хочу сюда!
 

smska

42 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «дитинство»

Пульс неіснуючого міста©

Кожен день починається з ритуалу: розплющив очі, встав, умився, зварив каву, глянув на годинник, одягся, пішов на роботу. Кожного дня їжджу одним і тим самим маршрутом…

Я починаю помічати як з життя повільно зникають фарби, все перетворюється у сіру буденність…

Одні і ті самі люди, одна і та сама їжа, одяг, робота…одне і те саме місто. Дивно, як я в ньому ще задихнувся…

Це місто руйнує людей, руйнує їх з середини, знищує їх особистість…перетворює їх на ходячі трупи…

Воно знищує блиск в очах, що колись робив їх справжніми, знищує вогонь, який не давав їм застигнути у пітьмі. Це місто знищує наші мрії.

Воно сповнено гріхом…на кожному кроці обман, на кожному обличчі злість, у кожній кімнаті розпуста а тіні цього міста окутують тебе страхом та стражданнями.

У нас є тільки одна ціль — вижити!

Кожен день я проходжу одне і те саме місце: покинуту занедбану дитячу площадку, і завжди проводжу рукою у повітрі немов торкаюся стіни. Я розумію, що цей сірий світ у якому я зараз перебуваю, це ілюзія, яку не можна знищити…

Торкаючись рукою до цієї невидимої стіни я відчуваю пульс неіснуючого міста, який я сам заховав від себе за сірою буденність життя… Цей світ у минулому, ми свідомо його покинули…і вже ніякої можливості туди повернутися. Ми усіма силами намагалися відректися від нього, і у нас це вийшло…  Ми втекли з відти і тепер його немає… Його більше не існує. Це неіснуюче місто, яке давало нам все: веселощі, радість, любов…справжніх друзів, справжні почуття, а ми…а ми зреклися його.                                                                            Кожен день я ось так стою і проводжу рукою по невидимому бар’єру… і якби були якісь почуття то я б заплакав…

Вибач мене…вибач, що зрадив тебе…моє місто, місто дитинства…

В дитинство

В дитинство на хвильку... Босоніж у луки,

До неба, мов крила, розкинувши руки.

І верхи на вітрі здійнятись під хмари

Й пасти ту хмаринкову білу отару.

                     Забігти в рясні споришевії роси,

                     Радіти із жайвором дзвінкоголосо,

                     Навчити літати жовтеньке курчатко...

                     В дитинство на мить... Знову - мавка-дівчатко...

 

20.07.2010

 

© Stepanska Marina (SMG)





Маля та сонечко






Невеличка сценка, побачена мною напередодні,

породила бажання перенести це на папір, і в інтернет-простір

Здивовано-щасливі оченята:

- Бабуню, СОНЕЧКО на квітці! -

Безцінний скарб затиснувши в долоньці,

Хлоп'я щебече, дивом промениться...

Дитя - Дослідник Світу, Гість Небесний.

13.07.2010

 

© Stepanska Marina (SMG)

 

Свято наближається! Новорічні спогади...

Вітаю всіх з першими ознаками зими (хоч і не довговічним, якщо вірити розрахунку переміщення повітряних мас umnik ) та Днем Святого Миколая, який відкриває цілу низку Новорічних свят elka , і є найбільш шанованим святим на теренах України. moroz
Дивлячись на сніг, вже інстинктивно відчуваєш запах ялинки і апельсинів, і вже майже так інстинктивно хочеш вірити в чудо та добро, чекаєш подарунків від Діда Мороза. moroz
Пропоную вісім зануритися у цю новорічну атмосферу і згадати новорічні утреніки в дитсадках та школах, тим більше, що вже певна частина блогерів вдруге чи третє переживає ці щасливі миті дитинства вже зі своїми дітьми... Вчора у "Телескопі" натрапив на замітку про те хто зі знаменитостей ким був у дитинстві на Новорічних святах, згадав і свої молоді роки!
У дитсадок я не ходив, а виховувався і ріс у бабусі, тож перший новорічний утренік у мене був у 6 років у першому класі. Тоді я був зайчиком, пам"ятаю, ми тоді щось співали для Діда Мороза і снігуроеньки хором "мальчиків-зайчиків" smile
Потім з новорічних костюмів мені ще запам"ятався Гусар, для цього образу мені купили алюмінієву шаблю і одолжили білі колготки у дівчини-однокласниці, що жила на кілька поверхів нижче.smutili
І ще пам"ятаю костюм Мушкетера, мама у блакитньому відрізку тканини зробила дірку для голови (на зразок сучасного пончо), а хрести на груди і спину та шляпу клеїли з картону. А шпагу тато виточив з дерева, і вона чимось була схожа на указку.
А ким були ви?  І які герої зараз у ваших дітей?

Ще раз всіх зі святом! Позитивних емоцій і гарних подарунків! kiss


free counters

42%, 5 голосов

33%, 4 голоса

17%, 2 голоса

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Світла історія...

Я был совсем маленьким когда у нас в доме появился телефон- один из первых телефонов в нашем городе. Помните такие большие громоздкие ящики-аппараты?
Я был еще слишком мал ростом чтобы дотянуться до блестящей трубки, висевшей на стене, и всегда зачарованно смотрел как мои родители разговаривали по телефону.
Позже я догадалася, что внутри этой удивительной трубки сидит человечек, которого зовут: Оператор, Будьте Добры. И не было на свете такой вещи, которой бы человечек не знал.
Оператор, Будьте Добры знал все- от телефонных номеров соседей до расписания поездов.
Мой первый опыт общения с этим джином в бутылке произошел когда я был один дома и ударил палец молотком. Плакать не имело смысла, потому что дома никого не было, чтобы меня пожалеть. Но боль была сильной. И тогда я приставил стул к телефонной трубке, висящей стене.
-Оператор, Будьте Добры.
-Слушаю.
-Знаете, я ударил палец... молотком.....
И тогда я заплакал, потому что у меня появился слушатель.
-Мама дома? -спросила Оператор, Будьте Добры.
-Нет никого, - пробормотал я.
-Кровь идет?- спросил голос.
-Нет, просто болит очень.
-Есть лед в доме?
-Да.
-Сможешь открыть ящик со льдом?
-Да.
-Приложи кусочек льда к пальцу, -посоветовал голос.

После этого случая я звонил Оператору, Будьте Добры по любому случаю.Я просил помочь сделать уроки и узнавал у нее чем кормить хомячка.

Однажды, наша канарейка умерла. Я сразу позвонил Оператору, Будьте Добры и сообщил ей эту печальную новость. Она пыталась успокоить меня,но я был неутешен и спросил:
- Почему так должно быть, что красивая птичка, которая приносила столько радости нашей семье своим пением- должна была умереть и превратиться в маленький комок, покрытый перьями, лежащий на дне клетки?
-Пол, -сказала она тихо, - Всегда помни: есть другие миры где можно петь.
И я как то сразу успокоился.
На следующий день я позвонил как ни в чем не бывало и спросил как пишется слово "fix".

Когда мне исполнилось девять, мы переехали в другой город. Я скучал по Оператору, Будьте Добры и часто вспоминал о ней, но этот голос принадлежал старому громоздкому телефонному аппарату в моем прежнем доме и никак не ассоциировался с новеньким блестящим телефоном на столике в холле.
Подростком, я тоже не забывал о ней: память о защищенности, которую давали мне эти диалоги, помогали в моменты недоумения и растерянности.
Но только став взрослым, я смог оценить сколько терпения и такта она проявляла, беседуя с малышом.

Через несколько лет после окончания колледжа, я был проездом в своем родном городе. У меня было всего пол-часа до пересадки на самолет.
Не думая, я подошел к телефону-автомату и набрал номер:
Удивительно, ее голос, такой знакомый, ответил. И тогда я спросил:
-Не подскажете ли как пишется слово "fix"?
Сначала - длинная пауза. Затем последовал ответ, спокойный и мягкий, как всегда:
- Думаю, что твой палец уже зажил к этому времени.
Я засмеялся:
- О, это действительно вы! Интересно, догадывались ли вы как много значили для меня наши разговоры!
-А мне интересно,- она сказала,- знал ли ты как много твои звонки значили для меня. У меня никогда не было детей и твои звонки были для меня такой радостью.
И тогда я рассказал ей как часто вспоминал о ней все эти годы и спросил можно ли нам будет повидаться, когда я приеду в город опять.
-Конечно, -ответила она,- Просто позвони и позови Салли.

Через три месяца я опять был проездом в этом городе.
Мне ответил другой, незнакомый голос:
-Оператор.
Я попросил позвать Салли.
-Вы ее друг? -спросил голос.
-Да, очень старый друг, - ответил я.
-Мне очень жаль, но Салли умерла несколько недель назад.

Прежде чем я успел повесить трубку, она сказала:
-Подождите минутку. Вас зовут Пол?
-Да
-Если так, то Салли оставила записку для вас, на тот случай если вы позвоните... Разрешите мне прочитать ее вам? Так... в записке сказано:
" Напомни ему, что есть другие миры, в которых можно петь. Он поймет."
Я поблагодарил ее и повесил трубку.

автор Paul Villard

http://community.livejournal.com/pritchi/90772.html

  

 

   Рейтинг блогов

Дитинство ...


Колись давно... Колись в дитинстві.... Усе безтурботно.

Ніхто не скаже "божевільна", лише подумають "дитя. що з нього взяти?"... прогулянки з хлопчиком. за ручку. не зобовязувало колись ні до чього.

Лазити по деревах. маститись. ранитись. і не йти додому, а бути там , де ніхто тебе не знайде, де "твоя територія", де твоє таємниче місце. там спокійно.

Немає страху. взагалі ні перед чим. а зараз? страх бути покинутим, залишитись усе життя самим, і це породжує заздрість з роками. а тоді? була заздрість, але проста, дитяча, навіть висказана в очі.

Я хочу, я роблю себе такою, як тоді, але зараз це важче зробити. легше не розставатись з дитинством...
Страницы:
1
3
4
предыдущая
следующая