хочу сюда!
 

Natalia

35 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 34-42 лет

Заметки с меткой «думки вголос»

* * *

Відносини ніколи не вмирають природною смертю.
Їх найчастіше вбивають гордість, байдужість і власне его.




* * *

15.01.22   16.30


Любить иль не любить? Вот в чем вопрос.
Достойно ли, увидев свет души, сомкнуть уста
Иль следует решиться на признанье?
И на слова, которые, Бог весть, уместны ль…
Или отринуть проявленье чувств, смолчать
И знать, что этим избегаешь
Ты стрел врагов своих
Лишив досуг их сальных сплетен и злорадства?
Но это ли победа? И над кем?
Желанья подавить, смолчать
Стать тихим и угрюмым
Вот и вопрос:
Каким же я взойду на эшафот
Когда душа моя простится с одеяньем?
А вот разгадка,
Вот, что старит нас и делает пред немощью мишенью:
Не внемлем мы движениям души, а чуть поздней
В бессильном покаянии
Пытаемся расплаты избежать
Поэтому…
Поэтому любить, и будь, что будет!

Алквиад

 


15.01.22  10.00

Довгий час я думала, що ви двоє – одна людина. Думала, що то ти. Коли прочитала вірш про пелюстку троянди.

Я пам'ятаю історію з трояндою. Власне, вірш мене вразив… я навіть посилання на нього зберегла у фейсбуці… зберегти вірш не здогадалася. Куди він від мене подівся б, якщо посилання на нього було…. Хіба я тоді знала щось про автора… про те, що він ховає свої твори…. Періодично. Читала і намагалася зрозуміти ти це чи не ти.

Потім ви стали з'являтися в стрічці поряд… в один і той же час… спочатку ти, потім він. Спочатку він, потім ти ... Із дивною повторюваною періодичністю. Я й думала, що це одна людина, не розуміла – навіщо? Навіщо так.

Болісно реагувала. Не могла бачити… не могла бути поряд. Мені було незатишно. Не могла дихати. Спокійно було тільки коли тебе не було. Коли не бачила... тебе.

Коли бачила. Хотіла знову втекти і вмовляла себе залишитися…. Хіба втечеш від себе? Та, що біжить по Хвилях…. Ніхто так і не зрозумів сенсу цієї фрази… не по воді…. Не Фрезі Грант, як мене називали… ні… Та, що біжить хвилями Життя….

Розглядала ваші очі. Порівнювала… шукала схожість та відмінності…. Не могла зрозуміти… Спочатку не могла зрозуміти… ти це чи ні. Потім зрозуміла. Не відразу. Але зрозуміла.

І було пізно.

 

Сайт взагалі дивний… Люди ховаються за ніками, вигаданими країнами, містами, історіями…. Мені незрозуміло – чому? Для чого? Хіба бути собою, просто бути собою не краще?

Я багато чого тоді не розуміла.

 

Простір був новим і чужим для мене... чужим. Я намагалася звикнути, адаптуватися, розчинитися в ньому… та все одно залишалася білою вороною… Не розуміючою, не зрозумілою. Не прийнятою.

Були… нападки, випади в мою адресу… Хіба можна сприйняти одразу світи незнайомої людини? Ну так…. Я писала... «адже кожен бачить те, чим наповнений сам... і кожен ділиться тим, що має в серці своєму.....»

Коментарі, які я читала, деякі нотатки викликали здивування і збентеження… якщо м'яко казати….

Потім я побачила інших. Вразливих, добрих, ніжних. Терплячих… чуйних….

Мені простягли руку допомоги… Але захистити себе від себе я вже не могла…

 

Про що там у Книзі Книг йдеться…. «Не судіть, то не будете і  підсудні». І я переживала... зачинялася. Видаляла профіль. Багато разів…

Потім вирішила. Я це я. Буду собою і все. Не вистачило сил. Не змогла. Вже розуміючи, що ви – дві різні людини, абсолютна протилежність одне одному… Чим же ви були схожі? Чому обидва стали важливими для мене? В мене немає відповіді. Знаю одне – обидва чужі, не мої. 

 

Коли Всесвіт дарує Зустріч…. Що потрібно, щоб зберегти це Диво? Не втратити… Озираючись назад… я розумію, мудрість приходить з досвідом. Не з роками. І тільки наше Его все руйнує… і моє теж.

Що ж… Що далі? Треба жити. Просто жити. І дякувати. За все. Що було. Що буде. Що є.

У цьому і є справжнє людське щастя. Просто бути.

 * * *

ПС. Гештальт зачинено!

 

10.35. 22.01.22

Про каву. Про фото.

Про каву. Мені не можна пити кави. Ніколи не була її цінителькою, віддаючи перевагу фруктовим чаям… Ранкова кава – це ритуал. Заряд бадьорості та гарного настрою на весь день. Сили та натхнення, якщо хочете. З філіжанки кави починається мій день… починався.

Декілька днів, як я вже перестала вживати цей чарівний напій. Не скажу, що я гурман і особливо знаюся на сортах кави. Є улюблені, ті, яким віддаю перевагу. Постійна в своєму виборі. Втім, у всьому, не тільки в тому, що стосується кави.

Я сова за біоритмами. Прокидаючись вранці, за звичай дуже рано, мій організм ще спить і силу та бадьорість я відчуваю тільки ближче до другої половини дня. Тому мій день зсувається в часі.. я можу нескінченно довго не лягати спати. А вранці прокинутися тоді, коли мені потрібно. Без будильника. А ось сили… без кави ніяк)

Думка прибігла… Ми всі, кожен, народжуємося абсолютно здоровими та з однаковим «набором» життєвих функцій та здібностей. Як конструктор. І що потім кожен робить зі своїм життям і що отримує в результаті.. «букет» хвороб, успіх і радість, розпач і забуття. теж залежить від нас.

 

Про фото. Мені подобається розглядати світлини.. свої та чужі. Просто світлини.

Окремо – про мистецтво передавати навколишній світ через об'єктив фотокамери… Можливо, я колись напишу і про це.

Зараз про обличчя. Обличчя людей на фото….В них цілий світ. Кажуть, по фото можна визначити, що за людина перед тобою. Ну приблизно, звичайно… Це навіть не визначення, я б сказала… це внутрішній відгук на те, що бачиш… перед очима.

Знаєте секрет? Чому ми закохуємося… Ми бачимо своє відображення в інших… Ми можемо бачити лише те, що несемо в собі… І нічого більше. Не побачити те, чого в тобі нема. І не дізнатися. Навіть через роки спілкування та спільного життя… Люди залишаються собою завжди. Їх ніщо не змінює. Ні час, ні простір.

 

А тепер мені час пити каву)... І вже книга на колінах... Вихідний. Трохи порадую себе.

 


* * *


Що є людське життя?
Іскра, що в юності так сяє ясно ...
І до нестями почуття.. до забуття..
А далі - пошуки, утрати й маяття
Якщо устигне - то когось зігріє ...
... й згасне.


Рахуючи дні

Я так чекала весну... Щороку єдине, що чекаю - це вона.
Не свят якихось, не дня народження, не відпустки чи ще чогось, просто весни, я народилася весною і щороку мій особистий рік починається тоді, коли з'являється перша зелень. Але не такої весни.
Пам'ятаю, як щороку тут, на блогах, всі вітали з першим днем весни - купами картинок, щирими текстами, гумором і оцією атмосферою "скоро!" . Як кипіло все восьмого березня - з гумором і спорами - свято чи ні? Цьогоріч мене коли сусід привітав зі святом - я з хвилину думала про що це він?
Кілька днів як пройшло відчуття нереальності , хоча я з моменту , коли почула про те, що Китай з невідомої причини скупив майже половину світової пропозиції зернових, мала усвідомлення, що війна реальна як ніколи, але коли о п'ятій ранку 24-го задзвонив мамин телефон і сусід прокричав "війна!!" так, що ці слова почула навіть я - було повне відчуття сну, нереальності того, що показували нон-стоп в новинах.
Думок дуже багато, і одночасно мало. Повернулося почуття гумору і навіть не спокій, а конструктивний пофігізм мабуть. Я живу в місцевості, де є ніби стратегічний об'єкт, але поки нас не трогають, хоча вчора збили дві ракети, залишки яких впали на територію сусідніх з нашою тергромад. Колись , після перемоги, я напишу про цей момент невеличку замітку, бо це був мій, особистий, момент війни, і це було таке неймовірне для мене, яка спить в цей час звично як сурок, співпадіння - ці перші в нас авіаудари я чула, бо не тільки не спала, а саме вийшла надвір, хоча до цього світанок востаннє споглядала кілька років тому. Задумалася щойно.. які пам'ятні мені всі мої світанки. Той кілька років тому ... "як думаєш, котра зараз година?". Посмішка і хитрі жовті "котячі" очі...
Минуле життя.
А про майбутнє не думаю, тримаю в голові "спокійну картинку" того, що напланувала раніше, "до", і справді вірю, що так воно і буде.
Після перемоги.

Секрет проведення вакцинації

Вакцинація/не вакцинація... Кожен обирає для себе.
Хтось прикривається конституційними правами, щоправда закриває очі на інші антиконституційні порушення.stop
Хтось боїться, повіривши в росказні експертів незрозумілих наук. zombobox
Хтось вірить у всесвітній заговор whosthat
Хтось перехворів і потім вакцинувався, хтось вакцинувався бо вважає за потрібне.
Ну а що тут скажеш, ХХІ століття, телебачення, інтернет, з усіх колонок розповідають все що заманеться.
Так от десь три тижні тому блуждала я якось по інтернету і натрапила на інтерактивну карту вакцинації. Цікаво було побачити відсоток проведених вакцинацій у світі. І так час від часу заглядаю на відсоток, таки збільшується.
Але дивлячись на карту, закралась таки думка, а може й правда всесвітній заговор? blind devil
Африка не вакцинована umnik  виморять всіх вакциною/чипізацією і завезуть африканців, повернуть рабовласницький строй. Вони вже перевірені, слухняні, з інтернетом не знайомі, телевізорів не бачили, а європейці строптиві, балувані, ходять мітингують.
Точно заговор parik
Страшно такі думки оголошувати, бо ще й правда люди повірять nevizhu
 


Пи.Си. Думка прийшла заради приколу. Не вважаю вакцинацію заговором ;)
 

Доктор Ліптон, або Ефект плацебо


  Замітка не про чай, в таку то спеку, хто думав про щось креативне пов'язане з якимись складниками чи дією цього напою - молодці, але вам не сюди podmig lol
  Частенько посиджую в ютубі і само собою хочу чи не хочу, але доводиться дивитись і рекламу перед потрібним мені роликом. І тут мені накинуло цього доктора Ліптона, з промовою про безкінечні можливості людського організму, змову фармацевтів і те, що ліків насправді не існує, то все просто ефект плацебо. І тут я пригадала.
  З деякого часу познайомилась з таким цікавим ділом, як больовий шок якогось там ступеню, коли не падаєш замертво відразу, а просто недобре настільки, що хочеться померти, з повним набором цікавої симптоматики, починаючи від холодного реально поту при відчутті жару і до падіння температури тіла до 35.4. Дуже цікавий досвід, я Вам скажу. Відразу навіть і не розумієш, що таке, бо особисто я думала, що больовий шок це коли БОЛЯЧЕ так, що втрачаєш від цього свідомість, а насправді ні, біль посередній і фоновий, а от супутня реакція організму - оце жесть. Мені дійшло що це зі мною і що робити тільки коли температуру заміряла, і аж тоді зрозуміла, що треба знеболююче випити, бо взагалі було враження як при сильному грипі ніби, відчуття жару, слабкість, і все оте грипозне, коли й лежати важко, і ходити нічого.
  Пішла в домашній аптечці дістала знеболююче, випила. Повірте - небагато чого в житті мені хотілось так сильно, як щоб таблетка подіяла.
  Але коли сидиш, вмовояєш себе, що ось, зараз 20-ть хвилин і полегшення, а тоді ну хай 30-ть.. А потім кажеш - ну, за годину то точно подіє! А нічого не відбувається. Тоді в мене закралась думка про якість, і я суто з надії "а раптом", дістала ті знеболюючі, що ношу в сумці, бо точно знаю, що купувала ці в іншій аптеці, хоча той же препарат і зовні абсолютно одинакове пакування. І о диво - 20-ть хвилин і все як рукою зняло!
  А тут слухаю цього доктора Ліптона, і розумію. Он воно чьо, Михалич. Ефект плацебо. А я то "Фальсифікат, фальсифікат" ... То я просто слабо вірила! 

Багато тексту... про стосунки і почуття

Чи проходить кохання? Чи залишаємось ми в серці на багато років і чому так...
З якої причини одружуємося, чому розлучаємось? Чи змінюємося з роками? Чи просто починаємо помічати недоліки лише з часом? Чому закохуємось саме в цю людину, а не іншу? Чому зраджуємо або ж бережемо вірність тому, хто не заслуговує на це? Чи можливо прожити довге життя разом, не сумніваючись у своєму виборі, не жалкуючи про цей вибір? Чи завжди вам є про що поговорити, про що помовчати.... і чи потрібно це?
Іноді, задумуючись над тим, що чекає моїх дітей в майбутньому, стає просто страшно. Чи правильний вибір зроблять і на скільки вони будуть щасливі в шлюбі. Озираюсь на своє життя... хочу, аби не гірше, щоб краще... щоб щасливіше... без цих гірких моментів. Хоча я свій шлюб вважаю щасливим, я кохаю свого чоловіка більше 15 років і жодного разу не пожалкувала, що вийшла за нього заміж. Хоча часто сумнівалась в його почуттях, адже одружились ми " по зальоту"... ні, це не була якась інтрижка, ми досить довго знали один одного до весілля, та й нам було вже не по 16 років. Але все одно... іноді задаю собі запитання: якби не вагітність, чи одружився б він на мені? Як би склалось життя? Але ж зараз все добре, я щаслива. Та й мабуть він би не був зі мною скільки років, якби не любив.
Іноді здається, що ми зовсім різні. Що з ним немає про що поговорити, що він зовсім не хоче мене чути, а іноді... розуміє мене без слів і відчуває навіть на відстані. Пам'ятаю, як побачила передачу про зифір. І такий він мені там апетитний був (хоча я не є фанатом зифіру і це не моє улюблене лакомство)... яке ж моє було здивування, коли чоловік прийшов ввечері з роботи і приніс пакунок із зифіром! Але ж я того дня йому нічого про зифір не говорила. І такий випадок був не один. Пам'ятаю як ще зустрічались... він тоді працюав у іншій країні і наші стосунки були на відстані. Ми переписувались, зідзвонювались. Часто оці переписки закінчувались фразою " я тебе люблю". Але так іноді ці слова втрачали зміст і спиймались мною просто як "до побачення", чи типу для зв'язку слів. І іноді не мали такого значення, як би мало б бути. Якось я подумала, що якби він просто написав мені цю фразу, просто так, рапново... минув день чи два і я отримую смс " Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ". Це було так неочікувано.... давно я вже не чула від нього цих слів.... та й не говорила йому також.... чому з роками ми рідше говоримо коханим ці слова? Чому після багатьох років подружнього життя нам здається, що їх не обов'язково говорити...та зараз не про це. Невже він справді так мене відчуває? Були ще випадки, та я конкретно уже і не пригадаю, ці мабуть найяскпавіші були для мене. Чи це лише співпадіння... чи просто мої думки матеріалізуються? Та це вже інша історія.

Прозора надiя.

Яскраві промені,

кришталики неба...

як воск тануть тіні...

а серцю потреба

прозора надія

блиснула в пітьмі,

роздерла темряву...

але ж чи зігріє...

мрія…

надія…

тебе

i мене…

27.10.14

Спогади про не мої спогади



  З дитинства люблю коней, це або є, або нема, як і багато інших уподобань, які справжні і на все життя. От в мене це коні. Вони мені снились навіть. А коли одного разу ми грались у подружки-сусідки, яка жила над дорогою, і тут цигани на возах їхали, як зараз ця картинка перед очима стоїть - ми ховаємось за квітуючим бузком, а за кілька метрів на дерев'яних нефарбованих возах, запряжених ще не вилинялими бурими невеликими кіньми, їдуть сім' ї, чумазі і дуже бідно вдягнуті, так ми ото хоч і боялись "що нас цигани заберуть", як лякала бабуся, але ж коні!!
  А коли їздили до діда з бабою по батькові, то десь за метрів 300-400 від будинку, через невелике поле, на пагорбі була ферма, і просто з двору було видно загорожу біля першого корпусу, де іноді стояли коні. І тоді ми впрошували батька, і він водив нас на ферму, до коней. Коні там були неймовірні, з тих пір в наших краях я таких розкішних коней ніколи не бачила... Це було п'ятеро білосніжних, великих і крутобоких, таких мускулистих, як ото в американських фільмах про Дикий Захід. Мені так пам' ятаються їхні чорні розумні очі на породистих мордах, і особливо носики.. На яких крізь білосніжну шерсть було видно шкіру, не рожеву, а блискучо-чорну, а в декого ніс був плямистий, рожевий з чорними розводами. Їх можна було погладити саме по оцих оксамитових носах. 
  Три кобили, і два жеребці, а іноді весною в загоні бігало ще двійко білих маленьких лошат, ще з гривами-щітками і короткими хвостиками. Я все життя згадую про них і думаю - куди вони тоді зникли?  Батько тоді сказав, що їх просто цього року перегнали на іншу ферму, а замість них були інші.
  Взагалі я цю замітку пишу чому - бо пригадалось дещо, пов'язане з цими кіньми і фермою.
  Якось, коли йшли до коней, батько зупинився біля силосних ям, і сказав - "а я пам' ятаю, як дядько Микола отаку яму сам копав за чотири дні. Кепка - шестиклинка, полотняні штани, без сорочки, загорілий до чорного, з двома відрами і лопатою, вона в нього спеціальна була, невелика з укороченою ручкою, скільки він нею землі перекидав! " Не скажу точно розміри, але яма ця була десь 25на8на2, і навіть зараз мені це величезний обсяг важкої роботи, а тоді я так здивувалась, що оце можна зробити за чотири дні. На що батько відповів -" ну так досвід, він Біломор-канал копав"

Світова економіка потребує значного оновлення

Американський мільярдер з українським походженням заявив, що «капіталізм мертвий»Економічна система накопичення капіталу призвела до «жахливої нерівності»
1595ПЕРЕГЛЯДІВ
16 ЖОВТНЯ 2019, 18:45
Американський мільярдер з українським походженням заявив, що «капіталізм мертвий»
Twitter @Benioff

Капіталізм «мертвий», а найбагатшим людям світу потрібно створювати нову економічну систему. Так вважає співзасновник компанії Salesforce мільярдер Марк Беніофф, який займає 93 місце в списку найбагатших американців за версією Forbes. Про це він написав у колонці для газети The New York Times.

«Капіталізм, я визнаю, був до мене добрий», – зазначив підприємець, чиї статки складають $6,4 млрд. Він написав, що «живе життям, яке перевершує всі найбожевільніші очікування» його прапрадіда, який іммігрував в Сан-Франциско з Києва на початку XIX століття.

«Але, будучи капіталістом, я вірю, що прийшов час голосно сказати те, про що ми всі знаємо. Капіталізм, такий, яким ми його знаємо, мертвий», – написав Беніофф.

В останні роки капіталізм сконцентрувався на прагненні максимально збільшити доходи акціонерів і привів до «жахливої нерівності», заявив він. Беніофф підкреслив, що «26 найбагатших людей світу володіють такими ж статками, що й найбідніші 3,8 млрд людей».

У колонці він звернувся до інших мільярдерів і бізнес-лідерів:

«Я вважаю, що ми більше не можемо ігнорувати відповідальність за те, що люди роблять з нашими продуктами. Так, доходи – це важливо, але важливим є і суспільство».

«Яким може бути новий капіталізм? По-перше, лідери бізнесу повинні прийняти ширше бачення своїх обов'язків», – вказує Беніофф. Йдеться про те, що вони повинні працювати не тільки на користь акціонерів, а й для своїх «співробітників, споживачів, суспільства і планети».

Наступний крок – держава повинна офіційно зобов'язати публічні компанії розкривати інформацію про те, як їх діяльність впливає на згадані вище сторони. Глави корпорацій повинні домагатися рівної оплати праці для чоловіків і жінок, боротися зі зміною клімату і бідністю, підкреслив мільярдер.

Беніофф нагадав, що в серпні керівники понад 180 американських компаній, в числі яких була і Salesforce, підписали спільну «заяву про призначення корпорацій». Його основна ідея в тому, що компанії повинні не тільки задовольняти інтереси своїх інвесторів, але й працювати над створенням «економіки, що служить усім американцям». Документ підписали, зокрема, глава Amazon і найбагатша людина планети Джефф Безос, виконавчий директор найбільшої в світі авіакомпанії American Airlines Даг Паркер і керівник найбільшого банку США JPMorgan Chase Джеймс Даймон.

Думки вголос чи влучно підмічено

Інколи приходять в голову різні речі, які на даний момент є досить важливими. Але чи не вчасно, або не буває під рукою клаптику паперу, щоб зафіксувати, а тоді і забувається... Добре, що зараз є така можливість занотувати те, що тебе турбує в певну мить у форматі замітки блогу, щоб потім повернутись до цього, щоб осмислити і переварити, покопатись в собі, зрозуміти чому все так...
У військових є статут, який, говорять, що до кожної літери виписаний кров'ю. Можливо теж заведу собі його аналог у вигляді співтовариства, який назву щось на кшталт "влучно підмічено", або й лишу так "думки вголос".
Цього разу в голівоньку каруселлю залетіло чимало думок, але другосортне відсіялось, а лишилось найзлободенніше.
Якось помітила, і неодноразово, що коли ти чуєш в свою адресу безпідставні звинувачення у чомусь, то обов'язково, той, хто звинувачує, сам з тобою так вчиняє. Навіщо запитаєте? Можливо щоб відвернути від себе увагу й здаватись рожевим і пухнастим самому собі, на вашому фоні, який він обгадив. Адже кожен судить по собі.
Далі буде...
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая