хочу сюда!
 

АлЁнА

43 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 45-58 лет

Заметки с меткой «слова»

Журналіст і слово здорово

Журналіст, як універсальний солдат

Звичайно, що за погане дякувати не годиться, але іноді доводиться. Діяльність багатьох засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні призводить до того, що в мене постійно збільшується періоди вільного часу від них, отже я можу нарешті взятися спокійно і вдумливо почитати цікаву книжку, або послухати музику чи переглянути відеофільм, або безкінечно мандрувати безкінечним Інтернетом... Як тут не подякувати?
Одного часу я навіть працював журналістом і навіть мріяв стати видавцем газети у Львові та вчасно збагнув, що мої ілюзії щодо журналістики і її призначення явно не на часі, тому і пішов у видавничу справу, де чуюся дещо краще щодо самореалізації, але не соціальної користі, як і прибутків, та мова не про це. Я хочу поговорити про зміст і призначення як ЗМІ загалом, так і професії журналіста, яких недаремно величають ще як «масмедіа». З латинської «medius» перекладається як «посередині», а «маси» пояснення не потребують – це споживачі інформації, яку подає те чи інше періодичне видання, радіо або телебачення. От і поговоримо про цих інформаційних посередників для масового споживача.
Є досить зачовганий вираз: «Хто володіє інформацією – володіє Світом». Сказано гарно, але тут не уточнюється якою саме потрібно оволодіти інформацією, якої є безмір, бо будь-яка новина чи побрехенька – все є інформацією, тому варто зазначити чіткіше, що це має бути вагома інформація – вагома, актуальна, значима тощо. Одразу виникає запитання: як визначити вагомість інформації?
Особисто я розробив досить просту шкалу оцінки інформації, яку і пропоную для застосування всім при визначенні вагомості різної інформації, навіть сумнівної.  Найвищій рейтинг має інформація, що має дотичність безпосередньо до мене особисто, що безпосередньо впливає так чи інакше на моє життя. Подібна інформація є найвагоміша! Для мене, хоча за змістом вона може бути і не дуже знаменита, як оголошення на дверях під’їзду, що гарячу воду відключено – не світова сенсація, але вагома причина не лізти купатись, щоб не застудитись. Отже це є корисна інформація – корисна вам! Запам’ятайте! І чим більше коло людей, яких зачіпає інформація – тим вона вагоміша. Подорожчання вартості проїзду – дуже значима, але зміна вартості електроенергії чи газу – ще глобальніша. Тобто саме така інформація є отою значимою, що дозволяє керувати Світом.
Другий рівень інформації є просто цікава для вас, знову ж таки особисто! Подібна інформація вже не має фактично ніякої ваги, подібно як є різниця між роботою і розвагою. Виграла чи програла улюблена команда – це питання вашого настрою, тоді як інформація про звільнення з роботи – це питання життя. Таким чином визначаємо другий рівень інформації, як «не важливий, але цікавий».
Нарешті третій і останній рівень інформації, який я коротко визначаю як «сміття!»  Пояснювати щодо такої інформації немає чого – це і не потрібна, і не цікава вам новина. Знову наголошую – вам особисто! Для когось вагітність Альоши чи Діми Білана – новина вагоміша за життя! Але коли не знаєш навіть хто це такий, то різні деталі про «оце» взагалі абсолютно безглузді. Пуста інформація, або ж – сміття.
Рекомендую робити подібну характеристику отриманої інформації за даною градацією і виставляти + (плюс, бо корисна)  в першому випадку, 0 (нуль, бо  користі нема) – у другому, і – (мінус, бо змарновано час!) у третьому випадку.
Методологія визначена. Далі... А що далі? Починаємо аналізувати все, що попадається на очі і у вуха, а тоді швидко переконуємось, що в сучасному медіапросторі 90 % інформації є сміттям, десь 8 % – цікавої і не більше 2 % – значимої. І то зізнаюсь: щодо «значимої» я свідомо зробив перебільшення. Фактично цей показник десь на рівні 0.1 до 0.01 відсотків.
Простий приклад на підтвердження: виступає по ЗМІ президент України або прем’єр-міністр. Про що говорить – без різниці, тому що вся актуальна інформація полягає виключно в тому, що можна просто пересвідчитись, хто саме є наразі президентом або прем’єром України – ось і всі відсотки корисної інформації. Щоб вони не говорили – це суцільна брехня, отже суцільне сміття яко інформація. Я завжди  дивуюсь цій клоунаді, від якої хочеться плакати, а не сміятись: для кого і для чого ці побрехеньки, що скрізь в державі все кращає і поліпшується, гарнішає і розвивається... Скільки не пробував знайти щось реально правдиве – не знаходив, хіба що робив висновки від протилежного: обіцяють одне – значить готують щось до навпаки. Те саме стосується більшості українських урядовців, хіба що деякі з дурості правду вибовкають випадково, а так складається повне враження, що урядовці до своїх помічників звертаються: «Про що цього разу брехати будемо?»
Людям, які пам’ятають застійні брежнівські часи 80-х, або ще можна згадати вже в Україні подібні часи президентства Леоніда Кучми – теперішні побрехеньки просто як «дежавю»-повторення з минулого, але кожного разу це призводило до загальновідомих результатів кризового характеру. Те саме можна сказати про сповнену брехні авантюру Юлії Тимошенко, яка завершилась також по-суті обвалом-провалом в особі новообраного Президента України Віктора Януковича. Тепер захоплено бреше цей керівник країни і його ставленики, отож залишається чисто технічно почекати до обвалу такого правління. Але ж проблема не в цих людях, а в нашому подальшому бутті: чи й далі будемо чергувати брехунів і кризи в державі, чи може розірвемо це зачароване коло?
Один не дурний чоловік з родини Ульянових влучно визначив призначення періодичного видання не тільки як інформаційного чинника, але ще й як важливого організаційного інструменту! І тут є два варіанти: або в Україні власники і видавці всіх ЗМІ свідомо саботують цю організаційну складову, або, що скоріше всього, навіть не здогадуються про її існування. Фактично весь інформаційний масив в Україні збудовано на одному принципі – розважальному! Яскравий доказ тому – різноманітні політичні шоу на телебаченні, де серйозні теми державної ваги стають розважальною театралізованою виставою за участю політиків і державних діячів в якості акторів. Гірше того: навіть трагічні соціальні події перетворюють в розважальні шоу, де найогиднішим було телешоу про «Караванського стрілка», в якій цинічно смакувались всі деталі події включно до родин загиблих охоронців. І що маємо? Позабавились і позабули.
В нашому суспільстві сформована чітка концепція псевдо-інформаційної роботи всіх ЗМІ від так званих «про владних» до так званих «опозиційних». Безперечно, що це можливо тільки моє таке суб’єктивне враження, але я і не претендую на примат вищого знання – я просто пробую наштовхнути на інший реалістичніший погляд щодо призначення та функціювання ЗМІ. Спробуйте проаналізувати самостійно, що важливого дає вам сучасне інформаційне поле і його творці. Якщо у вас все гарно склалось в житті, отже ваші проблеми тільки в пошуку як гарно розважитись – український медіапростір цілком може вас влаштовувати. Особливо, якщо ви не переймаєтесь україномовним контентом, бо тут все проблемно. Зовсім інша справа у людей, які обтяжені пошуком покращення власного життя і своїх ближніх – тим сучасні ЗМІ мало що можуть дати позитивного на всіх мовах. Власне у цьому і вся проблема.
Ось нещодавно відбулись дві глобальні начебто події: Президент України Віктор Янукович поспілкувався в прямому ефірі з людьми з різних куточків нашої держави – подія? Так, подія. Важлива? Досить важлива, якщо зважити, що до цього три роки свого керування президент такого не робив взагалі – не спілкувався з пересічними людьми, громадянами України. Але на тому весь позитив і закінчується, тому що все це була жорстко зрежисована вистава, закрита для доступу сторонніх людей, як і відповіді Віктора Януковича нічого нового людям в загальній масі не дали. З того в суспільстві повне ігнорування події: показуха невідомо на кого розрахована, бо людям від того жодних змін в особистому житті чи навіть просто надій – нема нічого! Цікавитись такою подією їм з якої причини? Велика подія, яку мало хто помітив.
Подібною виявилась і грандіозна прес-конференція прем’єр-міністра України Миколи Азарова перед засобами масової інформації з усіх можливих видань та засобів. Наїхало тих регіональних журналістів до Києва повно і що? Місяць чи два велось жваве всенародне обговорення сказаного прем’єром? Все зарухалось і завирувало від задекларованої публічно прем’єром «нової індустріалізації України»? Жодної навіть слабенької реакції в суспільстві на те базікання, бо немає на що реагувати. Все за класикою сценки, коли виступаючий з трибуни завіряє: «В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще краще?», – а йому зі залу летить репліка: «Про вас – немає сумнівів. А ми?»
В подальшому немає сумнівів, що всі присутні журналісти написали якісь матеріали щодо прес-конференції і почутого там, але кому вони були потрібні в широкому колі пересічних людей? Нікому. Тиражування побрехеньок – це псевдо-інформація. На таке не зважають і не зауважують.
Робимо підсумок і потім – висновки. Отже: важливого актуального інформаційного поля через засоби масової інформації в Україні не існує. На 99% люди користуються приватними джерелами доступу до такої інформації, тому не дивляться телевізор, не слухають радіо, не купують газет при вирішенні своїх життєвих проблем. Задля розваги – то інше. Наразі маємо виключно новини-«похоронки», тобто про факт події та наслідки від неї, але практично нема новин-попереджень, які дають можливість відреагувати вчасно і запобігти негативним наслідкам. Тобто в нормальному процесі ділова людина купує вечірню газету, щоб належно спланувати свій день на завтра завдяки отриманим новинам, а наступного дня купує ранкову газету, щоб пересвідчитись в правильності або потребі оперативної корекції справ для їх вдалого впровадження. У нас же вона в недільний вихідний переглядає пресу, що надійшла за тиждень, аби розважитись – і не більше!
Щоб означити конкретне суспільне значення ЗМІ, які часто прозивають «четвертою владою», тобто що йде після законодавчої, виконавчої та судової, то тут варто спершу чітко визнати найвищий імператив: в державі існує одна єдина найвища влада – влада народу. В наш час – тільки так. Свою всезагальну волю народ шляхом виборів делегує окремим представникам для керування владними повноваженнями у державі. В Україні на пряму за волею народу такими є посада президента та весь корпус депутатів різних рівнів, але найважливішими є народні депутати Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу в державі. Посади інших чиновників від народу залежать тільки опосередковано, тобто ні голова ВРУ, ні прем’єр-міністр Уряду України і всі його міністри, ні голови обласних та районних держадміністрацій, ні судді  і прокурори всіх рівнів, ні всіляке інше чиновництво від народу вже мало що залежать – тільки від свого начальства. З того і виникає феномен бюрократизму, а за тим і корупції в державі. Щоб подолати цей негатив при функціюванні державного апарату – включається народний контроль, офіційним представником якого і являє собою корпус журналістів та весь обшир засобів ЗМІ. Зміст діяльності правдивого журналіста – бути нишпоркою, соціальним розвідником, що засовує свій ніс у всі-всі шпари власної держави – в усі! Включно до державних таємниць, бо він є громадянином цієї держави, а не ворожої. Інша справа оприлюднення таємниць державного чи ділового характеру, але то має бути стримування рівня етики нерозголошення як у медиків чи адвокатів. Відмова від надання інформації фаховому журналісту будь-ким з державних службовців має визнаватись за злочин проти народу і вести до автоматичної відставки. Журналіст – це той же уповноважений народний контролер і має відповідні права допитуватись всього, що вважає за потрібне. Після чого журналіст має правдиво відтворити зібрану інформацію і розмножити її через відповідне джерело ЗМІ, а народ отримує актуальну інформацію і реагує на неї, що за відповідним масовим проявом людей по-окремо творить  загальну соціальну опінію, яку вже влада не спроможна зігнорувати і змушена відреагувати. Ось коли журналісти стають отою «четвертою владою» – коли вони з народом і для народу! Коли вони є шукачами правди! А не коли вони робляться ємкостями для збирання і транспортування різного лайна з побрехеньок, щоб потім фахово зробивши «з лайна – цукерку», видати через ЗМІ цей продукт людям. Це ніяка не журналістика – це... Самі визначить різницю між воїном і дезертиром, між героєм і зрадником, між людиною честі і рабом.
Висновок тут простий і однозначний: бути правдивим журналістом – це значить стати по-життєво «універсальним солдатом» на захисті власного народу від зловживань власної влади.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Дітлахи вітають журналюх
                    (фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, – саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором «дітлахи».  Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема «-чк» придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми «-лах» в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово «лахи» на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово «лох» коментарів не потребує, а ще є такий вираз: «не дери з мене лаха», яке означає : «припини з мене знущатись і насміхатись». Є слово «ляха», що означає «велику жирну свиню». І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору «дітлахи» ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх «дітлахами». Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова «дітвора», а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу «а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха».
Панове правдишні журналісти, я  особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмен! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками зі сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні «Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар».
Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і  у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними «розчіпірками», «дітлахами» і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу «презентація», а то і з особливим шиком виведе «репрезентація», хоча це можна спокійно означити гарним українським словом «представлення».  А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кілери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають повально називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: «губернатор» або «спікер».  Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній Росії губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі – і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту «розкотав губу», тобто «мати надмірні бажання і пиху».
Звичайно, що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе «президентом ЖККа» і в розмові вставляти фрази: «Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут зі своєю прогнившою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!» Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від  самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА – це більше схоже на кревну образу.  
Або як гарно можна проявити  свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: «Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали  Великий Князь України-Руси – він же Призедент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи» –  просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної  журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів.  
Панове, припиніть «приколюватись» з української мови і продукувати лжеінформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням анлійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою Російської Федерації на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІїтворчистю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В РФ є, а у нас – НЕМАЄ! Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернатарів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності «голови на плечах» чи «клепки в голові». Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!

Богдан Гордасевич
м. Львів      

виправлено 15:16 22.09.2016

пожелай мне успеха

  Удача - найти кошель с бабками, вовремя заметить пустое стояночное место или свободную кабинку туалета...

  Успех - успешная защита диплома, хорошо выпоненая работа... 

Про мову і прамову

У 1786 р. член Верховного суду Індії в Калькутті сер Вільям Джонс, читаючи книгу релігійних гімнів арійських завойовників Індії Ріґведу, дійшов висновку про спорідненість генетичних попередників сучасних індоєвропейських мов: санскриту, латини, давньогрецької, германських та слов’янських.


Цими спорідненими між собою мовами розмовляють індоєвропейці (арійці), народи, що населяють майже всю Європу, значну частину південно-західної Азії (Індостан, Іран, Мала Азія) і розселилися звідти практично скрізь. Подібність мов цих народів пояснюється їх походженням від однієї спільної прамови, якою розмовляли далекі предки сучасних арійців, що жили на спільній батьківщині.
Є слова-маяки, що живуть в сучасних мовах європейських народів, котрі мало змінилися з часом, і є візитівками колись єдиної мови арійської цивілізації.  Ось спробував згадати такі слова, до чого мене побудила одна бесіда. Запрошую всіх зацікавлених у цій темі ступати далі - step by steppodmig

Мама. Слово, створене дітьми і мамами. Мама дає цицю немовляті і примовляє щось дитяче типу "ам ам", "на на" або "ня ня". Дитина і сама лепече щось таке, і чує це від мами. Повторює і поступово ідентифікує. Звідси пішли і "няня", і "неня", і "мама". В санскриті мама так і звучить "нана". В англійській mam, mama, mom, momma. В німецькій Mama. В латинській mum. Те саме з офіційною версією цього статусу. Відповідно мати чи матір - mother (мathe) - Mutter (муттер).
Тут і далі лишаю незмінним англійське написання th. Це схоже на вкрай глухе "Т" і задовільно не передається  жодним звичним для слов'ян звуком. Для тих, хто не в курсі: звук th утворюється, коли злегка розтулити верхній і нижній зубні ряди, перекрити утворений зазор краєм язика і вимовити одночасно "з" і "в", щоб вийшло щось середнє між ними.
Доречно згадати інші явища, пов’язані з цим приємним процесом.
 

Цицьки - Tits (тиц) - Titten (тіттен)
Молоко, "milk" (мілк) і німецьке "Мilch" (мільх) - лат. lac
Рот і англійське "throat" thpоут = горло, глотка).

Коли ж і годування, і зворотний процес обміну речовин

Пісяти - piss (піс) - pissen (піссен)

здійснено, на наше немовля чекає ще один милий спосіб згаяти час і підрости при цьому.



Люля, колиска - lull або lullaby (лел, лелебай - колискова). Німецьке lullen (люллєн - колисати, присипляти).
Спати це sleep (сліп). І не дивно. Бо коли людина спить, СКЛЕПивши повіки, це те саме, що на якийсь час СЛІПне.
І коли дрімає, це теж сон - dream (дрім). Той сон, що латиною звучить Somnum.

                 А що в цей час інші родичі?


Тато, батько. В Західній Україні, як дізнаємося з творів В. Стефаника, (принаймні було) поширене звертання "дєдю", "дєдику". Варіанти для цього в аглійській мові pa (па), poppa (попе), papa (папА, пепе), baba (бабА), da (да), daddy (деди). В німецькій: Рара, Vati (читається фаті), Vater (фатер). Латиною Pater. До речі, кримсько-татарською мовою батько звучить як baba (коментар 2).

Син
– son (сан) – Sohn (зоон).
Доця – daughter (доте) – Tochter (тохтер)
Брат - brother (браthе) - Bruder (брудер) - лат. frater
Сестра - sister (систе) - Schwester (швестер) - лат. soror

                  А що в цей час інші люди? А люди є люди!

Люди - нім. Leute (льойте)

Хребет - spine (спайн) - лат. spina. Хтось сумнівається, що мова про спинний хребет?
Ніс - nose (ноуз) - Nase (назе) - лат. Nasus
Борода - beard (бёд) - Bart (барт) - лат. barba
Брови - brow (броу) - Braue (брауе)
Око - лат. oculus - нім. Auge (ауге)

В мережі широко вкорінилася думка, що слово «хата» в українській мові має чи то татарське чи тюркське походження. Мовляв впливи войовничих південних та східних сусідів. Її особливо старанно поширюють україноненависники, думаючи, що
наявність тюркських слів принижує українську мову.
О! То значить, ті самі тюрксько-татарські впливи сягли аж Туманного Альбіону, зумовивши появу у англійців слова "hut" (читається хат, означає хижка, хатинка, барак), a також, власне, слова house (гаус). У німців - Kate (кате) та
Haus (гаус). У романських народів - casa (каса). Турки-татари просто гіганти за своїм впливом - за якусь тисячу років втовкмачили всій Європі, що то є за будиночок, в якому живе селянська родина. До речі, а
Будувати - build (билд) - bauen (бауен)... явно щось є...
Двері - door (доо)

straw (стро) - Stroh (стро)......... Чим могли вкривати стріхи своїх хат давні хлібороби, як не тим, чого в них було вдосталь? Солома тоді, видно, називалася якось інакше....... Як виявилося, "солома" звучить близько і до угорського "szalma" (сальма).

Їсти - eat (іт) - essen (ессен)
Сіяти - seed (сід) - sа:en (зеен) Німецькі літери з крапками для умляут-голосних досі не підтримуються...  хіба це так важко? Скільки можна це терпіти?
і.uа !!!!!!.....  unsmile
Зерно злаків в германських мовах не дарма Korn чи corn, адже воно і справді КОРМ.
Льон  - linen (лінин) - Lein (ляйн) - лат. Linteis
Редька - radish (редіш) - Rettich (реттіхь) - лат. radix

Цибуля - нім. Zwiebel (цвібель) - лат. caepulla.......... Ось такий собі Чіполліно. Чи Цибулино?
Сіль - Salt (солт); Salz (зальц) - лат. salis
Олія - Oil (ойл) - O:l (нім. специфічний голосний ёл) - лат. oleum
Береза - birch (беч) - Birke (бірке)
Рапс - rape (рейп)............про всяк випадок зафіксуємо, дякую G 07

А цей випадок вражаючий не співзвучністю, а відсутністю сумнівів щодо того, як назвати цю сонячну квітку.
Отож маємо
Соняшник - sunflower - Sonnenblumme

А лан чи не Land?

Плуг - plough (плао) - Pflug (пфлюг)
Бик, віл - bull (б'л) - Bulle (буллє) Англійською треба вимовляти неясний короткий звук, середній між е, та и.
Свиня - нім. Schwein (швайн)
Вовк - wolf (волф) - Wolf (вольф)

Кіт - cat (кет) - Kater (катер) - лат. cattus
Бобер - beaver (біве) - Biber (бібер) -
Шити - sew (сао) або stitch (стич)
Могти - might (майт) - vermо:gen (фермьоген)
Веліти - will (уил)
Стояти - stand (стенд) або stop (стій) - stehen (штеен) - лат. sto, stabit
Стан - state (стейт) - Zustand (/цу/штанд) - лат. statum
Сидіти - sit (сіт) - sitzen (зітцен) - лат. sedere
Лежати - lіе (лай) - liegen (ліген) або legen класти
Кричати - сry (край) - schreien (шрайен)
Кликати - call (кол)
Сварити - swear (свеа)
Спостерігати - лат. obserb,
observe - комусь ще вчувається ОЗИРати?
Видіти - view (в'ю) - лат. videre
 
В словах see (сі) та sehen (зеен), хоч далеченько, але вчувається мені слово "зір".
Слова scribe (скрайб), scribble (скрибл), schreiben (шрайбен) означають "писати". Споріднене script, scribere є і в латині . Але ж ми пам'ятаємо, коли ще не були відомі папір з чорнилом, то слова на камені, дереві чи глині виШКРЯБували.
Звертають на себе увагу і такі слова, як have (хев - мати), save (сейв - зберегти, врятувати, заощаджувати). Коли ти маєш щось? Очевидно, коли сХОВав, поклав у сХОВок. І зберегти щось можна, коли розСОВувати це по надійних руках, заСОВувати під одяг чи закривати у льох під заСУВку.
А чи немає чогось знайомого в англійському touch (тач - торкатись)? Адже
"ТОЧили" мечі, списи скрізь однаково, торкаючись до них абразивним каменем. І зробити маленьку "ТОЧку" можна, лише злегка торкнувши заточеним предметом.

Найменування, наймення - name (нейм) - (Name) наме - лат. nomine
Вода - water (уоте) - Wasser (вассер)
Ріка - river
Степ - steppe (степ) - steppe (степе)
Струмок, струмінь
- stream (cтрим) - Strom (штром)
Сніг - snow (сноу) - Schnee (шнее) - лат. nix
Сонце - sun (сан) - Sonne (зонне) - лат. solis
День - day (дей) - лат. dies
Ніч - night (найт) - Nacht (нахт) - лат. noctis
Гніздо - Nest (нест)
Gold не просто так золото, бо жовте.
Срібло, як і все сріблясте, має сірий блиск. У німців Silber (зільбер), в англійців silver (силве).
Бронза була вже достатньо міцною, щоб виготовляти БРОНю воїнів. Вона однаково добре збереглася в мовах, Вronze.
Сталь - steel (стил) - Stahl (шталь)
Товар - ware (веа) - Waren (варен)
Речі - лат. rerum, res
Один - one (ван) - ein (айн) - лат. unus
Два - two (ту) - zwei (цвай) - лат. duo
Три - three (thри) - drei (драй) - лат. triа
Шість - six (сікс) - sechs (зехс) - лат. sex
Сім - seven (севен) - sieben (зібен) - лат. septem
Ряд - range (рейнж) - Reihe (райе)
Хрест - cross (крос) - Kreuz (кройц) - лат. crucis
Князь - king (кінг) - K
о:nig (кьоніг)
Мертвий. В германських мовах є співзвучні слова зі значенням "вбивство", "вбивати": murder (меде) - Mord (морд), morden (морден) - лат. mortuus
Новий - new (нью) - neu (ной) - лат. novus
Низький, нижній - нім. nieder (нідер)
Тонкий - thin (
thін) - du:nn (дюнн) -  лат. tenues
Легкий - light (лайт) - leicht (ляйхьт) - лат. lux

Чи не одне i те саме емоцiйне навантаження несе вигук "гей" у пiснях рiзних народiв?

Чи повний це список, звісно ж ні
, хіба я все згадав?
Ні - no (ноу) - nicht (ніхьт) - лат. non
Згадаю - буду поповнювати.



Можна також брати слова, в яких незмінне звучання але дуже змінений зміст.
Тож поки що щире санскритське "дакшина" всім, хто дочитав до кінця.
Дякую
- thank (thенк) you - danke (данке) sch
о:n.

Поддай парку, шофёр

.
Словом «шофёр» изначально называли людей, которые не управляли транспортным средством, а подбрасывали уголь или дрова в топку машинного отделения. В буквальном переводе с французского языка, откуда оно к нам пришло, chauffeur означает «кочегар, истопник». Так как двигателем первых автомобилей была паровая машина, водителям приходилось её растапливать, поэтому по аналогии с кочегарами паровозов их тоже стали называть шофёрами.
*

Источник: en.wikipedia.org

От подношений и боги становятся сговорчивыми

.
В немецком языке существует слово Drachenfutter, что буквально переводится как «корм дракона». Этим термином немецкие мужья называют подарок своей жене — коробку конфет или букет цветов — который они вынуждены преподносить, провинившись в чём-нибудь, например, возвращаясь поздно домой пьяными.
*

Источник: www.telegraph.co.uk

Борітеся - поборете!)

Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!



Жизнь суетлива – кругом голова…

Жизнь суетлива – кругом голова…
А струны тронешь – струны заиграли.
Из сердца льются нежности слова,–
Слова другие нам нужны едва ли.
Слова – цветы, не прожили и дня,
Как будто кем-то сорваны до срока.
Что не волнует – тлеет без огня,–
Без красоты жить в мире одиноко.
Летят и кружатся, как бабочки, слова,
Как лепестки летят на дно колодца.
Пришла любовь – вновь кругом голова…
Там жизни гимн слагает само Солнце.
Не вычерпать эмоции до дна.
Цветы… Цветы… Держу твои ладони.
Душа – бутон… Она обнажена.
В глазах читается вся тишина затони.
Ресницы вскинешь – слышен плеск весла,
Как крыльев взмах ночной пугливой птицы.
Где есть любовь – хватает всем тепла...
Там нежности мотив живой родится.

Стекло текло...


ИГРА С ЛОГОГРИФАМИ
(последнее слово в каждой последующей строке теряет первую букву от последнего слова строки предыдущей.)
* * *
Вот ток потек в пампе'рс...
А сколько в нем ампер- с?
* * *
В будни дел у Бога масса.
В воскресенье- танцы: ас- са!
* * *
Хоть широка штанина,
Не влезла попа Танина,
Лишь с мылом влезла Анина,
Со скрипом Нина, Инна.
* * *
Вы мне поговорите,
Вы ж всех оговорите.
* * *
Прикинь сопротивленье лома,
Навскидку, по закону Ома.
* * *
Кубик взял куриный,
Цвет, как у урины.
* * *
Кто смел,
Ест мел-
Что пел,
Что ел.
* * *
Что усики, как у дурака,
Что усищи, как у рака.
* * *
Стекло
Текло
* * *
Дорога к счастью
В тумане частью
* * *
Вот это вдох,
Аж прямо дох...
* * *
На шубе бирка,
А в шубе Ирка
* * *
Скачет по комнате кот
От веника, тапочка от.
* * *
© Copyright: Гном Котя, 2016