На 22-му році української незалежності я, цілком випадково, натрапив на невідому мені  досі інформацію про авіацію України часів визвольних змагань в період 1917-1920 рр.  

Для перегляду пропоную тільки маленький елемент цієї цікавої розвідки.

Отже: Франко Петро Іванович (21.06.1890-28.06.1941)

сотник, льотчик-дозорець. Син видатного українського письменника Івана Франка, народився у с. Нагуєвичі біля Дрогобича. Закінчив Львівську Політехніку, школу старшин піхоти у Вінер-Нойштадт, літну школу у м. Райльовац під Сараєвом (1916). Вступив на українську службу в ранзі поручика, з 1.01.1919 — сотник. З 1.01.1918 був референтом авіаційних справ Державного військового секретаріату ЗУНР та очолював Летунський відділ Галицької армії. 4.01.1919, виконуючи з льотчиком В. Кавутою бойове завдання, збитий поляками і потрапив у полон, звідки невдовзі втік та 21.01.1919 повернувся у Летунський відділ. Залишався командиром Летунського відділу до 26.03.1919, а референтом авіаційних справ — до 10.04.1919. 14.04.1919 відбув із місією Українського Червоного Хреста до Белграда. У 1922 р. повернувся на батьківщину і працював викладачем у Коломийській гімназії, у 1931 р. виїхав до СРСР, став старшим науковим співробітником Інституту прикладної хімії в Харкові. У 1936 повернувся до Східної Галичини, викладав у гімназіях Львова та Яворова. Протягом 1939–1941 рр. декан товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 р. обраний депутатом Верховної ради УРСР. Заарештований у червні 1941 р. у Львові. За одними даними, загинув під час втечі на ст. Прошова поблизу Тернополя, за іншими — страчений у в’язниці. Автор спогадів про Летунський відділ Галицької армії (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 640. — особистий фонд П. І. Франка; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 10. — С. 3–5; Ч. 11. — С. 9–11).

Громадянам України з екранів зомбоящиків розповідають про що завгодно, обходячи стороною нашу історію, Україну та й нас самих.

Весь матеріал про авіацію України початку ХХ століття можна знайти тут.

А треба одночасно з ,,Фарбованим Лисом'' у шкільну програму!!!

Коли нам кажуть, що Україна повинна обрати з ким їй бути, куди йти і начебто вибору немає – Схід чи Захід, західна демократія чи східний деспотизм й іншого не дано, то знайте – це брехня! Звісно ж зроблять розумне обличчя, скажуть було б звісно добре, але враховуючи реалії і т.д, і т.п. обирайте з двох зол те, що менше смердить. На прикладах доведу, що існували системи і режими, що обирали третій шлях і не продавалися будь-якому «союзнику».  

Перший приклад – великий каудильо Іспанії Франсіско Франко.

Багатий чи бідний, не забувай, що ти іспанець! Франсіско Франко

                      

Після повалення режиму Прімо де Рівери і послідуючої ліквідації монархії, Іспанія впала в прірву анархії. Змінювалися республіканські уряди, комуністи, як це завжди роблять, розхитували човен за гроші СРСР та американських банкірів, і без того слабка економічно Іспанія котилася донизу, а владна номенклатура та деякі особи багатіли. У 1936 році почалися репресії проти військових, які майже всі належали до правих організацій, проти правих партій, навіть проти декотрих центристів та республіканців, що були менш ліві за соціалістів. На захист Батьківщини від комуно-соціалістичної погані вирішили стати військові, в тому числі й генерал Франко. Але спочатку він був на других ролях, очолити державу після заколоту мав Хосе Санкурхо, що втік в Португалію, після невдалого заколоту трохи раніше. Готував революцію генерал Еміліо Мола. Обидвоє були доволі недалекими людьми. Санкурхо був позером й егоїстичною нахабою, Мола був скромною людиною, але посереднім стратегом і тактиком. Невідомо як би сложилася історія Іспанії, якби головою держави став Санкурхо (я впевненний певно не райдужно), але, як то кажуть, не було би щастя, так нещастя допомогло. Під час вильоту з Португалії в Іспанію Санкурхо навантажив літак двома валізами свого парадного шмаття і літак, не витримавши навантаження, впав. Санкурхо загинув. Загинув й інший, набагато більш талановитий, лідер руху Прімо де Рівера, розстріляний на початку революції республіканцями. Початок революції був катастрофічний. Невдалий план Моли поставив революцію на межу поразки. Але на щастя тут на авансцену вийшов Франко, потіснивши нездару Молу, але той через свою слабохарактерність навіть не заперечував. «Хунта національної оборони» обрала Франко лідером й головою руху. Підсумок цього відомий – комуністична нечисть була поставлена на коліна. І це «совєтський» міф, що за Франко воював мало не увесь Вермахт Гітлера та вся італійська армія. Кадрова армія була тільки італійська і то політика італійської армії була недолугою. Її війська увесь час діяли окремо й за своїми планами, причому майже завжди бездарними, увесь час псувала заготовлені атаки франкістів. Загалом, які з італійців вояки всі побачать в другій світовій. Республіканцям СРСР помагала дуже непогано, не скажу, що більше за італійців, але набагато корисніше це точно. Після перемоги його союзники вважали, що отримали слухняну маріонетку. Ще під час громадянської війни Муссоліні витягнув з Гітлера згоду на те, що Іспанія буде під протекторатом Італії. Але після революції Франко не хотів грати по вказівкам Муссоліні. Беніто увесь час надсилав прохання Гітлеру, щоб той вплитув на «неслухняного» іспанця, але Гітлер, не зацікавленний в посиленні Італії, маневрував між іспанським та італійським вождями. Але у світі нарощувалися протистояння, світ стояв на порозі війни і Гітлер бачив, що плясати вже навіть під його дудку Франко не збирається. У 1940 році Гітлер та Франко зустрінуться, але Гітлера здивує, що тон яким Франко розмовляв з ним був такий, що не дозволяв собі навіть його «вчитель» Муссоліні. Це був тон незалежної людини.

Після війни Віннстон Черчілль скаже: «Політика генерала Франко протягом усієї війни залишалася виключно своєкорисливою та холоднокровною. Він думав лише про Іспанію та іспанські інтереси. Вдячність Гітлеру і Муссоліні за їхню допомогу йому була чужою. Цей тиран з обмеженими інтересами думав лише про те, як уникнути участі свого знекровленого народу в новій війні». Звісно ж тиран, звісно ж з обмеженними інтересами, адже замість того, щоб дбати про інтереси чи то Берліна, чи то Лондона, чи то Москви дбав виключно про іспанські інтереси. Так він послав на фронт «голубу дивізію», так він постачав ресурси Німеччині та Італії, але у війну в повному масштабі втягнути себе не дав. І робив він тільки те, що було вигідно йому. І можна скільки завгодно кричати: «як можна було співробітничати за нацистами, вони вбивали «совєтську армію і т.д. і т.п.», забуваючи при цьому про пакт Молотова – Ріббентропа, секретний протокол та те, що ледь не увесь Вериахт обучався в СРСР. Але питання в тому, чому іспанський каудильо повинен був думати про долю СРСР чи то євреїв? В нього в руках була «гола» знекровлена Іспанія і це стояло на першому плані. Жорстоко? Може й так, але без лицемірного моралізаторства. Після перемоги Франко почав будувати нову державу.  «У країні створювалася «органічна демократія» і «корпоративна держава» — дуже багато в цьому питанні франкісти запозичили в італійських фашистів. Соціально-економічна політика режиму Франко базувалася на чотирьох основних елементах — контрольованій економіці, автаркії, корпоративізмі і соціальній «гармонізації». Проголошена генералісимусом наприкінці громадянської війни стратегія економічного націоналізму знайшла своє практичне втілення в режимі автаркії — прагненні до повного самозабезпечення країни всіма необхідними промисловими і сільськогосподарськими товарами» (Олексій Підлуцький «Дзеркало тижня» №36).  Була придушена червона оппозиція. Не демократично? Але яка нормальна людина терпітиме в хаті тарганів? Комуністи та соціалісти харчувалися з рук інших держав. Комуністів спонсувала Москва, соціалістів – Париж. Тому ця п’ята колона було жорстко придушена. При цьому всьому наприклад в уряді під час війни засідали як англофіли, так й германофіли. Звісно ж ті, що не отримували ззовні «допомогу на діяльність». 1959 році Франко відкрив меморіал всім загиблим «синам Іспанії» в громадянську війни. Під найбільшим у світі хрестом поруч були захоронені фалангісти та республіканці. Вдалий приклад для нас, роздираємих темою «УПА – Совєти». З 1950 – го почалося т.зв. «Іспанське економічне диво». Реформи Франко призвели до того, що відстала з усіх сторін Іспанія до 1970 – го року посіла 5 місце в Європі за обсягами виробництва.  В 1973 році Франко, заповівши після своєї смерті країну принцу Хуан Карлосу І, пішов з посади. Пішов в період найбільшого розквіту Іспанії, показавши, що ніколи не чиплявся за владу, як декотрі інші слабоумні диктатори, а лише все життя його пройшло під девізом – «все заради Іспанії». 20 листопада 1975 року, в річницю розстрілу іншого героя, котрий також «жив заради Іспанії» Прімо де Рівери, Франсіско Паулиіно Эрменехиільдо Теодуло Франко Баамонде (повне ім’я) помер. Світла пам’ять!

             

...Але, роздивляючися в наших краєвих відносинах, добачаємо величезне число фактів, що потверджують влучну характеристику д. Носсіга та його остаточний висновок, по якому "тип жидівський пересічно сильніший у боротьбі за існування, але морально стоїть набагато нижче від нежидівського, має більше бистроти та витривалості, але також більше зарозумілості, амбіції та безсовісності" ("Рrzeg. spol", 1886, т.2, с. 232). Не тільки ті індивідуальні прикмети жидівського типу, але особливо племінна лучність жидів та їх релігійно-суспільні організації, кагали, дають їм величезну перевагу в боротьбі з місцевою людністю, особливо над людністю так відмінно зорганізованою, як польська й руська. Майже вся торгівля в Галичині і весь краєвий промисл держаться в руках жидів. Шляхетська інституція, звана пропінацією, їм завдячує свій розквіт і своє так тривке існування, бо жиди як орендарі держать в руках вишинк гарячих напоїв і стараються якнайширше "пропагувати" їх консумцію. Велика часть більшої земельної власності також у їх руках, але й тут велика часть жидів замість "управи" вносить тільки визиск і масовану руїну. Яким способом, методою сарани, кидаються жиди на більшу власність деяких повітів, аби, виссавши її, по кількох літах перекинутися в іншу сторону, зовсім не дбаючи про піднесення продуктивності землі й не думаючи навіть робити які-будь вклади для піднесення рільного господарства, на се доказом нехай послужать ось які обчислення, пороблені мною на основі Skorowidzow із літ 1872—1886;...
...жидівський визиск був головною причиною козацьких війн, що завдали польській Річи Посполитій першу смертельну рану. Зайняті тільки собою, маючи на оці тільки власні інтереси, жиди не були горожанами (громадянами) Річи Посполитої, а тільки паразитами на її тілі. Ані в літературі, ані в науці, ані загалом у духовнім житті Польщі та Русі аж до найновіших часів не бачимо ніякого сліду впливу чи співділання жидів; натомість у економічнім розвою тих народів був їх вплив, без сумніву, фатальний. Тому не диво, що по упадку польського державного організму жиди відразу перекидаються на сторону побідителів, у Пруссії та в Австрії робляться німцями, не з волі урядів, але з власної охоти та для власного інтересу. У всіх польських рухах, де поляки виступали проти Росії, аби вибороти собі національну незалежність, жиди визначалися повним індиферентизмом або навіть добровільно та безплатно сповняли службу шпіонів та донощиків, так що пр. генерал Паскевич у р. 1831 міг з повним задоволенням писати до царя Миколая, що російські війська при помочі жидів знають про всі рухи повстанських відділів скорше та докладніше, ніж сама повстанська коменда. 

Іван Франко. 
Семітизм і антисемітизм в Галичині. 
(фрагменти статті) 
Друковано в часописі "Przeglad Spoleczny", 
1887, т. З, с. 431—444. 
Переклад писано в днях 10—14 липня 1913 

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?



Чого являєшся мені

Усні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш,

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.



О, ні!

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити —

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха,—

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає.

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

Я розумію під революцією іменно цілий великий ряд культурних і наукових і політичних фактів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють усі дотогочасна поняття і основу, і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу

Іван Франко Мойсей поема

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?

Задарма в слові твойому іскряться
І сила, й м'якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію – мій скромний дар весільний.

Д[ня] 20 липня 1905

Іван Франко (27.08.1856 р.н. -28.05.1916 ) – невтомний революціонер, вчений, філософ, поет. Автор тисяч праць літературних, наукових, історичних, етнографічних, філософських написаних і надрукованих українською, польською, німецькою та іншими мовами. Іван Франко писав праці в галузях поезії, прози, теорії та історії літератури, філософії, етнографії, економіки, історії, сходознавства, психології. Коли країною нашою почнуть керувати українці, тоді і життя зміниться на краще, і всі праці цього світового лідера з кількості якісних праць будуть зібрані і видані, як мінімум, українською мовою, хоч для бібліотек.

Найбільше мене особисто вразила його поема «Мойсей», де оповідаючи історію звільнення від рабства жидівського народу, у вступі, він переймається історією власного народу, українського.

Коли вже наши урядовці, чиновники, депутати, вчителі, судді, силовики, лікарі, вчені почнуть прикладати зусилля на єднання, скріплення, розвій духу, здоров’я, сили, власного, українського народу? Коли розбудять правду й волю? Коли плекати почнуть мову, пісню, культуру?

Чи довго ще танок блазня українські президенти вдаватимуть на міні, яку самі ж під власну сраку підкладають вже більше 20 років безцінних, невтомно провокуючи загарбника на агресію, зубожілий народ на повстання!?

Джерела:

1.     Вікіпедія https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

2.      Іван Франко «Сон князя Святослава» /історична драма / драма-казка /

3.     Іван Франко, світлини https://www.google.com.ua/search?q=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD+%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE&espv=2&biw=1280&bih=867&tbm=isch&tbo=u&source=univ&sa=X&ved=0ahUKEwik-rHnubDMAhVD2SwKHQqdCaUQiR4IhAE&dpr=1

4.     Іван Франко, Мойсей, пролог https://www.youtube.com/watch?v=ju5wyfUA1ho

5.     Мойсей, Пролог і поема http://dhost.info/newbabilon/moisei.html

 

***

 
                                        

                                                                    
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.32—34.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько - колюче терня?

Чом твої устонька - тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх - для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.