Декілька днів тому сумістив вилазку по заброшкам з прогулянкою. Вийшло 50/50, але краще хоч так, ніж взагалі ніяк — бо подружка продовжує морочити голову, можливо дружбі кінець. Так я сам пройшовся.

Правда, нафоткав мало — трохи більше 40 знімків. Але ці заброшки переважно недоступні для огляду, тому азарт поступово спадав. Плюс — фотографувати незручно, бо всі вулиці запарковані машинами, навколо багато перехожих. Ще всю дорогу думав де відлити. Однак, попри все, вийшло непогано — на четвірку з мінусом (по 5-бальній шкалі).

Повний фотозвіт можна прочитати ТУТ (ЖЖ).

Вмовив знайому сталкершу відвідати якусь заброшку. Вона сама запропонувала подивитись базу відпочинку в населеному пункті Х (нашо вам те знати?).

Вилазка здалась сумнівною, бо за моїми даними, ця база відпочинку мала охоронятись. Та й "розвідці на місцевості" занепокоєння підтвердились: паркан цілий, за воротами розчищена алея. Ну шо робити - обійшли навколо. Як назло, обходити довелося далеко - квартал величенький, а сама вулиця тупікова. Побачили зручний залаз. Однак біля нього крутився мужик. Пішли в обхід. Довелося лізти через огорожу. Ну шо... врешті-решт, так цікавіше, ніж через діри в паркані.

Коротше, нічого цікаво. Хіба що дерев'яні будиночки порадували. Бо досі ще не бачив закинутих баз відпочинку з дерев'яними будинками. Це якась особлива атмосфера прілої деревини. Та й "ламповіше", ніж цегляні будови.

Що цікаво, назва бази невідома.

А по дорозі побачив ще декілька закинутих оздоровчих баз. Я й не здогадувався, що в населеному пункті Х, ще й в тому районі, стільки санаторіїв.

Взимку десь лазити не зручно. Але так захотілося! Погода ж була класна: все в снігу, не морозно, не слизько.

По плану було 9 кілометрів. Для весни/літа воно — легкотня. А от взимку.

Полазивши по сніговим заметам ледве не пожалкував, що поперся. Сніг налипав і замерзав з внутрішньої сторони джинсів(!). Засипався в чоботи. Думав, що буде обмороження.

Маршрутку прочекав майже дві години(!).

Ще й тупуватий дядько попався. Мабуть лісник. Бо вони їб@нуті (нормальні не попадалися). Спинив машину, а мужик став допитуватись: "А що цікавого в ДОТах? Тут ДОТу нема (А він то якраз є!). Чи є в лісі ялинки? А почім ялинка (Чим би її розпиляв)?" Добре, потім зустрівся другий мужик — так розповів де шукакти ДОТ.

Оглянути всі ДОТи також не вийшло. Два ДОТи не знайшов. До третього не став іти (треба було через ліс). А ще один ДОТ виявився зачиненим.

Далі — декілька фоток.

На День Незалежності наважився на одиночний похід по ДОТам Київського укріпрайону в районі Житомирської траси.

Розраховувати на компанію було марно, бо навіть відмінений похід не передбачав вилазку по цим ДОТам. Тож, поки три вихідних

Чому похід? Тому що кілометраж немаленький.

Ось приблизна схема походу.

Підсумки.

419 ДОТ чомусь повністю не облазив. Задовольнився декількома знімками.

Недобудований вхід до 417 ДОТу не виявив.

В аварійний 418 лізти побоявся.

А ДОТи №404 і 406 вже вдруге(!) не зміг знайти:(

А як же "гарно" в лісі влітку?! Непролазні чигирі і кропива зростом по шию(!). Повалені дерева. Обабіч стежок (а іноді і впоперек стежки) все в павутині. І все це під жужжіння кусючих комарів.

Ні, по таким місцям краще лазити пізньої осені, коли нема ні рослинності, ні комашні.

Але вилазка вдалася.

Даремно поперся в Білогородку. По-перше, дорого з Софіївської Борщагівки. А по-друге, все одно по ДОТами не полазив, бо знайти їх важко, мобільний інтернет в тих краях фіговий, все сцуко загороджене, стежок нема, собаки нерізані вибігають на вулиці. Коротше, знайшов тільки один ДОТ — і той зруйнований. Місцеві на очі не траплялися, щоб запитати дорогу. Може і на краще, бо не витримав би, щоб не висловити обурення. А з іншого боку — нахрін їм туристи здалися?!

Хіба шо краєвиди непогані.