День ВМФ. C праздником!
- 31.07.11, 18:06
С днем Военно-морского флота!
Всех, кто был, есть и будет, с праздником!
Достав из шкафа старую тельняшку,
Напялив на объемистый живот,
Сегодня пьем с душою нараспашку
За тех, кто в море,
За Военный Флот!
8
хочу сюди!
-
-
56 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років
Замітки з міткою «флот»
Литвин потерял достоинство и унизил Украину
- 10.07.11, 09:18
Недопустимым считает присутствие на катере во время обхода парадного порядка кораблей в День украинского флота третьего июля спикера российской Госдумы Бориса Грызлова и командующего Черноморским флотом РФ Владимира Королева глава комитета Верховной Рады Украины по вопросам национальной безопасности и обороны Анатолий Гриценко.
Как сообщает пресс-служба политика, Гриценко рассказал, что когда занимал должность министра обороны, в День военно-морских сил Украины такой обход на катере осуществлял вместе с ним верховный главнокомандующий – третий Президент Виктор Ющенко и командующий ВМС Украины.
"На этот раз Янукович в Севастополь не приехал. Вместо него приехал Литвин - полковник запаса СБУ, "участник боевых действий" за пребывание два дня в Косово. В катер вместе с ним сели глава Госдумы РФ, командующий Черноморским флотом России. Кроме того, они сразу вышли поздравлять моряков не на украинский фрегат "Гетман Сагайдачный", а на крейсер "Москва". И это в день нашего флота", - заметил Гриценко.
Глава комитета парламента также возмутился словами Литвина относительно того, что напрасно разъединили два праздника - День украинского и День российского флотов, поскольку "Черноморский флот у нас почти один, и праздник также должен быть общим".
"Такие слова не мог говорить украинский политик. Это заявление Литвина свидетельствует об отсутствии у него достоинства", - подытожил Гриценко.
2
Операція «Флот для України».
- 08.07.11, 22:50
- Історія України
Олеся Ісаюк.
Для підписання торішніх «харківських угод» дату вибрали мало не символічну – за 82 роки до того, 29 квітня 1918-го,
на Чорноморському флоті вперше замайоріли синьо-жовті знамена.
Похід військ УНР на Крим був несподіванкою. За два місяці на переговорах у Бресті, які передували підписанню мирного
договору з Німеччиною, Центральна Рада відмовилася від півострова. Це викликало здивування – прагматичі німці не
розуміли, якими міркуваннями може бути продиктована відмова від стратегічних територій. На що почули відповідь
цілком у соціалістичному дусі про дотримання принципу «мир без анексій і контрибуцій».
Кримська дилема.
Чорноморський флот становив потужну військову силу: три бригади лінійних кораблів, одна – крейсерів, одна –
гідрокрейсерів, а також міноносців і підводних човнів. Така армада забезпечувала власникові контроль над сполученнями
Чорного моря і можливість впливати на долю ще не закінченої війни.
9 квітня 1918 року уряд УНР наказав сформовати Запорізький корпус, командувачем якого став генерал Зураб Натієв
(Натіїв), за походженням осетин. Корпус було розділено на дві похідні групи: перша полковника Володимира Сікевича була
спрямована на Донбас, друга під командуванням підполковника Петра Болбочана отримала наказ рушити на Крим. До
складу останньої увійшли Республіканський полк (під командою самого Болбочана), полк Кінних гайдамаків ім. Костя
Гордієнка (полковника Всеволода Петріва) та кінно-гірський гарматний дивізіон полковника Олекси Алмазова. А ще
додалися допоміжні частини різного спрямування: інженерний полк, артилерія, автодивізіон. Загалом 9 тис. багнетів і
шабель. Ця сила просувалася в пониззя Дніпра, готуючись зайняти зручні для наступу позиції. Командувачам повідомили
таємний наказ уряду УНР – захопити Крим перед німцями і встановити українську
владу.
Під Мелітополем запорожці вперше за час операції зіштовхнулися з великими, підготовленими до оборони силами ворога.
Більшовики чинили запеклий опір, і бій міг би закінчитися їхньою перемогою, якби не несподіванка. Обставини склалися
так,
що тилами більшовиків саме проходив відділ полковника Дроздовського, прямуючи на Дон, щоб там приєднатися до білих.
Зорієнтувавшись, що червоні б’ються з кимось невідомим, росіяни вдарили більшовикам у спину. На червоних неочікувана
атака справила приголомшливе враження – панічна втеча загальмувалася аж на Сиваші. Там 20 квітня зупинилися й
запорожці, де їх застав командир німецьких частин генерал фон Кош. Його полковник Болбочан і повідомив про своє
рішення негайно розпочати здобуття Сивашу.
«Батьку, козацьке море!..»
Сиваш іще називають Гнилим морем за характерний запах стоячої води. Він непрохідний майже цілий рік, тому є
ідеальною позицією для оборони і майже безнадійною – для наступу. Особливо коли кишить ворожими військами і усіяний
укріпленнями за останнім словом техніки. Єдиний шлях на півострів – міст на палях – було заміновано.
Німці категорично відмовилися здобувати такі укріплення, але не перешкоджали Болбочану в підготовці та здійсненні
прориву. Наступ почався зі шквального артилерійського вогню. Під його прикриттям на Перекопський перешийок рушила
дрезина з невеликим відділом сотника Зелінського. На всіх парах увірвавшись у розташування оборони, українці закидали
більшовицькі становища гранатами. Доки вороги приходили до тями, через перешийок проїхав бронепоїзд і відкрив
щільний
кулеметний вогонь. Останнім акордом стала піша атака Республіканського полку на ворожі позиції через міст, який так
і не встигли підірвати. За одним бронепоїздом рушили інші, потім піхота, а далі кіннота полковника Петріва. Відступ
більшовиків перетворився на панічну втечу. Увечері 22 квітня українські відділи були в Джанкої – вузловій станції Криму.
Звідси почали наступ на решту важливих пунктів.За лічені дні українці дісталися берегів моря. Першою туди прибула, як
і належить, кіннота. Їй випав найтяжчий шлях – через гори, правіше від Сімферополя. Його здолали з допомогою
провідників-татар і за тиждень походу вийшли до Чорного моря. Про фінал походу сповістив вигук передової сторожі
«Батьку, козацьке море!..».
Війна нервів
Похід «новітніх запорожців» тільки здається бравурною прогулянкою. Справжня перемога тут була на боці не зброї, а
військової хитрості. Сам прорив Болбочан старанно готував. Після розгрому червоних під Мелітополем кіннота Петріва
заблокувала дороги й стежки до перешийка і перехоплювала всіх, хто намагався пробратися в Крим. Одному з таких
роз’їздів потрапив до рук більшовицький телеграфіст, обізнаний із шифрами внутрішнього зв’язку між ворожими відділами.
Цінного полоненого негайно доставили в штаб, і всі дні перед наступом командування в Сімферополі отримувало
повідомлення про відхід українських сил та спокійну обстановку на всіх напрямках. Зіткнення з реальною ситуацією
загнало червоних у стан шоку.
Після появи українців у Криму «війна нервів» перетворилася на «війну всіх проти всіх». Першою пробою сил стала
проблема ієрархії. Хоча формально німецький командир генерал фон Кош був старший за званням від Болбочана, корпус
останнього ніс на собі основний тягар операції. Та й із місцевими обставинами українці були обізнані значно краще. Однак
зрештою Болбочан був змушений підкоритися німецькому генералові.
Надалі німці активно використовували цю перевагу. Не обмежуючись тільки формальними засобами, застосували проти
українських сил весь можливий набір перешкод: переривання зв’язку, блокування ешелонів на станціях, перешкоди в
постачанні, гальмування дій командування… Загостренню ситуації сприяли «труднощі перекладу» – перекладачем у
перемовинах між українським та німецьким командуванням був Отто Кірхнер, який, попри походження, симпатизував білій
Росії.
У Джанкої німці обірвали зв’язок між українськими частинами, і відтоді українські командири могли покладатися лише на
швидкість коней та доброзичливість населення. Наші відплатили тим самим: кіннотники на прощання пообривали дроти
сполучення між німецьким командуванням і підпорядкованими йому військами.
До відкритого протистояння дійшло у Сімферополі. Після захоплення міста німці заблокували українські бронепоїзди.
Наступним кроком стала вимога вивести війська з Криму. Болбочан відмовився. Тоді вони стягнули підрозділи до
Сімферополя й розмістили їх так, щоб остаточно скувати українські відділи. Зранку 26 квітня обидві сторони почали
готуватися до бою. Командири українських сил планували роззброїти німців або оборонятися з допомогою місцевого люду.
Попри рішучість їхніх намірів, фон Кош відкрито висунув вимогу роззброїтися і вийти з Криму. У відповідь Болбочан
наказав своїм військам зайняти бойові позиції.
Саме в цей момент із Харкова прибув генерал Натієв. Після обговорення ситуації було вирішено звернутися до
Центральної Ради. І тут бездарність та малодушність політиків цілковито зруйнувала досягнення військових. Голова
уряду УНР Голубович обмежився виголошуванням утопічних промов. За свідченнями Бориса Монкевича, зв’язковий офіцер
під час першого раунду перемовин вдав, ніби зв’язок перервався. Причину він пояснив українським офіцерам: «Так може г
оворити хіба що дитина, але не державний діяч». Телеграфіст був німецьким унтер-офіцером, прихильно налаштованим
до українців.
Після «налагодження» зв’язку Натієв і Болбочан випередили хвилю демагогії жорсткою вимогою дати чіткі вказівки, як
поводитися в такій ситуації. Відповідь прозвучала: підкоритися вимогам німецького командування і покинути Крим.
Центральна Рада фактично дезавуювала власних захисників.
Стяги на щоглах
Найбільший успіх чекав уже під завісу подій. Через німецькі інтриги головні сили застрягли в Сімферополі разом із
Болбочаном і до Севастополя дійшли тільки кіннотники Петріва – гірськими шляхами з допомогою провідників-татар.
28 квітня Гайдамацький полк розпочав бої з більшовиками на підходах до Севастополя. У той самий час до командувача
кінноти полковника Петріва пробрався матрос-українець, який розповів про підготовку більшовиками виведення флоту із
Севастополя до Новоросійська, незважаючи на цілковиту відсутність у пункті призначення відповідних технічних умов.
У самому місті не вщухали протести – з флоту жила більшість мешканців. Окрім того, переважна частина матросів –
за походженням українці – висловилися за його передачу Україні. Після цього адмірал Саблін пішов на безпрецедентний на
той час крок – 29 квітня 1918 року наказав підняти українські прапори. Ніхто з них не знав про таємний наказ червоному
командувачу флоту Раскольнікову негайно потопити його в разі переходу до рук українців.
Чорноморський флот офіційно став флотом Української Народної Республіки. Та вся церемонія була радше «прощальним
салютом» нашій армії, яка вже покидала Крим, – останні відділи вийшли на початку травня. Вийшли суттєво поповнені
добровольцями з-поміж місцевого населення. Без військової підтримки і суші флот був для України втрачений.
Подальша доля флоту склалася драматично. Один із міноносців затопили просто в бухті, інший було так пошкоджено,
що команда викинула його на берег. Вночі з 29 на 30 квітня більшовики все ж таки вивели 14 есмінців до Новоросійська.
Наступної ночі з рейду знялися лінкори «Воля» і «Свободная Россия» та 3 міноносці. В українських руках залишилися
7 броненосців, 3 крейсери, 12 міноносців, усі гідрокрейсери, допоміжні кораблі та дивізія підводних човнів. Пізніше
до Севастополя повернулися обидва лінкори та частина міноносців. Утім, подальші події не дали Україні шансів
скористатися цим здобутком. Восени 1918 року, після поразки Німеччини в Першій світовій війні, остання була змушена
вивести свої війська з України. Після цього розпочалося антигетьманське повстання. Поки українці були зайняті
поваленням гетьманату й обороною власної державності від більшовиків, які розпочали чергову війну проти відновленої
УНР, в Криму висадилися війська Антанти, що підтримали білогвардійський рух і, зрозуміло, про якийсь український флот
чути не хотіли.
Історичні паралелі
У світовій історії мало таких сміливих воєнних операцій. Як і таких бездарних політичних рішень. Відмовляючись від
Криму, Центральна Рада позбавляла Україну виходу до моря й залишала морські комунікації в руках або більшовиків, або
білих. Ні ті, ні інші друзями України вважатися не могли. За великим рахунком, український Крим не влаштовував нікого:
ні білу чи червону Росію, ні Антанту, тобто Англію з Францією, ні Німеччину – пропускаючи Болбочана вперед, фон Кош
плекав надію, що українці скривавляться, але не прорвуться. Затоплення флоту супроводжувалося мовчазним
схваленням усіх «великих гравців». Після офіційної відмови повернути собі Крим можна було тільки силою зброї.
Військовики блискуче впоралися із завданням, але наказ Голубовича вивести війська з Криму перекреслив увесь здобуток.
Через 82 роки Верховна Рада незалежної України офіційно санкціонувала перебування в Криму Чорноморського флоту Росії.
6
Гибель крейсера "Рюрик"
- 11.10.10, 22:14
Русско-японская война 1904-1905 гг »
Бой в Корейском проливе 14 августа 1904 года.
Гибель крейсера "Рюрик"
Утром 9 августа 1904 года японские войска настолько приблизились к Порт-Артуру, что осадная артиллерия начала бомбардировать корабли Тихоокеанской эскадры, стоявшие на внутреннем рейде. Больше медлить было нельзя, и командующий эскадрой контр-адмирал Витгефт скрепя сердце решился, наконец, приступить к выполнению операции, которой давно и настоятельно требовало от него командование: прорыв во Владивосток был назначен на следующее утро. Однако сообщение о выходе русских кораблей в море достигло Владивостока лишь в 4 часа дня 11 августа и явилось полной неожиданностью для командования. И это спутало все заранее разработанные планы. Согласно замыслу предполагалось, что для усиления прорывающейся эскадры навстречу ей из Владивостока выйдет отряд броненосных крейсеров, который будет дожидаться ее в Корейском проливе близ острова Цусимы. И, действительно, сразу по получении донесения из Порт-Артура “Россия”, “Громобой” и “Рюрик” получили приказ выйти в поход на следующее утро, 12 августа. Кто мог знать, что в тот самый момент, когда отдавался этот приказ, все было уже кончено: прорыв не удался, большая часть русских кораблей возвращалась в обреченный Порт-Артур, остальные рассеялись по нейтральным портам…
В соответствии с полученной от начальства директивой контр-адмирал Иессен привел свой отряд в Корейский пролив на параллель Фузана ранним утром 14 августа, проскочив в ночной темноте мимо поджидавшей его здесь эскадры броненосных крейсеров японского адмирала Камимуры. Лишь в 4 часа 40 минут на русских кораблях заметили противника: “Идзумо”, “Токива”, “Адзума” и “Ивате” шли в рассветной мгле в восьми милях севернее русского отряда, отрезая ему путь к отступлению на Владивосток. Почти одновременно обе колонны повернули на восток и легли на параллельные курсы, а в 5 часов 30 минут заговорили орудия.
Ведя бой, Иессен, державший свой флаг на “России”, повернул на север, но, увидев, что “Рюрик”, концевой корабль русского отряда, стал отставать, вернулся, стараясь прикрыть пострадавший от вражеских снарядов крейсер и дать ему возможность исправить повреждения. Терпя большой урон от огня японских кораблей, “Россия” и “Громобой” маневрировали вокруг “Рюрика”. Около 8 часов утра Иессену показалось, что крейсер несколько выправился на курсе и способен вести бой. Как раз в это время к месту сражения начали подходить легкие крейсеры контр-адмирала Уриу. И тогда Иессен решил увлечь за собой в преследование мощные корабли Камимуры в надежде, что “Рюрик” сможет сам отбиться от вражеских легких крейсеров. Но на самом деле положение “Рюрика” было отчаянное.
Корабль горел, кормовые отделения были затоплены, руль заклинило, и “Рюрик” еле-еле управлялся машинами. От первых же японских залпов погиб весь старший офицерский состав во главе с командиром, поэтому командование принял лейтенант К. Иванов. Окончательно потеряв ход, “Рюрик” вел безнадежный бой с легкими крейсерами японцев. Его уцелевшие орудия изрыгали снаряды в окружавшие со всех сторон японские крейсеры и миноносцы, Наконец, видя, что “Нанива” (40), “Такачио”, “Ниитака” и “Цусима” приближаются, чтобы захватить корабль, Иванов приказал открыть кингстоны. В 10 часов 30 минут броненосный крейсер “Рюрик” погрузился в воду и лег на дно Японского моря.
Тем временем японские броненосные крейсеры продолжали преследовать уходящие на север “Россию” и “Громобой”. К удивлению Камимуры, скорость русских кораблей, несмотря на хорошо видимые на них разрывы снарядов, не уменьшалась. Около 10 часов на флагманском крейсере “Идзумо” кончился боезапас, и японский адмирал приказал прекратить преследование.
“Россия” и “Громобой” пришли во Владивосток 16 августа без крупных повреждений.
В бою 14 августа превосходство японцев было не только количественным, но и качественным. Их корабли развивали ход в 20-22 узла против 17-20 узлов у русских. Превосходство японской эскадры становилось еще очевиднее при сравнении бортовых залпов. В этом случае против шестнадцати 203-мм и сорока двух 152-мм японских орудий русский отряд мог выставить лишь шесть 203-мм и двадцать два 152-мм.
Такова оказалась цена пренебрежения царского флота к броненосным крейсерам нового типа, разработке которых японцы уделяли пристальное внимание после сражений 1895 года в Желтом море… Некоторые специалисты тогда считали даже, что “тип броненосного крейсера, в самом точном смысле этого слова, создан японцами, конечно, при помощи таких опытных судостроительных фирм, как, например, “Эльзвик”. Ссылка на эту фирму, конечно, не случайна: именно у нее японцы перекупили два броненосных крейсера, предназначавшихся для чилийского флота
8
ЦУСИМСКОЕ МОРСКОЕ СРАЖЕНИЕ произошло между флотами Японии и России в Цусимском проливе и стало последней точкой в русско-Японской войне 1904–1905 гг.
Со стороны России в сражении приняли участие 2-я Тихоокеанская эскадра и 1-й отряд 3-й Тихоокеанской эскадры под общим командованием вице-адмирала з. Рожественского. Эти силы были переброшены из Балтийского моря на Дальний Восток для усиления 1-й Тихоокеанской эскадры, к тому времени уже почти полностью уничтоженной, и насчитывали 8 эскадренных броненосцев (в том числе 3 устаревших), 1 броненосный крейсер, 3 броненосца береговой обороны, 8 крейсеров, 1 вспомогательный крейсер, 9 миноносцев, 6 транспортов и 2 госпитальных судна. Вооружена вся эта армада была 228 орудиями, 54 из них — калибра 203–305 мм.
27 мая 1905 г. русскую эскадру встретил в Цусимском проливе японский флот под командованием адмирала Х. Того. Силы японцев состояли из 4 эскадренных броненосцев, 8 броненосных крейсеров, 16 крейсеров, 6 канонерских лодок, 24 вспомогательных крейсеров и 63 миноносцев, вооруженных в общей сложности 910 орудиями, из которых 60 имели калибр от 203 до 305 мм.
Оценивая соотношение сил с военной точки зрения, можно сказать, что японский флот имел преимущество в бронировании (61% против 40% у русских), эскадренной скорости (16–18 узлов против 12–13) и мощности артиллерийского огня (360 выстрелов в минуту против 134). Кроме того, отсталая оборонная промышленность России выпускала снаряды, в 10–15 раз уступавшие по фугасному действию японским.
Японский флот, встретивший русские корабли в 7 ч. утра, в течение нескольких часов преследовал их и в 13 ч. 49 мин. пересек им курс. Русский флот открыл огонь. Через 36 минут был выведен из строя эскадренный броненосец «Князь Суворов», идущий под адмиральским флагом Рожественского, а еще через 15 минут погиб эскадренный броненосец «Ослябя».
Потерявшая управление русская эскадра, мужественно отбиваясь от атак японского флота, попыталась прорваться во Владивосток. Около 19 часов вечера командование взял на себя контр-адмирал Н. Небогатов, но к этому времени уже погибли 4 эскадренных броненосца и вспомогательный крейсер «Урал».
Ночью 60 японских миноносцев атаковали оставшиеся русские корабли, выпустив по ним 75 торпед. В результате атаки затонул броненосец «Наварин», а команды еще трех броненосных крейсеров вынуждены были затопить свои корабли, потерявшие ход и управляемость, чтобы не допустить их захвата противником. Японцам ночная атака стоила 3 потопленных миноносцев и 10 поврежденных.
К утру немногочисленные силы русской эскадры были рассеяны и пробивались из пролива по отдельности. Три крейсера, в том числе «Аврора», прорвались в Манилу, еще три судна — в Шанхай, крейсер «Изумруд» сел на мель и только крейсеру «Алмаз» с двумя миноносцами удалось дойти до Владивостока.
Русский флот потерял в Цусимском сражении 8 эскадренных броненосцев, 1 броненосный крейсер, 1 броненосец береговой обороны, 4 крейсера, 1 вспомогательный крейсер, 5 миноносцев и несколько транспортов. 2 эскадренных броненосца, 2 броненосца береговой обороны и миноносец, на котором находился раненый адмирал Рожественский, сдались в плен японцам.
7
Как наши на учения ходили
- 05.10.10, 11:41
Славный 2006-й год. Лето. У берегов датского Борнхольма шли учения BALTOPS. Сурово шли. Во главе международной армады из 20 надводно-подводных пароходов торчал на мостике янковского крейсера УРО контр-адмирал Джозеф Килкенни. Взгляд - молния. Походка летящая. Пальцы скрючены. Не человек - орёл! Он даже не приказывал, он цедил сквозь зубы: "Сделайте ЭТО..." И - гримаса на лице, словно вот-вот сплюнет. Англичане, французы, датчане, немцы, шведы, не говоря уж о всяких поляках и латвийцах, вокруг американского крейсера даже не ходили, а на цирлах так и носились. Так и носились! Едва бортами не трескались. И вот среди всей этой военно-морской кучи-малы имел место быть наш СКР "Неустрашимый". На приказы американского командующего российский сторожевик реагировал солидно. Подчёркнуто неторопливо. - Цену себе набивает. - понимающе пояснил своим Килкенни. Тут янки явно дал маху. Фокус был в другом.
Т.е., конечно, да. На "Неустрашимом" цену себе ого-го как знали. Но вот с разговорным английским, которым по "уоки-токи" дублировались распоряжения иностранного командования, знаний было несколько меньше. Поэтому иваны и "притормаживали на поворотах", с матом листая американо-русские разговорники. Учения, меж тем, шли своим чередом. Рокотала в небе авиация, булькали в глубинах польская и немецкая подлодки, вспарывали волны форштевни кораблей. Красота! Наконец Килкенни отдал приказ о задержании и досмотре условных нарушителей - американского танкера и немецкого транспорта. Вся армада с англо-франко-датско-немецко-шведско-польско-латвийском кличем "ату их, ату!" бросилась наперехват. Последним приказ отрепетовал разумеется "Неустрашимый"... - Стыдно. Опять опоздаем. - печально бросил командир сторожевика кап-два Игорь Смирнов. - Спокойствие. Только спокойствие. - загадочно ответил ему старший на походе капраз Вова Соколов. - Есть у меня одна весёлая идея... Благодаря ей-то русские всех и напарили. Пока вся международная братия форсируя машины старалась догнать уходящие из квадрата "суда-нарушители", иваны запихнули осмотровую партию морпехов в Ка-27. Минута и вертолёт ушёл в небо. Вообще-то такой ход не был предусмотрен учениями. О чём русским немедленно и сообщили с янковского крейсера. Мол, "условно в связи с плохими погодными условиями задействование авиации невозможно". - Так то ж условно. - захохотал Вова Соколов. - Пусть американцы не парятся. У меня вертолёт - всепогодный! Так и передайте!.. Так и передали. На крейсере обсыпались и заткнулись. Тем временем русский хеликоптер прострекотал над британцами и Ко. Догнал "нарушителей" и завис над кормовой надстройкой убегающего американского танкера. - С вертолёта по радио пытаются передать приказ танкеру срочно остановиться для досмотра. Господи, русские так коверкают английский!.. Танкер на приказ не реагирует. - доложили контр-адмиралу. Килкенни злорадно усмехнулся: - Ну? И что иваны будут делать теперь? И действительно - что? А вот что. Из распахнутого люка вертолёта вниз упал трос. По нему с лихой присказкой "***аать" в страховочной обвязке съехал мамонтоподобный прапор-морпех в оранжевом спас-жилете и с ПКМом. Застопил движение точно напротив остекления рубки. И, наведя одной рукой на окаменевшего рулевого тяжеленный пулемёт, на чистом русском спросил: "КУДА ПРЁШЬ, СВОЛОЧЬ?!.." Шкипер-американец сразу всё понял правильно. Дал в машину команду: "All stop!" На немецком транспорте свидетелей циркового фокуса иванов тоже хватало. Так что через минуту фрицы тоже легли в дрейф... P.S. "Военные моряки Балтийского флота на прошедших международных морских учениях Baltops-2006 продемонстрировали американским коллегам, как могут успешно реализовывать мандат Совета безопасности ООН по поддержанию мира в прибрежной зоне. Об этом корреспонденту ИА REGNUM сообщили сегодня, 22 июня, в пресс-службе Балтфлота, комментируя итоги учений. "Корректные, но достаточно настойчивые действия морских пехотинцев БФ по досмотру на "суднах-нарушителях" - американском танкере и немецком универсальном транспортном судне - заслужили высокую оценку руководителя учений контр-адмирала Джозефа Килкенни", - подчеркнул представитель Балтийского флота."
2
И о погоде
- 04.10.10, 13:21
В начале апреля 2003 года флот впервые чёрт знает с каких времён снимался с бочек для броска аж в Индийский океан. В дальний поход уходили без особой помпы. Шли не в гости. Шли на работу. Первыми Босфор 10 апреля миновали танкер "Бубнов", буксир "Шахтёр" и БДК "Цезарь Куников" с усиленной ротой морпехов на борту. Не обошлось без приключений. Перед самым мостом Ататюрка из-под восточного берега выскочил турецкий патрульный катер и по УКВ потребовал от нашего большого десантного кора*** застопорить ход. Чтобы принять на борт осмотровую группу. - Совсем нюх потеряли! - не выдержал командир "Куникова" кап-два Сергей Синкин. И приказал следовать прежним курсом. Катер забежал вперёд. Продолжая назойливо требовать от БДК застопить ход, замер, загораживая собой путь к Дарданеллам. - Он нам ещё и борт подставляет, гад.. - желчно обронил Синкин. И сыграл боевую тревогу.
Миг - и экипаж разбежался по боевым постам. На палубе залегли морпехи с оружием. 57-мм АКашка весело подмигнула потомкам янычаров своими спаренными стволами. Новый приказ с катера лечь в дрейф прозвучал уже как-то неуверенно. БДК в ответ отсигналил "Не мешайте моим действиям". Расстояние между высоченным носом "Куникова" и низеньким планширем патрульника неуклонно сокращалось. Наконец, когда до неумолимо надвигающейся 4000-тонной туши русского десантника оставалось меньше полукабельтова, турки врубили полный ход и, не попрощавшись, унеслись к Босфору...Сутки спустя Мраморное море проходила "Москва" с СКРами "Сметливый" и "Пытливый". Крейсер и сторожевики досматривать уже никто не пытался. Зато стоило отряду покинуть турецкие терводы, как на пересечку курса идущего головным крейсера бросился невесть как забредший в восточное Средиземноморье португальский фрегат "Васко да Гама". И засигналил, и засигналил!.. "Ваш сигнал не понят". Теперь задумались уже на фрегате. Однако, спустя пять минут повторили свой первоначальный запрос. На крейсере продублировали свой ответ: "Ваш сигнал принят, но не понят". Через минуту всё та же "Да Гама" - всё той же "Москве": "Что за груз у вас на борту?" - Ну, это уже хамство! - бушевал на крейсере Орлов. Да что они там о себе возомнили, колумбы херовы?! Да я их... Сигнал на фрегат: "Пошли на куй!" - Товарищ контр-адмирал, разрешите обратиться? - ожил переводчик, разом взопревший от мысли о возможных последствиях орловской эскапады. - Ну? - недовольно буркнул замкомфлота. Сам удивляясь своей решительности и красноречию, переводчик (всего-то - старлей!) в изумительно обтекаемых выражениях начал объяснять контр-адмиралу, что так дела не делаются. Что нахамить иностранцу любой дурак может. А вот аргументированно настоять на своей правоте может далеко не каждый. Что культурнее тут, за границей, надо. Культурней. - Культурней? - кхм. - контр-адмирал набычился как мальчишка, который после драки оправдывается "а чё он первый начал?" - Культурней, говоришь? Ну, раз культурней... Вот ты, старший лейтенант, раз такой умный, ответь: о чём говорят культурные люди, когда им лялякать не о чём, но обидеть друг-друга не хочется? - О погоде. - ляпнул первое пришедшее в голову переводчик. - Отлично. - едко ухмыльнулся замкомфлота. - Александр Владимирыч, запрос на фрегат: "Какая погода в Португалии?" - А если откажутся отвечать?.. - Тогда сразу - "На куй!" Португальцы от вопроса явно выпали в осадок не меньший, чем Орлов от их запроса про груз "Москвы". Минут тридцать "колумбы херовы" напряжённо консультировались по спутниковой связи с Лиссабоном. За это время отряд кораблей Черноморского флота успел оставить "Васко да Гаму" далеко за кормой. Наконец через пол часа португальцы вышли на связь с русским флагманом и сообщили: "Средняя температура по стране - плюс 16 по Цельсию." - Что ответить, товарищ контр-адмирал? - "Так держать!" Больше португальцы на связь не выходили... А Евгений Орлов по итогам похода в том же году был произведён в вице-адмиралы.
2
Після зустрічі президентів України та Росії 17-18 травня заплановано підписати протокол про відновлення роботи представництва російської Федеральної служби безпеки на Чорноморському флоті РФ.
"У перехідних положеннях Конституції України визначено лише перебування в Криму Чорноморського флоту до 2017 року", - розповів Gazeta.ua генерал-лейтенант СБУ в запасі Олександр Скіпальський.
Нова угода між спецслужбами може порушувати Конституцію, якщо не будуть прийняті зміни до неї.
"У стосунках з Росією президент Віктор Янукович не враховує національних інтересів, а тільки думає, як ублажити Медвєдєва і Путіна. Це дуже небезпечна тенденція", - відзначив Скіпальський.
13
Як боротися з піратами...
- 10.05.10, 15:41
- УВО
Дивлячись ТВ, читаючи газети і журнали, слухаючи радіо - Ми постійно наштовхуємося на повідомлення про захоплення сомалійськими піратами українських громадян.
Наша влада не дивлячись на її колір - ніколи не могла зробити достойної відповіді, а ресурси для відповіді у нас є...
Є спеціальні загони для операцій по звільненню заручників, наприклад 73-й окремий морський центр спеціальних операцій ("морські котики").
Військова частина - А-1594
Місце дислокацій - Очаків, Миколаївська область
Підпорядкування - подвійне, Командуванню ВМСУ та ГУР МОУ.
Задачі Центру:
- проведення розвідувальних заходів;
- здійснення диверсій;
- підводне мінування;
- розмінування;
- захоплення суден;
- захоплення берегових споруд.
Підрозділ може бути задіяний поза територією України.
У розпорядженні Центру знаходяться на ступні судна: "Переяслав", "Нетішин", "Сватове" та інш.
Підрозділи бойових плавців Центру комплектуються виключно офіцерами та контрактниками. Окрім водолазної бійці проходять парашутну та альпіністську підготовку. Значна частина бійців володіє іноземними мовами та залучається до оперативних заходів ГУР МОУ.
Історія Центру розпочалася півстоліття тому, ще за радянських часів. Бійці тодішньої 17 бригади спеціального призначення ЧФ першими здійснили стрибки на воду з парашутом у водолазному спорядженні, а також без парашута з надмалих висот. Першими десантувалися з торпедного відсіку підводного човна. А після розвалу СРСР бригада одною з перших присягнула на вірність Україні 10 квітня 1992 року, ще до офіційного розподілу флоту між Україною та Росією. Ключова роль у цій події належала тодішньому командиру бригади Анатолію Карпенку. До 2004 року частина базувалася на рукотворному острові Первомайський.
На озброєнні Центру стоїть спеціальна підводна зброя: пістолет СПП-1 та автомат АПС, а також автоматичний пістолет Стечкіна, зброя АК-серії, СВД, РПГ-26.
Тож допоки терпіти будемо зухвалі напади піратів?..
Частина матеріалу взято з www.mil.in.ua
13
Отака х@йня малята))))(опро
- 28.04.10, 14:45
Вот такая вот голосовалка сейчас висит на Фокусе. Исходя из нее видно, что большая половина поддерживает решение Януковича. Есть контингент который решил подождать и посмотреть "что будет", есть пара - тройка похуистов)))))) И есть какаято тыщенка "Свидомытов - патриотов" которым похуй кому продатьсо лишь бы не РоССии. Лучше америкосам наверное. Так что така вот хуйня малята, и нехрен орать тут что все против флота - против 1017 долбоебов.
Как вы оцениваете договоренности Медведева и Януковича по флоту и
газу?Позитивно. Это порыв в отношениях двух стран
Янукович сдал Украину
Пока непонятно. Надо подождать оценок экспертов, парламента,
Конституционного суда
Всего ответили: 3491 чел.
Как вы оцениваете договоренности Медведева и Януковича по флоту и
газу?Позитивно. Это порыв в отношениях двух стран
2050
1017
Конституционного суда
328
Мне все равно96
-
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
22
