хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «дитинство»

Дитинство, обпалене війною

Знову тривога
Лунає з повітря.
Видно з порога
Серпанка палітра.

Мама, як вкопана,
Шепоче стиха:
"Цариця Небесна,
Лишенько-лихо...

Знову атака!
Щоб воно здохло!
путін собака!
Нехай тобі б всохло!

Скрючило суку
Й не відпустило!"
Мене на руки
Бере щосили...

Сирена з неба,
Далеко ще ранок...
Скоріше треба
Нам у схованок.

Мама за свічку -
В погребі темно.
Я свою ляльку
Хапаю таємно,

Їй самій лячно.
Мерщій від хати -
Можуть до неї
Вдертись солдати,

Орки трикляті,
Російські потвори,
Горіть в багатті!
Горе нам, горе...

Злізли до льоху,
Калатає серденько.
Стихло потроху...
Горнуся до неньки.

Тремтять долоньки
Мама руки до неба:
"Не бійся, доню,
Молитися треба..."

В погребі сиро,
Стиха лине молитва:
"Дай, Боже, миру,
Хай скінчиться битва..."

Здригнулась стеля
Загойдалися стіни,
Гул, як в пустелі,
Невже ми загинем?!!

Я обіймаю
Любу матусю.
Міцно тримаю
Ляльку Катрусю.

- Мої ви дівчатка,-
Дивиться в очі,-
Тихо дитятка,
Врятуй нас, Отче!

Дай днесь у мирі
Жити із хлібом...
В неньки волосся
Покрилося сріблом...

Ховались скільки
Отак невідомо...
Стихло...навшпиньки
Зі схову до дому.

Палають хати
Через дорогу...
Живі, рідненькі...
І Слава Богу...

© Поліна Сікорська

Про цивілізаційне напруження...

           Що це було: вона із відсутнім виразом самозаглиблено-втомленого обличчя, незмінним стосом папок чи зошитів між грудьми і правицею, поспішним кроком долала ширину класу від вхідних дверей до свого столу? Постріл на ходу "здрастуйте.число.класна.робота" обертав щойно досить гамірний і життєрадісний маленький народ на притихлий зосереджений армійський підрозділ, готовий взяти участь у новій, малозрозумілій йому тоді осаді чи штурмі чергової гранітної цитаделі.
           А от, що це було. Це ставала до щоденної сізіфової роботи добросовісна, заклопотана працівниця конвеєра, на якому примхливий біологічний матеріал поволі перетворювався на людство. Сьогодні вона реабілітована. Сьогодні і апріорі навіки у майбутньому їй із вдячністю прощена вся її відстороненість, вся оця буденна похмуро-відверта чесність, непривітність, часом навіть занудність. Хто сказав, що каторжник має посміхатися?



В осінньо-клаптиковій сукні
зодягнене Європи тіло...
Як дітвора то б не хотіла,
щоранку в неї - шлях до школи,
аби набути розсуд путній...

Щоб зарубать собі на носі,
про ту шкалу від дна до неба:
як слід чинити, як - не треба,
щоб жити впевненно й щасливо
в краю, де знов гостює ОСІНЬ...


Всі ми діти, тільки різного віку. Отже всіх - із Днем знань! tost

G07

G07

Навіяло

Щойно спостерігала, як мої сусіди розпікали дворових дітей. Заочно розпікали. За те,що ті лазять по водостокам. За те,що покидали ровери майже на квітниках. Що по двоє катаються на гойдалках, де місце лише для одного. Такі грізні, такі дорослі і мудрі сусіди, як взяли гнівно свої гаджети до рук і давай тих дітей фотографувати ,і давай ті фото у вайбер кидати в нашу групу осбб.. "Батьки! Чиї діти?Вплиньте! Заберіть! Шо ж то робиться! Ламають! Псують!" Може вони й праві. В деякій мірі. Бо двір потрощений не дуже гарно виглядає. І квіти витоптані також. І битиме це по наших кишенях. Але.
Але мені пригадалась своя історія.
В будинку мого  дитинства жила колись жіночка, яка дуже любила квіти, піклувалась про клумби, обсадила під'їзди кущами духмяного бузку. Навесні все розквітало буйством ароматів та фарб. Ну просто казка,а не двір похмурого панельного будинку. Ми, малими, любили лазити по тим клумбам, по тим кущам, нюхати та роздивлятися ті квіти. Я не знаю,яка така містична сила тягнула нас туди, але впиратися поклику було не сила. Набридав асфальт, ми липли до чарівних квіток нашої сусідки. Ясна справа,що дещо псували, дещо витоптували. Ми паслися , а вона верещала на нас з балкону свого другого поверху: "Чортові діти!!! А ну пішли з клумби!!!" і кидала в нас все, що під руку припаде. Зараз розумію її відчай і мотиви злості на нас. Шкода, пам'ять видалила подобу тих квітів, але залишила відчуття дитячого страху до автора тієї краси. Ми ненавиділи  її і боялися усім дитячим колективом. Час йшов,покоління мінялися, в клумбах паслися, крик не стихав. Діти, років на 10 молодше від нас, стали  більш іронічними і нарікли вони ту жіночку "бабуня-солодуня". Це був злий дитячий сарказм. Життя бере своє, бабуня-солодуня вже давно спочила в Бозі. Бузок здичавів. Замість нього нові люди посадили нові дерева та кущі. Клумби ті поросли берізкою і бур'яном, всіяні недопалками балконних "курільщіков". Замість них ростіть інші квіти, в іншому місці. Бо давно вже там ніхто не гуляє, в тій частині двора,де колись була краса. Нашим дітям там вже не цікаво. (Наші діти зараз мало гуляють, в принципі. Англійська, танці,що там ще?  Втомлюються,загалом. Немає часу в них на прогулянки без толку).
До чого ця історія? До того, що непогано було би детектувати в собі цю бабуню-солодуню, не надавати надмірного значення речам,які можуть бути зіпсовані дітьми (найчастіше це ненавмисно). Колись ці речі і для нас втратять будь-який сенс. Нехай діти запам'ятають щось краще і вагоміше, за наше "відійди, забери, не лізь, не ламай".  Хто поняв,той поняв :) Зі Святом усіх.

Дай куснуть

Короче нахлинула хвиля спогадів. То одна чудасія, то інша. І згадалась одна історія.

Був чудовий літній сонячний день. Ми всі, звичайно, на канікулах. Вийшли гуляти на вулицю, сидимо, хто на лавочці, хто просто на траві, хтось намагається зловити метелика, хтось стрибає за кониками. Сидимо такі без азарту, знаєте, як ото зійдеться дітвора, і ще нічого путнього не придумала, так собі «Коля пєл, Боріс молчал, Ніколай ногой качал…» І тут йде баба Ольга. Йде, несе повну сумку чогось, йде в піднесеному настрою і швиденьким шагом. А поперед баби Ольги біжить, підстрибує Андрюха.  Андрюха – худюще, білобрисе хлопченя, з примурзаною пицькою, в землистого кольору труселях, але безмежно щасливе. Навіть очі блищать від щастя. Біжить, аж  в’ється навколо своєї баби Олі.  І викрикує аж підспівує, дивлячись в сторону дітвори: а нам баба щось смачне купила, а нам баба щось смачне купила. Вона пенсію получила і щось купила. Ура, ура, зараз я щось буду смачне їсти.

Хто ж ця баба Ольга?  Жила у нас на вулиці сімя: мати – баба Ольга, її син Серьожка, дочка Наташка і два хлопчики (сини Наташки) Серьога і Анрюха. Всі дорослі в цій сімї любили випити. Ну звичайно там де це присутнє, дітям вже перепадає що перепадає.  Так і тут, коли баба отримувала пенсію це була радість для всієї сім’ї. Дорослі отримували випивку з закуссю, а дітям купували щербет, цукерки або печиво. Але як пізніше з’ясується делікатес був інший. Отже перша діюча особа – Андрюха.


Тепер перейдемо до другої діючої особи: Поряд з Андрюхиною сімєю жила інша сімя, значно протилежна Андрюхиній.  Бабуся, дідусь, мама, тато і теж два хлопчики. Дітям ні в чому не відмовляли, добре вдягали і кормили. Менший Стася був однолітком Андрюхи і вони часто грались разом по своїм віковим цікавостям, можна сказати, були приятелями.  Стася, на відміну від непосидючого і примурзаного Андрюхи, був завжди розчесаний, вмитий, одягнений в шортики і чисті сорочечки. Ходив спокійно і розважливо, посміхався сором’язливо і стримано.


Отже: продовжуємо ми сидіти і придумувати в що б цікаве погратись і тут з двору вилітає Андрюха. Точно як отой П’ятачок з повітряною кулькою. Але замість кульки у нього видніється щось в долонях. Підбігає він ближче. В руках у нього кусень білої паляниці, відрізаний через всю хлібину, намащений чимось білим і щедро посипаний цукром, який аж виблискує на вранішньому сонечку. І Андрюха з тааааким смаком і щасливими оченятами, відкусює від того шматка і з таким смаком насолоджується тією вкуснятіною.  Поряд сидить Стася і наче намагається заглянути в рота Андрюсі. Коли Андрюха пережувавши чергову відкушену порцію ковтає її, у Стасі виникає рефлекс ковтання і він ковтає слинки, аж сльози на очах виступають.

Стася питає: Андрюха, а что это у тебя?

-          Це хліб з маргарином і цукром, - з гордо піднятою головою, хизуючись, каже Андрюха

 

Стася  питає: а он вкусный?

 -          Ще який смачний, - облизуючи цукор на губах і відкусюючи на весь рот нову порцію смаколика, каже Андрюха

Не витримавши мук і наступивши на горло своєму вихованню (Стасю вчили не попрошайнічать), Стася з жалібним виглядом, тихенько, щоб не почув його старший брат, каже: Андрюха, дай куснуть! 

Андрюха, зміривши оком свій шматок хліба, повівши бровою, щось порозмислив. Наче аж розправив плечі, подивився снісходітєльно на Стасю і гордо простягнув до його рота смаколик.

Стася обережно, культурно куснув, почав жувати і почав кривитися, наче його заставили зїсти хто зна й що. Але із-за своєї інтелігентної вихованості він не хотів показати як йому не смачно і намагався жуючи посміхатись.

Андрюха з гордістю спитав: ну шо, класно? Дать ще куснуть?

Стася з острахом в очах, що йому прийдеться ще вкусити смакоти, аж руками замахав: нет, нет, Андрюха, больше не надо.

І Андрюха з радістю сів на траві безтурботливо доїдати свій делікатес. 



Дитинство.

1. Була в мене подружка, баба Соня. Чи не єдина доросла, котру я взагалі дорослою не сприймала. Це найближча сусідка. Іноді мене з нею лишали, ми нігті фарбували на руках, ногах. Багато говорили про життя. Я не дуже розуміла, нащо мені та школа і чи хочу взагалі туди, тож вона пообіцяла, що піде зі мною до першого класу і сидітиме за однією партою. І не пішла. Я їй влаштувала розбірки увечері 1 вересня і навіть обізвала брехухою, змушена була вибачатися, бо батько то все почув.

2. Блатні пісеньки. Мій дід у свої 12 років за сталінських часів був судимий та ув'язнений. Іноді (коли вип'є), співав блатняк. Мені завжди в таких випадках говорили дорослі "іди, не слухай оце". Ну я-то все одно слухала. І співала потім однокласницям, коли разом зі школи теліпалися. Саме так, бо ми не йшли, а спинялися через кожні 2-3 кроки, щоб порахувати ґав тощо. Дорога зі школи додому відстанню кілометр могла займати годину. 

3. Музичний талант. Мене не прийняли до музичної школи. І досі якщо треба, щоб гості пішли, мене просять заспівати. Іноді це моє безталання є предметом шантажу)

4. Взагалі була спокійною дитиною. Бабуся казала, що "Таню можна посадити на стільчик, і вона там годинами сидітиме". А дід казав, що "Таня гірша від хлопця". Обидвоє були праві, бо хорошою дівчинкою я була наодинці. Або з дорослими. А в колективі однолітків мозковим центром. Це з моєї, відмінницької, подачі у третьому класі увесь клас влаштував бойкот вчителю. Бо він публічно побив учня, ні за що. Тоді не було заведено скаржитися батькам, ми все вирішували самі.

5. Вперше покурила у 6 років. Сиділи ми на лавці гуляли: я, мій брат з Одеси, ще троє сусідських хлопців. Всі малі ( років 5-6), а я - найстарша, семилітня, за місяць до школи. Говорили про цигарки і що ніхто ще не спробував. Аж тут проїздить машина, з неї викинули димлячий бичок. Я, недовго думаючи, забираю його й докурюю на очах у шпани. Кашляла й смерділа ще довго, але респектом в їхніх очах користуюсь досі))

6. Безстрашні були: однокласниця жила у багатоповерхівці, ми тоді вже у 5 класі були, навчалися у другу зміну. Я завжди зранку приходила до неї, і, поки батьки на роботі, ми лазили на дах. Щось кричали, виходили на самий краєчок щоб похизуватися безстрашністю. Кидали сирі яйця з даху: на людей, машини і так просто. Колись поцілили дільничному на фуражку, втекли непоміченими, він нас, двох зразкових дівчаток, ні в чому не міг запідозрити, ходив по хлопчачих сім'ях з розборками.

7. Хотіла бути дитячим лікарем, але гралася чомусь у школу. В мене було багато ляльок (12 штук), всі вони сиділи за табуреточками на маленьких стільчиках. Кому не вистачало місця - були покарані й вигнані з класу. 

8. Любила новий рік і зиму. Батько приносив величезну ялину, аж під стелю, триметрову, вона займала половину великої кімнати, ми всі разом прикрашали. Я любила вимкнути світло, увімкнути підсвітку й лежати, фантазувати. Мандаринки,  апельсинки, навіть сирки в шоколаді аж із Києва якось були. А ще робили листівки з тих ялинкових іграшок, що розбилися ненароком. Треба було їх на пилючку подрібнити, вирізати листівку, помазати клеєм та посипати отим пилком. Краса! 

9. На всі свята я підписувала листи усім родичам та друзям, це був мій обов'язок. Я писала список, кого вітатиму, мама виділяла бюджет, я купляла листівочки по списку + 2 запасних. І підписувала. Обов'язково гарно і без помилочок. Родичі досі згадують.

10. Колись полізла рукою у воду, що грілася у відрі кип'ятильником. Мама прала й сказала піти перевірити, чи не нагрілася бува там вода. Ну я рукою й перевірила. Більше так не роблю.

11. Тортури ікрою. Мій дядько нам на подарунки (теж десь під нов.рік) привозив трилітрову банку червоної ікри. І я мала з'їсти хоча би одненьку столову ложку на день. Не любила, відмовлялася, ховала за заварником у кухні, щоб не їсти))

12. Поміняла три школи. Це три різні колективи. Зрозуміла, що для авторитету треба гарно навчатися та нічого не боятися. Особливо з того, що бояться однолітки.

Дякую батькам. Мама мотивувала до навчання, а батько - до сміливості.




Проект "душа назовні", 
гроші можете перевести волонтерам, 
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=524590134723440&id=100015173746469 ;)

Про дитяче пияцтво

...Гучно та бучно святкували чийсь день народження) Приїхали родичі, та їхні дітиська. Дорослі дружно та чемно засідали за величезним столом, вживали, базікали про усе на світі. Малеча тим часом з вереском гасала по квартирі, що була досить величенька, та дозволяла носитись, ховатись, щось перевернути і це одразу ніхто не помітить)
...Дорослі одне одному старанно підливали в посуд досить моцні напої, що дуже не подобалось мамі, та подобалось татові crazy  ...Мама свій кон'як тишком вилила в чашку з під чаю - типу я випила, більше зась, навіть не агітуйте, та не питайте, чи хвора, чи там стукачка)
...Я розпашілий від забав підлетів до мами, нічого не питаючись - можна, чи не можна, мамин "чай" залпом закинув в горлянку Тай остовпівomg ..Якийсь дивний чайок мамця п'є... Мамця теж в ступорі - чоловік старанно заливає будку, а тут ще мале жахнуло зовсім не ситро...
...Трохи походивши по кімнатах в міркуваннях, що це було, я чемно та тихенько вирубавсь на дивані до наступного ранку.

...Буяло спекотне літо, ми насолоджувались канікулами, стрільбою з рогаток, плаванням в ставку на половині старих воріт - ще той крейсер) ...Монголо-татарські "перевірки" садків та грядок, відвідування найвищих горищ старовинної частини Львова - сонечко крізь дірки в дахах лазерними нитками прошивало напівтемряву, та сила силенна інших розваг, іноді не дуже чемних)
...Перед тим навесні народився молодший брат, мама в кухонній шафці завжди тримала баньку з кип'яченою водою - щось малому постійно було потрібно) Або соску сполоснути, або щось гаряче розвести, та таке інше) Мені не пощастило, що було спекотно. Мені не пощастило, що тато перед ЦИМ гарно "полікувався" розведеним спіртом, та поставив поруч з банькою кип'яченої води баньку з чистим спіртом...
...Спрага загнала мене на кухню до омріяної шафки, я схопив баньку з "водою", та рвучко зробив декілька козацьких ковтків... Очі вилізли на лоба - викапаний рак, дихання стало - ні туди, ні сюди.. Здавалось, від рота до дупи я самохідна мартенівська піч...  Вже не довіряючи вмісту отих клятих баньок, я кинувся до крану з водою...
...Добре що канікули - я з половиною чорно-синьо-бурого писка довго смішив маму з татом, а дворові хлопці все ніяк не вірили, що то я спіртом попік писок, а не отримав гарної подачі від якогось Тайсона.
Сторінки:
1
2
4
попередня
наступна