хочу сюди!
 

Ксюша

44 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «щирець»

Щирець

На диво моє прізвище(Кардащук) пов'язане з містом у якому я народився і на разі проживаю - СМТ Щирець. Обидві назви походять від слова щука, навіть на Гербі та Хоргві Щирця зображена Щука.
Історія Щирця
Про Щирець уперше згадується в літописі 1113 р. (за іншими даними — 1125 р.) як про руське поселення. Стародавній Щирець містився на невисокому, пласкому пагорбі (тепер тут центральна площа Щирця). Місто зі всіх боків було оточене мурами, підступитись до яких було доволі важко: з західного боку пагорба протікав (і нині протікає) невеликий струмок, який впадав у інший, більший струмок (притока річки Щирки), що проходив з південного боку пагорба, а зі сходу була річка Щирка. Щоб утруднити доступ до стін, на струмках зводили греблі. Отже місто з трьох боків оточували водні перепони і болота. Лише з півночі не існувало таких перепон, тому там було вирито глибокий рів (тепер тут проходить дорога на сусіднє село Піски).
 У XIII ст. Щирець нищать монголо-татарські війська. У 1391 р. Ян Тарновський, воєвода сандомирський і староста руський, сприяє організації у Щирці католицької парафії, a 1397 р. польський король Владислав II Ягайло надає містові магдебурзьке право.
 У XVI і XVII ст. Щирець кілька разів руйнують татари. 1638 р. місто постраждало від великої пожежі, про що згадано у Львівському літописі: «В тім же року 1638 весна було барзо сухая, не хотіл дощ падати… Радимно вшистко вигоріло, Яворув, Тишовці, Щирець міста погоріли…»[3]. Приблизно за того часу місто починає славитися тим, що тут виробляють гіпс і вапно.
У 1772 р. після першого поділу Польщі місто, яке до того часу належало родині Потоцьких, увійшло до складу Австро-Угорщини.
 Станом на 1808 р. у колонії Розенберг проживало 54 протестантів[4].
 В XIX ст. тут працюють каменярня і фабрика гіпсу. У 1873 р. через Щирець прокладено так звану Залізницю Ерцгерцога Альбрехта, яка з’єднала міста Львів і Стрий.
 Між Першою і Другою світовою війною Щирець втратив статус міста. Тоді в ньому проживало приблизно 1500 осіб.
 Важких втрат зазнав Щирець під час Другої світової війни. Так у ніч з 26 на 27 червня 1941 року, напередодні вступу в Щирець німецьких військ, під гуркіт трактора московсько-більшовицькі посіпаки замордували 26 мешканців Щирця та довколишніх сіл: Лани, Хоросно, Піски, Гуменець, Красів, Добряни, Сердиця. 7 липня 1941 року знайдені тіла були перепоховані громадськістю на Горішньому кладовищі Щирця. Під час німецької окупації майже все єврейське населення Щирця вивезено до табору смерті в Белжцю, і там знищено.
 Після війни Щирець декілька років (з 1939 до 1941 і 1945 до початку 1960-х рр.) був районним центром Щирецького району (згодом приєднаний до Пустомитівського району).
Оскільки селище розташоване неподалік від Львова, воно вважається перспективним й активно розбудовується (приватний сектор).
Щирець на початку минулого століття
Тепер
Фотографії, що правда, зроблені в різних місцях. Міст та озеро й досі існують
Оборонні храми


Сьогодні Щирець є невеликим містечком в Пустомитівському районі на Львівщині, проте з багатою історією, та ще й має збережені пам"ятки. Перші відомості про Щирець датуються 1113 роком, коли він згадується в літописі як руське поселення. В давні часи місто, окрім того, що було навколо оточене мурами і валами, мало ще й природній захист - з трьох боків його обступили болота річки і потічків. Проте навіть такий захист не врятував Щирець від руйнування монголо-татарами у XIII столітті. У 1397 році місто отримало магдебурзьке право. У своїй історії Щирець неодноразово потерпав від усяких бід, зокрема у XVI і XVII ст. його кілька разів руйнували татари, а 1638 році містом пройшлась велика пожежа. Між Першою і Другої світовими війнами Щирець втратив статус міста, і по сьогоднішній день є селищем міського типу. За радянських часів деякий час був райцентром.
На сьогоднішній день в Щирці збереглось два оборонних храми: Троїцька церква (XVI ст.) і костел св. Станіслава (1553 р.).



Дивлячись на церкву св. Трійці одразу ж видно, що перед нами оборонна споруда. Про це яскраво свідчать товсті кам"яні стіни і невелика кількість малих віконець. У ХІХ столітті храм перебудовували, саме тоді він і набув сучасного вигляду. У 1955-1956 і 1976-1977 роках церква реставровувалась. За радянських часів у храмі діяв музей атеїзму, а сьогодні церква належить греко-католицькій парафії.



Поруч з церквою розташовується дерев"яна дзвіниця, яка з"явилась тут у XVIII столітті. Тоді ж було споруджено мури навколо храму.



Римо-католицька парафія в Щирці є доволі старою, і з"явилась тут ще до отримання магдебургії, а саме у 1391 році. Перший костел був дерев'яним, а кошти на його будівництво надав сам король Польщі Владислав ІІ Ягайло. Але той храм довго не простояв, бо вже в кінці XV століття його було розібрано, а на його місці з"явилась приватна каплиця тодішнього власника міста. Проте каплиця простояла ще менше - у 1526 році її було знищено під час нападу татар. Деякий час місто жило без храму, але довго так тривати не могло, тому у 1553 році було зведено костел св. Станіслава, тоді ж відновили римо-католицьку парафію. Храм неодноразово потерпав від пожеж (в 1610, 1648, 1823 і 1827 роках), проте кожного разу його відновлювали. Востаннє костел зазнав перебудов у 1912 році, коли було розширено вхід і прибудовано контрфорси. Найбільш дивним в історії цього храму є те, що він діяв в радянські часи. Мабуть саме це дозволило йому залишитись непошкодженим, на відміну від великої кількості споруд такого типу. В середині зберігся орган, проте не знаю чи він нині працює.