хочу сюда!
 

Таня

35 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «міграція»

Лідерка ХДС запустила інформаційну кампанію проти АдН


Нещодавно оголошене рішення Ангели Меркель залишити до кінця року посаду голови Християнсько-демократичного союзу и не балотуватися на посаду канцлера у 2021 році здивувало багато кого як у Німеччині, так і за її межами и фактично започаткувало передвиборчу кампанію за три роки до її офіційного старту. Провідні партії країни вже почали підготовку до прийдешніх виборів. У тому числі й правлячий ХДС, де наступницею Меркель стала Аннеґрет Крамп-Карренбауер, ім'я якої через труднощі у вимові в ЗМІ найчастіше скорочують до абревіатури АКК. Нинішній рік, можливо, був найважчим у політичній кар'єрі Меркель і її партії. Ціле півріччя, що є рекордом, канцлер займалася формуванням уряду, але навіть після цього кабінет декілька разів був на межі розколу. Проте, незважаючи на всі невдачі, ХДС має найбільші шанси на успіх на наступних виборах. Поготів новий лідер партії і її команда серйозно взялися за підготовку до кампанії 2021 року. За допомогою спеціалістів з піару був розроблений план масштабної інформаційної кампанії, спрямованої на покращення іміджу партії і просування кандидатури АКК.

Свою піар-кампанію АКК засновує головним чином на боротьбі з партією "Альтернатива для Німеччини", яка набирає популярність в країні. План щодо реалізації кампанії чітко структурований та розбитий на етапи. Серед поставлених проміжних цілей - перемога на регіональних виборах 2019 року, популяризація нової міграційної політики партії, дискредитація и загальне зниження рейтингу АдН, що у результаті дозволить повернути електорат, загублений ХДС унаслідок міграційної кризи, і сформувати образ лідера ХДС як "єдиного кандидата на посаду федерального канцлера Німеччини, здібного вивести країну з соціально-політичної кризи". Для виконання поставлених завдань проводитиметься низка заходів: аналітична підготовка, робота із ЗМІ і соцмережами, досягнення угод з опонентами, поширювання гарного політичного іміджу АКК, організація теледебатів, соцопитувань тощо.

Підготовка інформаційної кампанії і залучення до її розробки команди професійних майстрів піару говорить про серйозність наміру нового лідера ХДС. Однак, таке палке прагнення знищити АдН може зіграти з пані Крамп-Карренбауер злий жарт. За останні декілька років німецька громада, втомлена від нескінченного потоку мігрантів та бездіяльності влади, стала більш лояльна до правопопулістських партій, ніж раніше. Головним підтвердженням цього є успіх АдН, яка вже змогла потрапити в німецький парламент і заручитися підтримкою багатьох німців. Таким чином, не виключено, що "війна", оголошена ХДС проти правих сил, і небажання йти з ними на компроміс лише відштовхнуть потенційних виборців від партії і не дозволять АКК стати наступним канцлером ФРН.

Культура важнее размножения

Будущие европейцы, даже будучи племенными африканцами, не станут бегать с копьями, потому что их поглотит более развитая европейская цивилизация.


Так кто кого захватывает? Африканцы, китайцы, азиаты, арабы захватывают Европу генофондом, или Европа захватывает переселенцев с помощью культуры и науки?..


Судя по демографическим данным, Европа генетически вымирает. Количество белокожего населения сокращается — высокое количество разводов, в среднем, по одному ребёнку на семью. Количество европейцев сокращается настолько стремительно, что уже сегодня Париж выглядит до неузнаваемости мультинациональным. На европейском континенте через десять поколений будут жить выходцы из африканских и восточных государств, представители других рас. Если размышлять об этом с точки зрения цвета кожи и разреза глаз, генетическая война уже проиграна. Но с точки зрения культуры, западная технологически развитая цивилизация одержала сокрушительную победу.


Почему обеспеченные европейцы уступают место переселенцам из менее развитых стран земного шара? Почему народы, ведущие комфортный образ жизни, имеющие доступ к медицине, образованию, деньгам, не передают свою генетику будущим поколениям?


Высокоразвитая западная цивилизация вышла на новый уровень самосознания. Чем интеллектуальнее личность, тем важнее для неё передать в будущее не гены, а культурную информацию, мемы по Докинзу. Ценность своей собственной жизни и того, что производит человек, гораздо выше генетики. Идеи, смыслы, мемы, которые современный человек создаёт и транслирует в мир (проще говоря, это образование и профессия), для европейских мужчин и женщин важнее традиционных семейных ценностей в виде продолжения рода. Западный мир тиражирует себя не при помощи генного кода, а при помощи науки и культуры.


До сих пор живо наследие Сократа, Аристотеля, Платона, Микеланджело, да Винчи, Коперника, Галилео Галилея, Шекспира, Бетховена, Моцарта, Баха… Список имён великих людей можно продолжать бесконечно. Великие философы, писатели, музыканты, художники, учёные сделали колоссальный вклад в культурный «генофонд» человечества, и никого интересует, где сейчас их потомки, и чем они занимаются. Европейское общество дозрело до понимания того, что культура важнее генетического кода и вступило в информационную эпоху. Оставить свой след в истории важнее размножения. Сделать ребёнка быстро и просто, а вот оставить после себя культурное достояние, умножить себя в веках — задача для высокоразвитой цивилизации. Вот ответ, почему цивилизации многих бедных стран размножаются, как кролики, а население развитых государств сокращает рождаемость. Запад занят созданием культурного наследия для всего человечества.


Народы, находящиеся на низших ступенях развития, защищаются числом, своим количеством. Гены — это единственное, что они могут передать в будущее, потому что их уклад жизни и мировоззрение не выдерживает конкуренции перед западной культурой. Переезжая в Европу, арабы, китайцы, африканцы становятся европейцами. Их потомки через несколько поколений ментально уже ничем не отличаются от светлокожих сограждан.


Переселенцы примут европейскую культуру, ценности, законы, современный уклад жизни, но генетический код у европейцев будущего станет совершенно иным, чем сегодня.


Если бы Украина отменила с себя налоги и стала самой свободной в мире страной для передвижения товаров, денег и людей, мы увековечили бы украинское наследие в веках. На нашу территорию хлынули бы переселенцы со всего земного шара, а значит, мы обеспечили бы себя носителями для нашей культуры. Пока же Украина пытается обеспечить своё будущее старым дедовским методом, с помощью размножения, но это, судя по демографическим данным, ни к чему не приведёт. Отсюда выезжают работоспособные, одарённые, молодые люди, а оставшееся население не воспроизводит себя численно. Нам нужно формировать новую культурную среду, не боясь потерять свою идентичность. Предложить выгоду для всего человечества, открыть себя миру — единственный способ для Украины обеспечить себе будущее.


 

Balashov.com.ua


Замітки євроскептика 3

Отак тихенько і мирно завойовується життєвий простір і дешева робоча сила. Так. Наші раби - туди. Їхні пенсіонери - сюди.
Ех, а де мені взяти посилання, щоб розказати про одну, відому мені досить практичну громадянку благословенної Швейцарії, котра у кожен свій щорічний приїзд на батьківщину то привозить з чоловіком (французом) рюкзаки взуття, яке ремонтує тут, в Україні, то поєднує гостювання на батьківщині з цілеспрямованим відвідуванням приватних стомат. клінік. За її словами "тут роблять все те саме, тільки в рази дешевше".

Так. Отже, асоціація і подальший вступ в ЄС справа справді вигідна.

Катерина Калитко: «Поняття внутрішньої еміграції і українці"

Поняття внутрішньої еміграції, думаю, знайоме багатьом українцям.

На жаль, більшість творів зі скарбниці світової літератури українці вимушені сприймати через призму російської чи англійської мов. Хороших перекладів (та й взагалі перекладів) творів інших народів українською мовою дуже мало. І тим ціннішою є праця тих ентузіастів, котрі намагаються донести до нас літературні скарби інших народів нашою рідною мовою. До таких ентузіастів належить Катерина Калитко.
Про письменницю й перекладача Катерину Калитко нам відомо не так і багато. Як правило, те, що вона сама дозволяє про себе знати: народилася 1982 року у Вінниці; журналіст за фахом; лауреат численних літературних конкурсів, авторка чотирьох поетичних збірок та однієї прозової. По-справжньому «горить» Балканами. Захоплена читачка Джорджа Мартіна, має бло і сторінку на Facebook, де викладає власні вірші й апробовує переклади. Інколи здається, що Катя– невловима, та «ЛітАкцентові» вдалося вловити її на часинку й розпитати про те, чого не знайдеш у її біографії.
– Катю, у твоєму профілі в ЖЖ зазначено місцезнаходження «уявне Сараєво». Часом і справді складається враження, що ти– іноземка, принаймні іммігрантка. Начебто ти більше «там», ніж «тут». Із чого почалося твоє захоплення Боснією?
– Мене останнім часом часто трактують як іноземку. То якийсь акцент у мене цікавий, то манери нетутешні. Спершу це травмувало, але потім усвідомила переваги такого статусу: іноземець найчастіше проживає простір, у якому опиняється, гостріше, концентрованіше й глибше за тубільця, який найчастіше просто ковзає повсякденними стежками. Розкіш гострого сприйняття я можу дозволити собі в кількох краях одночасно, а це збагачує. І не означає втрати власної країни, навпаки– маю завжди свіжий погляд на неї.
Що ж стосується Боснії, то вона зі мною буквально-таки сталася.
Балкани цікавили мене завжди, ще зі школи, мову я свого часу отримала в подарунок від її носія, прекрасної людини. Це дало змогу дізнаватися більше, ніж дозволяли доступні нам джерела, здебільшого попередньо перетравлені росіянами. І в один прекрасний момент серед усього балканського розмаїття на перший план виступила Боснія, дозволивши мені зазирнути вглиб. Відтоді ношу її в собі, років із десять. А вже куди пізніше з’явилися певні приватні зв’язки з країною.
Такі речі взагалі-то складно пояснити. Наприклад, на світі є безліч морів, усі вони по-своєму прекрасні, але Середземне– цивілізаційне, і європеєць, який побачить і почує його, вже не буде таким, як раніше. Так і тут. Зрідка трапляється, що маленька примітка на марінесах буває не менш цікавою й цінною, ніж ціла сторінка. Саме такою приміткою Боснія є для європейської історії.
У моєму «боснолюбстві» багато всього: від певної донкіхотської боротьби зі стереотипами до переглядання оптики, через яку дивлюся на власну країну та її історію. Не стримаюся й процитую гаряче любленого Міленка Єрговича, який писав: «Слово «Сараєво»– таке ж, як слово «Кордова», слово «Гранада» чи слово «Лісабон». До цих слів не можна бути байдужим». Була ще колись відома пісня на слова Міхаїла Свєтлова про українського хлопця, котрий носився полями громадянської війни зі словами «Гренада, Гренада, Гренада моя!»– оце воно. Для мене Сараєво стало точкою опори, щоб перевернути світ. І тому воно передовсім внутрішнє– завжди всередині мене було, просто вчасно озвалося.
– Я також вірю, що найважливіші речі в нашому житті приходять до нас самі, саме «стаються»… А скажи, чи могла би ти зважитися на еміграцію? Якщо так, то в якій країні воліла б жити, якщо ні, то що тебе тримає тут?
– Донедавна думала, що завжди відповідатиму «ні». А нещодавно зрозуміла, що Україна в мене вже також внутрішня, із зовнішнього світу її поступово витискають. Поняття внутрішньої еміграції, думаю, знайоме багатьом українцям. Тому, хоч би де я опинилася, моя країна залишиться зі мною. А якби їхала– то їхала б, звісно, на Балкани, вони мені дуже близькі і в той же час достатньо вимогливі, щоби постійно тримати в тонусі, пропонувати нові виклики й не дозволити мозкові запливати жирком. Або ще могла би поїхати в Іспанію, вона мені теж близька за світовідчуттям, хоча й дещо по-іншому. Тримає ж тут дещо болісна прив’язаність до ландшафтів, дерев за вікном, лунких міських підворіть. Для мене, наприклад, страшенно важливо щороку бачити, як цвіте, згодом плодоносить, потім скидає листя і вкривається снігом алича, посаджена моїм дідом.
– Тема ландшафтів, як і тема пам’яті, заслуговує на окрему розмову. Інколи мені здається, що це як світлини, тільки простір іще міцніше пам’ятає… Ти уважна до дрібниць, а значить маєш добру пам’ять, волієш пам’ятати. Що ти робиш, аби не забувати?
– Маєш рацію, простір пам’ятає дуже міцно. Він може породжувати фантомні болі, коли зникає якась його частина, і тамувати їх, коли порожнеча заповнюється чимсь новим. Мені, наприклад, завжди боляче згадувати всі зниклі старі будинки та зрізані в околицях моєї домівки міські дерева. Я ніби той толкінівський ент, який знав їх від насінини й паростка, пам’ятає, якими вони були й прагне за них помститися. А щоби пам’ятати– нічого спеціального не роблю, принаймні поки що. Так склалося, що завжди мала добру пам’ять. Страхітливо добру, можна сказати. Колись мимоволі зіскановувала всі прочитані тексти, навіть ті, що не подобалися, і могла потім цитувати з пам’яті навіть великі прозові шматки. Тепер текстів щодень більше, тому вони вже так не запам’ятовуються. Але різні історії чи ситуації завжди пам’ятаються об’ємно, зі звуками, запахами, тактильними відчуттями, найменшими дрібницями. Часом доводиться робити вольове зусилля, якщо доводиться викреслити щось зі свого досвіду, бо воно пускає корені в цілий пласт спогадів.
– Хочу ще запитати про твої переклади. Ти перекладаєш із балканських мов. Чула, що навіть готуєш антологію боснійської малої прози. Чим боснійські письменники можуть бути цікаві українському читачеві? Чи може він вловити якісь типологічні зв’язки? Що він відкриє для себе нового, чого ще не читав і не бачив?
– Антологію я поки що відклала на майбутнє, але працюю над окремими книжками кількох боснійських авторів. У них є дуже містке слово «сензібілітет», такий собі чуттєвий менталітет– отим передовсім і можуть бути цікаві. Прекрасно, що національну психологію там найкраще описує поезія і музика, севда– як блюз, морна чи фадо у більш відомих нам випадках.
У нас із Боснією різний досвід здобуття незалежності й життя із нею, але багато в чому подібні «історії хвороби» до цього моменту. Вражаючою є національна свідомість, ідентичність маленької країни, яка бореться за себе, пасіонарність, зрештою, і це той приклад, до якого варто придивитися пильніше.
Мене ще захоплює їхній спосіб говорити про війну та її наслідки, про всі ці жахливі речі– це найкраще свідчення того, що література після Освенцима все ще існує. Боснія, попри все пережите– це ще й приклад толерантності, сплав культур, етносів та релігій, колишній мистецький центр Югославії, який оклигує після важкої травми. На моє глибоке переконання, нині там сформувалася потужна література абсолютно світового рівня, якій лише «маленька мова» заважає вповні заявити про себе.
– На твою думку, українська мова й література– «маленькі»?
– Залежить від кута зору. Із перспективи моїх знайомих боснійців Україна– «далека гігантська країна». Певна річ, у такій країні нічого малого нема (усміхається). А от із погляду «великого світу», мабуть, усе виглядає дещо інакше. Тут ідеться насамперед про теми, розроблювану проблематику, хоча й кількість адекватних носіїв української мови теж змушує замислитися. Але, якщо йти за класичною характеристикою Дельоза і Гваттарі, справа у детериторіалізації мови, в тому, що в нашій літературі усе– так чи інакше політика, а найцікавіші речі творяться на маргінесах. Я щиро вірю, наприклад, що справжній світовий український бестселер зможе написати кримський татарин чи гагауз, українською мовою– велику історію малої спільноти, яка буде так само нашою. Тому моя відповідь– радше так.
– За тобою-текстом цікаво спостерігати, за т. зв. «творчою еволюцією», за зміною метафор і мотивів, за зміною мови, врешті-решт. Ти багато пишеш і твої тексти неважко знайти: на перший запит по імені Google видає лінк на бло, у якому зібрано багато віршів і перекладів Катерини Калитко. Водночас «упіймати» тебе «живу», поза мережею, досить складно: таке враження, що ти про все знаєш, але сама тримаєшся «в тіні». Скажи, чому так, чому ти обрала для себе позицію спостерігача в літературі?
– Ну, я не можу назвати себе геть чистим спостерігачем, просто дуже й дуже дозую свою участь. Це відбувається із внутрішньої потреби. У певний момент виникло бажання дистанціюватися, взяти паузу, прислухатися до внутрішнього голосу. Якийсь час я вкрай мало писала, але пауза дозволила мені відчути й випробувати новий голос. Оскільки я перфекціонст, задоволена собою буваю дуже й дуже рідко, але тепер мені подобається те, що роблю.
А от певні тенденції та явища в актуальному літпроцесі здавалися і здаються мені часом дивними, часом несимпатичними. До дечого просто не хочеться доторкатися. Спостерігати цікавіше: в останні кілька років я чітко бачила, як «розшаровуються рідини», як справджуються ті чи інші мої прогнози. І ще я думаю, що публічність чи не-публічність не так багато вирішує насправді: лушпиння колись та й облазить, а якщо є текст, який еволюціонує, то він і залишиться (усміхається).
– Знаю, що ти вчилася на журналіста. Чи й досі маєш із цим справу? Якщо так, то якою мірою, якщо ж ні, то чому ти покинула журналістику?
– Я, так би мовити, пішла з великої журналістики, тобто вирішила не робити кар’єру в цій галузі. Теж із внутрішньої потреби. Зрештою, для мене первинною є література, і журналістика не те щоб суперечить їй, але дещо збиває ритм. А ритм дуже важливий, коли біжиш довгу дистанцію.
У той же час, я не зовсім покинула– досі бавлюся публіцистикою, що дозволяє мені існувати в цілком комфортному режимі фрілансера.
– У твоїх текстах відчитується дуже серйозний, глибокий поет. Поет, який, здається, навіть не дозволяє собі сміятися… Утім, в одному з твоїх більш ранніх віршів натрапляю на рядки: «Кому яке власне діло / допоки мою біографію / не друкують в підручниках / я маю право на дурниці». Поділишся, які дурниці ти собі нині дозволяєш? У літературі, спілкуванні чи в побуті…
– Ти знаєш, я тією серйозністю із дитинства всіх лякала. Дорослі дядьки й тітоньки, які бралися публікувати мої перші підліткові добірки, казали: «Дівчинко, що ти пишеш? Напиши ліпше про зайчика, про квіточку!» (сміється). Насправді сміятись я люблю, але, крім того, я іронік та скептик, тому кожен мій оптимізм на дні має гірчинку. Зрештою, полотна Рембрандта не стають менш прекрасними та живими через те, що на них багато темних кольорів. Знаючи, що один лише чорний може мати сотню відтінків, ніколи не вважатимеш світ однотонним.
Із дурницями– це як в анекдоті, коли є що згадати, але нічого внукам розповісти (всміхається). Близькі люди вважають мене веселою, і я справді здатна дуріти в усі доступні способи. Головне, що собі дозволяю,– бути вільною від соціальних стереотипів, робити не те, чого від мене очікують, а те, чого прагнеться, не боятися. Виходить, дозволяю собі щастя.
– У мене інколи виникає відчуття, ніби для того, щоби щось описати, мені потрібно висловити це, скажімо, в малюнку… Ти нещодавно говорила, що хотіла б писати музику. Мені це нагадало романтичну мрію про синкретизм у мистецтві… Що б ти хотіла висловити в музиці?
– Туск, який не вміщається у слова. Щось величезне, яке тягнеться повільно, формує тебе зсередини, роздирає. Відчуття втраченої домівки, яку ціле життя шукаєш, навіть не знаючи, де вона. Захват і страх польоту. Любов і ніжність, від якої без музики можна тільки плакати.
– Попереднє зауваження про музику я вичитала в тебе на «Фейсбуці». Здається, ти досить активно присутня в медійному просторі; здається, тобі там зручно й затишно, та й твої найсвіжіші тексти завжди можна почитати у блозі kkateryna.wordpress.com… Як тобі зручніше спілкуватися з читачем– «інтимно», через книжку паперову чи в інтернеті, де є можливість безпосереднього коментування?
– Соціальні мережі– чудовий інструмент для соціопата, який бажає час від часу визирати з нірки. Завдяки тому ж «Фейсбуку» сьогодні можна спокійно вирощувати капусту у провінції та не втрачати зв’язку із великим світом. Крім того, тут працює еокастин– легко створити для спілкування середовище друзів та однодумців, із якими справді зручно й затишно. Довгий час я не викладала текстів у мережу, а потім всередині мене зненацька дуже легко помер ретроград. Нині я вважаю, що це класно: є можливість прямого енергетичного обміну з тими, хто тебе читає, текст швидше віддаляється від тебе, тож ти критичніше оцінюєш його, щось обтесуєш, шліфуєш, можеш формувати свою аудиторію– той-таки еокастин працює. Книжка– то вже ніби якийсь етапний продукт.
Розмовляла Світлана Біла
Джерело: ЛітАкцент (http://litakcent.com )






Ще трохи про міграцію.

Натрапив на цікаві факти, що стосуються Росії, у тому числі міграції, тому вирішив навздогін нещодавньому своєму "Иммиграция в Украину" (http://blog.i.ua/community/662/1152519/) зробити невеличкий додаток. Треба ж орієнтуватись, що може нас очикувати.

- Принято решение о том, что Москва вдвое увеличит количество трудовых мигрантов. Источник: начальник отдела международного и межрегионального трудового обмена департамента труда и занятости Андрей Кубышкин
- Квота для мигрантов в розничной торговле увеличена на 25% Источник: Премьер-министр РФ Дмитрий Медведев
-  Министерство труда и социальной защиты утвердило на 2013 год квоту на приглашения для трудовых мигрантов. 1 225 907 гастарбайтеров привлекут работодатели в 2013 году. Источник: Министерство труда и социальной защиты

  • Каждое второе преступление (раскрытое) в Москве совершатся мигрантами. Источник: Мэр Москвы Сергей Собянин
  • - 80% убийств в столице совершается иностранными мигрантами. Источник: начальник ГУМВД Москвы Анатолий Якунин
  • - Ставропольский край. Нефтекумск: 88% преступлений совершают приезжие с кавказских республик. Источник: полиция Нефтекумска
  • - Мигранты занимают 7% рабочих мест РФ. 77% иностранных мигрантов прибывают в Россию из стран СНГ. В России находятся не менее 9,5 млн. иностранцев, из них не менее 3,5 млн. нелегально. Источник: глава Федеральной миграционной службы Константин Ромодановский
  • - Треть рабочих мест в Москве занимают мигранты. Источник: заместитель мэра столицы по экономическим вопросам Андрей Шаронов

  • - 71% процент граждан России считает, что рост числе преступлений связан с наплывом мигрантов и считают нужным ограничить их количество. Источник: Левада-Центр
  • - Власти Москвы разрешили строительство мечетей в каждом округе столицы. Источник: Председатель Совета муфтиев России Равиль Гайнутдин
  • - В московских роддомах в 30% случаев рожают мигранты. Источник: директор Института демографических исследований, Игорь Белобородов
  • - Самые разыскиваемые наркодиллеры РФ 2012 года: 12 азербайджанцев, 4 афганца (2-ое уже успели купить российское гражданство), 9 таджиков (1 с российским гражданством), 3 киргиза, 1 грузин, 1 казах. Источник:ФСКН   
  •   http://via-midgard.info/news/in_russia/vozrozhdenie-rossii-po-putinski-za-takie-itogi.htm; - там ще є багато цікавого.                                                 
Порівняно з Москвою в Україні не так складно, але навіть декілька маленьких штрихів свідчать, що проблема вже окреслилася:
-В целом в прошлом году иностранные граждане совершили только в Киеве 130 преступлений против украинцев А украинцы против иностранцев – 26 преступлений. 12.07.2007, начальник ЦОС ГУ МВД в Киеве Владимир Полищук.

-Представники інших країн, мігранти скоїли 357 правопорушень проти українських громадян; в той же час злочинів проти іноземців  зафіксовано всього 95 (2011р, 9міс).

Карта поляка

"Карта Поляка — документ, який підтверджує приналежність до польського народу. Власникові Карти Поляка належать права, що випливають із Закону «Про Карту Поляка», ухваленого сеймом Республіки Польща 7 вересня 2007 року.

Карта може бути надана лише особі, що не має польського громадянства або дозволу на проживання на території Республіки Польща і яка є громадянином Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Естонії, Грузії, Казахстану, Киргизії, Литви, Латвії, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменістану, України або ж Узбекистану." (вік)

http://uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Karta_Polaka_wzr.jpg

....можна звичайно в даній замітці перечислити переваги наявності даного документу. але цікаво послухати думку людини, яка користується "картою поляка".


50%, 4 голоса

13%, 1 голос

38%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Топ-15 напрямків міграцій

1. Київська обл. ==> Київ: -275.459 2. Житомирська обл.==> Київ: -111.833 3. Чернігівська обл.==> Київ: -92.068 4. Черкаська обл.==> Київ: -60.356 5. Вінницька обл.==> Київ: -58.975 6. Кіровоградська обл.==> Дніпропетровська обл.: -51.910 7. Житомирська обл.==> Київська обл.: -45.572 8. Сумська обл.==> Харківська обл: -37.399 9. Хмельницька обл.==> Київ: -34.721 10. Вінницька обл.==> Одеська обл.-35.654 11. Сумська обл.==> Київ: -27.933 12. Полтавська обл.==> Київ:-27.879 13. Вінницька обл.==> Донецька обл: -27.287 14. Донецька обл.==> Київ: -26.659 15. Вінницька обл.==> Київська обл.: -25.957

 Звертаю вашу увагу, що це не абсолютна величина кількості мігрантів, а величина сальдо по місцю народження.  pollotenchegg  

Замість 5-6 млн «соотєчєственніков» в Росію виїхали лише 7 тисяч

Головним органом реалізації політики РФ у справі згуртування «Русского міра» було призначено Урядову комісію у справах співвітчизників за кордоном.

«Її завданнями на пострадянському просторі були зміцнення політичного потенціалу діаспори, врегулювання проблем «апатридів» (негромадян у країнах Балтії), «доведення правдивої інформації про історичні події до дітей співвітчизників», постачання російськомовної навчальної літератури з урахуванням місцевих освітніх програм», - пише автор.

Ключовими напрямами федеральних проектів, за даними автора, стали «Російська мова», Програма підтримки співвітчизників на 2009–2011 роки, Державна програма надання сприяння добровільному переселенню в РФ.

«Щоправда, остання, через загальну неохоту «соотєчєствєнніків» повертатися на історичну батьківщину, провалилася. Замість запланованих 5–6 млн за перші два роки до Росії переїхало трохи більше ніж 7 тис. осіб», - відзначає автор.

Можливостями Державної програми Російської Федерації по добровільному переселенню співвітчизників в Україні найбільше користуються жителі Донецької області. Про це 2 серпня на прес-конференції розповіла співробітник Генерального консульства Російської Федерації в Харкові Любов Несвіт.
 

За її словами, програма діє з 2007 року. За цей час з Харківського консульського округу, до якого входять Донецька, Харківська, Луганська, Сумська, Дніпропетровська та Запорізька області, за Держпрограмою РФ виїхало 920 сімей (1700 осіб).

«З шести регіонів, які входять до Генерального консульства, найбільша кількість виїжджаючих - це 36% - з Донецька та області», - сказала Несвіт.

При цьому, за кількістю виїжджаючих в РФ Україна на 4 місці після Казахстану, Киргизії та Узбекистану.
Любов Несвіт також зазначила, що кількість виїжджаючих з Росії в Україну більше, ніж виїжджають з України в РФ.

Як повідомлялось, Державна програма сприяння добровільного переселення до Російської Федерації провалилася. Головним органом реалізації політики РФ у справі згуртування «Русского міра» було призначено Урядову комісію у справах співвітчизників за кордоном.

Її завданнями на пострадянському просторі були зміцнення політичного потенціалу діаспори, врегулювання проблем «апатридів» (негромадян у країнах Балтії), «доведення правдивої інформації про історичні події до дітей співвітчизників», постачання російськомовної навчальної літератури з урахуванням місцевих освітніх программ.

Через загальну неохоту «соотєчєствєнніків» повертатися на історичну батьківщину, программа провалилася. Замість запланованих 5–6 млн за перші два роки до Росії переїхало трохи більше ніж 7 тис. осіб.

Ззгідно з останніми дослідженнями Всеросійського центру вивчення громадської думки, 21% росіян хочуть емігрувати з країни, тоді як у 1991 році після розпаду Радянського Союзу ця цифра сягала 5%. Більшу частину опитаних складає молодь.

За останні три роки кількість російських емігрантів перевищила 1,2 млн. Це найбільша цифра з часів розпаду СРСР. Про це пише американське видання Business Insider.
 

Як пише Business Insider, зріст корупції, хабарництва та судових переслідувань змушують нове покоління російських підприємців залишати країну.

За інформацією видання, основна частина емігрантів – це молодь, представники середнього класу та молоді підприємці.

Найбільшим страхом молодих російських підприємців є не конкуренти чи банкрутство, а візит корумпованих державних органів. Як пише The Time Magazine, на «переговори» з ними у 2010 році росіяни витратили $581млн. Ця сума, за даними Міністерства економіки РФ, в 13 разів перевищує суму хабарів 2005 року.

Як додає американське видання The Time Magazine, згідно з останніми дослідженнями Всеросійського центру вивчення громадської думки, 21% росіян хочуть емігрувати з країни, тоді як у 1991 році після розпаду Радянського Союзу ця цифра сягала 5%. Більшу частину опитаних складає саме молодь, на яку, як зазначає видання, президент Мєдвєдєв розраховував, як на рушійну силу прогресу та розбудовників центру сучасних технологій Сколково – аналогу американської Силіконової долини.

Говорячи про перспективи повернення росіян на Батьківщину, видання наводить слова російського емігранта Андре Гейма – Нобелівського лауреата з фізики 2010 року. Зокрема, коли його запитали, що йому потрібно, аби повернутися та працювати на батьківщині, Гейм відповів: «Реінкарнація».