Було це 20 років тому, в ті далекі часи, якраз коли до веселунки-Танечки за гострий мозок та допитливу вдачу тільки приклеїлося прізвисько МісМарпл. Навчалася я тоді на другому курсі медичної академії, жила сама вкімнаті в шостому гуртожитку, навчання давалося досить легко, на роботу медиків в аптеки брали лише після третього курсу (після іспиту з фармакології), в нічні медсестри йти не хотілося, бо роботи зазвичай там немало, а зп досить невелика. Тому підробляли погодинно всілякими промо-акціями на чаях, цигарках тощо. І, звісно, мали купу веселої, смішної, позитивної вісімнадцятилітньої енергії.
Я ще й старостою групи була, тому на лекціях суфлірувала, хто за кого встає, щоб нікому не ставили "н", бо в майбутніх лікарів платні відпрацювання пропусків. І тому коло спілкування було величезним, колеги-студенти були вдячні, іноді приносили якісь подарунки, частенько ми ті "хабарі" спільно й поїдали/випивали/вживали іншим чином.
Була в нас в десятку така собі Віта, родом з міста Шостка Сумської області. І виготовляли в тому славетному містечку, крім плівки "Свема", петарди. І називались вони "Шутіхі". Ну, мабуть, від слова "шутіть". От і вирішили ми пожартувати. Вірніше, ну як вирішили. Ніхто особливо нічого не вирішував. Просто зібралися в мене, просто насмажили сирників, просто десь знайшлася пляшка Зосі ("Золота осінь" хто забув). Це все вжилося. Стало тепло, не зважаючи на відсутність опалення пізньої осені. І треба ж було десь взятися тим Шутіхам! Багато їх, пачок 10. Підпалювали і кидали у вікно з третього поверху. І сміялися страшне! Там, внизу, наче й людей не ходило. Алеж хтось-таки намалювався. Дорослий дядько, дуже сварився, ми себе винними не визнавали, щось йому там у відповідь покрикували. Поки він не з'явився на порозі моєї кімнати. З документом. Виявився нашим дільничним. Так і познайомилися. Ну, звісно, я вперше. Ну, звісно, більше не буду. Ну, звісно, вибачте. Ні, не вживали спиртне, звісно. То на столі склянки з-під компоту. Може, чаю? А давайте ми на вас потренуємося пов'язку на голову накладати! Ні, мамі зять не потрібен. Он там через дві кімнати живе шостокурсниця, красива. Буде гінекологом. Так, наче вільна, хлопці не ходять.

В травні розписалися.

Тепер Оля керує пологовим будинком, а її чоловік (здається Олексій) десь слідчим працює. Дуже рідко бачимся, киваємо, посміхаємся, і йдемо, куди йшли.