Один спогад Миколи Петренка, як очевидця тих подій на Полтавщині, що якось вижив...

Батькова вишиванка

Дитинна пам’ятка 33-го року

На голодному ганку, на голодному ганку
Сидять і чекають - на хліб чи на смерть?
Повезла мати мінять вишиванку -
Хоча б на макуху, хоча б на дерть.

На голодному ганку, на голодному ганку
Сидять і чекають маленькі сичі.
Сидять і чекають до ночі від ранку,
Чекають весь вечір, чекають вночі.

На голодному ганку, на голодному ганку
Малі і худющі - ну в чому душа?..
А потяг пихтить на глухім полустанку -
Чому не рушає?..
Здається, руша!..
* * *
Хрестики, хрестики - потім вокзали,
Піски, Ромни, а тоді Конотоп.
Хрестики клалися просто на шпали -
Це для матусі, верталася щоб.
[ Читати далі ]

__---___---___---___---__

Ніч осипає нас інієм снів,

Час там не в силі бажання спинити.

Казку тобі нашепоче без слів

Доля омріяна з юності світу

---

Промені сонячні зранку зустрінеш,

Коси розчешеш і в справи поринеш...

Посмішки друзів, знайомі привіти,

Хтось подарує букетик із квітів...

---

Хтось замилується просто - тобою.

Ти гарна, чарівна й сама є собою...

Так день промине і дома надвечір

Спогадом цим ти окутаєш плечі

---

Ходить десь світом сам саме той,

Твоїх сподівань і чекань він герой.

На сторінках, що із серця в житті...

Він справжній друг, друге "Я" твого "ТИ"

---

І знову у ніч, що приносить нам сни...

Сни, що як зорі у небі ясні...

Там де душа без буденних турбот,

Там для мелодій не треба нам нот...

---

***********

-----------------------------------

1 -  http://blog.i.ua/user/651331/913493/

В океані зірок Народження Смерть покохало і безглуздий союз в центрі Сонця зачав і у вигляді світла на Землю послав вбиваючу Вічність і та вселилась в тварину, обрікши її на пекельнії муки мрії про Рай .

                                                  ***  Обмежений чорною лінію цей саркофаг в комплексі тих відчуттів, що я вже забув, що посвистом вітру у хащах первісних і променем сонця, що відбились від неживої поверхні, вона наплила на свідомість і та обернулась на систему інстинктів, бажань і потреб безумної плоті. А лінія далі веде, ні навіть тримає мене і гнеться удавом трикутних пророцтв овальних доріг, щоб в трансі тремтіння руки відтворило її, як сутність буття для прийдешніх істот, що замінять всіх нас і забудуть усе, усі відчуття переповнення жахом і тягучої солодкості сну і тонке чекання кінця і жадоба смерті усім і собі. Та воскресіння не міф і встане з вогню спопеляюча тяга і хтось перейме цю безвихідь і вносячи хаос в порядок руху планет передасть його далі.                                                           ***  Протягнуті руками , нитками , водою , повітрям і крашеним жовтою фарбою словом польоту птахів між кубами гострих хмарин, що віщують мені перемогу над листям рослин, пожираючих світло, щоб в гній його обернутися знайду ту планету 13 сонць, ту вершину, що знає бажання мої, які мов рожеві змії, на фоні білих барханів тепла танцюють танок привороження мурів Великої Власниці Сліз вугільних богів у джунглях народів майбутніх віршів, написаних кров’ю на стрілці життя годинника часу Безмір’я.                                                        ***  Зелене світло на вулиці сталевих роз, я ступлю босою ногою на синю бруківку перетворення хвиль, зелене волосся русалок. Напруження рік і струмків у жилах істот прозорих очей, що у руки беруть немовля за мільйони століть до цілунків богів і ревом каміння стають колискові, а бурі рослини на дні пестливими пальцями щастя майбутнього першого крику

                                                 *** 

Всесвітній закон штовхаючий нас це не квіти садів і не барви картин, не музики спів і не шепіт кохання , народження , смерть і безсмертя лиш потім плетуться, й зірки пізніше горять, й боги починають пізніше творити; спочатку були червоні жаринки бажання на чорному вугіллі душі. 

                                            ***  Сталість скляної обгортки розніжена морем Ідея Земля, мов повінь дикості щастя, де стиснуті зуби тунелів ножиці частини екрану білий трикутник квадрату листка, де чорнильними сльозами віщую сни вишні на острові розділення і погляд може піймати краплину зеленої стелі близької нудьги, павуком проповзає сприймання польоту чорного птаха, а слід золотий, лише звук дзвіночків на жовтому грифі червоної скрипки у лапах ящірки, що всміхається народженню нового хаосу слів.                                                                                   *** 

Слід що його залишає на небі погляд шакала, схожий на ієрогліф з абетки амеб , який означає : слід що його залишає на небі погляд шакала.

                                                                     Далі буде....

Так хочу вірити тобі,
Твоїм словам і почуттям,
і романтичним мріям,
які живуть чомусь своїм життям.

Реальність тане наче сніг,
і ми живемо мов уві сні,
чекаючи на зустріч знов і знов,
не помічаючи як в серце вже постукала любов.

Так хочу вірити в любов,
і в почуття взаємні,
чекати зустріч знов і знов,
і мрії потаємні...

Тихо вечір надходить,
а надворі зима,
холод в душу крадеться,
туди, де суцільна пітьма.
Іній сумом повіяв,
і заплакав мороз,
по холоднім будинку,
повнім жалю і сльоз.
І на склі намалює
 візерунки свої,
дивний майстер-художник
у холодній пітьмі,
і в картинах тих буде
і надія й любов
і життя в епізодах,
зі стражданнями знов,
помережане смутком
зі щасливим кінцем,
де ті двоє із казки
поєднались вінцем.
 

Шизофренічність опалого листя мов блискавка Зевса шепотом пекла пронизує з низу все тіло останнього дерева Чорного Саду, що, як символ гріха на пухнастих хмаринках спустився з Венери та чорною кішкою ліг біля ніг і треться, муркоче, дарує тепло, забуття і свободу магмі вулкану на Лисій горі.

Проповідує смерть шуршання піску неозримих долин , плоскогірь і озер, переповнених дивними травами сну, що проміння казкових ведінь посилають у бездну колодця і ті, відбиваючись в дзеркалі чистих краплин розкажуть у першій рослині безглузду загадку Сну і Буття.