хочу сюда!
 

Алёна

45 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 40-52 лет

Заметки с меткой «дитинство»

Тяжке дитинство ))))

Що ми їли? Нащо воно нам було треба? ))
Замітка Ordinary  http://blog.i.ua/user/6518361/2248832/ навіялf спогади про дитинство. Ні, звичайно воно не було настільки тяжким як згадували бабусі про своє. Але з їхніх спогадів ми дізнались, що коли була голодовка, в їжу йшло все що росло поряд. Робили якісь млинці з лободи, суп з кропивою. А коли настало літо, їжі додалось, виросли калачики, пасльон, трава, різні квіти. То ж бабуся нам і розповіла, що калачики можна їсти.
Отже: що і навіщо ми їли з підножного корму.
Топінамбур. Ця рослина росла у нас на межі з сусідами. Росте вона високою і таким чином наче робить природню загорожу, паркан на межі був, а топінамбур наче додавав краси. Деякий час ми не здогадувались що це можна їсти. Але одного року бабуся вирішила прорідити зарості і покликала нас спробувати смакоти. На смак воно нам нагадало капустяний качан, який мама вирізала з середини, коли різала капусту. Ну з плодами топінамбура зрозуміло, але ж одного разу взимку, коли ми наламали сухих дрючків цієї рослини, ми помітили, що серцевина м"якенька і біла. І чомусь здалось, що її можна вживати як жувальну гумку vkaske на запах воно схоже на соняшникове бадилля uhmylka короче, пару раз жування цієї екзотики нам вистачило lol




Пасльон: його нам показала мама і розповіла, що вони їли його в дитинстві. Ці ягідки в принципі смачні. Іноді ми їх під"їдали  cat






Акація: навесні, коли вона квітує, поряд розноситься чудовий аромат, який так і притягує до себе. Багато її не з"їсиш, то ми брали по суцвіттю і йшли собі далі гуляти. Ми витягували з середини стовбчик, який мав в собі нектар і був солодкий і саме його їли.



Бузок (Сирень): ця рослина своїм ароматом теж притягує до себе. Іноді ми відривали квіточки і висмоктували солодкий нектар. Але частіше зривали суцвіття і сиділи над ним, вишукуючи квіточку, яка мала 5 пелюсток, це вважалось за щастя love   треба було загадати бажання і з'їсти її .







Калачики: про них розповіла бабуся. Щоб було смачно, треба обирати не застарілі плоди, але і не дуже молоді. Дійсно воно цікаве на смак.

      

Трава (пирій, мишій і т.п.): смак дещо подібний до калачиків. Тут треба розламати травину в місці вузлового стику і пожувати солоденьку світлу частину трави chih

 

Клєй - так ми називали деревну смолу, яка сочилась з вишень, черешень, абрикос. Не знаю що в ній смачного, але вона своєрідна на смак і ми часто її шукали і їли lol   Тут бажано обрати свіжу, нещодавно витікшу, щоб вона була м'якенька, та вона і смачніша, бо стара має деревний присмак umnik  





Мурашки: одного разу хтось розповів, що мурашки кислі на смак. Ну звичайно, нам же обов'язково треба в цьому переконатись prostite Ми відривали жопку і пробували на язик snegurka так, дійсно - кисле. Тут вже одного разу було достатньо, бо жалко мурашок



Насіння шишок: ніхто не розповідав, придумала спробувати сама mmmm і потім дала молодшій сестрі. Насіння схоже на смак кедрових горішків, але ж ну дууууже мізерне, на жаль unsmile





Фізаліс: зараз про нього можна багато прочитати, взнати, а тоді його вирощували для краси. І от у подруги ми вперше його скуштували. Не скажу що він одразу сподобався, але з ним так як з оливками parik треба з'їсти декілька раз, щоб зрозуміти і вподобати





І на останок Дереза: плоди цієї рослини мені подобаються на смак. Воно мені нагадує помідорчики, так ми його й називаємо lol Колись дідусь нарвав цілу жменю і ми з ним ласували цими ягідками. Бабуся дуже кричала на нього, бо боялась, щоб вони були не отруйні. На що дідусь зі сміхом розповів, як вони в дитинстві наче горобці обносили ці зарості ягідок.







А ви що їли з "екзотики" в дитинстві? ;)

Перша квітка


СУСІДСЬКА ДАЧА У ДОЕЛЕКТРОННУ ДОБУ

Пам’ятаю одну невтішно-потішну дачну оповідь, на одному з форумів, про двох хлопчаків з сусідньої дачної ділянки. Потіха там була, власне, крізь сльози, проте…

Було це у ті, давні й прості, часи, коли за слово “гаджет” людина могла й образитись.

Так от, хлопчаків тих, двох братиків, начебто й залишали на цілий тиждень самих, - літо, воля, гуляй скільки завгодно! - але ж при цьому, старшенькому наказали стежити все літо за тим, щоби менший читав. Меншенький, бачте, схопив погану оцінку з читання, - ну й ось таке покарання від батьків на всі канікули.

Але ж вигадливі батьки на цей раз промазали: покараним став той, кого призначили виконавцем батьківського вироку, тобто старший.

І цілісіньке літо, день у день, автор оповіді чув із-за огорожі тужливі крики екзекутора: “Чита-ай! Чита-а-ай! Сашко-о, читай, я сказав! Чита-а-а-й!”

Книга як засіб покарання. Книга, як (не побоїмося цього слова) катівське знаряддя для двох юних створінь, які ще ні перед ким і ні в чому не встигли завинити.

Ось яке невимовно сумне життя було у доелектронну добу. Сьогодні навіть важко уявити, який то був жах несвітський…


ЗГАДАЙ ДИТИНСТВО ЗОЛОТЕ…

А зараз? Зараз це ж навіть не життя, а просто якесь нескінченне свято читання!

Дітлашня захоплено переглядає маси картинок у соціальних мережах, на а разом з ними, - хай і коротенькі, але ж написи. А спілкування! Матінко рідна, та вони ж увесь час тільки й роблять, що спілкуються, і головне - текстами!

Людина, воно ж відомо, істота слабка, вона не може жити, не перегукуючись із собі подібними, - так будь ласка, роздолля: ватсапи, есемески, чати… Зрозуміло, що там найінформативніша частина це смайлики, картинки, і “ваууууу”, “о-о-о!” і “хахаха”, але всі ці вау все одно ж прочитати треба!

Перемовлятися один з одним вже не в моді. Та і як ти усе різноманіття емоцій, що ллються на тебе з екрану, передаш комусь, якщо відірвешся від їхнього джерела? Промовляти якісь звуки, дивлячись на його писок? Тю…

Тому, коли й говорять щось один одному, випірнувши у цей нудний світ з тієї, багатобарвної й насиченої емоціями реальності, то тільки щоб повідомити, що там щойно побачив, і сказати: “Ось я тобі перекину”, - і знову пірнути крізь віконце смартфону в той, справжній, світ. Де багато стежок-посилань, і треба вгадати, якою піти, де багато написів, в хащах яких треба швидко зорієнтуватися, де сила-силенна життя, де “вау!!!”, “о-о-о!!!” і “хахаха!!!”

А що, комусь заздрісно? Може хтось там намислив боротися з цим? Хтось дійсно хоче висмикнути бідних діточок звідти у нашу тоскну матрицю, де усі як із заліза та пластику зроблені, і діють як роботи, за програмою? Тоді нехай той зловмисник згадає, як його в дитинстві намагалися відірвати від тієї книжки, якою він захопився… Як почувався ти тоді, гонителю, га? Згадай. От-от…Відчував, що тебе силоміць витягають, - ти брикаєшся, пручаєшся, а тебе тягнуть, - із справжнього, живого світу у неймовірну нудоту.


ЧИ Ж ВИ НЕ ВІДЧУВАЄТЕ? - ЦЕ Ж ЕПОХА!

Тому, для всіх, хто полюбляє мордувати бідних діточок читанням, - утішливий висновок: не страждайте, панове, сучасні діти живуть у насиченому електронно-вербальному середовищі, вони увесь час пишуть (ну гаразд, - друкують), і - читають, читають, читають!

А музика! Назву диску - її ж прочитати треба… Хай частіше й англійською, то й що?.. А відеокліпи, - також підхожий не навпомацки вибиратимеш. А субтитри! А ігри! Та це ж ціла тобі енциклопедія підписів і написів густим шрифтом. Не кажучи вже про мануали…

Коротше кажучи, настала епоха загальної писемності та безупинного читання.

І вже неможливо уявити собі батьків, які б суворо наказували дитині своїй: “Щоб сьогодні ж, - чуєш? сьогодні! - прочитав усі написи і підписи у грі, яку я тобі вчора завантажив!” Смішно навіть помислити, щоб старшенький ходив по садовій ділянці за меншеньким, який уткнувся у стовпчик повідомлень у своєму смартфоні, і нив би: “Читай, я сказав!.. Чита-ай!”


СПЛАКНЕМО

І те, чим нас раніш, - кого мучили, а кого й дорікали, забираючи, щоб зір не псував, те, звідки ми черпали масу сюжетів пригод, казкових і героїчних, у рядки чого ми в дитинстві вдивлялися в темній комірчині, або й взагалі під ковдрою після “відбою”, наше джерело інформації і наш мучитель, - книга, - відплила у світ забуття. Викрутіть мокрі від сліз хусточки і висякайтесь у них востаннє.

Книга… Вічна їй пам’ять…

Прийшов час писати на цю тему спогади, і малювати до них ілюстрації, - про тяжку дитячу долю в часи доелектронні, - писати опери, квести і прощальні гімни.

Проте, - не видно ще поки напливу бажаючих митців, композиторів і гейммейкерів.

Ну що ж, принаймні нехай ця карикатура буде першою поминальною квіткою до підніжжя пам’ятника дивному і незбагненому явищу цивілізації, котре пішло собі геть, у небуття, і ім’я якому - “книга”.

Школа, школа, ностальжи )))

       Не знаю хто як, а я любила ходити до школи.
Насамперед мені подобалось спілкування з однокласниками, мабуть ще зі школи подобалось спостерігати за людьми, за їх вчинками і аналізувати. Хоча і навчатись мені подобалось. Можливо був якийсь цікавий азарт. Хотілось більше чогось нового взнати. Особливо чекала коли роздадуть нові підручники і можна буде їх скоріше полистати.
Найбільше подобалась географія, історія, геометрія, біологія у всіх її проявах (ботаніка, зоологія, людина) - це що стосується предметів для мозку.umnik
Ну і хто ж не любить фізкультуру? sila  Де можна не сидіти нудно 45 хвилин, чекаючи перерви, а навпаки погасати, пограти в баскетбол, пострибати та і взагалі отримати відносну волю lol


Ще любила працю, бо там теж була якась відносна свобода і творчість, та ще й 2 підряд уроки такої лафи. З самого початку 4 класу ми були розділені на 3 умовні бригади і в такому складі  ми готували їжу, шили, в"язали, вчили нас різним побутовим речам.
Коли у нас був блок по приготуванню їжі, то ми любили самі поласувати приготованим і пригощати хлопців одноклассників. І радість була для всих, нам  - бо були горді, що ми вже щось вміємо зробити, а хлопцям звичайно щось смачненьке поласувати mmmm lol  

А що вам подобалось, чи не подобалось в школі?
Які предмети більше любили?

16%, 3 голоса

16%, 3 голоса

11%, 2 голоса

16%, 3 голоса

5%, 1 голос

11%, 2 голоса

26%, 5 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Флешмо бове

В дитинстві я кожної зими лежав у лікарні з пневмонією, одно-, дво- і жодного разу три-сторонньов.
В сьомім  класі після видалення мигдаликів вони майже припинились, але то инша гіштория
Цікаво, а на нині й неймовірно те, що хороший лікар Ярослав Іванович жодного разу навіть не заїкнувся про якусь винагороду за свою працю, а вона того вартувала bravo
І ось одного разу поклали премудру восьмикласницю-ябеду, котра вирішила окрім іншого дати медсестрам шоколадку shock. Вони в дитячих палатних війнах часто ставали на її бік wakeup
Більше про жодні "подяки" ніхто не чув.  nini Я потім спеціяльно уточнював у бабці, котра добиралась в ту лікарню до мене раз на тиждень, бо прямого сполучення не було
А потім я підріс і переніс сільські дитячі уявлення  в велике місто prey . В нагороду за тупість  parik завідувач алергологією, якась Соломонівна,  виписала гормони і перед випискою не попередила, що їх не можна припиняти приймати раптово, бо можна гигнутисьdeath
Все обійшлось, відкачали в інших закладах за якихось два місяці і рік реабілітації  , і тоді бабця вперше дала лікареві якісь гроші, бо моє життя того вартувало
Чи нє? 

75%, 3 голоса

0%, 0 голосов

25%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

У тебе було таке дитинство? ))


95%, 40 голосов

0%, 0 голосов

5%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Друзі

Друзі завжди - друзі !   

Якщо  смішно, то сміються разом...

Зелені свята

 

Св»ято Св. Трійці

 

   Другий день зелених свят. Вчора пекло сонца. Нині хмарно і прохолодно. Вчора були гості – донька з зятем, внуки, правнук – непосидюче маленьке шило.. . Сьогодні тихо, аж скучно… Навіть похмелитися ні з ким… Сижу в бесідці, споглядаю за рухом оси над моєю головою і згадую як св»яткував це свя»то колись, колись, колись давно…  

   П»ятидесяті роки минулого століття… Свято Трійця – було престольним в селі мого дитинства – в Товмачику. Цього дня всі  чекали цілий рік. Поважні газди - щоб одіти вишиванки з домотканого полотна та святкові туфлі (у нас їх називали – мешти), з ранку піти до церкви, а після служби запросити на празник  (щедру гостину) родичів та друзів з сусідніх сіл, в яких гостювали  на пристольне свято їхного села. А дітвора очікувала цього свята найбільше! Ми, малеча, в цей день наряжалися в нові костюмчики, свіжі сорочечки, Задовго до цього збирали копійки і облизували губи, мріючи про солодке морозиво (льоди) -доступні тільки на Трійцю ласощі, які в наповнених льодом візках привозили в цей день з Коломиї. Ми, пам»ятаю, збиралися групками, бігали від одного продавця льодів  до іншого, штовхалися біля бабусь, що продавали пряники та смачні печені намиста, не могли обпитися (хоч і не хотілося, але коли ще поп»єш!) газованої води з сиропом. Ярмарок цукерок, льодів,  пива, газводи, та інших  диковинок тягнувся від зарінку вкінці нашого городу -  вздовж дороги, що вела до церкви. І закінчувався в тіні віковічних дуплавих дубів на самому верху пагорба.

 Місцями приторговували і самогоном. Але нам, малечі, туда було зась. Піходили туди лише парубки в яких уже пробивалися вуса. Вони по-змовницьки оглядувалися, а потім рукавами витирали губи.   

     Подекуди  штовхалися малі  і великі, які  за копійки хотіли довідатися про свою долю. Там на руці загримованого  під факіра мужчини сидів папуга і по знаку господаря витягував клювом із чарівної скриньки льоси – смужки паперу з надрукованими передбаченнями майбутнього.  Хто би не замовляв льос – всі передбачення були щасливими. І люди щиро їм вірили! 

       Найактивніше торгівля йшла за мостиком через невеличкий потічок, в якому я любив ловити раків. Там, в затінку вільх та черемхи стояла низенька хатина. Колись, до війни на цьому місці  була фара вікарія церкви, знищеної під час війни. Настоятель новозбудованого храму жив в іншому місці. А селянина, що побудувався на місці фари, по вуличному стали називати -  Вікарий.  Мабуть тільки він – один-єдиний в селі був незадоволений жвавим ярмарком, який своїм лементом під вікнами мішав йому празникувати з рідними та друзями. А на наступний день ще й  залишав попід огорожею купи всякого непотребу – паперових погарчиків від морозива, дерев»яних ящиків, зім»ятих  газет … В ті часи пакувального паперу не було і  в старі газети з портретами комуністичних вождів загортали оселедці  та інші закуски до холодного чопованого пива. Газети активно всмоктували олію, змащуючи лисини вождям. І вони, вожді,  хоч і були атеїстами, таким чином приймали участь в святкуванні релігійного свята… 

       Розходилася  дітворня по домівках понад вечір. А дома голосно співали празникові. Пили самогонку з одного погарчика, в який знову наливали та по естафеті  передавали сусідові. Я прилаштовувався десь в кутику, слухав нетверезі похвальби старших і непомітно засинав…     
   
    Згадуючи ті далекі часи, я  почав куняти. Тільки надоїдлива оса над головою повертала мене до дійсності, нагадуючи, що пролетіло вже дуже багато часу, змінилися покоління… Ех, піду-но я до кума похмелитися!!!

Про флеш-моб)

Дітсадочок, школа)

Людський ресурс. Україна. Причини втрат.

Будь-яка держава має найголовніший скарб – людський ресурс! Але у тому людському ресурсі є ще важливіша деталь – громадянський ресурс. Адже державу створюють і підтримують фізично, духовно, духово, фінансово і мілітарно – лише її громадяни!

Існувати без громадян держава не здатна!


Радянська еліта з плином часу виродилась, стала не здатна ні на що, але спромоглася залишитися біля керма України. Те, що обличчя при владі нібито нові не каже ні про що. Лише радянська еліта може спромогтися, що Україна має невідомих героїв (у третьому тисячолітті!!! ). АТО – то не АТО, а війна російсько-українська, фактичне загарбання РФ частини України, а саме, Криму і частини Луганської та Донецької областей. У РФ було дві біди: дурні і шляхи. Одну біду, першу, вони спихнули в Україну. Чим більше Україна винищить дурнів, що прийшли знищувати українців військових і громадян, та їх грабувати, тим краще буде житися РФ.

Натомість, у цій війні на боці України воюють в основному добровольці і громадяни свідомі, втрату яких досить трагічно відчує Україна вже сьогодні. Тому війна, коли українцям на два постріла дозволяють відповідати одним є міною проти всього світового українства. Лише дурневі може бути не зрозуміло, що коли в тебе стрілять, відповісти можна не встигнуть. Коріння тої біди лежать в Сересерії, де в основному  керували ті, що і хвилини не служив у війську і кому начхати на втрати власного безцінного людського, громадянського ресурсу, або чистокровні вороги націй і народів!


Можна додати, що найбільше у Другій Світовій, в людях, втратила Сересерія, це при тому, що вона виступала організатором тої війни, вона добряче готувалася до тої війни.


Але за злочини проти людства, за ігнорування всіх можливих засобів безпеки для власних громадян, за марнотратство життів власних громадян, невідомо, кого треба було судити першого, Гітлера, чи Сталіна!?  Точніше, коли об’єктивно, то скарати мали би Сталіна!

Гітлер був визнаний ворогом людства, але він порахував втрати власного громадянства у війні до людини. Сталін ніс людству анти людську марксистську теорію комунізму викладену у Манифесті КП Марксом. Тобто, Сталін теж був ворогом людства, але добра частина людства про то не здогадувалась. Так, вони брехали, що прагнуть до гарної мети, до життя без експлуататорів. Але методом її впровадження було марксове загарбання усіх держав, створення єдиної держави, встановлення у тій державі диктатури пролетаріата, знищення всіх «непотрібних» при комунізмі верств населення, проведення навчання громадян науці як можна жити без експлуататорів. Хоча за навання і за науку, то мої фантазії, бо ніде і ніхто з теоретиків про то нічичирк. Лише Маркс натякає у Маніфесті комуністичної партії, що коли громадяни Землі «розвинуться до тої міри», що будуть здатними обійтися без керівної ролі комуністичної партії, комуністична партія може відійти від керівної ролі в комуністичному суспільстві!!!

Підніжки Москви, Сталіна, Кремля – комуністи так любили власний народ, власних громадян, що порахували їхні втрати у Другій Світовій війні (це як мінімум!!! ) у мільйон разів гірше за нацистів Гітлера. Це при тому, що нацисти війну програли, а комуністи ніби виграли. Наймерзенніша (бо знищила найбільше офіцерів РА і люто ненавиділа українців ) особа сталінського режиму, Жуков, заявив, вочевидь користуючись довідником «Стеля», що Сересерія втратила у Другій Світовій війні 20 мільйонів громадян. Тобто точність підрахунку була чисто комуняцька, чи то 20 500 000 осіб, чи то 19 499 000 осіб, що однаково при округленні дадуть «бажану» цифру у 20 мільйонів. Ніколи і ніким це число не спростовувалось жодним комуністом до самої «відлиги» Горбачова!

Тобто всі 100% комуністів вважали що саме з такою комуняцькою «скрупульозністю» треба вести облік втрат власного народу, власних громадян.

Хочеться вірити, що українці прозріють скоро, що впаде з очей облуда і почнуть обирати на посади не любителів грошей, не патріотів інших націй, а своїх рідних українських націоналістів, які вважають найголовнішим скарбом держави української українську націю, і життя кожного українці для них найбільший скарб.

 

Мрію, що в майбутньому не буде в Україні нових могил  невідомих солдатів, громадян України! Життя таке, що можуть бути небажані конфлікти і «військові чвари», але життя громадянина України зникнути без сліду не повинно. Адже держава саме для того і вимріювалась великими українцями, аби вона захищала в першу чергу власних громадян. І так має бути, тому так і буде)))    

1 вересня (Іріскин флешмоб)

Не знайшла полінувалася шукати фотки з першого класу, тож маємо першу-ліпшу. Це весна другого класу.


Отак і пройшли всі шкільні роки - на позитиві та з гумором!
Тепер та дівчинка через 27 років вітає хороших людей з початком осені - пори романтичних побачень та глінтвейну.

Почалося, кароч! Тримайтеся, за 9 міс великі канікули.



ПиСи. Шкільних бувальщин дуже багато, але зараз не маю часу та натхнення, колись в іншому флешмобі. 
Цьомки!