Основних способів довести знаходження водія в стані сп'яніння у нас два. Розглянемо їх по черзі. 

По-перше, це визнання самого водія. Чистосердечне признання: "Так випив." не слугує пом’якшуючою обставиною. За чим, природно, слідує складання протоколу. Між тим водій має можливість взагалі відмовитися відповідати на питання інспектора. Таке право надає ст. 63 Конституції України, що прямо передбачає, що людина не може притягати до відповідальності (тобто має на це право) за відмову давати пояснення або свідчення відносно себе, близьких родичів або членів сім'ї. І цим правом можна скористатися в цій конкретній ситуації... 

Друге джерело доказів -  це медичне освідування на стан сп'яніння. Висновок  фахівців-медиків що дається при такому огляді, - цей доказ, що водій дійсно нетверезий. 

Тільки ось біда: щоб пройти такий огляд, водію (п'яному або тверезому) доводиться втрачати значний час. І ніяких заперечень співробітники ДАІ не приймають. Вони посилаються на п. 2.5 ПДД, що передбачає обов'язок водія на вимогу співробітника міліції пройти медичний огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних або токсичних речовин. І нагадують про те, що по ст. 130 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачена однакова відповідальність як за управління транспортним засобом в нетверезому стані, так і за ухилення від медичного огляду...

Виходить, що водієві не залишають вибору.

Насправді вибір є. 

 Він заснований на ч. 3 ст. 28 Конституцій України (Конституція має вищу юридичну силу в державі, норми усіх законів і інших нормативних актів повинні відповідати їй в той же час вона є документом прямої дії, тобто може застосовуватися безпосередньо до тих або інших відносин). Там вказано: "Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана науковим, медичним або іншим дослідам". 

Що є медичний огляд? По суті справи, це ряд тих самих медичних дослідів. Що саме слід вважати досвідом з точки зору Конституції? Ні сама Конституція, ні чинне законодавство не дає чіткого зрозумілого і в той же час усеосяжного визначення цього поняття, яке б могло стати орієнтиром, як застосовувати наведену вище норму Конституції. Тому доведеться вивести це визначення самостійно. 

Найбільш близьке визначення дає Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Згідно ст. 1 цього Закону, прикладні наукові дослідження - це наукова і науково-технічна діяльність спрямована на отримання і використання знань для практичних цілей.  Зрозуміло, що всяка діяльність, як процес, складається з від­ділових дій. По відношенню до діяльності, яка носить назву досліджень  такими окремими діями є досліди . З іншого боку, в деяких випадках дослід може проводитися ізольовано, коли в подальшій діяльності по отриманню знань необхідності немає і треба було виконати тільки одно дію щоб отримати такі знання. Таким чином, досвідом в сенсі ч. 3 ст. 28 Конституцій являється дія, вироблювана з метою отримання яких-небудь наукових, медичних, спеціальних і (чи) інших знань, а також їх використання для практичних цілей.

Дії,проведені під час медичного освідування, відбуваються для отримання відомостей (про те, чи знаходиться водій в стані сп'яніння) з метою їх подальшого використання для притягнення водія до відповідальності. Таким чином вони підпадають під визначення дослідів, а сам огляд - це прикладне наукове дослідження (тому як складається з декількох дії, здійснюваних послідовно). 

 А від проведення над собою досліду будь-яка людина має право відмовитися. 

Це положення включене саме в ст. 28 Конституцій, ч. 1 якій встановлює право кожного на повагу до його гідності, а ч. 2 містить заборону на тортури, жорстоке поводження з людиною і тому подібне. Це говорить про те що проведення над людиною дослідів усупереч його волі, примусово, - це, по суті, таке ж грубе порушення його прав, як і тортури. І право відмовитися від проведення над собою досвіду так само природно, так само непорушно, як і право не піддаватися тортурам.

Ну, а то що ще в радянські часи передбачена старим КУпАП відповідальність за "ухилення" від медичного огляду є порушення конституційних прав людини, - навіть не вимагає доказів. Вже сам по собі той факт що водія примушують втрачати декілька годин, не зважаючи на його особисті плани, піддають медичним маніпуляціям, не надають права захищатися від підозр в здійсненні правопорушення, - це усе явні ознаки що навіть зачатки поваги до його гідності тут відсутні. 

Наявність конституційних положень, що прямо передбачають можливість людини вибирати самому, чи піддаватися будь-яким дослідам робить право водія відмовитися від медичного огляду і зовсім безперечним.

А як бути, якщо співробітник ДАІ такого права за водієм не визнає і все-таки звинувачує в тому, що він знаходиться в нетверезому стані?

Якщо інспектор наполягає на огляді водія, а той з якихось причин не має такої можливості (наприклад спізнюється в аеропорт) або просто не бажає то інспектор повинен скласти протокол про адміністративне правопорушення - ухилення від медичного огляду. Звернемо увагу: в КУпАП передбачена відповідальність саме за ухилення від огляду що має на увазі здійснення з цією метою яких-небудь дій. 

Для захисту своїх інтересів водій може написати в прото­колі (або на окремому листі, але відмітити в протоколі, що пояснення додається - цей варіант навіть прийнятніше, тому що помітніше його важче "пропустити", знайомлячись з матеріалами справи) таке пояснення: *Від медичного огляду не ухиляюся, а відмовляюся, реалізовуючи своє право, прямо надане ч. Із ст. 28 Конституцій України". При цьому, у разі наявності яких-небудь причин (наприклад запізнення в аеропорт), їх теж можна вказати в поясненні. Але це не обов'язково і, за великим рахунком, юридичного значення не має: виконання положень Конституції України не обумовлене ніякими причинами. Важливим є тільки бажання або небажання водія піддаватися дослідам.

 Повторимо: воля водія на відмову від огляду має бути чітко виражена в поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення. І обов'язково супроводжуватися посиланнями на конкретні конституційні норми. Інакше водієві безпосередньо в суді буде важко довести, що він не "ухилявся" від огляду, а відстоював свої конституційні права. Запис зроблена водієм власноручно саме при оформленні "порушення", якраз і є таким доказом. І до того ж свідчить, що він не "вивчив одну статтю Конституції спеціально до суду" (чого багато суддів, зрозуміло, не люблять), а знав (і, швидше за все навіть не одну) вже у момент складання протоколу. Це звичайно відразу ж міняє відношення до нього з боку усіх посадовців - адже судді, щоб визнати водія винним, доведеться піти на пряме порушення Конституції... 

В усякому разі, положення водія чиє сп'яніння доведено шляхом медичного огляду, буде незрівнянно гірше...

Слід враховувати ось ще що. Часто при виявленні нетверезих водіїв співробітники ДАІ ставлять їх автомобілі на штрафмайданчик, оплата "послуг" якої перетворюється на щось на зразок додаткового покарання. Природно такий вид "покарання" чинним законодавством не передбачений. Відбувається, по суті, нав'язування платних послуг, що суперечить Закону України "Про захист прав споживачів".

 Мало того - доки автомобіль знаходиться на штрафмайданчику власник (а це не обов'язково водій) не може їм володіти, користуватися або розпоряджатися, тобто здійснювати своє право власності, якраз з цих трьох елементів і полягаюче. А це - пряме порушення ст. 41 Конституції Закону України "Про власність" і Цивільного кодексу. 

 Співробітник ДАІ має право усунути нетверезого водія (дійсно нетверезого, що вже доведене, а не того, якого в цьому тільки підозрює) від управління транспортним засобом. Але законом не передбачено при цьому його право вилучати у власника майно, у тому числі автомобіль. А раз так, то, відповідно до тієї ж ст. 19 Конституцій, такі дії співробітника міліції будуть незаконними. 

Усунений від управління водій має вибір: передати управління тверезому товаришеві (якщо у того є водійське посвідчення), викликати по телефону іншого водія або, врешті-решт, кинути машину на узбіччі. 

Але порушувати право власності на автомобіль не може ніхто, і виправдань цьому не існує. 

І ще про одне самий час зараз сказати. 

Управління транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння - це одне з тих порушень за які в якості адміністративного стягнення найчастіше призначається позбавлення права управляти транспортними засобами, а при повторному впродовж року здійсненні такого порушення може бути застосоване так зване відшкодувальне вилучення транспортного засобу. 

А наскільки відповідають такі заходи покарання Конституції?

Давайте розберемося.

Згідно ст. 43 Конституції, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно ч. 2 цієї статті держава гарантує рівні можливості у виборі професії і роду трудової діяльності. 

Не вимагає особливого доказу, що позбавлення права уп­равління транспортними засобами (неважливо вживане в якості адміністративного стягнення або карного покарання) є порушенням цих конституційних прав і гарантій. Між тим, згідно ч. 2 ст. 8 Конституцій, нові законодавчі акти не повинні суперечити Конституції, старі ж, згідно п. 1 Перехідних положень, діють в тій частині, в якій не суперечать її вимогам. 

Виходячи з цього, ні знову прийняте, ні старе законодавство передбачаюче покарання або стягнення у вигляді заборони обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (у тому числі і позбавлення права управляти транспортними засобами) не відповідає Конституції України і в цій частині не може застосовуватися. Бо така міра покарання або адміністративного стягнення прямо суперечить Конституції. 

Можливо, ст. 43 Конституції містить які-небудь виключе­ння? Стосовно обрання професії або роду діяльності виключень в ній немає. Ось зі встановленого ч. З цієї статті заборони на використання примусової праці виключення є: таким не вважається військова або альтернативна служба, робота виконувана за вироком або рішенням суду і тому подібне. Тому не можна говорити про неконституційність таких видів покарання, як виправні або громадські роботи. 

Право вибору професії або роду діяльності являється безумовним і не може порушуватися ні за яких обставин. Навіть вироком або постановою суду, що виносяться, здавалося б, на підставі закону. Обмежити сферу вибору трудової діяльності повторимося і особливо підкреслимо, не може, не має права навіть суд і навіть при виголошенні вироку у кримінальній справі, не кажучи вже про інші випадки (коли йдеться про адміністративну відповідальність).

До речі кажучи, останній висновок поширюється і на випадки позбавлення права управляти транспортними засобами водіїв приватних автомобілів. Адже, по-перше таке позбавлення обмежує їх можливість в майбутньому змінити професію і управляти автомобілем по найму (Конституція надає саме право вибору трудової діяльності, а не тільки збереження вже існуючої). А по-друге, тут в наявності і порушення права власності. 

Так, згідно ст. 41 Конституції, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. При цьому право приватної власності є непорушним. 

Позбавлення права управляти транспортним засобом представляє собою для його власника позбавлення можливості користуватися своїм майном. Це, як ми бачимо, також суперечить Конституції. 

Примусове відчуження майна може застосовуватися тільки у виняткових випадках у зв'язку з громадською необ­хідністю, а його конфіскація застосовується за рішенням суду (див. ст. 41 ч. 4 Конституції України). Цей перелік, підкреслимо особливо, є винятковим тому усі інші випадки порушення права власності (в т.ч. і позбавлення або які-небудь обмеження права користування майном), виходячи з положень ст. 19, є антиконституційними. Вони не можуть бути дозволені законами тому що такий закон автоматично в цій частині суперечитиме Конституції. І будь-яка особа, що притягається до відповідальності згідно із законом, що передбачає таку міру адміністративного стягнення в результаті якої його право на користування (а також володіння і розпорядження) майном може бути обмежене, має право посилатися на приведені конституційні норми, у тому числі і при оскарженні прийнятих відносно нього рішень. 

Те ж саме торкається і відшкодувального вилучення транспортного засобу. У винятковий перелік випадків, коли майно може бути вилучене у власника, визначений ст. 41 Конституції, така міра стягнення не входить. Таким чином застосування подібної міри стягнення "виламується" за межі тих заходів, які Конституція дозволяє державним органам застосовувати до власника майна. Тому той, до кого застосована така міра має право оскаржити прийняту постанову як що суперечить Конституції. Шкода тільки, що можливість оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення в нашому законодавстві украй обмежена...

матеріал взятий з сайту

"Міжнародної Федерації захисту прав водіїв"

переклав Великий-і-Всезнаючий

адаптував і редагував для Вас БогданП