хочу сюда!
 

Екатерина

34 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 27-35 лет

Заметки с меткой «стихи»

Я бачу Вас

Я бачу Вас і у мовчазних зорях,
І в хмарах, що дощами сльози ллють,
І у роси підсвічених узорах,
Що трохи хоч розраджують мій путь.
У променях світанкового раю,
У дзеркалах, у відблисках вітрин,
Та на межі далекій небокраю,
І в моїм серці грає клавесин.
А клавесину скрипка помагає,
Що у душі живе уже давно,
І я тоді хоч трохи спокій маю,
Хоч Вам до тих мелодій все одно.

17.12.2015

Давай дружить не на словах

Давай дружить не на словах,

А крепко, искренне, открыто,

Не будем прятаться в делах

И по чужим летать орбитам.

Давай не знать обидных фраз,

Что холоднее чёрствой вьюги,

Отбросим гордость хоть на час

И будем помнить друг о друге.

И даже в дальних уголках,

Остатки лет утихомирив,

Давай дружить не на словах,

Их без того хватает в мире.


16.12.2015

Ніхто не скаже, як тебе знайти

Ніхто не скаже, як тебе знайти,

Єдиним рухом серця притулити,

В полях душі вже повно лободи,

Хоча ще вчора розцвітали квіти.

Багато слів. Не віриш ти словам.

Вони вже червоніють від напруги.

І з ними разом червонію сам,

Носій невиліковної недуги.


16.12.2015

Как тебе спится?

Как тебе спится, забытый давно

День, утомлённый делами?

Месяц стучится словами в окно,

Страсти баюкая пламя.

Как тебе можется, прошлого дым?

Сны помогают хоть как-то?

Ты перестал быть извечно гоним

В дебрях Молочного тракта?

Как тебе верится? Верится ли?

Пусть и немного, во что-то,

Видишь, как зарево тает вдали?

Это сгорают заботы.

Это искрится ошибок звено

В длинной цепочке поступков.

Как тебе спится, забытый давно

День, настроений скорлупка?


16.12.2015

Мені уже давно не все одно

Мені уже давно не все одно,
Чи є життя у світі потойбічнім,
Чи краще за життя земне воно, 
Чи просто сном є тихим, летаргічним.
Хоча уже не вірую в богів,
Отих дітей, всесильних та примхливих,
Але щось є, якійсь володар слів,
Довірливих, принадливих, чутливих.
Я хочу так потрапитись йому
На очі, зруйнувавши потаємність,
Та запитати, дивного, чому
Він дав мені слова, а не взаємність.

15.12.2015

А осінь ще була живою...

А осінь ще була живою,
Хоч і роздягнута давно,
Із неба падала росою
Та осідала на вікно.
І були зорі чисті-чисті - 
Прикраса осені чола,
Журба занурювалась в листя
І під деревами спала.
І все було відверто й просто,
І почуттів палав камін,
З душі зривалася короста
Та плив співочий, тихий дзвін.


15.12.2015

Сергей Жадан. Пластунка N

Так відступало твоє дитинство –
ставився голос, губились друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.

Так ми жили – голосні й недолугі,
вплетені в часу стрічку трофейну,
блудні поборники буґі-вуґі,
скурвлені діти міцного портвейну.

Ти одягала військові боти,
бігла до школи – пенал, олівчик.
Все ще попереду – перші аборти,
татові джинси, мамин ліфчик.

Ще підіймало звивисту хвилю.
Срібна розгромлена клавіатура
ще формувала основи стилю –
так починалася контркультура.

З теплими гільзами “Біломору”,
з ковдрами битих студентських акцій
так наполегливо рвався угору
змучений блюз твоїх менструацій.

Що нас єднало? Загоєні сварки
падали в ніч, як у воду весла.
Ми відкривались, творили шпарки.
Теплі вітри мимоволі занесли

смуток у душі, мов мед у соти.
Як ми трималися, Бога ради! –
попри усі божевільні гризоти,
попри задрочки радянської влади.

Цим і завершилось. Тлінь мажорна,
стишена хвиля, сутінь озерна.
Схиблений час розтинає, мов жорна,
спільного досвіду темні зерна.

Тільки я знаю – між гострого віття,
в перенасиченій біосфері
так лише варто вживати повітря,
так лише слід прочиняти двері.

Липне до уст почуття морфеми –
альтернативна прозора вода ця.
Те, що було, не розіб’єш на теми.
Так ми кохали. І нам – воздасться.

Я знаю, що мене не люблять...

Я знаю, що мене не люблять
Ні очі твої, ні вуста,
Чоло долоні не голублять
І до душі не пригорта.
Я знаю, сподіватись марно,
Яка є користь в маячні?
Вогонь був спалений бездарно
І, разом з ним, минулі дні.
Я знаю, навіть, що, напевне,
Хоч помилитися хотів,
Охоронятимеш ти ревно
Свій спокій від моїх чуттів.
Стовідсотково не затопить
Тебе до мене почуття,
Не знаю я лише, чи зробить
Цікавим це твоє життя.

15.12.2015

Схематичное порно в стихах (о пользе дневников)

Free Image Hosting at FunkyIMG.com


Сегодня опять смотрел фильмы, любил Чуху, ходил по магазинам и аптекам, жарил кабачковые оладушки, качал мускулатуру, мылся в душе с мылом и мочалкой.

А потом устал и сел листать в компьютере свои старые фотки картинок. Наткнулся на одну - вообще не помню, что это и зачем. Дата файла - 27 октября 2014. Что такого в этот день было? Поднял записи:  между 23 и 29 октября 2014-го есть только вот такой стишок без даты. Не думаю, что картинка имеет к нему отношение.

Все-таки, как здорово вести дневник. Нет более интересного и загадочного автора, чем ты сам несколько лет назад. И стих и картинка были для меня полной неожиданностью.

карандаш что-ли взять за горло
и чертить схематичное порно?,
или глины шматок замесить
и тактильное порно слепить?
или лучше кусок пластилина?
эротичнее все-же глина...
может спицы и пряжи клубочек
и связать порно-лажи кусочек?
или на ночь банально напиться,
и позволить порнухе присниться?
выбор на ночь совсем непростой -
весь на нервах сижу сам не свой:
Карандаш, пластилин или глина?
Лучше-ли шерстяная вагина?
Зуд в руках не уймется никак
и гипофиз вопит : "Дай Прозак!"
- Придаток, да ты охренел! Обломись!
Барбовалу выпей и отъе.. отвяжись!"

ЗЫ: набрался терпения и нашел в блоге заметку за 27.10.14 - http://blog.i.ua/user/712914/1547372/ - оказывается эта и картинка и этот стишок таки оттуда. Ну ни хера себе! Я этого вообще не помню. Паразиты мозга какие-то
Map



Полон чуттєвий. Каторга. Неволя

Полон чуттєвий. Каторга. Неволя.
Розводи райдужні у водоспаді слів.
На небі сьомому народжується доля,
А я до першого іще не долетів.
А я ще по землі, один, блукаю,
Один - це не синонім для свободи,
І забуття, і спокою не маю,
Оце і є моя від бога нагорода.

15.12.2015