Тимошеко продиралась до влади, розштовхуючи ліктями конкурентів та надаючи перевагу використанню «протекцій» впливових функціонерів

Ми вже потурбували себе вирішенням простого дитячого рівняння «360$¬–250$», яке завдала Україні Юлія Володимирівна, підписавши з Росією 2009 року славнозвісну «газову угоду».  З’ясували ми і походження боргового «гачка» у 405,5 млн. доларів США, яким Леді підвісили за косу наші східні сусіди. 

Ну а доки Юлія Володимирівна накопичує у своєму гаманці по 110$ з кожної тисячі кубів Російського газу, який купує Україна, дозволимо собі порозмірковувати, чиїм рахунком «тягне себе з темниці» бідолашна та пофантазувати щодо можливих наслідків її прагнення волі. Детальніші факти про перипетії ув’язненої і її оточення задля цікавості можна почитати на ресурсі http://www.zhuzhaleaks.com.ua.  Дійсно цікаво, кому цікаво.

Нетиповий шлях, яким Тимошеко продиралась до влади, розштовхуючи ліктями конкурентів та надаючи перевагу (або «віддаючись переважно») використанню «протекцій» впливових функціонерів, вже заслужив уваги чисельних медіа: вітчизняних та закордонних. Рясність описів, схожих на кіношні сценарії, дещо розмивають розуміння характерної риси, яка послідовно спостерігається протягом всієї «кар’єри» нашої героїні: «швиденько хапнути – бистренько відскочити». Та ще й пропіаритись, щоб народну любов закріпити (пригадали серденько на білому?).

Вже наведені факти слугують чудовою ілюстрацією манер нашої Соньки, тобто Юлі. Згадаємо лист-вимогу Міністерства Оборони РФ до Кабінету міністрів України про заборгованість корпорацією ЄЕСУ (приватна кампанія Тимошенко) російському військовому відомству 405,5 млн. доларів США.

Що ж, бажання МО РФ повернути декілька сотень мільйонів доларів виглядає виправдано. Тільки не для Юлії Володимирівни! До перспективи повертати гроші вона віднеслась прохолодно: «Я би хотіла, щоб ви переглянули законодавство України та Росії та зрозуміли, що 15 років жодного боргу існувати не може». Ось так! нічого не знаю, грошей не маю, віддавати не бажаю!

Однак, лист-вимога Міністра оборони РФ Сердюкова до Прем’єра України Азарова – це вам не приватне листування, а питання іміджу України на світовій арені! На початку 2013 року генпрокурор України В.Пшонка повідомив про рішення Вищого господарського суду Києва, який залишив у силі попередні рішення Київських Господарського та Апеляційного судів про зобов’язання українського уряду виплатити Міністерству оборони Росії боргу корпорації ЄЕСУ. Ось так: по Юлиним «борговим векселям» розраховуються українські платники податків.

Приблизно так само наша Юля – тоді ще прем’єр-міністр України – залатала бюджетну дірку по пенсійним виплатам. Як раз «Кіотські угоди» підвернулись: 380 мільйонів євро Юлія Володимирівна «виручила» від продажу квот на викиди парникових газів. Японська дипломатія навряд очікувала такого «фінту вухами» від прем’єра України! Тимошенко черговий раз продемонструвала вміння вирішувати власні проблеми (на цей раз – як неефективного державного чиновника) чужим рахунком. І чхати на еконебезпеку та світові угоди: зате, вибачте за грубість, заткнула рота всім пенсіонерам!

І несеться українськими теренами цей «мотоцикл без люльки» із червоним серденьком на рамі: гучно рикаючи звинуваченнями всіх і вся та залишаючи стовп красномовних обіцянок! Несеться, оскільки розуміє: зупиниться – впаде!                

І тягне себе за косу наша «газова принцеса» з кам’яної темниці, не шкодуючи а ні сил на традиційні вистави, а ні коштів на «акторські» гонорари (пам’ятаєте, звідки капають грошенята?)!

 І лунають направо-наліво всілякі обіцянки! Направо – традиційні загравання про можливість … вступу у Митний Союз; наліво – про євроінтеграцію та ЄС. «Обіцянки-цяцянки, дурачкам у радість!» Дайте тільки викарабкатись! Тільки руку простягніть! А там…

Кінець.

Тимошеко продиралась до влади, розштовхуючи ліктями конкурентів та надаючи перевагу використанню «протекцій» впливових функціонерів

Ми вже потурбували себе вирішенням простого дитячого рівняння «360$¬–250$», яке завдала Україні Юлія Володимирівна, підписавши з Росією 2009 року славнозвісну «газову угоду».  З’ясували ми і походження боргового «гачка» у 405,5 млн. доларів США, яким Леді підвісили за косу наші східні сусіди. 

Ну а доки Юлія Володимирівна накопичує у своєму гаманці по 110$ з кожної тисячі кубів Російського газу, який купує Україна, дозволимо собі порозмірковувати, чиїм рахунком «тягне себе з темниці» бідолашна та пофантазувати щодо можливих наслідків її прагнення волі. Детальніші факти про перипетії ув’язненої і її оточення задля цікавості можна почитати на ресурсі http://www.zhuzhaleaks.com.ua.  Дійсно цікаво, кому цікаво.

Нетиповий шлях, яким Тимошеко продиралась до влади, розштовхуючи ліктями конкурентів та надаючи перевагу (або «віддаючись переважно») використанню «протекцій» впливових функціонерів, вже заслужив уваги чисельних медіа: вітчизняних та закордонних. Рясність описів, схожих на кіношні сценарії, дещо розмивають розуміння характерної риси, яка послідовно спостерігається протягом всієї «кар’єри» нашої героїні: «швиденько хапнути – бистренько відскочити». Та ще й пропіаритись, щоб народну любов закріпити (пригадали серденько на білому?).

Вже наведені факти слугують чудовою ілюстрацією манер нашої Соньки, тобто Юлі. Згадаємо лист-вимогу Міністерства Оборони РФ до Кабінету міністрів України про заборгованість корпорацією ЄЕСУ (приватна кампанія Тимошенко) російському військовому відомству 405,5 млн. доларів США.

Що ж, бажання МО РФ повернути декілька сотень мільйонів доларів виглядає виправдано. Тільки не для Юлії Володимирівни! До перспективи повертати гроші вона віднеслась прохолодно: «Я би хотіла, щоб ви переглянули законодавство України та Росії та зрозуміли, що 15 років жодного боргу існувати не може». Ось так! нічого не знаю, грошей не маю, віддавати не бажаю!

Однак, лист-вимога Міністра оборони РФ Сердюкова до Прем’єра України Азарова – це вам не приватне листування, а питання іміджу України на світовій арені! На початку 2013 року генпрокурор України В.Пшонка повідомив про рішення Вищого господарського суду Києва, який залишив у силі попередні рішення Київських Господарського та Апеляційного судів про зобов’язання українського уряду виплатити Міністерству оборони Росії боргу корпорації ЄЕСУ. Ось так: по Юлиним «борговим векселям» розраховуються українські платники податків.

Приблизно так само наша Юля – тоді ще прем’єр-міністр України – залатала бюджетну дірку по пенсійним виплатам. Як раз «Кіотські угоди» підвернулись: 380 мільйонів євро Юлія Володимирівна «виручила» від продажу квот на викиди парникових газів. Японська дипломатія навряд очікувала такого «фінту вухами» від прем’єра України! Тимошенко черговий раз продемонструвала вміння вирішувати власні проблеми (на цей раз – як неефективного державного чиновника) чужим рахунком. І чхати на еконебезпеку та світові угоди: зате, вибачте за грубість, заткнула рота всім пенсіонерам!

І несеться українськими теренами цей «мотоцикл без люльки» із червоним серденьком на рамі: гучно рикаючи звинуваченнями всіх і вся та залишаючи стовп красномовних обіцянок! Несеться, оскільки розуміє: зупиниться – впаде!                

І тягне себе за косу наша «газова принцеса» з кам’яної темниці, не шкодуючи а ні сил на традиційні вистави, а ні коштів на «акторські» гонорари (пам’ятаєте, звідки капають грошенята?)!

 І лунають направо-наліво всілякі обіцянки! Направо – традиційні загравання про можливість … вступу у Митний Союз; наліво – про євроінтеграцію та ЄС. «Обіцянки-цяцянки, дурачкам у радість!» Дайте тільки викарабкатись! Тільки руку простягніть! А там…

Кінець.

Міністерство освіти Росії схвалило серію підручників з російської та загальної історії під редакцією помічника президента Росії, колишнього міністра культури РФ, голови Російського військово-історичного товариства (РВІТ) Володимира Мединського. Підручники вже найближчим часом підуть в друк. Вихід першого тиражу намічений на кінець квітня - початок травня.

За словами голови РВІТ, «маніпулювання історичним порядком дозволяє впливати на громадян Росії і їх світогляд». «Вважаємо важливим підійти до питання розробки і затвердження основ державної історичної політики, так само, як вже були прийняті в свої роки основи державної культурної політики» - сказав Володимир Мединський. «Спільно, з науковим співтовариством, іншими зацікавленими структурами ми повинні розробити такий короткий, зрозумілий і певний документ. Він зараз просто життєво для нас необхідний» - зазначив він.

В ході круглого столу в Раді Федерації Мединський заявив: «Росії необхідно на державному рівні виробити основи історичної політики».

Російська влада залюбки застосовує викривлення історії з метою підкреслити власну велич та приховати історичні катастрофи Імперії.  Маніпуляції з історією та спотворення історичних фактів, яке почалося з історії Другої Світової війни, вже поширюються на інші часові проміжки. Дуже влучно сказав академік А. Д. Сахаров: «Народом, що не знає свою історію, можна маніпулювати».     Інструментом саме таких маніпуляцій і є серія підручників з російської та загальної історії під редакцією Володимира Мединського.

Псевдонауковець Мединський – один з тих, хто використовує історію, як засіб досягнення імперських забаганок Кремля, повністю ігноруючи історичну правду. Серед фахівців з історії він відомий тим, що «підганяє» історичні факти під свої забаганки обґрунтовуючи це тим, що історію слід розглядати виключно з позиції інтересів Росії. Мединський працював в уряді з 2012 року. Найбільше він запам'ятався активним протекціонізмом російського кіно, скандалом зі своєю дисертацією і крилатими виразами, які розлетілися по мережі.

Половці і печеніги - потім блискуча революція 1917 - потім героїчний народний улюбленець Сталін (про колоски і ГПУ - ні слова!). Потім відразу ВВВ та Перемога, потім - успіхи соціалізму, потім - геополітична катастрофа, але зате відразу - Путін-геній людства. Приблизно так виглядає «справжня» історія Росії на думку екс-міністра культури РФ. Були казки братів Грімм, казки Андерсена, Пушкіна, а тепер ось з'явилися і казки Мединського. А Мединський - ще той казкар!

Більш за все, серія підручників під редакцією Мединського не що інше, як розширена версія його тритомника «Міфи про Росію». У трьох книгах «Про російське пияцтво, лінь та жорстокість», «Про російську демократію, бруд та «тюрму народів», «Про російські крадіжки, особливий шлях і довготерпіння» відображені його власні версії і тлумачення російської історії. Книги серії «Міфи про Росію» неодноразово критикувалися за недостатньо науковий характер. Опоненти звинувачували Мединського у свідомому перекручуванні історичних відомостей, заміну негативних стереотипів про Росію «рожевими» міфами. Критиці піддавалися власні погляди Мединського - переконання в необхідності позитивного трактування вітчизняної історії та готовність інтерпретувати різночитання в джерелах на користь національних інтересів.

Навіть дисертація Мединського на ступінь доктора історичних наук піддалася значній критиці з боку вчених. На думку експертів Мединський відкидає або приймає історичні факти, спираючись виключно на власні суб'єктивні уявлення про те, «як все було насправді», відкидаючи як наклеп всі негативні повідомлення і беззастережно приймаючи позитивні. За висловом к.і.н., фахівця з історії Росії XVII століття  А. Н. Лобіна, роботу Мединського характеризують дилетантизм, несумлінність дослідження, ігнорування джерел. Як пише Лобін, «в результаті ми маємо не наукове дослідження, а якийсь наукоподібний сурогат на рівні курсової (правда, вельми об'ємної) студента 1 або 2 курсу. В основі дисертації лежить не сучасна методика, що відрізняються новизною, а повне незнання. Незнання реалій епохи, незнання основ соціально-економічного становища, незнання зовнішньої політики Російської держави». Наукова спільнота фахівців з історії намагалася позбавити Мединського наукового ступеня доктора історичних наук, вказуючи, в тому числі, на наявність в його дисертації безлічі грубих помилок, некоректну роботу з джерелами і пропагандистський характер роботи. Але Міністерство освіти та науки Росії видало наказ про відмову в позбавленні Мединського наукового ступеня.

Ось такий «науковець», а за сумісництвом - полум'яний апологет нинішнього путінського режиму і головний захисник ідеї, що шкільний підручник з історії Росії повинен бути тільки один - ідеологічно сумісний з цим режимом, буде вирішувати, яку «історичну правду» потрібно донести до підростаючого покоління росіян. Людина, яка відверто заявляє, що «факти взагалі не мають ніякої цінності, і якщо міф - духопід'ємне, то він має цінності більше, ніж факти», буде формувати історичну пам'ять нації.

Кремль використовує сюжети історичного минулого для задоволення своїх поточних, тактичних та стратегічних політичних цілей. Причому, не беручи на себе відповідальність за формування культури історичної пам’яті в суспільстві чи пам’яті про минуле. Такі небезпечні дії путінської влади обов’язково приведуть до конфлікту різних національних, етнічних, релігійних, соціальних груп у суспільстві. Маніпуляція минулим, виокремлення з історичного контексту тих чи інших подій, фактів, що влаштовують правлячу політичну силу, становлять загрозу громадянському суспільству і дестабілізують Росію не менше, а може й більше, ніж економічні та політичні кризи.
https://myc.news/ua/mneniya/istoricheskie_ulovki?fbclid=IwAR1vhXjbNpgX21TUXLXR9fzrWNUKksyiwFciwCsR-2lh_6YvGe93bAzR_Z8

Друзі!
Давайте подивимося на реальні, а не мнимі індикатори щодо намірів РФ.

Вони наступні:

• заява Путіна щодо можливості перегляду Біловежських угод – це серйозний інформаційний крок. Ми пам’ятаємо, що прослідувало за останнім виступом Путіна в Москві. За версією Кремля «легітимізація незаконного існування України», як незалежної держави відкриває йому шлях відновлення СРСР із застосуванням сили;
• заява Генсека НАТО щодо невідповідності реальності проголошеного РФ початку відведення російських військ від східних кордонів України (картинка про нібито відправлення російського батальйону в Самару – не більше ніж пропагандистський трюк);
• оцінка Головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі генерала Брідлава, що ситуація на російсько-українському кордоні є «надзвичайно тривожною» , що «Росія має усе необхідне, щоб вторгнутися в Україну» та що можливим сценарієм є вторгнення з Криму до Південної України для створення сухопутного коридору до Криму, проведення удару з Криму для захоплення Одеси, а також вторгнення у Східну Україну (про цей сценарій вже писав на своїй сторінці);
• зосередження російськими військами на кордонах з Україною звукопередаючої апаратури для проведення активної пропаганди і агітації, спрямованої як на українських військових, так і на місцеве населення;
• активне ведення розвідки російськими спецслужбами та військовою розвідкою на території України, зокрема розвідувальним кораблем біля Одеси;
• скасування РФ запланованих раніше переговорів на рівні заступників міністрів закордонних справ України та Росії в Мінську 4 квітня – дуже тривожний сигнал;
• рішення Донецької облради щодо проведення місцевого референдуму про визначення статусу регіону, а також продовження розкачування ситуації в Донецьку, Херсоні, Одесі та інших регіонах із застосуванням диверсантів, екстремістів та п’ятої колони. Все це – за прямої підтримки керівництва РФ та Госдуми РФ;
• шалена пропаганда Москви зі зміною риторики, спрямованої на «єдність російського і українського народів», звичайно, під московським протекторатом, а також заспокійливі речі про нібито відсутність намірів з боку РФ вторгатися в Україну – ми все це вже бачили, як і то, що слідувало за цим. Мовою воєнного мистецтва це називається продовження стратегічного введення в оману противника;
• зміна риторики в Україні на заспокійливу (вторгнення ж на минулому тижні не відбулося!), відтягування її на виборчу тематику, що загалом працює на руку Москві.

Таким чином, якщо би Кремль не хотів би війни, то негайно розпочав би відвід військ в пункти постійної дислокації, постановку озброєння і техніки в бокси, усіма заходами показував, що все у нього прозоро і зрозуміло. Нажаль, реальні індикатори свідчать, що усе відбувається з точністю до навпаки.

Моя порада – не розслаблятися. Готуватися до найгіршого… Але, думати про краще.