"Завтра" - одно из самых опасных слов на свете. Парализует волю похлеще иного заклинания, склоняет к бездействию, в зародыше уничтожает планы и идеи. (Макс Фрай)
Видеоклип на песню Жеки "Когда не нужно лишних слов". 2010г.
І від солодких слів буває гірко…
Анастасія Поліщук
Що таке мова? Це квітучі поля слів, небесні хмари почуттів та емоцій, тихий трепіт серця і незрозумілий поклик душі. Мова єднає і роз'єднує, розлучає і зводить, насторожує і розслаблює.
А слова… Вони ж також допомагають цій майже безсмертній силі управляти людьми. Без слів не було б підлабузників і лицемірів, не могли існувати добро і зло. Світ втратив би барву, став сірим, нецікавим, пустим. Завдяки словам яскравіє не тільки світ, а й людина. Всі емоції й почуття виникають здебільшого від слів. І все частіше слова розкривають сутність людини, роблячи її беззахисною, відкритою всім і всьому: пліткам, чуткам, розмовам злих язиків. Навряд чи хтось може втриматись від того, щоб не перемити кісточки тій чи іншій людині зі знайомими, друзями, товаришами. А слова виростають як квіти на лугу, цвітуть,переливаються палітрою кольорів природи. Коли ж людина говорить, то зриває ці квіти і збирає у букет, даруючи їх тій людині, про яку веде мову. Інколи ці квіти ніжно-рожевих тонів, іноді чорного траурного відтінку, а іноді й дарують зів'ялі пониклі букети. Певно, ніжні ароматні квіти приносять друзі, чорні – вороги, а зів'ялі – лицеміри. На жаль, ці букети невидимі, побачити їх майже неможливо. І тільки солодкий нектар зів'ялих квітів лягає тобі на вуста й затьмарює обережність. І ті ж слова розкривають тебе, забирають щит таємничості і віддають на поталу ворогу. Дивлячись від рани, яку завдає лицемір, людина лікує свій душевний біль. Можуть пройти і роки, й десятиліття, поки та рана затянеться й заживе. Рани заживають завжди. А шрами залишаються назавжди…2009
Повторяйте почаще три следующие фразы:
1. СЧАСТЬЯ НЕТ.
2. ЛЮБОВЬ - СКАЗКИ.
3. И НИЧЕГО СТРАШНОГО.
(Ф.Бегбедер)
«Внутренняя сторона ветра - та, которая остается сухой, когда ветер дует сквозь дождь»
М. Павич. Внутренняя сторона ветра.
Некоторые слова выглядят как прощальные. Звучат как расставание, несут смысловую нагрузку грусти и сожаления о возможном неслучившемся… Но на самом деле в прощальных словах иногда прячется ожидание новой встречи. Не надежда, а именно обещание. Проникающее сквозь буквы предчувствие - как ветер, который дует сквозь дождь.
Женщина - это вам не металлическая мебель; она - цветок. Она не хочет деловитости. Ей нуны солнечные, милые слова. Лучше говорить ей каждый день что-нибудь приятное, чем всю жизнь с угрюмым остервенением работать на нее. (Э.М.Ремарк)
