хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «яблука»

Яке яблуко віддати?


Маленька дівчинка тримала в руках два яблука.
Їй мама з усмішкою запитала :
- Люба, ти могла б дати своїй матусі одне з двох яблок?
Дівчинка протягом декількох секунд дивилася на маму, а потім подумала надкусила одне яблоко, а потім швидко інше.

 Жінка відчула,, як посмішка застигла на її обличчі, але намагалась не показати як вона розчарована. що її кохана доця  не хотіла з нею поділитися.
Через мить дівчинка протягнула одну з надкушених  яблук і сказала:
- Матуся, візьми ось це, воно більш солодке!
  

Незалежним від того, наскільки ви дорослий, досвідчений та обізнана людина, - ніколи не осуджуйте  інших. Дайте їм можливість пояснити. То, що ви бачите, може бути ілюзія. Часто ми бачимо тільки загальну картинку, ми помиляємося в істинних мотивах дії іншої людини. 

Бажаю всім, щоб  поряд були  люди, які готові не тільки відкусити купу яблук, але й віддати саме солодке   Вам. І щоб  поруч із вами були  люди, з яким ви були  готові віддати краще !!!

 

Для тебе 



Груші, троянди, абрикоси тощо

Сьогодні знову була на тому дворі. "Той двір" - саме так ми в сім'ї завжди називали садибу дідуся з бабусею.
У минулій замітці писала про грушу, насправді їх двоє, стоять, як сестри.

І припрошують скуштувати таких соковитих плодів.

І білий налив цього року вродив, як кулак в гарного боксера.



Лісна красуня, бідненька, хилить віти від ще не дозрілих плодів, і скидає частину, щоб зберегти життя іншим.


І троянди, це вже насадив мій дядько. В бабуні на цьому місці квітнули айстри.








Ще погляньте на абрикоску: ну хто скаже, що це - каліровка? Цього року рясно, але плоди зовсім маленькі й не м'ясисті з величезними "каліровочними" кістками. А я на неї так чекала!


І як вишенька на тортові - шовковиця. Так, досі є. І навіть незрілі ягідки деколи висять.


Я щаслива з того, що досі маю можливість повертатися в дитинство. Наступний фоторепортаж зроблю з батьківського двору.

Розкриваю тему яблук...

Мої батьки замолоду дуже любили яблука. Тому їх насадили і у дворі, й на городі. Ми в дитинстві ніколи не купували, завжди я носила свої до школи, по два на день. І так протягом усього навчального року. 
Сорти були різні, я всі й не знаю. Але вмію їх збирати: треба стати на драбинку й акуратно зривати, передавати вниз татові, а він складатиме у ящики. А гірші - у відро. З відра їстимемо в першу чергу, вони ж підуть на пиріжки, компоти, запікання тощо. І не дай Боже те яблучко кинути або стукнути, бо тоді гнитиме, попсує увесь ящик.
Батько помер, кілька дерев померло слідом. Наразі в мами залишилося вісім різносортних яблуньок. 

Оце моя улюблена. Колись давно вона достигала якраз на яблучний Спас. Яблучка м'якенькі, червоно-жовті, соковиті та запашні.

І ще пара інших дерев.




Таке велике впало. Наче й вітру не було.



Мамуська зібрала всі докупи на компот. Я перестала чомусь їсти домашні яблука. Купую кілограм 50 флоріни на зиму аж у вересні-жовтні.
Але обов'язково в сезон вкидаю кілька домашніх літніх яблучок в машину. Щоб пахло літом. І дитинством. І молодими батьками.

Десерт із печених яблук

Піддивилася у шоу "Все буде добре".

1. Яблука чистимо, нарізаємо шматочками й запікаємо зі шматочком масла й цукром за смаком (можна на вогні в кастрюльці, можна - в мікрохвильовці). Збиваємо на пюре.

2. Вершки збиваємо, вводимо цукор, додаємо обсмажені й мілко подрібнені горіхи (краще фундук, але звичайні волоські - також смачно). Можна влити трішки апельсинового лікеру й додати ваніль. Особисто я цього не робила, бо обожнюю горіховий присмак і запах.

3. Цукор карамелізуємо у пательні (на 100 г - 30 мл води) до золотавого кольору, вливаємо вершки. Коли маса стане однорідною - знімаємо з вогню.

4. У прозорі креманки викладаємо шарами: пюре, потім вершково-горіховий крем. Поливаємо теплою, майже гарячою карамеллю.

Можна їсти одразу. Або охолодити. Що я й зробила. Смачного!

Кіт в яблуках

Світлина від Живая Земля.

світлина стирена з інету)

Про хлопчиків, дівчаток та яблука

Замечательный рассказ о том, что мы ждем в отношениях и как важно изначально обозначать совместные приоритеты.

Представьте, что вы дружите с Машей. У Маши есть три зеленых яблока. А вам этих яблок нужен килограмм, красных. И в данной ситуации разумным было бы пойти на рынок и купить килограмм красных яблок у того, кто готов вам продать килограмм красных яблок. Но рынок – это так абстрактно, так далеко – а вдруг там вообще никаких яблок не будет? А вдруг санитарный день? А Маша – вот она здесь стоит, она классная. И вы делаете смелое предположение, что килограмм красных яблок у Маши все-таки есть. В глубине души. А если приложить соответствующие усилия, она вам их отдаст. Ведь это было бы очень кстати.

«Маш, а хочешь, я тебя в кино свожу?» — добродушно интересуетесь вы. Маша удивлена, но она, наверное, хочет, тем более, что вы делаете вид, что вам это абсолютно не тяжело. Вы ведете Машу в кино. Но после этого килограмма красных яблок у вас не появляется. «Что за фигня?» — думаете вы и ведете ее в кафе. Вы гуляете с ее собакой. Вы клеите ей обои. Вы ремонтируете её машину. И ничего не происходит. «Да что же ты за с*ка такая» — возмущаетесь вы и предлагаете ей переехать к вам. Цена килограмма красных яблок взлетает до небес. Какой там рынок — теперь вам принципиально получить свои яблоки именно у Маши. Вы говорите себе, что это судьба. И здесь уже ясно, чем дело кончится: придет день, когда кто-то будет кричать: «Я на тебя жизнь положил, а тебе для меня паршивых яблок жалко», кто-то будет рыдать в ответ: «Да нет у меня никаких яблок, с чего ты взял?».

Действительно, с чего? Я сознательно не беру ситуацию, когда коварная Маша старательно вводит вас в заблуждение, потому что ей тупо нравится ходить в кино (хотя часто именно это и происходит). Но сплошь и рядом случается так, что мы не до конца честны в своих намерениях, а у окружающих людей просто нет того, что нам нужно: килограмма красных яблок, желания рожать от нас пятерых детей, потребности в совместном отдыхе, способности говорить по душам, банально – любви к нам и, соответственно, возможности эту любовь демонстрировать. И это нормально. Точно так же, как нормально хотеть всех этих замечательных вещей.

Ненормально – заниматься рэкетом, пытаясь вытрясти из первого симпатичного человека, затесавшегося поблизости, то, чего у него нет — только на том основании, что «в глубине души» у него это, возможно, отыщется.

Не отыщется. Если у кого-то что-то для вас есть, он этим поделится сам. Не из глубины души — а от всей её широты.

Яблука доспіли, яблука червоні!(М.Рильський)

Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду, Ти мене, кохана, приведеш до поля, Я піду — і може більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста, — А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить… Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна