09:17 16 травень Київ, Україна

Цього року ми відсвяткували День Перемоги публікацією розслідування про те, хто і як підставив Україну під звинувачення у незаконній торгівлі зброєю у Лівії, а українських пілотів під ракети турецьких «Байрактарів».

Пропаганда не росте на порожньому місці

Як виявилося, знищені в Лівії літаки Іл-76, які «грушні» блоги та телеграм-канали називали «українськими», насправді, з високою долею ймовірності, належали бізнесмену індійського походження Джайдіпу Мірчандані (Jaideep Mirchandani), який був включений (а потім виключений) до санкційних списків США за надання допомоги сирійському режиму Башара Асада, а потім став фігурантом розслідувань поставок зброї до Лівії.Однак Мірчандані організовував роботу не сам. Для створення схеми, яка дала можливість постачати зброю підрозділам фельдмаршала лівійських повстанців Халіфи Хафтара, якого офіційно підтримує Кремль, в Україні було створено низку компаній. Ці компанії були офіційними орендарями та операторами літаків, які через офшорні компанії-прокладки, ймовірно, належали Мірчандані та виконували вантажні рейси для «вагнерівців» до Лівії та країн Африки.Російська пропаганда доклала багато зусиль, щоб переконати всіх у тому, що українська влада знала й активно підтримувала діяльність авіакомпаній, пов’язаних із Мірчандані, в тому, що стосується поставок зброї армії Халіфи Хафтара.

Однак трохи складнішим завданням для російських пропагандистів стала необхідність пояснити, як ті самі компанії та літаки перевозять зброю та техніку для «офіційних» російських військових інструкторів до Центрально-Африканської Республіки (ЦАР).Разом із тим, російській пропаганді є на що спиратися! Це Державіаслужба України надала авіакомпаніям-операторам та їхнім літакам ліцензії та дозволи здійснювати перельоти до Лівії та інших гарячих точок. Це українські громадяни числяться засновниками компаній, які зверталися по дозволи до Державіаслужби.Це українські спецслужби та правоохоронні органи ніяк не реагують на прямі зв’язки між українським бізнесом та російським ГРУ і Євгеном Пригожиним. Давайте розбиратися, хто кому тут Мірчандані.

Хіба я сторож літакам моїм?
У день, коли стало відомо про знищення в аеропорту Ель-Джуфри двох Іл-76, більшість російських та українських медіа написали, що це були українські літаки. Ними оперувала українська компанія «Європа Ейр» (ЄДРПОУ 38941487, заснована 18.10.2013), якою володіла українка — Катерина Павлівна Нефедова, 1953 року народження.Як стало відомо у процесі розслідування, загалом компанія Нефедової «Європа Ейр» взяла в оренду та оперувала одночасно сімома літаками. Вони належали офшорній компанії Infinite Seal Inc., ймовірно, пов’язаній із Джайдіпом Мірчандані:

UR-CRP (1013409303);

UR-CMC (1013407230);

UR-EAB (1003403075);

UR-CRN (1023412399);

UR-BXS (1023411368);

UR-EAA (0033446350);

UR-COE (0093498974).
Ось вам справжні хитросплетіння логістичних схем. Вони використовуються для поставок зброї у місця, куди поставляти такі товари й не можна (хоч бажаючих і вистачає). Щоб розібратися, необхідно уважно вивчити історію кожного з цих бортів.Однак спочатку ми підемо простішим шляхом та дізнаємося, як українка родом з Яготина стала оперувати повітряним флотом, який возить російську зброю? На даний момент усе, що можна дізнатися про Катерину Павлівну з відкритих джерел — це те, що вона перебуває у стані розірвання шлюбу. Про це йдеться на одному з сайтів-агрегаторів судових рішень. Втім, співчувати ніколи.Там само написано, що пов’язаною особою у справі про встановлення факту розірвання шлюбу є чоловік на ім’я ЕЛЬ-ЮНЕС ХАСАН МОХАМЕД ХАСАН АБЕД. Відповідна ухвала Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/19944/20 говорить про те, що Хасан Мохамед Ель-Юнес є громадянином (підданим) Хашимітського Королівства Йорданії.Прізвище «Нефедова» є досить поширеним в Україні. Втім, якщо додати по-батькові «Хасанович» чи «Хасанівна», пошук стає ефективнішим. Саме тому досить легко вдалося знайти особу на ім’я Руслана Хасанівна Нефедова. Вона виявилася помічницею (на платній основі) депутата Верховної Ради України четвертого скликання Льовіна Анатолія Івановича.Пан Льовін відомий тим, що неодноразово ставав фігурантом пропагандистських пасквілів грушного блогу «diana mihailova». Хоча, як ми зрозуміли з попередніх серій цього розслідування, таким чином російське ГРУ прикриває свої оборудки. Заодно відводячи від себе підозру та звинувачуючи Україну.Крім того, сама Руслана Нефедова засвітилася разом із Джайдіпом Мірчандані, коли 8 листопада 2016 року вони відвідували КП «Міжнародний аеропорт «Миколаїв». Там вони з’явились як закордонні інвестори від імені компанії, що офіційно належить Мірчандані — «Sky One FZE». В офіційному листі було вказано:Руслана Нефедова є персональною помічницею Мірчандані.

Делегацію «інвесторів» зустрічав екс-перший заступник голови обласної ради Михайло Соколов. Натомість губернатор Миколаївщини Олексій Савченко залишися необізнаним про те, хто і навіщо приїжджав. Місцева преса досить прискіпливо висвітлювала візит. Із Мірчандані спілкувалися представники приймаючої сторони: Костянтин Жело (екс-директор КП «Міжнародний аеропорт «Миколаїв») та чинний директор КП «МАМ» Андрій Семенов.

Спиною до фотографа на світлині, ймовірно, сидить саме Руслана Нефедова — дочка власниці ТОВ «Європа Ейр». Одразу після знищення літаків у Ель-Джуфрі про цей епізод згадав тільки одеський журналіст Олександр Коваленко.

Головне в розслідуваннях — не вийти на себе
Літаки, які могли возити зброю для «вагнерівців» до Лівії та ЦАР, належать Джайдіпу Мірчандані. А донька власниці компанії-оператора Руслана Нефедова є його особистою помічницею. Попри ці моменти, очевидним фактом є наступне: хтось безпосередньо в Україні приймав рішення та надавав свої ресурси для того, щоб отримувати всі необхідні державні документи. В тому числі й ті, що стосувалися ремонту літаків. Сюди ж додайте інші дрібні потреби — хоча б їх реєстрацію та ліцензування в Україні.Іншими словами, інформація про діяльність авіакомпаній-операторів не могла пройти повз Службу безпеки України. Це доводить і запис телефонної розмови між президентом корпорації «Титан» Анатолієм Льовіним, помічницею якого також була Руслана Нефедова, та трагічно загиблою у авіакатастрофі під Тегераном Оленою Малаховою — формальною власницею третього літака, спаленого «вагнерівцями» в аеропорту Місурата (Лівія).Переносимось у серпень 2020 року. Минув рік після подій у Лівії та півроку від загибелі Олени Малахової. І от, громадська організація «Стоп Корупції» організувала для Анатолія Льовіна прес-конференцію. Там він оприлюднив запис телефонної розмови з Оленою Малаховою, в ході якої вона звинувачує співробітників Департаменту контррозвідувального захисту економіки СБУ в отриманні хабарів.Льовін стверджує: СБУ таким чином хотіло віджати підконтрольне йому підприємство ТОВ «УРАРП». Водночас сам Льовін (точніше, пов’язані з ним підприємства) були і є фігурантами низки кримінальних проваджень: №№ 22015101110000040, 12016100090000706, 12016100090014815, 42015000000000111.Роль самого Льовіна у схемах із постачанням вантажів у підембаргову Лівію встановити важко. Скоріше за все, саме на його підприємствах здійснювався ремонт двигунів для літаків, що використовувалися для повітряного мосту між Фуджейрою та Ель-Джуфрою. Однак його публічні свідчення є вкрай важливими, щоб відповісти на запитання — чому СБУ ніяк не реагувала на ситуацію з літаками в Лівії.До того ж, це чергове підтвердження того факту, що після реформи СБУ має втратити невластиві їй функції. Оскільки застосовуються ці можливості далеко не за призначенням.Так чи інакше, досить чітко видно — галузь послуг повітряного транспорту в Україні є досить вузькою. Тому залишити щось непоміченим тут дуже важко. Дочка власниці знищених Ілів Катерини Нефедової — Руслана — була помічницею Льовіна та Мірчандані. Льовін був бізнес-партнером Малахової, яка була власницею третього спаленого Іла.На жаль, поки що не вдається встановити роль та місце перебування чоловіка Катерини Нефедової — йорданця Хасана Ель Юнеса. Однак я припускаю, що він міг зіграти у створенні схеми з оренди вантажних літаків далеко не останню роль.

Спадщина Катерини Нефедової

Цикл розслідувань, чергову серію якого ви зараз читаєте, почався з короткого відео. На російському телебаченні вийшов сюжет, в якому пропагандист Рогаткін показав, як вантажний Іл-76 привіз до столиці ЦАР (точніше, аеропорту Бангі) російську військову техніку та зброю.Літак був ідентифікований як EX-76003 (серійний номер 1033418596). Згідно з даними відкритих джерел, він належав українській компанії ТОВ «Флай Скай Ейрланз».Ця українська компанія з’явилась 14 червня 2019 року. Батько-засновник — киянин на ім’я Кравченко Віктор Олексійович. Пізніше корпоративні права перейшли до Резніченка Олександра Сергійовича. Цікавим фактом є те, що людина на ім’я Кравченко Віктор Олексійович у 2004 році посідала посаду директора ТОВ «Флайт Сервіс ЛТД», який контролюється Анатолієм Льовіним через його концерн «Титан».Російський онлайн-сервіс «Russian planes» містить інформацію про п’ять літаків, якими оперує українська компанія Fly Sky Airlines:

EX-76003 (1033418596), вже згаданий у попередньому розслідуванні Іл-76, який привіз зброю для «вагнерівців» у ЦАР. До Fly Sky Airlines ним оперувала казахстанська компанія Azee Air, доки в неї не відібрали ліцензію за порушення ембарго в Лівії;

UR-FSD (1023411368), який так само був переданий від Azee Air та змінив бортовий номер з UP-I7660. До Azee Air ним оперувала «Європа Ейр» під бортовим номером UR-BXS;

UR-FSC (1023412399), літак, що був переданий від ТОВ «Європа Ейр», яка оперувала ним під бортовим номером UR-CRN;

UR-FSE (1003403075), так само переданий від «Європа Ейр» та змінив бортовий номер з UR-EAB;

UR-COE (0093498974), переданий від «Європа Ейр». Цього разу власники не стали заморочуватися зі зміною бортового номеру. Примітно, що до «Європа Ейр» літак належав вірменській авіакомпанії «Ветеран», про яку я писав у попередній серії(і, яка, ймовірно, також пов’язана з Джайдіпом Мірчандані).Чотирма з п’яти літаків, якими зараз оперує «Флай Скай Ейрлайнз», володіла компанія«Європа Ейр» Катерини Нефедової. Два з п’яти цих літаків були під контролем Azee Air, яку звинувачують у порушенні ембарго. І «Європа Ейр», і Azee Air, ймовірно, тісно пов’язані з Джайдіпом Мірчандані.Як бачимо, зареєстровані в Україні компанії обмінюються вантажними літаками як пиріжками. Ще й прямо під носом у правоохоронних органів. Можливо, у цьому процесі не було б на що й звертати увагу... Якби не перманентна російська істерика щодо того, що ці літаки здійснюють незаконні переміщення зброї. Можливо, і на російських пропагандистів не треба було б звертати увагу. Але маємо звіти Ради Безпеки ООН, які містять таку саму інформацію.Тож будемо уважно спостерігати за процесом прийняття нового законопроекту про СБУ. Скоріше за все, без докорінної реформи ситуація не зміниться.

https://myc.news/ua/rassledovaniya_/rosya_ukrana_ltaki_ukransk_pomchniki_prigozhina

Сучасна російська журналістика кожного журналіста примушує робити вибір. З однієї сторони – честь та переконання, з другої сторони – гроші. Вибір доволі жорсткий. Тим більше, що честь та переконання доповнюються страхом за себе та своїх близьких. Можливістю опинитися за гратами або навіть бути «поламаним» чи отруєним.

Російська журналістика вже проходила «часи вибору» у СРСР. Або ти працюєш у відділі пропаганди ЦК КПРС, або пишеш про рослини і комах. Або залишаєш улюблену обрану професію. Де хто зміг емігрувати. Але таких були одиниці. Сьогодні відділу пропаганди немає, але пропагандисти залишилися. Як і подібний болісний вибір.

Російська журналістика сьогодення - страшне і сумне видовище. Журналісти в більшості своїй не безталанні, але чітко слідують віянням і запитам епохи. Якщо треба, легко перепишуть історію, треба, відречуться від своїх слів. І найяскравіша закономірність - майже всі вони на початку кар'єри були лібералами. А потім з легкістю «перевзулися». Деякі навіть публічно покаялися.

Дмитро Кісельов, який невимушено і цікаво в кінці 90-х вів програму «Вікно в Європу», співпрацював з прогресивною телешколою «Інтерньюз», яка потім була розгромлена державою. Через відмову читати заздалегідь готовий текст про події у Вільнюсі був відсторонений від ведення інформаційних програм, після чого деякий час співпрацював з німецькими телеканалами ARD і RTL, а також японської телекомпанією NHK. Пояснював глядачам, що «журналіста не можна відокремити від етики», що «публіка, яка дивиться на екран, сама повинна зрозуміти, хто перед нею - журналіст або агітатор». Або ось ще: «Ми все-таки говоримо про професійну журналістику, а якщо говорити про «піпл хаває», він буде хавати будь-яке зниження планки, будь-яке зниження моралі і правил».

Через 20 років Дмитро, зайнявши посади Генерального директора Міжнародного інформаційного агентства «Росія сьогодні» та заступника генерального директора ВГТРК, розповість глядачеві про необхідність перетворити США в «радіоактивний попіл» і зажадає палити серця геїв.

Андрій Норкін, який у 90-х робив круті репортажі з Чечні, викликав сильне роздратування генералів, був в полоні, його заарештовували за наводкою ФСБ. Заявляв про те, що в 2000-і роки у нього стався ідеологічний розрив з ліберальними журналістами, політиками та громадськими діячами, яких він надалі звинувачував у відсутності патріотизму. 28 вересня 2016 року в ефірі програми «Місце зустрічі» на НТВ під час обговорення теми розслідування катастрофи MH17 Норкін вигнав зі студії запрошеного українського політолога Сергія Запорізького з вигуком: «... Всякий баран буде мене вчити ... Я 26 років в журналістиці працюю!». Через рік, в телеефірі 20 вересня 2017 року, у відповідь на репліку українського політолога Кирила Клімчука «Ми хочемо себе захистити від таких країн-гопників, як Російська Федерація. І це ми вже показали на Донбасі», Норкин в схожій формі вигнав запрошеного гостя зі студії, при цьому використовуючи вираз з нецензурним словом.

Нині працює на каналі Маргарити Сімоньян, де видозмінює прес-релізи МЗС про ситуацію в Україні, і на повному серйозі пише колонки про те, що «лібералізм веде до гомосексуалізму».

Прикладів дуже багато. Соловйов, Бабченко, Прилепин та інші... Навчалися, їм пояснювали, що є журналістика фактів, а є пропаганда. І вони це розуміли, розуміють і зараз. Але про ТІ часи говорять однаково. Як по писаному, так, як їх навчили «темники», що «просто носили рожеві окуляри». А тепер, ось, зняли.

Російська журналістика нині - отруйна професія. В країні ніби як демократія, журналістика ніби як четверта влада. Але Кремль робить все, щоб журналістська спільнота була «тварью дрожащей», що права не має. Право мають нехай офіційні піджаки. Вони відкрито заявляють про те, що засоби масової інформації повинні лягати під замовника, будь то держава або бізнес. У виступі на журфаку МГУ замміністра зв'язку Олексій Волін назвав журналістику бізнесом, який не має ніякої місії, крім як «пахати» на дядю. І плювала влада на 29 статтю Конституції, на закон про ЗМІ і міжнародні конвенції. Журналіст? Співай дифірамби про «неспинну турботу», втілюй в реальність хворобливі фантазії Путіна!

Нормальній порядній людині зараз не можна йти в журналістику. Просто тому, що за великим рахунком, йти нікуди. Немає зараз журналістики. У повному розумінні цього слова. Брехня і пропаганда замінили журналістику. Журналісти, в більшій своїй частині, стали холопами, обслуговуючими інтереси влади. І те, що ми бачимо в федеральних російських ЗМІ, до професії не має ніякого відношення. Професіонали з журналістики пішли.

В Росії немає традицій по-справжньому вільної преси. Не встигли сформуватися. І те, що ми спостерігаємо сьогодні - це випалене поле. І що спільного у всьому цьому сучасному «пропагандійстві» з професією журналіста? Нічого.
https://censor.net/ru/blogs/3265950/sumne_strashne_poltichne/sortby/tree/order/asc/page/1#comment_76243377
Источник: https://censor.net/ru/b3265950

Низка загадкових смертей лікарів Омської міської лікарні, куди Олексій Навальний був терміново госпіталізований 20 серпня після отруєння та де проходив «лікування» до відправки за кордон, наводить на певні роздуми.

Журналисты болгарской редакции “Радио Свобода” провели расследование, согласно которому ко взрывам на объектах в Болгарии, где производится оружие и боеприпасы, в 2014-м году, могли быть причастны разведчики ГРУ МО РФ. В течение 2014 года произошли четыре таких взрыва, один из которых в Горни Лом, северо-западнее Софии на границе с Сербией. Там погибли 15 человек.

21 марта и 14 апреля 2015 года в поселке Иганово произошли взрывы на Вазовском машиностроительном заводе "Сопот", где производятся противотанковые боеприпасы, зенитные ракеты и другое оружие.

По данным расследователей Bellingcat, гражданин России Владимир Моисеев (псевдоним Владимир Попов) въезжал в Болгарию в марте, сентябре, ноябре и декабре 2014-го и один раз в 2015 году. Даты поездок совпадают с датами взрывов. В Черногории этот же человек разыскивается в связи с возможной причастностью к неудачной попытке переворота в 2016 году.

С февраля и апреля 2015 года расследователями были зафиксированы визиты в Софию других российских граждан - Дениса Сергеева (псевдоним Сергей Федотов) и Сергея Лютенкова (псевдоним Сергей Павлов).

Еще один гражданин РФ Егор Гордиенко (псевдоним Георгий Горшков) прибыл в болгарский город Бургас во второй половине апреля 2015 в одно время с Сергеевым. Это было в то же время, когда болгарский торговец оружием Эмилиан Гебрев, который был связан с взорванными объектами и складами, был, предположительно, отравлен. Генеральный прокурор Болгарии Сотир Цацаров в 2018-м году по этому  поводу заявил, что один из “солсберецких братков” (Чепига или Мишкин) также находился в Болгарии в апреле 2015 года.

Премьер-министр Чехии Андрей Бабиш назвал россиян Александра Мишкина и Анатолия Чепигу подозреваемыми во взрывах в Чехии. В настоящее время они разыскиваются британскими властями за отравление Скрипаля новичком и были идентифицированы в 2019 году BBC и Bellingcat как подчиненные Дениса Сергеева (псевдоним Сергей Федотов).

Если в Болгарии отличились офицеры ГРУ, то в Чехии ситуацию активно раскачивали их коллеги из СВР. Еще 5 июня 2020 года премьер-министр Чехии Андрей Бабиш и бывший министр иностранных дел Чехии Томаш Петржичек дали совместную пресс-конференцию. Два российских дипломата были объявлены персонами нон-грата с требованием покинуть Чехию, в связи с “нанесением вреда российско-чешским отношениям”.

По словам Бабиша и Петржичека, в апреле 2020 один из российских дипломатов в Праге сообщил чешским спецслужбам об угрозе отравления рицином чешских политиков. Это и стало отправной точкой скандала. Информация была ложной, однако, чехи восприняли ее как достоверную, имея доверие к своим российским коллегам.

Угрозы отравления появились на фоне дискуссии о сносе памятника маршалу Коневу в Праге. По распоряжению властей Праги памятник Коневу, который был установлен на площади Интербригады в районе Прага-6, был снят с пьедестала 3 апреля. В ответ на это российские следователи возбудили уголовное дело по статье об осквернении символов воинской славы (ч. 3 ст. 354.1 УК).

По всей видимости, эта ситуация и послужила толчком к тому, чтобы один из российских дипломатов (вероятно, разведчик, работавший под дипломатическим прикрытием) тайно сообщил своим чешским коллегам, что представители другой российской спецслужбы готовят отравление политиков, ответственных за решение по памятнику.

После получения такой информации, чешские спецслужбы немедленно организовали круглосуточную охрану всех должностных лиц, которые могли оказаться под ударом. Это, конечно же, стало причиной серьезных непредвиденных трат чешского бюджета.

После того как ложь российского дипломата-разведчика раскрылась, по словам бывшего главы чешского МИД Томаса Петржичека, чешская сторона пыталась договориться с посольством РФ полюбовно. Однако “подход россиян” и их хамское поведение не оставлял выбора. Два дипломата были выдворены.

Один из них был тем, кто “настучал” в правоохраниельные органы Чехии об угрозе отравлений. А второй - тем, на кого “настучали”. Сергей Нарышкин, после их выдворения, объявил, что высылка российских дипломатов была “гнусной и подлой провокацией со стороны чешских властей” и пообещал чехам вендетту. Однако, позже в российском издании “Коммерсантъ” появилась подробная информация о высланных из Чехии дипломатах.

Это были  Андрей Кончаков, руководитель “Российского центра науки и культуры” и директор “Россотрудничества” в Чехии, а также Игорь Рыбаков, подчиненный Кончакова. Он занимал формальную должность начальника отдела "Россотрудничества" или что-то вроде этого.

По данным, слитым российским журналистам, Игорь Рыбаков родился в Омске в 1971 году, в 1992-95 годах работал корреспондентом компании «ТелеОмск», затем перешел на службу в Омское управление ФСБ.

С 2001 по 2007 год он занимался бизнесом. Затем поступил на дипломатическую службу в Межгосударственном фонде гуманитарного сотрудничества государств-участников СНГ. А с 2014 работал в “Россотрудничестве”, окончив Академию ФСБ и курсы повышения квалификации в Дипломатической академии МИД.

По мнению журналистов, именно Рыбаков написал донос на своего начальника Кончакова в правоохранительные органы Чехии, которые на основании его доноса, обеспечили государственную охрану как минимум трем чешским чиновникам. Впоследствии было выяснено, что Рыбаков дезинформировал своих чешских коллег, преследуя какие-то свои цели.

Вероятно, именно он сообщил, что, якобы, в Чехию “прибыл сотрудник российских спецслужб с целью отравления чешских политиков веществом рицин”, в качестве мести за решение демонтировать памятник Коневу.

Скорее всего, речь шла именно о Кончакове. Их обоих впоследствие и выгнали из Чехии. В отношении Кончакова следует сказать, что руководящие должности российской организации “Россотрудничество” за границей, обычно занимают представители СВР России для ведения разведдеятельности под дипломатическим прикрытием. Однако, очень вероятно, что Рыбаков является сотрудником другой спецслужбы. Предположительно ФСБ. Скандал разгорелся в тот период, когда Нарышкин и Бортников перестали быть политическими партнерами.

Таким образом, невооруженным взглядом видно, что российские разведслужбы уже очень давно "испытывают терпение" чешской администрации. Будем надеяться, что теперь их не спасет и чешский президент Милош Земан, который уже успел заявить, что “не все так однозначно”. Ряд чешских политиков уже высказали свое негодование, по поводу его очередного пророссийского демарша.
https://censor.net/ru/blogs/3261869/kak_rossiyiskie_razvedchiki_zadolbali_chehov?fbclid=IwAR3sAowG7Rr2tFzzXKbgF_4HVE3HER6RY_gy4MQ6AEPCekqoS90Btlhztk8
Источник: https://censor.net/ru/b3261869

Росія підтримала сирійський уряд поставками зброї, військової техніки і боєприпасів, а також організацією навчання фахівців і наданням військових радників.

На Близькому Сході у Росії залишилося два надійних союзника - Сирія і Іран. Росія має ключові інтереси в цьому районі. Сирійський порт Тартус є єдиною для Росії військовою базою поза територією країни. Крім того, Росія веде торгівлю озброєннями з Сирією на суму в понад 4 млрд. доларів США. Тому з питання Сирії Росія відверто протистоїть західним країнам.

В рамках РБ ООН під час обговорення проекту резолюції з питання Сирії Росія висунула три принципи: по-перше, влада не можна змінювати в ненормальному порядку, по-друге, іноземні сили не можуть проводити військове втручання, в тому числі, озброювати опозицію, по-третє , не можна вводити санкції.

Путінська Росія вже давно звикла порушувати міжнародні норми та правила. Тому не дивно, що другий свій же принцип «іноземні сили не можуть проводити військове втручання» для самої Росії виявився «не указом». Військове втручання у внутрішні справи Сирії Росія реалізувала за рахунок так званих «іхтамнетов» - приватних військових компаній. Славнозвісні ПВК Вагнера та ПВК Патріот.

У Сирії ПВК Вагнера представлена підрозділами, які по суті своїй, є розгорнутою бойовою частиною. Це чотири штурмові бригади, три артдивізіона, танкова рота, диверсійний підрозділ, тил, штаб. Загальна чисельність ПВК у Сирії перевищує дві з половиною тисячі бійців. Але при цьому вона формально ніяк не пов'язана з Міністерством оборони. Хоча і готують «вагнеровців» на базі, яка була розгорнута поблизу хутора Молькіно Краснодарського краю, та й користуються вони тими ж самими полігонами, танкодромами, стрільбищами, на яких йде навчально-бойова підготовка в/ч 51532, відомої як «10-а бригада спецназу ГРУ». І в Сирію їх перекидають літаками ВКС Росії і великими десантними кораблями ВМФ.

Саме ВДК доправили до Сирії «вагнерівських» артилеристів разом з гарматами, зенітками, мінометами, отриманими з армійських складів у Росії. Але для офіційного Кремля такого підрозділу не існує!

ПВК Патріот, яка формується з кадрових російських військовослужбовців та імовірно пов'язана з міноборони РФ, як мінімум з весни 2018 року бере участь в бойових діях в Сирії. Ця ПВК є прямим «конкурентом» ПВК Вагнера, але на відміну від ПВК Вагнера, яка частіше бере на себе бойові завдання, ПВК Патріот більше займається охороною перших осіб.

Саме через такі ПВК Росія веде свою політику військового інтервенціоналізму в Сирії. І при цьому Кремль заперечує свій зв'язок з ПВК, які приймають участь у бойових діях на території цієї країни. Замість незалежності Сирія отримала тотальний контроль та залежність від Російської Федерації, яка на поталу своїх імперських та бізнесових амбіцій кладе свободу, незалежність та саме життя народів інших країн.Источник: https://censor.net/ru/b3260529

Ці події, а також те, що за ними послідувало і те, що їх супроводжувало, дуже чітко визначили, що зовнішня політика сучасної Америки, яка була чітко окреслена в недавньому виступі президента Байдена на мюнхенській конференції з безпеки і у виступі державного секретаря Блінкена перед американськими дипломатами - це вже не просто лише слова, а абсолютно реальні практичні дії.

«Війни пам'яті», які ще недавно залишалися важливим, але все ж таки вузькопрофесійним предметом вивчення істориків, увірвалися в велику політику. У Росії ці війни особливо помітні, і ведуться вони на двох фронтах: внутрішньополітичному, де відбувається боротьба з «фальсифікаторами історії» в самій Росії, і зовнішньополітичному, де спотворення Кремлем історії є невід’ємною частиною гібридної війни Російської Федерації проти Заходу.

Не секрет, что с началом оккупации Россией части территории Донецкой и Луганской областей, в умы населения данных территорий последовательно вкладываются определенные нарративы, которые в полной мере соответствуют посылам, насаждаемым кремлевскими пропагандистами. Впрочем, есть там и своя специфика.

В распоряжение группы «Информационное сопротивление» всего лишь за пару бутылок местного шмурдяка, выкаченого «по-брацки» ценному, но сильно пьющему «шакалу ротационных машин» из Донецка, попал документ под названием «Протокол совещания по медиапланированию», спущенный местным «виртуозам фарса» «Администрацией Главы Донецкой народной республики».

Часть тем, содержащихся в нем, касается Украины, безусловно, в негативном контексте, например, «преступления Украины на Донбассе», или «на Украине хуже», куда должны входить все лживые сюжеты, которые в самой «администрации» обозначили, как, дословно, «все новости по ухудшению жизни на территории Украины».

В то же время, все, что касается Российской Федерации, а также деятельности «властей ДНР», подается исключительно в розовом цвете, что должно создать у населения ОРДЛО иллюзию счастливой жизни.

С полным содержанием «темников», по выполнению которых местные пропагандисты должны отчитываться в установленные сроки, можно ознакомиться из скринов «документа», приведенных ниже.

https://sprotyv.info/rassledovaniya/fabrika-lzhi-po-kakim-temnikam-rabotaet-propaganda-dnr-dokument?fbclid=IwAR2iAhamnvcT-H6kK2alqhC1p0ojrsxaSE3UXSXoKEI1hG93xxlkd2UroPQ