Уже два тижні, як я засинаю і прокидаюся поруч із коханим чоловіком.   

 

Бажаю і вам, аби осінь виявилася щедрою на бажані вам події, тобто, хай вона обдарує кого коханням, кого новими друзями, кого новою роботою, а ще кого вдалими фінансовими оборудками... (далі список продовжується згідно ваших
потреб) Ну, коліться, кому що хочеться надбати/знайти/вибороти?

  

 

   

Зачаровано оглядаєшся,
Із весною десь зустрічаєшся
І незримою стежкою йдеш.
Ти з мандрівкою подружилася,
Щирим подивом загорілася
І затаєним покликом звеш...

Ти шукаючи не спиняєшся,
Знов із мріями наче граєшся
І натхнення даєш.
Світ роздивитись стараєшся,
Немов сонечко посміхаєшся
І, чогось наче ждеш...

Ув очі я дивлюсь ясні

І весь тону, уже безсилий...

Живуть в мені твої пісні,

Як профіль твій до болю милий.

Печаль в невипитім вині:

Де ж ви мене, вітри, носили,

Що я на воронім коні

До тебе доскакав насилу?..

До пліч коханих доторкаюсь...

Як я тебе в цю мить люблю!

З небес омріяних спускаюсь

І заклинаю, і молю:

Не покидай мого жалю!

Перед тобою тихо каюсь...

В. Кулик

Тиха ніч. На небі горять зорі. Яскраві, мінливі - вони прикрашають небосхил, обрамляють Місяць - білий, великі - значно більший ніж завжди.
Частину цієї краси закривають верхівки дерев - великих, струнки сосни, які гойдаються від вітерця.
Під всією цією величчю природи сидить пара людей біля невеликого і яркого костерця. Вони сидять обійнявшись - відчуваючи тіла, кожний подих один одного. В їх очах відбиваються сполохи вогню, але їх мерехтіння не може сховати те кохання, ту тягу яку вони відчувають один до одного. Їх серця стукають дуже швидко, але вони цього не відчувають, бо зараз їм непотрібно нічого на світі. Вони зливаються у палкому поцілунку, їх обійми стають міцніші.....
Верхівки дерев погойдувалися від легкого вітерця, а Місяць і зорі світили неймовірно яскраво . Це особлива ніч - вона приходить до всіх закоханих  і вона залишається незабутньою, неповторною для кожного.....


Бажаю усім відчути це!!!!
Дівчата я вас усіх люблю!!!!

...опинитися в лісі, після теплого, легкого весіннього дощя. Притулитися до велетенського стовбура дерева з його шершавою шкірою. Відчути запах дерева, весняного вітру, вологості в повітрі, а ноги по щиколотку тонуть в папороті на якій поблискують краплинки води. Я дивлюсь в блакитне небо в якому пропливають маленькі хмаринки і вітер качає крони дерев, легкий і тихий. До мене підходить дівчина, я не дивлюсь на неї і нічого не кажу - бо слова зруйнують красу, що навкруги. Вона це теж розуміє і не кажучи ні слова обнімає мене і кладе голову на плече, я теж її обнімаю - ми відчуваємо один одного, наші серця б’ються в унісон. Я закриваю очі і чую лише тихий вітер, який гойдає крони дерев...........