюків шукають одинців, бо одного сміючись можна пограбувати та принизити. Тим і живуть.
Такий закон природи грабіжника. А закона поодинці ти не переспориш і не перебореш.
Один у полі не вояк.